Лексеми смисл і сенс у мовній практиці українців

Lexemes смисл (meaning) and сенс (sense) in Linguistic Practice of Ukrainians

The article singles out lingua-stylistic suggestions of using Ukrainian long known lexemes "cмисл (meaning)" and "сенс (sense)" while analysing the history of formation of their lexical meanings, traditional and innovative practice of the use of lexemes in different functional fields. The analysis includes words that are similar in both meanings and pronunciation.

The article focuses upon different types of dictionaries and reference books of Ukrainian language culture and stylistics, texts of individual monuments of Ukrainian language.

The review of etymology, origin and features of using lexemes "cмисл (meaning)" and "сенс (sense)" in linguistic practice of Ukrainians results in the development of meanings and functional stylistic coloring in the usage of these units. In speakers' consciousness may be the relics of early meanings and the usage of lexemes in such meanings leads to the violation of Ukrainian language norms. Incorrect usage may be subjective: lexeme "cмисл (meaning)" like borrowing from Russian, lexeme "сенс (sense)" like borrowing from Latin and scientific term. Lexemes "cмисл (meaning)" and "сенс (sense)" are used as synonyms, but there are specific fields of meanings where they cannot be interchanged: lexeme "сенс (sense)" should be used when it comes to reasonable grounds for something, lexeme "cмисл (meaning)" should be used when it comes to notion, concept, understanding.

Key words: lexeme, lexical meaning, lexical norm, abstract vocabulary, modern Ukrainian language, old Ukrainian literary language.

Вступ

Мовна практика останніми десятиліттями висуває непрості питання, пов'язані зі слововживанням у різних сферах життєдіяльності людини. Труднощі відчувають і фахівці-мовознавці, і практики. У статті ми спробували дослідити зміни лексичного значення й особливості використання лексем смисл і сенс упродовж різних етапів історії української мови, залучаючи до аналізу слова близькі за значенням і звучанням, щоби схарактеризувати специфіку сучасної мовної практики.

Мовностилістичні поради щодо цих лексем уже не раз були сформульовані відомими мовознавцями-україністами у порадниках та довідниках Д.Г. Гринчишиним, К.Г. Городенською, А.О. Капелюшним, С.Й. Караванським, О.Д. Пономарівим,

О.А. Сербенською, С.Я. Єрмоленко. Але, на жаль, поширеними у мовній практиці залишаються ненормативні вислови не тільки розмовної сфери у смислі того, в якому смислі, є смисл, немає смислу, а й наукового спілкування божественний сенс, історичний сенс тощо. Труднощі слововживання, на нашу думку, виникають і через абстрактність лексичного значення, і через українсько-російську міжмовну омонімію, і через зміну лексичних значень цих слів упродовж століть.

Розвиненість абстрактної лексики є показником культури народу, свідченням досконалості розвитку літературної мови, яка здатна забезпечувати спілкування людей у різних галузях життя. Вивчення різних етапів становлення окремих лексем, що належать до розряду абстрактних, важливе не лише для розвитку цієї категорії слів, а й для визначення їх ролі у широкому контексті мовного розвитку.

Абстрактна лексика -- ознака найвищого рівня розвитку мислення. У ній реалізується вся система світоглядних цінностей, уявлень індивіда про світ, про себе, про ставлення до інших; вона позначає найважливіші процеси, явища і стани духовної, інтелектуальної та емоційної сфери діяльності людини.

Абстрактні слова привертають увагу мовознавців як лінгвальні феномени, що виникають на перетині мови і свідомості, мовлення і думки. Це слова-поняття, які віддзеркалюють реалії, що не сприймаються органами чуття і не мають предметно-матеріального втілення. Водночас через ті самі причини абстрактні слова викликають труднощі у користувачів, й у мовній практиці зазнають деформацій значень або вживаються помилково.

Метою статті є увиразнення мовностилістичних порад щодо вживання давно відомих українській мові лексем смисл і сенс через аналіз історії становлення їх лексичних значень, традиційної та новаторської практики вживання у різних функціональних сферах.

Матеріалом для дослідження стали різнотипні словники [1; 4; 6; 7; 11; 12; 13; 14], довідники і порадники з культури української мови та стилістики [2; 5], тексти окремих пам'яток української мови [3; 6; 7].

