Лінгвальні деформації мовлення мешканців Слов’янська

У статті заналізовано мовлення представників різних вікових груп Слов'янська в контексті проблем контактної двомовності, з'ясовано випадки інтерферентного впливу російської мови на фонетичному, лексико - семантичному, морфологічному й синтаксичному рівнях, визначено механізми постання суржикового мовлення на досліджуваних теренах.

Ключові слова: асиміляційний процес, мовний простір Слов'янська, білінгвізм, диглосія, інтерференційні помилки, суржик.

В статье проанализирована речь представителей разных возрастных групп жителей Славянска в контексте проблемы контактного двуязычия, выяснены случаи интерферентного воздействия русского языка на фонетическом, лексико-семантическом, морфологическом и синтаксическом уровнях, определены механизмы образования суржиковой речи на исследуемой территории.

Ключевые слова: ассимилятивный процесс, языковой простор Славянска, билингвизм, диглоссия, интерферетные ошибки, суржик.

The authors analyzed the speech of representatives of different age Sloviansk groups in the article in the context of problems of contact bilingualism, the cases of the interference influence of the Russian language on phonetic, lexical and semantic, morphological and syntactic levels are clarified, the mechanisms of the origin of Surzhik in the investigated area are determined.

Постановка проблеми. З огляду на те, що одним з основних об'єктів вітчизняних соціолінгвістичних досліджень є українсько-російський білінгвізм, важливою постає проблема аналізу мовної ситуації Слов'янщини як одного з білінгвальних ареалів. У результаті стимулювання процесів штучного зближення української мови з російською відбувалася нівеляція самобутніх рис української мови.

Тривалий асиміляційний процес, який полягав не лише у звуженні сфер уживання української мови, а й у зовнішньому втручанні спочатку радянської влади, пізніше окремих політичних сил у систему національної мови, значно вплинув на побутування української мови, обмежив її функції. Донбас є одним з тих регіонів, де національній проблемі не приділяли належної уваги. Процеси цілеспрямованої уніфікації строкатого населення регіону призвели до нівелювання етнодиференційних ознак місцевих мешканців, оскільки зросійщене місто диктувало власні вимоги, руйнуючи в такий спосіб мовну стійкість українців. Вкрай звужене побутування усного українського мовлення та обмежене використання державної мови негативно впливало на повноцінне функціювання національної мови.

Для визначення перспектив мовного розвитку північної Донеччини важливо здійснити опис усного мовлення місцевого населення. Такий підхід уможливить створення об'єктивної мовної картини досить проблемного регіону й дозволить створити механізми відновлення мовної стійкості українців Донеччини.

Аналіз останніх досліджень. Від часу набуття незалежності в українському мовознавстві було розпочато вивчення усного мовлення в усіх формах його побутування, зокрема й змішаного. Розвиток української жаргонології пов'язаний насамперед з дослідженнями Л. Ставицької та О. Горбача. Різновидам розмовного мовлення присвячені наукові праці А. Загнітка, В. Демченка, С. Караванського, Л. Масенко, О. Сербенської, О. Тараненка й ін. Проблему соціальних і психолінгвістичних причин виникнення мішаних форм українсько-російського мовлення порушували Л. Біланюк, Т. Кознарський, Л. Масенко, Л. Ставицька та ін. Мовну ситуацію Донеччини досліджували О. Зубарєв (інтерферентні явища в мовленні студентів), І. Кудрейко (соціолінгвістичні особливості малих міст області), О. Шевчук-Клюжева (українське усне мовлення на Донеччині). Отже, аналіз побутування української мови в регіональному вимірі є на часі й потребує розширення уявлення про мовну особливість окресленого простору.

Метою статті є аналіз мовлення представників різних вікових груп Слов'янська в умовах контактної двомовності. Сформульована мета зумовлює розв'язання таких завдань: 1) з'ясувати випадки інтерферентного впливу російської мови на фонетичному, лексико-семантичному, граматичному рівнях; 2) визначити механізми виникнення суржикового мовлення на досліджуваних теренах.

Виклад основного матеріалу. Мова, як генетичний код соціуму, уможливлює збереження взаємозв'язку поколінь, а її «долю» визначають такі чинники: культурна значущість, ознаки соціального підґрунтя та втручання політичних сил. Для Донеччини (і Слов'янська так само) проблема збереження української мови є надзвичайно актуальною, адже внаслідок асиміляції майже 74 % населення є російськомовним.

