Функціонування репрезентантів концепту "Україна" у поетичному дискурсі Олекси Стефановича

Размещено на http://www.allbest.ru/

Функціонування репрезентантів концепту "Україна" у поетичному дискурсі Олекси Стефановича

І.В. Хоменська

Анотація

У статті проаналізовано використання концепту "Україна" у поетичному дискурсі Олекси Стефановича, детально розглянуто найуживаніші репрезентанти зазначеного концепту. Зазначено про вибудовування номінативного поля концепту "Україна" навколо понятійного ядра - держава, Батьківщина, рідний край (земля), країна.

Ключові слова: концепт, поезія, дискурс, Україна, семантичний.

Поезія представників Празької школи - самобутнє явище в історії української літературної мови. Показовими для їхнього ідіолекту є семантика, емоційно-експресивна наснаженість та структурні особливості метафористики. У кожного з "пражан" своєрідне творче обличчя, оригінальна стилістика. Е. Соловей визначила серед інших такі психологічні типи авторів: "поети буттєвого розмислу в міфопоетичній світобудові" - це О. Стефанович та О. Лятуринська, "поети потужного інтелектуально-філософського початку" - О. Ольжич та Є. Маланюк. Поезія О. Стефановича у стильовому напрямі менше схожа на поезію "пражан", але подібна до неї за темами. Наприклад, вона позбавлена волюнтаризму, впливу сірих буднів. Товариш і дослідник творчості О. Стефановича І. Фізер визначав особливості творчості поета у загерметизованості свого світу, романтичності, оригінальності поетики, музичності. "У віршах поета прочитується позиція заглибленого в себе філософа- самітника, ревного адепта власної незалежності, яку цінував вище усіх земних благ" [8, с. 23]. "За ним утвердилася слава одного з найталановитіших поетів Празької групи, - зазначав О. Мишанич, - але його замкнутість, самоізольованість і, очевидно, особлива вимогливість не дали змоги помножити її, самоутвердитись уже в новій, другій еміграції, де він жив більш ніж скромно, опинившись фактично поза літературним життям української громади" [7].

Мета статті - висвітлення репрезентації концепту "Україна" у поетичному дискурсі Олекси Стефановича. Об'єкт - концепт "Україна", предмет - компоненти, які формують структуру концепту "Україна". Насамперед варто визначати головне поняття когнітивної лінгвістики - концепт. Вважаємо за доцільне визначати концепт інтегрально, базуючись на результатах досліджень провідних учених двох головних напрямів осмислення згаданого поняття - лінгвокультурологічного та лінгвокогнітивного. мова літературний лінгвістика

Вже енциклопедичним трактуванням концепту з погляду когнітивної лінгвістики є визначення О. Кубрякової з "Краткого словаря когнитивных терминов", за яким концепт - це "оперативна змістовна одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку (linguamentalis), всієї картини світу, відображеної в людській психіці" [4, с. 90]. Це набір смислів, притаманних індивіду, якими він оперує у процесі пізнання чи мислення. Концепт об'єднує ментальні і психічні ресурси свідомості, а також інформаційні структури, які відбивають знання і досвід людини та є залежними від лінгвістичних, культурологічних і прагматичних чинників [3, с. 28].

О. Селіванова визначає концепт як інформаційну структуру свідомості, різносубстантну, організовану певним чином одиницю пам'яті, яка включає в себе сукупність вербальних і невербальних знань про об'єкт пізнання, набутих шляхом взаємодії п'яти психічних функцій свідомості і позасвідомого [9, с. 256]. Підсумувати визначення терміна "концепт" можна твердженням М. Болдирєва, який вважає, що концепти є ідеальними, абстрактними одиницями, смислами, які функціонують у процесі мислення і відбивають зміст отриманих знань та результатів пізнання світу у вигляді "квантів" знання [1, с. 23].