1. Результати дослідження та обговорення

Лексема смисл у «Етимологічному словнику української мови» [4, 322] визначена як слов'янізм праслов'янського походження *smyslb ([*smyslb]) «думка; розум», що є утворенням від компонентів *8ъ(*su-) «добрий» + `mys^ «думка; мисль; мислення». У інших слов'янських мовах зафіксовані такі основні значення: стсл. съмыслъ «думка; намір; погляд»;рос. смысл «думка; розум»; пол. zmys! «почуття; розум; смисл»; чеськ. smysl «смисл; розуміння; почуття»; болг. смисл «смисл; мета; зміст; розум; користь». Значення цієї лексеми в українській мові потребує детальнішого розгляду.

У староукраїнській літературній мові XVIXVII ст. слов'янізм смыслъ, як зазначає Г.М. Наєнко [10, 151], функціонував із трьома значеннями:

1. Почуття, фізіологічне відчуття: смысли т^ла с^ть: зрыные, окон#не, слухъ, смаковане и дотыканье. 2. Розум: Слово н^кгди не зм^н#етс#, а смыслъ мно^кротне вывае(т) и'ши'киваный. 3. Смисл, сенс слова: и якось то улапьвъши одно словце, несправедливее смыслъ его выкладаешъ. У словнику П. Беринди «Лексжонъ славеноршсскїй альбо Именъ тлъковаше» (1627 р.) [7, 118] виокремлено ще одне значення, яке можна подати четвертим. 4. Мисль, думка: смыслъ -- помышленье розуму.

Багатозначна староукраїнська лексема смыслъ вступає в синонімічні стосунки зі слов'янізмом мысль: ко то часто трафлетс# межи правными, которіи мысль и сенсъ тексту правдивого новы(м) выкладан(м) ро(з)ривак(т) [10, 152]. Такий синонімічний ряд демонструє поняттєву глибину лексем смыслъ, мысль, які характеризувалися не лише абстрактністю значення, а й переходили до розряду богословської, філософської термінології, ставали поняттям-терміном герменевтики.

У цей же час, імовірно, під впливом польської мови, паралельно функціонувала лексема змыслъ. Але полонізмом її назвати навряд чи можна, адже її зовнішня оболонка фіксує таку природну для української мови регресивну асиміляцію за дзвінкістю. Лексема змыслъ вживалася переважно у значенні «почуття, фізіологічне відчуття. Але входила ця лексема і до концептосфери ментального: змысльность -- «вимисел, вигадка»; змысляти, змышляти -- «вигадувати, придумувати, підробляти, лицемірити, ввижатися» [13, 402]. Цей фонетичний варіант лексеми і похідні від нього виявилися доволі тривалими. Вони зафіксовані і в українсько-німецькому словнику Є. Желехівського та С. Недільського [9, 76], й у «Словарі» Б. Грінченка: змисел -- «чувство»; змислений

1) «продуманный; придуманный; выдуманный»;

2) «чувственный; видимый»; змислити -- «подумать; придумать: выдумать» [11, 156]. Лексема змисел очевидно мала наддіалектний характер, оскільки представлена у словниках, що відображають різні варіанти української літературної мови кінця ХІХ -- початку ХХ ст. У сучасній українській мові лексема змисел вживається досить рідко і має діалектну маркованість: змисел -- «метка вигадка», змисливець -- «меткий на вигадку» (Бойківщина). Частотнішими нині є лексеми літературної мови вимисел «вигадка; видумка і намір» або задум у значенні ««замисел, думка-намір».

Давнє смисл у сучасній українській мові продовжує функціонувати зі значеннями: 1) уявлення про щось, поняття, розуміння чого-небудь; 2) внутрішній зміст, суть чого-небудь; значення; 3) мета, завдання, призначення чого-небудь; 4) користь, вигода (розм.) [12, 405].

Словники синонімів ХХ -- початку ХХІ ст. і фахівцям, і пересічним користувачам мовою пропонують такий ряд загальновживаних лексем зі спільним з лексемою смисл значенням: суть, сутність, зміст, сенс, головне, ядро, природа, значення; ряд маркованих книжним характером слововживання лексем: значимість, єство, квінтесенція, раціональне зерно; кілька синонімів із числа архаїзмів: сіль, толк; лексему розмовного типу нутро [1].

Огляд сучасної мовної практики свідчить про те, що значення, які передавали «почуття», «відчуття», а також значення «вимисел» нині втрачені.