Денаціоналізацію українців і трансформацію їхньої мови розпочато ще від 1930-х рр. Як вважає В. Скляр, «асиміляція зазвичай охоплює не менше двох-трьох поколінь. Вона розпочинається з поширення двомовності й засвоєння елементів матеріальної та духовної культури іншого етносу. Крім того, білінгвізм супроводжується жаргонізацією рідної мови. Подальшим етапом набуття двомовності є повний і незворотний перехід до визнання рідною не власної, а чужої мови. Власна національна мова перетворюється на чужу, другорядну [4, с. 82-84].

Щодо асиміляції, то ще О. Потебня в ХІХ ст. засвідчував, що денаціоналізація - це процес такого перетворення народного життя, коли традиція нації, яка залежить насамперед від мови, слабне, і за таких умов на місці витіснених форм свідомості виникає «мєрзость запустєнія» [2, с. 171].

Проблемою функціювання української мови на Донбасі свого часу переймався наш земляк, правозахисник, співзасновник Української Гельсінської Спілки Олекса Тихий. Ще в 1960-х рр. він уклав «Словник покручів українських говорів Донбасу» (на жаль, не оприлюднений донині), написав низку статей (опубліковані в газеті «Радянська Донеччина») про русифікацію Донбасу: «Українське слово», «Думки про рідну мову», «Сільські проблеми», «Роздуми про українську мову та українську літературу на Донеччині», доводячи, «не вина, а біда простих людей (працьовитих робітників і селян ), що з їхньої волі чи мовчазної згоди знищують «українську мову та культуру на Донеччині» [3, с. 4].

Сучасному мовному простору Слов'янська притаманні насамперед такі негативні мовні явища: незбалансований білінгвізм (володіння й навперемінне послуговування двома мовами; двомовність) і диглосія (різновид двомовності, володіння двома територіальними діалектами однієї мови або двома її історичними варіантами).

Наслідками контактної двомовності (та ще й координованої) є, по-перше, інтерферентні помилки, по-друге, повне нерозрізнення споріднених мовних кодів. Диглосія, як різновид білінгвізму, окреслює функційне розмежування контактних мов за сферами вживання та дуалінгвальними формами мовлення, коли кожен мовець послуговується власною мовою, але розуміє мову співрозмовника [6, с. 10]. В усному мовленні слов'янців і мовленні регіональних ЗМІ трапляються форми, які можна вважати наслідком інтерферентного впливу російської мови, тобто лексичні кальки з російської мови, наприклад: замість опікуватися - брати під свою опіку; замість усвідомлювати - віддавати собі повний звіт; замість відповідально заявляти - заявляти з повною відповідальністю; надмірне використання складеної форми майбутнього часу дієслів: будуть протестувати, будуть страйкувати тощо замість протестуватимуть, страйкуватимуть і вживання пасивних конструкцій замість українських активних зворотів і безособових речень, наприклад: процес розглядається нами замість ми розглядаємо процес; текст визначається дослідниками замість дослідники визначають текст; проблематика розробляється замість проблематику розроблено; текст аналізується замість текст заналізовано тощо.

Такий інтерферентний вплив наявний і в писемних стилях на всіх рівнях мовної системи. Наприклад: більшість праць - замість значна кількість, багато, чимало праць; ряд праць замість низка праць; у будь-якому випадку замість у будь-якому разі, має місце - замість має вияв; головний замість основний (визначальний, провідний, домінантний); дана думка замість ця, зазначена, згадана думка; розповсюджений замість поширений; у першу чергу замість насамперед, передусім; у результаті цього замість унаслідок цього; у свою чергу замість так само; шляхом з'єднання замість завдяки з'єднанню; як правило замість здебільшого, переважно, зазвичай; не стільки... скільки замість не так...як; подібні замість такі (названі, зазначені, окреслені); начало замість витоки, першоджерело; не дивлячись на замість незважаючи на те що, попри те що тощо.

Асиміляційні процеси зумовили українсько-російську інтерференцію (процес накладання однієї мовної системи на іншу) у процесі безпосереднього контактування мов або внаслідок мовних помилок, зумовлених впливом іншої засвоєної мови. Взаємодія мовних систем відбувається у свідомісті мовців, які використовують дві мови під час комунікації. Відповідно, як зазначає О. Шевчук-Клюжева, ідеться й про різний рівень мовної взаємодії, що залежить від мовної компетенції: чим вищий рівень такої компетенції білінгвів, тим нижчим є ступінь відхилень від норм [6, с. 12]. Залежно від того, який структурний рівень української мовної системи зазнає впливу російської, виокремлюють фонетичний, лексичний (лексико-семантичний) і граматичний (морфологічний і синтаксичний) різновиди інтерференції.

