Морфологічні особливості казок з Поділля

Размещено на http://www.allbest.ru/

МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КАЗОК З ПОДІЛЛЯ

Б.О. Коваленко

У статті проаналізовано тексти українських казок, що були записані на Поділлі в середині ХІХ ст. А.І. Димінським та С.В. Руданським, а упорядковані М.З. Левченком. Доведено, що лише автентичні тексти можуть слугувати цінним і надійним джерелом для вивчення динаміки діалектного мовлення подолян.

Ключові слова: подільський говір, морфологічні риси, казки.

Summary. In the article the texts of Ukrainian fairy tales, which were recorded on the territory of Podill'a region in the middle of the XIXth century by A.Dyminskiy and S.Rudanskiy and were composed by M.Levchenko are analyzed. It is proved that only authentic texts may serve as valuable and reliable source for researching the dynamics of dialect language of Podillian people.

Key words: Podillian dialect, morphological features, fairy tales.

Народна проза Поділля завжди привертала увагу багатьох дослідників. Саме завдяки збереженим архівам та столітнім записам сучасні нащадки мають змогу ознайомитись із невичерпною скарбницею усної народної творчості.

Ще в першій половині ХІХ ст. зароджується інтерес до вивчення усної народної творчості Поділля. Одним із перших збирачів матеріалів з цієї території був мовознавець і фольклорист В.І. Даль. У 1846 р. на Поділлі записував перекази, пісні, прислів'я та приказки Т. Шевченко. Відомо й про записи, що їх здійснили О.Афанасьєв-Чужбинський, П.Чубинський. Окремі мотиви та сюжети, зафіксовані на Поділлі, використали у своїй творчості Марко Вовчок та Опанас Маркович.

Фольклорно-етнографічні записи з Поділля були і залишаються важливим джерелом історичного вивчення подільських говірок. Їхні риси частково відбиті в записах К. Шейковсько- го, А. Димінського, К. Широцького, І. Галька, С. Руданського, А. Свидницького, В. Гнатюка та ін.

Мета нашої статті - з'ясувати, як відбиваються говіркові явища в текстах казок. Казка відбиває процес уніфікації традицій усного загальнонародного мовлення на шляху становлення літературних норм і саме тому, на нашу думку, привертає увагу мовознавців. Мову українських народних казок досліджували Я.В. Закревська, В.І.Хоменко Л.Ф.Дунаєвська, О.Ю. Бріцина, Т.В. Жук та ін. Мовою літературної казки цікавилися С.Я. Єрмоленко, А.М. Поповський, М.М. Торчинський та ін. У своїй розвідці ми спробуємо виявити й проаналізувати деякі діалектні морфологічні риси народних казок у записах А. Димінського та С. Руданського.

Велика фольклорно-етнографічна спадщина А. Димінського є невичерпним джерелом матеріалів для дослідників - як етнографів, фольклористів, так і лінгвістів, особливо ж діалектологів. Науковий доробок фольклориста (за неповними даними) складає близько 2500 різних за жанром народних пісень, 2000 казок, 2000 прислів'їв, приказок і загадок та ін. Записи мають варіанти, вони зафіксували вплив місцевого колориту мови, традицій тощо. А. Димінський розумів, що будь-який варіант має значення для науки. На жаль, більшість його етнографічних записів не збереглися, до нас дійшли “Коллекция подольских сказок, которые в 1850-60-х гг собрал волостной писарь Дыминский”, (частково опублікована в “Трудах этнографическо-статистической экспедиции...”, “Подольские и малороссийские любовные песни” (1859), “Рассказ крестьянина о тюремных обычаях” (1864).

С. Руданський також долучився до збирання фольклору. До фольклорних записів поета належать космогонічні “Вакулині оповідки” [4], віршовані приказки та прислів'я, які він зафіксував у с. Хомутинцях Вінницького повіту. З них 298 одиниць вмістив у своїй збірці Матвій Номис [5].

З ініціативи і під керівництвом академіка АН УРСР А.Ю. Кримського було зібрано, підготовлено та видано в 1928 році велику збірку “Казки та оповідання з Поділля в записах 1850-1860-их рр.”. Упорядник збірки М.З. Левченко у передмові зазначав: “Ті подільські казки та оповідки, що ми їх тут видаємо, то записи переважно 1850-их років двох видатних подолян: відомого поета Степана Васильовича Руданського та дуже працьовитого етнографа Андрія Івановича Димінського” [3, VII].

