"Складівниця української мови": словник складів від О. Різниківа

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: 811.161.2(038)

Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет

імені К. Д. Ушинського»

«Складівниця української мови»: словник складів від О. Різниківа

К.П. Васильєва

Словники як засоби збереження знань і досвіду багатьох поколінь є скарбницею народу, показником його культури. Існують десятки різних типів словників, їх укладання вимагає глибоких знань, великих зусиль і терпіння. Слово «словник» походить із латинського «дикціонаріус», що означає «колекція слів» [7]. Французький письменник А. Франс називав словник «усесвітом в алфавітному порядку», український поет С. Пушик - «музеєм слова», де знайдеться місце для старого, і для нового слова [8].

1956 року у вірші «Мова» М. Рильський закликав: «Не бійтесь заглядати у словник: / Це пишний яр, а не сумне провалля; / Збирайте, як розумний садівник, / Достиглий овоч у Грінченка й Даля» [9:143]. Із того часу кількість українських словників зросла вдвічі: з'явилися нові тлумачні словники, асоціативні, морфемні, діалектні, етимологічні, ідіоматичні, фразеологічні, історичні, ономастичні, орфографічні, орфоепічні, стилістичні, топонімічні, частотні, словники синонімів, антонімів, омонімів, паронімів, іншомовних слів, термінологічні, перекладні. За роки незалежності України вітчизняне мовознавство поповнилося й новими видами словників: візуальними, морфологічними, словотвірними, жаргонними, словниками неологізмів.

Унікальними у своєму роді є словники Олекси Різниківа «Одноримки. Словник омонімів та схожослів» (2001), «Складівниця української мови» (2003), «Словогрона української мови» (2008) та «Українські словогрона. Випуск другий: Словогрона духу» (2015), які варті уваги науковців, вчителів-словесників. Вони можуть бути корисними на уроках української мови, зокрема під час вивчення складоподілу слів філолог може скористатися «Складівницею», під час вивчення процесу словотворення - словником словогрон. Учні матимуть можливість наочно побачити валентність того чи іншого кущокореня, його сполучуваність із різними суфіксами, у якій формі він є найбільш поширеним. «Приміром, ТУГІШАТИ, ТУГИЙ, ПОТУЖНИЙ має всього один іменник ч.р. ПОТУЖНИК, а дієслів - аж 10! Словогроно ХОТІТИ, ОХОЧИЙ має лише один іменник чоловічого роду - ОХОТНИК, а ЖУРАВЕЛЬ, ЖУРАВЛИНИЙ чи КАЛИНА - не має дієслів» [11:22]. Під час вивчення омонімії не менш корисним для філолога буде словник омонімів та схожослів «Одноримки», у якому через авторські вірші-мініатюри яскраво проілюстровано це явище. А їх у словнику 3000. Наприклад: «Вимовляв за складом склад: / хтось вночі прокравсь на склад!», «Не швидко зміняється словниковий склад, / слова застарілі не скоро здаються на склад» [12:288]. «При всякій умові / кохаймось у мові» [12:340].

Про словники О. Різниківа писали Д. Дроздовський, Я. Радевич-Винницький, В. Барсуківський, А. Здоровий, Ю. Сисін, Р. Кракалія та інші, але вони не ставали об'єктом спеціального дослідження. Цим і зумовлена актуальність нашої роботи.

Олекса Сергійович Різників (Різниченко) - поет, прозаїк, мовознавець, патріот-дисидент, в'язень-сумління, просвітянин і громадський діяч, лауреат літературних премій імені П. Тичини, К. Паустовського, Т. Мельничука, С. Олійника, Б. Грінченка, Я. Дорошенка, Т. Осьмачки. Зацікавлення питаннями української мови в О. Різниківа розпочалося з 1958 року, коли, працюючи електроосвітлювачем у

Кіровоградському українському музично- драматичному театрі ім. М. Кропивницького, він був здивований, що поза сценою українські артисти розмовляють між собою російською мовою. Тоді ж виникла ідея провести тиждень української мови й були написані такі рядки: «Язабув українську мову, / Я забув Запорізьку Січ... / Як мені повернути знову / Ту свободу і рідну річ?» [5].

