Історія дослідження прикметників та прислівників української мови

Article focusing on the most important stages in the history of the study of adverbs and adjectives as separate parts of speech. Discusses the features of the representation of adverbs and adjectives taking into account the semantic, morphological and syntactic criteria that allow us to speak of the autonomy of the studied in the article. The research urgency is caused by the tendencies of modern linguistics, based on the research experience of the past, to explore the universal features of the linguistic system in the context of the national language picture of the world, where the priority is to describe the patterns of verbalization semantic unwisely as a means of development of the Ukrainian language.

The purpose of this article is to review the history of research adjective and adverbs as casinomoney classes with its own lexico-grammatical, semantic-syntactical and syntagmatically features. Research article topics identified active functional approach, which gives the possibility of using linguistic facts that convey the content of the studied concepts, connect language elements that contain such concepts. The article gradually reviewed the history of research on adverbs and adjectives as parts of speech, which is the basis of verbalisation of semantics of the category of quality. The article considers the most important studies of adjectives and adverbs. It enables to conclude that predmetnikov and preslava issues have not lost their relevance today, particularly from the point of view of the participation of these casinomoney classes in the processes of verbalization of category of quality.

Key words: adjective, adverb, linguistics, semantics, lexico-grammatical classes.

У системі частин мови прислівники та прикметники української мови мають особливий статус. Дослідження цих частиномовних класів та їх статусів потребує системності в описі та аналізі. Семантична категоризація прикметників та прислівників диктує організацію словотвірного ярусу мови, а також впливає на функціонування власне-морфологічних і синтаксичних категорій. мова прислівник прикметник семантичний

Останнім часом велика кількість лінгвістичних студій (А. В. Висоцький, І. Р. Вихованець, А. О. Загнітко, Н. В. Кавера, М. Я. Плющ та ін.) стосується саме вивчення різноманітних семантичних груп, які розглядаються у функціональному аспекті. Активний функціональний підхід дає змогу за допомогою мовних фактів, що передають зміст досліджуваного поняття, поєднати елементи мови, які містять такі поняття. Це й визначило наукову проблематику статті.

Актуальність дослідження зумовлена тенденціями сучасної лінгвістики, спираючись на дослідницький досвід минулого, вивчити універсальні риси мовної системи в контексті національно-мовних картин світу, де пріоритетним є опис моделей вербалізації семантичних універсалій, як одного із засобів розвитку української мови.

Метою статті є розгляд історії дослідження прикметника та прислівника як частиномовних класів з власними лексико-граматичними, семантикосинтаксичними та синтагматичними особливостями.

Поставлена мета визначила й завдання статті: поетапно розглянути історію дослідження прислівників та прикметників як частин мови, що є основою вербалізації семантики категорії якості.

З давніх часів і прикметники, і прислівники сприймалися як окремі класи з власними специфічними лексико-граматичними властивостями, а важливим завданням дослідників було з'ясування тих семантичних, синтаксичних та морфологічних критеріїв, що дозволяють виділити прислівники та прикметники як окремі лексико-граматичні класи з власною специфікою.

Уперше прислівник як самостійна частина мови був названий представниками Олександрійської школи (II ст. до н.е.) саме з власне лінгвістичних позицій [1, с. 134-135].

Значним кроком щодо вивчення прислівника стала праця М. Смотрицького «Грамматіка Славєнски» (1619), де на науковому рівні розглянуто питання морфології та синтаксису прислівників та прикметників. У граматиці викладено семантичну класифікацію прислівників, тобто класифіковано прислівники за значенням, розділено за розрядами на групи та підгрупи. Саме М. Смотрицькому належить ідея виокремлення дієприслівника як адвербіалізованого дієприкметника [3, с. 207].

О. Павловський визначив важливу характеристику прислівників та прикметників ступеньованість: «прислівники, так як і прикметники, мають свої ступені порівняння: дуже сильно, дужше або дужійше сильнее, найдужше або преуже пресильно» [8, с. 21].

