Лексика подільського говору в "Словарі російсько-українському" М. Уманця і А. Спілки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЕКСИКА ПОДІЛЬСЬКОГО ГОВОРУ В «СЛОВАРІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОМУ» М. УМАНЦЯ І А. СПІЛКИ

Б.О. Коваленко

Великого значення лексикографічній праці надавав Іван Огієнко, який у передмові до свого стилістичного словника писав: «Для практичного вивчення літературної української мови, крім коротких граматичних відомостей, ми майже нічого не маємо, тому давно вже я бажав заповнити цю помітну прогалину і скласти для вжитку нашого широкого громадянства підручного Українського Стилістичного словника» [4, с.3].

Українська лексикографія має свою давню традицію, що нерозривно пов'язана з історією літературної мови, суспільно-історичними й культурними умовами життя народу.

Із появою перших художніх творів, написаних новою мовою, що стала базуватися на живій народній основі, з'явилася, за переконливим свідченням В.В. Німчука, і нова українська лексикографія. Першою словниковою працею з новою літературною українською мовою в реєстрі був доданий до «Енеїди» І.П. Котляревського (1798 р.) українсько-російський словник «Собраніе Малороссійскихь словъ, содержащихся въ Энеид^, и сверхъ того еще весьма многихъ иныхь, издревле вошедшихь вь Малороссійское нарИчіе сь другихь языковъ, или и коренныхь Россійскихь, но не употребительныхъ» (972 реєстрових слова). «Краткій малороссійскій словар» (1131 слово) додав до своєї «Граматики малороссійскаго нар^чія» (1818 p.) О. Павловський. Невеликі словнички додали М. Цертелєв («Словарь малороссійскаго язика» - 218 слів) до збірки «Опыт собранія старинныхъ малороссійскихь песней» (1819 p.) та І. Кулжинський («Изьясненіе малороссійскихь словъ...» - 62 слова) до праці «Малороссійская деревня» (1827 p.). Окремо в збірнику «Труды Общества любителей россійской словесносте» (1823 р.) І. Войцехович надрукував «Собраніе словъ Малороссійскаго нар^чія» (1173 слова). «Словарь» (453 реєстрових слова) додав О. Максимович до першого видання українських народних пісень «Малороссійскія п^сни» (1827 p.) [3, с.5-6]. У 30-40-х роках ХІХ ст. продовжувалася робота над укладанням праць такого типу, хоча деякі з них так і не були надруковані, серед них словники Л. Боровиковського, А. Метлинського, П. Білецького-Носенка та ін.

У середині ХІХ ст. з'являються такі тлумачні словники, як «Словарь малорусскаго нар^чія» О.С. Афанасьєва-Чужбинського, «Український словник» П. Куліша, «Опытъ южнорусскаго словаря» К. Шейковського, «Словарь малороссійскихь идіомовь» Миколи Закревського, «Словниця української (або югової-руської) мови», праця Ф. Піскунова та ін.

Друга половина і кінець ХІХ ст. позначилися й тим, що у Східній, і в Західній Україні, значно більше стало виходити книжок (оригінальних і перекладних) українською мовою, збільшилося коло читачів української книги, виникла необхідність у перекладах українською з інших мов. Це спричинило появу словників перекладного типу, серед них: «Німецко-руский словаръ» О. Партацького, «Опытъ русско-украинскаго словаря» М. Левченка, «Малоруско-німецкий сло- вар» Є. Желехівського та С. Недільського, «Русько-мадярский словар» Ласлова Чопея, «Словарь росийсько-український» М. Уманця та А. Спілки, «Русско- малороссійскій словар» Є. Тимченка та ін. Однак, на думку мовознавців, щодалі загальнішою стає суспільно-культурна потреба у великому українсько- російському, а також у російсько-українському словниках, заходи до складання яких уживалися ще на початку 60-х років ХІХ ст. [2].

Звичайно, першочерговим завданням було укладання українського словника, який би якнайширше подав лексику української мови і став би основою для укладання російсько-українського словника.

Збирання лексичних матеріалів для великого українського (або українсько-російського) словника, як зауважував П.Й. Горецький [2, с.115], розпочалося в Східній Україні ще з середини 50-х років, і ці матеріали щодалі збільшувалися, але через політичні умови видання такого словника не могло здійснитися. Тому виникла думка раніше укласти російсько-український словник, використавши для цього матеріал, зібраний для словника українського. Наслідком такого перепланування лексикографічних завдань став другий в Україні російсько-український словник М. Уманця і А. Спілки.