Найбільше перетинів у компонентах лексичного значення мають лексеми смисл, зміст і розуміння: їх можна віднести до однієї мікрогрупи з ядерною одиницею значення. Загалом же названий ряд синонімів об'єднує макрогрупа поняття «внутрішня основа, особливість, сутність чого-небудь». Перетини зафіксовані й у похідних однокореневих одиницях смисловий, осмислити, переосмислити, обезсмислити.

Сучасний філософський дискурс демонструє термінологізацію лексеми смисл та її закріплення у мовній практиці з такими значеннями: 1) особливий зміст, яким людина наділяє прояви своєї життєдіяльності, предмети та явища об'єктивного світу в процесі його духовно-практичного освоєння і внаслідок цього надає їм певного значення в системі людської культури, в ієрархії суспільних цінностей; 2) характеристика виразів природних, спеціалізованих, штучних мов, яка визначає правомірність уживання цих виразів у межах даної конкретної мови; 3) одна з основних ознак імені, що характеризує його зміст. У цьому розумінні смислом називають усе, що можна зрозуміти, коли поняття засвоєне [14, 509].

У староукраїнську мову через посередництво польської був запозичений латинізм сенсъ (лат. sensus) і зазнав активного вжитку в XVI ст.; зокрема, його вживали З. Копистенський, Й. Ґалятовський, І. Величковський -- автори, які писали і по-польськи [15, 334-335].

Латинське sensus має кілька значень: 1) «відчуття, почуття, сприйняття, здатність відчуття»; 2) «свідомість, тяма»; 3) «розум, глузд, мислення»; 4) «розуміння, судження, смак, такт»; 5) «смисл, значення, зміст»; 6) «думка, поняття, ідея»; 7) «почуття, душевний стан»; 8) «спосіб мислення»; 9) «настрій»; 10) «речення, період» [8, 586].

У староукраїнських наукових текстах професорів Києво-Могилянської академії лексема сенс фіксується лише зі значенням «глузд, сенс, смисл» [10, 151].

У літературній мові кінця XV -- початку XVII ст. лексема сенс вживалась досить широко і в кількох значеннях: 1) «сенс, смисл (стосовно слова)»: W превысока# Богословї#! Але wбhтнїцы той, треба ми дво#кого сенсоу шuкати, корорый тu(т) с# здае(т) быти: Слова тие вшистко або вши(ст)кихъ пот#гноу могоу(т) иншїй сенсъ мhти; Але всh, иле есть ихъ, которіи его ка менемъ зовутъ … въ той сенсъ фундаментомъ, же онъ -- або вhрu бозства … напервhй оказале оголосилъ …або же вhры твердость, -- або же онъ, першїй въ личбh и выборнhйшій… Еvангеліе по свhтu разсhвалъ Сципhw(н) Африканъсїй в той же сенсъ мовитъ: Ваше пожи(т)е которое называете животомъ смрть есть; 2) «розум», «розуміння»: … барзhй самимъ собh вhрятъ, нhжъ старожитнымъ святымъ учителемъ ц(е)рковнымъ, которыхъ писма нищуютъ, окусуютъ, выворочаютъ и зъ власного сенсу вызуваютъ!; теды тыи слова «кw тuтбuючїи сенсъ, до пор#(д) кu взыван# с(в#)тыхъ неналежать, и на то(м) мhстцu быти не могuт [10, 151-152]; 3) «відчуття, почуття» (порівняйте лат. sensus): сенсъ -- чувство, сми(с)лъ [6, 368]..

Як поняття і термін герменевтики сенс є результатом пізнання Святого Письма, що особливо виразно формулює Й. Ґалятовський: чворакій ест сенсъ в Писм^ Св#томъ [15, 334]. Проповідник і гомілет, розробляючи герменевтичну проблематику, пояснює абстрактні поняття шляхом уведення родових дефініцій: «Бо Першїй сенсъ в(ъ) Писм^ С(в#)томъ знайдУет(ъ) с# Лнтера(л)нын, ДрУгїй Мора(л)ный, Третій Аллеґорнчньїй, Четвертый Анаґоґнчньш. Л^тералный сенсъ належитъ до Гисторїи, Моралный належи(т) до юкычаевъ докрыхъ, которыи повинна д(оу)ша н(а)ша хронити, Аллеґоричный належи (т) до Церки воюючки, котюра# на земли знайдУет(ъ)с#. Анаґоґичный зась сенсъ належитъ до Церкви трїУмфУючеи, котора# знайдУетс# в(ъ) Н(е)к^ [3, 323]. Або через уточнюючі відповідники: сенсъ латеральний, простый и сный -- сенсъ моральный; сенсъ аллегоричный -- сенсъ тропологичный, закрытый -- сенсъ анаґоґичньїй.