Для установлення членів речення Ф. І. Буслаєвим частиномовний розподіл спирався на синтаксичній підхід, відповідно прислівник та прикметник описано в межах синтаксичної класифікації. Відхід від семантичного принципу типологізації прислівників та прикметників був продиктований різноманітністю змістів прислівників, узагальнення відбувається на пріоритетах функціонального рівня. Основа адвербіальних одиниць ставала синтаксичною, а з таких позицій прислівник не міг вважатися частиною мови.

Автори українських граматик І половини XIX ст. також сприяли розвитку вітчизняного мовознавства. Це насамперед І. Вагилевич, Я. Головацький. О. Левицький, І. Могильницький.

Вагомий внесок у дослідження прикметників та прислівників як частиномовних класів зробив О. О. Потебня у праці «Из записок по русской грамматике». Автор схарактеризував прислівник як повнозначно-службову частину мови: «Під обставиною, або прислівником, розуміємо ознаку (отже, повнозначну частину мови), яка пов'язується з іншою ознакою, даною, або такою, що виникає, і лише за її допомогою відноситься до предмета (суб'єкта, об'єкта), а сама по собі не має з ним ніякого зв'язку» [10, с. 124]. О. Потебня визначив прислівник як проміжну морфолого-синтаксичну категорію. А. В. Висоцький з цього приводу зазначає: «Дослідник (О. Потебня) дав суперечливе тлумачення прислівника, назвавши його обставиною й водночас вказавши на те, що він виражає ознаку ознаки, тобто ототожнив лексико-граматичні класи з членами речення» [3, с. 210].

О. О. Потебня особливу увагу приділив питанню походження та функціонування прикметників, дослідник наголошував на потребі відокремити якість від предмета носія цієї ознаки, саме тому відбулася диференціація прикметників як самостійної граматичної категорії від іменників, О. Потебня зазначав: «В історії мов, що розрізняють назву речі й ознаки (а не всі це роблять), прикметник як виділений із низки ознак, як більш абстрактний, ніж іменник, пізніший від іменника й утворився із нього» [10, с. 60].

Ідея про приналежність прислівника до відіменної категорії надалі розроблялася у працях О. М. Пєшковського, В. Симовича, Є. К. Тимченка, О. О. Шахматова та ін. О. О. Шахматов вважав, що прислівники слід розмежовувати на окремі групи, а саме: займенники-прислівники, прийменникові та сполучникові прислівники. Не можна віднести прислівник до однієї граматичній категорії [12, с. 279].

О. М. Пєшковський приділяв увагу прислівникам, які виражали певні ознаки якість, спосіб дії тощо (добре, чисто, швидко, прекрасно, по-батьківському). Дослідник визначав прислівник через властивість виражати ознаку ознак: «У прислівнику виражені ознаки не предмета, а того, що виражено в дієслові й прикметнику... Отже, прислівники виражають ознаки не предметів, а їхніх ознак. У них зображуються ознаки ознак. У цьому й полягає їхнє значення» [9, с. 96].

Дослідниками ХУІІІ-ХІХ ст. закладено підвалини формальносинтаксичного підходу поряд із семантичним, згідно з яким характерологічними ознаками прислівника стають невідмінюваність та співвідносність.

Системно-структурний опис частиномовних класів визначив виділення синтаксичного (К. С. Аксаков, О. О. Потебня, О. О. Шахматов), а також морфологічного (Ф. Ф. Фортунатов, Д. М. Ушаков, М. М. Петерсон) критеріїв. Пріоритетним стає комплексний підхід до аналізу лексичних, морфологічних і синтаксичних властивостей прислівників та прикметників. Так, прислівник визначався з урахуванням загальнограматичного значення непроцесуальної додаткової ознаки другого порядку, синтаксичної функції обставини та незмінності тощо.

Комплексний підхід до дослідження прикметників та прислівників дав можливість В. В. Виноградову відмежувати прислівник від інших частин мови, доповнити класифікацію прислівників, керуючись функціонально-прагматичними властивостями цієї частини мови.

У вітчизняному мовознавстві першої половини ХХ ст. увага віддавалася опису та аналізу граматико-морфологічних та синтаксичних аспектів у визначенні прислівників та прикметників. Прислівники були класифіковані за обставинними функціями у реченні, особливостями адвербіалізації інших лексико-граматичних класів та описані як окремий частиномовний клас.

