Експлікація й імплікація - універсальна класифікаційна ознака експресивного синтаксису

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕКСПЛІКАЦІЯ Й ІМПЛІКАЦІЯ - УНІВЕРСАЛЬНА КЛАСИФІКАЦІЙНА ОЗНАКА ЕКСПРЕСИВНОГО СИНТАКСИСУ

Р.В. Козак

У статті описано сутність явищ експлікації й імплікації у конструкціях експресивного синтаксису. Проаналізовано парадигму експлікованих й імплікованих модифікацій експресивних синтаксичних конструкцій.

Ключові слова: мовна експлікація, мовна імплікація, експресивний синтаксис, модифікація синтаксичних експресивних конструкцій, синтаксична функція.

Summary

In the article the items about matter of explication and implication phenomena in constructions of expressive syntax are analyzed. The paradigm of expressive modifications of syntactic constructions explication and implication features is described.

Key words: linguistic explication, linguistic implication, expressive syntax, modification of syntactic expressive constructions, syntactic structure, syntactic function.

Експресивність мови - це особлива форма мовлення, що забезпечує ефективніше досягнення мети спілкування, ефективнішу реалізацію синтаксичної функції мови, - відтак безпосередньо пов'язана з дискурсом. Сучасна українська та російська лінгвістика зосереджує увагу дослідників на дискурсивній реалізації структури знань (концептів і стереотипів) та їх ролі в регулюванні мовленнєвої поведінки людини щодо загальнолюдських і лінгвокультурологічних цінностей та норм. Інтегральною рисою когнітивно-комунікативної парадигми є і те, що вона постулює розгляд одиниць мови у контексті мисленнєво-мовленнєвої діяльності, що, зокрема, зачіпає і синтаксичний рівень мовної системи та експресивні синтаксичні конструкції (ЕСК). мовленнєвий експлікація імплікація синтаксис

Актуальність статті полягає у тому, що обрана проблематика відповідає загальному зверненню сучасної синтаксичної науки до різнобічного вивчення експресивного синтаксису та окремих експресивних синтаксичних явищ експлікованого та імплікованого характеру. Такі дослідження проводяться в основному на матеріалі англійської та інших іноземних мов, але не проводилися на матеріалі української та російської мов [1; 2; 3; 5; 9 тощо ], на чому ми й акцентуємо.

Мета статті - укласти таку класифікацію ЕСК на матеріалі української та російської мов, яка б уможливлювала встановлення кореляції між розмаїтими експресивними процесами і формами їх відображення у мовленні, тобто, таку, яка б була прогнозувальним потенціалом. Очевидним є те, що тип передаваної інформації накладає відбиток на структурно-семантичні характеристики висловлювання, а тому завдання дослідження полягає у комплексному вивченні ЕСК з позицій аналізу їхньої форми, змісту та функціонування як модифікацій експлікованого та імплікованого планів.

Експресивна функція компонентів мовленнєвої структури визначається вираженням типових відношень між елементами ситуацій. Ці відношення є динамічними, тобто, не лише номінують компоненти ситуації, але й у процесі формування моделі ситуації у мовленнєвій свідомості номінувальні фрагменти набувають динамічної характеристики. Цей процес йменується предикацією. У процесі предикації реалізується функціональна нерівність семантичних ролей - ініціальний "стан системи" змінюється, або змінюється "погляд" на систему, тобто, первісна модель фрагмента світу експлікується, фокусується у якомусь своєму проміжку, в результаті чого з'являється нова характеристика системи, зумовлена втручанням людського розуму. Формуючи експресивну синтаксичну пропозицію, мовець реалізує одну із типових когнітивних моделей поведінки: чи то намагається надати статичній номінативній системі нової ознаки, чи то "повертає" систему так, що її ознака, досі неактуальна, "фокусується", стає актуальною - таким чином реалізується пасивна модель обробки інформації, або реалізується активна модель: сама створює актуальну ознаку чи нову номінативну (експресивну) систему (порівняймо, наприклад, нечленовані речення експресивного типу). Ця заново створена система завжди ґрунтується на сучасній моделі світу, яка виступає пресупозицією. Такого типу фокусування, виявлення характеристики є можливим у трьох вимірах, проектованих у систему мови - у вимірі номінативному, вимірі експресивному і вимірі модальному. Експресивний параметр є найменш членованим не через причину своєї неоднозначності, а насамперед через причину своєї "простоти" - когнітивні особливості експресії полягають у тому, що вона виражається єдиним цілим, наприклад, нечленованим реченням. Коли для вираження експресії використовуються синтаксичні засоби, то вони зазвичай подаються у вигляді відтворювальної моделі - це, мабуть, пов'язано і з біологічною основою, і з конвенційністю вираження експресії у лінгвістичних культурах.

