Лінгвокультура інформування друкованих текстів ЗМІ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лінгвокультура інформування друкованих текстів ЗМІ

Медіастилістика, чи медіалінгвістика (поняття вживаються в науковій літературі як тотожні), як напрямок функціональної стилістики в її комунікативному трактуванні окреслює закономірності функціонування мови ЗМІ, медіатекстів у зв'язку з їхнім змістом, метою, ситуаціями спілкування, з урахуванням екстралінгвальних чинників. Хоча цим поняттям оперують насамперед у русистиці, але й українські дослідники мову мас-медіа кваліфікують або як окремий підстиль публіцистичного стилю, або як інформаційний стиль (див. праці О. А. Стишова, Л. І. Мацько).

Важливим елементом медіастилістики є її лінгвокультурологічний компонент, бо будь-яка словесна інформація є втіленням певної культури, має національні та міжнаціональні традиції текстотворення, тобто особливу лінгвокультуру інформування. Цей термін, запропонований однією із засновників медіастилістики Т. Г. Добросклонською, ще не досить опрацьований. Тому метою нашого дослідження є виокреслення місця запропонованого терміна в дослідженні лінгвокультурологічного контенту медіаресурсу.

Із праць російської дослідниці варто використати вагому тезу - лінгвокультура інформування має національну специфіку [3], а тому кожне конкретне видання в певній країні орієнтується на певні теми, проблеми. Тобто змістово-інформаційне наповнення медіа підпорядковане лінгвокультурологічним особливостям.

У сучасній медіастилістиці лінгвокультурологічні особливості прийнято досліджувати передусім на прикладах друкованих ЗМІ (В. Г. Костомарова, І. Я. Завальнюк, Л. Р. Дускаєва, Г. С. Зоря). Термін «мова друкованих ЗМІ» вживають поряд з такими звичними термінами, як, наприклад, «мова ділового спілкування» або «мова художньої літератури» [3, с. 3-4], тобто друкований медіатекст «прагне» належати до окремого стилю.

Проблема стильової виокремленості друкованих медіатекстів у тому, що вони відбивають різнорідну інформацію в часі і просторі. Але мають і об'єднавчий складник - інформацію, що міститься у них, корелює у межах того чи того друкованого видання, створюючи національну лінгвокультуру інформування, яка завжди адекватна запитам соціуму відповідно до щаблів піраміди Маслоу і відбиває мовну політику видання.

Друковані тексти ЗМІ відповідають певній лінгвокультурі інформування, через це видання часто класифікують як надтекст, понадтекст, мегамедіатекст, бо функціонує воно у певному відрізку часу, має певну структурну спрямованість, наповнене поліфункціональною та політематичною інформацією, що відображає цінності буття.

Містке поняття «інформація», як відомо, вживають на позначення «відомостей про які-небудь події, чиюсь діяльність і т. ін.» [1, с. 403]. Воно може бути параметризоване за змістом, ціннісним та прагматичним спрямуванням, а також за мовними ознаками - відображенням в ньому літературної норми, лексико-тематичних пріоритетів, зумовлених часом життя спільноти, а також жанрово- стильових особливостей комунікування. Саме останнє, спілкування, актуалізує у процесі трансляції інформації роль суб'єкта-отримувача відомостей і суб'єкта-автора повідомлення. Отже, інформація у ЗМІ антропоцентрична і соціокультурно (за гендерними, віковими, професійними ознаками) мотивована, бо завжди зорієнтована на конкретне коло її споживачів.

Сучасні ЗМІ - репрезентанти щонайширшого кола ідей, поглядів, думок, культурно-естетичних канонів, одним словом, - поліфункціональної та політематичної інформації. Кожний з означених складників інформації, процесу інформування пов'язаний з лінгвокультурою спільноти в конкретнийперіод її функціонування. Це означає, що ЗМІ віддзеркалюють співвідношення смислів, які стоять за мовними знаками, з їхньою соціальною, ситуативною, образною, ментальною (стереотипи, канони, концепти) мотивацією. Як відзначала В. А. Маслова, поняття «мова - культура - інформація» дуже тісно переплетені: «Культура - це інформаційне забезпечення суспільства, це соціальна інформація, яка накопичується в суспільстві за допомогою знакових систем» [7, с. 17]. Спілкування людей, що відбувається, зокрема, через посередництво ЗМІ, є обміном такою інформацією, яка, по суті, є соціокультурною. Зростання її кількості та розвиток якості потребує удосконалення системи аналізу і структурування. Сучасні дослідники наголошують на тому, що знання - це складна система понять і їхньої взаємодії, відображена у словах і прив'язана до ієрархії категорій мислення, змодельована за процедурами міркування на основі цих категорій. Потужне інформаційне середовище, у якому живе сучасна спільнота, є результатом виробництва інформації та знання.

Кожне із джерел інформації, зокрема ЗМІ, у своїй діяльності дотримується встановленої у спільноті інформаційної політики та лінгвокультури інформування. Ці два поняття взаємозалежні. Державна інформаційна політика здійснюється у взаємозв'язку з політикою в економічній, соціальній, культурній, освітній, правовій сферах і сприяє духовній, моральній інтеграції суспільства. А мова ЗМІ як репрезентант лінгвокультури інформування є провідником державної інформаційної політики.