Потім були антирадянська листівка, складена разом із В. Барсуківським, служба на флоті, арешт і раптове прозріння: «Боже, який же я дурень! Україна ж у неволі, Україна пригноблена, а я вчу напам'ять вірші Маяковського, листи додому пишу по-руськи, коли батьки не знають російської мови. ...Двадцять один рік я прожив на світі, і все це пішло в нікуди, це все даром. Я ж геть не знаю української культури, я не знаю літератури, історії - це ж усе треба вчити! ...ми українці, а говоримо російською - то це якась ненормальність» [5]. А далі - півторарічний строк у таборі Мордовії, і нарешті - навчання на заочному відділенні філологічного факультету Одеського університету, дружба з українським мовознавцем, поетом, перекладачем, багатолітнім в'язнем, легендарним Святославом Караванським, автором «Словника рим української мови», «Практичного словника синонімів української мови», «Російсько- українського словника складної лексики» тощо.

Однією з перших лінгвістичних студій О. Різниківа була дипломна робота «Складівниця української мови», яку автор захистив на «відмінно» 1968 року в Одеському університеті. Його керівник доцент М. Павлюк у відзиві написав: «Дипломна робота студента О. С. Різникова «Складівниця української мови» становить собою цілком оригінальне і, як нам здається, перше такого роду дослідження взагалі у нашому мовознавстві», і звернув увагу на те, що словник складів української мови дуже корисно було б надрукувати [10:3]. Але ця можливість в автора з'явилася лише 2003 року, після подолання всіх життєвих труднощів, після віднайдення рукопису-чернетки дипломної роботи через 30 років (адже під час слідства оригінал її зник з шафи на факультеті). Саме цей словник О. Різниківа став об'єктом нашого дослідження.

Мета роботи - проаналізувати словник складів, з'ясувати його значення у вивченні української мови, оцінити новаторство автора.

Вивченням специфіки складу, його природи займалися науковці Є. Єсперсен, Р. Аванесов, Л. Щерба, М. Наконечний, В. Лобода, В. Брахнов, М. Жовтобрюх, Н. Тоцька, І. Зілинський та ін. О. Різників перший здійснив спробу зібрати, виділити та впорядкувати найхарактерніші склади для української мови. Задум створити словник складів виник у зв'язку з невивченістю «фонетико- акустичного боку мови, зокрема - словотворчих можливостей складів», відсутністю знань щодо законів, за якими склади поєднуються в слова [10:4], а для цього необхідним є інвентар «найпростіших, найпоширеніших цеглинок мови - складів» [10:13]. У дипломній роботі їх налічувалося близько 7416, а у словнику ця кількість значно зросла - 9616; автор, переглянувши безліч словників, віднайшов і додав ще 2200 складів. Про свою працю О. Різників писав: «Півмільйона слів перебираю, / Відміняю, змінюю, смакую / Ніби у Едемі я, у раю / Древо знань із низу обсервую» [10:17].

До назви словника автор підійшов творчо: «СЛОВ-НИК представляє лише СЛОВА, а як назвати алфавітний збірник складів? Почав я вигадувати нове слово. Склад-ик? Складі-вник? А може - від слова ЛАД, привести до ладу склади? Отже, - ЛАДІВНИЦЯ СКЛАДІВ?» [10:14]. Але від цього слова відійшов, по-перше, через те, що воно вже існує й означає патронташ, а по-друге, назва виходить тавтологічна, тому до ладівниці додав літери ск- (від слова склад).

На думку О. Різниківа, «Складівниця української мови» охоплює 97-98 відсотків складів української мови: «містить у собі майже всі склади (як наші питомі, так і іншомовних дуже багато!), із яких утворюються слова, вживані у нашій мові. «Майже всі» - тому, що можуть бути виявлені ще якісь, мені на сьогодні невідомі» [10:10]. Автор уточнює, що ця кількість може значно збільшитися за рахунок діалектних слів, які він подавав лише принагідно.

О.Різників сумнівався, чи можливо взагалі зібрати всі склади, намагався приблизно підрахувати їх кількість, і цифра вражала, заспокоювало те, що за законами мови не всі приголосні здатні стояти поруч в одному складі: «Скажімо, після Н на початку складу не може стояти жодна приголосна, тому для нашого вуха здається таким диким прізвище якогось африканського вождя НКРУМЕ, а замість старослов'янського НРАВ ми говоримо НОРОВ» [10:13-14].

