Провідні англісти та американісти України сьогодення: ключові критерії для посібника з історії лінгвістичних учень

- Doctor habil. of Philology, professor, head of department of foreign languages (for Humanities) Chernivtsi National University named after Yuriy Fed'kovich

MODERN LEADING UKRAINIAN SPECIALISTS IN ENGLISH AND AMERICAN STUDIES: KEY CRITERIA FOR TEXTBOOK ON THE HISTORY OF LINGUISTIC STUDIES

Being based on current understanding of scientific paradigms and schools, the author reviewed the formation of English & American studies in Ukraine and suggested key criteria for the presentation of Ukrainian specialists. The initial one is the name, rank and title, university, and membership in linguistic organizations. Key indicators are: 1. Education and Career: graduated university, the profession and the period of studies; 2. Scientific degree of candidate (CD) and doctoral (DD) theses, place of writing, scientific adviser / consultant, date and place of defense; 3. Scientific trips (abroad), year; 4. Scientific and organizational activities: a) the number of defended postgraduates, b) the number of reviewed postgraduates; c) participation in the scientific councils; 5. Scientific publishing: work as an editor or editorial board member, the number of books' reviews; 6. Area of scientific studies; 7. Number of Publications;

8. Key problems and basic ideas. To crown it all the information on each leading linguist includes the List of major publications. On this basis, four main types of Ukrainian linguists (organizers, methodologists, «ideators» and «critics») have been characterized.

Key words: British / American studies, referential manual, key criteria, types of linguists.

Постановка проблеми та її зв'язок з важливими практичними завданнями. Напрямок розвитку філології як науки визначається певними науковими парадигмами (Т. Кун) як інтелектуальними досягненнями, що, чітко, визначаючи актуальну на певний час область дослідження, протягом певного використовуються науковою спільнотою як основа для подальшої практичної (у т. ч. і дисертаційної) діяльності [4, с. 3]. На жаль, як засвідчує аналіз наявних досліджень, до нині в українській філології ще не створено узагальнюючих праць як по науковим парадигмам, так і по іменах, якими ті представлені. Більше того, як засвідчує досвід роботи з магістрами та аспірантами, ті не завжди знають робіт провідних спеціалістів України, докторів наук та / чи професорів, особливо тих, хто мають вихідну кваліфікацію «Викладач англійської мови та літератури». Для подолання цього недоліку завершено посібник «Історія лінгвістичних учень: провідні англісти України», що, продовжуючи попереднє видання «Провідні германісти України» (Чернівці, 2011 [1]), було здійснено переважно на основі репрезентації даних (до 1.01.2012) про вчених на основі заповнення тими анкет (за відповідним зразком). Якщо мета посібника очевидна - на фоні біобібліографічних даних, що характеризують відомих англістів, показати ключові джерела та іновативні ідеї, тобто окреслити молодим науковцям наукові обрії сучасної англістики, то мета статті визначити ключові критерії та алгоритм цієї новаторської праці.

Виклад основного матеріалу. В основу визначення вихідної категорії «провідні англісти України» було покладено як базову освіту (англійська мова та література), так і захист кандидатської та докторської робіт із англійської мови. Саме вихідна освіта дозволила включити до числа англістів і спеціалістів із загального та порівняльного мовознавства (10.02.15: О. Ю. Карпенко; 10.02.17: Н. І. Панасенко) та ін. На жаль, поза аналізом залишилася діяльність ряду не тільки провідних кандидатів наук, професорів чи доцентів-англістів, а й докторів наук, педагогів-методистів (Л. М. Черноватий), перекладознавців (Р. П. Зорівчак; А. Г. Гудманян) та ін., що, хоча й мають базову освіту, проте керують дисертаціями не з англістики. Такий підхід дозволив внести до вихідного списку близько 70 докторів наук, 14 з яких уже немає з нами. Зазначимо, що хоча для ряду провідних англістів через посталі кордони залишилися невідомі деякі біографічні факти (місце навчання, дати захисту прізвища керівників, дати смерті тощо), проте, щоб не забутими були їх імена, вважаємо за необхідне подати хоч мінімальні наявні дані, сподіваючись за допомоги колег у майбутньому доповнити їх.

