Рибальський хронос в українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рибальський хронос в українській мові

Меняйло Р.В.

Зіставлення власне лінгвістичних характеристик рибальських етимонів з історико-археологічними даними допомогло встановити, що етимологія назв ручного риболовлення походить зі звуконаслідувальних вигуків, а етимологія назв настромлювальних рибальських знарядь -- із хронології історичних етапів винайдення людством відповідного матеріалу для виготовлення накінечників. Етнографічний матеріал засвідчив, що в семантичній структурі досліджених назв протиставляються факультативні семи `каламутна вода' і `прозора вода '. Ця дихотомія відбиває принципову різницю постання цих стародавніх способів рибальства.

Ключові слова: рибальство, етимон, хронологія, діалектні назви, семантична структура, мотивація.

Меняйло Р. В. Рыболовный хронос в украинском языке. Сопоставление собственно лингвистических характеристик рыболовных этимонов с историко-археологическими данными помогло установить, что этимология названий ручной ловли рыб происходит от звукоподражательных возгласов, а этимология названий накалывающих рыболовных орудий -- из хронологии исторических этапов изобретения человечеством соответствующего материала для изготовления наконечников. Этнографический материал засвидетельствовал, что в семантической структуре исследованных названий противопоставляются факультативные семы `мутная вода ' и `прозрачная вода '. Эта дихотомия отображает принципиальную разницу в происхождения этих древних способов рыбной ловли.

Ключевые слова: рыболовство, этимон, хронология, диалектные названия, семантическая структура, мотивация.

Minyailo R. V. Fishing Chronos in the Ukrainian Language. The relevance of the study is caused by necessity to follow up the realization of the peculiarities of the ancient fisheries in the language world of the Ukrainians.

The aim of the study is to identify the motivation and chronical depth of etymons in lexicalse- mantic groups `Names associated with hands catching fish ' and `Names of fishing tools, which are used to catch the fish with spear (spearing fish) '.

The oldest methods offishing were non-instrumental -- the fish were caught by hands. The Ukrainian dialects retain the names of this fishing methods: e.g. lapavka (лапдвка), matsuny (мацуни) etc.

V.M. Illich-Svitych suggested that the oldest meaning of the lexical reconstruct Чар'а is the specific meaning `the flat part of hand, leg ' (= `palm, foot '), which were retained in Nostratic languages (Semitic, Hamitic, Indo-European and Uralic languages). According to etymologists the protoslavic lapati `to grab, to catch ', lapiti `to grabbed, to caught ' closely connected to the onomatopoeic exclamation lap.

The semantic structure of the word osten ' (остень) keeps the primary motivation: the part of instrument made with animal bone (bones). This conclusion is proved by the dialect lexicon of the Ukrainian language.

Thus, the comparison of actual linguistic characteristics of the fishing etymons with the historical and archeological data about territorial spreading and possible time of emergence fishing artefacts helped to identify that the etymology of ancient names offishing tools (for catching fish with hand) derives from onomatopoeic exclamations, and the etymology of names of tools for spearing fish relates to chronology of historical periods of creation the appropriate materials for producing the spear heads (tips).

Dichotomy `muddy water' and `clear water' in the semantical structure of studied names reflects the fundamental difference between these ancient ways of fishing.

Key words: fishing, etymon, chronology, dialect names, semantical structure, motivation.

До початку формування хліборобських цивілізацій важливу роль у життєзабезпеченні відігравали привласнювальні галузі господарства -- рибальство, мисливство, збиральництво [2, с. 90]. На території сучасної України рибальському промислу як засобу існування сприяли першооснови, коли за переконливим висновком Г.П. Півторака 10 -- 8 тис. років тому (в епоху мезоліту) сформувалися географічно-ландшафтні зони й у річках водилися лососі, вирезуби, судаки, соми і форель [11, с. 7]. Розвинене ж рибальське господарство у предків українців можна датувати щонайпізніше VI тис. до н. е. (у часи неоліту), про що свідчать артефакти з розкопок стоянок сурської культури (у степовому Подніпров'ї та західному Приазов'ї) -- кам'яні грузила, кістяні гачки й гарпуни [6, с. 9-10].