У О. Стефановича домінує інтуїтивне охоплення сутності речей і явищ у світі, подібне до міфологічного світосприйняття предків, він найактивніше опрацьовує міфологічні теми, особливо слов'янські, через які створює узагальнений образ України. О. Стефанович заглиблювався в історичне минуле своєї Батьківщини, шукаючи там витоків української державності, простежуючи процес її формування та занепаду. Основи української ментальності складалися ще в дохристиянські часи, тому і природніми у творчості поета щодо України є образи Перуна, Либеді, Дива, Лади. Особливе місце у цьому поетичному світі, у своєрідному пантеоні посідає Перун, він постає в О. Стефановича захисником українства.

Процес вербалізації концепту "Україна" у поетичному дискурсі Олекси Стефановича міцно пов'язаний з актуалізацією історичних постатей та подій, які є прямими асоціатами досліджуваного концепту. Тому його "Плач Ярославни" (1923) сприймається як спосіб вираження авторських емоцій і почуттів щодо минулого України, навіяних безсмертним "Словом о полку Ігоревім". Автор інтерпретує художньо не лише далеке минуле, а й сьогочасне лихо, що спіткало його Батьківщину. Автор створює образ хреста, який доведеться нести Україні за втрату могутньої держави Русі. Хрест для України - це прокляття, це постійна загроза поневолення її сусідами, принизливе рабське становище колонії. "Розрубати цей хрест", вивернути "злоречий камінь" - значить вирватися на волю, здобути незалежність. Плекаючи дух лицарства, поет накреслює для нього лише один шлях: тернистий шлях боротьби, що призведе або до загибелі, або до перемоги. Волюнтаристський порив, який проривається у кінці диптиха "Хрест", хоч і передається градацією, проте не має наступального характеру. Чимало творів у поетичному дискурсі Олекси Стефановича, у яких концепт вербалізовано ядерною лексемою "Україна" у різних парадигматичних формах: "Лежить на тілі України, її проклятіє, злодух, І до сьогоднішньої днини Несе їй чорную біду" [10: 66]. Автор створює образ України як нещасної, залежної країни за допомогою антропоморфної метафори, також у цьому випадку рядки викликають асоціації з образом "хреста", про який йшлося вище. Таким прокляттям автор вважає постійну загрозу поневолення, залежності країни. Чорна біда, проклятіє, злодух - усі ці слова та словосполучення створюють негативну ціннісну складову, передають емоцію занепаду, песимізму. Схожі негативні образи та цінності передає автор у багатьох рядках: "Ти бачив цюю Україну! - Лиш полини, лиш бур'яни... А мала вибуяти крином Благоуханної весни!" [11: 64] -образ залежної країни, ціннісна складова - негативна. "Не там, в йосафат-долині, У славі жаскій гряди, - Гряди в моїй Україні І там, великий, суди" - образ суду, конотація залежна, образ занепаду, ціннісна складова - негативна. "То не була б із Твого раю Стократная руїна, То вся б од краю і до краю Воскресла Україна!". У поетичному дискурсі Олекси Стефановича актуалізація концепту репрезентована амбівалентною структурою рай / пекло. Така репрезентація не є новаторською, але у цьому випадку пов'язана не традиційністю, спадковістю, а індивідуально-авторським сприйняттям світу. У мовотворчості О. Стефановича є пласт творів, у яких фігурують різноманітні релігійні образи та теми. Вони трансформуються у нові актуальні мотиви громадянської, філософської лірики через призму світогляду поета. У наведених вище рядках "рай" - це Україна колись, "руїна" (яка може бути пеклом) - Україна тепер. Хронотоп України у поетичному дискурсі О. Стефановича не сформовано через використання сегментів концепту "час". Для автора час опису держави визначається "славним минулим", "залежним сучасним" та вірою у краще майбутнє. Поет намагається активно задіяти історичний пласт під час об'єктивації концепту, у таких випадках здебільшого він використовує позитивні образи та надає сегментам концепту високих ціннісних характеристик. "Ти - Визволитель України Із довголітньої біди! З тобою всюди ми полинем, - Лише скажи, лише веди!.." [11, с. 68]. У наведених рядках йдеться про Богдана Хмельницького, одного з найвидатніших гетьманів козацьких часів, який асоціюється з свободою нашої Батьківщини. "За Україну ж цей двобій. За плодоносний наш чорнозем, - Тож як нечинними ми можем Стоять у прі цій вогневій?". Автор актуалізує сегмент "народ", надає йому додаткової конотації "войовничий, дієвий", також постульовано тезу "Україна - родюча земля", разом з тим створено образ "залежна" країна, ціннісна складова - позитивна, "Україна як найвища цінність".