Як відомо, плановий науковий пошук як збирання релевантних змінних (за принципом ХТО? ЩО? ЯК? ДЕ? КОЛИ? СКІЛЬКИ? ЧОМУ? і т. п.), організація їх у взаємопоєднану теоретичну систему, вивчення закономірностей і напрямків їх розгортання, що проводиться за певним методом як сукупністю методик тощо знаходить своє завершення у вигляді дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук (у т. ч. і філологічних), написаних за певним трафаретом у руслі відповідної школи. Школа формується в роботах якісно вищого рівня, як правило, у працях на здобуття ступеня доктора наук, що реалізуються за наявності релевантного об'єкта, достатнього та нового матеріалу дослідження, об'єктивного методу вивчення для досягнення кардинально нового розгляду проблеми, формування нових напрямків дослідження для встановлення наукової ІСТИНИ. Для лінгвістики об'єкти дослідження визначаються як особистими пристрастями лінгвіста, так і ступенем дослідження певних феноменів у фонетиці, морфології та синтаксисі, лексиці та семантиці, словотворі, словосполученнях, реченнях та тексті, що відповідають рівням мови [4].

У такий спосіб навколо видатних спеціалістів формуються самобутні наукові школи як, наприклад, стилістична школа проф. І. Р. Гальперіна чи лінгвокогнітивна школа О. С. Кубрякової. Ці школи мають певну географічну прив'язку до міста, в якому працював самобутній дослідник, проте нині - з глобалізацією наукового процесу, з інтернетизацією наукового знання - роль географічного фактора істотно зменшується, проте не зникає. Більше того, публікація наукових праць представниками різних шкіл у межах одного і того ж міста сприяють певній контамінації наукових підходів, формуванню поєднаних поглядів (як, наприклад, квантитативні дослідження у галузях функціональної лінгвістики чи лінгвокогнітивістики у Чернівцях). Тому територіальний фактор відіграє визначальну роль для опису провідних англістів. лінгвістичний семантика словотвір синтаксис

Як відомо, свого часу захисти докторських дисертацій з іноземної філології (у т. ч. і з англійської мови) були величезною подією в науковому житті України. Першими в 60-тих університет працювало декілька десятків, захистилося лише два самобутні доктори - ще нещодавно викладач англійської мови, і рр. ХХ ст.

Ці доктори сформували спочатку дві вихідні наукові школи України: Одеську (навколо А. К. Корсакова та В. А. Кухаренко) та Київську, які поєднали начебто різнонаправлених лінгвістів, що, однак, взаємозбагачувалися у співпраці з колегами. На цій основі постали наступні плеяди докторів, що захистилися - за декадами - в 1980-х рр. (на чолі з О. М. Мороховським), 1990-х (С. А. Жаботинська; М. М. Полюжин, А. Д. Бєлова та ін.) і 2000-х рр. (Л. І. Бєлєхова та ін.). Нині уже й новозахищені 2010-х рр. переймають наукову естафету, випрацьовуючи нові, у т. ч. синергійні парадигми (C. М. Єнікеєва та ін.). У процесі формування вишівського кадрового потенціалу від Київської когнітивної школи, вихованці якої є в Ніжині, Херсоні та ін., відбрунькувалася, маючи попередній власний потенціал надзвичайно потужна Харківська (6 докторів: А. Г. Дороднихі; І. С. Шевченко; А. П. Мартинюк; О. І. Морозова; В. О. Самохіна; Л. В. Солощук). У такий спосіб дослідники-англісти належать нині до ряду таких шкіл як: дві київські (24 доктори наук), одеська (7: В. А. Кухаренко; І. М. Колегаєва; А. К. Корсакові; Т. М. Корольова; І. Б. Морозова; В. Я. Мізецька; О. А. Жаборюк), харківська (6, див. вище), Черкаська (С. А. Жаботинська, О. І. Селіванова), донецька (О. Л. Бєссонова), запорізька (Ю. А. Зацний), ніжинська (С. і. Потапенко), ужгородська (М. М. Полюжин), херсонська (л. і. Бєлєхова) та ін.

