Акцентуаційні особливості сучасного львівського койне

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Акцентуаційні особливості сучасного львівського койне

Г.В. Сікора

Одним із завдань дослідника, який проводить цілісний опис міського мовлення, є охарактеризувати, поряд з іншими мовними рівнями, акцентуаційний рівень. Метою лінгвістичного аналізу стало: виявлення репертуару акцентуаційних диференційних рис; дослідження їхньої генези; з'ясування специфіки їх функціонування в комунікативному просторі Львова та поширення в українському обширі.

Наголошення в сучасному мовленні Львова - великому й розвинутому українськомовному місті, національно-культурному й освітньо-науковому осередку країни - має свою специфіку, що зумовлено історичними особливостями досліджуваного локусу. Передусім це формування в умовах впливів інших слов'янських і неслов'янських мов (польської, німецької, російської, єврейської) й українсько-польської диглосії та білінгвізму, які умовно функціонували до 1939 року, внаслідок чого український та польський сегменти львівського мовлення формувалися в тісній взаємодії, зумовлюючи взаємні впливи на всіх мовних рівнях.

Наголос відіграє вагому роль у творенні мелодичного малюнка львівського койне. Характеристику просодичним особливостям мовлення передвоєнного Львова дав польський письменник К. Макушинський у книзі "Usmiech Lwowa": "У Львові панувала польська мова. Особлива регіональна вимова, співуча, затягуюча голосні, м'яка, у певному сенсі у порівнянні з іншими ділянками, можливо, архаїчна... Мова львівська є напрочуд співуча і якась солодка. Справляла таке враження, ніби була завжди усміхнена" [14, s. 208]. Ці особливості львівської мелодики згодом спостеріг і в українському койне післявоєнного Львова Ю. Шевельов, який фіксував у мовленні львів'ян "збережений польський "співний наголос".

Загальну характеристику наголосу у мовленні львів'ян подав Я.Б. Рудницький у невеличкому підрозділі "Наголос" своєї монографії "Lemberger ukrainische Stadtmundart: (Znesinnja)" (1943), у якому вказав на ознаки львівського наголосу, спільні з літературним (експіраторний, вільний, рухомий), його смислорозрізнювальну функцію, взаємозв'язок із морфологічними особливостями словозміни, незіставність літературного наголосу й наголосу у львівському мовленні та зауважив, що в цілому він такий, як і в діалектному довкіллі [13, s. 38-39].

У вокалізмі львівського койне існує велика відмінність між наголошеними та ненаголошеними голосними. Виразний контраст між вокалічною довготою і короткістю як одна з фонетичних ознак львівського койне виявляється виразною диференціацією довгих (наголошених) та коротких (ненаголошених) складів. Наголошеним голосним здебільшого властива значно більша тривалість порівняно з ненаголошеними, що супроводжується зміною висоти голосу, точніше його підвищенням. За спостереженнями дослідника львівського мовлення Я. Б. Рудницького, для західноукраїнської вимови властиве більше експіраторне навантаження наголосу, ніж для східноукраїнської [Там само, s. 17], поряд із слабкою експіраторною силою, за допомогою якою вимовляють ненаголошені голосні, "що часто спостерігається у фонетиці львівського діалекту" [Там само, s. 11]. Цю особливість мовлення львів'ян спостерегла також польська дослідниця З. Курцова, яка вважала її притаманною польській мові південних теренів: "Найбільш характерна фонетична риса польської мови південних теренів є акцент (п. akcent wyrazowy), який суттєво відрізнявся з погляду сили від акценту загальнопольського. <...> Наголошена голосна, яка вимовляється сильніше і довше є, крім того, за своїм тоном вища, ніж ненаголошені голосні, а її тон тримається однаковим під час тривання" [12, s. 73]; і цю особливість свого мовлення львівська інтелігенція усвідомлювала [Там само, s. 372]. Польський лінгвіст С. Урбанчик спостеріг "співання" у краківському мовленні, яке полягає в протяжній вимові останнього складу й, навпаки, в обниженні його тону [15, s. 18].

Специфікою наголошування у львівському мовленні є активне функціонування парокситонези - наголошування передостаннього складу, або наголос на пенультимі, що виявляється у лексемах, словосполуках, граматичних і словотвірних формах та може бути, за словами ТІ. Коць-Григорчук, постійним (або ж повним, сталим) - охоплювати всю парадигму, чи непостійним (або ж неповним, несталим) - поширюватися тільки на деякі граматичні форми. Місто Львів розташоване в західному ареалі, де поширений тип наголошування на пенультимі, що розкладений типом із рухомим наголосом, коли накладається тип синтагматичної акцентуації з гіперично збільшеною на польсько-українському суміжжі видиховою силою наголошених складів і, відповідно, пришвидшеним темпом мовлення, який зумовлює якісні зміни в системах ненаголошеного вокалізму [7, с. 51]. Подібний тип наголосу характерний для українських говірок колонізованої поляками частини Житомирщини та зрідка - у говірках українських сіл, що були серед польських колоній на Тернопільщині [Гам само, с. 51)]. Вплив польської акцентної парадигми позначився на гетерогенній акцентній системі одеського міського койне [9, с. 158, 166]. Змішаний тип наголошування (й основний парокситонний, й інший - на третьому, четвертому складі з кінця, першому чи останньому складах) поширений також і у Кракові [11, s. 112-119].

