Концепти слави й честі в українському весільному концептуальному полі

Концепти слави й честі, як і концепти совісті, гідності тощо, входять до українського весільного концептуального поля. Вербальне вираження названих понять перебуває в площині уявлень про моральну поведінку людини, у тому числі незаміжньої дівчини та хлопця, а також молодих. Під весільним концептуальним полем ми розуміємо сукупність концептів, які стосуються не тільки власне весільних обрядодій, але й дошлюбних стосунків молоді.

Українські та закордонні вчені (Т. Бернштам, М. Бігусяк, В. Борисенко, Хв. Вовк, Е. Гаврилюк, Б. Грінченко, О. Гура, Н. Здоровега, П. Литвинова- Бартош, І. Магрицька, О. Потебня, П. Романюк, М. Сумцов, В. Ужченко, В. Шевченко та ін.) присвятили свої дослідження весільним концептам, більшою мірою пов'язаним з весільними реаліями (піч, рушник, коровай) або учасниками весілля (батько, мати, князь, княгиня, дружко), меншою мірою увагу було приділено таким концептам, як щастя, доля, любов, слава, честь тощо, що групуються навколо моральних якостей людини.

Вивчення останніх являє собою необхідний елемент аналізу архітектоніки українського весільного дійства в усій його красі та багатстві, а також допомагає глибше зазирнути у важливий для українців звід правил поведінки й моральних засад життя - звичаєве право. Це зумовлює мету нашої статті - дослідити концепти слави та честі в українському весільному концептуальному полі.

Завданнями розвідки є:

1) з'ясувати динаміку розвитку названих концептів;

2) простежити зв'язок концептів слава й честь з іншими весільними концептами;

3) визначити роль і місце концептів слава й честь в українському весільному концептуальному полі.

Лексема «слава» походить з праслов. *slava від *sfovQ, *sluti «говорити, слухати», зокрема «робити так, щоб хтось став предметом спільних розмов, щоб було що про нього слухати» (пор. д.-рус. слути «називатися, славитися»; чес. *shuti «мати славу, бути відомим») [9:382]. Слово честь прийшло з д. - рус. чьсть «честь, пошана» ^ праслов. *сьііь «пошана, повага», яке утворилося з і.-є. *ket «помічати, розуміти» (пор. з і.-є. *kitas «думка, бажання», citati «дотримується, помічає, думає, пізнає, розуміє») [9:482].

На сучасному етапі розвитку мови термін слава має такі значення:

1. Широка популярність як свідчення загального схвалення, визнання чиїхось заслуг, таланту, доблесті і т. ін.; ім'я.

2. Загальна думка про кого-, що-небудь; репутація.

3. Чутка, звістка про кого-, що-небудь; прослава.

4. Вигук, який виражає схвалення, визнання і т. ін. [5:3:321-322].

Честь у сучасній українській мові означає:

1. Сукупність вищих моральних принципів, якими людина керується у своїй громадській і особистій поведінці.

2. Повага, пошана, визнання кого-, чого-небудь.

3. Те, що дає право на шану, повагу, визнання.

4. Той, хто (те, що) є характеристикою величі, гордості якого- небудь місця, середовища і т. ін. [5:3:763].

Як бачимо, обидва поняття мають спільне значення «визнання», етимологічний аналіз доводить, що їх об'єднує також значення «пошана, честь».

Поняття слави сформувалося в українців на базі значення широкого розголосу про щось таке, яке викликає повагу, захоплення. У народній творчості слава, славитися асоціюються із зовнішніми ознаками та розумовими здібностями людини, які привертають до себе увагу, набувають розголосу: Не хвалися красою, а слався розумом [6:37]; Хороша жінка - мужеві слава, а лиха - згуба [6:98]. Честь сприймається як найвища моральна чеснота людини, яка прирівнюється до гідності, совісті та ін. якостей.