Більшість провідних спеціалістів у галузі англістики об'єднує не лише здібність до англійської мови та гарні спеціалізовані знання, а й значні результати в інших дисциплінах. Особлива математична обдарованість характерна для п. проф. В. І. Перебейніс, видатної укладачки частотних словників, та для Е. Ф. Скороходька, математика за освітою, що заклав основи автоматизованого опрацювання тексту. Значною мовною обдарованістю характеризувалися професори Ю. О. ЖлуктенкоІ (германські мови), А. К. Корсаков (грецька мова), О. Т. Молчанова (тюркологія і полоністика), автори різномовних підручників і розробок. П обувавши в німецькому концтаборі, електротехнік А. К.Корсакові став у час і після ІІ. Світової війни розвідником, успішно видаючи себе за німця та британця, а після війни вивчив ще грецьку, монгольську та китайську мови. Проф. Ю. О. Жлуктенко освоїв екзотичні германські мови (готську, фризьку, фарерську), для яких написав українською як переклади найвідоміших творів, так і відповідні підручники. Ряд нинішніх колег (Н. І. Панасенко, О. О. Жаборюк та ін.) володіють декількома сучасними іноземними мовами, мають відповідні дипломи, а інші (І. Р. Буніятова, Р. В. Васько) - ще й мертвими. Незаперечні й інші успіхи колег. Проводячи активну міжнародну діяльність як член Українського товариства культурних зв'язків із зарубіжними країнами та член Комітету захисту миру, проф. О. Є. Семенець перебував із 1992 р. на дипломатичній службі, де отримав ранг Надзвичайного і Повноважного Посла і т. д.

За напрямками дослідження провідні англісти загалом репрезентують теоретичну, історичну та експериментальну фонетику (6 д. філол. н); граматику: морфологію (10) та синтаксис (8); лексикологію (14), словотвір (3); термінологію (1); фразеологію (3); дискурсологію та лінгвістику тексту (18), а також проблеми методології (2). За цими даними, 19 (31 %) провідних англістів працювали та працюють над проблемами слова, 6 фахівців (8 %) - над проблемами фонетики, а 18 (30 %) - граматики, причому морфологічні дослідження були властиві для 1970-1980-х рр., а синтаксичні - для 1990-х рр. Основна нинішня спеціалізація англістів - це лінгвістика тексту (19 фахівців=31 %). Дослідження відбуваються у різних часових аспектах та за використання різних методологічних підходів-парадигм, де порівняльно-історична та молодограматична парадигма (3) поступилася структурній та функціональній (разом 38 фахівців), на місце яких нині виходить дискурсивно-когнітивний підхід (понад 20).

Спеціалізація учителів торує дорогу учням, тобто визначає напрямок їх підготовки. Це засвідчують оголошення про захист у журналі «Науковий світ», які, визначаючи напрямки розвитку лінгвістики, В. В. Левицький опрацював для 39 місяців (1999-2002). За його аналізом, серед 798 робіт кількість кандидатських дисертацій із літературознавства становить 45 %, а мовознавчих - 55 % (за рахунок дисертацій із української мови). Серед мовознавчих досліджень близько 40 % займають роботи з української, 10 % з німецької та понад 20 % - з англійської мови. Для кандидатських робіт із англійської мови властиві дослідження з фонетики (7 %), морфології (9 %), лексикології та термінології (18%) та лінгвістики тексту (46 %), причому роботи з лінгвістики тексту та фонетики, за розрахунками В. В. Левицького [3, с. 9], більше, ніж удвічі перевищують теоретично очікувані величини. Ці дані, за нашим наближеним переглядом оголошень за 2004-2011 рр., зберегли описану вище тенденцію. Для фонетичних досліджень це, очевидно, пояснюється наявною лабораторією експериментальної фонетики при Київському національному лінгвістичному університеті, а для текстових праць - розгортанням антропоцентрично спрямованої дискурсивно-когнітивної парадигми, особливо популярної для молодшої генерації дослідників.

У біографіях провідних англістів, які вряди-годи з'являються в друці чи в інтернеті (вишівські сайти чи ВІКІПЕДІЯ), повідомляються лише вихідні дані: коли хто народився, коли закінчив той чи інший факультет, коли написав кандидатську та докторську дисертацію, прочитав які курси лекцій; опублікував певну кількість праць тощо. Щоб «надійно не засушити все живе в інформації про людину, яку ми знаємо» [5, с. 292-293], то, користуючись схемою, виробленою в попередньому посібнику [1, с. 3-8], ми намагаємося показати науковий доробок дослідників, доповнюючи опис, наскільки дозволяє наявна інформація, ще й основними фактами їх життя. Загалом, враховуючи напрацювання наші та попередників, можемо запропонувати певні (на нашу думку, ключові) критерії для презентації англістів:

Вихідними є ПІБ, звання та посада, назва ВНЗ, а також належність до різних організацій. Основними показниками виступають:

Освіта та кар'єра : назва ВНЗ, фах та час навчання засвідчують належність до певної школи, тобто через віднесеність до лінгвістичної традиції (тобто учених, що навчали провідних англістів, чи людські контакти) творчість дослідника постає виразніше. Додаткові біографічні факти, додані за змогою, дозволяють чіткіше «огранити» особливості наукового становлення. Сюди відносяться також нагороди (як своєрідна оцінка наукових досягнень провідних спеціалістів здебільшого управлінськими структурами).

