Неологізм, оказіоналізм, потенційне слово: проблеми розмежування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Неологізм, оказіоналізм, потенційне слово: проблеми розмежування

Є.Б. Новікова

У статті проаналізовано теоретичні надбання в галузі вивчення інноваційних одиниць. Описано різноманітні погляди мовознавців на диференціацію неологізмів, оказіона- лізмів, потенційних слів. З'ясовано причини й мотиви появи таких інноваційних одиниць. Визначено ознаки нових номенів. Установлено спільні риси та відмінності узуальних та неузуальних дериватів. Виявлено специфіку дихотомії «потенційне /реальне». Просте- жено закономірності творення нормативних та ненормативних одиниць; вибудувано категорійний апарат дослідження.

Ключові слова: неологізм, оказіоналізм, потенційне слово, дериват, номен, новотвір, деривація.

В статье проанализированы теоретические разработки в области изучения инновационных единиц. Описаны различные взгляды языковедов на дифференциацию неологизмов, окказионализмов, потенциальных слов. Выяснены причины и мотивы появления таких инновационных единиц. Определены признаки новых номенов. Установлены общие черты и различия узуальных и неузуальных дериватов. Выявлена специфика дихотомии «потенциальное/реальное». Изучены закономерности образования нормативных и ненормативных единиц, выстроен категориальный аппарат исследования.

Ключевые слова: неологизм, окказионализм, потенциальное слово, дериват, номен, новообразование, деривация.

In the article the main theoretical issues concerning innovative units such as neologisms, occasionalisms, potential words, as well as extra-lingual and intra-lingual factors, that cause emergence of innovations, have been studied. Various linguists ' approaches to differentiation of neologisms, occasionalisms and potential words have been analyzed. The causes and motives of emergence of these new units have been revealed. The main features of the new nomens have been structured. By belonging to language/speech, neologisms are divided into usual (common) and non-usual (author-individual or occasional), the latter can be constructed either with breaking word-building norms or without doing it. Similarities and differences of usual and non-usual derivatives have been established. The specific features of “potential/real” dichotomy have been determined. The patterns of forming standard and non-standard units have been traced. The categorical apparatus and methods to study derivation of adjectives in modern Ukrainian have been built.

Key words: neologism, occasionalism, potential word, derivative, nomen, new formation, derivation.

До дискусійних проблем неології належить визначення критеріїв розмежування узуальних та інших видів інновацій. І хоч згадані явища й досліджено в найрізноманітніших аспектах і вимірах, проте загальноприйнятого, універсального визначення їхньої суті, місця та статусу не існує. Метою нашої роботи є встановлення меж між різними інноваційними одиницями, зокрема неологізмами, оказіоналізмами, потенційними словами, і формування термінологічного апарату для вивчення нових ад'єктивних слів.

Серед новітніх наукових досліджень неологічних процесів у мові можемо назвати роботи українських (Н. Адах, А. Березовенко, К. Брітікової, Г. Віняр, Г. Вокальчук, О. Жижоми, А. Калєтнік, Є. Карпіловської, Н. Клименко, Ж. Колоїз, Т. Коць, С. Лук'яненка, Д. Мазурик, А. Нелюби, О. Сти- шова, Н. Стратулат, О. Турчак, С. Шестакової та ін.) і зарубіжних (Н. Валгі- ної, Н. Гарбовської, Л. Гацалової, Х. Магомадової, І. Первухіної, О. Сенько, А. Сивової, А. Шумілової та ін.) учених. Активне звернення до нових слів спричинене постійною їхньою появою і, відповідно, потребою наукового опису й аналізу.

Суперечки щодо неологізмів, оказіоналізмів, потенційних слів існують навколо таких питань: 1) визначення основних та обов'язкових термінологічних ознак оказіонального й потенційного, їхньої загальної дефініції; 2) визначення оказіонального через визначення полярних явищ чи, навпаки, через ототожнення з іншими мовними явищами; 3) з'ясування причин і мотивів появи, функціонального призначення; 4) шляхи до набуття загальновизнаного (узуального) статусу тощо [14, с. 87].

Традиційним в україністиці, як і в русистиці, є протиставлення потенційного слова, оказіональної (мовленнєвої) одиниці й узуальної (мовної). Відповідно до значення прикметника «потенційний» такі слова визначають як «можливі, ті, що існують у потенції». З огляду на це, закономірним є таке визначення терміна: «Потенційне слово -- це слово, що може бути утворене за певним словотвірним типом, або те, що існує в мовленні, але ще не ввійшло в мову» [15, с. 511].

Ще Г. Винокур відзначав: «У будь-якій мові поряд зі словами, що вживаються в щоденній практиці, існують, окрім цього, так звані «потенційні слова», тобто слова, яких фактично немає, але які могли б бути, якби того захотіла історична випадковість» [1, с. 421]. Послідовники Г. Винокура підкреслюють лише можливість реальної появи потенційних слів, якщо виникає соціальна необхідність у них. Цю традицію продовжила Н. Коте- лова. Потенційними словами вона вважає потенційно наявні в мові слова, тобто слова, що мають лише місце, позицію в системі мови, але не реалізовані в мовленні. Тільки узус реалізує систему, робить потенційне реальним, він може закріпити й несистемне. Усе вирішує суспільна практика, а не можливості системи. Потенційне слово -- це лише місце в системі мови, позиція. Реалізоване ж слово, що реально функціонує в мовленні, не може вважатися потенційним, оскільки зрозуміло, що реалізоване не може бути одночасно потенційним [9]. Іншого погляду дотримується Е. Ханпіра. Потенційним він називає слово, яке може бути утворене за мовною моделлю високої продуктивності, а також слово, що вже виникло за такою моделлю, але ще не ввійшло в мову [17]. На суголосну до попередньої думку О. Земської, потенційні слова й оказіональні слова -- це «два полюси словотворення: перші є реалізацією законів словотворення, другі -- порушенням цих законів» [5].