У період енеоліту наші пращури вдосконалили свій рибальський реманент, замінивши деякі знаряддя, виготовлені «з кісток оленя, косулі, кабана» [2, с. 94], мідними виробами. Відомий дослідник етногенезу східних слов'ян Г.П. Півторак зазначає, що на Наддніпрянщині протягом усього ІІІ тис. до н. е. численні, переважно мисливсько-рибальські племена дні- про-донецької культури контактували зі трипільськими племенами, які вже мали мідні рибальські гачки, одержані через обмін з Кавказу й Балкан [11, с. 11-12].

Видається цілком очевидним і те, що до створення людиною перших рибальських знарядь були різні способи ловлення риби руками. Більшість з них дійшли до сьогодення, витримавши конкуренцію зі хронологічно пізнішими й технологічно досконалішими способами рибальства -- биття риби остями, улаштування для неї різноманітних пасток тощо.

Отже, актуальність дослідження зумовлена необхідністю простежити реалізацію особливостей стародавнього рибальства в мовній картині українців. Сягнути історії формування рибальського промислу допоможуть власне лінгвістичні джерела -- етимологія назв, якими позначено найдавніші на наших теренах артефакти рибальської сфери.

етимологія семантичний рибальський

Звідси випливає мета розвідки -- установити мотивацію і хронологічну глибину етимонів, що входять до складу лексико-семантичних груп «Назви, пов'язані з ловленням риби руками» і «Назви настромлювальних рибальських знарядь».

Аналізуючи послідовність виникнення рибальських реалій, логічно стверджувати, що найдавніші способи рибальства були незнаряддєві -- рибу ловили руками. Українські діалекти зберігають численні назви на позначення цього способу риболовлення: лапавка `ловля риби руками' у буковинських говірках [14, с. 252], мацунй `ловля риби голими руками під камінням' у говірках Могилівського Придністров'я [7, с. 86], печеркувати `ловити руками раків, рибу в підмивах берега тощо' в поліських говорах [8, с. 158]. Найвищий рівень узагальнення, еволюцію до стійкої професійної словосполукибачимо на прикладі вислову ходити на лапавку `займатися ловленням риби руками' («Вчара з дідом ходили на лапавку і наловили силу рйби») [14, с. 252], який є гіпонімом загальноукраїнського ходити на рибу.

В оповіданні І.Я. Франка «Як Юра Шикманюк брив Черемош» (тут і далі цитую за виданням 1923 року -- Р. М.), коли судовий ад'юнкт вимагає від корчмаря Мошка пстругів на вечерю, корчмар відповідає: «... Нема пстругів у нашім Черемоші. Вибили кльоци, а що було решта, то вилапали Гуцули» [16, с. 52]. Вустами героя свого твору великий знавець рибальського промислу гуцулів Іван Франко відтворює стійкі словосполуки бити рибу [остями] і лапати рибу на позначення цих стародавніх способів привласнювального господарства.

В.М. Ілліч-Світич припустив, що найдавнішим значенням лексичного реконструкта *1ар'а є конкретне значення `плоска частина руки, ноги' (= `долоня, ступня'), збережене ностратичними семітохамітською, індоєвропейською й уральською мовами [5, с. ІІ, 25]. Праслов'янське lapati `хапати, ловити', lapiti `схопити, спіймати' етимологи передовсім виводять зі звуконаслідувального вигуку lap [4, ІІІ, с. 193]. У діахронічному аспекті такий мотиваційний зв'язок підтверджують і діалектні назви риб, зокрема праслов'янський діалектизм ласкирь (*laskyra ^ *laskati) [9, с. 212], тобто той, який «ляскає» по воді. У східнослобожанських і східнополіських говірках словом шлапак («шльопає» по воді) можуть називати відповідно будь-яку велику рибу (від 2 кг і більше) і породу риби -- товстолобика (Hypophthalmi- chthys molitrix), у південночернігівських говірках чопак `велика риба, більше 2 кг, яка голосно «чопає» по воді` [Картотека автора]. Звуконаслідувальний елемент в етимонах багатьох рибальських назв виконує надважливу функцію розрізнювання сили удару або частоти ударів по воді, пор. у нижньонад- дніпрянських говірках дрьохати `викидатися з води вночі або ж удень перед дощем' і чокувать `про дрібну рибку, яка, рятуючись від переслідування щуки, то вистрибує з води, то знов пірнає, видаючи при цьому звуки «чок», «чок»' [17, І, с. 300; W, с. 219].