Назва кандидатської (КД) та докторської (Дд) дисертацій, місце написання, ПІБ керівника/консультанта; дати і місце захисту уточнюють школу, показують на основний напрямок наукової спеціалізації. Якщо школа енциклопедиста проф. Ю. О. Жлуктенка відзначалася надзвичайною широтою (коли її випускники стали видатними перекладознавцями як Р. П. Зорівчак, граматистами, лексикологами), то школа проф. Е. Ф. Скороходька мала кількісне спрямування та текстове застосування (на противагу лексикографічному у В. І. Перебийніс). Російські школи стиліста проф. І. Р. Гальперіна, поза сумнівом, відбилася на працях Я. Мізецької, а лінгвокогнітивістки О. С. Кубрякової - на працях О. Жаботинської, М. М. Полюжина тощо.

Стажування (С: зарубіжні), організація, рік: указують на додаткову можливість саморозвитку. Читання лекцій в англомовних та інших зарубіжних країнах (О. А. Воробйова, С. A. Жаботинська, А. Г. Дородних, О. Т. Молчанова, Н. І. Панасенко та ін.), фулбрайтівські стипендії (Ю. А. Зацний, А. Е. Левицький, О. І. Морозова) і різнотипні стажування (Р. В. Васько та ін.), виступи за кордоном на конференціях (І. Р. Буніятова, С. І. Потапенко та ін.), поза сумнівом, збагачують міжнародним досвідом і у викладацькій, і в науковій діяльності, завдяки чому зростає число публікацій за кордоном та їх наближеність до світової тематики.

Оскільки, за Д. С. Ліхачовом, «справжній вчений організовує науку навколо себе», де його «обов'язок - мати послідовників», то надважливим пунктом є 4. Науково-організаційна діяльність (НО), яка показує як залучення професора до підготовки вишівських кадрів, так і формування власної школи через організацію конференцій тощо. Пункт 4 містить такі підпункти:

а) Кількість захищених аспірантів/докторантів, які забирають час на написання власних праць, поза сумнівом, інформує про інтенсивність наукового життя ученого. Така співпраця керівника з аспірантами, що здебільшого реалізують наукові ідеї, дозволяє розгортати власну школу. Особливо відомою була свого часу школа проф. Ю. О. Жлуктенко, який підготував 46 кандидатів наук, декілька із яких (Р. П. Зорівчак, С. О. Швачко та ін.) стали докторами. Нині великі школи склалися у п. проф. В. А. Кухаренко, яка скерувала 55 кандидатських і 2 докторські роботи, А. Д. Бєлової, керівниці 34 кандидатськими і 4 докторськими роботами, а також у І. Г. Кошової та В. В. Дубовского (обоє нині в Росії), що керували по сотні дисертацій (у т. ч. 5 докторськими).

б) Кількість опанувань. Відгук на дисертацію, що засвідчує фаховий рівень та підвищує поінформованість фахівця, забирає в межах 60-100 год. праці на читання, критичне осмислення 200500 сторінкової праці та написання самого 8-10-сторінкового тексту. Орієнтиром виступають І. М. Колєгаєва, В. І. Перебийніс і М. М. Полюжин, який мають нині по 100 опанувань

в) участь у роботі рад: Дискусії на засіданнях підтримують ученого у руслі новітніх тенденцій, збагачують новими ідеями.

Науково-видавнича діяльність (Нв): кількість

редактор, заступник ред. (назва збірки).

Б) член редколегії: кількість

рецензії на монографії, посібники, автореферати.

Кожен вид такої діяльності розширює науковий кругозір дослідника.

Сфера наукових занять (СНЗ) визначає напрям роботи провідного спеціаліста через галузі його наукових зацікавлень, які, часто сягаючи інших дисциплін, дають синергійний ефект, дозволяючи знаходити нові аргументи чи доказові методи.