Увесь діапазон значень пізніше фіксує М. Максимович: sensus, чувство, чувствіе, разУмъ, смыслъ, разУмініе, смьшленіе, мысль, Умъ, слогъ, нравъ, наміреніе, мнініе. Sensus, animi, mentis, мысль, смыслъ [10, 153].

У сучасній українській мові латинізм сенс виступає синонімом до слов'янізму смисл, адже у сучасній українській мові латинізм сенс зафіксований у таких значеннях: 1) суть чого-небудь, зміст; 2) розумна підстава, рація; 3) мета, основне призначення чого-небудь [12, 124].

Найбільше перетинів у компонентах лексичних значень у лексемах сенс, підстава, рація, глузд, резон. Їх можна віднести до одного мікрополя з ядерною одиницею підстава -- «розумне обґрунтування чогось». І, як і лексема смисл, входить до макрооб'єднання поняття «внутрішня основа, особливість, сутність чого-небудь».

Отже, бачимо, що через широке поле функціонування лексема смисл здавна зазнає конкуренції з боку лексеми сенс й у попередні епохи розвитку української мови, і нині. Так, у сучасний наукових текстах сенс може вживатися і під впливом англійської мови, і через позірну близькість лексеми смисл з російською мовою (смисл -- русизм). Порівняйте: шукати сенс, сенс буття, прихований сенс.

З огляду на приналежність лексем смисл і сенс до концептосфери ментального, а саме до макрополя поняття, варто зазначити, що найбільш поширеною і стилістично нейтральною є в межах цього окресленого макрополя лексема зміст: зміст життя, зміст повідомлення, зміст поняття. Із термінологічним значенням виступає у текстах наукового стилю лексема значення: значення слова, лексичне значення, граматичне значення. Це зумовлює часту синонімічну взаємозаміну лексем смисл, сенс, зміст, значення у різних ситуаціях спілкування.

У сучасних порадниках і довідниках з культури української мови [5; 2] знаходимо чимало рекомендацій щодо вживання лексем смисл і сенс. Наприклад, такі:

— слово смисл у розумінні внутрішньої основи, суті чого-небудь -- використовується рідко й фактично належить до розмовної форми. Отже, замість таких сполук, як смисл слова, смисл творчості треба вживати значення слова, але зміст речення, зміст творчості;

— поняття «розумна основа, мета, призначення чого-небудь» так само передається словом зміст: зміст буття. Отже, зміст, з одного боку, це «те, про що йде мова, розповідається; те, що описується, зображується» (зміст оповідання, зміст картини), а з другого -- це найважливіша ідея, основа, сутність чогось;

— слово смисл часто вживається неправомірно у значенні «розум, глузд», наприклад: тверезий смисл, здоровий смисл. Нормативними в цьому разі є тільки словосполучення тверезий розум, здоровий глузд;

— замість поширених ненормативних висловів у смислі того, в якому смислі, є смисл, немає смислу треба вживати: у розумінні того, в якому розумінні, щодо того, є рація, є сенс, немає рації, немає сенсу;

— словосполучення сенс життя і суть життя є синонімічними.

Загалом поради конструктивні та зрозумілі. Вони не викликають критики. Проте в них іменнику смисл відводиться другорядна роль, усупереч тому, яке значення він мав у словниковому складі української мови упродовж тривалого часу її розвитку і яке значення він має сьогодні для різних сфер життя й спілкування людини як лексема із абстрактним значенням. Натомість для лексеми зміст функції «ідеї, внутрішньої особливості, сутності», на нашу думку, неправдиво посилені, значно перебільшені. Наприклад, неправомірним з огляду на лексичне значення буде слововживання лексеми сенс у конструкціях божественний сенс, божественний зміст, абсолютно ж виправданим буде словосполучення божественний смисл, саме воно демонструватиме чітке дотримання лексичних та стилістичних норм української мови.

У наукових текстах лексеми смисл і сенс як термінологізовані одиниці не замінюються лексемою зміст: смисл буття, смисл людського існування, смисловий наголос, носій смислу, містичний смисл, сповнений смислу. На нашу думку, лексема зміст перебуває у відношеннях лексичного включення значень лексем смисл, сенс, значення. Зрештою значення є тим, що має відносно стабільний, інтерсуб'єктивний зміст, а смисл і сенс служать для передачі індивідуалізованого, дещо суб'єктивного, залежного від змісту лексичного значення.

