Формально-семантичні трансформації у сфері неофіційної антропонімії Вінниччини

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Більшість дослідників семантичний аналіз неофіційних антропонімів робить з урахуванням причин (мотивів) появи прізвиськ. Так, мотивацію прізвиськ у своїх працях описували П. П. Чучка [11], Р. І. Осташ [3], М. Л. Худаш [10], В. А. Чабаненко [12], І. Д. Сухомлин [7], М. Я. Наливайко [2], Є. М. Черняхівська [13] та ін. У їхніх дослідженнях семантичний аналіз пов'язаний із позамовними пресупозиціями - факторами або умовами об'єктивування ситуативної чи узуальної семантики. Дослідники у сфері неофіційної антропоніміки І. Д. Сухомлин та О. С. Манченко називають таку пресупозитивність мотивами появи прізвиськ [7; 1]. У їхньому дискурсі мотив - це позамовна умова виникнення або вибору оніма для певної особи чи об'єкта.

Мотивацію в зовнішньолінгвальному сенсі утворює ознака або сукупність ознак. Так, О.В. Суперанська, досліджуючи мотиви надання прізвиськ, указує на ключовий момент цього процесу - виокремлення диференційної ознаки, яка індивідуалізує людину. Тільки після цього процесу можливий процес онімізації [6, с. 244-245]. Проте осторонь залишається феномен мовної форми як інтралінгвальна пресупозиція, оскільки насправді поняття мотивації у сфері прізвиськ зі значенням зв'язує тріада форма - мотивація - зміст й у значній частині репрезентантів неофіційна назва утворена тільки внаслідок формальних перетворень. Недостатність вивчення цього питання в мовознавчому дискурсі й зумовлює актуальність досліджень саме в цьому аспекті.

Оскільки до набору твірних основ, які слугують виникненню прізвиськ, задіяні якнайширші шари лексики (спеціальна, термінологічна, запозичена тощо), то народний геній застосовує низку формально-семантичних трансформацій з метою переосмислення, пояснення, спрощення незвичних назв. Метою статті є аналіз саме таких явищ у сфері прізвиськ ареалу Вінницької області, зокрема деетимологізації, народної етимології, формальної трансформації твірної основи.

Виклад основного матеріалу дослідження. Термін «народна етимологія» уведений Е. В. Ферстеманом у ХІХ ст. у контексті теорії аналогії. Науковець уживав синонімічні поняття «морфологічна асиміляція», «народний словотвір», «семасіологічна асиміляція», «лексична асиміляція», «аналогія». Народна етимологія - явище переважно усного діалектного мовлення. Носії просторіччя й говірок пристосовують малознайомі або нові слова до більш зрозумілих чи вже відомих. Як зазначає О. І. Потапенко, лексеми, що піддаються народній етимології, потрапляють переважно з освіченого середовища й представляють іноніми або старокнижну лексику. Реалізоване це явище в мовленні дітей і малоосвічених людей [9, с. 193].

Основою народної етимології є формальна мотивація. Сама по собі вона передбачає перевагу форми над змістом із залученням низки інших функцій мовлення (експресивної, номінативної тощо). Заміна окремих фонем або морфем за аналогією до більш відомих або паронімічних лексем часто призводить до зміни кореня й уведення лексеми до нового спільнокореневого гнізда: Кистет (від кастет, за аналогією до кисть). Часто явища народної етимології захоплюють денотат або обсяг значення лексеми чи кореня, що встановлюється з допомогою логічного, рідше - асоціативного ланцюга, наприклад, Ковітько - від ковінька - тонка, довга палиця, а оскільки паспортне ім'я носія Віктор, відбувається контамінація - Ковітько.

Власне народна етимологія лексеми полягає в трансформації кореня, що вводить лексему в новий словотвірний ланцюг (спільнокореневе гніздо): Конорейка (від Канарейка), Босейраб (від Бесараб, що пояснюють як «босий раб»). У цій групі виокремлюємо народну етимологію трансонімізованих власних назв. Так, відонімні прізвиська репрезентують таку аналогію: Вахтан - від Вахтанг за аналогією до «вахта», Квазімода - від Квазімодо за аналогією до квазі- (префіксоїд) і мода, Махумба - від Макумба (африканське ім'я) за аналогією до махати, Пончіта - від Кончіта (латиноамериканське ім'я) за аналогією до пончик, Гулітавер - від Гайтавер (герой фільму «Поліцейська академія») за аналогією до ґуля (діалектне - гуля), Ликодим - від Никодим за аналогією до лико, Балабок (від Балабол за аналогією до Колобок) тощо. В окремих випадках народна назва репрезентує хибну дефініцію твірного слова, наприклад, прізвисько Шаляпін носій отримав не за гарний голос (прізвище відомого співака), а завдяки тому, що часто носив капелюха (рос. шляпа).