В україністиці другої половини XX поч. XXI ст. заслуговують на увагу праці С. П. Бевзенка, Л. А. Булаховського, А. В. Висоцького, І. Р. Вихованця, М. А. Жовтобрюха, І. К. Кучеренка, А. В. Майбороди, В. В. Німчука, М. Я. Плющ, В. М. Русанівського, С. П. Самійленка, О. О. Тараненка та ін., котрі досліджують прислівникову систему. Було висвітлено проблеми походження прислівників, а також визначено тривання процесу утворення нових прислівників за типовими словотвірними моделями та появу граматичних елементів за участю лексичного потенціалу мови.

Прикметник як повнозначна частина мови розглядається у працях А. В. Висоцького, Л. В. Гікова, О. Т. Кривоносова, Д. М. Шмельова та ін. Прикметник охоплює слова із значенням ознаки предмета та розкриває своє значення без залучення додаткових слів [7, с. 418-422]. Прикметник здатен номінувати ознаки пізнаних людиною предметів, аспектів суспільного життя й природи, робить можливим реалізацію вдалих комунікативних актів. Отже, Д. М. Шмельов зазначав, що прикметник функціонує в мові не як ізольована одиниця, вступає в різні зв'язки та відносини з іншими одиницями того самого рівня, тобто з іншими словами, а також з одиницями інших рівнів мови [13, с. 73].

Окремо варто згадати роботу В. В. Німчука у колективній праці «Історія української мови: Морфологія» (1978). У дослідженні йдеться про генезу, особливості функціонування, простежуються закономірності у продуктивності основних морфологічних типів прислівників та прикметників протягом усієї історії розвитку української мови. Багатий фактичний матеріал (тексти писемних пам'яток, говірки української мови) дав змогу якомога повніше представити історію становлення прислівників та прикметників як частиномовних класів.

І. Р. Вихованець [4, с. 185] на ґрунті функціонального підходу дослідив частиномовний статус прислівника та дійшов висновків щодо відсутності у прислівника самостійного лексичного значення. Це твердження спирається на тезу про наявність синтаксичних дериватів від трьох частин мови прикметника, дієслова та іменника. Прислівник може змінювати тільки синтаксичні ролі, а «запозичене» з інших частин мови лексичне значення зберігається.

Маргінальність прислівника як частиномовного класу пов'язана саме з властивістю виражати обставинні семантико-синтаксичні позиції, прислівник може виражати різні обставини також у межах категорії якості.

У сучасному мовознавстві категорію якості прийнято кваліфікувати як морфолого-синтаксико-словотвірну. Із цих позицій висвітлюється проблема категорії ступенів порівняння у працях О. К. Безпояско, І. Р. Вихованця, Г. Гельбіга, К. Г. Городенської, Н. М. Костусяк, М. Д. Степанової.

Питання про статус форм, що виражають помірний, надмірний та недостатній ступені якості прикметників розглянуто в працях О. О. Потебні, М. Пєшковського, В. В. Виноградова, І. І. Мєщанінова, Л. А. Булаховського, Л. В. Щерби, Ю. О. Карпенка, А. П. Грищенка, І. Р. Вихованця, К. Г. Городен-ської, М. В. Кравченко, О. К. Безпояско, М. В. Леонової, М. І. Греча, М. Я. Плющ та ін. Спеціально цю проблему розглянуто у дисертаційному дослідженні С. Є. Олійник «Парадигматика категорії безвідносної міри ознаки в українській мові».

Тож, слід зробити висновки, що прикметникова та прислівникова проблематика не втратила актуальності й сьогодні, зокрема з погляду участі цих частиномовних класів у процесах вербалізації категорію якості.

Бібліографічні посилання

1. Античные теории языка и стиля. СПб. : ОГИЗ, 1936. 341 с.

2. Виноградов В. В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. 3-е изд. / В. В. Виноградов. М. : Высш. шк., 1986. 639 с.