Висновок

Огляд етимології, походження та особливостей застосування лексем смисл і сенс у мовній практиці українців засвідчив еволюцію значень та функціонально-стилістичну різнобарвність у вживанні цих одиниць. У свідомості мовців можуть бути зафіксовані релікти ранніх значень. Вживання лексем у цих значеннях призводить до порушення лексичних норм української мови. Неправомірні вживання можуть бути викликані й суб'єктивним уявленням: про лексему смисл як русизм, про лексему сенс як латинізм і виключно науковий термін.

Дві лексеми смисл і сенс етимологічно містять і «думку», і «чуття». Для них значення, які передавали почуття, відчуття і вимисел нині втрачені.

У сучасній мовній практиці лексеми смисл і сенс іноді можуть вживатися паралельно: смисл буття і сенс буття, прихований смисл і прихований сенс. Але обидві мають свої особливі сфери значення, у яких виступають невзаємозамінюваними. Смисл не вживається там, де йдеться про розумні підстави чогось: мати сенс, у цьому є сенс. А сенс не вживається там, де йдеться про уявлення, поняття, розуміння чого-небудь: вкладати смисл, історичний смисл, смислове навантаження.

Література

1. Всесвітній словник української мови [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http: // uk.worldwidedictionary.org/смисл (дата звернення: 13.09.2017).

2. Гринчишин Д. Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин та ін. -- [3-тє вид.]. -- К. : Знання, 2006. -- 367 с.

3. Ґалятовський Й. Месія правдивый / Йоаникій Ґалятовський. -- К. : Друкарня Києво-Печерської Лаври, 1669. -- 429 акр. // Ст-др НБУВ, шифр -- Кир. 40.

4. Етимологічний словник української мови : у 7 т. Т. 5/ [редкол.: О.С. Мельничук (голов. ред. та ін.)]. -- К. : Наук. думка, 2006. -- 704 с.

5. Культура української мови : довідник / С.Я. Єрмоленко, Н.Я. Дзюбишина-Мельник, К.В. Ленець [та ін.] ; за ред. В.М. Русанівського. -- К. : Либідь, 1990. -- 304 с.

6. «Лексикон латинський» Є. Славинецького. «Лексикон словено-латинський» Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського / Підгот. до вид. В.В. Німчук -- К. : Наук. думка, 1973. -- 541 с.

7. «Лексикон словеноросский» Памва Беринди / Підгот. тексту і вступ. ст. В.В. Німчука -- К. : Вид-во АН УРСР 1961. -- 312 с.

8. Литвинов В.Д. Латинсько-український словник: 10 тисяч найуживаніших слів з максимальним відтворенням їхніх значень українською мовою / В.Д. Литвинов. -- К. : Українські пропілеї; Фонд сприяння розвитку мистецтв України, 1998. -- 712 с.

9. Малоруско-німецкий словар уложив Євгений Желеховский. -- Л., 1884 / Yevhen Zelechovskyj und Sofron Nedil'skyj. Ukrainisch-Deutches worterbuch, I-II. -- Lemberg, 1882 -- 1886. Фотопередрук з післясловом Олекси Горбача. -- Мюнхен, 1982. -- Т. 1 (А-К). -- 394 с.

10. Наєнко Г.М. Структурно-семантичні та функціональні параметри староукраїнського наукового тексту XVI-XVIII ст. : дис. ... д-ра філол. наук : 10.02.01 «Українська мова» / Наєнко Галина Михайлівна. -- К., 2014. -- 428 с.

11. Словарь української мови : у 4 т. Т. 2 / Зіб. редакція журналу «Кіевская Старина» ; упоряд., з дод. власного матеріалу, Б. Грінченко. -- Репринтне видання. -- К. : Лексикон, 1996. -- 578 с.

12. Словник української мови : в 11 т. Т. 9 / Ред. кол.: І.К. Білодід (голова) та ін. -- К. : Наук. думка, 1978. -- 917 с.

13. Словник української мови XV-XVII ст. : у 2 т. Т. 1 / Ред. кол. Д.Г. Гринчишин, Л.Л. Гумецька (голова), І.М. Кудрицький. -- К. : Наук. думка, 1977. -- 630 с.

14. Філософський енциклопедичний словник / [гол. ред. В.І. Шинкарук]. -- К. : Абрис, 2002. -- 744 с.