Публікації (ПК). Ці кількісні показники визначаються як сума публікацій (статті, посібники та підручники, монографії, у т. ч. і за кордоном). Хоча визначальним для публікацій видається як оригінальність висловлених думок для формування нових напрямків дослідження, так і рівень цитування (у т. ч. і за кордоном), проте кількість якісних публікацій указує на ступінь та глибину опрацювання проблеми. Як правило, якісна 16-сторінкова стаття зазвичай займає близько 100 годин праці, що йде на збір та опрацювання фактичного матеріалу, проведення дослідів тощо.

Ключова проблематика та шляхи розв'язання. Основні ідеї. (КПІ). Ця графа є ключовою в оцінюванні наукового доробку, основних концепцій дослідника для вивчення студентами / магістрантами. Саме ця шкала дозволяє оцінювати оригінальність висловлених думок, переконливість аргументів і об'єктивну доказовість методів, що утворюють нові напрямки чи школи.

Список основних ключових публікацій. Враховуючи обмеженість обсягу посібника, його компактність та орієнтацією на практичні потреби студента, до списку було залучено, як правило, кожну десяту працю з його доробку, що, на думку фахівців, є визначальними для його творчість. Важливим критерієм для цього виступали й індекс цитування, і можливість її практичного застосування для аспірантів.

Заповнення цих параметрів, гадаємо, чітко вкаже на належність дослідників до певної наукової парадигми, на тип спрямування наукових пошуків. Проте поза розглядом залишається стиль роботи учених, які можуть бути не тільки «класичними» чи «реактивними» дослідниками, що встигають усе за оптимальну кількість часу, а й «перфекціоністами», які відточують кожну деталь. В їх основі, поза сумнівом, лежать як особистісні характеристики, що постали наслідком виховання та навчання, так і особливості функціонування головного мозку.

На основі отриманих даних, залежно від «погоні за осяянням істини, напрацюванням доказової методики її визначення, організаційним оформленням її у вигляді роботи (статті, дисертації / книги) чи спростування помилкових істин» (Ельмар Лехнер, Австрія), науковців-англістів видається за можливе розподілити на чотири основні типи: організатори, методисти, «ідеатори» та «критики».

Організатори (здебільшого декани, завідуючі кафедрами; голови чи заступники голів спеціалізованих рад), де часто реалізовують себе науковці з ПК, керують університетським, факультетським чи кафедральним життям, організовують видавничу діяльність (збірники, монографії), захисні процедури, відкриваючи спеціалізовані ради, чи направляючи роботу наукової школи через семінари чи конференції тощо. На долю організаторів випадає, крім наукової праці, численні акредитації, ліцензування тощо, що відбирають масу часу на творчість. На організаторах-англістах, які ще встигають займатися наукою, тримається праця спеціалізованих рад: КНУ (проф. А. Д. Бєлова), КНЛУ (проф. О. П. Воробйова, нині проф. Р. В. Васько), Одеського національного університету ім. І. І. Мєчнікова (проф. В. А. Кухаренко, нині проф. І. М. Колєгаєва) та Чорноморського університету (проф. Т. М. Корольова), рад університетів Харкова (проф. І. С. Шевченко, А. П. Мартинюк), Херсону (Л. І. Бєлєхова) та ін. Саме вони для підвищення наукового рівня фахівців організовують різні конференції, де відбуваються гострі дискусії, засновують періодичні видання та центри, у т. ч. центр семіотичних і когнітивних студій (О. П. Воробйова : КНЛУ, 28.01.2012) та ін.

Серед організаторів виділяється важливий підтип «Учитєль», що включає науковців як із ПК, так і ЛК. Головною властивістю учителя, наставника, за Аристотелем, є не лише вміння діяти, а й достатня абстрагованість теоретичних (theoretikai) знань, щоби бачити причини і спрямовувати зусилля учнів на розв'язання проблеми. Не менш важливою є його щедрість дарувати думки; розуміння та психологічно правильна оцінка людей. Це стосується й голів наукових шкіл в Україні, які і випускають велику кількість аспірантів та докторантів - О. П. Воробйова (7 докторів), А. Д. Бєлова (4 доктори та 34 кандидати), і організовують блискучі майстер-класи, завдяки яким кількість прибічників їх парадигми істотно зростає (С. А. Жаботинська).

