Експресивні та стилістичні можливості займенників у текстах ораторського дискурсу Стародавньої Греції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Експресивні та стилістичні можливості займенників у текстах ораторського дискурсу Стародавньої Греції

M. Пришляк

У статті досліджено функціонування займенників у текстах ораторського дискурсу Стародавньої Греції на матеріалі політичних промов Демосфена. Проаналізовано особливості вживання вказівних, особових, означальних, неозначених і питальних займенників. Розглянуто виразні можливості та частотність уживання різних видів займенників. Установлено, що займенники в ораторському дискурсі є своєрідним джерелом експресії.

Ключові слова: займенники, стилістичні функції, експресивність, політичні промови, ораторський дискурс.

В статье исследовано функционирование местоимений в текстах ораторского дискурса Древней Греции на материале политических речей Демосфена. Проанализированы особенности употребления указательных, личных, определительных, неопределенных и вопросительных местоимений. Рассмотрены выразительные возможности и частотность употребления различных видов местоимений. Установлено, что местоимения в ораторском дискурсе являются своеобразным источником экспрессии.

Ключевые слова: местоимения, стилистические функции, экспрессивность, политические речи, ораторский дискурс.

The article deals with the analysis of pronouns that operate in the texts of oratorical discourse of Ancient Greece (based on the material of political speeches of Demosthenes). The article reviews the frequency of usage of different types of pronouns. Special attention is paid to the features and usage of demonstrative, personal, indefinite and interrogative pronouns. It is determined that the pronouns in oratorical discourse are the original source of expression.

Key words: pronouns, stylistic features, expressiveness, political speeches, oratorical discourse. займенник ораторський давня греція

Постановка проблеми. При комплексній характеристиці текстів ораторського дискурсу досить цікавим є морфологічний рівень мови, який дає авторам значні можливості для створення експресивності, що пов'язано з різноманітністю морфологічних способів вираження змісту. Однак морфологічні одиниці мови неоднозначні в стилістичному відношенні й неоднакові за обсягом стилістичних конотацій. Стилістичні можливості частин мови визначаються категоріальними значеннями кожної частини мови та способами організації слів у текстах певних стилів і жанрів.

На морфологічному рівні раніше ми розглядали експресивні та стилістичні можливості таких частин мови, як прикметник, прислівник і дієслово, а також частотність тих чи інших морфологічних форм залежно від мети адресанта.

Стилістично важливими для текстів ораторського дискурсу є також займенники - слова, які вказують на предмети, ознаки й кількості, але не називають їх. З-поміж усіх частин мови займенник вирізняється способом репрезентації. У мовленні він дублює іменники, прикметники, числівники. Співвідносячись із названими класами слів, займенник має властиві тільки йому семантичні ознаки та синтаксичні функції.

Специфіка семантики займенників полягає в опосередкованості їхнього лексичного значення, тобто вони наповнюються конкретним змістом лише у сфері мовлення. З огляду на це займенники використовують тільки в відповідному контексті, у зв'язку з конкретною ситуацією, яка дає змогу визначити обсяг їхніх значень. Закріплення займенників за ситуативною предметністю мовлення визначає їхнє основне функціональне призначення - текстотвірне, тобто займенники можуть замінювати назви предметів, присудки, навіть цілі речення, а також є засобом розгортання та встановлення змістових зв'язків у тексті.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вагомий внесок у розробку питань, пов'язаних із дискурсом, зробили такі українські мовознавці, як К. Серажим, О. Ільченко, І. Шевченко, Ф. Бацевич, Г. Почепцов, О. Селіва- нова, Т. Скуратовська, І. Соболева, В. Шинкарук та інші. Різні аспекти поняття ораторського дискурсу, зокрема у Стародавньому Римі, висвітлюються в працях О. Ніколаєнко. Комплексна прагматико-стилістична характеристика текстів ораторського дискурсу Стародавньої Греції здійснюється вперше.

Мета статті полягає в дослідженні різноманітності займенників в ораторському дискурсі Давньої Греції та простеженні їхніх експресивних і стилістичних функцій.

Виклад основного матеріалу. Відзначаючи особливу частотність займенників, зазвичай указують на екстралінгвістичні фактори цього явища: зміст, конкретність розповіді, прагнення письменників уникнути повторів. У той же час слід підкреслити, що літератори шукають у займенниках своєрідні джерела мовної експресії; звернення до них нерідко продиктоване естетичними мотивами, що викликає особливий стилістичний інтерес, зокрема для ораторського дискурсу [2, с. 88].