Як йшлося вище, О. Стефанович активно залучав до об'єктивації концепту історичні події та постаті-асоціати. Найбільше імпонували поету діяльність Б. Хмельницького і П. Дорошенка, котрі прагнули здобути Україні незалежність. Поетизуючи образ Дорошенка, О. Стефанович розкриває ту несприятливу атмосферу, яка змушувала його шукати підтримки у турків: "Занадто панська - Польща. З нею важко. Гидке - московське: вірний твій холоп, Сміття твоє, підніжок твій Івашко" [11, с. 116]. "Ти Богом посланий, Богдане, Розбить кайдани лихоліть. Ніколи край не перестане За тебе Господа молить..." [11, с. 68]. У поезії "Дорошенко" автор стверджує: "І, може, й блисла би, соколю-вовче, Одна усім просторам булава. Коли б не поховало, Ярополче, Коли б не погребла тебе Москва". Минуло багато століть з того часу, але, як написано в одному з віршів Олени Теліги, "у ворогів все тая ж мова". Як і сьогодні, Росія увесь час намагалася підкорити народ України та захопити якомога більше територій. Створено образ: країна "залежна", "розділена на шматки".

Естафету боротьби за українську державність прийняли захисники Базару, Крут, Бродів, які довели історичну необхідність збройного опору зовнішнім і внутрішнім ворогам, продемонстрували незгасиме бажання волі, здатність життям офірувати заради визволення України, у таких поезіях актуалізовано сегмент "народ", якому надано додаткового смислу "войовничий, дієвий". У поезіях "Крути", "До Базару", "До Бродів", присвячених трагічним подіям, які безпосередньо пов'язані з українською історією, поет позиціонує себе як спостерігач-аналітик. "Не дівчата-молодиці, - З милим - батьківщина. Він вже там, де його друзі, Там, де місто Броди" [11, с. 198].

Також можна виділити окремі сегменти, які об'єктивують концепт "Україна" у поетичному дискурсі митця - це вершинні постаті українського національного духу - Сковороди, Шевченка, Гоголя ("То Гоголь був, і був то українець"), Ольжича ("Шевченко", 1928, 1936, 1964, 1965; "Гоголь", 1965; "О. Ольжичеві", 1942; "Ольжич", 1946; "Нам не знать, як згашено кров", 1949). Усі наведені антропоніми є безпосередніми асоціатами досліджуваного концепту і створюють своєрідний культурний каркас, який акумулює у свідомості читача поетичні здобутки українського народу, а також є певним гіперпосиланням на поетів-творців національної ідеї.

Найвищим злетом української державності в розумінні поета є княжа доба, а вже її відлунням стали козацькі часи й українська революція 1917-1920 рр. Свідок і учасник вікових визвольних змагань українців для О. Стефановича - золотоверхий Київ над Дніпром, якому присвятив одну з перлин своєї лірики - вірш "Київ" (1937): "Підійнявся злотно-зелено, А за тло - густа синьота. Хай яка впаде вагота, її скине смагле рамено. йшов Батий на нього не двічі, Та зникав туманом примар, - Він стоїть, мов князь-володар, йому вічність дивиться в вічі" [11, с. 2]. Топоніми-символи є поширеним способом об'єктивації концепту "Україна" у поетичному дискурсі.

