Богослужбові переклади Івана Огієнка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут української мови НАН України

БОГОСЛУЖБОВІ ПЕРЕКЛАДИ ІВАНА ОГІЄНКА

Н.В. Пуряєва

Анотація

богослужбовий переклад огієнко текст

У статті здійснено аналіз стратегії перекладу богослужбових текстів на українську мову І. Огієнка, його мету і головні перекладацькі завдання; простежено, як зазначені фактори вплинули на мову перекладу, вміщеного у виданні «Свята Служба Божа св. отця нашого Іоана Золотоустого мовою українською» (Львів, 1922); докладно описано історико-культурний контекст і сам перебіг праці І. Огієнка над його першим богослужбовими перекладом, його вплив на подальший розвиток української перекладацько-богослужбової традиції.

Ключові слова: Іван Огієнко, богослужбовий переклад, літургійна мова.

Annotation

In the article there is performed an analysis of I. Ohienko translation of liturgical texts into Ukrainian, his aim and main translation tasks. It is observed how the indicated factors have influenced the language of the translation printed in the publication «The Divine Liturgy of St. John Chrysostom in Ukrainian» (Lviv, 1922). The article describes in details historical and cultural context, as well the very working process of I. Ohienko's first liturgical translation, his influence on the further development of the tradition of Ukrainian liturgical translation.

Key words: Ivan Ohienko, liturgical translation, liturgical language.

Виклад основного матеріалу

Іван Огієнко відомий в історії української культури насамперед як перекладач на українську мову Святого Письма. Українські мовознавці присвятили чимало уваги вивченню мовної специфіки біблійного перекладу І. Огієнка, його ролі в історії становлення як сучасної української літературної мови, так і її церковнорелігійного стилю [1; 2; 7; 8; 18 та ін.]. Однак ідея дерусифікації Української Церкви, яку І. Огієнко послідовно втілював ціле своє життя, вимагала впровадження української мови також і в церковне богослужіння, а це у свою чергу потребувало здійснення титанічної праці з перекладу цілого корпусу богослужбових книг Із властивою для себе відвагою братися за розв'язання найскладніших і наймасштабніших завдань І. Огієнко розпочав працю над літургійними перекладами і залишив по собі вагоме надбання: перекладені основні богослужбові тексти (всі богослужіння добового кола) і струнку наукову концепцію богослужбового перекладу, яку послідовно втілив у своєму перекладі. Перекладацька стратегія І. Огієнка в галузі богослужбових перекладів та спричинені нею мовні особливості зазначених текстів ще не були предметом мовознавчих студій. Нашим завданням є дослідити історію створення та публікації богослужбових перекладів І. Огієнка, вироблені ним перекладацькі засади (мета, завдання, адресат, прийоми перекладу), а також способи їх мовної реалізації. Аналіз спиратиметься на текст центрального в християнському літургійно-обрядовому комплексі богослужіння - Божественної Літургії святого Йоана Золотоустого, вміщений у виданні: «Свята Служба Божа св. отця нашого Іоана Золотоустого мовою українською. На українську мову з грецької переклав професор Іван Огієнко. Ч. І. Текст» (Львів, 1922). Тим більше, що загальна методологія перекладу, реалізована в ньому, за визначенням самого І. Огієнка, була застосована до всіх інших богослужбових текстів, які він перекладав [15, с.286].

Працю над богослужбовими перекладами І. Огієнко розпочав ще в 1918 р. як член-засновник Української Церковної Ради в Києві, співробітник секції богослужбових книжок. У 1921 р. він отримав благословення від єпископа Кременецького Діонісія (Валединського) на переклади низки богослужбових відправ: Божественної Літургії св. Йоана Золотоустого, утрені, вечірні, а також молитвослова, які опублікував 1922 р. у Львові в серії «Українська Автокефальна Церква», за що в 1924 р. отримав нагороду від Священного Синоду Православної Митрополії в Польщі. Згодом, у 1927 р. І. Огієнко став заступником голови Комісії для перекладу святого Письма й богослужбових книжок на українську мову при Святому Синоді Православної Церкви в Польщі, а в 1928 р. очолив Державну перекладацьку комісію при Міністерстві освіти у Варшаві [14]. Переклади І. Огієнка лягли в основу багатьох подальших перекладів УАПЦ, із незначними змінами ними користуються і дотепер [3].