Мета нашої розвідки - проаналізувати словник М. Уманця і А. Спілки, зокрема використання у ньому лексики подільського говору. Ця лексикографічна праця має такий заголовок: «Словарь російсько-український. Зібрали і впорядкували М. Уманець і А. Спілка», т. І, А - К (Львів, 1893); т ІІ, К - П (1894); т. ІІІ, П - С (1896); т. Щ С - Я (1898). Матеріалом нашого дослідження слугуватиме фототипічне перевидання, здійснене видавництвом «Українського слова» у Берліні в 1924 році.

У передмові укладач, Михайло Комаров, який крився під псевдонімом А. Уманець, так визначає практичну мету словника: «Давно вже почувається потреба в такій книжцї, як росийсько-український словарь. Потреба ся, що здавна чула ся не то що в Галичині, а й на Україні, стала найпильнїйшою останніми часами, коли росийська література придбала собі таку славу й стала ся чималим чинником в просьвітї словянських народів, а разом з тим що разу більше стає вона по мові народною й більше московською, коли користування нею для всїх словян- ських народів, хоч би навіть і таких близьких родичів, як ми Русини, викликає ще більшу потребу в словарі. Тим часом ми, Русини, поки що маємо в сім разї єдиний словарь Левченка (Опытъ русско-украинского словаря. Юевъ 1874.), але словарь сей, зложений, як видно, на швидку руку, вийшов надто коротенький і дуже мало запомагає при потребі, та й сього словаря давно вже не можна добути по книгарнях» (правопис збережено - Б.К.) [СУіС, с.7]. Далі упорядник зауважує, що з того часу, як вийшов словник М. Левченка, він почав робити до нього додатки, «дописуючи цїкаві слова, які доводилось нам почути з уст народа або вичитати з якої книжки», зазначаючи, що «в основу словника ліг лексичний матеріал, який, на початку 80-х років, перебував у розпорядженні одного київського філологічного гуртка і зібраний був протягом 20 років сільськими учителями, священиками, спеціалістами етнографами та інш. безпосередньо з уст народу, в різних місцях України, Галичини, Буковини і Угорської Русі». Матеріал був багатий, ілюстрований прикладами. Призначалось все це, власне, для словника українсько- російського, але, як зауважує А. Кримський, «п. Уманець використав цей матеріал для складання російсько-українського словника, але не встиг тоді ж позначити місцевість, де кожне слово було записане, так само як не встиг переписати ті фрази, в яких це слово вживається і які дозволяють судити, про правильність його тлумачення. Між тим лексичний матеріал, який мав гурток, кудись зник, і п. Уманцю довелось постачати свій словник прикладами, вибраними уже з інших джерел: друкованих збірників української народної словесності, творів українських письменників, «Малорусько-німецького словаря» Желехівського, українського словника Шейковського, Манджури та інш. і, нарешті, із новіших, невиданих лексичних матеріалів, які для нього спеціально збирались особами, що співчували задуманій справі. Поповнивши свій словник найпотрібнішими посиланнями і прикладами, упорядник надав йому більш науковий характер, а новими матеріалами встиг його поширити до такого ступеня, що майже жодне з російських слів, вміщене в словнику Академічному і в «Толковом словаре» Даля, не лишилось без українського перекладу» [цит. за 2, с.83].

Сучасна лексикографія має традицію позначати слово, вживане на певній території ремаркою - діалектне. Зрозуміло, що наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст. такої ремарки бути не могло, натомість вказувався ареал, де слово було зафіксовано, наприклад: ВИН. = виницкое, ВОЛ. = волынское, ГАЛ. = галицкое, ЕКАТ.= екате- ринославское, ДОДН. = додн^провское, ЖИГ. = житомирское та ін. у словнику К. Шейковського [СШ, с. ХІІ], або Черн. - Черниговская губ., Полт. - Полтавская, Харьк. - Харьковская, Херс. - Херсонская, Под. - Подольская та ін. у словнику М. Левченка [СЛ, с. ІІ - Ш]. Словник М. Уманця і А. Спілки теж має схожий перелік скорочень: Гал. - галицьке слово, Вол. - Волинь, Лїв. - Лівобережна Україна, Под. - Подольске, Полт. - Полтавщина та ін. [СУіС, с. 13-16].