Аби поділити слова на склади, автор користувався правилами-законами, що обумовлені фонетичною структурою складу, серед них - «закон висхідної звучності складу», «закон відкритого складу», «закон внутріскладового сингармонізму - тенденція до об'єднання в одному складі звуків однорідної чи схожої артикуляції», одним із важливих законів для О. Різниківа став закон, який відкрив Лев Щерба, за яким приголосна завжди «тулиться», приєднується до наголошеного складу, адже «наголос - душа слова» [10:18]. Для О. Різниківа ця справа виявилася нелегкою, виникало багато питань, доводилося викручуватися-виплутуватися з багатьох ситуацій, допомагало те, що для нього було головним «не ділити всі наявні слова на склади, а виділити всі наявні в мові склади» [10:19].

У своїй роботі О. Різників виділив 19 можливих форм складів і написав схеми, у яких цифрою позначив кількість приголосних, а позначкою V - голосну: 1V (БА, ВИ), 2V (БГА, БРА), 3V (ВБЛА, ТКНЕ), 4V (ТПРРУ!, ВШКВА-ри-ти), 1V1 (БОГ, ЗІВ), 1V2 (ЛИНВ, MF.IIIT). 1V3 (ГИРСТ, ТАЙМС), 1V4 (ба-ГАТСТВ, об-ЖЕРСТВ), 2V1 (БЛАТ, ВДАР), 2V2 (ХЛИСТ, ПРЕНТ), 2V3 (ГДАНСЬК, ШЛЬОНСЬК), 2V4 (СЛІДСТВ, торг-ПРЕДСТВ), 3V1 (ВМЛІВ, ЗДВИЖ), 3V2 (СТРАЙК, СТРАСТЬ), 4V1 (ЗШКРІБ, ВТКНУВ), V (А, Е), V1 (АР, ЕР), V2 (АКР, ЕРГ), V3 (ОПТР). Можливе інше схематичне позначення, як-от: ПГ, ППГ, ПППГ, ППППГ, ПГП,

ПГПП, ПГППП, ПГПППП, ППГП, ППГПП, ППГППП, ППГПППП, ПППГП, ПППГПП, ППППГП, Г, ГП, ГПП, ГППП. Серед них кількісно найбільшими виявилися склади з двох приголосних, голосної, приголосної (2V1 - 2818 складів), однієї приголосної, голосної та приголосної (1V1 - 2554 склади), приголосної, голосної та двох приголосних (1V2 - 1237 складів), двох приголосних і голосної (2V - 759 складів), трьох приголосних, голосної, приголосної (3V1 - 603 склади), двох приголосних, голосної, двох приголосних (2V2 - 484 складів), трьох приголосних і голосної (3V - 331 склад). Щодо інших складів, то їх кількість виявилася такою: 1V - 163, 1V4 - 152, 1V3 - 131, V1 - 104, 3V2 - 61, 4V1 - 42, 2V4 - 41, V2 - 38, 4V - 28, 2V3 - 24, V3 - 4. Відсутніми в українській мові виявилися такі форми складів: 2V5, 3V3, 4V3. склад сполучуваність приголосний звук

Таке багатство форм складів в українській мові підкреслює її особливість, не в усіх мовах воно можливе, наприклад, в арабській мові допустимі лише такі склади: ПГ, ПГП. А в японській мові, як зазначає О. Різників, можливий лише 101 склад, кожен із яких завжди складається з двох звуків, причому перший завжди приголосний, а другий - голосний [10:10].

Окрім наведених форм у словнику були знайдені такі: 1V5 (два склади - ГЕНТСТВ, ДАНТСТВ), 4V2 (два склади - ВПХНУВСЬ, ВТКНУВСЬ), 3V4 (1 склад - СКЛЯРСТВ), V4 (п'ять складів - АЙСТР, АНСТВ, АТСТВ, ОНСТВ, УМСТВ), а також 12 складів, що складаються лише з приголосних: ГМ, ДЖЖ, ДЗЗЗЗ, ЖЖЖ, КС-кс-кс, ПРРСТ, ТСС, ФРРРРР, ХМ, ЦССС, 4111111, ТТЇЇТЇЇТТ. І хоча в українській мові обов'язковою умовою є наявність у складі голосної, що є складотворчою, але ці склади без голосної також мають право на існування, адже вимовляються вони одним поштовхом видихуваного повітря, що не суперечить визначенням, що склад - це «фонетична одиниця мовлення, відрізок звукового потоку, що утворюється одним поштовхом видихуваного повітря» [2:257], а також «відрізок звукового потоку мови, що складається з одного або кількох звуків і визначається зміною наростання і спаду звучності» [13:272]. Певні приголосні в цих вигуках і звуконаслідувальних словах можна протягувати. Є мови, у яких можливі не тільки склади без голосних, а навіть цілі слова, наприклад: у чеській, словацькій, сербській, хорватській. У цих мовах складотворчими є сонорні приголосні [r] та [l]: «...складовий [r] в сербських словах прст (палець), срп (серб), рт (мис), чеських vrba (верба), Brno (назва міста), складовий [l] в чеській vlk (вовк) і т. д. Водночас можна знайти приклади, коли склад містить у собі два голосних звуки (нім. Maus - миша). Тоді один голосний (у нашому прикладі [а]) знаходиться в основі складу, а інший - на периферії» [3:46]. Як зазначає О. Гуськова, «в Адріатичному морі є хорватський острів Крк. Найдовше слово без голосних звуків у чехів і словаків - ctvrthrst «чверть жмені». Іноді з подібних слів утворюються речення, як-от: Strc prst skrz krk» [4:56].

