Паремія як інтердискурсивна формація

Depending on the textual topology, proverb provides discursive coherence by performing various functions. Under the responsive correlation of proverb with discourse the main intention of proverb appears in the epistemic support of the completed discursive unit due to "accumulation" of the sufficient amount of semantic information necessary for the proverb actualization and correlation of the conventional proverb implication meaning with the referential situation. Proverb enables the optimal "discursive intention shaping". Proverb with the prospective function predicts the overall tone of the discourse has an open intention and can have wide communicative and pragmatic meaning. It activates the thesaurus of the addressee and affects his/her interactive activities. Proverb is kind of the intentional prism through which the cognitive-communicative evaluation of the discourse coherence of the separate speech acts and the discourse in general is realized. In discourse proverb provides some strategic for the specific conditions communication maxims without direct negative evaluations, recommendations and instructions. It also implements the suggestive and/or persuasive impact on the consciousness of the addressee.

Key words: proverb, phraseological discourse, interdiscursivity, discursive coherence, speech activity, intention, speech act, interaction.

Останнім часом у світовій лінгвістиці спостерігається значна активізація досліджень природи дискурсу з різних позицій, а саме: з прагмалінгвістичної, психолінгвістичної, лінгвостилістичної, структурно-семантичної, культурологічної, соціолінгвістичної, когнітивної тощо. Протягом останніх десятиліть виникли численні школи дискурс-аналізу (нім. Ю. Хабермас, У. Маас, Ю. Лінк; франц. П. Серіо, М. Фуко, М. Пеше; укр. І. С. Шевченко, А. М. Приходько, О. О. Селіванова; рос. В. Є. Чернявська, В. З. Дем'янков, О. С. Кубрякова, В. А. Андрєєва, Н. Д. Арутюнова), кожна з яких внесла свій суттєвий вклад у розбудову теорії дискурсу.

Лінгвістичний напрям дискурс-аналізу пройшов шлях від структурносеміотичної парадигми [3; 9; 18], до дискурсивно-когнітивних міждисциплінарних розвідок, об'єктами дослідження яких є типи, види і способи організації мовних і немовних знань людини та різноманітні структури репрезентації знань, необхідних для дискурсивної діяльності.

У рамках сучасних когнітивно-комунікативних досліджень визначення основних суттєвих характеристик дискурсу здійснюється у протиставленні його з текстом, а саме як когнітивна діяльність і продукт такої діяльності [4; 5; 11]. Суть відмінностей, як констатує І. К. Архипов [1, c. 187], полягає у тому, що дискурсом, на відміну від тексту, називають усі доі післятекстові процеси, які відбуваються у свідомості людини. А О. С. Кубрякова характеризує дискурс як когнітивний процес, пов' язаний зі створенням мовленнєвого утворення, тоді як текст співвідносить з кінцевим результатом такого процесу мовленнєвої діяльності, з певною кінцевою зафіксованою формою [5, с. 19-20]. Тобто дискурсом є текст у сукупності з екстралінгвістичними чинниками (психологічними, соціокультурними тощо), який розглядається як соціально спрямована дія [4, с. 12], що відбувається у певній ситуації спілкування і може мати безліч вимірів.

Один із основоположників французької школи дискурс-аналізу М. Пеше, досліджуючи природу дискурсних утворень, дійшов висновку, що будь-який дискурс завжди спирається на раніше утворений дискурсивний матеріал, який і є для нього «сировиною, первинною матерією» [6, с. 225]. У зв'язку з цим він вводить категорію інтердискурсивності як конститутивну властивість дискурсу, завдяки якій він знаходиться у відносинах з «ансамблем раніше утворених дискурсів».

Інтердискурсивні процеси останнім часом усе частіше є предметом лінгвістичних та літературознавчих досліджень (В. А. Андрєєва, О. В. Бєлоглазова, Г. Горбунова, О. А. Гордієвський, Є. О. Гончарова, Н. В. Данилевська, О. О. Мельникова, Ю. В. Сургай, О. В. Ротанова, Н. С. Олізько, В. Є. Чернявська, С. Шевченко та ін.), що свідчить як про багатогранність цих процесів у мовотворенні, так і про подальше поглиблення інтересу до антропоцентричних вимірів дискурсу.