Низка народно-етимологізованих відонімних і відапелятивних прізвиськ зазнають морфемного спрощення або варіативної заміни фонем, більш звичних для українського мовного узусу, наприклад: Дзьоскін - від Зюськінд (відомий письменник); Монеко - від Монако; Радзівон, Радійон - від Радіон, у якому незвично для української мови збігаються голосні; Реньжер - від рейнджер з нетиповими для української мови звукосполученнями -ей- та африкатою [дж]; Бароба - від прізвища Бареба з більш звичним коренем -роб-.

Некоренева народна етимологізація виявляється в заміні морфем (переважно кінцевих) на більш звичні: Грішмак - від прізвища Грішман, Душмак - від прізвиська Душман (був у Афганістані).

Спорадично народна етимологія зазнає подальшого розвитку в межах одного антропоніма, наприклад, Балагула - від прізвища Балагнюк, очевидно, вирівнялося за аналогією до балаган (гамір, скупчення людей), потім - гіперонімічно підсилилося додатковим коренем -гул- (шум, звук). Прізвисько Гальондра - від Альона (рос. варіант Олена) зазнало конотації з допомогою афіксоїда -др-(-а), і виникло, ймовірно, за аналогією до лексем Касандра, Кальондра тощо, Базирина - від прізвища Базирюк, очевидно, первинно утворився андронім Базириха, а потім, за аналогією до балерина, утворився неофіційний антропонім Базирина шляхом заміни нетиповим для онімів суфіксом -ин-.

Спорадично (менше десяти випадків) відбувається трансформація закінчень шляхом заміни на більш звичне фонетично виражене або нульове, що надає прізвиську іншого значення або асоціації: Басіст - від прізвища Басістий, Папай - від попереднього прізвиська Папайя (екзотичний фрукт), Кабун - від попереднього прізвиська Кабул (був в Афганістані) за аналогією до лексем з нульовим закінченням кабан, кавун тощо.

До формальних трансформацій, що викликають семантичні й асоціативні зміни в прізвиську, належать специфічні усічення, елімінації морфем або неструктурних частин слова. Так, унаслідок випущення серединного компонента прізвища, імені або попереднього прізвиська утворилися: Базяна (від рос. обезьяна, укр. мавпа), Амян (від армянин, діалектного варіанту армян), Амик (від швидкої або нечіткої вимови Абрамчик). Поширеною є трансформація офіційного імені з подальшою трансформацією: Бодя, Бозя, Биня, Бока як варіанти паспортного імені Богдан, що набуло зазначеної трансформації, конотації й ідентифікувальної здатності.

Найпоширенішим є усічення офіційного або неофіційного антропоніма: Алба (від альбінос або албанець), Бояр (від прізвища Боярський), Боц (від попереднього варіанту прізвиська Боцман), Балаба (від прізвища Балабанов). Збіг кількох факторів виникнення прізвиська вказують, з одного боку, на його багатомотивованість, з іншого - на неможливість укласти народну мотивацію в окрему класифікацію, наприклад, прізвисько Амик утворене за повторюваності ситуацій, коли в компанії всі зібралися, а хтось запитував «А Микола де?», згодом як прізвисько закріпилося Амикола, потім відбулося усічення до Амик.

Окрему проблему оказіональних формально-семантичних перетворень становлять умовно вмотивовані прізвиська, наприклад: Бландо, Бумя, Гефер, Гилис, Годь, Дюдік, Епя, Йося, Ічіла, Калатя, Книтя, Колфуля, Кфіль, Ляпур, Мантур, Матевко, Парсень, Періхін, Рібізік, Суліша, Фезу, Цман, Цюдик, Цьоня, Чимерла, Шекль тощо. За наявності анкетних даних, що прояснюють етимологію таких одиниць, проблему вирішуємо шляхом вивчення й систематизації історій називання, в іншому разі маємо справу з різними типами етимологічного затемнення. Найбільша проблема - псевдолексемні комплекси, у структурі яких неможливо вичленувати корінь або звуконаслідувальний компонент, що втратилися внаслідок контамінаційних або елімінаційних процесів. Внутрішня форма багатьох слів є прихованою (за О. І. Потапенком - «затемненою») [9, с. 31], унаслідок чого втрачаються етимологічний зв'язок і відношення кореневої спорідненості. У такому разі йдеться про процес деетимологізації, що є об'єднувальною категорією для флуктуаційних словотвірних та семантичних процесів. Як зазначає Є. С. Отін, деетимологізація буває повною й неповною за ступенем завершеності й спричинена семантичним розходженням спільнокореневих слів, втратою складників морфем, фонетичними і, як наслідок, морфемними змінами, «що порушують зв'язок однокореневих слів (чесати - коса, сипати - віспа або призьба)» [5, с. 65]. На думку лінгвіста, «це відбувається в процесі розвитку омонімії на основі розпаду полісемії, переносних значень слів, через значну умовність, непереконливість логічної мотивованості ряду назв, у процесі творення алегоформи (скорочених і стягнених форм слів, що виникають у розмовній мові при швидкому темпі), гаплології (спрощення морфемного чи звукового складу слова внаслідок втрати або злиття одного з двох сусідніх однакових або подібних складів, окремих звуків під дією дисиміляції..., чергування звуків тощо. Деетимологізація супроводжується спрощенням морфемної структури слова» [5, с. 65].