Порушення вимови українських словоформ під впливом фонетичної системи російської мови призводить до істотних відхилень і “розхитування” нормативної артикуляції українських слів, що порушує фонетичні закони національної мови. Наприклад: 1) заміна шумних звуків на глухі в сильній позиції (холот замість холод, хліп замість хліб, грип замість гриб тощо); 2) невмотивована заміна твердих шиплячих фонем на російські м'які чи напівпом'якшені; нерозрізнення [а] і [о] в ненаголошеній позиції (мая замість моя, калючий замість колючий; малако замість молоко, баратьба замість боротьба тощо); 4) порушення правил наголосу українських слів під впливом російської мови (новий замість новой, тепло замість тепло; з подружками замість з подругами, котрий замість котрий, випадок замість випадок, каталог замість каталог, рукопис замість рукопис тощо).

Притаманною мовленню слов'янців є також лексична інтерференція - змішування словоутворювальних елементів обох мов, тобто лексичні гібриди, якими насичене особливо усне мовлення, наприклад: провіряли замість перевіряли (пор. з рос. проверяли), сможе замість зможе (пор. з рос. сможет), поступати замість вступати (пор. з рос. поступать), работав замість працював (пор. з рос. работал), об'ясняють замість пояснюють (пор. з рос. объясняют), не опреділився замість не визначився (пор. з рос. не определился) тощо. Такі лексико-гібридні слова по-різному функціюють у висловленні: є повністю чи частково адаптованими до елементів синтаксичної конструкції, наприклад: даруємо стиральну (замість пральну) машину; у Слов'янську буде строїтися (замість будуть будувати) новий магазин (замість нову крамницю) тощо.

Найбільш поширеними за частиномовною приналежністю інтерфеми - це дієслівні (не успів, пойду, добавити, общаємось тощо) та іменникові (знанія, врємя, ученик, отлічниктощо). Наявність схожих гібридів зумовлена безпосереднім втручанням російської мови в українську лексико-семантичну систему, що полягає у вживанні нормативних лексем, проте з невластивими чи недоречними значеннєвими відтінками, зокрема міст замість місць (пор. рос. место, мест), неділя у значенні тиждень (пор. рос. неделя) тощо.

На морфологічному рівні найуразливішими щодо російськомовних впливів виявилися граматичні категорії відмінка, наприклад: змагання з футбола замість футболу, достатка замість достатку тощо; категорія роду: сильна біль замість сильний біль; вдала продаж замість вдалий продаж тощо; порушення норм утворення способів дієслів, передусім наказового: попрацюємо відповідально замість попрацюймо - пор. з рос. поработаем (доконаний вид), зробимо - замість зробімо, давайте довіряти замість довіряймо тощо.

На синтаксичному рівні насамперед трапляються порушення під час уживання керованих форм іменників, що має вияв у заміні одного прийменника іншим (найчастіше по: по порядку замість за порядком, кампанія по виробництву замість з виробництва), а також ненормативне вживання російськомовних вставних конструкцій з модальним значенням (навєрно, вобще, корочу, в смислє, вродє, так сказать тощо). Усі ці відхилення призводять до невмотивованого розширення семантичних функцій прийменників, до поширеного функціювання окремих мовних одиниць і синтаксичних конструкцій, у яких порушено закони української сполучуваності слів.

Суржик - один з найнегативніших наслідків взаємодії мови, як проблема мішаного українсько-російського мовлення. Усне мовлення майже всіх слов'янців визначають як суржик, який є результатом малоусвідомленого прагнення мовця наблизитися до опанування загальновживаної російської мови. Соціальне середовище, де має вияв зазначений різновид розмовного стилю, - це українськомовні мешканці, що пристосовуються до російськомовних. На думку Л. Масенко, суржик утворюється внаслідок хаотичного заповнення зруйнованих ланок структури української мови елементами поверхнево засвоєної російської [1, с. 12].