Майже сто слів у словнику М. Уманця і А. Спілки мають покликання на територію Поділля, наприклад: Заплётка = 1. заплітання. 2. кісник, виплїтка (Под.) [СУіС, с. 273]; Ладь = 1. лад. - Добрий вечер, нене, чи є лад без мене, чи заметені двори, чи застеляні столи, н. п. Под. - Погано сьпівають - зовсім ладу нема. 2. лагода, згода, злагода, С. Л. - Живуть у добрій злагодї. - А вже тій сварці годї. Дай рученьку, жиймо в згоді, н. п. Под. [СУіС, с. 399]; Ломоть, ломтикъ, поб. ломтище = скибка, скибочка, скиба, шматок, шматочок, шмат, лустка, лусточка, луста (С. Пав.), лупета (С. Пав.), лутка (Лен), кусок, кусочок, кус, кусман, байда (С. Ш.), байдиця (Фр.), кавалок, кавалочок (Под. і Гал.) <...> [СУіС, с. 411]; Ложка = 1. ложка. - Разливальная, разливная (велика, що нею розливають страву на тарілки) - ополовик, полоник (С. З.), хохля, що нею мішають вариво - вареха, варежка (Под.) [СУіС, с. 410]; Медв^докь - 1. = вед- медка, ведмедчук (С. Жел.), медведик (Под.) [СУіС, с. 430].

Серед слів із покликанням на Поділля можемо виділити такі, що:

1. У сучасній українській літературній мові зберігають своє значення: Крыса, Mus ratlus = Пацюк, на Подолї і в Галичині - Щур. [СУіС, с.388]; Лекарство = лїк, частіше мн. лїки, лїкарство. - Ой ходила дівчинонька по крутій горі та збірала тронкого зілля на лїки мінї. п. п. Под. - О лїки ся поста- раю, щоб тя ратувати, н. п. Под. [СУіС, с.416]; Ломоть, ломтикъ, поб. ломтище = скибка, скибочка, скиба, шматок, шматочок, шмат, <.> кавалок, кавалочок (Под. і Гал.) [СУіС, с.411]; Положительный, но = сталий (С. З.), статечний, но, (С. Жел.), статецький; рішучий, рішущцй, ще. - Ой зажурив ся статечний старостонько - з чого ми будем вінки вити, за що будем мід-горівку пити. н. п. Под. [СУіС, с.713]; Потерять, ся = загубити, згубити, ся (С. Аф. З. Л.), утратити (С. Ш.), стратити, утеряти, ся (С. Ш.), потеряти, посїяти, рішити ся (С. Л.), стеряти ся. - Місяцю з раю, сьвіти нашому короваю, абисьмо не зблудили, коровай не згубили. н. п. Под. [СУіС, с.752]; Наклонъ = 1. похилість. - Похилість скелі. 2. похил, похилина (Вол.), схил (Под.) [СУіС, с.482].

1. У сучасній українській літературній мові мають інше значення: Возврать = зворот, поворот, відворот, вороття, звертання, вертання, повертання. С. Л. - З того сьвіту нема извороту. н. пр. - Не сьмій мінї рушити ся, поки з поворотом не надійду сюди. Фр. - Є каяття, та вороття не має. н. пр. - Щоб тобі не було нї путти, ні вороття! н. пр. - Піду і на відворот швидко буду. Под. [СУіС, с.104]; Вперёдъ = 1. вперед, уперед, попереду, поперед, навперед; з гори. - Він усі гроші з гори дає. Под. [СУіС, с. 117]; Лещица, рос. lsopyrum L. = пукалка (Под. С. Ah). [СУіС, с.404]; Людный, но = людний, но, велелюдний мирний, но. - В корчмі було мирно, як і що недїлї. Под. Коцюбинський [СУіС, с.420].

