Англомовна захисна промова адвоката крізь призму теорії мовленнєвих актів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича

Кафедра англійської мови

Англомовна захисна промова адвоката крізь призму теорії мовленнєвих актів

Куковська Вікторія Ігорівна, аспірант

Анотація

Стаття присвячена дослідженню прагматичних особливостей захисної промови адвоката та їх ролі у здійсненні успішного мовленнєвого впливу на суд присяжних. Формально композиція адвокатського виступу висвітлює послідовність процесуального доказу, а фактично відбувається програмування суду присяжних на прийняття позитивного для судового оратора рішення. За допомогою комунікативно-прагматичного методу виокремлено ряд висловлювань за їх прагматичним спрямуванням, а саме інформативи (експлікативи, аргументативи, афірмативи), реквестиви, директиви та запит, а також досліджено їх функціонування у різних частинах захисної промови. Шляхом звернення захисника в тій чи іншій мірі до відповідного типу речення протягом всієї його промови імпліцитно прослідковується заклик до виправдання підсудного. У результаті дослідження встановлено, що найчастіше адвокат у всіх трьох частинах виступу використовує афірмативні висловлювання, які разом з експлікативами у вступі та основній частині підтверджують тезу аргументативних висловлювань у заключній частині про невинуватість підзахисного. При цьому вживання реквестивів, запитів та директивів слугує налагодженню та підтримці контакту із судовою аудиторією, що забезпечує ефективність здійснення на присяжних мовленнєвого впливу.

Ключові слова: захисна промова адвоката, мовленнєвий акт, експлікативи, афірмативи, аргументативи, реквестиви, запит.

Постановка проблеми. Поширення антропоцентричних напрямків у сучасній лінгвістиці вплинуло на зміну фокусу наукових досліджень, і на основі цього на даному етапі розвитку мовознавства відбувається розгляд мови як продукту людської свідомості та як невід'ємної складової взаємодії людини із навколишнім світом. Сприйняття людини як основного творця мови дозволяє вивчити різноманітні аспекти комунікативних явищ на рівні їх прагматичних особливостей, що, у свою чергу, дозволяє «зрозуміти смислооформлене функціонування мови, тобто прослідкувати динамічне конструювання значення в процесі мовленнєвого використання» [15, с. 16].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі дослідження мовленнєвих актів у лінгвістиці присвячена достатня кількість праць (Дж. Остін, Дж. Серль, Д. Вундерліх, Г. Грайс, Г. Хінделанг, С. Штаффелдт, К. Бах, У. Шмітц, Н. Арутюнова, Т. Балмер, В. Богданов, Ю. Апресян, Г. Почепцов та ін.). Крім того, у процесі розвитку теорії мовленнєвих актів значна увага мовознавців приділяється вивченню тих чи інших типів мовленнєвих актів: питальних (О. Почепцов, Т. Андреева), оцінних (Л. Аніпкіна, Т. Булигіна), диспозиційних (Т. Щуголь), складних (В. Карабан), непрямих (В. Сокеланд, Г. Почепцов); імпліцитного вираження компонентів мовленнєвого акту (Л. Безугла, В. Дементьев, О. Сищиков, Е. Ролф та ін.). Однак, незважаючи на велику кількість робіт, присвячених висвітленню характеристик різноманітних типів мовленнєвих актів, їхня роль у здійсненні ефективного мовленнєвого впливу на суд присяжних під час адвокатського виступу досі залишається не дослідженою. Цими причинами, а також загальною гносеологічною необхідністю дослідження вербальної реалізації мовленнєвої сугестії під час людської комунікації зумовлена актуальність і перспективність даної праці.

Постановка завдання. Мета роботи полягає у вивченні прагматичних особливостей частин англомовної захисної промови адвоката, що впливають на ефективність вербальної сугестії захисника на суд присяжних.

Об'єктом дослідження виступають тексти сучасних англомовних захисних промов адвоката. Предметом даної роботи є характеристика мовленнєвих актів англомовних захисних промов адвокатів і їх роль у здійсненні успішного мовленнєвого впливу на суд присяжних.