Виходить, в українській мові сонорні приголосні [м], [р], шиплячі [ж], [ш] та свистячі [с], [з] можуть бути складотворчими у вигуках і звуконаслідувальних словах, де відсутні голосні. Склади без голосних у «Складівниці» О. Різниківа можна було б доповнити іншими вигуками та звуконаслідувальними словами, як-от: БРР, МММ, ГРР, ФФФ.

У мовознавчих працях постійно зазначається, що в українській мові переважає кількість відкритих складів, що робить мову більш милозвучною. Ми підрахували, що в «Складівниці» серед 9585 складів 1282 склади є відкритими і 8303 складів - закритими. Відповідно у відсотках - 13,38% і 86,62%. Отже, хоча в українських словах переважають відкриті склади, кількість їх сполук значно менша в порівнянні із закритими.

О. Різників у «Складівниці» підкреслює, що можна «виписати всі буквосполучення на початках складів, наприклад: БА, БГА, БДЖІ, БЕ, Б'Є, БЖД, БЖУ, БЗДИ, БЗИ, БИ, БІ, БЛА, БРА, БУ, Б'Ю. І за ними вивчати сполучуваність чи валентність звуків» [10:25]. Під час вивчення «Складівниці» ми скористалися цією порадою. Слово «валентність» - хімічний термін, але, якщо розглянути його визначення: «здатність атомів хімічного елемента приєднувати до себе або заміщати певну кількість атомів іншого елемента» [14:283], можна провести паралель і допустити, що звуки (букви) - це атоми, що поєднуються між собою й утворюють певні склади (слова), а валентність - це здатність одних звуків поєднуватися з іншими. Виявилося, що найчастіше в складах зустрічаються звуки [с] (2808 разів), [в] (2518), [р] (2489), [т] (2468), [л] (1780), [н] (1711), [к] (1545), [з] (1254), [м] (1251), [д] (1247), [п] (1202), кількість інших приголосних значно менша.

Сполучуваність приголосних виявилася такою: [в], [з] та [с] на початку складу утворюють сполуки з різними приголосними, як-от: ВБ, ВБГ, ВБЛ, ВБР, ВВ, ВВ'Я [ВВЙ], ВГ, ВГВ, ВГЛ, ВГН, ВГР, ВД, ВДВ, ВДЖ, ВДМ, ВДР, ВЖ, ВЖГ, ВЖГН, ВЗ, ВЗВ, ВЗГ, ВЗД, ВЗДР, ВЗЛ, ВЗН, ВЗР, ВЙ (В'Є, В'Ї, В'Ю, В'Я), ВК, ВКВ, ВКЛ, ВКМ, ВКР, ВЛ, ВМ, ВМ'Я [ВМЙ], ВМЛ, ВМР, ВН, ВП, ВП'Я [ВПЙ], ВПЛ, ВПН, ВПР, ВПХ, ВПХН, ВР, ВС, ВСВ, ВСК, ВСКР, ВСЛ, ВСМ, ВСП, ВСР, ВСТ, ВСТЬ, ВСТР, ВСХН, ВСЦ, ВТ, ВТЬ, ВТВ, ВТК, ВТКН, ВТН, ВТР, ВТРЬ, ВТЧ, ВХВ, ВХЛ, ВХМ, ВЦВ, ВЧ, ВШ, ВШКВ, ВШКР, ВШЛ, ВШМ, ВШН, ВШП, ВШТ, ВШТР, ВЩ [ВШЧ]. Приголосні [д], [п], [т], [ш], [к], [м], [б] [ж], [ч], [г], [л], [х^ [ц], [Ґ], [ф] сполучаються з іншими приголосними менш активно, наприклад: ДБ, ДВ, ДГ, ДД, ДЖ, ДЖЖ, ДЖБ, ДЖВ, ДЖГ, ДЖМ, ДЗ, ДЗЗЗЗ, ДЗЬ, ДЗБ, ДЗВ, ДЗМ, ДЛ, ДМ, ДН, ДНЬ, ДР, ДХН; Ф'Ю [ФЙ], ФЛ, ФЛЬ, ФР, ФРРРРР, ФТ. Приголосний [р] на початку складу з іншими приголосними утворює лише такі сполуки: РВ, РДЖ, РЖ, РТ.