На матеріалі неофіційних антропонімів Вінницької області деетимологізація спричинена низкою процесів формального плану.

Одним із таких процесів є втрата службової морфеми (усічення суфікса або суфіксоїда), звичної для семантичної ідентифікації лексеми: Абрик, Амик, Нюша, Таха, Бодя, Каро, Марго, Леро, Бонд, Коця, Сьозя, Цман, Цуд, Гефер, Буш, Вея, Джога, Епя, Ічіла, Кезя, Мини, Ніга, Ося, Пепь, Таха, Чосіп, Ахайс, Зьома. Часто трапляється послуговування малопродуктивними суфіксами та уніфіксами, що утруднює ідентифікацію кореня: Гарула (від гарувати + уніфікс -ул-), Грисок (від ґрис - продукт млинарства + суфікс -ок-), Груня (від Григорій, фрагмент кореня -гр- + уніфікс -ун-), Шмаляк, Юзером, Бароба, Каркуша.

Використання маловідомої апелятивної або онімної лексики створює ефект «штучності» назви: оніми - Зіко (прізвище футболіста), Гіта, Зіта (героїні індійського серіалу), апелятиви - Кметь (від давньоукр. кмітливий, мудрий селянин), Кока (екзотична культура, з якої добувають наркотичні речовини), Куйка (діал. «зозуля»), Кульчик (діал. сережка) тощо. Мотивація звуковим символізмом асоціює новоутворену лексему з певним етносом, характером: Баджос, Чалапіда, Ачала, Гарйон, Кулзбек - для носіїв східної або смаглявої зовнішності, Ахайс, Мамба, Гаван - для носіїв африканської зовнішності, з густим кучерявим волоссям тощо. Подібні одиниці є симуляторами імен відповідного етносу або раси.

Матеріал дослідження засвідчує заміну однієї з кореневих фонем на іншу, що утруднює розпізнавання кореня особливо в коротких одно- або двоскладових словах: Гася (насправді Вася), Зіть (від Зять), Олегого (Олег), Руля (Руслан), Казік (Казимир), Тофілька (Теофілія); використання в ролі кореня звуконаслідувального або вигукового слова: Балаба, Бібіка, Гикал, Джиха, Жужа, Бульбуль, Мемекало, Бука, Бульбить, Чірік. Інколи відбувається кількаступенева трансформація: Зьончик від земляк - Зьома (зменшено-пестливе) - Зьомчик (зменшено-пестливе) - Зьончик (оказіональне чергування м / н).

Трапляється афіксальне творення родичівського (переважно андроніми) прізвиська від неофіційного антропоніма з утраченою мотивацією: Керличка, Капітепиха, Капуриска, Карабуська, Гадейчик; контамінація прізвиська з іменем, прізвиська з іншим прізвиськом: Архемель Базирина (Базирюк + Балерина), Бовт (Болт + бовтати), Галатин Гутель (гут (нім. добре) + Бутель) тощо.

Частина неофіційних антропонімів пов'язані з конкретними лексемами (паспортним онімом або метафоризованими назвами істот чи предметів), але внаслідок трансформацій набули зближення з іншими лексемами, а тому деетимологізувалися. Вивчення анкетних даних респондентів та офіційних імен носіїв дає змогу встановити реальну мотивацію таких одиниць: Анопка (асоціація з я кнопка, насправді - від прізвища Онопко), Болька (асоціація з булька, насправді - від лексеми дитячого лексикону боля - картопля), Голієва (асоціація з гола Єва, насправді - від присвійного прикметника олієва, за прізвиськом батька Олій), Дюдік (асоціація з лексемою дитячого мовлення дюдя - холод, насправді - трансформація Дятел - Дьодік - Дюдік - нерозумна людина), Каракань (асоціація з рос. таракан - укр. тарган, насправді від каракатий - людина з кривими ногами) тощо.

З огляду на вищесказане видається слушною теза Р. І. Осташа про те, що давня мотивованість неофіційних імен зазнає парономастичного або омонімічного зближення з більш новими реаліями: «У таких прізвиськах можуть бути збережені дуже давні усічені та усічено-суфіксальні деривати, які формально можуть збігатися фонетично з якимось сучасним апелятивом або ж звучати для сучасних мовців незвично (вони їх уже не «відчитують», ні з чим не можуть пов'язати)» [4, с. 300].