Дією наголосу зумовлена наявність у львівському мовленні перезвуку а > е, яка, на думку А. Залеського, свідчить про те, що на діалектній території поширення цієї риси після заміни музикально- тонічного наголосу динамічним усі наступні фонетичні зміни відбувалися в рамках нової просодичної моделі - розрізнення наголошеного-ненаголошеного вокалізму [3, с. 47].

Відхилення від літературної норми в наголошуванні слів, що творять діалектну своєрідність наголошення і функціонують поряд із нормативними акцентними формами, виявляються у мовленні львів'ян на рівні різних частин мови неоднаково, утворюючи акцентні типи.

Для іменника властиво:

наголошування суфікса -ов- у віддієслівних іменниках на -ован'(ар на противагу літературному наголошуванню (як правило, суфікса -анн-) та парокситонному в польських відповідниках: ма'л'ован'а/п. rysowanie/літ. малювання, мурован'аІ п. murowanie/ літ. мурування, уме^б'л'ован'а І п. umeblowanie /літ. умеблювання, вила'довуван'а / від п. tadowac 'готувати' / літ. приготування, мушт'рован'а / п. musztrowanie / літ. муштрування, пра сован'а /п. prasowanie /літ. прасува ння, росча'рован'а / п. rozczarowanie / літ. розчарування, с'вйат кован'а / від п. swietowac 'святкувати' / літ. святкування,шну рован'а / п. cznurowanie /літ. шнурування і под;

стала коренева акцентуація віддієслівних іменників середнього роду з суфіксом -ан'(а) Ці суфікси можуть мати варіанти: -ован'(е), -ован':(а), -ован':(е). Ці суфікси можуть мати варіанти: -ан'(е), -ан':(а), -ан':(е). на противагу літературному суфіксальному наголосу та парокситонезі у польській мові: в'биран'а / п. ubieranie / літ. вбирання, в'і'д:аван'а / п. oddawanie / літ. віддавання, (за)'питан'а/п. pytanie/літ. (за)питання, йізен'а/п. jedzenie /літ. їда (поряд із йі'зен'а), (Упув'ідан'а/п. opowiadanie/літ. оповідання, казан'аі п. kazanie /літ. казання, копан'а/п. коралі е/літ. копання, лежан'а/п. \ezen\e/літ. лежання, писан'а/п. pisanie/лт писання, пе^ире^и'конан'а /п. przeswiadczenie /літ. перекона ння, розв'йазан'а / п. rozwigzanie / літ. розв'язання, с'н'ідан'а / п. sniadanie / літ. снідання, читан'а / п. czytanie І літ. читання і под;

кореневе початкове наголошування двоскладових іменників чоловічого та жіночого родів у називному відмінку множини у сполученні з числівниками два, три, чотири замість усталеного в літературному стандарті флексійного наголошування: борсУзни / літ. борозни,

'ворсУги/літ. вороги, рок'и/літ. роки, дочкУ літ. дочки і под;

флексійне наголошування двоскладових іменників чоловічого та жіночого родів у називному відмінку множини у сполученні з числівниками два, три, чотири замість усталеного в літературному стандарті кореневого наголошування: бра ти І літ. брати, в'ір'ш'і/ літ. вірші, си ни/літ. сини,подуш к'е/літ. подушки, част'к'и/літ. частки і под.;

відсутність у деяких двоскладових і трискладових іменників чоловічого і середнього родів із кореневим наголосом акцентної опозиції форм однини і множини на противагу наявності такого розрізнення в літературній мові: голуб - голуби / літ. голуб - голуби, йав'ір- йавори/літ. явір-явори, озе^иро- озе^ира/літ. озеро - озера, дерево - дере^ива / літ. дерево - дерева Простежуємо тенденцію до збереження такого наголосу у відмінкових формах, наприклад: голуб- голуби, голуб'іу, голубами, на (в) голубах; озе^иро- озе^ира, 'озе^ир, озе^ирами, на (в) озе^ирах, або ж, навпаки, вона відсутня: дере^иво- дере^ива, де^и'рев, де^и'ревами, на (в) де^и'ревах,

префіксальне наголошування (префікси від-, під-, пере-, по-) у двоскладових та багатоскладових іменниках чоловічого і жіночого родів на противагу парокситонному у польській мові: вїдвс/рот / п. odst^pstwo / літ. відступ (ст.) (пор. відворот (заст.), 'в'ідр'ізо/к / п. odd nek / літ. відрізок, в'іт:инсУк / п. odd nek / літ. відтинок,