Проаналізувавши політичні промови найвидатнішого представника старогрецької риторики, Демосфена, розглянемо частоту вживання та виразні можливості займенників. Найбільшої популярності набули в текстах вказівні (568 разів) та особові займенники (427 разів), майже в однаковій кількості зустрічаються означальні (231), відносні (213) та неозначені (187), рідше - заперечні (71), питальні (54), присвійні (33) та зворотні (25), майже не вживається взаємний займенник (7) (див. табл. 1).

Таблиця 1

Значний відсоток уживання вказівних займенників в ораторському дискурсі можна пояснити тим, що вони мають здатність уживатися в тексті там, де «семантичних відношень між лексичними одиницями виявллється недостатньо для реалізації внутрішніх текстових відношень», постійно вводять у текст нові об'єкти, групи слів і розгорнуті дескрипції, які служать оратору «будівельним матеріалом» для його промов, матеріалом конкретного, безпосереднього втілення його ідей [1, с. 21]. Крім того, замінюючи окремі слова, а іноді й цілі речення, вказівні займенники допомагають автору економно висловлювати думки, а також уникати зайвих повторів, тобто роблять мову різноманітною [4]. Так, наприклад, у реченні: pviK' pX0ev AXe^av5po<; о xomrav ^poyovo^ тсєрі xomrav кррц^... [10. с. 56] («Коли прибув Александр, [предок цих людей], [в якості] глашатая про це...») можемо побачити, як мовець для того, щоб урізноманітнити мову й уникнути повторів, уживає займенник пері xornrav, заміняючи ціле речення. Під ним ми можемо зрозуміти те, що Александр прибув для того, щоб повідомити афінян про можливість владарювати над усією Грецією, якщо вони підкоряться персам. Тайга pev ecxiv а тсаоі 5є5ох0аі фрці 5eiv каі тсарєокєт>ао0аі яросркєщоїоцаї: яро 5є гойгшу Sovapiv xiv', ш av5pe^ A0pvaioi, фрці ярохєірісао0аі Seivopa^... [9, с. 216-217; 19, с. 1-4] («Це є те, яке, я кажу, що треба всім прийняти, і вважаю, що годиться приготувати для цього, афінські громадяни, якесь військо»). У цьому випадку оратор за допомогою вказівного займенника економніше висловлює думки, маючи на увазі, що військо треба підготувати для того, щоб зненацька завдати Філіпові удару.

Важливою для оратора є й така особлива вказівна здатність займенників, як зазначення з точки зору мовця [4]. За допомогою таких займенників, як omo^, amp, xorno; xoiohxoq xoiarnp, хоюшо; хооонхо^, xocarnp, хооошо; єкєіуос;, р, о; рідше - о5є, р5є, хо5є, в ораторському дискурсі мовець виділяє будь-який предмет із низки подібних і привертає до нього увагу співрозмовників: єі xoivov о ФШяяод хоте rampv єсхє "ipv yvoippv... oo5ev av rav vovi яєяоіркєу ercpa^ev ой5є roaanrpv єкхрсах' avSovapiv. [9, c. 207-208] («Якщо б тоді Філіп мав таку думку, нічого б не зробив із того, що зробив тепер, і не отримав би такої сили»); av є0єХрорхє той 0opx>Peiv каі фЛоуїкєщ апоотаутєд акойєіу, ок^таєр локєщ Povksvopsvoit; каі трЦкойтшг ярауцахшу яросркєі, e^eiv каі Xeyeiv каі aopPooXeneiv [5, с. 297] («Якщо б захотіли слухати, відмовившись від шуму й суперечки, як годиться тим, хто вирішує державні справи, причому такі важливі, я мав би можливість і говорити, і радити»), У цьому прикладі завдяки займеннику хрЦкошшу автор намагається звернути увагу афінян на те, наскільки важливими для них є справи, про які він хоче їм повідомити.

