Освіта, освітологія чи едукологія: мовна реалізація міждисциплінарних тенденцій в українському науковому дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Освіта, освітологія чи едукологія: мовна реалізація міждисциплінарних тенденцій в українському науковому дискурсі

Серебрянська І.М.

кандидат філологічних наук

доцент кафедри журналістики та філології

Сумського державного університету

докторант Дніпропетровського національного університету

ім. О. Гончара

В українському суспільстві останнім часом спостерігаються значні зміни в різних галузях, особливо це стосується сфери освіти, роль якої в розвитку сучасної цивілізації постійно зростає. Глобалізація, «яка спонукає до формування єдиного освітнього простору та вироблення універсалій освіти» [3, с. 18], перехід до масової освіти, інтелектуалізація економіки і всіх сфер суспільного життя, потреба в інтеграції зусиль різних наук у межах одного наукового напряму зумовлюють появу в освіті нових понять, а в мові - їхніх назв, у зв'язку з чим постає проблема становлення термінологічного апарату освіти.

Формування системи понять та відповідної термінології освіти (як власної, так і запозиченої) є фундаментальною проблемою розвитку галузі. Усе частіше в науковому дискурсі піднімають питання про необхідність її розв'язання: «Хоча у педагогіці і в усій теорії освіти використовується, як правило, природна розмовна мова, тим не менше, застосування понятійно-термінологічного апарату у цих науках потребує визначеного упорядкування, досягнення певної єдности у використанні та розумінні термінів» [2, с. 109]. Брак власних системних теорій, на основі яких має формуватися система освітніх понять, з одного боку, та домінування емпіричних висновків, із другого, спричиняє відсутність зв'язної системи взаємоузгоджених однозначних понять. На позначення одного й того самого явища в українській мові функціонує ціла низка слів різного походження: як правило, прямих запозичень з англійської мови або ж кальок - англійських чи російських. «Дослідники педагогіки ніби змагаються в авторських визначеннях основоположних педагогічних понять»,- зазначають фахівці [1, с. 134]. Це призводить до засмічення мови й ускладнює процеси вирішення вітчизняних освітніх проблем, бо якщо науковці та освітяни оперують різними словами, не можуть знайти згоди в номінаціях, то навряд чи вийде порозумітися в реалізації ідей на практиці.

Вивченням окремих аспектів лексики сфери освіти займалися як вітчизняні, так і зарубіжні науковці: І.С. Макар (латинізми освітньої сфери в українській мові), Н.О. Комісаренко, М.О. Возна та Н.М. Антонюк (питання перекладу та взаємовідповідності освітньої лексики в англійській та українській мовах). Деякі питання формування українського поняттєво-термінологічного апарату вже розглядалися автором цієї статті [див.: 7; 8]. Проте до цього часу не приділялася належна увага зв'язку динамічних процесів лексичного рівня мови з відповідними освітніми процесами (зокрема у контексті нових тенденцій до міждисциплінарності). Ця ланка в мовознавстві є недослідженою. У зазначених умовах наша наукова розвідка набуває особливої актуальності.

Нові тенденції до міждисциплінарності (інтердисциплінарності), що з'явилися в українській освіті та представлені в сучасному науковому дискурсі, спричинили появу цілої низки термінів, синонімічних до слова освіта: освітологія, едукологія, освітознавство, - які функціонують паралельно.

Мета статті - вивчити зміст поняття «освіта» та інших понять, пов'язаних з ним інтердисциплінарно; теоретично узагальнити й обґрунтувати відповідні процеси в мові.

