Структурно-семантична класифікація квантитативно-іменних речень

— проаналізувати створені раніше функціонально-семантичні класифікації квантитативних предикатів та запропонувати власний погляд на цю проблему.

Щоб краще зрозуміти сутність та специфіку аналізованого поняття звернімось до тлумачення цього терміна у філософській науці. "Кількість є категорія, що позначає зв'язок, який існує між якостями предмета; поняття кількості включає в себе поняття числа, величини, ступеня, простору, руху тощо; з них найбільш узагальненим є поняття числа" [20, с. 130]. Стагірит (один із перших, хто спробував розкрити сутність категорії кількості) тлумачить аналізоване поняття таким чином: "Кількістю називається те, що поділяється на складові частини, кожна з яких, буде їх дві чи більше, є за природою своєю щось одне" [1, с. 164]. Слід підкреслити, що й на сучасному етапі розвитку мовознавства це визначення не загубило своєї актуальності.

На жаль, досі в лінгвістичній традиції питання класифікації синтаксичних одиниць з розчленованими квантитативно-іменними сполуками лишається відкритим, оскільки одні вчені (І.П. Распопов) відносять їх до розряду односкладних безособових, у яких логічний центр, що виражає квантитативну ознаку, аналізується як "кількісно-атрибутивний додаток до присудка" [18, с. 89] або включають його до групи підмета (Ю.І. Бєляєв) [2, с. 97]. З таким підходом до тлумачення складу групи підмета та присудка не можна погодитися, оскільки він характеризується надмірним ступенем формалізму та не відповідає ані актуальному, ані структурному членуванню речення.

Друга група мовознавців не має чіткої позиції у визначенні аналізованих синтаксичних одиниць, так, О.О. Шахматов залежно від форми вираження суб'єкта, відносить їх то до класу двоскладних, то до односкладних [21, с. 141-142]. О.М. Пєшковський інтерпретує їх як "... щось середнє між особовими та безособовими реченнями: дієслово має безособовий смисл (ні з чим не узгоджений), а при ньому є підмет (наз. відм.)" [16, с. 368]; І.П. Ющук аналізує ці синтаксичні одиниці як двоскладні з нетиповою формою вираження суб'єкта, але вчений припускає, що суто з формального погляду в реченні Вужів було так багато, що Соломія скоро перестала звертати на них увагу (М. Коцюбинський) як підмет може аналізуватися й словосполучення "вужів багато" [22, с. 487]. Відсутня чітка позиція у висвітленні цього питання й у М.А. Карданової [12, с. 73].

Більшість учених відносять такі речення до двоскладних: Г.О. Золотова [8, с. 34-41], П.О. Лекант [14, с. 401], Н.С. Валгіна [3; с. 200], І.Р. Вихованець [4, с. 111], Н.М. Попович [17], Л.І. Демченко [6; с. 31], А.П. Загнітко [7, с. 81], О.Г. Межов [15] та інші.

Результати проведеного дослідження показали, що квантитативно-іменні сполуки лінгвістами інтерпретувалися по-різному. Як правило, причиною такої варіативності в аналізі представлених одиниць виступає недостатньо чітке розуміння сутності питання, підміна термінів, різних за своєю природою та синтаксичними функціями, а також ігнорування розстановки семантичних центрів, інтонаційної специфіки оформлення аналізованих конструкцій та наявність демаркаційної лінії між групою суб'єкта та предиката. Особливу увагу слід звернути на синтаксичну роль аналізованих одиниць у реченні. Речення типу: Багато роботи. Мало проблем слід аналізувати як неповні та односкладні номінативні, на відміну від речень: Народу - багато. Проблем - мало. Мені тридцять три. Останні речення слід кваліфікувати як двоскладні та повні, де суб'єкт виражається переважно називним, родовим, рідше давальним відмінком, вказуючи на носія квантитативного значення, а предикат - кількісними, збірними, неозначено-кількісними або дробовими числівниками, нумеративами та мезуративами без уточнювального числового компонента, фразеологічними одиницями, рідше предикат представлено кількісними прислівниками, прийменниково-відмінковими, кількісно-іменними сполуками або сполуками некількісного імені з кількісно-визначеними словами, займенниками та вигуками. Такі конструкції презентують конкретне, приблизне або невизначене число предметів, явищ, осіб або абстрактне математичне число. У цих реченнях предикат вербалізує квантитативну характеристику суб'єкта за вагою, ростом, довжиною, глибиною, висотою, шириною, об'ємом, ціною, віком, а також може презентувати кількісне співвідношення між суб'єктами.

Найбільш узагальнена двокомпонентна система предикатів з квантитативним значенням була представлена І.Р. Вихованцем (предикати визначено-кількісні та невизначено-кількісні [4, с. 110]). Слід відзначити, що ця класифікація не охоплює всього розмаїття кількісних структур, які продуктивно функціонують у сучасній українській мові.

Інтерес викликають також класифікації К.Г. Городенської [5, с. 2426], Н.В. Кавери [10, с. 79-80], Н.М. Ківшик [13, с. 45-48] та інших. Так, Н.М. Попович пропонує виділяти власне-кількісні одиниці, одиниці невизначеної кількості, приблизної кількості, розподільної кількості, кількості- відношення, динамічно-кількісної ознаки [17]). Із таким підходом не можна повністю погодитися, оскільки предикати розподільної кількості, кількості-відношення та динамічно-кількісної ознаки так або інакше можуть бути включені у перші три розряди. Найбільш детальною уявляється класифікація О.Г. Межова, що будується на лексичному значенні предикатів (статистично-квантитативні, квантитативно-компаративні, квантитативно-вікові та динамічно-квантитативні [15]. Кожен з вказаних розрядів поділяється на низку класів та підкласів).

Н.В. Кавера пов'язує категорії стану та квантитативності, стверджуючи: "Предикати кількості визначають статичну постійну чи тимчасову кількісну характеристику предмета, що є частиною семантики стану в широкому витлумаченні" [11, с. 16]. Таким чином, учений інтерпретує предикати з кількісним значенням не як самостійний семантичний тип, а лише як різновид предикатів стану. На нашу думку, такий підхід характеризується надмірним ступенем узагальненості, оскільки предикати цього семантичного типу виконують важливу семантико-функціональну роль у граматичній структурі української мови.

Г.О. Золотова аналізує весь спектр синтаксем у дієслівних та бездієслівних реченнях з погляду їх морфологічного вираження, спираючись на семантику відмінкової форми та відповідного прийменника. У бездієслівних конструкціях вона виділяє дименсиви, дистрибутиви та апроксимативні квантитативи [9, с. 49, 182, 203, 213, 220]. Ми не ставимо за мету проаналізувати семантику суб'єкта, оскільки суб'єкт відіграє опосередковану роль у реченні, а його смисловим центром виступає предикат-квантитатив, який з погляду актуального членування виконує функцію реми, "нового", заради чого й утворилось висловлювання. Підкреслимо, що суб'єктом у формі номінатива та генітива можуть бути будь-які об'єкти дійсності, які підлягають обчисленню або сегментації на складові компоненти.

Предикати визначеної кількості відображають:

— точне ціле числове значення: Два плюс два - чотири. Здача - мазеп- ка. На окрему увагу заслуговують прийменниково-іменникові конструкції фразеологізованого характеру типу Хліба - ані крихти. Грошей - ані копійки. Совісті ні на йоту. Прохань - ні слова. Води - ані краплини, які виражають семантику відсутності, що в широкому розумінні може інтерпретуватися як числове значення абсолютний нуль.