Вказівні займенники, вимовлені відповідним чином, можуть висловлювати й оцінку, яку дає мовець тому чи іншому факту, події [1]: кєкріс0є yap єк xomrav xrav epyrav povoi xrav ^avxrav pp5evo<; av кєрбоидта Koiva 5ікаіа xo)V 'EUpvoiv лроєс0аі [10, c. 55] - «Унаслідок таких дій ви вважалися єдиними, хто за жодну вигоду не залишив спільних прав греків». Тут оратор за допомогою вказівного займенника дає позитивну оцінку вчинкам афінян, які не піддавалися спокусам Філіпа, що прагнув захопити владу над ними.

Особливо слід звернути увагу на активне вживання особових займенників, за допомогою яких, як і в ораторському дискурсі стародавнього Риму [3, с. 9], створюється самопрезентація автора, спрямована на формування довіри: суш yap, ш av5pe^ A0pvaioi, сф65р' av pyooppv каі amo<; фоРєроу xov Фйхллох ... [7, с. 149] - «Я й сам, афінські громадяни, вважав би Філіпа дуже небезпечним»;... суш 5' ойх о ті ХР^ яєрі xwv ^apovxrav сццРоцХєйсаі ХаГєлштатоу pyoopai ...[8, с. 174] - «Я сам вважаю найважчим не те, про що треба порадитися затакихумов».

Оратор також активно впливає на слухачів, несподівано вводячи в текст особові займенників рцвЦ та ццєЦ, які допомагають створити ілюзію причетності, співучасті, іншими словами - «ефект присутності» адресата в описуваній ситуації [2, с. 88]: єіуар єроїхо xi<;tpa^,'eippvpv ауєх', ш av5pe^ A0pvaioi;' `ца Аі' ойхЛРЈї? у',' єїяоїх' av,'aTXa ФіМяяф ^oXepoopev. [9, с. 221] - «Якщо б хтось вас запитав: «Чи у вас мир, афінські громадяни?» Ви б відповіли: «Ні, клянемося Зевсом, але ми воюємо з Філіпом»; eonv, ш av5pe^ A0pvaioi, ХР^Р«0' tpiv, eonv oo'ooSevi xo>v akkav ахврюлт схрахішхіка ... [6, с. 133] - «У вас, афінські громадяни, є гроші на утримання військ, є стільки, скільки нема в інших людей».

Таким чином, звернення до особових займенників, що об'єднують у своїх значеннях автора і його слухачів, дозволяє мовцю посилити експресивне забарвлення мови й надати промовам відтінку щирості.

Часто вживається також означальний займенник ашо<;, р, о (128 разів), який заміняє собою особовий займенник третьої особи однини, найчастіше тоді, коли оратор не називає імен і відмовляється від використання іменників. Таким чином, будується своєрідний стилістичний прийом «обманутого очікування», коли займенник з іншим значенням уживається в препозиції щодо заміщуваного іменника [2, с. 93]: <...> хк; оїєхаї 5є pig Ka0e^eiv amov ха тсраураха <...> [7, с. 151] - «Хтось думає, що він буде силою утримувати положення»; аЗікєї tcoXhv р5р xpovov, каі хош' amo^ арісха auvoiSev абхф [10, с. 63] - «Уже довгий час завдає шкоду й він сам це найкраще знає» (у цих випадках займенник ашо<; заміняє іменник ФШяяоЈ).

Для стилістичного аналізу промов з інших розрядів займенників цікаві також неозначені займенники, які сприяють «віддаленню» предметів і подій, про які йдеться, і які на тлі всіх інших виділяються семантичною винятковістю: їхні значення ніколи до кінця не виявляються в контексті [2, с. 94]: <.. .> єїхє отщцахотк; єїхє aovxa^iv єїх' akko ті РонХєхаі тц кахаскена^єщ хр лбкгі, xpv таархошау eippvpv цр Xorav хошо яоірсєі ... [5, с. 303] - «Чи союзників, чи податок, або ще щось хтось хоче приготувати для держави, буде робити це, не порушуючи існуючого миру»; <.. .> ayarcpxov pv .. .aya0oo tivo^ pexaTaPeiv <...> [8, c. 192] - «Приємно було отримати щось благе».

Відсутність змістовної конкретизації неозначених займенників у контексті сприяє розвитку в них позитивних або негативних оцінних значень. Так, наприклад, у реченні: <...> rappxov 'OXov0ioi Sovapiv xiva кєкхррєуоі <...> [8, с. 178] - «Олінфійці були володарями якоїсь сили» у займеннику xiva розвивається позитивне оціночне значення, адже мовець говорить, що завдяки наявності в олінфян таких сил, Філіп навіть не наважувався вступати з ними в воєнні сутички.

