Власні особові назви іншомовного походження у чеських писемних пам’ятках ХІ-ХІV століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Власні особові назви іншомовного походження у чеських писемних пам'ятках ХІ-ХІV століть

Наталія Петріца

Анотація

У статті розглядається старочеська антропонімія з погляду її походження, досліджена хронологія поширення та закріплення іншомовних власних особових назв у чеському мовному середовищі ХІ- XIV століть.

Ключові слова: антропонімія, власна особова назва, слов'янські автохтонні власні особові назви, християнські імена, германські імена, асимілятивне запозичення.

Аннотация

В статье рассматривается старочешская антропонимия с точки зрения ее происхождения, исследована хронология распространения и закрепления иноязычных личных имен в чешской языковой среде ХІ-XIV веков.

Ключевые слова: антропонимия, имя собственное, славянские автохтонне личные имена, христианские имена, германские имена.

Resume

The article deals with the old Czech's personal names from the point of view of its origin, the chronology of circulation and allocation of personal names (derived from other languages) in Czech environment of XI-XIV centuries.

Key words: anthroponimy, personal names, Slavonic personal names, Christian personal names, Germanic personal names, assimilative borrowings.

Антропонімія кожного народу зберігає автентичні та колонізаційні сліди. Поряд з давніми слов'янськими іменами, писемні пам'ятки догуситського періоду засвідчують присутність іншомовних елементів у чеському антропоніміконі, а саме -- імена християнського та германського походження. Кількість запозичених імен ще незначна в порівнянні з язичницькими. Однак їх поширення серед населення Чеського королівства в майбутньому мало двоякий ефект і дало могутній поштовх до трансформації чеської антропосистеми. Спочатку, в ХІ-ХІІІ ст., актуалізація запозичених імен розширила існуючий іменник, а відтак й ідентифікаційні можливості однолексемної антропосистеми. Однак уже в XIV ст. закріплений у вжитку порівняно небагатий репертуар християнських та германських імен призвів до збідніння чеського іменника на фоні зростаючої кількості населення. Наслідком такого «дефіциту» імен у контексті різних екстралінгвальних факторів стало утворення та поширення дво- і трилексемних антропонімів.

Імена германського походження.

Тривалі чесько-німецькі мовні контакти, що беруть початок із часу протекторату Східно-франкського королівства (IX ст.), не могли не позначитися на лексичному складі старочеської мови, зокрема і на її ономастичному фонді. Уже найдавніші пам'ятки фіксують у чеських текстах присутність неорганічних антропонімів, серед яких -- чимала кількість імен германського походження: ArnoldusPragensis (1221СББ-2, 198), Henricusiudex (1201СББ-2,26), Hinricus (1207СББ-2, 56), Marcuardus de Dechin (1220 CDB-2, 176), Willehelmo (1211 CDB-2, 88), Vlricus de Zulizlao (1193CDB-1, 309). Нині важко сказати, були носії цих імен слов'янами, герман - цями чи, не виключено, дітьми змішаних шлюбів, як, напр., у фіксаціях Bauarofilio Dlugomili (1211CDB-2, 88), Herman Jacobitz (1207CDB-2, 67), Olricus filius Juric (1222 CDB-2, 212), Heinricus filius Witechonis (CDB-2, 1209 CDB-2, 80), Heinricus Bohutiz (1219 CDB-2, 175).

Із поширенням християнства на територію Богемії почали проникати імена біблійні (давньо - єврейського,грецького та латинського походження). Ці імена зосереджувалися спочатку в монастирях і поширювалися поміж служителів церкви, а згодом і серед шляхти. Перші фіксації таких імен свідчать, що ними іменувалися представники вищого духовенства: Daniel episcopus Pragensis (1167CDB-1,412), Florianus prepositus Wisegradensis (1183CDB-1, 420), Johanne episcopo (1078CDB-1, 85), abbas Johannes (1167CDB-1, 414), abbas Procopio (1032CDB-1, 51), Cristoforus preрositus Bolezlauensis (1194CDB-1, 445). Перша фіксація християнського імені для ідентифікації простолюдина датується 1057 роком: Damianus cocus (1057CDB-1, 58). антропонімія іншомовний чеський діахронія

Однак імена вищезгаданих груп у пам'ятках представлені нерівномірно. У найдавніших записах домінують автохтонні слов'янські власні назви, згодом збільшується кількість фіксацій християнських та германських імен. Тому статистичний аналіз буде неповним, якщо не враховувати динаміки поширення запозичених онімів. Чотири хронологічні періоди демонструють ступінь фіксацій імен певного генезису.

