Дієіменник як засіб інформаційної компресії в реченні і тексті

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 81'367: 81'42

Дієіменник як засіб інформаційної компресії в реченні і тексті

К.В. Пономаренко Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т. Г. Шевченка

Реферат

У статті проаналізовано дієіменник як засіб компресії інформації на семантико-синтаксичному й комунікативному рівні. Зокрема, окреслено спектр аспектів теоретичного осмислення дієіменника, з'ясовано його морфолого-синтаксичні особливості синкретичної мовної одиниці, що поєднує в собі формально-граматичні ознаки іменника із семантико-синтаксичними властивостями дієслова.

Визначено функції дієіменників у позиції головних та другорядних членів речення в аспекті згортання інформації й семантичного ускладнення речення. Проаналізовано комунікативні функції дієіменника у висловленні й тексті, зокрема його роль в організації текстової інформації, потенціал передавати найбільш важливу інформацію, а отже, здатність акцентувати увагу реципієнта. Наведено результати дослідження функцій дієіменника в комунікативній організації тексту, окремих мовних експериментів, які доводять, що основною функцією дієіменника в реченні і тексті є конденсація інформації.

Ключові слова: дієіменник, предикат, пропозиція, семантичне ускладнення речення, комунікативна організація тексту, конденсація інформації.

На сучасному етапі розвитку суспільства, коли в центрі уваги перебуває інформація й технології її обробки й використання, особливого значення набувають лінгвістичні дослідження, пов'язані з інформаційним аспектом системи мови. Зокрема, наявні спроби когнітивного аналізу мовної інформації з метою її «квантування» (О. С. Кубрякова [10, с. 90], М. В. Нікітін [13, с. 53]), вивчення особливостей «згортання» (О. О. Залевська [5, с. 52], Р. М. Фрумкіна [15, с. 62]). У лінгвістиці з'явився термін «компресія інформації», що отримав визначення як стиснення плану позначального за збереження плану позначуваного (Н. С. Валгіна [2]). Очевидно, що це явище мови підлягає різнорівневому аналізу. Проте наразі констатуємо спорадичність дослідження потенціалу окремих мовних елементів щодо компресії інформації.

Відповідно, актуальним постає комплексний аналіз інформаційного навантаження дієіменника як граматичного феномена, що суперечить усталеному від часів античності принципу протиставлення класу іменника й класу дієслова. дієіменник семантичний речення текстовий

Метою дослідження є характеристика семантико-граматичних властивостей дієіменника, його потенціалу щодо експлікації інформації в реченні і тексті.

Основними завданнями є: 1) визначити поняття «дієіменник», встановити його обсяг та місце серед суміжних термінів (девербатив, віддієслівний іменник, ім'я дії); 2) описати його семантико-граматичні особливості; 3) розглянути дієіменник як засіб конденсації інформації в реченні; 4) проаналізувати інформаційний потенціал дієіменника в тексті.

У сучасних мовознавчих дослідженнях дієіменник розглядають серед проблем словотворення (Н. Ф. Клименко, В. П. Олексенко, Л. О. Родніна, Л. М. Третевич та ін.), в аспекті реалізації семантичного потенціалу вихідних дієслів (К. Г. Городенська, В. О. Горпинич, М. Т. Лесюк, О. О. Прокопчук та ін.), у плані семантико-синтаксичних властивостей (П. Адамець, Н. Г. Долженко, В. П. Казаков, О. Е. Пчелінцева, С. Г. Ульянцева та ін.), синонімії з підрядним реченням (В. О. Іцкович, В. І. Кононенко, Г. Ф. Татарникова та ін.) тощо. Водночас залишається нерозв'язаною ціла низка проблем, серед яких і питання термінології.

Уперше термін «дієіменник» був ужитий у «Граматиці руської мови» й відповідав за значенням сучасному інфінітиву [14, с. 121]. Наразі термін уживають епізодично на позначення абстрактних іменників дієслівного походження [6; 8].

На нашу думку, саме цей термін дає змогу вирішити низку проблемних питань, пов'язаних з номінуванням віддієслівних іменників зі значенням дії. Адже термін «девербатив» уживають як синонім терміна «віддієслівний іменник» (девербативний іменник, ім'я дії), а також на позначення віддієслівних утворень загалом. З одного боку, іменники пропозитивної семантики - це не обов'язково девербативи: концерт, заутреня. З іншого боку, не кожному іменникові, утвореному від дієслівної основи, властива семантика дії, наприклад: будильник, очистки; орач, учитель, швець тощо. Тому термін «віддієслівний іменник» також не відповідає потребам номінації віддієслівних неаґентивних іменників, одним з основних значень яких є дія: допомога, спів, чекання.