' в'іт'іінсУк/п. odcien /літ. відтінок, в'іч:ит/ п. odczyt / літ. доповідь, звіт, 'п'ітставка /п. podstawka /літ. блюдце (пор. літ. підставка), пе^и'ребраниц'/ літ. учасник вертепу, пе^и'редирка / п. swara /літ. сварка, пе^и'ред'іл / п. przedzial / літ. купе, пеН'рекупка / п. przekupa (зневажл.) / літ. перекупниця, пе^и'рекуска / п. zakqska / літ. перекуска,пе'рел'ак/п. przestrach/літ. переляк,пе репис!п. przepis

І літ. кулінарний рецепт, пе'рестанок / п. przestanek / літ. зупинка, пе'ретв'ір / п. przerob / літ. переробка, перет'аг / п. рггесіад / літ. протяг, подушка / п. poduszka / літ. подушка, покришка / п. przykrywka/літ. кришка,'пошивка/п. poszewka)/літ. наволочка, півковдра, ' розр'із / літ. розріз та ін.;

- парокситонне наголошування у словах іншомовного походження, які були засвоєні з польської мови або за її посередництва. Парокситонезу збережено в таких іншомовних запозиченнях, які: а) мають відмінне звучання від своїх українських літературних відповідників: атак/ п. atak(nop. літ. атака)/літ. напад хвороби, гонор, гон'ір/п. honor / літ. честь, гідність, кс/'б'іта/ п. kobieta /літ. жінка, цера/п. сега/літ. шкіра обличчя, цит'рина/п. cytryna/літ. лимон, чику'л'ада / п. czekolada / літ. шоколад, а також ледь відмінних за звучанням: сал'цесон / п. salceson / літ. сальтисон та ін.; б) таких, що відрізняються від літературних відповідників лише наголосом: кїнсУ/п. kino /літ. кіно, шофе^ир/п. szofer / літ. шофер, адвокат/ п. adwokat / літ. адвокат, ка'вал'ір /літ. кавалер, к вартал /літ. квартал, лис'топат / літ. листопад, ма газин / літ. магазин, меди'каме^инти/літ. медикаменти, т рамваї, т'ранваї/п. tramwaj/ літ. трамвай, по'м'ідо/р / п. pomidor / літ. помідор, каштан / п. kasztan / літ. каштан, перфект (пор. літ. перфект) / літ. найкраще, портфил' / п. portfel / літ. портфель, п резент / літ. презент, до'куме^инт / п. dokument /літ. документ та ін Латинізми, які увійшли до східнослов'янських мов через польське посередництво (документ, портфель, инструмент, медика менф, є найживучішими серед ненормативних акцентних дублетів в одеському російському койне [9, с. 166].

Наголошування у полонізмах може змінювати своє розташування, що зумовлено пристосуванням до української акцентної системи. Спостережено випадки перенесення парокситонного наголошування: а) на перший склад: метрика / п. metryka /літ. свідоцтво про народження, мешканиц'/п. mieszkaniec/лт ме шканець (у цьому випад<у наголос похідного слова зберігся на тому ж складі, що й у непохідному), мешкати / п. mieszkac / літ. мешкати, жити (наголос також зберігся на тому ж складі, хоча український відповідник є трискладовим словом, а польський - двоскладовим); б) на останній склад: по/'к'ії/ п. роЩ/літ. кімната, шпарґал/п. szpargat/л/лг старі папери (розм.) /літ. шпаргалка; в)на третій склад від кінця: п'р'атан'а/п. sprzgtanie /літ. прибирання, ста новис'ко/п. stanowisko/літ. становище; г)на четвертий склад від кінця: вила'довуван'а / літ. готування, dona'совувати / літ. долучати та ін. Наголос на пенультимі може виявлятися у всій словесній парадигмі чи охоплювати її частково, наприклад виявлятися лише у формах множини: профе сори / літ. професори, дс/к' тори/літ. доктори.

У лексиконі львів'ян зафіксовано відхилення від нормативного наголошування, яке водночас не є парокситонним (пор. польські відповідники), наприклад: спс/'кїї/ п. spokoj І літ. спокій, подушка/ п. poduszka / літ. подушка, поминк'и / літ. поминки, поча ток / п. poczgtek / літ. початок та ін. У відмінкових формах таке наголошування зберігається за складом, наприклад спо/'кїї, спс/'койу, спо/'койем, в спс/'койі, але може бути рухомим у формах множини: подушки (називний відмінок) - подушок (родовий відмінок).

Парокситонеза, властива початковій формі іменника, в інших відмінкових формах може втрачатися: ровер - ро'вер'і, т'рамваї- трам вайу, портфел'-порт фел'а та ін. Цю акцентну рису спостеріг також Ю. Шевельов, зауважуючи, що "у львівське койне ввійшов цілковито чужий українській мові наголосовий тип: [10, с. 227].