Таблиця 1. Питома вага імен різного генезису в діахронії (у відсотках)

Статистичний аналіз власних особових назв різної ґенези в діахронії свідчить, що до ХІІІ ст. у пам`ятках домінують імена слов`янського походження. М. Майтан стверджує, що подібне співвідношення автентичних та запозичених імен існувало у XII-XIII ст. на території давньої Словаччини [9, с. 120]. Слов'янськими іменами називали осіб і княжого роду, і простолюдинів. За допомогою християнських імен ідентифікуються виключно представники духовенства та канонізовані святі, наприклад: Benedicto abbat Brewnowiensis (1043CDB-1, 351), Daniel episcopus Pragensis (1167CDB-1,412), Daniel Pragensis prepositus (1148CDB-1, 163), Matheus presbyter snt. Maria in Praga (1091CDB-1,393), Anastasii, abbatis Brewnowensis monasterii (993CDB-1,350), Cristoforus prefositus Bolezlauensis (1194CDB-1, 445), Domicilanus prepositus Lutomericensis (1159CDB-1, 193), abbas Johannes (1167CDB-1, 414), abbas Procopio (1032CDB-1, 51), toho Casa Ceskych mnichov sest... Benedicht, Matej, Jan, Kristin, Isaak jim dejiechu, Barnaba sstriebrem- poslalibiechu (Dal, 76); ta zakon svateho Benedichta do Cech pfinese (Dal, 65); svaty Jan, boz^кrstitel (Dal,70). Наприклад, у хроніці Даліміла до Х ст. включно жодна особа, яка не належить до церковного сану (князь, воєвода чи простолюдин), не називається християнським іменем. Численні факти звертання до святих та будівництво храмів на їх честь, зрештою, згадки про прийняття князями християнства свідчать про поширення християнської віри, зокрема серед представників княжого роду: prvy kostel v Hradci postavia svдtemu Klimentu jej oslavi. Druhy svвtй Mariena Praze, otvelk ychvratihnednadraze (Dal, 49); vypijmytu ciesiuna cest Michaiusvatйmu(Dal,60); Na tom miestл oitar postavichu, potom kostet' svatйmu Janu ucinichu (Dal, 71); TazakonsvatйhoBenedichtado Cechp- ?ineseaksvatйmuJirimnohopanensnese (Dal,65). Однак традиції іменування, очевидно, залишаються в межах язичництва. Про це яскраво свідчать і такі факти, коли після хрещення особи, літописець і надалі називає її слов`янським, а не християнським іменем:prosikristaBorivojotSvatoplukakrдle, otmoravskйho (Dal,48); tenu Velhradлkrstil Cechaprvйho, Borivoje, knлze ceskйho (Dal,48);kdyz knлz Borivojtakstavsvoj zmлni, svлtpotupiv,vsvдt-stsepromлm (Dal,48). До речі, такий стан речей зберігався також у Київській Русі упродовж кількох століть після прийняття християнства.

Накористь існування язичницьких традицій іменування особи в період поширення християнства яскраво промовляє і описаний у хроніці Даліміла обряд хрещення сина князя Болеслава Strachkvasa. Після хрещення дитини за наказом князя Болеслава було вбито єпископа, а княжич дістав дивне ім'я: Ale ze Bolesiavprokrstinybyi ucinii kvas, tomusynuproprihoduvzdлi biese Strachkvas (Dal,61). Зауважимо, що в тексті відсутня згадка про хрещене ім`я Страхкваса, який на схилі літ став монахом, а згодом і єпископом. Логічно, що обряд хрещення передбачав і прийняття християнського імені, тому досить незвичною є номінація єпископів та монахів слов'янськими чи германськими іменами:Iaromir Pragensi episcopi (1088CDB-I, 389), Bosko archidiaconus (1196CDB- 1,319), Brecislaum, episcopum Pragensem (1183CDB-1, 420), Domabor, camerarios (1186CDB- 1,431), Domazlau archidiakonus Pragensis (1167CDB-1, 412), Deslaus decanus (1183CDB-1, 424), Boguzlau Wissegradensis prepositus (1148CDB-1,163), Brecislaum, episcopum Pragensem (1183CDB-1, 420), Bogusslaus canonicus Olomucenses (1207 CDB-2, 55), canonicus Olomucenses Zbignew (1207 CDB-2, 55), Radoss lausarchidiaconus Olomucensis (1207 CDB-2, 54), dominus Hroznata, canonicus Pragensis (1318 PDZ- 1, 25), domino Duchco, sacristanus ecclesie s. Egidii Pragensis (1378 LN, 24), Przibislao archidiacono Horssoviensi (1378 LN, 31), domino Borsso archidiaconus Bechinensis (1379 LN, 69).