Поставлена мета мотивує наступні завдання дослідження: конкретизація поняття «адвокатська захисна промова»; визначення поняття «мовленнєвий акт»; визначення оптимального методу для виокремлення типів мовленнєвих актів, притаманних досліджуваним промовам адвокатів; дослідження особливостей функціонування мовленнєвих актів у захисних промовах для здійснення ефективної мовленнєвої сугестії.

Матеріалом дослідження слугують десять успішних англомовних захисних промов адвокатів ХХ-ХХІ ст. (загалом 8500 мовленнєвих зразків).

Виклад основного матеріалу. У лінгвістиці під захисною промовою розуміють «ділову публічну промову, судову за типом і дорадчу (відносно суду) за характером» [5, с. 262]. При цьому, як зазначає С. Начерна, даний тип судової промови характеризується обмеженою сферою застосування, оцінювально-правовою природою, ознаками полемічності, обмеженістю її предмета, певними умовами для її адресата [5, с. 262].

У свою чергу, ми розглядаємо захисну промову як монологічну форму комунікації, що має на меті виправдання підзахисного та характеризується компететивністю, ясністю викладу інформації і мовленнєвою персуазивністю.

За допомогою комунікативно-прагматичного методу виокремлено різні типи мовленнєвих актів, притаманних кожній із частин захисної промови. Застосування даного методу мотивується тим, що він найкраще допомагає вивчити людську складову комунікації, оскільки предметом його аналізу є «антропологічна сутність мовних структур, їх амбівалентні відносини до інших елементів висловлювання і до учасників комунікативно-знакової ситуації в рамках відповідного їй мовленнєвого акту» [1, с. 220].

Щодо визначення поняття «мовленнєвий акт» мовознавці розуміють його по-різному. Водночас, у нашій роботі ми погоджуємося із О. Селівановою та трактуємо даний термін як «одиницю мовленнєвого спілкування; ситуативно й інтенційно обумовлене мовленнєве висловлювання мовця, орієнтоване на адресата та його результативну реакцію» [7, с. 55].

Незважаючи на різнорідність мовленнєвих актів, усім їм притаманні три основні риси, а саме: 1) інтенційність, тобто головна мета мовця, яка реалізується у висловлюванні певної мовленнєвої дії та за допомогою якої він може отримати очікуваний результат; 2) цілеспрямованість, тобто цілеспрямований вибір мовних засобів, які найкраще передають зміст повідомлення та відображають наміри адресанта; З) конвенційність, тобто наявність між комунікантами спільних базових знань і відносно однакового рівня мовленнєвої компетенції під час спілкування.

На думку Дж. Остіна, мовленнєвому акту притаманна певна структура, яка складається з трьох груп дій, а точніше: 1) локутивного акта, або локуції, тобто «акту проголошення деякого висловлювання, його фонетична та графічна оболонка» [6, с. ЗО]; 2) ілокутивного акту, чи ілокуції, яке полягає у наданні повідомленню певної ілокутивної сили, передаючи при цьому справжні наміри адресанта; 3) перлокутивного акту, або перлокуції, тобто досягнення бажаного результату через розпізнання ілокутивної сили повідомлення завдяки цілеспрямованому впливу на комунікативного партнера. Дослідник поділив також усі комунікативні акти за характером їх ілокуції та виокремив п'ять класів мовленнєвих актів: вердиктиви (відображають прийняття рішення мовцем або надання ним певної оцінки), екзерситиви (передають правові й авторитетні можливості мовця), комісиви (комунікативні дії обіцянки та різного роду зобов'язань), бехабітиви (відображають поведінку мовця у суспільстві та його ввічливе / неввічливе ставлення до комунікативного партнера), експозитиви (характеризують участь комуніканта в процесі спілкування).