Складність проблеми пов'язана з розширенням смислових меж самого поняття «освіта». Слово освіта завжди було багатозначним. Сьогодні ж це не просто «сукупність знань, здобутих у процесі навчання; процес засвоєння знань; загальний рівень знань (у суспільстві, державі і т. і.); система навчально-виховних заходів; система закладів і установ, через які здійснюються ці заходи», як визначає словник [10, с. 755]. Семантичні межі слова освіта значно розширилися. Ним позначають цілу низку понять: освіта - соціальне явище, що виступає атрибутом і незмінним супутником людства на всьому його поступальному шляху еволюційного розвитку; соціальна цінність для кожного індивіда і для соціуму в цілому; особлива функція суспільства та його важливого інституту - держави відносно своїх громадян (формування й розвиток соціально значущих якостей кожного індивіда як члена суспільства та громадянина держави), з одного боку, і водночас функція свідомого саморозвитку громадян, з іншого;процес і результат соціалізації членів суспільства, тобто включеності людей до складних, осмислених соціальних зв'язків, без чого людина не може розглядатися як член суспільства; складна ієрархічна система, що включає різноманітні рівні освіти, змістовно, логічно й послідовно пов'язані між собою; сектор нематеріальної галузі (точніше кажучи, невиробничої, у вузькому розумінні цього слова) життєдіяльності суспільства; органічно пов'язаний з іншими «спорідненими» секторами - культурою, наукою, охороною здоров'я, мистецтвом та ін.; особливого роду інтелектуальна, фізична та управлінська діяльність - педагогічна, основний зміст якої складає взаємодію педагогів і тих, хто є суб'єктом освітнього впливу; процес засвоєння знань у цілому; результат освітньої діяльності (освіченість) [11, с. 165].

Наведені тлумачення переконують у тому, що слово освіта значно розширило свої семантичні межі, причому його значеннєве наповнення поступово змінювалося в часі: спочатку акцент робився на виховній складовій, потім - на навчальній, сьогодні це обов'язково органічне поєднання обох складових із підсиленням ролі соціальної складової та особистісних рис людини.

Враховуючи існування цілого комплексу наук про освіту, підкреслюємо необхідність чіткого визначення їхньої предметної галузі та назви, а також їх інтеграції в єдину предметну галузь. Серед фахівців є пропозиції назвати науку про освіту «педагогічні науки» (хоча предметна галузь останньої є ширшою), «теорія освіти», «освітологія», «едукологія», «освітознавство». Наявність такого переліку тотожних номінацій, що дублюють одна одну, є неприпустимою, тож варто визначитися із пріоритетом.

В Україні новий науковий напрям інтегрованого пізнання освіти і його назва - освітологія був запропонований В.О. Огнев'юком. Ця наукова дисципліна є спробою реалізації міждисциплінарного підходу до науки та навчання, поширеного в Європі.

Освітологія - це «новий науковий напрям, головним завданням якого є розвиток сфери освіти як цілісного суспільного феномена, що сприяє духовному, культурному, соціально-економічному і науково-технологічному функціонуванню, відтворенню і розвитку суспільства» [3, с. 188]. До змісту освітологічної підготовки відносять: філософію освіти, історію освіти, соціологію освіти, культурологію освіти, освітнє право, освітню політику, управління освітою, економіку освіти. Термін освітологія використовується на позначення інтегрованої науки, що виникла на перетині кількох наук про освіту. Освіта (сфера освіти) є об'єктом освітології; системи та підсистеми освіти - її предметом. Отже, суттєвою відмінністю об'єкта дослідження освітології від інших гуманітарних наук, зокрема педагогіки, полягає в тому, що «освітологія є своєрідною освітньою синергетикою для дослідження сфери освіти» [9, с. 144].

Відповідно до концепції В.О. Огнев'юка, освітологія як науковий феномен найбільш повно відображає всі знання, що належать до освіти, а саме слово освітологія як термін науки ліквідує плутанину між власне освітою та знанням про освіту незалежно від того, за допомогою яких наук воно отримане; допомагає уникнути двозначності, викликаної використанням слова освіта на позначення і навчально-виховного процесу, і знань про нього. Тож різниця між двома термінами - освіта та похідним від нього освітологія - зрозуміла. Проте виникає питання: як диференціювати інші терміни-неологізми.

Нове слово за порівняно короткий час встигло утворити цілий синонімічний ряд слів (що взагалі не властиво термінам і не можна назвати позитивним явищем), яким активно послуговуються наші сучасники: освітологія (В.О. Огнев'юк, С.О. Сисоєва, А.В. Фурман, Л.Л. Хоружа), едукологія (Г. Бордовський, Б.А. Ізвозчіков, Н.П. Литвинова, В.І. Прокопцов, О.Т. Проказа), освітознавство (В.І. Луговий), рос. образованиеведение (О.І. Субетто).

