Основні концепції вивчення членів речення в мовознавстві

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Кримський інженерно-педагогічний університет

Основні концепції вивчення членів речення в мовознавстві

Н. Ф. Грозян

У статті зроблено аналітичний огляд теоретичних концепцій вивчення членів речення в традиційному і новітньому мовознавстві. Окреслено категорію членів речення як багатоаспектного явища, з'ясовано їхні класифікаційні критерії. Концепції вивчення мінімальних синтаксичних одиниць об'єднано в чотири групи залежно від загальних підходів до з'ясування їхньої сутності: логіко-граматична, психолого-граматична, формально- граматична (традиційна) і функційна. Проаналізовано здобутки і недоліки традиційної класифікації членів речення. Обґрунтовано дієвість функційного підходу, за яким мінімальні синтаксичні одиниці аналізують на тлі формально-синтаксичної, семантико-синтаксичної та комунікативної структур речення. Зауважено, що цілісне дослідження мінімальних синтаксичних одиниць ґрунтується на їхній формальній, семантичній і комунікативній диференціації, а тому створення тривимірної типології членів речення об'єктивно вмотивоване.

Ключові слова: член речення, синтаксема, комунікатема, формально-синтаксичний ярус, семантико-синтаксичний ярус, комунікативний ярус, логіко-граматична концепція, психолого- граматична концепція, формально-граматична концепція, функційна концепція.

речення мінімальний синтаксичний

Постановка проблеми

Системний підхід до опису синтаксису простого речення передбачає встановлення його моделі як мінімальної, але структурно й семантично достатньої одиниці. Визнання багатоаспектності речення актуалізує проблему його сегментації- поділу на члени речення (мінімальні синтаксичні одиниці, компоненти речення, синтаксеми тощо). Синтаксична традиція і новітні наукові концепції по-різному класифікують члени речення, що зумовлене неоднаковими підходами до з'ясування їхньої специфіки і статусу, визначення принципів диференціації. Перспективним напрямом сучасного синтаксису є комплексний аналіз мінімальних синтаксичних одиниць.

Стан вивчення проблеми. На сьогодні в лінгвістиці виконано низку вагомих наукових студій, що презентують різні підходи до вивчення членів речення.Теоретичне осмислення формально-синтаксичної структури речення представлене в працях В. В. Бабайцевої [1], В. А. Бєлошапкової [2], І. Р. Вихованця [3; 4], Н. В. Гуйванюк [7], А. П. Загнітка [9], Н. Л. Іваницької [12], М. В. Мірченка [16], К. Ф. Шульжука [18] та ін. Проблеми мінімальної семантико-синтаксичної одиниці досліджували І. Р. Вихованець [4], К. Г. Городенська [6], А. П. Загнітко [9], Г. О. Золотова [10], О. В. Кульбабська [14] та ін., комунікативний аспект - Т. Ф. Дацько [8], М. О. Вінтонів [5].

Попри таку потужну наукову запотребуваність, питання аналізу членів речення остаточно не розв'язане, оскільки на кожному етапі наукового пізнання з'являються нові аспекти їх опису.Актуальність теми увиразнює наявність різноманітних, нерідко протилежних, концепцій і підходів, що стосуються місця аналізованих компонентів серед інших синтаксичних одиниць, їхньої типології та формальної, семантичної і комунікативної диференціації.

Мета статті - зробити аналітичний огляд представлених у мовознавстві концепцій вивчення членів речення. Досягненню поставленої мети сприятиме реалізація таких завдань: узагальнити проблеми сучасного стану теоретичного опрацювання членів речення; окреслити категорію членів речення як багатоаспектного явища; обґрунтувати дієвість функційного підходу, за яким мінімальні синтаксичні одиниці проаналізовані на тлі формально - синтаксичної, семантико-синтаксичної та комунікативної структур речення.