15. Cymbalistyj P. Ukrainaian Linguistic Elements in the Russian Language, 1680-1760 / Petro Cymbalistyj. -- London : Published by the School of Slavonic and East European Studies University of London, 1991. -- 436 p.

REFERENCES

1. Vsesvitniy slovnyk ukrayinskoi movy [World Dictionary of Ukrainian Language]. https: // uk.worldwidedictionary.org/смисл

2. Hrynchyshyn, D., Kapelyushnyi, A., Serbenska, O., & Terliak, Z. (2006). Slovnyk-dovidnyk z kultury ukrainskoi movy [Dictionary of Ukrainian Culture]. (3rd ed.). Kyiv, Znannia, 367 p.

3. Galiatovskyi, Y. (1669). Mesiia pravdivyi [Mession of True]. Kyiv, Drukarnia Kyievo-Pecherskoi Lavry, 429 p.

4. Melnychuk, O.S. (Ed.) (2006). Etymolohichnyi slovnyk ukrainskoi movy [Etymological Dictionary of Ukrainian Language]. Vol. 5. Kyiv, Naukova dumka, 704 p.

5. Yermolenko, S.Ya., Dziubyshyna-Melnyk, N.Ya., Lenets, K.V. (1990). Kultura ukrainskoi movy: dovidnyk [Culture of Ukrainian Language]. In V.M. Rusanivskoho (Ed.). Kyiv, Lybid, 304 p.

6. «Leksykon latynskyi» Ye. Slavynetskoho. «Leksykon sloveno-latynskyi» Ye. Slavynetskoho ta A. Koretskoho Satanovskoho (1973). Pidhot. do vyd. V.V.Nimchuk. Kyiv, Naukova dumka, 541 p.

7. «Leksykon slovenorosskyi» Pamva Beryndy (1961). Pidhot. tekstu i vstup. stattia V.V.Nimchuka. Kyiv, Vyd-vo AN URSR, 312 p.

8. Lytvynov, V.D. (1998). Latynsko-ukrainskyi slovnyk: 10 tysiach naiuzhyvanishykh sliv z maksymalnym vidtvorenniam yikhnikh znachen ukrainskoiu movoiu [Latin-Ukrainian dictionary: 10,000 most commonly used words with the maximum reproduction of their meanings in Ukrainian]. Kyiv, Ukrainski propilei; Fond spryiannia rozvytku mystetstv Ukrainy, 712 p.

9. Malorusko-nimetskyi slovar ulozhyv Yevhenii Zhelekhovskyi (1884). [Malorusian-German dictionary]. L., Yevhen Zelechovskyi und Sofron Nedilskyi. Ukrainisch-Deutches worterbuch, I-II. Lemberg, (18821886). Fotoperedruk z pisliaslovom Oleksiia Horbacha. Miunkhen. (1982). Vol. 1 (A-K), 394 p.

10. Naienko, H.M. (2014). Strukturno-semantychni ta funktsionalni parametry staroukrainskoho naukovoho tekstu XVI-XVIII st. [Structural-Semantic and Functional Parameters of old Ukrainian Scientific Text 16-18 centuries]. Doctoral thesis. Kyiv, 428 p.

11. Slovar ukrainskoi movy [Dictionary of Ukrainian Language]. (1996). Zib. redaktsiia zhurnalu «Kiievskaia Stаrina», uporiad., z dod. vlasnoho materialu, B. Hrinchenko . Vol. 2. Kyiv, Leksykon, 578 p.

12. Bilodid, I.K. (Ed). (1978). Slovnyk ukrainskoi movy [Dictionary of Ukrainian Language]. Vol. 9. K., Naukova dumka, 917 p.

13. Hrynchyshyn, D.H., Humetska, L.L. & Kudrytskyi, I.M. (Eds.). (1977). Slovnyk ukrainskoi movy XVXVII st. [Dictionary of Ukrainian language 15-17 centuries]. Vol. 1., K., Naukova dumka, 630 p.

14. Shynkaruk, VI. (Ed.) (2002). Filosofskyi entsyklopedychnyi slovnyk [Philosophical Encyclopedic Dictionary]. Kyiv, Abrys, 744 p.

15. Cymbalistyj, P (1991). Ukrainaian Linguistic Elements in the Russian Language, 1680-1760. London, published by the School of Slavonic and East European Studies University of London, 436 p.

Размещено на Allbest.ru