На першому етапі - етапі побудови верхнього ієрархічного рівня парадигми експресивного мовлення доцільно виділяти і класифікувати ті найзагальніші ознаки, які, по-перше, відрізняють нейтральну мовну царину від ненейтральної, і, по-друге, уможливлюють виявлення найхарактерніших зв'язків між ядерним інваріантом і його експресивними варіантами.

Для розв'язання цих питань, на нашу думку, позитивним є використання дихотомічного підрозподілу усієї специфіки на експліковану й імпліковану [8]. "Поняття експлікації й імплікації, - стверджує Ю.М. Скребнєв, - визначаються як діалектичні взаємозв'язані характеристики відношень між нормою і її реалізацією (уявленням про ідеальні параметри мови і фактичним текстом), а також між нейтральною цариною мови і субмовною специфікою" [10, 69]. Автор підкреслює, що експлікація й імплікація є універсальними кількісними характеристиками усіх без винятку відхилень від нейтральної мовної царини. Будь-яке відхилення від нейтрального мовного позначення референта, будь-яка одиниця, що не співвідноситься із нейтральною за формою і стилістичним співзначенням (конотацією) демонструє дію однієї із двох зазначених співвідносних тенденцій - експлікованої чи імплікованої.

На думку Ю.М. Скребнєва, протиставлення цих характеристик має як психологічне, так і власне лінгвістичне підґрунтя. У плані психології мовленнєвого акту імплікація є наданням використовуваній мовній одиниці узуально непритаманного змісту; експлікація, навпаки, характеризується недооцінкою змісту мовної одиниці. У суто лінгвістичних термінах імплікація виражається у функціональному збагаченні плану змісту мовної одиниці, що є з погляду узусу неадекватним для певних інформативних цілей; експліковані відношення є функціональною деградацією плану змісту мовної одиниці, узуально достатньої для певних цілей, результатом чого є надлишковість засобів вираження [9; 10]. Оскільки ці висновки дотикаються будь-яких специфічних явищ розмовного мовлення, зазначені тенденції безумовно можуть бути використані для опису особливостей експресивного синтаксису як особливої ненейтральної царини мовних виявів. З огляду на це диференціацію ознак експресивного синтаксису слід проводити в межах зазначеного дихотомічного поділу.

Необхідно підкреслити, що сьогодні терміни експлікація (експлікованість, експліцитність) й імплікація (імплікованість, імпліцитність) широко використовуються в сучасній лінгвістичній науці для позначення розмаїтого кола явищ. Ними оперують на різних рівнях - від теорії текстотворення до аналізу конкретних мовних тенденцій. О.О. Селіванова тлумачить: "експліцитність (від лат. ехрИеПиш - явний) - спосіб представлення інформації за допомогою вербальних засобів. Е. протиставлена імпліцитності - невербальному способові подання інформації, які завжди поєднуються в умовах реальної комунікації і в актуалізованих текстах, створюючи смислову багатошаровість тексту на підставі асиметрії форми та змісту" [7, 148]. Зустрічаємо і розширене тлумачення експлікованої й імплікованої тенденцій. "<...> Тенденція експлікації може бути визначена як тенденція до розкриття багатьох поглядів, що породжуються частковим повторенням уже відомого <. >. Протилежну тенденцію - імплікованість - ми можемо розглядати як поєднання поглядів ( чи то квантитативності інформації , <...> чи то як принцип неповноти інформації <...>. Імплікованість також може бути зреалізована різними мовними засобами, породжувати розмаїті ефекти і вести в рефлексії до різних метасмислів (саме вести, а не репрезентувати їх)" [5, 28].