Визначаючи, які голосні здатні утворювати склади найактивніше, отримали такий результат: 2359 складів зі звуком [а] (з них 563 склади з літерою я), 1521 - з [и], 1470 - з [е] (з них 79 - з є), 1467 - з [у] (з них 300 - з ю), 1402 - з [і] (з них 50 - з ї), 1366 - з [о].

К. Бальмонт у лекції «Поезія як чаклунство», характеризуючи звуки та розкриваючи їх глибинний зміст, голосні порівнював з жінками, матерями, сестрами, називав їх нашим голосом, першоджерелом, від якого ми пішли, також підкреслював важливість приголосних, без яких ми тільки голосили б і не вміли б говорити, саме вони «чоловічою своєю твердою силою» впорядкували, узгодили розкіш голосних, стали своєрідною «дамбою, греблею». Проте перевагу віддавав голосним: «Все ж, хоча володарями є приголосні, і керують вони, вважаючи себе справжніми господарями слова, не на приголосній, а на голосній буває наголос у кожному слові» [1].

Найбільша таємниця мови, на думку мовознавців й О. Різниківа, полягає в тому, що склади виштовхуються з наших вуст одним поштовхом повітря «УЖЕ ВПОРЯДКОВАНИМИ. Це вже не просто глина звукова, це вже мовні цеглинки» [10:13]. О. Різників розглядає склад саме, як «цеглинку мовлення», із якої складається півмільйона українських слів. Така назва пов'язана з властивістю складу зцементовуватись і злютовуватися навколо голосної: «Можна також звати його молекулою мови, якщо вважати звуки «атомами». Тоді слова можна називати клітинами Мови» [10:12]. Причому постійно уточнює визначення складу як елемента «осмисленого» мовлення і мови, аби відрізняти будь-яке поєднання звуків від тих, що мають певне значення і здатні утворювати нові слова: «...надалі в процесі цієї роботи я буду говорити про людську, осмислену мову і словом СКЛАД називатиму відрізок, членик, метаміру, частинку, долю, сегмент, відтинок ОСМИСЛЕНОЇ мови» [10:8].

О. Різників також пропонує ввести в мовознавчу науку окремі терміни, одним із них є «слов'як - це є та ланка, якої не вистачає в ряду фонетичних термінів, себто нижчого рівня мовної ієрархії». На духовному рівні автор наводить такі поняття: «звук (фонема, буква) - морфема - слово - речення», на речовинному: «звук (фонема, буква) - склад - слов 'як - потік мовлення» [10:7]. «Слов'як - це склад чи група складів осмисленої мови, які на вищому рівні мовлення є словом. Морфема може бути й окремим словом, і частинкою його, наприклад: я - сво-я, ти - сва-ти, ми - ми-ла тощо (дефісом позначається місце складоподілу). І склад може бути окремим слов'яком або його частинкою: бий - ря-бий, я - сво-я. Часто склад і слов'як збігаються, перекривають один одного. Те саме й на вищому рівні - морфема часто є словом» [10:8]. Як зазначає автор, у «Складівниці» зібрано лише слов'яки, оболонки слів [10:11].

У другій частині книги О. Різників розмістив власні роздуми - нариси, у яких розглядає «містичність мовності», подає виписки з різних наукових і богословських книг, енциклопедій, прагне розкрити зв'язок мови з диханням, Духом, показати їх єдність, взаємозалежність людської свідомості (або Духу), душі, психіки і мови. «Самі звуки мови є матеріальною речовиною, а зміст наших думок, висловлений, озвучений тими звуками буде нематеріальним, себто духовним, віртуальним. Таким чином і маємо оту унікальну єдність у слові, у мові матеріального і духовного» [10:180]. О. Різників пропонує слово «мовність» зробити терміном на означення «біологічної здатності людини до мови», адже «звірі мовности не мають»: «Дитина народжується з душею, яка, ніби чисте поле, готова прийняти Слово. Бо це поле має мовність, родючість, себто, здатність сприйняти і виростити Слово» [10:163]. М. Суховецький нариси автора називає «поживою для духу», наголошує, що «це все треба читати. Бо цікаво, навіть якщо виходити з таких міркувань: це чисте мовознавство? І так, і ні (бо не скуте академічними приписами). Це чиста література? Ні (і водночас так, бо у нарисах передається потік думок і переживань автора)» [15:3].