При цьому важливим є те, що народна мудрість спрямована на виховання, перш за все, молодої людини: Шануй честь змолоду, а одежу знову [6:47]; Лучче честь, ніж безчестя [6:84]; Хто утратив стид, той утратив честь [6:367]. Прикметною є близькість концептів честь і слава в народному повчанні: Кому честь, тому й слава [6:367]; Зійшов ні в честь, ні в славу [6:366].

Однак слава й честь не ідентичні поняття, оскільки слава - це не якість людини, а та думка про особистість, яка формується внаслідок дотримання нею моральності, у тому числі й чесної поведінки. Слава може бути близькою й до безчестя, тобто втрати сумління: Багатство і слава не загоять ушкодженого сумління [6:367].

Первісно слава сприймається як щось позитивне, те, що створює імідж, репутацію людини. Так, краса дівчини як один з неодмінних компонентів зовнішності українських дівчат у цілому й харківських зокрема лягла в основу образності виразів дівчата на славу красиві [1:319]; ...гончарівські дівчата не виходять з слави [1:320]. Звертає на себе увагу «наявність» слави як необхідної передумови формування образу повнолітньої, готової до одруження молодої людини.

В одній з купальських пісень, яка насичена шлюбними мотивами, знаходимо вказівку на те, що славний (славна) як похідні від слави - це готові до ініціації молоді люди, оскільки в період групового умикання дівчини купальський обряд водночас був і весільним: Тонкий, невисокий дубок. - А той славний той Семенко парубок. Тонка невисока ліщина, Там то славна Марійка дівчина - Коли б мені ту ліщину зрубать, Коли б мені ту Марійку узять... [3:13].

Слава начебто ореол оточує молоду людину, яка досягає шлюбного віку, тому важливим є зуміти зберегти її, що рівнозначно збереженню честі. Старий Наум Дрот з повісті Г. Квітки- Основ'яненка «Маруся», ховаючи дочку, яка померла незаміжньою, каже: збираюсь тепер поховати її дівуваннячко, як закон велить і як її слава заслужила [1:108]. Слава прирівнюється до високоморальної поведінки, її можна заслужити шляхом дотримання звичаєвого права українців, що знаходить своє вербальне вираження у виразі закон велить.

Відсутність дітей бездітні люди сприймають як відсутність слави, перерваний зв'язок їхніх душ з людським світом: не буде нам ні слави, пам'яті; хто нас поховає, хто нас пом'яне? [1:45]. Концепт слави пов'язаний з концептом пам'яті. Пізніше в лексичному значенні терміна слава з'явилася нова сема «розголос про негативне». Зокрема, дівчина, дбаючи про свою репутацію, каже: ...хто-небудь побачить, та про мене ще й слава піде? [1:69].

У зв'язку з цим можна говорити про те, що на основі первинного значення номінації слава розвинулося нове значення «репутація, загальна думка про когось, щось». На цьому етапі лексема слава стала синонімічною лексемі честь: присягалася своєю славою [1:314]. Таке дозвілля молоді, як вечорниці, часто засуджувалося як небезпечне для втрати честі дівчиною: чи мало ж то своєї слави загубили, ходячи на тую погань... [1:41]. Отже, славу можна загубити.

Слава може вимірюватися, прислівник мало вказує на необхідність дбати про неї, як про щось святе. Близьким за значенням до попереднього виразу є фразеологізм добула слави [1:310] теж з негативною конотацією, при цьому можна зіставити антонімічні дієслівні компоненти загубили - добула. Дієслівні компоненти піде, добула в стійких сполученнях слава піде, добула слави підкреслюють градацію засудження ненормативної поведінки дівчини.