3. Висоцький А. В. Історія дослідження прислівника як самостійної частини мови / А. В. Висоцький // Наук. часопис Національного пед. ун-ту імені М. П. Драгоманова. Серія 8. Філологічні науки. Мовознавство / відп. ред. Л. І. Мацько. 2009. С. 206-214.

4. Вихованець І. І. Частини мови в семантико-граматичному аспекті / І. І. Вихованець К. : Наук. думка, 1988. 256 с.

5. Вихованець І. І. Студії про частини мови: Термінологічний аспект / І. І. Вихованець // Українська термінологія і сучасність. 2005. Вип.УІ. С. 3-8.

6. Вихованець І. І. Теоретична морфологія української мови / І. І. Вихованець, К. Г. Городенко. К. : Пульсари, 2004. 400 с.

7. Кривоносов А. Т. Система классов слов как отражение структуры языкового сознания / А. Т. Кривоносов. Москва-Нью-Йорк : Изд-во ЧеРо, 2001. 845 с.

8. Павловский А. Грамматика малороссийского языка / А. Павловский. СПб., 1818. 108 с.

9. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении / А. М. Пешковский. М. : Учпедгиз, 1956. 511 с.

10. Потебня А. А. Из записок по русской грамматике : в 4-х т. / А. А. Потебня. М. : Просвещение, 1968. Т. 3. 552 с.

11. Чапля I. К. Прислівник в українській мові / І. К. Чапля. - Х. : Вид-во Харк. Ун ту, 1960. 124 с.

12. Шахматов А. А. Очерк современного русского литературного языка / А. А. Шахматов. М. : Учпедгиз, 1941. 620 с.

13. Шмелёв Д. Н. Слово и образ / Д. Н. Шмелёв. М. : Наука, 1964. 120 с.

1. Ancient theories of language and style (1936) [Antichnye teorii jazyka i stilja], St. Petersburg, 341 р.

2. Vynohradov, V. V. (1986), Russian language: Grammatical teaching of the word [Russkij jazyk: Grammaticheskoe uchenie o slove], Vysshaja shkola, Moscow, 639 р.

3. Vysotsky, A. V. (2009), «The history of the study of adverbs as an independent part of speech», Scientific journal of National pedagogical Dragomanov University [“Іstorija dosbdzhennja prishvnika jak samostijnot' chastini movi”, Naukovij chasopis Nacional'nogo pedagogichnogo universitetu imeniM. P. Dragomanova], рр. 206-214.

4. Vyhovanets, І. І. (1988), Parts of speech in semantic-grammatical aspect [Chastini movi v semantiko-gramatichnomu aspekti], Kyiv, 256 р.

5. Vyhovanets, І. І. (2005), «Studio on parts of speech: the Terminological aspect» [“Studn pro chastini movi: Termіnologіchmj aspect”, Ukra'ins'ka terminologija і suchasnist'], рр. 3-8.

6. Vyhovanets, І. І. (2004), Theoretical morphology of the Ukrainian language [Teoretichna morfologija ukrains'koi movy], Kyiv, 400 р.

7. Kryvonosov, A. T. (2001), The system of classes of words as a reflection of the structure of language consciousness [Sistema klassov slov kak otrazhenie struktury jazykovogo soznanija], Moscow-New York, 845 р.

8. Pavlovsky, A. (1818), Grammar of the little Russian language [Grammatika malorossijskogo jazyka], Petersburg, 108 р.

9. Peshkovsky, A. M. (1956), Russian syntax in a scientific light [Rus'kij sintaksis v nauchnom osveshhenii], Moscow, 511 р.

10. Potebnya, A. A. (1968) From the notes on Russian grammar [Iz zapisok po russkoj grammatike], vol. 3, Moscow, 552 p.

11. Chaplya, I. К. (1960), Dialect of the Ukrainian language [Prislivnik v ukrains'kij movi], Kharkiv, 124 р.

12. Shakhmatov, A. A. (1941), Essay on the modern Russian literary language [Ocherk sovremennogo russkogo literaturnogo jazyka], Moscow, 620 р.

13. Shmelev, D. N. (1964), Word and image [Slovo i obraz], Moscow, 120 р.