Категорія пресупозиції в сучасній прагматиці та підходи до її вивчення

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ПВНЗ «Краматорський Економіко-гуманітарний інститут»

Категорія пресупозиції в сучасній прагматиці та підходи до її вивчення

T. С. Калашникова

Стаття присвячена розгляду проблем, які виникають в сучасній прагматиці та теорії речових актів щодо визначення та вивчення категорії пресупозиції, її незмінності при запереченні, правил проекції та її ролі в установленні успішної комунікації. Також зазначені основні напрямки подальшого дослідження функціювання даної категорії в дійсних речових актах. пресупозиція комунікація акт

Доведено необхідність дослідження функціювання пресупозиції в речових актах та визначення основних специфікацій даної категорії.

Досліджено нізмінність пресупозицій при запереченні, розглянуто правила проекції пресупозіцій, визначено вплив пресупозицій на успішність комунікації взагалі.

Встановлено, що наявність пресуппозицій надає змогу отримати більше інформації з тверджень комуніканта, ніж ним було безпосередньо вимовлено. Однаковий набір пресуппозицій є однією з основних вимог для встановлення успішної комунікації.

Ключові слова: персупозиція, теорія речових актів, прагматика, правила проекції пресупозиції, успішність комунікації, комунікативні контакти, комплексні предиспозиції, мовленєва поведінка.

Постановка проблеми

На даному періоду розвитку світового суспільства, колі процес глобалізації набуває росту, велику важливість має вивчення механізмів та принципів, на яких базується мовленнєва діяльність людини, та визначення основних засад встановлення успішних комунікативних контактів. Отже, предметом нашого дослідження є теоретичні підстави вивчення категорії пресупозиції в роботах закордонних лінгвістів та практичні засоби її використання в встановленні успішної комунікації.

Первісно пресуппозиція була відокремлена як проблема логіки в межах вивчення певної природної мови. Саме поняття було визначене в 1892 році G.Frege [6] в контексті логічного аналізу природних мов стосовно вивчення взаємодії значення та сенсу деяких власних імен. G.Frege назвав пресуппозицією семантичний компонент Р, що має бути вірним для надання якогось значення реченню S. На приклад:

Mary's dog is cute. (P. Mary has a dog.)

G. Frege вважав пресуппозицію частиною контексту та підкреслював її особливу властивість залишатися незмінною при запереченні. Таки чаном в подальшому пресуппозиційний компонент відносили то до речень, то до висловлювань, то до самих учасників комунікації. Як частина загального значення речення, пресуппозиція не вважалась частиною ассертивного значення. Однак, загальне значення речення формується з ассертивного значення та пресуппозиційного компоненту, що доповнює ассертивне значення. Пізніше такий тип пресуппозиції було названо екзистенціальним, і вилучення такої пресуппозиції з ассертивного значення не погоджувалося з тими філософськими принципами, на яких базуються природні мови, та суперечило поглядам тих, хто використовує мову, стосовно мовлення та правила, згідно яких вони спілкуються.

В 1905 році B. Rassell назвав підхід G. Frege не вірним та не ефективним. Він запропонував таке вирішення проблеми, що взагалі передбачало відсутність необхідності введення категорії пресуппозиції. Це було зроблено для того, щоб не виносити значення речення за його межі. Логічний поділ думки в цій концепції мав кілька подібностей з лінгвістичним аналізом безпосередніх складових (immediate constituents). Наступний класичний приклад відображає, як B. Rassell виявляв пресуппозиції в реченні.

The king of Spain is wise. (P. There is a king of Spain.)

There is the king of Spain Who is the only king of Spain

Такий підхід існував більше 50 років, доки P.F. Strawson не відкрив цю категорію знов у 1950 році. Не зважаючи на те, що лінгвіст не мав точного наукового обґрунтування проблеми, своє дослідження він почав з систематизації підходу, яких запропонував G. Frege, та відновив пресуппозицію до її прав, значно модифікувавши запропоноване визначення. Також він відкрив цю категорію для прагматики, визначивши, що її дослідження має дати уяву того, як той, хто отримує інформацію, робить висновки стосовно того, що передається, та досягає інтерпретації комунікативних намірів того, хто говорить (intended meaning). P.F. Strawson не лише визначив різницю між ассертивним та пресуппозиційним компонентами значення та відобразив таку особливість пресуппозиції, як незмінність при запереченні (constancy under negation), але й підкреслив залежність пресуппозицій від екстралінгвістичних факторів, що впливають на комунікацію, таких як місце, час тощо. Таким чином “true” та “false” стали не функціями речення, а характеристиками вживання даного речення в особливих умовах спілкування. P.F.Strawson також визначив та довів наявність різниці між пресуппозиціями та логічними імплікаціями (logical implication).