"Дикими співами виє, Хижими співами - "йдем" - реве, Суне, як ніч, на Київ, Як темрява", автор створює образ "залежної, беззахисної держави", засобом метонімії місця викликає асоціації з Україною загалом. Окрім центру України, автор використовує й інші місця-асоціати та окремі символи української культури з метою репрезентації досліджуваного концепту. У творчості поета є Почаїв, Свята Софія, його Батьківщина Волинь: "І сплять Садки, Кургани, Гориньгроди, І спить уся сонливая Волинь" (через алегорію сну автор майстерно актуалізує сегмент концепту "Україна" "народ" з додатковою конотацією "залежний, бездіяльний. неактивний"); "А в далині очам зазолотів Четою глав розсвічений Почаїв, Повстаючи з-за синяви лісів"; "О, Ти, що тамо, де Почаїв"; "Грядеш до Софії Святої На білоснігому коні, А за тобою - твої вої, Орлята славної борні" (Софія - символ України та її духовності, актуалізовано сегмент концепту "народ" з додатковою конотацією "войовничий, дієвий"). Яскраво виражений позитивний смисл сегмента "народ", який часто актуалізується через топоніми, проявляється у контекстах, присвячених боротьбі за українську державність. "Ми йдем - туди. А там, в лісах Непримиримої Волині, - Вже стріли, гуки соколині". Або ж вживання символу України - гідроніма Дніпро для об'єктивації концепту "Україна". "Дніпро це реве та стогне, Це стогнуть степи та Чорне" - змальований простір країни, вжиті топоніми формують образ "України" з додатковою негативною конотацією "залежна", автор передає емоцію страждання через дієслівну синтагматику. Загалом твори, у яких актуалізовано досліджуваний концепт лексемою Дніпро, мають негативне емоційне навантаження. В атрибутивних конструкціях із словами-топонімами, які є номінаторами концепту, переважають поширювачі з негативно-оцінною семантикою. Ціннісну та емотивно-експресивну складову створюють також дисфемізми, наприклад, "На гори і Дніпро, В циновий обрій, в цинобровий, Гукав на недобро". Чимало випадків, коли автор формує опозиційне емоційне навантаження - цілком позитивне: "Ще просонню сповиті Дніпрові береги... У простій сивій свиті, Без зайвої ваги" - змальований автором пейзаж викликає у читача позитивне враження та асоціюється з мирною, спокійною країною.

Активним є сегмент концепту "Україна" - "народ". Він один із провідних і простежується у поетичному дискурсі поетів багатьох поколінь. Окрім того, він є окремим концептом, який потребує ґрунтовного дослідження. Деякі вчені-лінгвісти вважають, що власне поняття "народ" - позначає єдність людей, яка характеризується насамперед спільністю мови та території, а належність до групи за народженням це, очевидно, значення пов'язане зі словом рід [5]. Мова - це та перша характеристика, яка об'єднала український народ. Однак і в цей час народ - це група людей. У народу ще немає своєї держави, яка б об'єднала людей у націю, ось тому у різних проявах поряд з державницькими ідеями, тенденційними мотивами у ліриці "пражан" так часто активується сегмент "народ" концепту "Україна". Статистичні підрахунки свідчать про стабільну перевагу експліцитно та імпліцитно виражених негативних смислів у семантичному полі сегмента "народ" концепту "Україна" у поетичному дискурсі представників "Празької школи". Найчастіше сегмент "народ" асоціюється зі смислами - залежний, інертний (бездіяльний), байдужий. Між тим, дискурсивний аналіз дав змогу виявити низку інтерпретаційно важливих контекстів, у яких простежується зміна оцінного полюса. Ціннісний компонент складової набуває окреслено позитивного значення, потрапляючи в поле контекстуально-асоціативних зв'язків з концептом "майбутнє" (останній, враховуючи "трагічний песимізм" "пражан", має позитивне значення, пронизаний вірою у світле майбуття, перемогу, незалежність). Іменники нація та українці, як найбільш очевидні з погляду сучасності репрезентанти сегмента "народ", уже присутні у поетичній мові "пражан", хоча відсутні у поетів попередніх поколінь. Ціннісний компонент сегмента набуває окреслено позитивного значення, потрапляючи в поле контекстуально-асоціативних зв'язків з концептом "боротьба" та негативного значення під час кореляції з концептом "інертність" та його репрезентантів "бездіяльність" з відтінковим значенням "миролюбність".