Серед методистів-лінгвістів, що розробляють методи лінгвістичних досліджень, як і серед фізиків, існують два основні типи дослідників. Перший - це дедуктивний тип радше німецької школи (із домінуванням Лп), коли дослідник виходить із відомих теоретичних положень, які намагається перевірити лінгвістичним матеріалом. Другий же тип ученого англійської школи, для якого властиве домінування ПП, виходить не з теорії, а з самого явища - вивчає його й індуктивно розглядає, чи може це явище пояснюватися існуючими теоріями. В цьому випадку він застосовує експеримент, який має бути так організованим, щоб було ясно, в чому полягає суть феномена. Для цього, за П. Л. Капіцею [2, с. 276], точність і складність вимірів (у т. ч. і лінгвістичних) мають бути такими, щоб можна було розібратися з причинно-наслідковими зв'язками та зрозуміти явище.

«Ідеатори», здебільшого особистості з домінуванням ПП, виношують ідеї, часто через суміжні галузі, активно реалізовують їх у чисельних друках. Для них властиве широка начитаність (у різних галузях) та уміння вирішувати крупні наукові проблеми чи за рахунок ясних логічних побудов при постановці завдання, чи за їх інтуїтивного охоплення. Оскільки винятково критичний розум сковує уявлення, то критики (та експериментатори), як особистості з розвинутими ЛК, спростовують ці осяяння новими проривами в методології чи методиках, що дозволяють об'єктивувати дослідження в межах певних шкіл (функціоналісти, структуралісти, когнітивісти, прагматики та дискурсологи тощо, [див. 4]. Загалом експериментатор прагне до максимальної простоти (бо «простота - це найбільша мудрість»: La simplicite c'est la plus grande sagesse) та оптимальної методики. Френсіс Бекон, канцлер Британії, писав у творі «Нова Атлантида» (1621): «Кульгавий каліка, що йде вірним шляхом, може легко обігнати рисака, якщо той мчить невірним шляхом. Навіть більше того, чим швидше мчить рисак, раз збившись з дороги, тим далі залишить його за собою каліка»...

Загалом усяка заявлена схема (у т. ч. і ця) - це лише наближення, бо «мысль изреченная - это ложь» (Ф. Тютчев). У житті ці типи накладаються, пересікаються, бо умови наукового життя (і не лише в Україні) вимагають поєднання цих характеристик. Образно, ідея без достатньої критики (тобто її критичної оцінки на достатньому матеріалі) - це пустушка, жорстка критика - це повторення давньовідомих істин, а організація без ідеї - лише мертвонароджене дитя. Поява гарної ідеї в деяких випадках вимагає залучення до її виконання аспіранта/-ів, який (які) у рамках своєї школи оформлюють ідеї наукового керівника в окремих статтях, а згодом, поєднуючи їх, і в дисертації, для захисту якої потрібна рада. У такий спосіб будь-який керівник проходить етапи певного симбіозу, поєднуючи при керуванні роботою риси ідеатора, методиста (для завдання алгоритму дослідження), критика для аналітичного перегляду готового тексту дисертації (інколи й до 15 разів), організатора для представлення на захист, проте, за рідким винятком, кожен із дослідників має якусь домінуючу схильність.

Висновки

У перспективі варто підготувати довідники «Провідні перекладознавці», «Провідні романісти та елліністи», а також «Провідні лінгвісти», до яких належать д. філол. н., професори з базовими спеціальностями «українська» та «російська мова» (Ф. С. Бацевич; В. А. Глущенко, С. Денисова, О. І. Селіванова та ін.).

Література

1. Історія лінгвістичних учень : Провідні германісти України : навчальний посібник-довідник / укл. Огуй О. Д. - Чернівці, ЧНУ, 2011.-124 с.

2. Капица П. Л. Експеримент. Теория. Практика : Статьи, виступления / Капица П. Л. - изд. 3 доп. - М. : Наука, 1981. - 496 с.

3. Левицький В. Куди йдемо? / Віктор Левицький // Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип. 188-189 : Германська філологія. - Чернівці : Рута, 2004. - С. 3-13.

4. Огуй О. Д. Історія лінгвістичних учень: Конспект лекцій / Огуй О. Д. - Вид. 3. - Чернівці : ЧНУ, 2011. - 56 с.

5. Шумовський Т. А. У моря арабистики. По страницам памяти и неизданных документов / Т. А. Шумовский. - М. :Наука, 1975. - 344 с.

Размещено на Allbest.ru