2. Зафіксовані сучасним академічним словником української мови (СУМ) із ремаркою діалектне: Волдырь = 1. пухирь (С. З. Л ), міхур. (Под. С. Л.) [СУіС, с. 109] - міхур - 2. діал. Пухир. [СУМ, IV, с.757]; Доёнка = дійниця (С. Аф.), скопець. (Под.) [СУіС, с.202] - скопець², діал. Дійниця. [СУМ, IX, с.296]; Лопата = (деревъяна) - лопата, (що віють хлїб) - віячка, (з залізним наконешником) - заступ, рискаль (Под.) [СУіС, с.412] - рискаль, діал. Заступ [СУМ, VIII, с.539]; Лотокъ, лоточекь = 1. ночовки (С. З.), ваганки (С. З.), нецьки (Под.) [СУіС, с.412] - нецьки, діал. Ночви [СУМ, V, с.402]; Мелкій, ко = <..> 3. мілкий, здр. мілкенький, ко, не глибокий, не глибоко, про посуду то-що - плескатий, плит- кий. - Плитка тарілка. Под. [СУіС, с.432] - плиткий, діал. 1. Мілкий, неглибокий [СУМ, VI, с.584]; Наліво = у лїву руку, лїворуч, у ліворуч, на лїво, (переважно на волів) - соб, цоб, к собі, (на коней) - вістя, віштя (Под.) [СУіС, с.486] - вісьта, виг діал. Соб [СУМ, I, с.686]; Рубаха, рубашка, здр. - рубашечка, рубашёнка = сорочка (С. З. Л.), кошуля (С. З. Л.), здр. - сорочина, сорочечка, кошулька (С. З. Л.), дїтська - льоля (С.Л.), цїльна - додільна (Ман.), верхня частина жіночої сорочки - стан, спідня - підтичка (Ман.), передній спід - пелена, під руками - ластівка, плечі - уставка (С. Ш.), підшивка на грудях і на плечах - підо- плїчки (Ман.), вишивка на рукавах - полики, в низу - лиштва, сорочка молодої покрівавлена - покраса. - На нїм кошулька, як біль біленька, як папір тоненька, н. п. Под. [СУіС, с.896] - кошуля, діал. Сорочка [СУМ, IV, с.318]; Сирень, рос. Syringa vulgaris L. = бузок (С. Аф. Ан. Ш.), бузочок (С. Аф. Ш.), буз (С.Л.), без (Под. С. Ш.), .... [СУіС, с.931] - без², діал. Бузок. [СУМ, I, с.119]; Перловый = перловий. - п. каша = пинцак, логаза (Под.) [СУіС, с.652] - логаза, діал. Ячна каша з салом або олією [СУМ, IV, с.539].

3. Зафіксовані СУМ із ремаркою застаріле: Дубить = чинити, вичиняти (шкури), гарбарювати (Под.) [СУіС, с.219] - гарбарювати, заст. Кушнірувати [СУМ, П, с.29]; Посиделки = вечерницї (С. Аф. З. Л.), рано удосьвіта - досьвітки (С. Аф. З.), у день - оденки (Под.) [СУіС, с.741] - оденки² мн., заст. Спільна робота заміжніх жінок (прядіння, вишивання і т. ін.) у зимові дні [СУМ, V, с.624]; Приданое = посаг (С. З. Л.), віно (С. З. Л.), придане. - Не в тебе зьялю, але твоя маги, що не каже тобі без посагу брати, н. п. Под. [СУіС, с.784] - посаг, заст. 1. Майно, гроші, що їх дають батьки або родичі нареченій, коли вона виходить заміж; віно [СУМ, VII, с.305]; Фунтъ - 3 фунта = око. - У вас око винограду 10 копійок (Под.) [СУіС, с.1143] - око², заст. 1. Одиниця ваги, що приблизно дорівнює 1, 2 кг [СУМ, V, с.672].

4. У СУМ відсутні: Заплётка = <..> виплїтка (Под.) [СУіС, с.273]; Каша = <..> густа яшна з горохом - пенцак (Под) [СУіС, с.346]; Литейщикъ = <..> гісер (Под.) [СУіС, с.406]; Маковникъ = <..> макоїйґа (Под.) [СУіС, с.422]; Одурникь = покшик (Под.) [СУіС, с.566].