На сьогодні видається надзвичайно актуальним вивчення інтердискурсивної природи фразеологічного дискурсу, до масиву якого належать, зокрема, паремії. Для паремій характерна конвенціональна відкритість когнітивнокомунікативного навантаження і їх дискурсивні практики можуть варіюватися до безкінечності, породжуючи численні версії прочитання реальності, рефлексії та сприйняття дійсності. Вони є ментальними моделями, які віддзеркалюють узагальнені соціальні знання, норми, цінності, ідеологеми, констатують колективну мораль та впливають на соціальну дискурсивну діяльність.

За визначенням О. О. Селіванової, «синергія дискурсивного простору мови забезпечується інтердискурсивними властивостями фразеологічного фонду як здатності залучатися у всілякі дискурсивні практики, конструювати їх і модифікувати..., що обумовлює організуючу роль фразеологічного дискурсу» [8, с. 91]. семантичний дискурс паремія фразеологічний

Предметом дослідження статті є когнітивно-комунікативні процеси включення паремії як інтердискурсивної формації в дискурс.

Метою дослідження є визначення механізму створення тематичної та когнітивно-семантичної зв'язності дискурсу за участю паремії, тобто дискурсивної когерентності.

Дискурсивна когерентність трактується лінгвістами у вузькому (локальному) і широкому (глобальному) смислах. У першому випадку мова йде про пропозиціонально-тематичні відносини між окремими мовленнєвими актами [13, с. 41], а в другому про когнітивно-семантичну зв'язність дискурсу загалом [14, с. 189].

Як відомо, паремії того чи іншого етносу відносять до так званого «осадкового дискурсу культури» [17, с. 34], у якому «фіксуються і транслюються із покоління в покоління концептуальний і культурний «генотип» народу, його морально-етичні, естетичні установки, ціннісні орієнтації і пріоритети, стереотипи, психологічні і культурні архетипи, міфи, ритуали і забобони, сценарії суспільнополітичного життя» [8, с. 90].

При підході до дискурсу як до мовної і соціокультурної реальності [10, с. 38], він трактується як особливе використання мови для вираження ментальності (або навіть особливої ідеології), що призводить до активізації певних рис мови і створює особливий «ментальний світ». Ментальність розуміється як «сукупність цінностей і ціннісних орієнтацій, установок і готовностей, стабільних схильностей соціальної групи діяти, мислити, відчувати і сприймати світ певним чином» [11, с. 151]. У дзеркалі ментальності формується особливий тип соціально-етичної орієнтації суспільства, його ставлення до інформації, що передається.

Паремії у цьому сенсі є унікальними універсальними (як для окремого індивідуума, так і для суспільства в цілому) засобами передачі «ментального світу» певної етнокультурної спільноти. Як зазначає І. Басевська [12], паремії є специфічною сублімацією того досвіду, який не тільки відображає культурний «діалектичний континуум» (dialectic continuum), але і бере участь у процесах його становлення, будучи при цьому ключем до інтеграції окремих культур і до так званої «колективної ідентифікації» (collective identity). Ця специфіка паремій, як правило, проявляється, коли вони включаються в інтерактивний процес, корелюючи з певними дискурсивними актами або з дискурсом загалом.

Дискурсивний акт (ДА), за визначенням А. М. Приходька [7, с. 103], є «одиницею мовленнєвої дії, включеною в інтеракцію і представленою як ланцюжок мовленнєвих актів, об'єднаних загальною телеологічною установкою в єдиний мовленнєвий блок, в якому перехрещуються і взаємодіють різні іллокутивні сили з різними (первинними і вторинними) прагматичними значеннями».

Проаналізуємо приклад включення паремії в дискурсивний акт та її участь у формуванні дискурсивної інтенції:

НІМ. «Zwei? Fabian horchte auf. Taubenhaus hatte seinen Entwurf fast wortlich verwendet. Er hatte daruber hinaus fast alle jene Vorschlage, deren Verwirklichung Fabian fur spatere Jahre empfahl, in sein Programm von heute aufgenommen und teilweise ins Phantastische gesteigert. Fabian sprach von einem Umbau des Theaters, bei Taubenhaus wurde es ein volliger Neubau, eine Modernisierung des Bahnhofs wurde bei Taubenhaus ein ganz neues Bahnhofsgebaude. Es war der neue Geist, der stets bis an die Grenzen des Moglichen strebte, ja bis dahin, wo sie ans Unmogliche streiften. „Wer ein Schloss bauen will, darf nicht mit der Hundehutte beginnen“, zitierte Taubenhaus wortlich aus Fabians Entwurf» (Kellermann 118).

