Мова як суспільно-політичний чинник та національний ідентифікатор в розумінні В. Винниченка

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Львівський державний університет внутрішніх справ

Мова як суспільно-політичний чинник та національний ідентифікатор в розумінні В. Винниченка

О.Ю. Поцюрко

кандидат філософських наук, доцент

Вирішення питання співіснування в Україні поряд з державною (українською) мовою, мов національних меншин (зокрема російської) сьогодні є вкрай важливим, оскільки і «Революція гідності», і чимало подій, які відбуваються сьогодні в нашій державі, так чи інакше пов'язані з проблемою мовної спекуляції. Вочевидь, для її вирішення раз-у-раз виникає потреба пошуку витоків даної проблеми (звернення до доробку деяких дослідників минулих століть, котрі її розглядали).

Проблему самостійності та оригінальності української мови намагався вирішити один із найвидатніших мислителів української діаспори - В. Винниченко. О. Петрів, досліджуючи творчість В. Винниченка в контексті європейської соціальної філософії, з'ясувала: «Винниченко здійснював національні пошуки в основному навколо проблеми мови як сутнісної ознаки нації, проблеми національної зради, відчуження індивіда від своєї спільноти та відродження нації» [4, с. 13]. Відтак, осмислюючи проблему національного визволення, висвітлену в «Щоденнику» В. Винниченка, дослідниця О. Мат- вєєва виокремлює ряд її аспектів. «По-перше, він актуалізував проблему національної зради: “[українська] шляхта, українське дворянство, згубила Україну, продавши національні права за свої класові інтереси... шляхта про- дажня; вона йде туди, де більше матиме впливу, грошей, гордости, задоволення різної амбіції”. По-друге, таке відчуження особистості від національного колективу трактується письменником як порушення закону буття: “великий, невмирущий закон “бути цінним для колективу” лишається на кожному місці. Бути цінним для інших і чесним з собою - це найвищі закони і найвища насолода для кожної людини. Змогти здійснити ці закони - це змогти мати щастя”. Третім вектором є доповнення В. Винниченком власної концепції практичними формулами-настановами - “право на самовизначення”, “право розвитку”, “право на власну мову”» [3, с. 163-164]. Мова мис- литься В. Винниченком як ідентифікаційний код кожної нації, без неї «нема нації» [2, с. 324]. Процес відродження нації є головною метою для автора «Щоденника», навколо нього сфокусовано спектр ключових конструктів, таких як актуалізація «національної ідеї»: «Наша нація може відродитися тільки тоді, коли буде привернено інтереси селян до національної ідеї, коли відродження держави буде робитися в їхніх інтересах» [2, с. 369]; пробудження «національної та соціальної свідомості»: «ще довгий і трудний буде шлях революції й відродження нації. Ще будуть різні періоди різних влад, за яких буде викреслюватись і соціяльна та національна свідомість, твердість і загартованість наших мас» [2, с. 481].

Наступним твором, в якому В. Винниченко обстоював самостійність та право на існування української мови, був «Одвертий лист до М. Горького». До написання цього листа Винниченка спонукала інформація про несподівані (чи аж так несподівані?) шовіністичні «вибрики» Горького. Від членів родини М. С. Грушевського Винниченко почув розповідь про незгоду О. М. Пєшкова дати дозвіл на переклад його творів українською мовою. 31 травня 1928 р. Володимир Кирилович занотував у щоденнику: «Побачення з Грушевськими... Підтвердження про шовіністично-імперіялістичні позиції Горького в українському питанні. Єфремов від Академії наук звернувся до Горького за дозволом перекласти його твори на українську мову. Горький відповів, що він уважає українську мову за “искусственный язык” і не хоче підтримувати його. Тому дозволу не дає на переклад. Таким чином лист його до руських письменників, де він, Горький, називав українську мову “наречием” - підтверджується. Отже, можна писати йому “привітання”», - підсумував Винниченко [1]. Не поділяючи та критично реагуючи на позицію М. Горького, В. Винниченко аналізує його лист до руських письменників. «В тому листі Ви (Громадянине Горькій) жалілися руським колегам, що знаходяться дурні та злочинні люди, які в'явили собі, ніби українське “нарєчіє” є справжня мова і на цій підставі переслідують руську мову, руську культуру та руських людей на Україні» [1]. Звичайно зміст листа видався В. Винниченку наївним, кумедним та образливим для самого Горького, тому мислитель не одразу надав значення. Проте найбільше В. Винниченка обурило не те, що М. Горь- кій вважав українську мову за «нарєчіє». Природньо, він собі міг вважати чи забажати будь-що. І не з страху за українську мову В. Винниченко написав до М. Горького оцього одвертого листа, а з цікавості до того громадського явища, котре він назвав «нарєчієм».