Виклад основного матеріалу дослідження

Хронологічно в історії класичного синтаксису виокремлюють три етапи, для яких характерні різні напрями пізнання й опису синтаксичних об'єктів: логічний (ХІХ ст.), психологічний (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) і формальний (ХХ ст.). Відповідно до цього, теоретичне вивчення членів речення сформувало три концепції: логіко-граматичну, психолого-граматичну та формально-граматичну, які й тепер конкурують одна з одною і є основною причиною дискусій щодо належності слів до певного члена речення та критеріїв розрізнення членів речення взагалі [12, с. 62].

Прихильники логіко-граматичної концепції (Ф. І. Буслаєв, М. І. Греч, К. Ф. Беккер) ототожнювали логіку з граматикою, а тому за основу вивчення граматики вони взяли закони формальної логіки, що спричинило змішування логічних і граматичних категорій. На цій підставі речення потрактоване як судження, а його компоненти співвіднесені з логічними категоріями судження (підмет - суб'єкт, присудок - предикат).

Логічну концепцію змінила комунікативно-психологічна, представники якої (Г. Пауль, О. О. Потебня) кожен член речення, незалежно від його граматичної форми,кваліфікували як психологічний (психологічний підмет, психологічний присудок), а речення -як поєднання у психіці мовця декількох уявлень. О. О. Потебня запропонував новий підхід до аналізу головних і другорядних членів речення, більшість його кваліфікацій і на сьогодні актуальні. Визначальною ознакою дослідницької позиції вченого є тлумачення присудка як найбільш самостійного члена речення, що може обійтися без інших членів речення [17, с. 74].

Проти ототожнення мовних категорій із логічними та психологічними й недооцінювання формального боку мови виступили ті лінгвісти, які на перший план поставили формальні особливості мови (П. Ф. Фортунатов та ін.) [12, с. 62]. Формально-граматична концепція науково синтезувала попередні напрацювання й стала основою традиційного синтаксису.У ній сегментовано синтаксичну модель речення на члени речення, які становлять взаємопов'язану систему понять, що об'єктивно відображають його структуру [13, с. 70]. Незважаючи на деякі суперечності в традиційному вченні про члени речення, вагомим його здобутком вважають поділ компонентів на головні і другорядні (головні і неголовні), зокрема докладний опис головних членів речення, та високий ступінь граматичної абстракції членів речення, що виявлено в помітному абстрагуванні від комунікативної та значеннєвої організації речення (формальний поділ компонентів на головні і другорядні спрямований не на речення як мовленнєву одиницю з конкретним лексичним наповненням, а на речення як абстрактну конструкцію) [3, с. 71].

Дослідники називають основні недоліки традиційної моделі членів речення: 1) нездатність у межах чинної системи членів речення охопити й класифікувати всі мовленнєві елементи речення; 2) неодновимірність покладених в основу класифікації членів речення ознак (різновиди головних членів речення диференціюють переважно за формальними показниками; другорядні члени речення - на основі значеннєвого критерію, проте ураховуючий формальні ознаки); 3) відсутність однозначних критеріїв розрізнення членів речення і неможливість, з огляду на чинні критерії (формально-граматичні і семантичні), розмежувати члени речення в конкретних висловленнях; 4) поєднання в тлумаченні члена речення семантичних і формальних ознак і розмежування на підставі цього конкретних членів речення; 5) характеристика компонентів речення безвідносно до виявлення ознак обов'язковості / необов'язковості в синтаксичній структурі речення; 6) відсутність опрацювання специфіки та сутності означальних, об'єктних та обставинних відношень, покладених в основу визначення класів другорядних членів речення;7) нівелювання лексико-семантичних характеристик слів як членів речення, їхніх парадигматичних зв'язків; 8) характеристика членів речення без урахування передбачуваності / непередбачуваності форми нецентрального елемента тощо[3, с. 70-72; 9, с. 489; 11, с. 37].Оскільки традиційне визначення членів речення ґрунтується на одночасному врахуванні їхніх формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних ознак, це часто руйнує єдині виміри класифікації й веде до об'єднання в одному класифікаційному ряду неоднопорядкових величин.