Утрата чеснот уважалася не просто небезпечною для людини, а й для всього роду. Тому героїня повісті «Сердешна Оксана» Г. Квітки- Основ'яненка відмовляє хлопцеві в одруженні на підставі того, що сама вона не гідна цього: не остиджу ніколи твоєї слави, не запакощу твоєї сім'ї й роду [1:309]. моральний дошлюбний український честь слава

Слава персоніфікується, її, як і людину, можна остидити. Зіпсовану репутацію, тобто честь, дівчини-покритки важко відновити: оттака їй честь була [1:310], а тепер яка тобі честь [1:310]. Для цього Петро, герой названої повісті, хоче одружитися з такою дівчиною, усиновити її дитину, щоб покрити її славу: покрий свою славу, дай йому батька, а матері сина [1:309]; хотів покрити твою славу, хотів показати людям, що вони неправедно осуждають [1:313]. Її мати також прагне відновити честь доньки: дуже хотіла, щоб ще на свойому віку побачити моєї Оксаночки славу покритую [1:314]. Заплямовані честь і слава в народній уяві не повертаються: вернути мою славу ніяк вже не можна [1:313].

Не викликає сумніву, що покрити славу походить від того, що лексема слава набула ще одного значення - «коса дівчини» як її окраса, як знак незайманості, символ дівочої честі: ось де моя слава, - сказала Оксана і вийняла платочок з своєю косою [1:313]; закопала свою славу, свою дівочую косу, свою волю, до суду, до віку [1:313]. Покрити славу - це покрити голову дівчини, що означає «одружитися».

Увагу акцентовано на тому, що слава й честь протиставляються сорому: ти... хотів мене узяти, покрити мій стид і сором, увести мене меж чесних людей [1:313].

Покритка вже не має права ходити з непокритою головою, тому для неї коса - святиня, це її загублена слава. Покритка Оксана закопує славу не тільки в буквальному значенні, зариваючи косу в землю, вона прощається таким чином зі своєю дівочою честю: прийми тут, де моя слава, де моя воля лежить... мою присягу... [1:313]. Слава сполучається також з волею людини. Рис уособлення славі додають епітети свою, твою, моя.

Опозитом честі виступає безчестя як «1. Те, що завдає неслави; ганьба» [5:1:90]: як не можна приставити знову моєї коси, так не можна мені стати достойною чесного чоловіка; не принесу нікому безчестя., не зав'яжу чужого віку, не остиджу ніякої сім'ї... [1:313]. Честь сполучається з людською гідністю, чесністю, а безчестя - із соромом. Безчестя можна принести, нехтуючи народною мораллю.

У народній традиції порушення морального кодексу, у тому числі відмова від весілля (наробити бешкету [1:411]), каралося грошовим відшкодуванням: заплатити за безчестя [1:196].

Під час самого весільного дійства неодноразово реалізуються концептуальні уявлення про таку моральну якість, як честь. Так, опозитами є весільні терміни чесна молода й нечесна молода, пов'язані з моральними настановами щодо збереження молодою дівочої честі до весілля: «Якщо молода чесна, красненькі стрічечки чіпляють всім гостям... Над стріхою, на велику ломаку, чіпляють червоний прапор і півлитру» [7:65]. Також на позначенняцнотливоїнареченої

в східнослобожанських говірках знаходимо весільні терміни чесна; чесна дєвочка; чесна дівка; чесна дівчина; чесна нівєста на противагу не цнотливій - нечесна; нечесна молода [2:154].

Звичаєве право засуджує дошлюбні стосунки молоді, тому це знаходить вираження у весільних обрядах, покликаних покарати нечесну молоду: «Як молода не дуже чесна - по комині писали, драли чим угодно, і ложками, і всім. Комин у сажу замазували. Набирали в драну цеберку попіл і били по неї палкою - для сміху» [7:67]. «У весільний сезон одного дня часом вінчалося відразу до восьми пар. Але тільки “чесних" молодих, “покритки" не мали права вінчатися в неділю» [4:22]. Чесна дочка - таку назву має молода у весільній пісні на Полтавщині під час обряду перезва, коли в понеділок до батьків молодої ідуть родичі молодого з молодими: «Після того, як добре нап'ються та нагуляються, «перезва» повертається назад з усім родом і гостями молодої. Вперше за все весілля в гості до сватів йдуть і батьки молодої. Попереду процесії старший боярин веде молоду і рід молодого. За ними крокує молодий під руку з тещею, а далі - батько зі своїм родом... Дорогою гості молодого співають: ...Зять тещеньку веде. Він доріжку мете, За білую ручку, За честную до(чку)» [4:5051]. Пошану матері молодої за збереження честі доньки виражено за допомогою демінутивних суфіксів слів тещеньку, доріжку, ручку.