Випадки номінації слов'янськими іменами-служителів культу в XIV ст. свідчать про ще досить слабкі позиції християнського іменника в тогочасному чеському соціумі. Дослідники пов'язують це, передусім, із слабшим впливом католицької церкви, котра на теренах Західної Славії була лояльнішою до язичницьких імен, ніж православна церква на східнослов'янських землях [4, с.12; 5, с.180].

Ідентифікацію християн, а особливо церковнослужителів, автохтонним слов'янським іменем можна пояснити і наявністю в людини одночасно двох імен, тобто йдеться про явище антропонімічного дуалізму. Логічно, що традиційні поганські імена не могли моментально вийти з ужитку, тому припускається період їх паралельного функціонування з іменами канонічними. М.О. Демчук, зокрема, вважає, що до кінця давньоруського періоду паралельно з церковно-християнськими іменами на Русі побутували і традиційні слов'янські [2, с.17]. С.М. Пахомова стверджує, що в східних слов'ян перехід до вживання християнських імен у масовому порядку почався з ХІІІ ст., а в західній та південній Славії, що перебувала під впливом Римської церкви, -- з середини XVI ст. Відомо, що цей процес був зумовлений рішенням Тридентського собору (1545-1563), що передбачало обов'язкове отримання дитиною при народженні християнського імені [3, с. 41; 7, с. 30].

Крім того, відмінними були спосіб та умови християнізації східних та західних слов'ян. Після хрещення Володимиром киян у 988 році християнська віра стає, по суті, офіційною релігією Київської держави. Після Києва нову релігію стали впроваджувати по великих містах. Ясна річ, процес цілковитої християнізації великих територій Русі розтягнувся не на одне десятиліття. Незважаючи на опір людей, знищувалися язичницькі ідоли, натомість будувалися християнські церкви. Християнство стало тим об'єднуючим фактором, що зміцнювало Київську Русь як державу.

У ІХ столітті чеські племена не були об'єднані в одну державу, мову можна вести лише про християнізацію княжих родів, а не широких мас населення. Крім відсутності міцної держави у чеських племен, причиною цього були події на зовнішньополітичній арені Великої Моравії, до якої час від часу приєднувалися чеські князі. Релігійну орієнтацію цього державного утворення визначали політичні інтереси Східно-франкського королівства й Риму, з одного боку, та Візантії, з другого. Місіонерська діяльність католиків у Великій Моравії була не чим іншим, як прагненням зміцнити вплив на слов'янську державу. Як чинник протидії німецькій експансії князь Ростислав розглядав Великоморавську місію Кирила та Мефодія. Після тривалого протистояння баварцям Ростислав змушений був визнати верховенство франків [6, с. 28]. Слов'янська літургія в Моравії припинилися із поразкою Ростислава. Поразка мораван спричинила повернення німецьких місіонерів та вигнання учнів св. Кирила та Мефодія. Діяльність візантійських місіонерів була остаточно заборонена князем Святополком, котрий визначив релігійну орієнтацію Великоморавського князівства на користь латинського обряду [6, с. 29].

У 895 році династія Пржемисловичів визнала залежність від Східнофранкського королівства та висловилася за латинський обряд. Історики релігії стверджують, що християнізація чеських племен після усунення слов'янської літургії проходила дуже повільно. Перша латинська єпархія з'явилася тут лише в 973 році в Празі та була підпорядкована німецькій провінції з центром у місті Майнц. Власна чеська митрополія з'явилася лише у XIV ст.