Працю над перекладами, дорученими єпископом Діонісієм, І. Огієнко завершив у Львові, куди емігрував 1922 р. після поразки національно-визвольних змагань в Україні Сприянням митрополита УГКЦ А. Шептицького протягом 1922-1926 рр. І. Огієнко працював тут на посаді викладача української мови Жіночої вчительської семінарії.. Того ж таки року у Львові в друкарні Ставропігійського інституту, який попередньо отримав дозвіл на це від митрополита Шептицького [12, с.155-156], побачили світ поспіль три богослужбові видання професора: «Свята Служба Божа св. отця нашого Іоана Золотоустого мовою українською» (Львів, 1922), «Свята відправа Вечірня і Рання мовою українською» (Львів, 1922), «Православний молитовник для початкових шкіл мовою українською і церковнослов'янською» (Львів, 1922) Всі три видання містили передмову та благословення владики УАПЦ, єпископа Кременецького Діонісія (Валединського)..

Тут же, у Львові ці тексти пройшли практичну апробацію: 26 березня 1922 р. з благословення митрополита А. Шептицького Божественна Літургія Йоана Золотоустого в перекладі на українську мову православного професора І. Огієнка вперше була відправлена в греко-католицькій церкві Преображення Господнього [4].

Важливо відзначити, що над остаточним редагуванням зазначених богослужбових перекладів І. Огієнка працювали також інші особи. Ще в 1921 р., перебуваючи на посаді міністра віросповідань УНР, він звернувся до митрополита А. Шептицького з проханням скликати у Львові спеціальну перекладацьку комісію, а також особисто взяти участь у редагуванні його перекладу: «Коли мої тексти будуть цілком закінчені, то я хочу перед друкуванням подати їх на розгляд компетентним людям. Чи не укажете, Ваше Преосвященство, таких осіб? Особливо потрібний добрий знавець богослужбової грецької мови. А може й Ваше Преосвященство не зріклися б проглянути деякі переклади?» [13, с.88-89].

Засідання такої комісії за дорученням Шептицького організовував о. Йосиф Боцян Див. лист до Й. Боцяна від 30.07.1921: «Переклад Літургії св[ятого] Іоана Золотоустого я цілком покінчив і переклад мій чекає розглянення спеціялістами. Ви ласкаво обіцяли мені скликати відповідну комісію для розгляду його, і тепер я звертаюся до Вас, Високодостойний Владико, з щирим проханням здійснити свою ласкаву обіцянку як найскорше. Я такої думки, що Комісія за 5 засідань, певне, закінчить всю роботу, а тому на час засідань цеї Комісії я міг би прибути до Львова. Коли ж Ви не вважатимете можливим розглядати комісійно, а кожний з окрема, то я пришлю Вам рукопис, і Ви уже робіть з ним, що знаєте. Але краще перший спосіб, бо і я бажав би «боронитися» перед Високодостойними членами Комісії [13, с.101]., і вже 15 вересня 1921 року Про це свідчить лист до прем'єр-міністра УНР А. Левицького від 12.09.1921: «У Львові з 15 вересня розпочне свою працю Комісія по перекладу Письма Святого і богослужбових книжок на українську мову, зза чого мені потрібно їхати до Львова. Ласкаво прошу, пане Прем'єре, дозволити мені командировку на сім день...» [13, с.117]. комісія «знавців грецької мови» розпочала роботу у Львові.

Крім того, ще до її скликання рукопис розглянули письменник Модест Левицький, поет і перекладач із західноєвропейських мов Володимир Самійленко, міністр УНР, учений-політолог Отто Ейхельман, голова Ради міністрів УНР, філолог за освітою В'ячеслав Прокопович, а також протоієрей Арсеній Бордюговський і настоятель Володимир-Волинського кафедрального собору УАПЦ, перекладач богослужбових текстів протоієрей Петро Табінський Пор. у листі до П. Табінського (від 08.09.1921): «Мій переклад Служебника зараз розглядає комісія фахівців, знавців грецької мови. Вже розглядали - М. Левицький, В. Самійленко, О. Ейхельман і В. Прокопович. Пришлю ще на розгляд і А. Бордюгівському і Вам [13, с.116].. Крім того,^до редагування тексту долучився уже згадуваний греко-католицький священик Йосиф Боцян Про це свідчить лист до нього І. Огієнка від 03.10.1921: «Дозвольте листом оцим сердечно подякувати Вас за всю ту працю велику, яку Ви понесли, щиро проглядаючи перекладену мною Службу Божу» [13, с.120]..