Ця збірка казок стала джерельною базою нашого дослідження з двох причин: по-перше, вона не була ще предметом спеціального мовознавчого вивчення; по-друге, її упорядник М.З. Левченко, на відміну від попередників-видавців, мав твердий і непохитний принцип - “додержатися всіх індивідуальних особливостей оригіналу і не виправляти орфографію записувачів, навіть якщо вона була не систематичною і не витриманою” [3, XVI]. Саме такий підхід дає змогу виявити лінгвальні особливості збирачів фольклору на різних мовно-структурних рівнях, зокрема й морфологічному.

У текстах казок виявлено чимало морфологічних рис, що властиві південно-західному наріччю, зокрема подільським говіркам. Для ілюстрації наведемо деякі з них:

1. Використання словоформ з [і]: а) у флексії -ім О. та М. відм. прикметників твердої групи замість поширенішого закінчення -ому (“Дід мій росказував, що він в 1769 году був в типеришнім Києвскім повіті при робочих людях на полі” (с.13), “.але дивлятся: їди якись пан на чорнім коню.” (с. 13), “.прилітає до него на білім коні чорт.” (с. 19), “В Проскурівскім уєздє єст міст.” (с. 23), “Антошко Козіцкий росказує, що в Городку, в старім кляшторі, в стані, було таке місце, що там ніхто ни клався спати” (с.24)); б) у закінченні -ій замість -ий у Н. відм. прикметників і займенників прикметникового походження (“А другій єго й питає: «А чого ти, брате, так тяжко здихаєш?»” (с. 9), “.нечестивій мелник ... задумав Бога налякати” (с. 10), “Убогій і багач мали якось разом поле, разом якось і засіяли їдним насінням” (с. 10), “Правдивій сон ти виділа о мені, бо так я й маю терпіти за рід чоловічій.” (16)).

2. Використання словоформ з [и] замість [і]: а) у Н. відм. однини прикметників, дієприкметників та числівників трапляється закінчення -ий замість -ій: подорожний, третий, середний (“. новака садят вмиже себе, а середний ариштант лізе в «квас»” (с. 239), “Ішов подорожний, побачив трох чоловіків коло дороги і сказав їм «добридинь», і поминув їх” (с. 8), “І той заржав третий раз і вилазит з-за скали” (с. 308); “Так чужий каже, а домашний питаєся: «Як же ти ся будеш женити?»” (с. 7)); б) у формі Р. відм. однини іменників ІІІ відміни, наприклад: смерти, ночи, крови (“Іде бичок, сивий, кривий, і каже: «Дітоньки, сідайте на мене, я вас від смерти відкуплю!»” (с. 39); “Ходім с хати на двір спати! Бо видиш, скільки їх єст в хаті, то всі вимрут сеї ночи” (с. 267); “Взяв він тої крови і повідає: «Гей, гей! не вмієти ви, люди, своєх дітий ратувати!” (с. 49)).

3. Як зазначають дослідники, “у південно-західних діалектах іменники типу люди, гості в Р. відм. множини здебільшого мають закінчення -ий” [1, 210]. У текстах казок у словах такого типу також вживається ця флексія, наприклад: “І тогди ще не було ні людий, ні звірів, а тілько ангелі.” (с. 1), “То ті нюхают, - а сльози з очий течут” (с. 5), “Прийшли до ліса, і він єму показав котел гроший.” (с. 28), “.а на подвірі яму другу копає, щоби в ні дітий заховав” (с. 39), “Сам в комнаті лежеш, а єго і до сіний не пустиш!” (с. 206), “Бідний мав жінку і дітий як маку” (с. 208).

4. У досліджуваних нами текстах у Д., а також у М. відм. однини іменники чоловічого роду мають закінчення -ови (-еви): Богови, світови, чоловікови, вовкови, вогньови, вітрови, чортови, фурманови, катови, місяцеви, пньови, коневи, наприклад: “І Бог дав Адамови два клубочки ниток, щоби він сшив себе” (с. 2), “І прийшло тих сорок і три роки, і він засмутився, що вже треба душу чортови віддати” (с. 34), “[Дає] тому москальови їсти, пити” (с. 49), “І освітив їх та й пустив на небо; то ото й тепер на місяцеви знати, як вони взялися на вила” (с. 8), “Той чоловік хлопцеви розказав все, за чим він іде” (с. 193). Зауважимо що, флексія -ови, а також -еви, яка приймає часто фонетичний вигляд -'ови з кінцевим и, а не і, за твердженням вчених, широко представлена майже в усіх південно-західних діалектах [2, 40].