У поетичному дискурсі Олекси Стефановича активним репрезентантом концепту "Україна" є його сегмент "держава", який, до слова, у попереднього покоління поетів не зустрічався, але активно розроблений "пражанами". Як окремі компоненти концепту синоніми до слова держава: країна, земля, край, сторона - вживаються рідше. У синтагматичному аспекті два останні компоненти можуть поєднуватися зі словами рідний, наш тощо. Виникає питання: у які історичні періоди ці асоціативні означення могли поєднуватись зі словом держава? Адже такий зв'язок наша держава, рідна держава, безумовно, накладає відбиток на внутрішній образ "нас", на національний характер, фізичну і комунікативну поведінку тощо [13]. Після змагань за українську державність на початку ХХ століття, учасниками яких у своїй більшості були представники "Празької школи", у поетів все частіше виникають твори, присвячені біомі Україна - держава. Наприклад: "Вже не Москва і не Варшава, Не за козаччину вже бій, А Українськая Держава В уяві блиснула твоїй!" [11, с. 68].

Репрезентанти концепту "Україна" - культура, українська душа також функціонують у поетичному дискурсі Олекси Стефановича: "Вони встають живими у словах: "Смієшся ти, а я ридаю, друже ". Як ти у них, ніхто, вкраїнська душе, Так не сміявсь, не плакав у віках!" [11, с. 75]. У наведеному контексті автор постулює тезу, яка проходить червоною ниткою у поетичному дискурсі Олекси Стефановича - "Україна як найвища цінність" і її складові - культура, традиції, ментальність, що разом входять до поетичного образу "українська душа".

Використання сегмента "Батьківщина" свідчить про самоідентифікацію автора, визначення свої належності до певного краю, народу. В українській етнології національна (етнічна) ідентичність (тотожність) - сукупність ознак, набутих етнічною спільнотою в процесі свого буття, яка усвідомлено визнає їх як такі, що відмінні від ознак, притаманних іншим етнічним утворенням [5]. Багатогранність розробки сегмента Батьківщина, рідний край, сторона є прикметною особливістю слов'янської поезії початку ХХ століття у зв'язку з історичними обставинами. Є чимало дослідників, які розглядали окремі концепти "Батьківщина", "рідна земля". Наприклад, Ю.С. Степанов у книзі "Константы: Словарь русской культуры" наводить такі компоненти образу "Рідна земля", притаманні для слов'янського менталітету (звісно, насамперед він має на увазі російський): "а) "біль" за свою землю, б) "природне багатство", в) власне земля, г) рідна людина, д) природа..., е) рідне слово" [10, с. 170]. "Казкові вимисли це? - Уся батьківщина - казка, Болюча, люба і жаска, Вогонь - у серце й лице!". Олекса Стефанович об'єктивує концепт Україна через активізацію сегмента Батьківщина, образ казки використано у зв'язку з тим, що компонент асоціюється зі світлим, добрим, але автор витворює оксюморон через поєднання в описі двох діаметрально протилежних описів - люба / болюча, що очевидно пов'язано з тим, що поет перебував у екзилі і фактично лишився за межами своєї Батьківщини. Висловлення любові до Батьківщини займає одне з провідних місць в аксіологічній системі поетів "Празької школи", нерідко вони постулюють і втілюють через свої твори тезу "Україна, як найвища цінність", надаючи особливої ціннісної складової концепту, адже апелюють до понять свята, сакральна: "О святая! Святая батьківщино моя! Як поможу тобі в одчаю, - І Ти закована, і я... Скажу тиранам Божу волю, Не зрозуміють, не приймуть -1 на Твоїм широкім полі" [11, с. 199].