Схожість тілобудови риби з формою людської долоні та її здатністю (що більш важливо!) утворювати певний звук на поверхні води відбито в діалектних відповідниках іхтіологічної номенклатури. Так, іхтіономен баламут `скумбрія, Scomber scomber L.' етимологи трактують як запозичення турецької мови (palamud `вид риби'), яке своєю чергою походить від нгр. лаАа|Л§а `тунець', пов'язаного з гр. лаАарр `долоня' [4, І, с. 124].

Імовірно, ручне риболовлення віддавна мало різну специфіку й ареальні особливості. Один зі способів передбачає застосовувати під час рибальства, крім рук, ще й ноги, якими рибалка каламутить воду. Українські діалекти зберігають узаємозалежні семи `верхні й нижні кінцівки людини' о `каламутна вода' о `засліплена риба' в семантичній структурі рибальських професіоналізмів: гіперонім колотити рибу `спосіб ловити рибу, який полягає в тому, що воду на місці ловлення бовтають доти, доки в ній не задихнеться риба, яку потім виловлюють руками' в середньополіських говірках [8, с. 101] і гіпонім колотити вуюнів `каламутити воду, щоб було легше спіймати в'юнів, які стають «незрячими»' в західнослобожанських говірках [Картотека автора].

Гіпоконцепт мутна (каламутна) вода корелює з концептом РИБА в межах варіантів відомого фразеологізму ловити рибу (рибку) в каламутній воді [15, с. 83] або у мутній водіриб[к]у ловити (вудити) [13, с. 449] `мати вигоду з чого-небудь, користуючись із неясності обставин, чиїхось труднощів'. Серед різних способів мотивації цього фразеологізму дослідники пропонують такий: прототип вислову -- давньогрецький зворот «ловити вугрів», оснований на тому, що вугрів можна спіймати лише в мутній воді [1, с. 509]. Тому можна припустити, що фразеологізми цього універсального образу просто вперше зафіксувала давньогрецька література, а в усному мовленні багатьох етносів вони функціювали й раніше, передаючи первісний спосіб ловлення риби нашими пращурами.

І досі залишається актуальним установлення етимологічних зв'язків назв перших рибальських знарядь настромлювального типу. Спосіб полювання з ними на велику рибу майже не відрізнявся від способу полювання на великого звіра.

Вірогідно, від праслов'янського ostь із первісним значенням `кістка' [4, IV, с. 230] в давньоукраїнській мові утворено назву ostьнь, ostьнь `гостряк, ріг; колючка, жало; гостра палиця', якій відповідає сучасний український термін остень `риболовецьке знаряддя, схоже на вила' [Там само: IV, с. 229-230]. Семантика цих назв у діахронічному розвиткові свідчить, що наші предки спочатку впольовували рибу палицею з накінечником із кістки (кісток) тварини, а з винайденням заліза -- відповідно з металевим накінечником з одним, двома або трьома зубцями. Отже, семантична структура слова остень зберігає в собі первинну мотивацію: частина цього знаряддя зроблена з кістки (кісток) тварини. Цей висновок підтверджує діалектна лексика української мови. Так, у лемківських говірках назва остьі означає `ості, риб'ячі кістки' [10, с. 219], а в буковинських говірках упадає в око формальна схожість назв оста `риболовецьке знаряддя, остень' і коста `кістка' (із ремаркою застаріле слово), пор.: Нимариби биз кости, а чоловіка биз злости [14, с. 369, 226]. Етимологію чеського лінгвіста В. Махека, який уважав саме значення `кістка' первісним для праслов'янського архетипу ostь і відповідно витлумачив його як продовження індоєвропейської назви кістки, історики мови підтверджують також тим, що в слов'янських мовах у «кістковій» семантиці переважає м'ясна кістка (тобто гостра!) або гострий кінець кістки [3, с. 72].