До публікації перекладу богослужбових текстів І. Огієнко підійшов надзвичайно ґрунтовно, намагаючись поставити перекладацьку діяльність на методологічну основу. Убачаючи у своїх перших спробах лише матеріал для подальших удосконалених перекладів Пор.: «На працю свою дивлюся тільки як на матеріял, потрібний Всеукраїнському Церковному Соборові для вироблення більш-менш сталого українського богослужбового тексту» [17, с.25]., він доповнив видання широкими коментарями й примітками. У другій частині видання - «Свята Служба Божа св. отця нашого Іоана Золотоустого мовою українською. Ч. ІІ: Пояснення до тексту» (Львів, 1922) - Огієнко також докладно сформулював засади своєї перекладацької стратегії, запрошуючи небайдужих до осмислення, виправлення та доповнення запропонованої концепції богослужбового перекладу. Згодом майже в повному обсязі (з незначними змінами) цей розділ побачив світ як окрема праця, відома під назвою «Методологія перекладу Святого Письма і богослужбових книг на українську мову» (Варшава, 1925).

Перша методологічна засада, обґрунтуванню якої Огієнко присвятив чимало уваги, була проблема вибору оригіналу для перекладу. Він категорично наполягав на доцільності і правомірності здійснення літургійних перекладів лише і тільки з грецького оригіналу: «...треба пильнувати, щоби переклади наші були дзеркалом оригіналу, традиційного на Україні оригіналу грецького» [17, с.9]. Однією з найвагоміших причин відмови від церковнослов'янського тексту було те, що він, на думку І. Огієнка, містить чимало неточностей і помилок, а це створює загрозу їх дублювання в українському перекладі [17, с.4-5; 10, с.5-8].

Зазначимо, однак, що листування Огієнка тих років свідчить, що, очевидно, за браком відповідних текстів, перекладав він все ж таки з церковнослов'янського тексту, лише згодом здійснивши звірку з грецьким. Так, зокрема, в листі до о. П. Табінського від 16.08.1921 він зауважує: «Перша робота, - провіримо по грецькому оригіналу Літургію І[оанна] Золотоустого, яку я вже закінчив перекладом і в скорому часі збіраюся друкувати. На це піде три дні, при умові не виходити з помешкання» [13, с.109]. У листі до А. Шептицького перекладач так коментує свою працю: «Я дуже багато працюю тепер над перекладами Служб Божих на українську мову. Вже переклав Утреню, Часи і Літургію, закінчую Вечірню. На працю свою дивлюся як на підготовчу, - всю свою роботу маю перевірити в грецьких текстах і спізніше видрукувати лише як матеріял для відповідної будучої духовної Комісії» [13, с.88].

Крім того, з листів професора довідуємося, що він також використовував для зіставлення і уточнення окремих фрагментів літургійні переклади іншими мовами: німецькою, польською, латинською. Так, у листі до митрополита А. Шептицького він просить надіслати йому відповідні тексти: «Щиро прошу Ваше Преосвященство дати мені матеріяли тексти Служб Божих, які тільки маєте. (Ви пишете про латинський, німецький, французський і польський). Я маю лише переклад Літургії

Я. Головацького на німецьку і польську мови 1868 р. Дуже прошу про тексти грецький, український (по молитовниках) і польський. Як що Ви дасте відповідне поручення Львівській Духовній Семинарії, щоб мені ці книги видали на руки, коли я зайду до них, або пришлю когось, то буду сердечно Вас дякувати» [Там само].