Відмінності в наголошуванні властиві також і львівському іменнику. На відміну від літературного стандарту, фіксуємо кореневу початкову акцентуацію чоловічих власних імен львів'ян: 'Роман / літ. Роман, Богдані літ. Богдан, 0ле^ис7літ. Олесь, Оре^ист/ Орест, що може також зберігатися в апегрових (здебільшого здрібнілих) формах цих імен: Ромц'у- Роман, Бод'у- Богдан, Ол'у, Ол'ку- Олесь, Орку, Орц'у- Орест ін. У формах непрямих відмінків таке наголошування в цих іменах зберігається, наприклад: Романа, Роману (сУв'і), Романом, на Романі (сУв'і), Романе. У родовому відмінку однини фіксуємо наголос у цих іменах на флексії: Богда на/ літ. Богдана, Наза'ра/літ. Назара, Степа на/літ. Степана, Тара са / літ. Тараса; так само у множині Тара сів (у) / літ. Тарасів, Наза р'ів (у)/літ. Назарів, Степа нів (у)/літ. Степанів

Для займенника властиво:

- стале кореневе наголошення присвійних займенників чоловічого роду мій, твій, свій, а також жіночого та середнього родів у відмінкових формах на противагу літературному флексійному: мойе /літ. моє, мойого (мо його, мойего, мого) /літ. мого [1, карта № 132], 'мойому (мо йому) / літ. моєму, мойім/літ. моїм, на (у) мойім (мойому; мо'йому) /літ. на моєму; мойа/літ. моя, мойі,

'мойойі ('моєї) /літ. моєї, мойі (мойіі) /літ. моїй, мойу/літ. мою,

'мойу,' мойойу (мойейу)/ літ. моєю, на (у) 'мойі ('мойіі) / літ. на моїй та множини: мойі/літ. мої, мойіх/літ. моїх, мойіми/літ. моїми, на (у) мойіх / літ. на моїх; так само т вого, т'войіму, т'войім, на т'войім, т'войе, т'войа, т'войійі, (на) т'войії (т'войі), т'войойу (тво'йойу, т'войейу); с войого, с войому (сво йому, с'войему, с'вому), на с'войім (с войому, с'войему), с'войа, с' войойі (с' войі), (на) с'войії, с' войойу (сво' йойу), с'войе. Таке наголошування здебільшого має парокситонний характер, за винятком таких трискладових форм: мойому, мойойі, мойіми, т'войіму, т'войійі, т'войойу (т'войейу), свойому (с'войему), свойому (с'войему), с'войойі, с'войойу. Парокситонне наголошення присвійних займенників у формі родового відмінка однини ( мого, т вого, с вого), яке властиве говіркам південно-західного наріччя, є ареалогічно протиставним в українській мові поряд із окситонними формами (мо го, тво го, сво го) південно- східного наріччя, що є нормативними [4, с. 166];

кореневе парокситонне наголошення форм деяких непрямих відмінків вказівного займенника той та його родових форм та, то (те) на противагу усталеному в літературному стандарті флексійному наголошуванню: того³',' теге/1 літ. того; тойі/літ. тієї, тойу /літ. тією, а також означального займенника вес' (вс'ої), а також вс'а, вс'о (все) та його відмінкових форм в однині та множині: в'с'огої літ. всього ,в'с'ойі / літ. всієї, в'с'іма (в с'іми) І літ. всіма, усіма;

стале парокситонне наголошення особових займенників у прийменниково-займенникових конструкціях: я - до 'мене^и, на мен'і] ти - до тебе, на тобі] він - до 'н'ого, до 'него/, на н'ому, вона - в'ід нейі, п'ід нейу, мій - на мому, на мо йому, на мойім, на мойіх, твій - до т вого, до тво його, на т'вому, на т'войіх; свій - до с вого, до сво'його, на с'войіх; той - до того, на тому, вес' (вс'ої) / літ. весь - до в'с'огсУ, на в'с'ому (див. також пп. а - б). Однак у формах родового, знахідного відмінків однини наголошування особових займенників у прийменниково-займенникових конструкціях можна віднести до рухомого наголошування, оскільки при додаванні прийменника до займенника наголос переходить на другий склад із кінця слова і стає парокситонним: ме^и'не - до, в мене, йс/'го - до, в'ід 'н'ого ( него/)] за цієї ознакою рухомості / нерухомості наголошування дослідники поділяють весь український ареал на дві частини [4, с. 167-168].

Для прикметника властиво:

парокситонне наголошування суфікса -ов- на противагу кореневому наголошуванню у літературному стандарті, що здебільшого простежується у полонізмах або словах, засвоєних через посередництво польської мови: ґ(г)оно'ровиї 'знатний, багатий, пихатий', квадра'товиї / літ. квадратний, л'уксу совиї (але л'уксусниї 'найкращий'), муштар'довиї Гірчичний', так само м'ізе^ир'ковиї, псУм'ідсУ'ровиї, поУдуш ковиї, шабло'новиї, ф'ір'мовиїта ін.;

стале парокситонне кореневе наголошування у прикметнику новиї, що охоплює всю парадигму відмінювання, простежується у всіх відмінкових формах однини та множини замість усталеного нормативного флексійного наголошування: новиї, 'новсУгсУ, (на, в) новому, новим; нов1, нових, новим, новими, на (в) нових та ін.