Приклади мовлення, якими укладачі діалектних словників ілюструють тлумачення лексеми ости (ості), дозволяють, крім опису форми знаряддя, «побачити» сценарій цього стародавнього способу риболовлення. Зі «Словника поліських говорів» П.С. Лисенка дізнаємося, що ості (гості) -- це залізне знаряддя у вигляді палиці з зубцями на кінці для забивання й ловлі риби, переважно щук. А фрагмент мовлення діалектоносія засвідчує важливий факт -- цим рибальським знаряддям рибу б'ють на мілині, куди вона виходить нереститись: Шчука йак у нерест, то ви^іход^іт' на траву і качайец'а, виходит' на одм'ел'; тод'і йійі бйут'ос'т'ами^і [8, с. 58]. Те, що рибу б'ють остями переважно під час нересту, засвідчують і південно-західні діалекти української мови, зокрема мова русинів: Пстругы на терло приходят горі ріков тай тогды си їх биє остами [12, ІІ, с. 57]. Неглибока вода дозволяє рибалці побачити рибу і краще приборкати її. Усі деталі такої боротьби чудово передав І. Франко у згадуваному вище оповіданні: «Головатиця не переставала кидати собою та крутитися при Юрових ногах, поки Юрі нарешті таки не вдалось налапати рукою на деревляний держак ости, що обома залізними зубами була вбита в хребет головатиці. Юра був старий практик і вірно догадався, що якийсь недосвідний рибак мусів зранити сю рибу, та не зумів удержати її. Може не встиг добре притиснути її вістю до дна, а може не надіявся такої штуки» [16, с. 44].

1899 року вийшов друком перший том праці визначного етнографа В.О. Шухевича «Гуцульщина», де вчений надзвичайно докладно описав особливості виготовлення деталей рибальських остів, а також різновиди цього знаряддя. Для «звичайних остей»рибар «шкрумить остивно, аби було чорне, “такого риба не вздрит”» [18, с. 250]. Остивно ж «летучих остей» робили зі «смереки 3-4 метри високої, і лише коло гузяра полишені 2-3 колеса фої, решта обчімхана» [Там само: с. 252].

Стародавність виникнення рибальських остів на теренах сучасної України підтверджують зафіксовані В.О. Шухевичем магічні дії гуцульських рибарів. Після першої вбитої остями риби рибар «відкусує їй зубами фіст, жвячить його, після чого спльовує на рибу, кажучи: “Як трави в поли, листу в лїсї, піску в мори, тілько риби у мене”». Виготовляючи вила для остів, слід потрапляти молотом лише по заготовці, а не по ковадлу: «при кованю остий не сьміє він [коваль] анї раз за дурно ударити клевцем по ковалї, лише все по зелїзї, з якого робить ости, аби потому рибар не закидав за дурно остий на рибу». Зрубати деревину для держака остів треба було одним ударом правої руки справа наліво: «Рибар іде з остами у лїс, там рубає остивно правою рукою на лїво, але так, аби утяв його від разу...» [Там само: с. 250-251].

Отже, зіставлення власне лінгвістичних характеристик рибальських етимонів з історико-археологічними даними про територіальне поширення та можливий час з'яви рибальських артефактів допомагає розв'язати комплекс проблем: хронологічно окреслити основні еволюційні етапи формування рибальського промислу на теренах сучасної України, простежити активні тяглові процеси в мотивації досліджуваних назв, визначити лінгвогеогра- фічну типологію рибальських культур в Україні.