Із таким же проханням у 1921 р. із Тарнова Огієнко звертався до грекокатолицького священика о. Йосифа Боцяна: «Для закінчення своєї праці я дуже потребую: 1. Грецьких текстів усіх служб. 2. Часослов і октоїх грецький і слов'янський (київського видання). 3. Псалтир, грецький текст. 4. Словники грецькі і слов'янські до Нового завіту (Zorella маю). 5. Переклади служб Божих в ріжних мовах. 6. Розвідки над текстом Божих. 7. Служебник слов'янський, київського видання (від 20.06.1921) [Там само, с.92].

Проте, незважаючи на вище окреслену перекладацьку позицію, Огієнко опублікував свої богослужбові переклади старокириличним шрифтом. Цілком можливо, що перекладач дослухався поради протоієрея А. Бордюговського, який напередодні опублікування перекладу писав йому у листі: «... остаточне видання «Молитовника доконче треба надрукувати церковно-слов'янським шрифтом, бо зі свого особистого досвіду знаю, що значна більшість наших простих людей більше дає уваги молитовникам церковно-слов'янського друку, аніж т[ак] зв[аного] «гражданського» друку» (лист від 28.06.1921) [6, с.158]. Як би там не було, цей прийом засвідчує виразний намір Огієнка бодай візуально пов'язати свій переклад із авторитетним, традиційним, сакралізованим церковнослов'янським текстом.

Звичайно, І. Огієнко не заперечує важливості певної орієнтації на церковнослов'янський текст як такий, що століттями уживався в Українській Церкві, хоч і відводить йому лише коригувальну роль. На його думку, «поклавши в основу перекладів текст грецький, все-таки мусимо до певної міри держатися й тексту слов'янського, як принятого для церковного вжитку, особливо там, де він вірно відбиває свій грецький оригінал» [10, с.9]. При цьому перекладач диференціює для себе міру наближення українського тексту до церковнослов'янського оригіналу залежно від місця перекладуваного фрагменту в композиції літургійного дійства і способу його виконання. Так, тексти, що виконуються наспівно і виголошуються вголос, він радить максимально наближати до церковнослов'янського прототипу: у першому випадку з потреби адаптувати переклад до церковної музики, створеної під церковнослов'янський текст, у другому - враховуючи фактор призвичаєності вірних до церковнослов'янського звучання виголошуваних текстів. У богослужбових фрагментах, які промовляються священиком потиху, Огієнко радить «бути вільним і дотримуватися лише вимог української мови» [17, с.7-8]. Однак, зауважує перекладач, такий підхід стосується лише лексики, синтаксис («складня») в усіх без винятку типах текстів, на його думку, має бути лише українським [Там само, с.8].

Другою принциповою перекладацькою засадою І. Огієнка є націленість на дотримання законів мови, на яку здійснюється переклад: «...переклад наш має відповідати якнайближче й духу української мови як в окремих виразах, так і в складні» [10, с.9]. Цим він протиставляє себе попереднім, а зокрема і Кирило-Мефодіївській, перекладацьким традиціям, в яких: «перекладчики з єврейського, - і грецькі, а за ними й слов'янські - робили переклади дослівно, і часто не передавали особливостей своєї мови, зате буквально дотримуючись оригіналу» [Там само, с.12], і прямо говорить про необхідність послідовного нівелювання в українському перекладі рис іншомовних джерел та перекладацьких фільтрів богослужбового тексту: грецизмів, гебраїзмів (у богослужбових фрагментах, що походять із Псалтиря), церковнослов 'янізмів: «Перекладчики богослужбових текстів на слов'янську мову, перекладаючи дослівно, занесли в свої переклади дуже багато цих гебраїзмів та геленизмів, які часто не тільки затемнюють розуміння тексту, але тим самим і понижують молитовний настрій людини нашого часу. Звичайно, перекладаючи на українську мову, ми повинні опустити, розвязати всі ці чужі нашій мові вирази. Жидівський чи грецький стиль хай лишається собі при оригіналах, жива ж українська мова знає тільки один стиль, одну складню - українську» [Там само, с.13-14].

