Полімодельність сучасного ділового комунікативного процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

Полімодельність сучасного ділового комунікативного процесу

канд. філол. наук, доц.

О.М. Торосян

Анотація

діловий комунікативний спілкування емотивний

Проблема моделювання комунікативного процесу залишається актуальною, незважаючи на описи численних моделей, здійснені в сучасній лінгвістичній літературі. Автор ставить за мету проаналізувати типові підходи до зазначеної проблеми. Використовуючи порівняльний, дескриптивний і типологічний методи дослідження, доходить до висновку про полімодельність ділового комунікативного процесу як складного багатогранного явища.

Ключові слова: ділове спілкування, комунікативний процес, контекстна модель, моделювання, полімодельність, прагмалінгвістична модель.

Аннотация

Проблема моделирования коммуникативного процесса остается актуальной, несмотря на многочисленные модели, представленные в современной лингвистической литературе. Задача, поставленная в работе, - проанализировать типичные тенденции в решении указанной проблемы. Используя сравнительный, дескриптивный и типологический методы исследования, автор приходит к заключению, что деловой коммуникативный процесс является полимодельным.

Ключевые слова: коммуникативный процесс, деловое общение, моделирование, прагмалингвистическая модель, контекстная модель, полимодельность.

Annotation

The problem of modeling the communicative process remains relevant, despite the numerous models presented in modern linguistic literature. The task assigned to work is to analyze the typical trends in solving the problem. Using comparative, descriptive and typological research methods, the author comes to the conclusion that multiple modelity is the essential characteristics of the business communication process.

Keywords: communication process, business communication, modeling, pragma- linguistic model, context model, multiple modelity.

Процес глобалізації, поява нового комунікативного простору, інтенсифікація спілкування в різних сферах діяльності надає особливої актуальності вивченню феномена ділової комунікації. Специфіка й складність пов'язаних із цим проблем зумовлені тим, що комунікація є складним, багатогранним соціокультурним явищем. Проблеми ділової комунікації розглядають фахово в конкретній галузі, із точки зору психології, культурології, педагогіки, лінгвістики тощо.

Предметом нашого дослідження стала різноманітність підходів до трактування цього явища, а саме до моделювання сучасного ділового комунікативного процесу. У пропонованій статті ми ставимо за мету проаналізувати різні типи моделей і показати, що не існує єдиного правильного підходу, усі представлені моделі мають право на існування, що дає змогу говорити про полімодельність ділової комунікації.

Під діловим спілкуванням розуміють мовну інтеракцію двох або декількох осіб, у процесі якої відбувається обмін інформацією і яка націлена на досягнення певного результату. Ділова комунікація є не просто формою взаємодії людей у процесі спілкування, але також необхідним засобом та метою діяльності у сфері бізнесу.

Ділова комунікація - це особливий вид діяльності, взаємодія своєрідних і складних систем. Вона реалізується за різних обставин із залученням різноманітних засобів і каналів спілкування. Характерні риси, параметри сторін взаємодії, місце, обрані засоби спілкування в кожному випадку будуть відрізнятися від іншого акту комунікації, тому типологізація видів ділової комунікації та її моделювання може здійснюватися на різних підставах, за різними критеріями [3; 4; 7]. Щодо типів ділового спілкування, то традиційно використовують такі критерії [8]:

- за місцем реалізації бізнес-комунікації розподіляють на внутрішні, коли сторони комунікації перебувають у рамках організації, і зовнішні, коли одна зі сторін належить до суб'єктів зовнішнього середовища організації;

- за характеристиками суб'єктів комунікації види спілкування можна пов'язати з різноманітними параметрами (особистісними, груповими, професійно-кваліфікаційними й організаційними характеристиками);

- за відносинами рівності й ієрархії, зі статусами й соціальними ролями; із положенням організації на ринку, із перспективами розвитку, з етапом розвитку, життєвим циклом організації тощо;

- за критерієм кількості комунікантів, як правило, розрізняють односторонню комунікацію, двосторонню й багатосторонню.