Для дієслова властиво:

зумовлене парокситонезою кореневе наголошування в інфінітиві, на противагу усталеному в літературній мові суфіксальному {-ти)\ нести/літ. нести, вести/літ. вести, вести/літ. везти, п лести/літ. плести, мести/літ. мести та ін., а також утворені від них префіксальні дієслова: при нести / літ. принести, за мести / літ. замести, п'ід'мести / літ. підмести та ін.;

парокситонне наголошування у деяких префіксальних дієсловах II дієвідміни, що репрезентує збереження місця наголосу основного дієслова всупереч літературному наголошуванню: прихо дити - хо дити / літ. приходити, приво зити - во зити / літ. привозити, підносити -но' сити /літ. підносити та ін;

парокситонне кореневе наголошування дієслів 1 особи одниниі II дієвідміни теперішнього [1, карти №№ 133, 235] і майбутнього часів доконаного виду на противагу літературному флексійному наголошуванню: 6yjy, бужу/літ. буджу,в'йажу/літ. в'яжу, eo'jy, вожу/літ. воджу,заплачу/ літ. заплачу, з' наїду/ літ. знайду, кошу /літ. кошу, 'л'убл'у І літ. люблю, ношу/літ. ношу, пишу/літ. пишу, п'іду /літ. піду, п рошу / літ. прошу, хожу/літ. ходжу, кажу /літ. кажу, 'л'убл'у/літ. люблю, так само в похідних префіксальних дієсловах: заїду, п'їд'іїду, п роїду, п риїду та ін.;

парокситонне префіксальне наголошування похідних дієслів З особи однини і множини І дієвідміни доконаного виду майбутнього часу, утворених від дієслова йти: в'їд'іїде / літ. відійде, д'іїде / літ. дійде,' заїдеУ / літ. зайде, з'наїде^и/літ. знайде, на'д'іїде^и/літ. надійде, п'їд'іїде^и / літ. підійде, п ри!де^и / літ. приі^це, п'роїде^и / літ. пройде;

стале парокситонне кореневе наголошування деяких дієслів дієвідміни теперішнього часу: хва лити - х валиш / літ. хвалиш, вариш / літ. вари ш, а також збереження наголосу на тому ж складі у префіксальних дієсловах, які від них утворені: пс/х вал'у І літ. похвалю, пс/х валиш / літ. похвалиш, псУх валит' / літ. похвалить, псУхвалимо / літ. похвалимо, псУх валите / літ. похвалите, псУх вал 'am ' / літ. похвалять;

стале парокситонне кореневе наголошування дієслів І дієвідміни майбутнього часу: взяти - воз'му, вЬ'му / літ. візьму, воз'меш, в'із'меш / літ. візьмеш, воз'ме, в'Ь'ме / літ. візьме, воз'мут', 'в'із'мут'/літ. візьмуть;

вирівнювання наголосу в 1 і 2 особі множини дієслів І дієвідміни теперішнього часу до наголосу форм однини: не^и'сем, не^и'сете^и - не^и'се; ве^и'зем, ве^и'зете^и - ве^и'зе; бе^и'рем, бе^и'рете^и - бе^и'ре, кла дем, кла'дете^и - кпа'де та ін.;

парокситонне флексійне наголошування дієслівних форм дійсного способу 1 та 2 особи множини теперішнього часу на противагу кінцевому літературному наголошуванню: не^и'семо/літ. несемо, не^и'сете^и / літ. несете, беремо / літ. беремо, беУ'рете/ / літ. берете, кла' демо / літ. кладемо, кла' дете^и / літ. кладете та ін.;

парокситонне кореневе наголошування у деяких дієсловах минулого часу жіночого і середнього роду 1 і 3 особи однини І дієвідміни, а також у всіх формах множини замість літературного флексійного:

' була /літ. була,' було /літ. було,' були /літ. були, вз'ала / літ. взяла, 'жила/літ. жила, 'жило/літ. жило, жили/літ. жили, при' везла /літ. привезла, при'везло/літ. привезло, при' везли /літ. привезли таін;

кореневе наголошування дієприслівників теперішнього часу на противагу суфіксальному кінцевому наголошуванню в літературному стандарті: лежачи/літ. лежачи,'сид'ачи/літ. сидячи, с'тойачи/ літ. стоячи та ін.