У наступні періоди слов'янські імена помітно здають позиції. За нашими підрахунками, в XVI ст. питома вага автохтонних слов'янських імен становить трохи менше половини усіх однолексемних онімів, натомість суттєво збільшується кількість фіксацій імен християнського походження (див табл. 1.).У XVI ст. представників церкви вже не ідентифікують слов'янськими іменами. Показники ХШ-ХХ! ст. свідчать про стрімкі темпи християнізації старочеського іменника. Що ж послужило поштовхом до цього, адже вживання одвічних слов'янських імен не був заборонений? Історики стверджують, що у XIII ст. Чехія переживала процес так званої «другої християнізації», який характеризувався створенням парафійі поширенням нової віри по всій країні. З цим пов'язані і перші прояви внутрішньої побожності серед широких верств населення.

В. Шмілауер переконаний, що поширення християнських імен пов'язане з так званим «культом святих», котрий потрапив до чехів з німецькою колонізацією у XIV ст. [10, с.14]. Цей культ зародився в Палії та Франції в середовищі францисканського та домініканського ордену з метою підвищення побожності людності. Суть культу полягала в тому, щоб поставити між віруючими та Богом верству конкретних людей, піднесених до лику святих. Ці святі ставали охоронцями народів, окремих князівств, професій тощо. Внаслідок цього створювалися й календарі, кожен день яких був приурочений святому. Людина забезпечувала собі охорону певного святого тим, що приймала його ім'я. Тому упродовж XIV ст., на переконання В.Шмілауера, поширення християнських імен стало звичним явищем [10,c. 14].

Що стосується імен германського походження, то вони з показника1% в XI ст. піднялися до 1014% у XII-XIV ст. Це пов'язане, передусім, з активізацією німецького економічного інтересу на території чеських князівств, встановленням родинних зв'язків між представниками обох народів: Knлz лtynbraьyjmлjiese:рosobл osvлdлiknлzstvo Vrati-lavovi, Moravu Otиa Kunrвtovi, Jaromirakazabisku- pemuлiniti (середина XI ст.) (Dal,94); Pro to knлzлOttynerodiechu, ale jehobratra Vladislava- zaknлzjmiechu (Dal, 119). В.Шмілауер стверджує, що німецькі іменамогли отримувати при освячені й чеські священики [10, с. 13].Це припущення пояснює присутність німецьких імен у середовищі духовенства: Conradо abbate Nepomukense (1177 CDB-1, 246), Dethlebus archidyaconus de Behin (1170CDB-1,224), domini Henrici temporis abbatis (1194 CDB-1, 444), domino Henrico, Pragensi episcopo (1183 CDB-1, 271), Cunradus filius Protive (1193 CDB-1, 311), dominus Otto Pragensis (1148 CDB-1, 157), Emram cum fratre suo Pribizlav (1183 CDB-1, 271).

Про поступове закріплення іншомовних ан- тропонімів у мовленнєвій практиці чехів свідчать і фіксації ланцюгів імен споріднених осіб та посесивні компоненти у складних іменах. Такі факти дозволяють відзначити, що в межах однієї сім'ї діти діставали імена різної генези. Це явище можна простежити як на рівні синхронному (рідні бра- ra):PakkrвlVa^,tislavsnidebratrjehoKunrвimjehostolecv znide (Dal, 107); knezeOttybratr,Bracisiav(Dal, 157),Hageno et Petrus filii Milgosti (1196CDB-1, 320), Hermannus agaro cum fratribus suus Gauel et Zauise (1175CDB-1, 244), Hermannus cum fratre Zauissa (1178CDB-1, 254),Milota cum fratribus suis, Mirsa, Martin, Gumpreht (1115CDB-1, 399), Petrus cum fratre suo Obiden (1183CDB-1, 271), Wzeslau et frater suus Iacobus de Borutov (1173CDB-1, 417); так і на рівні діахронному (батько-син):knлz Oidri-hssvлtasnide, synjeho Beracisiav n aknieze cisto lecvznide (Dal, 84), Hartvvik filius Ztrih (1173CDB-1, 237), Ian, filius Nemoy (1167CDB-1, 412), Iurik filius Zlauwathe (1193CDB-1, 309), Liupoldi filii Boriuoy (1186CDB-1, 434), Lutuin cum filio Gogtpoldo (1182CDB-1, 266), Maria ... cum filiis Zlaueboro et Pavlo (1165CDB-1, 209), Milgozt cum filio suo Stephen (1182CDB-1, 226), Oldricus filius Drizislav (1182CDB-1, 266), Olricus filius Stibor (1175CDB-1, 244), Petro filio Milgozt (1183CDB-1, 419), Petrus filius Lubmani (1167CDB-1, 412), Petrus filius Obiden (1177CDB-1, 247), Protiva filius Conradi (1182CDB-266), Scepan filii Boriuoy (1170CDB-1, 224), Welizlau filius Petri (1148CDB-1,163), Westei cum filio Matheo (1197CDB-1, 331).