Перегляд традиційного вчення про члени речення, на думку А. П. Загнітка, викликаний такими чинниками: 1) неоднаковим рівнем зв'язку членів речення; 2) різними видами синтаксичного зв'язку в межах речення (реченнєвотвірного предикативного і підрядного прислівного); 3) різною функцією слів у реченні (ступінь значущості в реченні); 4) асиметрією між формою синтаксичного підрядного прислівного зв'язку і типом семантико-синтаксичного відношення; 5) наявністю різних типів міжкатегорійних переходів і трансформацій та низкою інших причин. Не всі думки на сьогодні є переконливими, але зрозуміло одне, що традиційне вчення про члени речення не спроможне пояснити всі синтаксичні явища, хоч воно й приваблює своїми базисними поняттями - типологією форм, формою синтаксичного підрядного зв'язку, різновидом семантико-синтаксичних відношень тощо [9, с. 491].

Попри низку недоліків, традиційна формально-граматична концепція проіснувала більше ста років.І. Р. Вихованець вбачає теоретичну вартість традиційного вчення в накресленні функційної «диференціації членів речення, зумовленої семантикою опорного слова, синтаксичною позицією в реченні, характером синтаксичних зв'язків і семантико-синтаксичних відношень» та ін. [3, с. 72], що й визначило специфіку сучасних підходів до з'ясування сутності й типології мінімальних синтаксичних одиниць.

Функційна концепція зумовила виокремлення двох рядів членів речення - формально- синтаксичних (власне-членів речення) і семантико-синтаксичних (синтаксем). Завдяки розвиткові теорії актуального членування комплексна схема диференціації членів речення була доповнена і їхніми комунікативно-позиційними характеристиками. Н. Л. Іваницька наголошує, що «практичне визначення члена речення ґрунтується на основі комплексу семантичних та формальних ознак з урахуванням комунікативного призначення речення та окремих його частин», а тому «обсяг поняття «член речення» дає змогу синтезувати всі аспекти: логіко- синтаксичний, структурно-синтаксичний і комунікативно-синтаксичний» [12, с. 78].

Як слушно зауважує Т. П. Ломтєв, уже саме розуміння мови як засобу спілкування між людьми, обміну думками передбачає розрізнення принаймні трьох фактів: того, що євласне засобом спілкування (мовні знаки), того, що є предметом спілкування (зміст,тобто думки, почуття, поняття, якими обмінюються люди), і того, що є метою спілкування (взаєморозуміння) [15, 126-128]. З огляду на це, основним завданням синтаксису є розрізнення членів структури речення (формальної і семантичної) та одиниць висловлення.

І. Р. Вихованець розробив типологію функційних підходів до синтаксичних явищ, чітко розмежувавши формально-граматичний, семантико-синтаксичний, власне-семантичний такомунікативний яруси синтаксису.Дослідник наголошує, що повний функційний синтаксис відповідної мови має охоплювати як семантичний синтаксис,так і комунікативнийта формальний [4].

На сьогодні основними аспектами речення визнано формально-синтаксичний, семантико- синтаксичний та комунікативний. Формально-синтаксичний передбачає диференціацію власне- членів речення за типом синтаксичного зв'язку на головні і неголовні. Семантико- синтаксичний відображає предмети і явища позамовного світу та їхні відношення, а тому поділ синтаксем ґрунтується на семантико-синтаксичних відношеннях.У комунікативному аспекті сегментація на компоненти речення мотивована комунікативною метою.

Основним критерієм визначення і розмежування членів речення є ті відношення, у які вони вступають з іншими компонентами, тобто кореляції між: власне-членами речення (формально-синтаксичний аспект), синтаксемами (семантико-синтаксичний аспект), комунікатемами - компонентами, які переважно кваліфіковані як тема і рема(комунікативний аспект).