У польській та чеській лінгвістичній літературі широковживаним є термін «ім'я дії». Цей термін, крім віддієслівних іменників, включає, наприклад, запозичені іменники з процесуальним значенням: революція, абсорбція тощо.

Зазначені позиції є базовими для вживання терміна «дієіменник», який дає змогу відмежувати об'єкт дослідження від повністю номіналізованих лексем, утворених від дієслів, але позбавлених семантики дії: палій, незабудка.

Отже, дієіменник визначаємо як синкретичну мовну одиницю, що є фактом переходу дієслова в іменник, поєднує граматичні властивості цих частин мови, позначаючи опредметнену дію, зберігає семантичні зв'язки з вихідним дієсловом і використовується в мові для опосередкованої назви дії.

На рівні семантики дієіменник генетично успадковує інформацію про дієслівні категорії, яка найбільш повно виявляється в контексті. Про це свідчить наявність залишків видової, темпоральної, модальної семантики [1; 4], а також збереження валентності вихідного дієслова, напр.: Навіть втративши обережність, досить яскраво змалювала, яким чином це відбувається, - шлункові болі, що пронизують тіло, поява лави під деревом і спілкування з...собою ж і власними батьками (І. Роздобудько). Показовою є властива лише дієслівним формам здатність дієіменника приєднувати інфінітив, напр.: - Ніяких, - зітхнув він, - ніяких, крім бажання зробити переворот в науці (І. Роздобудько).

Ці особливості зумовлюють потенційну предикатність дієіменника як мовного знака, відтворення ним структури вихідної пропозиції. Г. М. Манаєнко вказує на те, що пропозиція може бути втілена в різних мовних висловленнях, для яких вона є семантичним інваріантом [12, с. 60]. Призначення пропозиції - відображувати певну подію або ситуацію об'єктивної дійсності. Пропозиція повністю позбавлена інформації понад відомості про предикат та його актанти. Зауважимо, що поділ пропозицій на основну (виражену предикативним ядром речення) і додаткову (приховану, згорнуту) ми приймаємо лише умовно, для зручності викладу, оскільки на семантичному рівні за значенням основна пропозиція еквівалентна додатковій і навпаки.

Підтримуємо погляд на пропозицію як зв'язну ланку між реченням як відносно самостійною номінативною одиницею й комунікативною одиницею - текстом [9, с. 38]. На нашу думку, такий підхід уможливлює розуміння пропозиції як певної інформації, закладеної в реченні й тексті, а також уможливлює її кількісний аналіз, наприклад, 4 пропозиції містить речення: Якраз зверху залунали гучні голоси, цокання підборів, звук поцілунків, клацання замків (І. Роздобудько).

Дієіменник із залежними словоформами утворює дієіменниковий зворот, який не відокремлюється в структурі речення, хоч і характеризується певною семантичною автономністю, що виявляється в можливості розгортання в самостійне речення, абсолютно тотожне за семантикою, напр.: - Ну як, - розгубилася я, - минулого разу ви досить цікаво розповідали про існування двох світів, що розташовуються один над одним...

(І. Роздобудько) - <...> минулого разу ви досить цікаво розповідали про те, що існують два світи, що розташовуються один над одним...

Функційно-семантична типологія дієіменника засвідчила його можливість виконувати в реченні різноманітні функції, виступати носієм як додаткової предикативності, так і основної (зі специфікою накладання значень основної й згорнутої предикації). Дієіменник може входити до складу головних членів, які утворюють предикативний центр речення, й перебувати в незалежній позиції. Напр.: Приїзд гостей здивував усіх; Мене дратує його спів. У функції підмета, дієіменник із залежною словоформою являє собою субстантивовану номіналізовану конструкцію, семантично еквівалентну реченню. До складу такого звороту входить потенційний предикат і потенційний суб'єкт: Гості приїхали, Він співає; характерна потенційна реалізація категорій модальності й темпоральності, оскільки події постають як реальні, локалізовані в часі. Таким чином зберігається значення додаткової предикації, підмет являє собою пропозиційну номінацію. Таку пропозицію не можна кваліфікувати як додаткову (вона містить у собі тему висловлення), її варто розглядати як згорнуту.

Те саме стосується й вираженого дієіменником присудка: Король Оттон знав, що Костянтинів дар - це вигадка пап... (С. Скляренко).