Зрозуміло, що в синтаксичних дослідженнях терміни експлікація й імплікація вживані у вужчому значенні. У низці лінгвістичних праць експлікація й імплікація зводяться до надлишковості чи недостатності матеріальних елементів (слів) у реченні. Так, за опису синтаксичних експресивних засобів виділяються експліковані моделі з подаваними елементами (повторами, вставними і вставленими компонентами тощо) й імпліковані моделі (сегментні конструкції, еліптичні конструкції, парцельовані конструкції) тощо. Запропоновано тлумачити термін імпліцитність як формальну невираженість змісту: "Імпліцитним ми вважаємо смисловий компонент висловлювання, який не має у поданому висловлюванні формального вираження, але наявний у його смисловій структурі" [3, 34], або вважати, що експлікація й імплікація можуть бути виявлені на будь-якому рівні мовної ієрархії, і, в принципі, класифікація за цими двома критеріями можлива, хоча вона й не охоплює навіть типових фактів художнього мовлення [4].

Ю.М. Скребнєв уточнює ці поняття, підкреслює, що експлікація (букв. пояснення, роз'яснення) й імплікація (припущення, домислювання) охоплюють коло усіх синтаксичних відхилень від норми, що з'являються за недооцінювання чи переоцінювання узуального значення використовуваного мовного факту. Такий підхід до аналізованих явищ носить більш загальний характер й дотикається не тільки до складу, але й до особливого розміщення компонентів речення, зміни його функціональних характеристик. Що безпосередньо стосується ЕСК.

Таким чином, одиниці, суб'єктивне розуміння значення яких лежить в основі з'яви експлікованих форм, можемо позначити знаком (-), а імплікованих форм - знаком (+). При цьому експліковані форми породжуються усвідомленим чи неусвідомленим прагненням мовця модифікувати мовну одиницю, кваліфіковану ним як неадекватну для цілей комунікації, тобто, яка характеризується для нього знаком (-). За функціонування імплікованих форм "приписування" мовній одиниці нового чи додаткового значення відбувається лише з погляду дослідника, котрий має за взірець певну узуально закріплену у мові структуру з притаманним їй змістом. Знак (+) свідчить про відповідність, з погляду мовця, певної одиниці цілям комунікації і не тільки не вимагає від нього додаткових зусиль (що особливо є важливим у ситуації експресивної напруги), але й, навпаки, у низці випадків економить їх, на відміну від експлікованих форм.

Такий підхід є без сумніву цікавим, бо дихотомічне розчленування мовної специфіки, по- перше, уможливлює виділення особливої сфери експресивної синтаксичної субмови і відмежування її від нейтральної сфери, по-друге, дозволяє виділити експресивні синтаксичні конструкції на ґрунті їх співставлення з нейтральним ядерним реченням; по-третє, містить у собі можливість кількісної градації аналізованих специфічних форм; по-четверте, уможливлює подання не тільки власне лінгвістичного, а й психологічного обґрунтування виникнення форм.

Отож, ми за верхній ієрархічний ряд парадигми беремо класифікаційний ряд, що ґрунтується на дихотомічному розчленуванні специфічних конструкцій експресивного синтаксису.

Структура другого ієрархічного рівня парадигми конструкцій експресивного синтаксису мотивується кількісним вимірюванням і наступною градацією експлікованих й імплікованих форм та проводиться на основі власне мовних ознак через їхнє співставлення з ознаками певної нейтральної одиниці як початку відліку. Такою одиницею-конструкцією, на нашу думку. може слугувати виділене М.Я. Блохом речення-ядро, характерними ознаками якого є: а) обмеження складу позиційним мінімумом, що відображає лише обов'язкові синтаксичні позиції; б) зорієнтованість на валентні підкласи дієслова, оскільки особова форма дієслова є організаційним центром речення; в) чітко фіксований порядок повнозначних позицій від підмета через дієслово в особовій формі до предиката, додатка й обставини; г) максимальна комунікативна незалежність структури; ґ) стилістично нейтральний характер структури, співвідносний з чистим типом "інтелектуального", "поміркованого мовлення" [2]. Як бачимо, остання ознака підкреслює співвіднесеність перелічених вище чотирьох диференційних ознак речення-ядра із нейтральною цариною мови. Вивчення варіантів деформації цих ознак уможливлює виявлення експлікованих й імплікованих форм й вибудувати парадигму основних структурних модифікацій ЕСК.