Відмінним від нормативного є наголошення деяких дієслів, зокрема форми 3 особи однини майбутнього часу буде дієслова бути, яка функціонує поряд із варіантною буде, яка часто вживана у вислові наї бу де /літ. хай буде

Для прислівника властиво:

зберігання у відприкметникових безпрефіксних прислівниках на -о наголосу прикметників, на противагу кореневому наголошуванню в літературному стандарті: ве село/ / літ. весело, ви соке/ / літ. високо, гли'бокс//літ. глибоко, го/'р'ачо/ (гсУ'рйачсУ) /літ. гаряче, де^и'шевс/ / літ. дешево, кс/'роткс/ / літ. коротко, зе^и'пенс/ /літ. зелено, ссУ' лотке//літ. солодко, шії роксУ / літ. широко таін.;

зберігання у прислівниках, утворених шляхом поєднання іменників у непрямих відмінках з прийменниками, наголосу відповідних іменникових форм: надвсУ'р'і / літ. надворі, на' б'ік/літ. набік, угору /літ. у(в)гору та ін.

Для числівника властиво:

збереження у складених кількісних та порядкових числівниках 11 та 14 наголошування простих числівників один та чо тири, від яких вони утворені: сУ'динац'а(і)т' / літ. одинадцять, чоУ'тир- нац'а(і)т'/літ. чотирнадцять, а сУ'динац'атиї, чсУ'тирнац'атиї, але сУди'наїц'і, чсУтир'наїц'і, які, ймовірно, усталилися за аналогією до інших таких числівників другого десятка з редукованим кінцевим [т']: два'наїц'і, три'наїц'і, л'іт'наїц'і та ін., що здебільшого притаманні львів'янам похилого, менше середнього віку;

наголошування першої складової частини числівників 70, 80:

'с'емдис'ат'/літ. сімдесят,'вос'емдис'ат'/літ. вісімдесят, яке, очевидно, усталилося під впливом російської мови, пор. рос. Сімдесят, восемдесят. Такі акцентні форми вказаних числівників простежуємо у львів'ян різних вікових категорій, на мовленні яких позначився сильніший вплив російської мови;

наголошування першої складової частини числівника 900:

' де^ив'(й)атсот / літ. дев'ятсот (але де^ив'(й)ади' с'ат), який властивий мовленню львів'ян старшого віку.

Наведені диференційні типові акцентуаційні риси не дають повної інформації про наголос у львівському койне, оскільки у мовленні львів'ян усталені також особливості наголошування окремих слів: як регіональні, так і загальноукраїнського характеру. Наприклад, стале флексійне наголошування у мовленні львів'ян літнього віку можна відзначити у відмінкових формах іменника Пол'ш'ча, що відмінне від парокситонного наголошування у польській мові (Polska) та від наголошування у літературному стандарті української мови (Полица), які є тотожними: Пол'ш'ча (наз. відм.), Пол'ш'чЦрод. відм.), (в) Пол'ш'чу (знах. відм.), Пол'ш'чейу{ор. відм.), в Пол'ш'ч'і(місц. відм.). Акцентуаційна форма прикметника ук'райінс()к'ії/літ. український як загальноукраїнське відхилення від літературного наголошування, очевидно, означена впливом російської розмовної мови.

До виразних маркерів львівського акценту належать стале кореневе наголошування присвійних займенників мій, твій, свій у трьох родах на зразок мого, т вого, с вого; кореневе парокситонне наголошення форм деяких непрямих відмінків вказівного займенника той та його родових форм на зразок того, тойї, парокситонне кореневе наголошування в інфінітиві дієслова на зразок нести, вести, парокситонне кореневе наголошування дієслів 1 особи однини І і II дієвідміни теперішнього і майбутнього часів доконаного виду на зразок кажу, л'убл'у, прошу, парокситонне кореневе наголошування у деяких дієсловах минулого часу жіночого і середнього роду 1 і З особи однини І дієвідміни, а також у всіх формах множини на зразок була, було, були; в'з'ала, жила, при везла.

Важливим є також те, що наголос у мовленні львів'ян варіативний на тлі широкої варіативності сучасного львівського койне як цілості; така варіативність зумовлена здебільшого контамінацією літературного і діалектного. Так, парокситонне наголошування у мовленні львів'ян функціонує порад із літературним непарокситонним, наприклад ма'л'ован'а і мал'у ван'.а, вїд:аван'а і в'ід.а'ван'а, дочк'і і доУчки, подушк'е і подушк'і, спсУкїї і с покїї, ма газин і мага зин, за х вил'у часу, але ни майуча су, у нейіне ма розуму, але де того розуму в з'ати та ін.; найбільш послідовно збережено парокситонне наголошування у полонізмах, хоча теж бувають винятки (див. вище). Сучасну акцентну норму у мовленні львів'ян формують різні чинники: вікова характеристика та належність мовців до певного соціального прошарку, комунікативні сфери функціонування, мовні вподобання і традиції, що склалися в сім'ї; уживання діалектного наголошування із стилістичною метою (сарказм, іронія) львів'янами, яким ці риси не є властиві. Старше покоління львів'ян здебільшого дотримується старої львівської норми, яка виявляла орієнтир на локальний акцент, зокрема парокситонного наголошування слів іншомовного походження, відмінних від їхніх українських літературних відповідників лише місцем наголосу, на зразок адвокат, докуме^инт, ка вал'ір, каштан, к вартал, 'к'іноУ, лис'топат, меди каме^инти, перфект, по м'ідсУр, портфил', п резент, т рамваї; такий наголос рідше може бути притаманний і мовленню середнього покоління. У Львові набув популярності анекдот, який вказує на ці особливості львівського акценту:

Чим відрізняється портфель від портфеля?