Висновки дослідження та перспективи подальших наукових розвідок

Отже, у класичній та новітній лінгвістиці представлено чотири концепції вивчення мінімальних синтаксичних одиниць: логіко-граматична, психолого-граматична, формально-граматична (традиційна) і функційна. Функційна концепція, за якою мінімальні синтаксичні одиниці проаналізовані на тлі формально-синтаксичної, семантико-синтаксичної та комунікативної структур речення, є найбільш обґрунтованою,оскільки цілісне дослідження мінімальних синтаксичних одиниць повинно базуватися на їхній формальній, семантичній і комунікативній диференціації. Розроблення концептуальних засад дослідження членів речення вможливить створення тривимірної моделі сегментації речення - із погляду структури, семантики і прагматики, усуне суперечності усталеної класифікації членів речення.

Перспективу подальших наукових досліджень убачаємо в наповненні конкретним мовним матеріалом загальної класифікаційної моделі членів речення.

Список використаної літератури

Бабайцева В. В. Система членов предложения в современном русском языке / В. В. Бабайцева. - М. : Просвещение, 1988. - 159 с.

Белошапкова В. А. Современный русский язык: Синтаксис / В. А. Белошапкова.- М. : Высш. шк., 1977. - 248 с.

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [підручник] / І. Р. Вихованець. - К. : Либідь, 1993. - 368 с.

Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови : [монографія] / І. Р. Вихованець. - К. : Наук. думка, 1992. - 222 с.

Вінтонів М. О. Актуальне членування речення і тексту: формальні та функційні вияви : [монографія] / М. О. Вінтонів. - Донецьк : Донецький нац. ун-т, 2013. - 327 с.

Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць : [монографія]/ К. Г. Городенська. - К. : Наук. думка, 1991. - 192 с.

Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць : [монографія] / Н. В. Гуйванюк. - Чернівці : Рута, 1999. - 336 с.

Дацко Т. Ф. Коммуникативная структура простого предложения в английском и русском языках : дисс. ...докт. филол. наук : 10.02.19 «Теория языка» / Т. Ф. Дацко. - Краснодар, 2006. - 337 с.

Загнітко, А. П. Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис / А. П. Загнітко. - Донецьк : ТОВ «ВКФ «БАО», 2011. - 992 с.

10.Золотова Г. А. Синтаксический словарь. Репертуар элементарных единиц русского синтаксиса / Г. А. Золотова. - М. : Наука, 1988. - 440 с.

ІІ.Іваницька Н. Л. Семантична структура двоскладного речення / Н. Л. Іваницька // Українська мова і література в школі. - 1986. - № 1. - С. 36-41.

12.Іваницька Н. Л. Теоретичний синтаксис української мови. Частина перша / Н. Л. Іваницька. - Вінниця : ВДПУ ім. М. Коцюбинського, 2002. - 169 с.

Іваницька Н. Л. Член речення як синтаксична категорія / Н. Л. Іваницька // Наукові записки ВДПУ ім. М. Коцюбинського : зб. наук. праць. Серія : Філологія. - 2000. - Вип. 2. - С. 70-74.

Кульбабська О. В. Вторинна предикація у простому реченні / О. В. Кульбабська. - Чернівці : Чернів. нац. ун-т, 2011. - 672 с.

Ломтев Т. П. Общее и русское языкознание. Избранные работы / Т. П. Ломтев. - М. : Наука, 1976. - 381 с.

Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій : [монографія] / М. В. Мірченко. - Вид. 2-ге, переробл. - Луцьк : Ред.-вид. відд. «Вежа» ВДУ ім. Лесі Українки, 2004. - 393 с.

Потебня А. А. Из записок по русской грамматике / А. А. Потебня. - М. : Учпедгиз, 1958. - Т. 1-2. - 536 с.

Размещено на Allbest.ru