Негативний вплив суржику, як мовного явища, спричинив появу емоційно-забарвлених трактувань відповідного лінгвістичного терміна, зокрема: 1) “покруч, химерний, мішанець, кровозмісне дитя білінгвізму” (Ю. Андрусевич); 2) “мовний безлад”, “мовна паталогія” (О. Сербенська); 3) “упосліджений гібрид ... має всі ознаки фізичного та психічного каліцтва” (Л. Ставицька) тощо. У гуманітарному дискурсі наявні визначення суржикового мовлення, що акцентують на психологічному аспекті проблеми: “скалічена мова отуплює людину, зводить її мислення до примітива.” (О. Сербенська), “специфічна форма ідіотизму” (Л. Ставицька), “суржик - мовно-комунікативний вияв національної шизофренії ” (О. Шумілов) [6]. У такому разі дослідники більше прагнуть закцентувати на суспільній значущості мовної проблеми, що не завжди сприяє об'єктивному визначенню цього поняття. Отже, якщо без емоційного забарвлення, то суржик - «це елементи двох або кількох мов, об'єднані без додержання норм літературної мови; нечиста мова» [5, с. 684]. Результатом такого процесу є поява лінгвальних деформацій української мовної системи на кількох структурних рівнях водночас, що й призвело до функціювання гібридних форм українсько-російського мовлення. Такі форми є штучно створеними із чужих елементів слів, зворотів, українській мові вони не притаманні.

Відхилення від норм національної мови відбувається завдяки заміні не окремих одиниць (фонем, морфем, лексем, синтаксем), а їхніх ознак загалом, які заступають російськомовні ознаки. Наприклад: 1) наявність фонетично неадаптованої російськомовної лексики (много, звізда, ночлег тощо); 2) інтенсивна гібридизація дієслівних форм завдяки синтезу двох словоформ чи їх елементів з контактних мов в одну лексичну одиницю (добавляє: укр. додає та рос. добавляет), одмітили (укр. відзначили та рос. отметили), говорить (укр. говорити), зробить (зробити), кидаєм (кидаємо) тощо; 3) “перенесення” до українських реченнєвих конструкцій російськомовних лексем і синтаксем (вобще, корочє, тіпа, конєшно, даже очєнь, мєст нєту, строго на русском, блін, теперечки, тамечки, осьдечки, до завтрього тощо).

Певна кількість мовців зі змішаною формою білінгвізму втратила здатність вирізняти споріднені мовні коди. Перехід від інтерференції до змішування визначає деформовані рівні мовної системи однієї мови під впливом іншої. Це і є тією межею, за якою починається хаотичний процес гібридизації контактних мов.

Отже, у Слов'янську тривалий час відбувалося нахабне й послідовне форматування мовного простору соціуму так, що жоден носій української мови не мав можливості послуговуватися рідною мовою, розмовляти й думати нею без постійного нав'язування йому мови російської. Це мало вияв у школі, на телебаченні, радіо, у пресі, маршрутці, ресторані, власне скрізь і завжди, унаслідок цього відбулося мовне розщеплення людини. Соціум був інфікований «мовною шизофренією», яка призвела до такої патології, як українофобія, що має мотивоване емоційно-експресивне забарвлення: агресивне неприйняття української мови, культури та історії, вороже ставлення до всіх виявів національно-культурної самобутності навіть російськомовними українцями.

Перспективними вважаємо дослідження, спрямовані на подолання наслідків мовного контактування споріднених мов для подальшого уникнення інтерферентних помилок.

суржиковий мовлення фонетичний семантичний

Література

1. Масенко Л. Суржик як соціолінгвальний феномен / Л. Масенко // Часовис «І». - 2004. - Ч. 35. - С. 9-15.

2. Потебня О. О. Мысль и язык / О. О. Потебня. - К. : Синто, 1993. - 497 с.

3. Рапп І. Дон Кіхот ХХ століття / І. Рапп, В. Овсієнко // Україна молода. - 2007. - 27 січня. - С. 4-5.

4. Скляр В. Етнічний склад населення України 1959-1988 рр. / В. Скляр. - К. : Основа, 2006. - 136 с.

5. Сучасний тлумачний словник української мови : 50 000 слів [за заг. ред. д-ра філол. наук, проф. В. В. Дубічинського]. - Х. : ВД «Школа», 2006. - 832 с.

6. Шевчук-Клюжева О. В. Українське мовлення на Донеччині : автореф. канд. філол. наук : 10.02.01 / Шевчук-Клюжева Ольга Василівна. - Донецьк, 2003. - 20 с.

Размещено на Allbest.ur