Моделювання - це формалізоване та спрощене представлення комунікативної ситуації в сукупності всіх її складників та процесів, що опосередковують комунікативний акт. Модель комунікативної ситуації є системною кореляцією певних складників, взаємодія яких сприяє інформаційному обміну й комунікативному впливові. Головними предметними складниками моделей комунікації є комуніканти та текст (повідомлення). Як зазначає Є. Сидоров, "злиття діяльностей комунікантів у єдиний комунікативний процес здобуває буттєву, речовинну, предметно-знакову форму в тексті. Текст бере участь в обміні комунікативною діяльністю як предметно-знаковий носій обміну, у ньому зливаються обидві комунікативні діяльності у вигляді сполученої знакової моделі" [6, 69].

Існує багато спроб відтворити модель комунікативного процесу й ділової комунікації зокрема. Ці проблеми були в центрі уваги багатьох дослідників (Є. Тарасов, О. Мороховський, Г. Почепцов, Ю. Лотман, Е. Атаян, І. Сусов, І. Шевченко, О. Селіванова, інші). Проте, за словами Р. Барта [1, 503], у сучасній лінгвістиці склалася скандальна ситуація, коли існує безліч способів описати завершений продукт мовної діяльності людини, але немає жодної скільки-небудь задовільної моделі живого продукування усного тексту, виникнення комунікативного акту.

У цій статті ми не ставимо за мету детально проаналізувати всі моделі, які нині існують. Окреслимо загальні тенденції.

Уся різноманітність концепцій ділової комунікації, на наш погляд, може бути узагальнена в чотирьох підходах - лінійному, інтерактивному, трансактивному й феноменологічному. Подібну точку зору висловлює чимало дослідників, зокрема Широких О. В. [10].

Лінійний підхід розглядає комунікацію як послідовність певних дій учасників спілкування. Цей підхід представлено в роботах Г. Лассвелла, К. Шеннона, Р. Якобсона. Модель була створена й застосовувалася головним чином для того, щоб надати структурну організованість дискусій про комунікацію. Кожен елемент моделі є самостійною галуззю аналізу комунікаційного процесу: "Хто говорить" - вивчення комунікатора; "Що говорить" - аналіз змісту повідомлення; "За допомогою якого каналу" - вивчення способів передачі інформації; "Кому" - дослідження аудиторії.

Ця схема, незважаючи на свою простоту, є сьогодні найбільш зручною, оскільки показує зв'язок елементів між собою, а також тому, що велика кількість розвідок наступних років проводилася на її основі. Проте такий дещо формальний та схематичний підхід не брав до уваги інтерактивність учасників комунікації, здатність кожного з них у процесі комунікативного акту мінятися місцями.

Традиційна лінійна модель Г. Лассвелла була вдосконалена К. Шенноном та В. Вівером. До п'ятьох елементів, що розташовані в лінійній послідовності, дослідники додали поняття "джерела шуму", тобто впливу різних перешкод у процесі комунікації. Різні варіанти цієї моделі знайшли широке використання в лінгвістиці як для аналізу функцій мови в цілому, так і для аналізу функціонування окремих її одиниць.

Усе більшої популярності зараз набуває інтерактивна модель комунікації, яка на перше місце виводить активність учасників спілкування, необхідність наявності зворотного зв'язку. На думку М. Бахтіна [2, 3-4], необхідною ознакою будь-якого висловлення є його зверненість, адресованість - без слухача нема й мовця, без адресата нема й адресанта; будь-яке висловлення набуває змісту тільки в контексті, у певний час та в конкретному місці. М. Бахтін обґрунтовано довів, що будь-яка комунікація є реакцією на попередній вислів і передбачає комунікативну реакцію на себе.

Інтерактивна модель обміну інформацією відрізняється від лінійної наявністю зворотного зв'язку, що дає змогу учасникам спілкування бути одночасно і джерелом інформації, і її приймачем.

На лінійній моделі К. Шеннона та В. Вівера ґрунтується трансактивна модель В. Шрамма, який визначив комунікацію як акт установлення контакту між відправником та одержувачем за допомогою повідомлення. Автор уводить поняття "перекладача" (interpreter) та "зворотного зв'язку" (feedback), що дозволяє зробити модель наближеною до реальності людської взаємодії в комунікації. За таких умов комунікація перетворюється на процес складної й багатовекторної взаємодії адресанта та адресата, які виконують зазначені комунікативні функції одночасно [10]. На відміну від інших моделей, що зображують комунікацію як низку дискретних актів, що мають початок і кінець, трансактивна модель зображує комунікацію як процес одночасного відправлення й одержання повідомлень комунікаторами. У кожен конкретний момент ми можемо отримувати й декодувати повідомлення іншої людини, і в той самий час інша людина одержує наші повідомлення й відповідає на них. Комунікація є процесом, у якому люди, взаємодіючи, формують певні відносини між собою.