У наведеному дискурсивному акті формування дискурсивної інтенції здійснюється внаслідок розгортання цілої низки інформативних мовленнєвих актівконстативів, завдяки взаємодії яких реалізується дискурсивна тактика кооперативності (схвалення дій Таубенгауза). Дискурсивний акт завершує паремія: Wer ein Schloss bauen will, darf nicht mit der Hundehutte beginnen (букв. Хто хоче побудувати замок, той не має починати з собачої будки, укр. варіант Великому кораблю велике плавання). Паремія не співвідноситься з окремими мовленнєвими актами (МА) через невідповідність імплікативної основи (теми) паремії і референтних ситуацій МА. Іллокутивно вона корелює з дискурсивним актом загалом. Його комунікативно-прагматичний план формується за рахунок «накопичення» достатнього смислового об'єму інформації, необхідної для актуалізації паремії і, тим самим, для співвіднесення конвенціональної імплікатури паремії з ситуацією дискурсивного акту. Паремія виступає як дискурсивна домінанта, завдяки якій відбувається оптимальна «упаковка дискурсної інтенції». Паремія реалізує дискурсивну інтенцію двопланово: зовнішній вектор (аргументація «грандіозності» планів, посилаючись на народну мудрість) і внутрішній (самовиправдання мовця).

У даному випадку має місце прагматична багатоплановість паремії. Респонсивна кореляція паремії з дискурсивним актом проявляється у певному його узагальнені та епістемічній підтримці. Паремія виконує також проспективну функцію та здійснює мовленнєвий вплив на адресата щодо оцінки планів перебудови міста. Включення паремії в дискурс мотивовано бажанням маніпулювати свідомістю адресата, покладаючись на його ментальність, зокрема на те, що адресат ідентифікує себе з соціумом, а незаперечні для суспільства істини (по суті, особлива ідеологія) є непорушними також і для нього.

Включення паремії до дискурсу з ініціативною функцією заслуговує на особливу увагу. У пареміологічних дослідженнях підкреслюється більш виразний мовленнєвий вплив паремії на адресата у так званих «наголошених (напружених) позиціях» (stressed position) [16, c. 77], а саме, на початку і в кінці дискурсивного блоку або дискурсу, у заголовках, де, як зазначають фахівці в області психолінгвістики [15, c. 249], найбільш оптимально може використовуватися «ефект новизни» (recency effect) або «ефект першості» (primacy effekt). Розкриваючи загальну тональність дискурсу за допомогою паремії або завершуючи його переконливим акордом, автор найчастіше керується підсвідомим або свідомим бажанням активізувати тезаурус адресата і завдяки цьому вплинути на його (адресата) інтерактивну діяльність.

На комунікативно-прагматичному рівні слід зазначити «відкритість» (неозначеність) інтенції паремії у якості заголовка, що і є ознакою її здатності до широкого комунікативно-прагматичного навантаження. Таке навантаження паремія має, наприклад, у якості заголовка тексту, коли інтенція паремії залишається не зовсім зрозумілою до самого кінця тексту (статті, розділу, книги), оскільки ще незавершеним є тематичний аспект «глобальної референтної ситуації» тексту. І лише з його завершенням декодується загальна інтенційна дискурсивна когерентність паремії та дискурсу. Саме тому, наприклад, переклад заголовку може бути виконаний лише по завершенні перекладу усього тексту або твору.

Розглянемо уривок із інтернет-статті, у заголовок якої винесено паремію, яка виконує проспективну функцію у дискурсі: НІМ. Andere Lander, andere Sitten, яка буквально перекладається: Інші країни, інші звичаї, укр. варіант У чужій хаті будь привітним, а не примітним.

Andere Lander, andere Sitten

В уривку йдеться про нетипову для Швейцарії поведінку іноземних, зокрема китайських, туристів, яка почасти призводить до неприємних, а інколи навіть трагічних наслідків. У кінці статті наголошується основний девіз приймаючої сторони: гостинність. І лише із завершенням статті, завдяки апеляції до пареміїзаголовка, декодується дискурсивна інтенція: непряма аксіологічна аргументація як особливий прийом впливу на оцінку подій адресатом [2, с. 75].

У даному випадку дискурсивний блок є репрезентацією певних фактівконстативів, а крізь призму паремії, завдяки її когнітивно-семантичному та нормативно-аксіологічному потенціалу, здійснюється орієнтація адресата на однозначне декодування наміру автора як дискурсивна тактика кооперативності. Посилаючись на загальноприйнятні паремійні твердження, автор реалізує свою інтенцію, розраховуючи на ментальність адресата. Мотивом використання паремії є бажання автора маніпулювати свідомістю адресата. Включаючи в дискурс паремію, автор обирає пріоритетні для конкретних умов максими комунікації з метою уникнути прямих негативних оцінок, рекомендацій, повчання.