Слідуючи цій настанові, Огієнко здійснює в перекладі, зокрема, такі трансформації семітизмів, передані в грецькому, а відтак церковнослов'янському перекладах шляхом калькування семітських граматичних форм: форми мн. заміняє формою одн.: на невес^уъ - на небі, слава въ вышпнуъ - слава на висоті; форми найвищого ступеня порівняння у формі повторення іменника в род. в. мн. заміняє прикметником-суперлятивом: иевеса невесъ - найвище небо; св та св тыуъ - найсвятіше місце; іменник род. в. у ролі атрибутива - прикметником («українська мова його не терпить, - вона любить тут прикметника»): во вЄкн в^кювъ - во віки вічні, тогда благоволиши жертву правды - тоді будеш вдоволений жертвою справедливою, царю славы - цар славний, на престол славы царстві Твоего - на славнім царскім престолі Твоїм [10, с.14-15]; лексеми з абстрактною семантикою заміняє на лексеми з конкретною семантикою, усуваючи притаманну семітським виразам образність: вс ка плоть - кожний чоловік; Вже дух^въ _и вс кїт плотн - Боже духів і всіх людей; рогъ спасенїт - спасенна сила; предъ лнцемъ люден - перед людьми [10, с.21].

Проте, незважаючи на задекларований намір дотримуватися церковнослов'янського тексту, перекладач, як можна помітити, максимально уникає церковнослов'янської лексики, навіть узуальної, пор:

Зауважимо, що перекладацька позиція І. Огієнка базувалася на переконанні, що українізація богослужбового обряду УАПЦ у ХХ ст. не є революційною інновацією, а радше справою повернення до давньої традиції Української Церкви Пор.: «Домагаючись певних реформ і змін у церкві, ми не можемо назвати це «українізацією» церкви. Ні, це не українізація; ми нічого не українізуємо, новин ніяких не заводимо, бо все це цілі віки мали, нам тільки відібрали його... Ми домагаємось лише самого простого: повернути церкву нашу в той стан, якою вона була колись, до з'єднання з церквою московською; ми хочемо тільки вивести з церкви своєї те чуже, що силою було припинено нам... Це не «українізація церкви, це тільки «розмосковлення» її» [11, с.89].. Одна з його культурологічних праць, яка мала обґрунтувати цей процес, так і називається «Мова українська була вже мовою Церкви. Нариси з історії культурного життя Церкви української» (Тарнів, 1921). У ній автор намагався довести, що специфіка засвоєння християнської традиції українською культурою з самого початку полягала в прагненні до рідномовної та, що більше, - живомовної рецепції її текстової спадщини, розквіт якої припав на XVI-XVII ст. (поява під значним впливом протестантизму українськомовних проповідей, перекладів Євангелія, учительних Євангелій, катехизмів тощо) [11]. Мало того, у праці Українська мова як мова богослужбова» І. Огієнко прямо стверджує: «Два віки - XVI і XVII - на Вкраїні в церкві вже вживалося живої української мови» [9, с.117].

Таким чином, І. Огієнко прагне наголосити, що здійснює богослужбовий переклад на мову, яка вже має тривалу традицію перекладів християнських текстів і вираження специфічних християнських понять. У своїй програмовій праці «Методологія перекладу...» він зауважує: «...наша українська богословська термінологія існує вже з XVI віку. За віки XVI-XVII-XVin на Україні написано дуже багато поважних богословських праць, з своєю рідною богословською термінологією. Звичайно, при перекладах ми мусимо користати з цеї нашої традиційної термінології, часом дуже влучної» (виділення наше. - Н.П.) [10, с.25].

Тому, здійснюючи переклад із грецького оригіналу, в пошуках прецедентів розв'язання окремих перекладацьких завдань, крім церковнослов'янського тексту, для зіставлення Огієнко широко залучає староукраїнські переклади релігійної літератури, зокрема такі пам'ятки: Пересопницьке Євангеліє 1556-1561 рр., Новий Завіт у перекладі В. Негалевського 1581 р., Волинське Євангеліє 1571 р., Учительне Євангеліє 1616 р., Львівський Тріодіон 1664 р., Псалтир XVI ст., Літківське Євангеліє 1595 р. та ін. При цьому в усіх випадках наявності в цих пам'ятках такого варіанту перекладу, що відрізняється від церковнослов'янського, він надає перевагу саме йому. Таким чином, переклад I. Огієнка містить прямі лексичні паралелі із зазначеними пам'ятками. Пор.:

Лексичні паралелі з Новим Завітом В. Негалевського 1581 р.