М. Ткачук визначає складові, які формують ейдос України у творчості українських митців, а саме: 1) теми національної історії, життя народу залежного від Російської чи Австро-Угорської імперій; 2) проблема місця України у світі; 3) розмаїття сприйняття України: а) ліричне, б) історіософське, в) узагальнено-трагічне, г) абстраговано-сентиментальне; 4) конкретизація поняття "вітчизна" (поняття наповнюється життєвим змістом, подається в динаміці з рухом історії, рухом світу загалом); 5) уподібнення України матері (найсвятішому на землі, що випливає зі світорозуміння народу); 7) пейзажі, побутові й історичні деталі взаємодіють з такими поняттями, як свобода, подвиг, безсмертя. Дослідник відзначив еволюційні прикмети в процесі реалізації теми України: "...від окремих картинок, сентенцій до осягнення глибини всієї її історичної парадигми з сучасністю, до все більш органічного зв'язку з буттям народу, до усвідомлення необхідності державності України як гаранту духовного відродження й процвітання нації" [12]. Усі наведені типи, окрім ототожнення України з матір'ю, притаманні творчості Олекси Стефановича. Автор активно використовує складові простору та формує таким чином узагальнений образ України: "Напутив же проводир цей! ... Тихий, тихий степ. Лиш чутно, як диха тирса, Як трава росте". "Та ось хитнулися - зідхнули комиші, Оселі третіми озвалися півнями: - В дніпровій заводі - ні слуху ні душі"; "Зростає грім дніпрових струн, Замурували хмари обрій..."; "Дорогарівна така, гладка... Мигнули Тесова хатки, й не зоглядівся, коли Садки Свої розкинули садки"; "Лише пшениці ті безкраї, Лише ті давнії жита... Та місяць міг би ще засяять Про тебе, хвиле золота"; "Далекий вечоре рожевий, Пшениці місячні, ясні, Куди запалися ви, де ви, Чому згадалися мені?"; "Там - села скрізь, розгублені в полях, - Як рясно їх садами хтось обмаїв!.." У проаналізованих контекстах Олекса Стефанович, актуалізуючи простір України та його репрезентанти, формує позитивний образ України.

Не останнє місце у системі об'єктивації концепту "Україна" у поетичному дискурсі Олекси Стефановича займають сегменти, репрезентанти "край", "земля": "Чорнопапруге роздорожжя Та чорнокрилявини грай... Це дика сила зловорожа Занапастила світлий край"; "І без ножа не відірвати їй Од себе сина... Гіркий край!". У наведених контекстах простежується опозиція образів "світлий / гіркий". Репрезентант "земля" у процесі об'єктивації набуває метафоричного оформлення, асоціюється живим організмом, вона живе, говорить: "Та земля його просить і кличе: "Оглянись, оглянися назад!"" "Зомліла зелена земля" "Коли земля, як давні "трієцаріє", Повіддає багатства свого дари" "Реве та стогне Дніпр у млі, Земля здригається, як в трясцях" "Від неї кров - сторіками сторін, - Земля наскрізь гарячкою просякла. Вона встає, багряна, хмаросягла, Уся - німий в пустиню синю крик" [11, с. 63]. "Щоби довіку, як підлога, Земля рипіла і гула, Стогнала - скаржилась, небога, Людей і Бога прокляла" [11, с. 65]. "Чудо ясне, - дивне і страшне: Ожила земля й заговорила" [11, с. 74]. Через наведені контексти автор формує образ "хворої країни", а отже, "залежної".