Відповідно до першої ознаки - обмеження складу позиційним мінімумом, що відбиває лише обов'язкові синтаксичні позиції, - модифікація речення-ядра може відбуватися через вставлення "зайвих" з погляду структури речення-ядра матеріальних елементів: повторів, як-от: А тепер мене ловлять... Мене ловлять, мов на живця... Ловлять на Макса? Ловлять на Мура? Ловлять на Монгола, на Віктора Вікт'ора? Хто ж тепер у мене живець?.. Усі мене ловлять... Ловлять ті, яким я зробив добро... Вони мене ловлять на ... жінку. На чужу жінку... (І. Роздобудько) // - Потому что я - злая и плохая. И все здесь - злые и плохие. Все хорошие - они пьют по подворотням, как наша мамочка. А выживают только злые и плохие. И ты должна научиться быть плохой и злой, если хочешь выжить (Т. Веденская); вставних і вставлених компонентів, як-от: Жінка махнула рукою офіціантові, віддала талончик ("О, так вона працює в крутій фірмі, якщо їй оплачують безлімітні вечері!" - відзначив Франсуа), поклала на столик чайові і встала (Л. Клименко) // Можно спокойно поесть и играть с, например, дочкой (потому что у меня обязательно будет дочка!), а не говорить ей: "Не мешай мне! Не видишь, я готовлю?!" (Т. Соломатина). Вихід за межі нейтрального обсягу синтаксису - розширення позиційного мінімуму речення-ядра є виявом експлікованої тенденції в реалізації значення. Статус зазначених компонентів різний: експлікована специфіка повторів визначається повторювальною (багаторазовою) реалізацією елементів речення чи всього речення, що є необов'язковим, надлишковим для реалізації безпосередніх комунікативних цілей з погляду узусу. Експресивні вставні і вставлені компоненти виступають новими, додатковим компонентами у структурі речення-ядра і виражають експресивність ситуації мовлення, власного висловлювання, відношення до співбесідника тощо. Тому вважаємо за доцільне розглядати ці експліковані різновиди як самостійні експресивні модифікації речення-ядра і відповідно йменувати їх - модифікація "повтор", що включає повтор слів, словосполучень і цілих речень, і модифікація "матеріально надлишкові компоненти", що включає вживання вставних і вставлених компонентів.

Відповідно до другої ознаки - зорієнтованість на валентні підкласи дієслова - модифікація речення-ядра полягає в елімінуванні особової форми дієслова. Вважаємо за доцільне розширити межі виділеної М.Я. Блохом ознаки, сформулювати її як ознаку облігаторності основних синтаксичних позицій і розглядати відсутність (еліпсис) очікуваних елементів як деформацію цієї ознаки. Елімінування комунікативно незначущих елементів зумовлює рематизацію реалізованих компонентів речення, що стає для мовця експресивною домінантою, як-от: Це був звичайний день. Таких днів десятки (І. Роздобудько) // - Вся неделя впереди. Только чего вам сидеть рядом с мамками? (Т. Булатова). Конструкції, структурна неповнота яких виявляється за співставлення з основним компонентним складом речення-ядра, виділяємо у модифікацію "еліпсис".

Відповідно до третьої ознаки модифікація речення-ядра полягає у порушенні чітко фіксованого порядку позицій "підмет - особове дієслово - предикатив, додаток, обставина". Зміна притаманного для нейтральних взірців порядку послідовності смислових елементів - зміщення позицій тематичних і рематичних елементів - з'являється унаслідок недооцінювання мовцем узуально закріплених форм передавання значення і їхньої особливої експлікованої організації, як-от: Наступного ранку на кухні їй погано служили і руки, і голова (М. Дзюба) // К Катькиному возвращению из школы накрыт стол (Т. Булатова). Конструкції з експлікованою організацією, що характеризуються зміною облігаторно закріпленого за певним комунікативним типом (без зміни його граматичного значення) порядку слідування компонентів, виділяємо у модифікацію "інверсив".