Якщо концепції, розроблені Frege-Strawson та B. Rassell розглядати з точки зору їх пояснювальних можливостей стосовно аналізу людської мовленнєвої діяльності, то вони виказують як недоліки так і переваги. Пресуппозиційна концепція запропонована Frege- Strawson представляє спробу вивчати мовне висловлювання у його відносинах до контексту, в якому воно виникає, а пресуппозицію вважати елементом якогось даного претексту. P.F. Strawson також пропонував покінчити з автономним поглядом на висловлювання як незалежну одиницю. Такі теоретичні дослідження дали потенціал до подальшого наукового вивчення категорії пресуппозиції та привернули до неї щиру увагу лінгвістів - прагматистів. Але логіка залишила досить консервативний погляд щодо вивчення пресуппозиції як категорії прагматики і досить тривалий час науковий інтерес було спрямовано не на зовнішні фактори, що впливають на особливості висловлювання, а на внутрішні особливості структури даного. Велика важливість приділялась каталогуванню засобів, які були асоційовані з виявленням пресуппозиційного компоненту (presuppositional triggers), а така особливість, як незмінність при запереченні вважалася основним методом аналізу пресуппозицій. Проблеми почали виникати, коли presupposition triggers не спрацьовували в деяких контекстах та при деяких комунікативних обставинах, і пресуппозиції скасовувалися. Тому деякі висловлювання почали вважати безпресуппозиційними (non-presuppositional), а бівалентна логіка з її відносинами “true : false” була не досить придатною для подальшого вивчення цієї категорії. Ще P.F. Strawson [5] зазначив, що для пресуппозиційного аналізу необхідна так звана “gapped bivalent logic” з відносинами “true : варіанти : false”. Реальність не є бівалентною; отож межі вірності даного мовного висловлювання також набагато ширші в природних мовах, а наявність пресуппозицій просто відкидає гіпотезу мовної бівалентності, розроблену ще Аристотелем.

Отже, навіть в наш час ситуація залишається не досить з'ясованою, і ця особливість - скасування пресуппозицій - викликає сумління щодо належності пресуппозицій до специфічного компоненту значення. Тож, метою даної статті є необхідність дослідити фунціювання пресу позиції в речових актах та визначити основні специфікації даної категорії. Досягнення мети забезпечується реалізацією наступних завдань: зазначити основні проблеми дослідження пресу позиції в теорії речових актів, дослідити нізмінність пресупозицій при запереченні, розглянути правила проекції пресупозіцій, визначити вплив пресупозицій на успішність комунікації взагалі.

Виклад основного матеріалу

Розглянувши різноманітні подході до описання та вивчення пресу позиції в сучасні теорії речових актів нам вдалося зясувати, що найбільші труднощі під час вивчення даної категорії пов'язані з особливостями функціювання правил проекції пресуппозицій (presupposition projection rules), що сприяло намаганню лінгвістів (R.M. Kempson, D.M. Wilson) замінити категорію пресуппозицію іншою категорією, що має більш зрозумілу і не таку комплексну природу. Ними було зазначено, що пресуппозиція принципово не відрізняється від entailment (logical implication), і є лише одним з варіантів цього феномену. Для того, щоб довести це, необхідно було довести, що там, де Р є пресуппозицією S, на справді Р логічно виходить з S. Щоб доказати невірність основного принципу виявлення пресуппозицій, тобто незмінність при запереченні, був наведений наступний приклад:

My husband has met me. (P. I'm married.)

My husband hasn't met me. (P. I'm married)

My husband hasn't met me; I'm not married at all. (P. скасовано)

Але такій приклад не можна вважати доводом, тому що використання заперечення в ньому дуже специфічне.

В сучасній лінгвістиці проблема диференціації пресуппозиції залишається досить суперечливою та вимагає щільного вивчення. Розвиток прагматики в двадцятому сторіччі сприяв виникненню нової проблеми - розрізнення прагматичної та семантичної пресуппозиції, що не завжди співпадають. С точки зору представників семантичного підходу пресуппозиція (або презумпція) відображає взаємовідносини між компонентами речення. Van Fraassen визначав семантичну пресуппозицію наступним чином: “The statement P is called the semantic presupposition of the statement S, if out of the truth and out of the false of this statement it follows that P is true" [3, 164]. G. Frege також наводив свідоцтва, що мали доказати семантичну природу пресуппозиції, виявивши, що пресуппозиційний компонент існує в деяких дієсловах. Так, на приклад, дієслова^ manage” й “to fail” мають пресуппозицію спроби. Прагматична пресуппозиція, навпаки, безпосередньо пов'язана з учасниками мовленнєвого акту і є одним в його найважливіших компонентів - тобто вона відображає зв'язок між тим, як отримувач цієї інформації її інтерпретує. Таким чином, з даної точки зору, не речення, а учасники комунікації мають пресуппозиції, як зазначив G. Gartner. Визначення прагматичної пресуппозиції висловлювання базується на концепції прагматичних пресуппозиції комунікантів. R. Stalnaker, W. Sellars та S. Schmerling вважали, що той, хто висловлює твердження S має прагматичну пресуппозицію P, якщо він, вимовляючи S, вважає P вже відомим тому, хто слухає. Такий погляд приводить до того, що об'єктом пресуппозиційного аналізу може стати будь який учасник мовленнєвого контексту - окрема людина, група людей тощо. Стає очевидним, що найкраще вивчати пресуппозиції як комплексні предиспозиції, що виявляють себе в мовленнєвій поведінці комунікантів.