У таких випадках наявна контамінація, накладання двох предикацій. При цьому суб'єкти й предикати основної й додаткової предикації різні. Потенційно гості - суб'єкт, приїхали - предикат; приїзд - формальний суб'єкт основної предикації, здивував - предикат.

У ролі присудка - навпаки: предикати основного й додаткового ядра збігаються, напр.: Костянтинів дар - це вигадка пап (Дар - це папи вигадали); слово вигадка одночасно являє собою основний і додатковий предикат.

Дієіменник може утворювати речення й без участі дієслів як головний член односкладного речення.

З-поміж різновидів номінативних речень дієіменник найчастіше утворює буттєві номінативні речення: Мовчання (В. Винниченко); Терпіння (Іван Багряний) або власне-називні речення, до яких належать назви книг, статей, картин, написи на вивісках тощо: Роздуми про поезію (Літературна Україна, 15.11.2012); Послання Голодомору (Україна молода, 05.01.2016); Вихід; рідше - спонукально-бажальні номінативні речення, які стверджують необхідність або бажаність того, щоб стан, дія, названа дієіменником, відбулася або почалася: Мовчання! (В. Дрозд); Зйомка! (О. Довженко); або ж навпаки - припинилася: Розмови! (В. Винниченко). Семантичні характеристики таких речень засвідчують їх аналогію до двоскладних речень.

У позиції другорядних членів речення дієіменник може виконувати різні функції, зокрема неузгодженого означення: Марійка не була при процедурі примовлення (О. Кобилянська); додатка: Любив пташиний щебет у саду і в полі (О. Довженко); обставини: Василіки лютували, вони кипіли від обурення (С. Скляренко). У функції атрибута дієіменник може також вживатися як прикладка: Відчуваю і досі його думи-турботи, його втрати-скорботи, його зерна-чуття (М. Сингаївський). Але традиційний розподіл за членами речення не є достатнім для аналізу такого об'єкта мови, як дієіменник. Його категорійні властивості зумовлюють необхідність дослідження особливостей семантики та зв'язків, у яких дієіменник або дієіменниковий зворот перебуває в реченні.

Особливо цікавим видається інформаційне навантаження дієіменника в тексті. Адже як посередник спілкування між мовцями текст являє собою складний комунікативний механізм, у якому реалізується мовленнєва функція (передавання інформації).

Під час аналізу інформаційного навантаження дієіменників у тексті важливою постає їхня роль у комунікативній організації речення-висловлення й тексту, оскільки ідея «інформаційних центрів» речення як висловлення передбачає звернення до комунікативного членування. Суттєвим є відношення компонентів актуального членування до повідомлюваної в ньому інформації. Тема і рема - носії різної інформації. Ремі властивий максимум семантико- контекстуальної ваги, максимум нової інформації. Тема містить мінімум нової інформації або не містить такої взагалі. Дієіменник може вживатися у функції як теми: А стрільба все йде, йде... (В. Сосюра), так і реми: Але то більш уночі - і гарячкове белькотіння, і стогін (Іван Багряний). Аналіз комунікативних функцій дієіменника у висловленні засвідчив перевагу випадків функціонування як реми над випадками вживання як теми висловлення (65 % і 35 % відповідно).

Цікавим, на наш погляд, є те, що тема і рема інформації, поданої стисло, й інформації, поданої розгорнуто, ідентичні. Цей момент цілком відповідає ідеям взаємозв'язку комунікативної й інформаційної організації тексту.

Водночас зауважимо, що поняття інформаційної компресії слід відрізняти від компресії комунікативної, які співвідносяться як видове й родове поняття. Так, О. О. Крилова розрізняє два типи текстів: 1) такі, які містять тему-дане, відоме, й 2) такі, де в складі теми є нове [11, с. 264]. Текстам другого типу властива комунікативна компресія. Вони в стислому вигляді містять нову інформацію, яка могла б експлікуватися в ремах кількох речень, попри дію принципу адитивності, згідно з яким кожне речення збільшує об'єм інформації на одну одиницю значення.

Комунікативна компресія властива більшою мірою писемному мовленню, коли висловлення підвищує комунікативну обізнаність адресата не на одну, а одразу на кілька одиниць значення. При цьому тема-нове може бути виражена дієіменником, напр.: - Хай заспіває про Супруна-козака, - сказав Панько Виривайло, - ох і пісня ж грусна!

Загальна мовчанка (Т) // підтвердила, що Панькове бажання припало до серця всім (R) (Ю. Яновський).