Особливо слід звернути увагу й на питальні займенники, які, будучи сильним засобом привернути увагу слухачів до певного предмета, допомагають оратору наповнити промови значною експресією: <...> `ті Рот>кєо0є; ті ураую; ті fipiv хиріоюраї <...> [8, с. 187] - «Чого ви хочете? Що мені написати? Як вам догодити?» Уживаючись у питаннях, на які мовець сам же дає відповідь, такі займенники є важливим засобом актуалізації названого далі поняття: ті oov, av тц єітсої, шита кєуєіс; ppiv vov; iva yvmx', m avfipeq A0pvaioi, каіаїо0ро0' ацфохєра [6, с. 130] - «Хтось сказав би: для чого ти нам тепер говориш? А для того, щоб ви знали, афінські громадяни, і розуміли це та інше»; xivrnv о ФШлжо<; Kbpioq яршхоуцєха xpv eippvpv кахєохр; rcr>Lmv каі xmv ev Фшкєші rcpaypaxmv [10, с. 52-53] - «Чим насамперед заволодів Філій після миру? Воротами й справами в Фокіді». Тут ми можемо спостерігати, як завдяки питальному займеннику xivmv оратор прагне наголосити, чим саме заволодів Філій, тобто прагне актуалізувати цю інформацію.

Висновки та пропозиції

Таким чином, кожен займенник стилістично особливий та неповторний, він може виконувати не одну, а декілька функцій, що досить важливо для оратора при виголошенні промов. Такі займенники є «будівельним матеріалом» для промов, а звернення до них посилює експресивне забарвлення мови. Вони допомагають оратору економніше висловлювати думки, уникати зайвих повторень, робити мову різноманітнішою. З їхньою допомогою створюється самопрезентація автора, спрямована на формування довіри, а також «ефект присутності» адресата в описуваних ситуаціях.

Література

1. Вольф Е.М. Грамматика и семантика местоимений / Е.М. Вольф. - М. : Наука, 1974. - 224 с.

2. Голуб И.Б. Грамматическая стилистика современного русского языка : [учеб, пособие для вузов по спец. «Журналистика»] / И.Б. Голуб. -М. : Высшая школа, 1989. -208 с.

3. Ніколаєнко О.А. Ораторський дискурс у давньому Римі: культурологічний та функціонально-стилістичний виміри (на матеріалі промов республіканської доби) : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.14 «Класичні мови. Окремі індоєвропейські мови» / О.А. Ніколаєнко; Ін-т філології КНУ ім. Т. Шевченка. -Київ, 2012. - 16 с.

4. Тарасова О.Н. Семантические особенности указательных местоимений в современном немецком языке / О.Н. Тарасова//Язык. Культура. Общество. -2008. -Вип. 1 [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://yazik. info/2008-07.php.

5. Demosthenis Philippicae orationes V et Libanii Vita Demosthenis eiusdemque argumenta: De pace / Demosthenis. - Frankofurtia. M. : Prostat in Officina Broenneria, 1829. - P. 296-313.

6. Demosthenis Philippicae orationes V et Libanii Vita Demosthenis eiusdemque argumenta : OL I / Demosthenis. - Frankofurtia. M. : ProstatinOfficinaBroenneria, 1829. -P. 121-140.

7. Demosthenis Philippicae orationes V et Libanii Vita Demosthenis eiusdemque argumenta : OL II / Demosthenis. - Frankofurtia. M. : ProstatinOfficinaBroenneria, 1829. -P. 145-166.

8. Demosthenis Philippicae orationes V et Libanii Vita Demosthenis eiusdemque argumenta : OL III / Demosthenis. - Frankofurtia. M. : ProstatinOfficinaBroenneria, 1829. -P. 173-193.

9. Demosthenis Philippicae orationes V et Libanii Vita Demosthenis eiusdemque argumenta : PH I / Demosthenis. - Frankofurtia. M. : Prostat in Officina Broenneria, 1829. - P. 204-239.

10. Demosthenis Philippicae orationes V et Libanii Vita Demosthenis eiusdemque argumenta : PH II / Demosthenis. - Frankofurtia. M. : Prostat in Officina Broenneria, 1829. - P. 46-86.

Размещено на Allbest.ru