Типи запозичених антропонімів В ономастичній літературі розрізняються такі способи передачі запозичених імен:

1) просте запозичення (власне транскрипція чи транслітерація);

2) асимілятивне запозичення;

3) паретимологічне запозичення (з новотворенням на основі первісного іншомовного елементу);

4) переклад іншомовного ономастичного елементу елементом чи сполученням елементів даної мови;

5) перифраза або описова назва замість іншомовного елементу [1, с. 14].

Статистика свідчить, що найреалізованішим типом запозичень, зафіксованих в аналізованих пам'ятках, є другий тип. Адаптації зазнали переважно ті власні особові назви, що засвоїлися в мовленнєвій практиці чехів. Імена іншомовного походження закріплювалися у мовленнєвій практиці народу, пристосовуючись до графічних, фонетичних та словотвірних особливостей чеської мови [8, с. 131].

У межах словотвірної адаптації фіксуємо чималу кількість гіпокористичних варіантів запозичених антропонімів, наприклад:

а) християнські імена: Benedictus(1209CDB-79),Benco, (1193CDB-1, 313), Beneda (1186CDB-434),Beness (1148CDB-1, 163)/ Benes (1390, ЬPN, 43),Benic(1186CDB-1, 284), Benessek(1370, BL, 7), Johannesnotariusterrae (1297ДC - 2, 332), Ioannes, (1193CDB-1, 318),Ian (1088CDB-1, 379),Ianeck (1091CDB-I, 393),Ianik (1194CDB-1, 446),Ianis (hlidaC kostela) (1088CDB-1, 383), Iuan (1211CDB-88), Iuuan(1222CDB-2, 212), Iwan (1167CDB-1, 412), Jan(1390 ЬPN, 32), Waneczko (1351 BL, 3), Jeniss (1345 AC-2, 337), JacoAuscanonicusOlo- mucenses (1207CDB-2, 55),Jacubo (1365 BL, 6), Jakubko(1389 BL, 14), Cubata, (1182CDB-1, 266), Cubes (1207CDB-2, 66), Gregoriu s(1221CDB-2, 198), Iurata prepositus Melnicensis (1159CDB-1, 193),Jurata(1145CDB-1,146), Jurik (1201CDB-2, 19)Jmk (1390 ЬPN, 38), Marcus( 1201CDB -2, 26)Mares (1088CDB-1, 378),Marka (1088CDB-1, 390), Marziko(1392 BL, 16),Marussek servitor monasterii (1373 ID, 47),Nicholaus(1222CDB-2, 212), Nicolaus (1115CDB-I, 401), Micul (1145CDB- 1, 146),Mkec (1148CDB-1, 161), Niczko(1392 BL, 16), Niczlik (1377 BL, 9), Miksso (1360 BL, 4), Mikam (1360 BL, 4), Mikulas (1398 ДC -1, 141), Maczek (1318 PDZ-1, 11),Mcul(1194CDB-I, 446), Mikulka (1391 ЬPN, 29), Mikolas (1390 ЬPN, 43), Paullus( 1193CDB-1, 313), Pauel (1057CDB-1, 59), Paulic (1186CDB-1, 434)/ Paulik (1207CDB-2, 56),Pavel (1070 CDB-1, 365),Pavlo (1165CDB-1, 209), Pawel (1186CDB-1,432), Stephanus (1187CDB-1,440),Stephen (1182CDB-1,226), Stepan zemsky p^saf (1337 ДC-2, 336); б)германські імена:Cunradus, (1197CDB- 1, 331), Cuno(1185CDB-1, 278), Kuno (1186CDB- 1, 428), Hainricusabbas de Brunou (1194CDB-1, 443),Hinricus(1207CDB-2, 56), Jindrich probost' Melnicky (1340ДC-2, 336), Vldericus prepositus Pragensis (1159CDB-1, 193), Vlricus (1180CDB-1, 261), Oldricus castellanus de Netolic (1177CDB-1, 247), Olricus praepositus Pragensis (1291ДC - 2, 332).