Комунікативне членування тексту спрямоване розкрити внутрішні зв'язки, закономірності організації інформації тощо. Вихідний пункт тексту отримав назву гіпертема (макротема), відповідно, співвідноситься він із ремою тексту - гіперремою (макроремою). Ці компоненти не можна ототожнювати з конкретними темами і ремами висловлень: вони являють собою їх узагальнення, яке становить їх змістовий і формальний інваріант, що втілює комунікативне завдання тексту [11, с. 262-263]. Поєднання гіпертеми з гіперремою дає нам комунікативно-синтаксичну й семантико-синтаксичну формулу організації певного тексту, напр., гіпертема - «спогади» / гіперрема - «про ранкові прокидання»: Спогади гойдали мене, як хвилі в морі, і лоскотали своїми пінними баранцями. Їх було не так вже й багато. Вони були нетривкими і уривались не за моєю волею, як стара кіноплівка.

Але був один, що лишався зі мною досі. Якби мене спитали, що пам'ятаю з найбільшою теплотою з того періоду, я б згадала свої ранкові прокидання, про які вже згадувала раніше, - смачний запах з кухні, промінь сонця на обличчі... (І. Роздобудько).

Отже, дієіменник бере участь в організації суперструктурної схеми тексту [3], тобто й у виділенні певного мінімуму найважливішої інформації. Про це свідчить також здатність дієіменників бути «вузлами» інформації в текстах, де вони вживаються, наприклад, «ривок ^ пояснення ^ відтинання ^ відчуття»:

...Суть того «ривка» полягала в тому, що одного чудового дня вона зібрала всі свої речі, всі, до найменшої дрібниці, у великий мішок.

Виїхала за місто, вирила яму, висипала туди вміст того мішка, підпалила. А потім засипала ту яму землею. В якусь мить з жахом подумала, що робить так само, як її мати, - нищить минуле.

Саме так це було. Пояснення? Дуже просто: хотіла назавжди відрізати від себе все, що пов'язане з цією, як кажуть дорослі, «золотою порою» дитинства! Вона набридла їй, вона сиділа в її грудях, мов кілок або велика «циганська» голка, не даючи дихати і рухатись вперед.

Це «відтинання» сталося миттєво.

Вона повернулася до міста з зовсім іншим відчуттям і іншим віком, ніби одразу стала старшою за своїх однолітків років на сто! (І. Роздобудько).

Проведені мовні експерименти підтверджують думку про здатність дієіменника фокусувати на собі увагу, передавати базову семантику висловлення й тексту. Зокрема, спроба кількісного підрахунку інформаційної щільності тексту свідчить, що в більшості випадків дієіменник є найзмістовнішою одиницею, яку можна використати для вибірки, напр.: Карл- Йозеф Цумбруннен дивився на Карла-Йозефа Цумбруннена. Другий з них був тілом і лежав на докупи зсунутих письмових столах, від ніг до пояса вкритий рештками старої мішковини. Перший натомість був чимось іншим, значно тоншим. Цієї ночі настала мить його вивільнення. Йому було дивно бачити себе ззовні і не в дзеркалі: власне кажучи, то було не що інше як зіткнення двох найбільших таємниць існування - Смерті з Я (Ю. Андрухович). Щодо семантичної організації мікротексту, у ньому можна виділити ключові слова, найбільш вагомі для організації інформації - «вивільнення» і «зіткнення таємниць існування». У плані комунікативної організації цього мікротексту (складного синтаксичного цілого), його тему становить «вивільнення Карла-Йозефа Цумбруннена з власного тіла», а рему - «зіткнення Смерті з Я». Такою й буде найкоротша вибірка інформації цього тексту: «Вивільнення Карла- Йозефа Цумбруннена з власного тіла як зіткнення Смерті з Я» - 12 слів із 67 (17,9 %).

Отже, інформаційна компресія як стиснення плану позначального й збереження плану позначуваного є невід'ємною ознакою текстів, що містять дієіменники. Для визначення межі такого стиснення існує поняття текстової норми, яка варіюється в різних текстах. Її суть полягає в тому, що мовленнєва одиниця не повинна втрачати свого повідомлюваного смислу.

Розрізняють семіотичні й комунікативні способи інформаційної компресії.

До семіотичних (знакових, мовних) належать: лексична компресія (вживання терміна без визначення), синтаксична компресія (еліпсування, граматична неповнота, безсполучниковість, синтаксична асиметрія - пропуск логічних ланок висловлення) і формування мовленнєвих стереотипів - часте використання їх у певній ситуації (обмінна операція - обмін; засуджена особа - засуджений; засоби вираження смислу - засоби вираження).