Адресат (читач) має коректно декодувати дискурсивну інтенцію, яка вбудована в паремію-заголовок, який є своєрідною інтенційною призмою, крізь яку здійснюється когнітивно-комунікативна оцінка дискурсивної когерентності окремих мовленнєвих актів і дискурсу загалом. Цей процес співвідноситься безпосередньо з так званим композиційно-смисловим «очікуванням».

У заголовку новели Готфріда Келлера: Kleider machen Leute (букв. Одяг створює людей, укр. варіант По одежі зустрічають, а по уму проводжають) «відкритість» паремійної інтенції сигналізується неодноразово через заголовок, у кульмінаційний момент новели і у розв'язці сюжетного конфлікту. Таке повторення винесеної у заголовок паремії виконує проспективну дискурсивну функцію і акцентує увагу читача на тому, що він (читач) має оцінювати усі події з позиції загальноприйнятих моральних засад і ментальності суспільства. Паремія відіграє роль своєрідної «ментальної призми» для оцінки подій, що описуються у новелі. До того ж дискурсивна інтенція паремії-заголовка досить багатопланова, оскільки допускає і асертивну, і спонукальну інтерпретацію. Крім того, паремія несе в собі імпліцитно і деякі конотативні мовленнєві смисли пораду, (само)виправдання, пересторогу тощо.

За задумом автора, дискурсивна настанова паремії має знайти належну переоцінку читачем у контексті описаних подій. Постійно скеровуючи увагу читача на визначення оцінки подій основної смислової лінії новели, автор також утримує те «дискурсивне напруження», яке з'являється у читача з самого початку новели. По мірі розвитку подій у новелі читач крізь призму паремії постійно здійснює переоцінку морально-етичних устоїв суспільства і правомірності деяких його норм, і перебуває в очікуванні розв'язки конфлікту: яку позицію займе суспільство у критичний момент і як поступить головна героїня, яку ідеологію стане вона сповідувати, і чи зможе вона наважитись діяти всупереч загальноприйнятим моральним устоям вищих прошарків буржуазного суспільства. У кінці новели, коли дійство закінчується у стилі «happy end» і тема вичерпана, відбувається розв'язка дискурсивного напруження. Читач, керуючись загальновизнаною морально-етичною паремійною «формулою», що пронизує усю новелу, приходить до певних висновків щодо справедливості і/або несправедливості суспільного устрою.

Отже, паремія, яка у новелі виступає певними дискурсивними «вузлами», залежно від текстової топології забезпечує дискурсивну когерентність завдяки виконанню різних функцій. У заголовку вона виконує проспективну функцію по відношенню до дискурсу (новели) і закладає відправну потенційно багатопланову інформаційну базу для подальшого декодування дискурсу. У кульмінаційний момент вона реалізує, по суті, одночасно дві функції: ретроспективну (співвіднесення з минулими подіями: викриття негативних сторін класових звичаїв суспільства засудження) і проспективну (певний прогноз подальшого розвитку подій застереження), що стає можливим лише завдяки дискурсивному співвіднесенню з паремією-заголовком. Паремія у кінці новели виконує ретроспективну функцію до усього дискурсу у цілому (новели) обґрунтування.

Таким чином, аналіз типових випадків включення паремії в дискурс показав, що дискурсивна когерентність формується завдяки функціональній синергії паремії та дискурсу. Відбувається двоплановий розвиток дискурсивної інтенції: завдяки розгортанню пропозиціонально-тематичних відносин між окремими мовленнєвими актами дискурсу та актуалізації дидактичних, аксіологічних, епістемічних значень паремії, що надає дискурсу додаткового когнітивнокомунікативного наповнення. До того ж паремії як «мовленнєві заготовки» із соціально-оцінною орієнтацією здійснюють сугестивний і/або персуазивний вплив на свідомість адресата та його дискурсивну діяльність.

Щодо перспективи подальших розвідок, то окремого дослідження заслуговують такі інтердискурсивні процеси включення паремій у різні типи дискурсів, які віддзеркалюють специфіку функціонування фразеологічного дискурсу і супроводжуються певними лексико-семантичними модифікаціями, так званою «реконтекстуалізацією» паремій, а також випадки розбіжності або протиставлення між дискурсом і паремією, тобто асиметрії їх дискурсних значень.

Бібліографічні посилання