Зауважимо, що важливий матеріал для істориків мови та діалектологів містить як українська реєстративна частина словника, так й ілюстративна. Серед визначальних рис подільського говору тут спостерігаємо такі: а) поширеність іменникових утворень із суфіксом -иско (-исько) відповідно до утворень із суфіксом -ишче: Кнутовище = пужално, пужально (С. З. Л.), пужало (С. З. Л.), бичисько (Под.) [СУіС, с.355]; Конный = кінний; кінський. - Конное ристалище, конная скачка = біговисько (Под. С. Ш.) [СУіС, с. 366]; Костёръ = 1. огнище, огнисько (Под.) [СУіС, с.374]; Нива = нива, здр. нивка, .... житнисько (Под.) [СУіС, с.531]; Оговорь - обмова, обмовисько (Под.) [СУіС, с. 561]; б) форми дієприкметників з заміною передсуфіксального [е] на [а]: Ладь = 1. лад. - Добрий вечер, нене, чи є лад без мене, чи заметені двори, чи застеляні столи. н. п. ІІод. <....> [СУіС, с.399]; в) у слові цілувати [і] внаслідок асиміляції до [у] в наступному складі переходить в [у]: Ланита, ланиты = щока, <....> лиця, <....> - Поки була молодиця, цюлува- ли мене в лиця. н. п. Под. <..> [СУіС, c.400]; г) форми мя, тя, ся у мові східних слов'ян дописемного періоду, як відомо, були основними формами знах. відм. однини і дотепер вони широко представлені в південно-західних говорах: Лічить, ся = 1. лїчити, ся, лїкувати, гоїти, ся, курувати, ся. - Ой ходила дівчинонька по крутій горі та збірала тронкого зілля на лїки мінї. Лїкуй, лїкуй, молода дівчино, ой лї- куй гаразд, а як вийду я з сїї причипи, візьму тя зараз. н. п. Под. [СУіС, с. 418]; д) діалектне чергування [е] з [і]: мед -мід; перехід серединного [л] після голосних в [у]: Медъ = 1. мед, <....> мід (Гад. і Под.) <...> 2. (напиток з меду з хмелем) = мед, медок, мід (Гал. і Под.). - З чого ми будем вінки вити, за що ми будем мід-горівку пити. н. п. Под. [СУіС, с.431]; е) форми числівника один з початковим є і його рефлексом ї (єдь->їд-) поширені в багатьох південно-західних говорах: Одинъ = один, єдин, іден (Под.) [СУіС, с.564]; є) у більшості говірок, зокрема й подільських, і досі вживаються вставні [л], [н] після губних: Поздравлять, поздравить = поздоровляти, віншувати (С. З.), поздоровити, повіншувати, на Різдво віршами - віршувати (С. Аф. З.), на Новий Рік, посипаючи зерном - посипати, засівати. - Віншуємо вас сею колядою, віншуй вас Боже щастям здоровлям. н. п. Под. [СУіС, с.702]; ж) поширеність складених форм мин. часу типу абисьмо: Потерять, ся = загубити, згубити, ся (С.Аф. З. Л.), утратити (С. Ш.), стратити, утеряти, ся (С. Ш.), потеря- ти, посїяти, рішити ся (С. Л.), стеряти ся. - Місяцю з раю, сьвіти нашому короваю, абисьмо не зблудили, коровай не згубили. н. п. Под. [СУіС, с.752]; з) у формах вищого й найвищого ступенів порівняння широко знані утворення з суфіксами -ішч-, -ч-: Худшій = гірший (С. Л), поганчий, поганіший (С. Л.). - Минаєш мої ворота, до иньшої йдеш, до иньшої, до поганчої - мед-горівку пьєш. н. п. Под. [СУіС, с.1093].

Отже, серед словників кінця ХІХ ст помітну роль у лексичній нормалізації української літературної мови відіграв «Словарь росийсько-український» М. Умання і А. Спілки. Цей словник і досі має значення великого і цінного довідника - збірки матеріалів лексики живої народної української мови і літературної мови другої половини ХІХ ст. і може слугувати джерелом діалектологічних досліджень.

словник спілка лексика подільський

Список умовних скорочень

1. СЛ - Опыть русско-украинскаго словаря / составиль М. Левченко. - К., 1874.

2. СУМ - Словник української мови / за заг. ред. І.К. Білодіда. - К.: Наук. думка, 1970-1980. - Т. І-ХІ.

3. СУіС - Словарь Росийсько-український / зібрали і впорядкували М. Уманець і А. Спілка // Додадок до «Зорі» 1893 року. - Берлін, 1924.

4. СШ - Опытъ южнорусскаго словаря. Трудъ К. Шейковскаго. Въ четырехъ томахъ. Томъ первый: А - З. Выпускъ первый; А - Б. - К., 1861.

Список використаних джерел

1. Горецький П.Й. Історія української лексикографії / П.Й. Горецький. - К.: Вид- во АН УРСР, 1963. - 244 с.

2. Москаленко А.А. Нарис історії української лексикографії / А.А. Москаленко. - К.: Рад. школа, 1961. - 163 с

3. Німчук В.В. Перший великий словник української мови Павла Білецького- Носенка / В.В. Німчук // Білецький-Носенко П.П. Словник української мови. - К.: Наукова думка, 1966. - С. 5-37.

4. Огієнко І.І. Український стилістичний словник / 1.1. Огієнко. - Львів, 1924.

Размещено на Allbest.ru