До комунікативних (власне-текстових) належать: згортання інформації (наприклад, у рефераті опускається система доказів і аргументування, широко викладена в першоджерелі), застосування повторної номінації (лаконічних назв, які часто замінюють цілі відрізки тексту) [2].

Зауважимо, що в межах зазначеного розподілу дієіменник постає одиницею, яка поєднує в собі семіотичний (знаковий) і комунікативний (текстовий) аспекти компресії інформації. Дієіменники синтезують кілька способів створення структурно напруженого тексту: вони є вторинними предикатами, використовуються для утворення інформаційно компактних речень, можуть називати дію, не зазначаючи суб'єкта, а також звільняють текст від зайвої дієслівності.

Отже, дієіменник є асиметричною одиницею мови, що, завдяки синкретизму граматичних категорій іменника й дієслова, становить засіб ускладнення змістового плану речення, актуалізації й компресії інформації тексту. Основною метою вживання дієіменника в мові та мовленні вважаємо лаконічність подання інформації зі збереженням її обсягу. Уживання дієіменника є інформаційно значущим, оскільки привертає увагу реципієнта до змісту всього тексту й окремих його компонентів.

Здійснений аналіз інформаційного навантаження дієіменника в реченні й тексті може бути поглиблений із залученням іншого мовного матеріалу. Перспективним для наукових пошуків вважаємо аналіз дієіменника в когнітивному та стилістичному аспектах.

Список використаної літератури

1. Адамец П. О семантико-синтаксических функциях девербативных и деадъективных существительных / Пршемисл Адамец // Филологические науки. - 1973. - №4. - С. 40 - 45.

2. Валгина Н. С. Теория текста: Учебное пособие / Валина Н. С. - М. : Логос, 2003. -210с.

3. Дейк Т. А. ван. Стратегии понимания связного текста / Т. А. ван Дейк, В. Кинч // Новое в зарубежной лингвистике. - М., 1988. - Вып. 23. - С. 153 - 208.

4. Долженко Н. Г. Русское предложение с девербативным оборотом: особенности темпоральной семантики / Н. Г. Долженко // Филологические науки. - 2005. - № 6. - С. 63 - 71.

5. Залевская А. А. Введение в психолингвистику / Залевская А. А. - М. : Рос. гос. гуманитарный ун-т, 1999. - 381 с.

6. Зеніна А. В. Афіксальні словотвірні моделі термінів банківської справи (на матеріалі англізмів-субстантивів) / А. В. Зеніна // Філологічні студії : Науковий вісник Криворізького національного університету : зб. наук. праць. - Вип. 9 / ред. : Ж. В. Колоїз (відп. ред.), П. І. Білоусенко, А. З. Брацкі та ін. - Кривий Ріг, 2013. - С. 180 - 188.

7. Золотова Г. А. Коммуникативная грамматика русского языка / Золотова Г. А., Онипенко Н. К., Сидорова М. Ю. - М. : Наука, 2004. - 544 с.

8. Клименко Н.Ф. Динамічні процеси в сучасному українському лексиконі: [монографія] / Клименко Н. Ф. , Карпіловська Є. А. , Кислюк Л. П. - К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2008. - 336 с.

9. Колшанский Г. В. Коммуникативная функция и структура языка / Колшанский Г. В. - М. : Наука, 1984. - 175 с.

10. Краткий словарь когнитивных терминов / Кубрякова Е. С., Демьянков В. З., Панкрац Ю. Г., Лузина Л. Г. - М. : Филол. ф-т МГУ им. М. В. Ломоносова, 1997. - 243 с.

11. Крылова О. А. Коммуникативный синтаксис русского языка: дисс. ... доктора филол. наук : 10.02.01 / Ольга Алексеевна Крылова. - М. : РУДН, 1993. - 338 с.

12. Манаенко Г. Н. Предикация, предикативность и пропозиция в аспекте «информационного» осложнения предложения / Г. Н. Манаенко // Филологические науки. - 2004. - № 2. - С. 59-68.

13. Никитин М. В. Развернутые тезисы о концептах / Никитин М. В. // Вопр. когнитивной лингвистики : науч.-теорет. журн. - 2004. - № 1. - С. 53-64.

14. Смаль-Стоцький С. Граматика руської мови / Смаль-Стоцький С., Ґартнер Ф. - 3-є переробл. вид. - Відень, 1914. - 202 с.

15. Фрумкина Р. М. Психолингвистика / Фрумкина Р. М. - М. : Изд-во МГУ, 2006. -315 с.

Размещено на Allbest.ru