У науковому дискурсі паралельно використовуються всі згадані слова на позначення одного й того самого поняття - нового наукового напряму інтегрованого дослідження сфери освіти. Перевагу англомовному терміну едукологія (від education - «освіта»), як правило, надають іноземні автори та вітчизняні дослідники, які посилаються на англомовні видання (хоча в перекладі можна було би подавати й україномовний варіант слова). За нашими спостереженнями, росіянізм образованиеведение використовується в окремих українських текстах без перекладу, у лапках. Простеживши частотність використання кожного з актуальних термінів (за основу ми взяли тексти хрестоматії «Освітологія», підготовленої Київським університетом імені Бориса Грінченка [4], що становить собою збірник наукових праць, присвячених міждисциплінарним питанням розвитку освіти), відзначаємо кількісну перевагу в науковому дискурсі слів едукологія (50 %) та освітологія(40 %). Слова освітознавство та образованиеведение нараховують по 5 %.

Аналізованих термінів ще немає у словниках та довідниках, їх знаходимо в окремих електронних енциклопедіях (наприклад, у Вікіпедії) та в науковій педагогічній літературі. На сайті кафедри філософії Київського університету ім. Б. Грінченка [12] представлена триєдина назва-концепція: освітологія - образованиеведение - едукологія, що становить собою структуру з відповідників трьома мовами (українською, російською та англійською). Усі вони мають право на існування, але кожне - у своїй мові. Нашу думку підтверджує ще один факт: на тому ж сайті в рубриці «Освітологічна бібліотека» (звернімо увагу - не едукологічна!) подано матеріали за розділами під такими назвами: «Освітологія. Основоположні статті українських науковців» і «Образованиеведение - Эдукология. Основоположні статті російських науковців»; «Освітологія. Першоджерела і підручники українською мовою» й «Образованиеведение - Эдукология. Першоджерела російською мовою» [13]. Тобто поділ наукових джерел здійснено за територіально-мовним принципом: в Україні і в українській мові - освітологія, за кордоном - едукологія й образованиеведение.

За нашими спостереженнями, у вітчизняному науковому дискурсі найбільш активно проявляє себе термін освітологія. Він швидко увійшов у науковий обіг: функціонує і як загальна, і як власна назва, наприклад: працює НДЛ освітології, видається наукометодичний щорічник під назвою «Освітологія» (українсько-польське / польсько-українське видання, засноване з метою розвитку однойменного нового наукового напряму інтегрованого дослідження освіти). Назву «Освітологія» отримала також нова хрестоматія [4],створена з метою впровадження міждисциплінарного підходу в освітню підготовку майбутніх фахівців з вищою освітою.

Наразі маємо також похідні утворення від нового терміна зі складовою одиницею-прикметником освітологічний: освітологічні сайти, освітологічні заклади та організації. Назву «Освітологічний дискурс» має наукове електронне видання, спрямоване на поширення досліджень з освітології. Воно дозволяє читачам опрацьовувати наукові доробки з інтегрованого дослідження сфери освіти у відкритому доступі. Видання адресовано усім, хто цікавиться проблемами розвитку сучасної освіти та її впливом на соціально-економічний, духовний та культурний розвиток суспільства.

У свою чергу, іноземна калька едукологія, яка ще не встигла усталитися в українському науковому й освітньому просторі, вже утворила більш складну назву - інфоноосферна едукологія, яка використовується вітчизняними вченими [див.: 5] на позначення науки про освіту в сучасному інформаційному суспільстві з цілеспрямованими та стихійними циркуляціями знань. Та постає логічне питання: якщо в мові вже є кілька слів на позначення глобальної, комплексної науки про освіту, то навіщо створювати ще одну, більш складну номінацію на позначення одного з аспектів того самого явища?

Безперечно, інтернаціоналізація освіти - явище позитивне, проте відбуватися воно має з урахуванням національних потреб і традицій, зокрема і на мовному рівні. Не слід її перетворювати на українську вестернізацію (див. термін [6, с. 453]) - бездумну орієнтацію на західні зразки, негативним наслідком якої стає утворення небажаного синонімічного ряду слів сфери освіти, що дублюють один одного.

Ми пропонуємо зробити вибір на користь слова освітологія, що аргументуємо таким чином:

воно становить собою поєднання двох звичних для нас слів - українського освіта і лат. logos (останнє вживали у значенні «цілісного» й «органічного» знання, що характеризується рівновагою розуму й серця, аналізу й інтуїції, російські філософи-ідеалісти В.Н. Ерн, П.А. Флоренський);

воно вже широко (порівняно з іншими) увійшло у вітчизняний освітній та науковий дискурси (саме ним переважно послуговується основна частина українських науковців і освітян).