Більш удосконалену класифікацію мовленнєвих актів запропонував американський логік Дж. Серль, який відносив усі мовленнєві акти до ілокутивних та не виділяв їх перлокутивної частини, вважаючи її позамовним фактором. На думку дослідника, комунікативний акт складається із пропозиції (референції, що називає особу або предмет, та предикації, що вказує на риси референта) та ілокуції, а основними його функціями вважав ілокутивні сили, які вербально чи невербально представлені в ньому.

Як зазначає Дж. Серль, «здійснення ілокутивного акту належить до тих форм поведінки, які регулюються правилами ... Я постараюся показати, що такі дії, як постановка питань або висловлення тверджень, регулюються правилами так само, як підкоряються правилам, наприклад, базовий удар у бейсболі або хід конем у шахах» [8, с. 151-152]. Отже, дослідник будує свою класифікацію на основі особливостей ілокутивної цілі мовленнєвого акту та поділяє акти на п'ять груп: 1) репрезентативи (асертиви) відображають реальний стан справ у суспільстві та відповідальність мовця за його істинність; 2) директиви передають намагання мовця схилити комунікативного партнера до виконання / невиконання певної дії; 3) комісиви виражають обов'язок мовця виконати певну дію в майбутньому; 4) експресиви маніфестують емоційно-психологічний стан адресанта; 5) декларативи показують зміну соціального стану суб'єкта як повноправної особи.

Переломлюючи основні принципи прагматичного підходу до завдань даної роботи, нами розроблено класифікацію висловлювань за їх прагматичним спрямуванням. Запропонована класифікація більшим чином ґрунтується на «перспективній класифікації» А. Тсуї [9, с. 24]. Таким чином, у роботі виокремлено такі прагматичні типи висловлювань: інформатив (informative), реквестив (requestive), директив (directive) і запит (elicitation). За нашими спостереженнями, інші типи мовленнєвих актів, визначені А. Тсуї (промісиви та менасиви), в адвокатських промовах не засвідчено.

Інформативи трактуємо, разом з І. Морозовою, як «клас висловлювань, що містять інформацію про факти, особисті переживання, переконання, судження оцінного характеру, почуття та думки» [4, с. 139-140]. Такі висловлювання охоплюють класи експлікативів (explicative), аргументативів (argumentative) і афірмативів (affirmative).

Експлікативи надають пояснення якомусь факту, звернення до передумов вчинків людей, історію їх життя й інше. Наприклад: And up until 1992 or 1993, Tommy Cryer was filing federal income tax returns [13]. Під висловлюваннями типу аргументатив розглядаємо такі, де надаються докази або наводиться низка умовиводів на підтвердження або спростування попереднього чи наступного інформативу. Напр.: Even to today they are still pushing it back because it doesn't make any sense [10]. Афірмативи являють собою короткі висловлювання, що містять вербальні твердження, які, будучи багаторазово повторюваними, закріплюють певні враження або установки у підсвідомості людини (термін запозичений із професійної психології нейролінгвістичного програмування) [2, с. 73; 3]. Напр.: She did it accidentally and Bryce's death is in every way a tragedy, but not tragic event is a crime. It's been agreed that it was an accident [12].

У реквестивному висловлюванні дія, виражена дієсловом-присудком, «не є обов'язковою для виконання адресатом. Тут адресат і адресант або рівноправні, або адресант за своїм соціальним статусом є нижче адресата» [4, с. 139-140], тому адресант не може вжити директив. Напр.: But may I suggest to you what it takes, what is perhaps the most important affair in a party's life. Let me give you an example [14].

Директив має на меті змусити слухача виконати певну дію. Напр.: But have him answer these questions [11].

Під запитом розуміємо висловлювання, прагматично скеровані на отримання інформації або, як це найчастіше спостерігається в захисних промовах, внутрішню рефлексію слухачів, тобто звернення до їх внутрішнього «Я». Напр.: So what would you expect his brothers, all doctors, to do? [16].

У результаті розгляду сучасних успішних англомовних захисних промов виокремлені типи прагматичних висловлювань розподілилися наступним чином.

Таблиця 1 Прагматичні типи висловлювань в англомовній захисній промові