Проведений аналіз ілюструє багатий матеріал у контексті об'єктивації концепту "Україна" у поетичному дискурсі Олекси Стефановича. Процес репрезентації концепту базується на індивідуально-авторському досвіді, націоналістичних ідеях та українській народній творчості, виявлена значна кількість нетипових, оригінальних способів вербалізації, що характеризує митця як ерудовану, багатогранну і оригінальну мовну особистість. Актуалізуються смисли дієва / бездіяльна, недієва, войовнича / миролюбна, залежна / незалежна, які в результаті формують позитивну або негативну ціннісну складову. Червоною ниткою у поетичному дискурсі митця проходить ідеологема "Україна як найвища цінність". Більшість способів вербалізації, образів та навіть цінностей є новаторськими. Однією з виражених характеристик творчості митця, як загалом більшості представників "Празької школи" є бінарність, дуалістичність репрезентації концепту. Автор об'єктивує концепт через багатий спектр репрезентантів, які є прямими та опосередкованими асоціатами концепту: слов'янські боги, топоніми (антропоніми, гідроніми). Активно задіяно історичний пласт, який формує міцний каркас у свідомості читача між "славним минулим" та "залежним сучасним". Також репрезентантами концепту "Україна" у мовотворчості Олекси Стефановича є: край, країна, Батьківщина, держава, складові українського простору (сад, гори, степ, ріки), народ та культура, душа.

Важливою для опису концептів є сполучуваність мовних одиниць, яка дає можливість більш повно відобразити відповідний фрагмент картини світу. Результати аналізу свідчать, що для ад'єктивної синтагматики концепту "Україна" характерними є прикметники та дієприкметники, які несуть в собі онтологічне знання (українськая, рідний, плодоносний), містять просторові характеристики (широкім, безкраї), естетичні параметри (тихий, місячні, ясні, світлий), емоційно-образну оцінку (злоречий, чорную, свята, непримиримої). Подібна семантика виділяється і в складі іменників (займенників), з якими сполучаються лексеми-вербалізатори концепту, але варто відзначити, що актуалізованих параметрів значно менше. Зокрема, сюди належать онтологічні (моїй) та емоційно-образні характеристики (руїна, визволитель). Розгляд дієслівної сполучуваності дав змогу виявити два типи зв'язку імені аналізованого концепту з дієсловами: а) у яких лексеми-вербалізатори виступають суб'єктом дії (бачив Україну, Суне на Київ, Ти закована); б) у яких є об'єктом дії або стану, такого типу зв'язку значно більше (Воскресла Україна, стогнуть степи, стогне Дніпр, його просить і кличе, гарячкою просякла, земля рипіла і гула, стогнала, ожила земля й заговорила). Контент-аналіз показав, що в переважній більшості контекстів концепт виступає не суб'єктом, а саме об'єктом дії, що пов'язано з метафоризацією концепту "Україна" та його сегментів. У синтагматиці концепту виділяється група як типізованих, так і ситуативних пропозицій.

Номінативне поле концепту "Україна" у поетичному дискурсі Олекси Стефановича вибудовується навколо понятійного ядра - держава, Батьківщина, рідний край (земля), країна. Семантико-когнітивні профілі представлені значною кількістю лексем, які є або у синонімічних зв'язках з ядерною лексемою-вербалізатором, або асоціатами концепту.Список використаної літератури

1. Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика: курс лекций по английской филологии / Николай Николаевич Болдырев. - Тамбов: Изд-во Тамбовского ун-та, 2000. - 123 с; Boldyrev N. N. Kognitivnaya semantika: kurs lektsiy po angliyskoy filologii / Nikolay Nikolaevich Boldyrev. - Tambov: Izd-vo Tambovskogo un-ta, 2000. - 123 s.

2. Історія української літератури XX століття. Книга перша / За ред. В.Г. Дончика. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://litmisto.org.ua/?p=2250; Istoriia ukrainskoi literatury XX stolittia. Knyha persha / Za red. V. H. Donchyka. - [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu: http://litmisto.org.ua/?p=2250.