Інформаційна політика видання визначає головні принципи відбирання й оброблення інформації (оперативність, актуальність, достовірність, точність, об'єктивність), тематичне і жанрово-стильове різноманіття матеріалів, способи візуального оформлення інформаційного продукту (загальний дизайн видання, заголовкові комплекси, рубрикацію).

У журналістикознавстві прийнято класифікувати інформацію за змістовим наповненням і функціонально-стильовими особливостями подання матеріалів, за акцентами на потребах населення мати відомості про події в ідеологічній, суспільно-політичній, науково-технічній, економічній, культурній та інших сферах.

Питання масової та офіційної інформації тісно пов'язане з поняттям офіційного дискурсу. Воно особливо актуальне для дослідження мови медіа в ретроспективному аспекті, оскільки саме мова зберігає знання і пам'ять про час, утілені в тих знаках, що мали певну політико-ідеологічну актуальність, приміром, у 20-80-х рр. ХХ ст. Ці знаки (слова, словосполучення, висловлення, гасла, лексичні асоціативні ряди) і тексти (тексти матеріалів з'їздів, конференцій, пленумів, постанов, а нині - й указів, законів, розпоряджень і под., а також тексти енциклопедичних видань, суспільно-політичних, економічних газет), у яких вони закріплені, є індикаторами культури [4, с. 11] певного часу; вони «показують зв'язок ідеологічних, етнокультурних феноменів з дискурсом» [4, с. 27], отримують статус лексики епохи, що відображає її соціальну організацію, ідеологічні міфи, ідеали поколінь. На думку Л. Т. Масенко, газетні видання 30-50х рр. ХХ ст. репрезентують складні процеси формування лексико-фразеологічної, стилістичної специфіки мови ЗМІ радянської доби - мови партійного апарату, «специфічного жарґону» [6]; у 70-х рр. ХХ ст. формується великий специфічний шар лексики, вживаної у пропагандистських цілях, що дістав назву «спільного лексичного фонду» мов народів СРСР [9, с. 71]. Синтез понять «політична влада», «політична ідеологія» і «держава» репрезентує суспільно-політична лексика, складники якої прийнято останнім часом кваліфікувати як ідеологеми, у семантичній структурі яких виділяють денотативний або конотативний ідеологічний компонент (див. роботи Н. Д. Арутюнової, О. М. Вольф, В. М. Телія та ін.). Зміст останнього зумовлює певна ідеологія як спосіб вираження групових та суспільних інтересів, зумовлених соціальними та політичними ідеалами, цінностями, засіб організації управління поведінкою індивідів у певній історичній ситуації. Лексика, характерні звороти, що репрезентують певну ідеологію, здобувають додаткову вагу: вони набувають прагматичного змісту, статусу «ідеологем» [10, с. 79].

Мова періоду тоталітаризму - це моделювальна система, що охоплює не просто систему знаків, а систему з ідеологічним, міфологічним (міфи про сучасне і майбутнє, про народ і партію, про капіталізм і соціалізм, про солідарність) складником у семіотичній структурі (слова з ідеологічною семою), із жорсткими культуромовними регламентаціями [див. наші спостереження: 5]. Ця мова не може існувати поза масовою свідомістю, а отже, вона вкорінена в політичну лінгвокультуру спільноти, яку відбиває мова ЗМІ. «В умовах тоталітаризму, - як зауважила Г. М. Яворська, - лінгвістичні механізми влади реалізуються сповна. У зв'язку з цією проблемою виникає ціла низка інших чисто лінгвістичних проблем, пов'язаних з визначенням мовних механізмів здійснення влади, вивченням внутрішньомовних [..] характеристик, що уможливлює «зловживання мовою», а також з окресленням результатів маніпулювання мовою, тобто впливів на мовну поведінку і мовну свідомість носіїв мови» [12, с. 218]. Важливим є застереження, що «тоталітарна мова не обмежується політичним дискурсом. Її не можна звести до мови пропаганди. Вона накладає свій відбиток і на інші типи текстів: наукові, художні тощо» [12, с. 218-219]. Влада, мова влади, суспільна ідеологія як сукупність абстрактних ідей, закорінених у мовній свідомості, «пронизує офіційні і водночас неформальні шляхи, якими відбувається циркуляція культурних смислів» [12, с. 221]. Останні - репрезентанти ідеології, що виявляються у її функціях: 1) прагматичній (вплив на масову свідомість, визначення соціальних цінностей і форм політичної поведінки людини), 2) емотивній (переконання у правильності політики держави, визначення її символів, що репрезентують інтереси соціальних прошарків, вираження політичних почуттів, настроїв, думок, переконань), 3) аксіологічній (людина виражає своє ставлення до ситуації, подій, суб'єктів, дає їм оцінку) [2, с. 219].

