Засоби інтерлінгвальної симетрії у відображенні мовної особистості (на матеріалі художнього тексту Кларісе Ліспектор)

Сучасна наука досить активно досліджує проблему мовної особистості, поява якої була започаткована працями В. Гумбольдта та І. Бодуена де Куртене, що досліджували суть мови як посередника між людиною з її внутрішнім світом та дійсністю. Сьогодні поняття мовної особистості вивчають у двох напрямках: лінгводидактичному (Ю. Караулов, Г. Богін, Л. Клобукова) та лінгвокультурологічному (Л. Гришаєва, В. Карасик, В. Колесов). Останнім часом термін мовної особистості набув полісемантичноcті [3; 5; 6]. Науковці розрізняють «мовленнєву особистість», «емоційну мовну особистість», «історичну мовну особистість», «текстову особистість», «регіональну мовну особистість» та ін.

Завдання нашого дослідження полягає у з'ясуванні маркерів мовної особистості на матеріалі оригінального тексту португальською мовою та його українського перекладу. Зокрема, наша зацікавленість спрямована на виявлення інтерлінгвальної симетрії у засобах вираження образу героїні зазначеного твору. Міжмовні дослідження сьогодні є досить актуальними, оскільки дозволяють з'ясувати специфіку мовної свідомості людини, способи побудови мовного висловлювання як виявів етнонаціональних стереотипів засобами мови.

Метою нашого дослідження було виявити спільні ознаки у побудові окремих семантичних, лексичних та граматичних утворень на матеріалі художнього тексту сучасної бразильської письменниці Кларісе Ліспектор. Учені встановили, що нерідко відтворення реалій у процесі перекладу складає серйозну проблему, оскільки виникають певні труднощі у пошуках адекватного відповідника, особливо якщо йдеться про безеквівалентні одиниці [1]. Проте аналізований художній текст [7] дає нам вдячний матеріал для розгляду міжмовних універсалій як вияву семантичного та структурного мультикультуралізму, яскравим представником якого можна вважати Кларісе Ліспектор.

Сучасні майстри художнього слова (Бенджамін Мозер, Орхан Памук) ставлять «містичну і сюрреалістичну» письменницю поряд із кабалістами, від Абулафія до Спінози, пророкуючи їй почесне місце у єврейській, латиноамериканській і світовій жіночій літературі.

Кларісе Ліспектор - авторка численних новел та оповідань, високу художність яких відзначала світова критика. Усього у творчому доробку письменниці 8 романів, 8 збірників оповідань, літературознавчі статті, переклад португальською мовою роману Оскара Уайлда «Портрет Доріана Грея». Найбільший успіх Кларисі Ліспектор приніс збірник оповідань «Сімейні пута», у якому вона всебічно розкрила соціальні та особисті проблеми жінок.

Автори цієї статті були першими, хто підготував і презентував на конференції власний переклад новели «Любов» (“Amor ”), оскільки жодної офіційної україномовної версії цього твору не було виявлено. Зауважимо, що у процесі роботи ми скористалися можливостями комп'ютерного перекладу, а далі співпрацювали з перекладачами-носіями португальської мови. Це дозволило нам отримати максимально наближений до оригіналу переклад тексту, що і послужив відправним матеріалом для вивчення зазначеної проблеми.

Актуальні дослідження художнього тексту передбачають з'ясування набору технологій, стратегій, інтерпретації з культурними та смисловими конструктами, які улягають у широке поняття стилю письменника, однією з вагомих складових якого є мовна особистість, що проявляється через сукупність різноманітних прийомів та засобів художнього впливу на читача літературного твору [2]. Наша увага була зосереджена на таких лінгвостилістичних засобах, як інтимізація, що досягається специфічним добором синонімічних лексем та конструкцій, особливим розташуванням порядку слів та прийому інтроспекції - засобу проникнення у внутрішній світ наратора або головного героя.

Особливим засобом, до якого вдається Кларісе Ліспектор у своїй новелі «Любов» (“Amor”) [7], є інтимізація, завдяки якій створюється атмосфера довірливого спілкування автора з читачем. З цією метою письменниця активно використовує прийом смислової амбівалентності, суть якого полягає у тенденції протинаправленості висловлюваних суджень, роздумів, розмірковувань, використання так званого заперечення одночасно із ствердженням:

Оглядала чисті меблі, і серце поволі стискалося з переляку. Та в її житті не було місця для почуття ніжності до свого переляку - вона видаляла його з тією ж вправністю, якою виконувала хатню роботу. Часом виходила за покупками або відносила що-небудь у майстерню, хвилюючись за своїми домашніми у час їхньої відсутності. Коли поверталася, день добігав кінця, діти приходили зі школи , вимагаючи уваги до себе.

Як бачимо, український варіант зберігає особливі типи значень і смислів мови оригіналу, що характеризуються пластичністю та мінливістю. Автор надає право читачеві на індивідуальне сприйняття змісту зображуваного, не ускладнюючи його авторськими коментарями, які б нав'язували читачеві інакше розуміння реалій зображуваного.

Досить продуктивно письменниця використовує так званий прийом зовнішнього бачення того, що зображено або описано у тексті. Це може бути опис події, портретна характеристика, опис емоційних станів, наприклад:

Він жував жуйку в пітьмі. Без страждання, з відкритими очима.

Чималу роль у відтворенні внутрішнього світу героїні Кларісе Ліспектор відводить такому прийому, як використання однорідності:

Усе було дивним, надто солодким, надто великим.

Автор вдало використовує цей прийом, поєднуючи його із специфічною локалізацією конструкції здебільшого у постпозиції фрази. Завдяки цьому досягається ефект концентрації уваги на потрібному смисловому ядрі, твориться довірливий фон подання інформації про внутрішній стан героїні, її емоційне налаштування та психофізичні кондиції.

Доволі яскравими постають конструкції з порівняльними зворотами, у яких письменниця постає новатором у пошуках асоціацій:

На деревах висіли фрукти, чорні, солодкі, як мед. На землі лежали кісточки, сухі, пописані звивинами, як маленькі підгнилі мізки.

Героїня новели Кларісе Ліспектор - Ана постає перед читачем людиною з тонким внутрішнім світом, який комунікує з нею через прийоми персоніфікації:

інтерлінгвальний симетрія дискурс художній

Великі ножиці скреготали по тканині...

Історія Ани, головної героїні новели «Любов», завершується описом відображення жінки у дзеркалі. Для автора дзеркало - це єдиний штучно створений матеріал, який жінкою сприймається природно. Адже якщо людина, яка дивиться у дзеркало, здатна бачити його, не бачачи себе, вона розуміє, що сутність глибини люстра - у його порожнечі. І саме у такі хвилини, стоячи перед дзеркалом, жінка усвідомлює глибинну таємничість свого фемінінного єства.