3. Кубрякова Е.С. Возвращаясь к определению знака / Е.С. Кубрякова // Вопросы языкознания. - 193. - № 4. - С. 28; Kubryakova Ye. S. Vozvrashchayas k opredeleniyu znaka / Ye. S. Kubryakova // Voprosy yazykoznaniya. - 193. - № 4. - S. 28

4. Кубрякова Е.С. и др. Краткий словарь когнитивных терминов / Под ред. Е.С. Кубряковой. - М.: Филол. ф-т МГУ им. М.В. Ломоносова, 1997. - 245 с; Kubryakova Ye. S. i dr. Kratkiy slovar kognitivnykh terminov / Pod red. Ye. S. Kubryakovoy. - M.: Filol. f-t MGU im. M. V. Lomonosova, 1997. - 245 s.

5. Мала енциклопедія українського народознавства / За ред. чл.-кор. НАН України С. Павлюка. - Львів, 2005. - 233 с.; Mala entsyklopediia ukrainskoho narodoznavstva / Za red. chl.-kor. NAN Ukrainy S. Pavliuka. - Lviv, 2005. - 233 s.

6. Муратова Е.Н. Вираження концепту "народ" в російській мові [Текст] / Е.Н. Муратова, А.Е. Сенцов // Молодий вчений. - 2011. - № 10. Т.2. - С. 40-42; Muratova E. N. Vyrazhennia kontseptu "narod" v rosiiskii movi [Tekst] / E. N. Muratova,E. Sentsov // Molodyi vchenyi. - 2011. - № 10. T.2. - S. 40-42

7. Мишанич О. Вічний сурмач / О. Мишанич // Повернення. - К., 1993. - С. 112; Myshanych O. Vichnyi surmach / O. Myshanych // Povernennia. - K., 1993. - S. 112

8. Просалова В.А. Поезія "Празької школи": Навчальний посібник /

А. Просалова. - Донецьк: Веда, 2000. - 90 с.; Prosalova V. A. Poeziia "Prazkoi shkoly": Navchalnyi posibnyk / V. A. Prosalova. - Donetsk: Veda, 2000. - 90 s.

9. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / О.О. Селіванова. - Полтава: Довкілля-К, 2006. - 716 с.; Selivanova O. O. Suchasna linhvistyka: terminolohichna entsyklopediia / O. O. Selivanova. - Poltava: Dovkillia-K, 2006.716 s.

10. Степанов Ю.С. Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования / Ю.С. Степанов. - М.: Школа "Языки русской культуры", 1997. - 824 с. - C. 40; Stepanov Yu. S. Konstanty. Slovar russkoy kultury. Opyt issledovaniya / Yu. S. Stepanov. - M.: Shkola "Yazyki russkoy kultury", 1997. - 824 s. - S. 40

11. Стефанович О. Зібрані твори / О. Стефанович. - Торонто: Євшан-зілля, 1975. - 304 с.; Stefanovych O. Zibrani tvory / O. Stefanovych. - Toronto: Yevshan-zillia, 1975. - 304 s.

12. Ткачук М.П. Українська поезія останньої третини XIX століття: основні тенденції розвитку й естетична стратегія / Микола Платонович Ткачук. - Тернопіль: ГДПУ, 1998. - 80 с.; Tkachuk M.P. Ukrainska poeziia ostannoi tretyny XIX stolittia: osnovni tendentsii rozvytku y estetychna stratehiia / Mykola Platonovych Tkachuk. - Ternopil: HDPU, 1998. - 80 s.

13. Яремко Я. Концепт держава в українському політичному дискурсі / Я. Яремко // Українознавчі студії. - 2012-2013. - № 13-14. - С. 154-170. - [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/i-pdf/Us 2012-2013 13-14 20.pdf; Iaremko Ya. Kontsept derzhava v ukrainskomu politychnomu dyskursi / Ya. Yaremko // Ukrainoznavchi studii. - 2012-2013. - № 13-14. - S. 154-170. - [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu: http://nbuv.gov.ua/i-pdf/Us 2012-2013 13-14 20.pdf.

Размещено на Allbest.ru