Набір пресуппозицій кожної окремої людини виявляється в її твердженнях, запитаннях тощо. Кожна пресуппозиція імпліцитно мається на увазі ще до початку інформаційної трансмісії і має великий вплив на подальший розвиток комунікативної ситуації. Таким чином, з метою досягнення загального розуміння абсолютно необхідним для учасників будь-якого мовленнєвого контексту є наявність подібного набору пресуппозицій. Навіть якщо один учасник мовленнєвого контексту вважає дану пропозицію (твердження) вірним, це не робить пропозицію пресуппозицією. Він повинний бути певними, що інші комуніканти також мають дану пресуппозицію, тобто вважають дане твердження вірним. Наявність пресуппозицій надає змогу отримати більше інформації з тверджень комуніканта, ніж ним було безпосередньо вимовлено. Однаковий набір пресуппозицій є однією з основних вимог для встановлення успішної комунікації. R Stalkner виявив, що семантична пресуппозиція не спрацьовує у тому випадку, якщо, той, хто отримує інформацію, знає, що вона є невірною; якщо він нічого не знає про P, він просто сприймає її як дещо вірне і утримує її в подальшій комунікації, в той час як, прагматична пресуппозиція виявляється невірною навіть у тому випадку, якщо, той хто слухає, нічого не знає про P, але, все ж таки, невірність прагматичної пресуппозиції має менший вплив не комунікацію. Так питання “Is it you who has broken the pen?” має прагматичну пресуппозицію “Somebody has broken the pen”, таким чином очікуваною відповіддю комуніканта, який нічого не знає стосовно даної дії має бути “What pen?”, а ні “I have not”. Хоча, відповідь “I have not” може також бути отриманою, і це ніяк не стверджує, що речення не має прагматичної пресуппозиції, а лише зазначає, що відсутність даної пресуппозиції може бути проігнорована.

Також треба зазначити, що семантично пресуппозиція не обов'язково дублює прагматичну, яка є компонентом фонового знання (background knowledge), того, хто говорить. R McCawley наводив наступний приклад [4, 34]:

'Do you know that Mary has invited John?' (P. Mary has invited John).

Дане речення має лише семантичну пресуппозицію, бо, якщо вважати, що, той, хто говорить має прагматичну пресуппозицію “Mary has invited John", яка також властива тому, хто слухає, дане питання втрачає свій сенс.

Не зважаючи на те, що прагматична й семантична пресуппозиції не завжди співпадають, вони представляють формальні аналоги досить спільних понять. Будь-яка семантична пресуппозиція, використана в даному контексті, може стати прагматичною пресуппозицією учасників цього контексту. Стає очевидним, що обидва поняття стосуються одного й того ж феномена, якщо його вивчати з різних точок зору, і застосування обох підходів необхідне для точної інтерпретації тексту: семантичні пресуппозиції важливі для логічної послідовності висловлювань, прагматичні є важливою умовою адекватного використання цих висловлювань.

J.Austin в своїй праці "How to do things with words" [2] зазначив, що пресуппозиція є головною підставою вдалої комунікації, бо вона пов'язана з інтересами, думками, психологічними станами, характерними рисами та досвідом комунікантів. Категорія має відношення не лише до мовного значення, але й до манери мислення людини, отже має багато спільного з людською розумовою діяльністю, що пов'язує її з філософією, логікою та психологією.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Таким чином, з нашої точки зору, дана категорія представляє не лише теоретичний, але й практичний інтерес в процесі сучасної глобальної інтеграції, особливо під час встановлення та підтримки крос-культурних контактів, бо вона надає можливість характеризувати умови успішного використання будь-якого висловлювання в даній ситуації мовлення з метою досягнення необхідної комунікативної інтенції. Практичне дослідження функціювання пресуппозицій в природному мовленні має отримати розвиток в подальшому дослідженні.

Список використаної літератури

Бейкер А. Пресуппозиция и типы предложений. // Новое в зарубежной лингвистике: (Сб. ст.; перевод), выпуск XVI, Лингвистическая прагматика (ред. Падучев Е.В.). / А. Бейкер. - М.: Прогресс, 1985. - С. 406 - 418.

Остин Дж. Л. Слово как действие (How to do things with words). / Остин Дж. Л. Новое в зарубежной лингвистике: выпуск XVII, Теория pечевых актов. - М.: Прогресс, 1978. - С. 22 - 129.

Падучева Е.В. Высказывание и его соотнесенность с реальностью. / Е.В. Падучева. - М.: Наука, 1985. - 350 c.

Серен Питер. Пресуппозиции, отрицание и трехзначная логика / Питер Серен. Вестн. Моск. Ун-та. Сер. 9. Филология. - 2001. - №2. - С. 115-160.

Стросон П.Ф. Идентифицирующая референция и истинностное значение. / П.Ф. Стросон. Новое в зарубежной лингвистике: (Сб. ст.; перевод), выпуск XIII, Логика и лингвистика - М.: Радуга, 1982. - С. 109 - 133.

Фреге Г. Логические исследования. / Г. Фреге. - Томск: Водолей, 1997. -127 с.

Размещено на Allbest.ru