Отже, трансактивна модель комунікації відрізняється від інтерактивної моделі не тільки кількістю людей, які одночасно беруть участь у процесі спілкування, але й постійною зміною ролей учасниками комунікації. Вони почергово виступають чи в ролі джерела інформації, чи в ролі того, хто приймає її, причому зміст наступного повідомлення враховує результати зворотнього та залежить від них. Саме ця модель найширше відображає ситуацію та тип комунікації, які мають місце під час ділових зустрічей. Будь-який приклад із комунікативною діяльністю будується на основі реалізації трансактивної моделі, оскільки всі учасники публічної комунікації однаково зацікавлені як в отриманні інформації, так і в її обговоренні та прийнятті рішення, якщо це необхідно.

Заслуговує уваги моделювання комунікативного процесу Р. Якобсона [11, 319]. Дослідник вибудовує модель мовної комунікації у вигляді шести функцій мови. Між комунікатором і реципієнтом він розміщує контекст, повідомлення, контакт, код. Ці шість елементів моделі знаходяться в різних видах зв'язків і відносин із функціями мови.

Емотивна функція пов'язана з комунікатором і виражає його ставлення до вихідного повідомлення.

- Метамовна функція має безпосередній зв'язок із кодом, що доводиться до адресата.

- Когнітивна функція зорієнтована на кодування мовцем певного факту дійсності.

- Конативна функція реалізує безпосередній вплив на реципієнта, використовуючи наказовий спосіб.

- Фатична функція сприяє встановленню та підтримці контакту зі співрозмовником.

- Риторична функція значною мірою орієнтується на форму, а не на зміст повідомлення.

Р. Якобсон уважав, що інформація стає повідомленням лише тоді, коли вона включена в певну знакову систему, яка доступна для обох учасників, і в контекст.

Серед інших концепцій комунікації відзначають так звані об'ємні (феноменологічні) моделі Т. Ньюкома, С. Бейкера, Ф. Денса, Б. Весли, М. МакЛин та інші.

Усі зазначені моделі комунікативного процесу є достатньо вивчені й описані в численних монографіях, підручниках. Науковці намагалися здійснити спробу аналізу особливостей процесу спілкування, проте підходили до проблеми дещо формально, механічно. Оскільки цей процес є досить багатогранним, то жодна із запропонованих моделей не дає повного й об'ємного опису його особливостей, хоча спостерігається певна еволюція в моделюванні, від механічного відтворення структури комунікативного процесу до максимального врахування всіх чинників, що оточують його.

Останнім часом у зв'язку з появою й розвитком нових галузей лінгвістичних наук (психолінгвістики, лінгвокультурології, соціолінгвістики, лінгвопрагматики тощо) з'явилися нові тенденції в моделюванні комунікативного процесу, які відходять від традиційного представлення комунікації як механічної передачі інформації від адресанта до адресата (суб'єктно-обєктно-субєктної взаємодії).

Заслуговує уваги прагмалінгвістична модель І. Шевченко. Українська дослідниця представила оригінальну модель мовленнєвого акту як єдності особистісних, етнічних, соціальних, культурних, стилістичних і комунікативних чинників. Запропонована аспектна модель мовленнєвого акту складається з трьох блоків і дев'яти аспектів: а) адресантний, адресатний та інтенціональний аспекти складають антропоцентричний блок; б) контекстний, ситуативний і метакомунікативний аспекти утворюють блок умов і способів реалізації мовленнєвого акту; в) денотативний, локутивний та ілокутивний аспекти складають центральний мовленнєвоактовий блок, який визначає впливову силу висловлювання, що дає можливість моделювання прямих і непрямих мовленнєвих актів та опису прагматичних функцій речення в дискурсі протягом їхнього історичного розвитку [9, 43]. Вагомою в цій моделі є кореляція дискурсу з лінгвокультурною спільнотою через посередництво мовної особистості.