Як бачимо, християнські імена піддавалися асиміляції більшою мірою, ніж германські. Можна припустити, що причиною цього були безпосередні контакти чехів з німцями, адже політичне та господарське життя двох народів тісно перепліталося протягом багатьох століть. Тому й імена, що звучали в живому мовленні з уст німців, закарбовувалися в пам'яті чехів та засвоювалися з мінімальними змінами. Крім того, нижчий рівень адаптації германських імен зумовлений їх необов'язковістю, а відтак, меншою популярністю серед чехів. Християнські імена поширювалися в чеському соціумі опосередковано, переважно через релігію, вони були «обов'язковіші», ніж германські, тому піддавалися адаптації більшою мірою.

Скорочення

ДC-2 -- Дrchiv Cesky Cili stare p^semne pamatky Ceske a moravske. Dь 2. Vydal F.Palacky.- Praha, 1842.584 s.

BL -- Listiny a zapisy Belske o vecech mestskych a sedlskych z let 1345 - 1708. Vydal J.Kalousek. - Praha, 1889.- 154 s.

CDB-1 -- Codex diplomaticus et epistolaris regni Bohemiae edidit Hustavus Friedrich. - Tomus I. - Pragae 1904-1907. - 568 s.

CDB-2 -- Codex diplomaticus et epistolaris regni Bohemiae edidit Hustavus Friedrich. -Tomus I. - Pragae 1912. - 574 s.

Dal -- Rymovana kronika Ceska Tak reCeno Dalimila / FontesrerumBohemicarum -Tom III. - Pragae, 1882. - S. 1-302.

LN -- Listar verejneho notare ve XIV. stoleti. Vydal F.Tadra. - Praha, 1893.- 100 s.

PDZ-1 -- Pozhstatky desk zemskych KralovsM Ceskeho Ed. Josef Emler.-Dь I. - Praha, 1870. - 607 s.

Література

1. Білецький А.О. Основи етимологічних досліджень ономастичного матеріалу / О.А. Білецький // Ономастика: зб. наук. праць / за ред. К.К. Цілуйко. - Київ, 1966. - С. 3-15.

2. Демчук М.О.Слов'янські автохтонні особові власні імена у побуті українців XIV-XVII ст. / М.О. Демчук. - Київ, 1988. - 172 с.

3. Медвідь-Пахомова С.М. Еволюція антропонімних формул у слов'янських мовах /С.М. Медвідь- Пахомова. - Ужгород, 1999. - 248с.

4. Роспонд С. Структура и классификация древневосточнославянских антропонимов (имена) / С. Роспонд // Вопросы языкознания. - 1965.-№ 3.- С. 3-21.

5. Чучка П.П. Сліди язичництва в антропонімії українців Карпатського регіону / П.П. Чучка // Ономастика України першого тисячоліття нашої ери. - Київ, 1992.- С.176-183.

6. Dejiny zemi Koruny Ceskй.- Praha, 1997.- Svazek I. - 318 s.

7. Knappova M. Jak se bude Vase dite jmenovat? /M. Knappova. - Praha, 1996. - 3. vyd. - 652 s.

8. Lalikova T.Domace formy krest'anskяch mien v najstarsej slovencine / T. Lalikova // X. Slovenska onomasticka konferencia, Bratislava, 13.-15. septembra 1989:zbornik referatov.- Bratislava, 1991. - S. 130-137.

9. Majtan M. Osobnй mena v najstarsej slovencine ako odraz etnicity osidlenia / M. Majtan // X. Slovenska onomasticka konferencia, Bratislava, 13.-15. septembra 1989: zbornik referatov.- Bratislava, 1991. - S. 120-128.

10. Smilauer V. Ыvodem // Kopecnя F. Prыvodce nasimi jmйny. - Praha: Academia, 1991.- S. 9-35.

Размещено на Allbest.ru