У по ртфел і носять доку менти, а впортфе л і - докумё нти.

Усі ж інші акцентні особливості можуть характеризувати будь-яку

соціальну категорію львів'ян, але, однак, можуть нівелюватися чи частково нівелюватися у публічному мовленні, а отже, варіативність проявляється вже на рівні ідіолекту. Наголошування в сучасному львівському койне функційно і комунікативно рухоме, оскільки уживання акцентної форми залежить також і від соціальної та професійної належності львів'янина, і від сфери спілкування, і від його комунікативних намірів (серйозна чи жартівлива розмова). Відхилення в наголошуванні притаманні не тільки мовленню вчителів, але й викладачів вищої школи, зокрема філологів.

На карті 'Українська діялектна парокситонеза", укладеній Л. Коць-Григорчук, Львів знаходиться на території поширення: а) парокситон- них дієслівних форм: 'xojy, п рошу; буду; піду, б) парокситонези займенників: мого, с вого, т вого; в) парокситонези займенникових сполук: до мене, до неї, до ньогс[7, с. 53], що підтвердили також наші спостереження. Виявлені у мовленні львів'ян акцентуаційні особливості властиві також і наддністрянському діалектові та більшою чи меншою мірою властиві й іншим говорам південно-західного наріччя [2, с. 47]. За спостереженнями Д. Гринчишина, у наддністрянських говірках найбільш виразними вони є в іменниках та дієсловах, менш помітними - в інших частинах мови [Гам само, с. 46]. Зона українського діалектного парокситонного наголошування, як спостерегла Л. Коць-Григорчук, аналізуючи свідчення II тому "Атласу української мови", з північного сходу сягає середньо-поліських говірок і східної частини волинсько-поліських, північних околиць Житомирщини, Білої Церкви - по р. Синюху [7, с. 55].

Мовознавці-акцентологи не мають єдиної думки щодо генези українського парокситонного наголошування, вважаючи парокситонезу або питомою ознакою української мови (І. Огієнко, Л. Коць-Григорчук, В. Винницький, Г. Кобиринка), або наслідком впливу інших мов, зокрема польської та словацької (І. Панькевич, Ю. Шевельов, В. Латта, П. Чучка, Я. Пура, К. Дейна, З. Штібер, Я. Ріґер) [6, с. 130]. На думку дослідника наддністрянських говірок Д. Г ринчишина, акцентуаційні особливості у ділянці словозміни і словотвору, що також простежуються і в комунікативному просторі Львова, найчастіше зумовлені аналогією до інших форм, впливом близькоспоріднених мов, а подекуди становлять глибокий залишок давнини [2, с. 45]. Парокситонезу у львівському мовленні вважав впливом польської мови Ю. Шевельов, визначаючи характерний для львівського койне парокситонний наголосовий тип як"цілковито чужий українській мові" [10, с. 227].

Зауважимо, що сьогодні чітко проявляється посилення впливу західноукраїнського (галицького) варіанта української літературної мови, ядром якого є львівське мовлення, на сучасну українську мову [8]. Внаслідок активної міграції львів'ян до столиці відбувається популяризація акцентуаційних (поряд з рисами інших мовних рівнів) диференційних рис львівського койне через живе спілкування, через ЗМІ та інші сфери утвердження соціального престижу української мови як державної та її культивування як зразка офіційного спілкування: освіти, науки, культури, державного управління. Активними є впливи галицької мовної традиції на акцентуаційному рівні, які, однак, у певних сегментах мають мозаїчний характер. Так, у мовленні, що лунає із сучасних ЗМІ, спостерігаємо: а) кореневу акцентуацію іменників середнього роду з суфіксом -ан'(-а)\ запитання / літ. (за)пита ння, читання / літ. чита ння та ін.; б) наголошений корінь у дієсловах 1 особи однини теперішнього часу дієслів II дієвідміни: буджу/літ. буджу, кажу/літ. кажу, ношу/літ. ношу", пишу/літ. пишу , прошу/літ. прошу , ходжу/літ. ходжу" та ін.; в) наголошений корінь в інфінітиві: везти / літ. везти", нести / літ. нести", плести/літ. плести", підмести/літ. підмести"; г) параксотонічне наголошування дієслівних форм дійсного способу 1 та 2 особи однини: несемо/літ. несемо", несете/літ. несете", беремо/літ. беремо", кладемо / літ. кладемо" і под. і наголошування іменників жіночого роду, що в називному відмінку множини мають наголос на флексії: (дві, три, чотири) дочки/літ. дочки", сини /літ. си ни та ін. Зауважимо, що акцентні типи дієслів 1 особи однини теперішнього часу, двоскладових інфінітивних форм, форм родового відмінка однини особових займенників формують південно-західний акцентний тип, який, як свідчать дослідження, відповідає критеріям літературної нормативності (територіальному; критерію мови авторитетних письменників; визнаних зразків і мовної традиції; відповідності законам мови, системі, структурі мови; стійкості; поширеності, статистичному критерію) і мають всі підстави бути не лише нормативним у західноукраїнському варіанті літературної мови, а й літературно-нормативним для сучасної української мови в цілому [5, с. 132-135].