Принципово нову модель комунікативної ситуації запропонувала О. Селіванова [5, 144-156]. Головним принципом організації мовленнєвого акту є діалогічність, яка представлена певними чинниками: гносеологічним, мовним, культурно-історичним, комунікативним. Модель містить п'ять окремих функціональних систем - модулів, діалогічна взаємодія яких опосередковує інформаційний обмін і комунікативний вплив: модуль адресанта, модуль адресата, модуль тексту, модуль дійсності, модуль культури.

Інший підхід до моделювання комунікативного процесу представлений в англомовних лінгвістичних теоріях. Так, аналізуючи особливості ділового спілкування, А. Баркер [12, 9-10] пропонує контекстну модель комунікації, виходячи з таких принципів:

- комунікація є тривалим процесом, а не одномоментною подією;

- комунікація є складним процесом обміну свідомими (інтенційними) та несвідомими (неінтенційними) сигналами (повідомленнями);

- комунікація є контекстною, тобто мовленнєвий акт ніколи не відбувається ізольовано від інших чинників, а саме: психологічних (особистісних), міжособистісних (стосунки між комунікантами), соціально-ситуативних (загальноприйняті правила поведінки при формальному й неформальному спілкуванні), локативно-ситуативних (особливості навколишнього середовища), культурних, національних тощо.

Кожний комунікант володіє своїм унікальним набором контекстів, що перетинається з відповідним набором контекстів іншого учасника мовленнєвого акту. Мета комунікативного процесу - збільшити площину спільних рис, досягти взаєморозуміння (shared understanding). Комунікація, або процес досягнення взаєморозуміння, базується на трьох рівнях:

У діловому спілкуванні учасники мовленнєвого акту, як правило, націлені на результат, ефективність якого ґрунтується на особистих стосунках (досягненому взаєморозумінні).

Отже, ділова комунікація - особливий вид людської діяльності, зумовлений потребами спільної діяльності й необхідністю обміну інформацією, досвідом, знаннями, інтелектуальною власністю. Сутність, мета й результат ефективної ділової комунікації полягає в установленні й розбудові взаємовідносин між людьми в межах спільних ділових інтересів.

Сучасні підходи до моделювання ділового комунікативного процесу є багатосторонніми, намагаються охопити максимум різноманітних чинників, урахувати всі аспекти. На наше переконання, ідеальна модель повинна включати і механізм передачі інформації, і структурні елементи, і функції, і всі контексти. Тобто комунікативний процес і ділова комунікація зокрема є полімодельними явищами. Проблема не є однозначною, і ділова комунікація як особливий вид людської діяльності досі залишається відкритою для інтерпретацій і досліджень.

Список використаних джерел

1. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика / Р. Барт; [Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова]. - М. : Прогресс, 1989. - 616 с.

2. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / Михаил Михайлович Бахтин. - М.: Прогресс, 1986. - 445 с.

3. Лэйхифф Дж. М., Пенроуз Дж. М. Бизнес-коммуникации: Стратегии и навыки. - СПб. : Питер, 2001. - 686 с.

4. Мирошниченко А. А. Бизнес-коммуникации. Мастерство делового общения. - М. : Издательство "Книжный мир", 2008. - 384 с.

5. Селиванова Е. А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации : [монографическое учебное пособие] / Елена Александровна Селиванова. К. : Фитосоциоцентр, 2002. - 336 с.

6. Сидоров E. В. Проблемы речевой системности / Евгений Владимирович Сидоров. - М. : Наука, 1987. - 138 с.

7. Спивак В. А. Современные бизнес-коммуникации / В. А. Спивак. - СПб. : Питер, 2002. - 448 с.

8. Шавкун І. Г. Ділова комунікація: сутність та типологізація // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії : Зб. наук. пр. - Вип. 38. Запоріжжя : ЗДІА, 2009. - С. 67-75.

9. Шевченко И. С. Историческая динамика прагматики предложения : [монография] / Ирина Семеновна Шевченко. - Харьков : Константа, 1998. - 168 с

10. Широких О. В. Модели коммуникационного процесса // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия "Филология. Социальные коммуникации". - 2012. - Т. 25 (64). - № 1. - Часть 1. - С. 199-203.

11. Якобсон Р. Избранные работы / P. Якобсон. - М. : Прогресс, 1985. - 460 с.

12. Barker A. Improve your communication skills / Alan Barker. - The Sunday Times, 2010. - 200 p.

Размещено на Allbest.ru