Модифікація четвертої ознаки речення-ядра - максимальна комунікативна незалежність структури - також може віддзеркалювати вияв обох тенденцій - експлікованої й імплікованої. Експлікована тенденція може реалізовуватися двояко: а) через розчленування речення у процесі мовного потоку на синсемантичні відрізки, що набувають одночасно самостійного комунікативного статусу; б) через структурування таких синсемантичних висловлювань, наступна частина яких уточнює, "розшифровує", розтлумачує зміст першої, як-от: Він деякий час постояв у підземному переході. Недалечко від музикальних талантів (О. Чорногуз); - Наш фізик. Як він викладав, ма! У нас його предмет любили майже всі (М. Дзюба) // И, отойдя до самого конца переулка, произнесла ее вслух, задрав голову вверх. На всякий случай (Т. Соломатина); Курортный роман. Куда еще короче? Весь традиционный идиотизм таких историй не обошел стороной и мою сестричку (Т. Веденская).

Експлікована специфіка висловлювання полягає у тому, що воно, як одне поширене речення у початковому варіанті, членується на декілька самостійних відтинків, які набувають у кінцевому результаті комунікативного статусу. Проте компоненти залишаються синсемантичними, залежними за формою й змістом. Надлишковість полягає в неекономній, з погляду нейтрального синтаксису, організації висловлювання.

Отож, експлікований характер таких ЕСК виявляється двояко. З одного боку, надлишковість полягає в неузвичаєній організації висловлювання, що складається із кількох синсемантичних, неподільних у смисловому плані конструкцій, кожна з яких одночасно має самостійний комунікативний статус. З іншого боку, експлікованість реалізованих форм виявляє наявність у них надлишкових структурних елементів - смислових корелятів, що позначають той самий відтинок дійсності. Вказані відмінні ознаки аналізованих конструкцій підкреслюють можливість віднесення їх до різних модифікацій - "розчленування потенційного синтаксичного структурного цілого" і "розшифрування; розтлумачення".

Форми вияву експлікованої й імплікованої тенденцій у визначених модифікаціях речення- ядра для конструкцій експресивного синтаксису у загальному можна подати так:

Отож, маємо достатньо факторів, аби у перспективі розглядати визначений ряд парадигми ЕСК як основу для подальшої розробки класифікації через внутрішню диференціацію кожної модифікаційної групи.

Список використаних джерел

1. Александрова В. Г. Когнітивно- комунікативний потенціал еліптичного речення в сучасній англійській мові: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 "Германські мови" / В.Г. Александрова. - Одеса, 2008. - 20с.

2. Блох М.Я. Проблемы парадигматического синтаксиса: на материале английского языка: автореф. дисс. на соиск. степени докт. филол. наук.: спец. 10.02.19 "Теория языка" / М.Я. Блох. - М., 1976. - 33 с.

3. Змеева Т.Е. Имплицитное выражение эмоций в функционально-коммуникативном аспекте (на материале современного французского языка): автореф. дисс. на соиск. степени канд. филол. наук.: спец. 10.02.05 / Т.Е. Змеева. - М., 1989. - 23 с.

4. Инфантова Г.Г. Очерки по синтаксису современной русской разговорной речи / Г.Г. Инфан- това. - Ростов-на-Дону: Ростовский госуд. педагог. институт, 1973. - 133 с.

5. Оборина М.В. Понятие "импликационная и экспликационная тенденция текстопостроения" как средство интерпретации текста: автореф. дисс. на соиск. степени канд. филол. наук.: спец. 10.02.19 "Теория языка" / М.В. Оборина. - Тверь, 1993. - 18с.

6. Павленко Л.І. Синтаксичні та функціонально-семантичні характеристики експлікаційних моделей в англійському розмовному мовленні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 "Германські мови" / Л.І. Павленко. - Х., 2005. - 20с.

7. Селіванова О.О. Лінгвістична енциклопедія / О.О. Селіванова. - Полтава: Довкілля-К, 2011. - 844 с.

8. Скребнев Ю.М. К вопросу об "ортологии" / Ю.М. Скребнев // Вопросы языкознания. - 1961. - №1. - С.55-68.

9. Скребнев Ю.М. Общелингвистические проблемы описания синтаксиса разговорной речи: автореф. дисс. на соиск. степени докт. филол. наук.: спец. 10.02.01 "Русский язык" / Ю.М. Скребнев. - Горький, 1971. - 48 с.

10. Скребнев Ю.М. Введение в коллоквиалистику / Ю.М. Скребнев. - Саратов: изд. Сарат. гос. ун-та, 1985. - 208с.

Размещено на Allbest.ru