Крім власне лексико-фразеологічних маркерів офіційності, відзначають зміни в репрезентації образу автора тесту. У багатьох сучасних дослідженнях мови ЗМІ це виявилося у структурно- стилістичному зміщенні його репрезентації, що зумовлює актуалізацію образу автора як людини приватної, яка «існує» поряд з автором - людиною соціальною (див. роботи Г. Я. Солганик, Л. Г. Кайди, О. М. Лазуткіної, Т. В. Радзієвської, І. Я. Завальнюк та ін.). Це означає, що зростає спектр оцінності інформації (автор як людина соціальна прагне до нейтрального викладу фактів, явищ), якісні і кількісні параметри стилістичних прийомів інтимізації, виявлення власного зацікавлення інформацією, авторського Я, створення психоемоційної напруги, посилення полемічності викладу. Внаслідок цього в читачів формується образ конкретного автора, зацікавленого певною проблематикою, обізнаного з певними питаннями, фахівця у певній галузі суспільної діяльності.

У зв'язку з питанням про офіційність інформації у ЗМІ, її кореляції з офіційним суспільно- політичним та ідеологічним дискурсом певного часу після 90-х років виникає перевага людини приватної - мовний образ автора-сучасника на противагу тому образу автора, що був виразником ідеологічних і політичних прагнень політичної еліти до кінця 80-х рр. ХХ ст., «віддзеркалюючи їх у максимально заідеологізованих і політизованих суспільних категоріях, коли індивідуальний підхід до дійсності, мови був практично відсутній, коли колективне Ми цілком нівелювало авторське Я» [11, с. 473].

Інформація офіційного дискурсу формує суспільну (політичну) свідомість людей, яка корелює з етнічною, національною свідомістю. Остання ж, як прийнято вважати, виражена в мові і є об'єктом лінгвокультурології. На нашу думку, це лише один із можливих аспектів інтерпретації текстової інформації, бо на розширення уявлення про об'єкт лінгвокультурології впливає кілька чинників. Один із них - оновлене ставлення до інформації, пов'язане з розвитком теоретико-методологічних засад вивчення «мови культури» і «культури в мові». Пор. зауваження І. Л. Михайлина: «[..] все більше виявляється бінарна роль журналістики в культурно-політичному просторі: вона не лише відтворює суспільно- політичну й духовно-культурну ситуацію в світі, але й у великій мірі створює її» [8, с. 433]. Ця думка уможливлює припущення, що поняття «лінгвокультура» може бути поширене як на політичний складник, тобто охоплення ним іншого поняття - мовна політика, мова та ідеологія суспільства, офіційний дискурс та мова ЗМІ, так і на соціальний, економічний, духовно-культурний (естетичний).

Отже, одним із важливих висновків є той, що лінгвокультурологічний підхід до інформації уможливлює виявлення не лише національно / етномаркованих знаків (лексем, фразем, висловлень), але й тих, у яких закладені загальнолюдські цінності, оцінки, ситуативні комунікативно-прагматичні орієнтири, зафіксовано настанову на соціальний діалог. Мова, проростаючи з культури, відбиває її.

Список використаної літератури

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад., гол. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь : Перун, 2003. - 1427 с.

2. Воробьёва О. И. Идеологическая лексика как средство обеспечения интенциональности политического медиатекста / О. И. Воробьёва // Медиалингвистика как полиинтенциональная система : сб. статей / отв. ред. Л.Р. Дускаева, Н.С. Цветова. - СПб. : С.-Петерб. гос. ун-т, 2012. - С. 212-219.

3. Добросклонская Т. Г. Медиалингвистика: системный подход к изучению языка СМИ : современная английская медиаречь / Т.Г. Добросклонская. - М. : ФЛИНТА, 2014. - 264 с.

4. Зарецький О. В. Офіційний та альтернативний дискурси. 1950-80-ті роки в УРСР / О.В. Зарецький - К. : Інститут української мови НАН України, 2008. - 443 с.

5. Мамич М. В. Культуромовний контент журнальної публіцистики 60-х років ХХ століття (на матеріалі видання «Радянська жінка») / М. В. Мамич // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Лінгвістика». - Херсон, 2015. - Вип. 22. - С. 94-98.

6. Масенко Л. Т. Мова і політика / Л. Т. Масенко. - К. : Соняшник, 1999. - 100 с.

7. Маслова В. А. Лингвокультурология : учеб. пособие / В. А. Маслова. - М. : Академия, 2001. - 208 с.

8. Михайлин І. Л. Основи журналістики / І.Л. Михайлин. - К. : Центр учбової літератури, 2011. - 496 с.

9. Мова тоталітарного суспільства : [збірник] / [відп. ред. Г.М. Яворська]. - К., 1995. - 126 с.

10. Нойберт А. К. К вопросу о предмете и основных понятиях марксистско-ленинской социолингвистики / А. К. Нойберт // Актуальные проблемы образования ГДР. - М., 1979. - С. 74-84.

11. Солганик Г. Я. О структуре и важнейших параметрах публицистической речи (языка СМИ) / Г. Я. Солганик // Язык современной публіцистики : сборник статей. - М. : Флинт; Наука, 2005. - С. 13-30.

12. Яворська Г. М. Прескриптивна лінгвістика як дискурс / Г. М. Яворська. - К., 2000. - 288 с.

Размещено на Allbest.ru