Дотримання честі як принцип поведінки молодих людей у дошлюбний період стало підґрунтям для утворення термінів на позначення весільних чинів: рідні од її чести - «родичі молодої», рідні од його чести - «родичі молодого» [2:124].

Концепт честі містить у собі не тільки моральну якість людини, але й ушанування цієї якості. У весільній обрядовості це виявляється найяскравіше.

Так, у бойківсько-наддністрянській говірці «...дослідники відзначають назву жартівливого післявесільного обряду, під час якого наречена вшановувала, тобто «давала честь» батькам чоловіка, - на честь... пор. рос. діал. почёстно, почесно «частування на другий день після весілля » [8:203]. Як бачимо, назви українських і російських весільних обрядодій є результатом трансформації назви моральної якості. Крім того, поле концепту честь містить у собі назву весільної реалії: східнслоб. Чесность - «сорочка зі знаками цноти, яку демонструють учасникам весілля» [2:155].

Меншою мірою реалізується концепт слава безпосередньо під час весільного дійства. Так, у значенні «чутка, звістка про кого-, що-небудь; прослава» термін слава зустрічається у весільному контексті: «У вівторок - їсти та й пити, В середу - славу зробити» [7:67], що вказує на закінчення весілля в середу. «Казали: І завтра середа, До середи - хоч на призьбі сиди» [7:67]. Дієслівний компонент зробити підкреслює можливість створити як позитивну репутацію (у даному разі), так і негативну. Вираз славу зробити дає розуміння того, що саме значення «добра звістка про щось» лежить в основі концепту слава, адже весільні контексти відзначаються глибокою архаїчністю, дають ключ для розуміння багатьох образів, символів, концептів.

Таким чином, концепти слава й честь належать до української весільної концептосфери поряд з такими концептами, як совість, гідність, любов тощо, які можна об'єднати в спільну підгрупу «Моральні засади поведінки». При всій близькості понять, зокрема спільності значення «визнання, пошана», слава й честь становлять різні поняття.

Видається логічним зв'язок слави з честю або безчестям людини, у тому числі молодої людини, яка готується до шлюбу. Від початкового значення лексеми слава «розголос про щось позитивне, схвалення чогось або когось» відмежовуються нові значення «готовність до ініціації», «загальна думка про когось», «чиясь репутація», «розголос про щось негативне», «коса покритки», які часто стосуються незаміжньої дівчини. Такі трансформації концептуального значення слави сталися внаслідок формування звичаєвого права українців, яке передбачає моральне покарання молоді за безчестя.

Концепт честь реалізується більшою мірою у весільних обрядодіях переважно для позначення цнотливої або нецнотливої молодої. Його наповнюють не тільки поняття про моральну якість, але й, як результат, наявність цієї риси.

Концепт слави пов'язаний з концептами пам'яті, волі, концепт честі - з поняттями сорому, чесності, безчестя. Лексеми слава й честь входять до складу образних висловів, причому слава вживається з численними дієслівними компонентами типу піде, добула, зробити, остидити тощо, а честь дала підґрунтя для утворення назв весільних чинів, весільних обрядодій, весільних реалій. Названі концепти займають важливе місце у концептуальному полі українського весілля, оскільки містять уявлення про дошлюбну нормативну поведінку молоді, формування етикетних засад соціуму, його реакцію на порушення норм звичаєвого права.