Таким чином, доходимо висновків, що поява нових слів на позначення освітніх понять в українській мові зумовлена переосмисленням феномену освіти в суспільстві, поширенням нового сприйняття ненових понять. Характерним явищем для сучасної вітчизняної освіти є утворення нових наукових дисциплін міждисциплінарного характеру з появою відповідних назв у мові, інтернаціоналізація освітніх термінів. З одного боку, це цілком природні процеси, пов'язані з інтеграцією країни до світової спільноти, з другого - надмірний, недоречний прояв останнього може мати негативні наслідки: засмічення української мови незрозумілими словами, небажана синонімія термінів, підміна понять. Нинішній стан української освіти та української мови вимагає виваженого ставлення до лексичних запозичень, до створення нових термінів з обов'язковим наданням переваги усталеним способам словотвору української мови. Перспективою дослідження є вивчення інших лексичних одиниць сфери освіти, які потребують глибокого лінгвістичного аналізу.

Список використаної літератури

термінологічний освіта український мова

1. Луговий В.І. Проблема понятійно-категоріального апарату педагогічної науки / В.І. Луговий // Освітологія: хрестоматія : навч. посібник / укл.: Огнев'юк В.О., Сисоєва С.О. - К.: ВП «Едельвейс», 2013. - С. 134.

2. Новіков О.М. Про структуру теорії освіти / О.М. Новіков // Освітологія: хрестоматія: навч. пос. / укладачі: Огнев'юк В.О., Сисоєва С.О. - К.: ВП «Едельвейс», 2013. - С. 109.

3. Огнев'юк В.О. Філософія освіти та її місце в структурі наукових досліджень феномену освіти / В.О. Огнев'юк // Освітологія: хрестоматія: навч. посібник / укл.: Огнев'юк В.О., Сисоєва С.О. - К.: ВП «Едельвейс», 2013. - С. 188-189.

4. Освітологія: хрестоматія: навч. пос. / укл.: Огнев'юк В.О., Сисоєва С.О. - К.: ВП «Едельвейс», 2013. - 728 с.

5. Проказа О.Т. Проблема трансформації класичної педагогіки в сучасну інфоноосферну едукологію (питання теорії) / О.Т. Проказа // Освітологія: хрестоматія: навч. пос. / укл.: Огнев'юк В.О., Сисоєва С.О. - К.: ВП «Едельвейс», 2013. - С. 217-219.

6. Саух П.Ю. Сучасна освіта: Портрет без прикрас (між негативною креативністю ідей і українською вестернізацією / П.Ю. Саух // Освітологія: хрестоматія: навч. пос. / укл.: Огнев'юк В.О., Сисоєва С.О. - К.: ВП «Едельвейс», 2013. - С. 453.

7. Серебрянська І.М. Мовна реалізація проблематики вищої освіти на шпальтах українських газет / І.М. Серебрянська // Філологічні трактати. - 2016. - Т. 8, № 3. - С. 54-62.

8. Серебрянська І.М. Формування українського поняттєво-термінологічного апарату вищої освіти в умовах модернізації національної вищої школи / І.М. Серебрянська // Мова і культура (науковий журнал). - К.: Вид. дім Дмитра Бураго, 2015. - Вип. 18. - Т. III (178). - С. 334-338.

9. Сисоєва С.О. Освіта як об'єкт дослідження / С.О. Сисоєва // Освітологія : хрестоматія: навч. пос. / укл.: Огнев'юк В.О., Сисоєва С.О. - К.: ВП «Едельвейс», 2013. - С. 144.

10. Словник української мови: в 11 тт. / за ред. І.К. Білодіда. - К.: Наукова думка, - Т. 5. - 1974. - С. 755.

11. Ягофаров Д.А. Методологія теоретичного аналізу освітньої нормотворчості: запрошення до дискусії / Д.А. Ягофаров // Освітологія: хрестоматія: навч. посібник / укл.: Огнев'юк В.О., Сисоєва С.О. - К.: ВП «Едельвейс», 2013. - С. 165.

12. Сайт кафедри Київського університету ім. Б. Грінченка. Режим доступу: http://www.svitlo.ho.ua/.

13. Сайт кафедри Київського університету ім. Б. Грінченка. Режим доступу: http:// www.svitlo.ho.ua/books_os.htm.

Размещено на Allbest.ru