5. Від ряду іменників колишніх -а-, -]а - основ у різних українських говірках, зокрема й подільських, знаходимо форми Р. відм. множини із флексією -ів, що витворилася під впливом -и- основ. Уживання цієї флексії замість нульової у формах Р. відм. множини іменників жіночого роду І відміни - звичне явище для текстів подільських казок, наприклад: “Але сего способу рідко уживают, бо таких бабів [уже] нема” (с. 14), “Али пан єму каже: «Коли ти такий, Захарку, добрий злодій, вкради в мени з-під головів гроші»” (с. 532), “От, най пан кажут єму, щоби за ніч насадив яблонів і щоб були назавтра яблука” (с. 99), “Приїздит до цара той ад'ютант з ним, а той дурний як засне, то дванайціть добів спит” (с. 356).

6. У значній кількості говорів південно-західного наріччя спостерігаємо змішування твердої й м'якої груп іменників чоловічого роду ІІ відміни, що виявляється у вживанні флексії -ом (-'ом) замість -ем (-єм) в іменниках м'якої та мішаної груп [2, 44]. Форма О. відм. однини іменників на -ом замість нормативної на -ем поширена і в досліджуваних текстах - вогньом, коньом, хлоп- цьом тощо, наприклад: “Той пробуджаєся, пустив вогньом в долину - нема: пустив вогньом вгору - нема...” (с. 39), “Він обернув коньом та й скрився” (с. 352), “Тілько що вона трохе здрімнула, рачок скинув з себи шкаралупу та й став слічним хлопцьом” (с. 324), “... а він вже зробився стар- цьом таким, що і на ногах не може ся здержати” (с. 54), “Ти перши не був добрим ковальом - і тепер не будеш, - іди собі знов до покою сидіти!” (с. 156).

7. Іменники середнього роду на -а, як ІІ, так і ІУ відмін, в О. відм. однини мають закінчення -ом замість нормативного -ам, наприклад: коріньом, начиньом, зільом, житьом тощо (“Моя сила - в полю, і там стоїт рота москалів, і в сиридині лижит камінь виликий, і під тим каміньом скриня.” (с. 316), “... каже: «Дарую тебе житьом за твою услугу»” (с. 394); “Накрив їх листьом, а сам пішов” (с. 403); “... Аж ту через кілька місяців мала вона два сини с золотим волосьом...” (с. 491)).

8. Іменники жіночого роду ІІІ відміни в О. відм. однини мають нерідко закінчення -о]у - постельою, мазьою, нічьою, наприклад: “Під постельою там була дюра” (с. 23), “Перон вдарив в дуба, єго вбив - і мазьою ся розілляв” (с. 35), “Люди би багацько тих душ літаючих виділи, але то кажут, що їм тілько три годині позволено кричати, і то нічьою” (с. 46). Уживання цього закінчення, на думку дослідників, одна з найцікавіших діалектних рис, що охопила значну територію південно-східних, південно-західних і частково північних говорів. Тут позначився вплив іменників колишніх -а-, -]а - основ на іменники колишніх -ї- та злитих з ними приголосних основ, що виразився в поширенні в останніх флексії О. відм. однини -ою, -ею [2, 61].

9. Приголосні д, т, з, с, ст, як відомо, вже в найдавніші часи переходили у відповідні шиплячі: д ^ дж; т ^ ч; з ^ ж; с ^ ш; ст ^ щ. Ці рефлекси зберігаються в сучасній українській мові, зокрема в літературній і в багатьох говорах: ходжу, прошу, ненавиджу тощо. У записаних на Поділлі казках дієслівні форми 1-ої особи однини теперішнього часу дієслів ІІ дієвідміни подано як із чергуванням [д], [т], [з], [с] з відповідними шиплячими (ходжу, побуджу), так і без чергування у більшості південно-східних говорів, а також деяких південно-західних, наприклад: “Ну, то нехай сидю на окономскім дому” (с. 250). Разом з тим натрапляємо на форми типу хожу, сижу, де чергування відбулося, але фонема [дж] заступається фонемою [ж], що характерно для полтавських, південнокиївських і середньочеркаських говірок [1, 71-72], наприклад: “І той старший обзиваєся: “Може, я більше сижу ту і ходжу по світі - і такого ни видав!” (с. 35), “Вітир каже: «Ни біся, я холодний буду повівати і буду тебе охоложати” (с. 8).