Такий методологічний підхід допоміг установити, що етимологія назв ручного риболовлення походить зі звуконаслідувальних вигуків, а етимологія назв настромлювальних рибальських знарядь -- із хронології історичних етапів винайдення людством відповідного матеріалу для виготовлювання накінечників, серед найперших з яких були кістки тварин.

Етнографічний матеріал засвідчив, що в семантичній структурі досліджених назв протиставляються факультативні семи `каламутна вода' (для риболовлення руками) і `прозора вода' (для рибалення остями). Ця дихотомія відбиває принципову різницю постання стародавніх способів рибальства.

Література

1. Бирих А.К. Словарь русской фразеологии. Историко-этимологический справочник / А. К. Бирих, В. М. Мокиенко, Л. И. Степанова ; [под ред. В.М. Мокиенко]. Спб. : Фолио-Пресс, 1998. 704 с.

2. Бурдо Н. Б. Трипільська культура. Спогади про золотий вік / Н. Б. Бурдо, М. Ю. Відейко. Харків : Фоліо, 2007. 415 с.

3. Этимологический словарь славянских языков : праславянский лексический фонд / Ин-т рус. яз. им. В. В. Виноградова РАН. -- М.: Наука, 1974. Вып. 36 : [под ред. А. Ф. Журавлева]. 2010. 260 с.

4. Етимологічний словник української мови : у 7 т. / [редкол.: О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін.]. К. : Наук. думка, 1982-- 012. Т. 1--6.

5. Иллич-Свитыч В. М. Опыт сравнения ностратических языков (семитохамитский, картвельский, индоевропейский, уральский, дравидийский, алтайский) : в 3 т. / Владислав Маркович Иллич-Свитыч ; [под ред. В. А. Дыбо]. М.: Наука, 1971-1984.

6. Котова Н. С. Культурно-історичні процеси у Північному Причорномор'ї у VI -- V тис. до н. е. : авто- реф. дис. ... д-ра істор. наук : спец. 07.00.04 -- археологія / Н. С. Котова. -- Київ, 2010. 30 с.

7. Крохмалюк Д. І. Словник говірки села Шендерівка та інших населених пунктів Могилівського Придністров'я / Д. І. Крохмалюк. -- К. : ВПЦ Літопис-ХХ, 2015. 248 с.

8. Лисенко П. С. Словник поліських говорів / П. С. Лисенко. К. : Наук. думка, 1974. 260 с.

9. Нечитайло І. М. Історія і типологія праслов'янських девербативів : [монографія]. К. : Вид. центр КНЛУ, 2011. 356 с.

10. Пиртей П. С. Короткий словник лемківських говірок; [упоряд. й підгот. до друку Є.Д. Турчин]. Івано-Франківськ : Сіверсія МВ, 2004. 364 с.

11. Півторак Г. П. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски». К. : Академія, 2001. 152 с.

12. Російсько-русинський словник : у 2 т. / [склав І. Кер- ча]. -- Ужгород : ПоліПрінт, 2012.

13. Російсько-український словник сталих виразів / [уклад. І. О. Вирган, М. М. Пилинська ; за ред. М. Ф. Наконечного]. Х. : Прапор, 2000. 864 с.

14. Словник буковинських говірок / За заг. ред. Н. В. Гуйванюк. Чернівці: Рута, 2005. 688 с.

15. Українсько-російський і російсько-український фразеологічний тлумачний словник / [уклад. І. С. Олійник, М. М. Сидоренко]. К. : Рад. школа, 1991. 400 с.

16. Франко І. Як Юра Шикманюк брив Черемош. Терен у нозі: Перше книжкове видання. Львів-Київ, 1923 : З друкарні Наукового Товариства імени Шевченка. 88 с.

17. Чабаненко В. А. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини : у 4 т. Запоріжжя, 1992.

18. Шухевич В. О. Гуцульщина: Перша і друга частини. -- Репринтне відтворення тексту 1899 року (Книжка перевидана коштом Танасія Опарика). Снятин : ПрутПринт, 1997. 351 с.

Размещено на Allbest.ru