Розширення функційної сфери цих акцентуаційних форм на інші терени України, побутування у мовленні публічних людей, зокрема столичної інтелігенції вивищує їх над рівнем звичайних діалектних, змінюючи їхній статус від "регіональних, периферійних" на "зразкові, популярні", дає всі підстави стати лінгвальною акцентною основою сучасної української літературної мови.

Література

акцентуаційний львівський койне

1. Атлас української мови. Т. 2: Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі. - К., 1988.

2. Гринчишин Д.Г. Деякі акцентологічні особливості наддністрянських говірок [Електронний ресурс] / Д.Г. Гринчишин // XIV Республіканська діалектологія ни нарада: тези доповідей. - К.: Наук, думка, 1977. - С. 45-47.

3. Запеський А.М. Континуанти праслов'янських е та а (після м'яких приголосних) у говорах української мови / А.М. Запеський // Мовознавство, 1970. - № 3. - С. 42-49.

4. Кобиринка Г.С. Діалектний текст як джерело дослідження наголошення особових займенників / Г.С. Кобиринка // Діалекти в синхронії та діахронії: текст як джерело лінгвістичних студій /відп. ред. П.Ю. Гриценко. - К.: КММ, 2015. -С. 166-175.

5. Кобиринка Г.С. Літературно-діалектна взаємодія південно-західних говорів та питання норми на акцентному рівні // Мовознавчі студії. - Вип. 3. - Дрогобич: Ш вид код рук, 2010. -С. 129-138.

6. Кобиринка Г.С. Проблеми дослідження парокситонного наголосу в українських говірках / Г.С. Кобиринка // Акцентологія. Етимологія. Семантика. До 75-річчя академіка НАН України В. Г. Скляренка. - К.: Наук, думка, 2012.-С. 121-133.

7. Коць-ГригорчукЛ. Лінгвістично-географічне дослідження українського діалектного простору / Л. Коць-Григорчук. - Нью Йорк-Львів, 2002. - 268 с. (Наукове товариство ім. Шевченка в Америці. Філологічна секція. Мовознавча серія).

8. Сікора Г. Про одну із тенденцій розвитку сучасної української мови / Г. Сікора // Jahrbuch der V. Internationalen virtuellen Konferenz der Ukrainistik "Dialog der Sprachen - Dialog der Kulturen. Die Ukraine aus globaler Sicht" // Reihe: Internationale virtuelle Konferenz der Ukrainistik. Bd. 2014Herausgegeben von Olena Novikova, Peter Hilkes, Ulrich Schweier Verlag Otto Sagner, MQnchen -Berlin, 2015.-S. 177-188.

9. Степанов Є.M. Російське мовлення Одеси / Є.М. Степанов. - Одеса: Астропринт, 2004. - 496 с.

10. Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття. (1900-1941). Стан і статус / Ю. Шевельов. - Нью-Йорк: Сучасність, 1987.-295 с.

11. Dunaj В. J§zyk mieszkancow Krakowa. Czesc I. Zagadnienia teoretyczne, fonetyka, fleksja. Prace j^zykoznawcze z. 88 / B. Dunaj. - Warszawa-Krakow: Panstwowe Wydawnidwo Naukowe, 1989. -148 s.

12. Kurzowa Z. Polszczyzna Lwowa і kresow potudniowo-wschodnich do 1939 roku. Wyd. II / Z. Kurzowa. - Warszawa-Krakow : Panstwowe Wyd-wo Naukowe, 1985. -551 s.

13. Rudnyckyj J.B. Lemberger ukrainische Stadtmundart: (Znesinnja) / J.B. Rudnyckyj-Wiesbaden: Harrassowitz, 1993. - 139 s.

14. Same Несе czyli Wesola Lwowska Fala / Red. M. Bucik, B. Walehski. - Opole: Oficyna Wydawnicza, 1991. - 223 s.

15. Urbanczyk S. Zarys dialektologii polskiej. - Wyd. 2 / S. Urbanczyk. - Warszawa: Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1962.

Размещено на Allbest.ru