10. Вищий ступінь порівняння прикметників у більшості українських говорів, як і в літературній мові, твориться за допомогою суфіксів -ш- та -іш-, які, щоправда, внаслідок різних асимілятивних і дисимілятивних процесів, а також інших фонетичних перетворень, можуть набирати різного вигляду. Так, суфікс -іш- у багатьох південно-західних говорах набрав вигляду -ішч- [1, 114]. Спостерігаємо ці зміни й у казках, де вживається прикметниково-прислівниковий суфікс -ішч- для вираження вищого та найвищого ступенів порівняння замість суфікса -іш-: сильніщий, мудріщий, гарніщий, висиліщий тощо, наприклад: “Що за гарний! Але кінь під ним ще гарніщий” (с. 352), “Взяв хліб, ззів, пиво випив, і вже висиліщий став” (с. 431). Виникнення цих форм мовознавці пояснюють аналогією форм типу вищий, кращий тощо. Але вони могли витворитись і внаслідок дисиміляції ш>ч: -^иш- (через асиміляцію до наступного ш), > -4шш > -ішш-, а далі через дисиміляцію > -ішч- (орфогр. -іщ-) [2, 221]. Діалектні форми з подовженим ш також трапляються у т кстах казок, наприклад: “Дивітся: як з рукавечки буде кров капала, як-найскорішше прибувайте до мени!” (с. 321), “Страсся вовк, [і став] такий кінь слічний, ще ладнішший, як перши був” (с. 341).

11. Широко знане в подільських говірках уживання дієприкметникового суфікса -ан- у віддієслівних прикметниках замість суфікса -ен-, наприклад: “Сей лист найдяний був в землі Британьські на горі Оливні перед образом святого архистратига Михайла” (с. 16), “Але тота вер- няна дитина не довго жила” (с. 40).

12. У текстах казок ми фіксуємо форми минулого часу з залишками колишнього перфекта, наприклад: “І мовила до него Пресвятая Богородиця: «Спала-м, сину мій наймиліший, та збудилась, і снився мені страшний та дивний сон ...»” (с. 16), “Ну, а то як-ісь ходив на вісіля, насміяв- ись-ся, як молодуха прийшла до хати?” (с. 88), “Али так присягнім єден другому, що ми собі рідні братя; хоць би-сьмо которий вийшов на старшого, жебе-сьмо єден за другого не забували” (с. 206), “А кози відказуют: «Не пили ми, не їли ми. Бігли-сьмо через лісочок - вхватили-сьмо клиновий листочок, бігли-сьмо через гребельку - вхватили-сьмо води крапельку»” (с. 295).

13. У текстах поряд із формами майбутнього часу недоконаного виду типу буду ходити (західноподільські говірки) вживаються й форми типу буду ходив, що знані і в наддністрянських говірках, наприклад: “Буду плів сітки, буду лапав дітьки” (с. 45), “Нарешті той молодий каже до свого тата: «Я буду ся женив»” (с. 71), “А той пан каже: «Я для козаків і коний де-небудь найму станцію, а сам таки в теби буду ночував!»” (с. 73), “Спитаєшся, доки я ся так буду мучила?” (с. 75).

14. Як відомо, у Д. відм. однини сучасна українська літературна мова від займенника 3-ої особи має органічні форми йому, їй. У південно-західних говорах, зокрема і подільському, поширені скорочені форми Д. відм. однини цього займенника: му, ї, про що свідчать і тексти досліджуваних казок. Напри-клад: “Зазиває до себе єдного і каже му дістати з самого споду моря - землі” (с. 1), “Секретар чолом кивнув - І обі руці протягнув, Аби му цар що дав За то, що єго создав” (с. 235), “Брат єго як ся довідав, заздрісно му стало” (с. 208), “Земля стоїт на морі, а щоб вона не впірнула, то Господь ї сотворив такую великую рибу, та й сказав єї підпирати землю” (с. 8), “Дали ї десять різок, і пішла додому” (с. 177).

Отже, аналіз мови казок, записаних на Поділлі у ХІХ ст., дозволяє зробити висновок, що лише автентичні тексти можуть слугувати цінним і надійним джерелом для вивчення динаміки діалектного мовлення Поділля. Тексти казок фіксують значну кількість подільських морфологічних рис, збережених дотепер, що свідчить насамперед про давність та живучість цих говірок.

український казка поділля

Список використаних джерел

1. Бевзенко С.П. Українська діалектологія / С.П. Бевзенко. - К.: Вища шк., 1980. - 246 с.

2. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови (Нариси із словозміни та словотвору) / С.П. Бевзенко. - Ужгород: Закарпатське обласне товариство, 1960. - 416 с.

3. Казки та оповідання з Поділля в записах 1850-1860-х рр. [З передмою акад. А.М. Лободи / Упорядкував Микола Левченко]. - К., 1928. - Вип. 1/2. - 601 с.

4. Руданський С.В. Вакулині оповідки // Степан Руданський. Твори [Впорядкував А. Кримський]. - Львів: Вид. В. Лукича, 1896. - Т. 2. - С. 229-274.

5. Українські приказки, прислів'я, і таке інше. Уклав М.Номис [Упоряд., приміт. та вступна ст. М.М. Пазяка] - К.: Либідь, 1993. - 768 с.

Размещено на Allbest.ru