Оскільки саме це слово розкривало цілий політично-національний світогляд. «В йому ціла історія взаємовідносин двох слав'янських народів. В йому багато страждання, насильства, зла, громадянине Горькій. Початок історії цього слова припадає до історії всієї імперіялістично-колоніяльної політики руського царизму на Україні» [1]. Виокремлюючи та критикуючи поряд з «на- рєчієм» ще слово «Малоросія», мислитель вважає що саме вони послужили певною димовою завісою, за якою Москва, Санкт-Петербург впродовж кількох століть чинили злочини стосовно українського народу.

Здійснюючи історичну ретроспективу, дослідник згадує про те, що ще в 1876 р. один із сатрапів царського уряду, міністр Валуєв, сформулював таку позицію: «Никакого украинского языка не было, нет и быть не может». Остання далі переродилася в закон, що не дозволяв видання на українській мові будь-яких літературних праць. Так що етнографи мусили записувати народні українські пісні латинською або французькою мовою.

Кепкуючи над позицією М. Горького, В. Винниченко стверджує, що «вороги Великої Російської імперії (головним чином - німці), заздрячи її могутності та славі, почали підкопуватися під неї, щоб розвалити її. З цією метою вони вхопилися за українське “нарєчіє”, почали роздмухувати його і з нічого, можна сказати, створили цілий український рух. Взяли німці мапу Росії, єдиної та нєдєлімої, відділили на ній, скільки їм заманулося, губерній і почали насаджувати там штучну мову, штучну історію, штучну культуру, штучну державність» [1]. І тут же ж додає: «і глум який: пам'ятаєте, як сама Російська Академія Наук ще до війни, після пильного вивчення питання, визнала, що українська мова не є “нарєчіє” руської мови, а таки дійсна самостійна слов'янська мова і український народ є дійсно самостійний слов'янський народ. Академія Наук, громадянине Горькій! Фахівці та знавці, та до того ще не вороги, а щирі руські люде!» [1]. Врешті-решт дійшло до того, що на початку ХХ ст. на земній планеті було більше сорока мільйонів людей, що вважали своєю рідною мовою українську. В самому тільки Союзі Радянських Республік було біля 27 мільйонів носіїв української мови. Станом на 1917 р. з 18 тисяч шкіл на Україні - 16 тисяч проводили навчання українською мовою.

По сьогоднішній день ми бачимо іноді, що на Україні деякі зрусифіковані елементи, особливо вихідці зі старої радянської системи управління, ні за що не хочуть вивчати українську мову. Вони вбачають у систематичному проведенні українізації вияв чогось такого, що підриває честь і славу «Росії». Як підкреслює В. Винниченко: «Вони до цього часу в душі дивляться на Україну як на “Малоросію”, що повинна постачати вареники та “малоросійське сало”, танцювати гопака і т. ін. для користи справжніх руських, “Росії” і т. ін.» [1]. Властиво, така барська психологія, антипролетарська, великодержавна ідеологія просочується і до нижчих верств суспільства по сьогоднішній день.

ідентифікатор мова винниченко національний

Література

Винниченко В. Одвертий лист до М. Горького [Електронний ресурс] / Володимир Винниченко. - Режим доступу: http://ukrlife.org/main/evshan/vynnych2.htm.

Винниченко В. Щоденник / Володимир Винниченко. - КІУС : Едмонтон, 1980. - Т. 1. - 483 с.

Матвєєва О. Концепція «всебічного визволення» в «щоденнику» Володимира Винниченка / О. Матвєєва // Наук. зап. [Кіровоград. держ. пед. ун-ту ім. Володимира Винниченка]. Сер.: Філол. науки. - 2010. - Вип. 92. - С. 160-168.

Петрів О. В. Екзистенціальні ідеї Володимира Винниченка у контексті європейської соціальної філософії : автореф. дис. ... канд. філос. наук : 09.00.03 / О. В. Петрів. - К., 2006. - 17 с.

Размещено на Allbest.ru