Б. Сушинський відносив О. Різниківа до «плеяди тих поетів, які не лише ґрунтовно досліджують невичерпну «складівницю української мови», але й формують та мистецьки збагачують її, полишаючи по собі найдовершеніші вияви мистецтва одухотвореного слова» [16:10]. Сам О. Різників ще задовго до виходу «Складівниці» писав: «Я/ Плескочусь повним плесом, / Хвилею хлюпочу, / я у звуки різнобарвні / Перелитись хочу» [10:213]. «Мовознавець за покликом душі», - сказав Павло Гриценко, директор Інституту української мови НАН України, вітаючи О. Різниківа з 80-річним ювілеєм [6:6].

«Складівниця української мови» - унікальний, оригінальний словник, який відтворює багатство українських складів, підкреслює красу і самобутність української мови. Інші словники О. Різниківа ще потребують подальшого ґрунтовного дослідження.

Література

1. Ганич Д. І. Словник лінгвістичних термінів / Д. І. Ганич, І. С. Олійник. - Київ : Вища школа, 1985. - 360 с.

2. Гируцкий А. А. Введение в языкознание : учеб. пособие / А. А. Гируцкий. - Минск : Вышэйная школа, 2016. - 238 с.

3. Гуськова О. В. Аффиксальная деривация множественного числа в арабском литературном языке : [ электрон.кн.] / О. В. Гуськова. - Москва : Триумф, 2014. - 367 с.

4. Кракалія Р. З рідною мовою - довгі літа / Р. Кракалія // Літературна Україна. - 2017. - № 9. - С. 6.

5. Рильський М. Зібрання творів у двадцяти томах / Максим Рильський. - Київ : Наукова думка, 1984. - Т. 4 : Поезії 1949 - 1964. - 423 с.

6. Різників О. Складівниця української мови / Олекса Різників. - Одеса : Скайбук, 2003. - 224 с.

7. Різників О. Українські словогрона. Новий кореневий словник. Випуск другий : словогрона Духу / Олекса Різників. - Одеса : Симєкс-принт, 2015. - 440 с.

8. Різниченко О. Одноримки : словник омонімів та схожословів / Олекса Різниченко. - Одеса : Друк, 2001. - 408 с.

9. Словник української мови : в 11 т. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. - Київ : Наукова думка, 1970 - 1980. - Т. 9. - 916 с.

10. Словник української мови : в 11 т. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. - Київ : Наукова думка, 1970 - 1980. - Т. 1. - 799 с.

11. Суховецький М. Перша любов не минає / Микола Суховецький // Думська площа. - 2004. - 9 квіт. - С. 3.

12. Сушинський Б. Полум'я нескореного слова / Богдан Сушинський // Одеські вісті. - 2007. - № 18. - С. 10.

Анотація

У статті завдяки розподілу всіх складів за схемами було визначено кількість різних можливих форм складів, багатство яких підкреслює особливість української мови, сполучуваність, валентність голосних і приголосних звуків, обґрунтовується виділення в окрему групу складів, що мають лише приголосні.

Ключові слова: словники, «Складівниця української мови», склад, слов'як, голосні та приголосні звуки.

В статье благодаря распределению всех слогов по схемам, было определено количество различных возможных форм слогов, богатство которых подчеркивает особенность украинского языка, сочетаемость, валентность гласных и согласных звуков, обосновывается выделение в отдельную группу слогов, имеющих только согласные.

Ключевые слова: словари, «Слоговница украинского языка», слог, словьяк, гласные и согласные звуки.

Due to the division of all syllables into the schemes, the article determines the number of different possible forms of syllables and its great diversity underlines the peculiarity of the Ukrainian language. It also defines the compatibility, the arrangement of vowels and consonants and justifies the allocation of a separate group of syllables that have only consonants.

Key words: dictionary, «The Ukrainian language syllables book», syllables, «slovjak», vowels and consonants.

Размещено на Allbest.ru