Розглядаючи потенційні слова як ті, що насправді існують, дослідники намагаються відмежовувати їх від оказіональних слів. Так, наприклад,

В. Лопатін уважає потенційні слова різновидом оказіональних: «...деякі мовознавці розуміють під оказіональними тільки індивідуально-авторські слова, протиставляючи слова оказіональні й потенційні» [10]. Оказіоналізмами мовознавець уважає і потенційні, й індивідуально-авторські слова. Дослідник також зараховує до потенційних лише певну частину оказіональних слів, тих, що «створюються на основі високопродуктивних словотвірних типів мови» [10], яким протиставляє індивідуально-авторські оказіоналізми, що базуються на тих чи тих порушеннях мовної норми, зокрема словотвірної, які виконують у мовленні художньо-виражальну функцію.

Ж. Колоїз вияскравлює той аспект, «що потенційність не є «елементом мовлення», не є і результатом мовленнєвої діяльності. Це схеми, моделі, які, щоб стати об'єктивною реальністю, повинні бути реалізованими в матеріальних сутностях. Допоки такий процес не відбувся, вони є абстракцією, нематеріалізованими мовними зразками, матеріалізовані елементи яких уже наявні в мові» [6, с. 30].

Термін «оказіональне слово» запропонувала Н. Фельдман, яка пояснювала його як слово, уживане лише один раз у конкретному мовленнєвому відрізку, утворене «на випадок». Однак дослідниця не виключає можливості входження таких слів до загального вжитку, до системи мовних узуальних одиниць. Оказіональні слова -- це факти мовлення, зареєстровані як одноразові вживання. Жодних обмежень до їхньої узуалізації немає. До розряду оказіональних слів Н. Фельдман уводить і факти індивідуального слововживання (індивідуально-авторські слова) [16]. Н. Котелова дотримується такого ж погляду на розуміння оказіональних слів, лише наголошуючи на тому, що до них також зараховують індивідуально-авторські, які створює автор із виражальною метою й часто зі значним відхиленням від очікуваних «системних» новотворів [8].

Вузький погляд на сутність оказіональної лексики демонструють прибічники стилістичного критерію. Оказіональними вони вважають лише слова, що надають контексту особливої виразності, тобто основною ознакою оказіонального слова є особлива емоційно-експресивна забарвленість, стилістична маркованість, тісний зв'язок із контекстом [11]. У статті «Неологізм» О. Горшков зазначає: «Поряд із загальномовними неологізмами існують неологізми, які називають індивідуально-стилістичними, або оказіональними. Ці неологізми створюються авторами як засіб увиразнення в певному контексті, не розраховані на поширення і закріплення в загально- мовному вживанні» [4, с. 159].

Подаючи власну дефініцію неологізму «як матеріального репрезентанта, що характеризується нульовим або мінімальним рівнем адаптації в «мовному просторі» і, відповідно, нульовим або мінімальним ступенем від- творюваності в комунікативному просторі», Ж. Колоїз виключає урахування дихотомії «неологізм / оказіоналізм», оскільки нові слова із нульовим ступенем відтворюваності є окремими випадками вживання, обмеженими комунікативним простором, причому деякі з них можуть увійти до загального вжитку. Власне, дослідниця вважає, що кожен неологізм проходить початкову стадію свого існування як оказіональне слово, а вже потім закріплюється або не закріплюється в мові [7].

Традиційною є позиція вчених щодо правомірності виділення групи «неологізмів» як нових слів, зафіксованих нормативними словниками, а також груп оказіональних і потенційних слів як мовленнєвих утворень. Останні дві групи протиставляються в деяких класифікаціях одна одній за продуктивністю словотвірних моделей, ставленням до мовного стандарту, за категоріальною протиставленістю. Із цього можемо зробити висновок, що вчені називають два основні критерії розмежування оказіональної та узуальної лексики: словотвірна нормативність і яскраво виражена конотація.

Важливими й вчасними постають спроби лінгвістів з'ясувати й систематизувати ознаки виокремлення оказіональних слів. Такими О. Ликов називає: 1) належність до мовлення; 2) невідтворюваність; 3) словотвірна похідність; 4) ненормативність; 5) функціональна одноразовість; 6) експресивність; 7) номінативна факультативність; 8) синхронічно-діахронічна ди- фузність; 9) індивідуальна належність [12].

Зауважимо, що О. Ликов трактує оказіоналізм як «мовленнєву експресивну одиницю, що має властивості невідтворюваності, ненормативності, номінативної факультативності й словотвірної похідності» [12, с. 11]. Деякі з вищеназваних ознак, як слушно зауважує Г. Вокальчук, не є абсолютними. Так, наприклад, «функціональна одноразовість аж ніяк не заперечує наявних фактів уживання того самого новотвору різними авторами. Ознака індивідуальної належності теж не може бути абсолютизованою, оскільки існують новотвори, авторство яких установити неможливо» [2, с. 39].

На думку іншого мовознавця І. Муромцева, «важливими критеріями визначення й розрізнення системних і оказіональних явищ в українському словотворенні є: а) часова сумісність зіставлюваних одиниць (системно й оказіонально розрізняються лише на рівні синхронії); б) рівень продуктивності словотвірної моделі; в) рівень сумісності сполучуваних морфем (одиниць мови); г) частота сполучуваності мовних одиниць на рівні мовлення; д) ступінь співвідносності семантичного й експресивного наповнення утвореного слова з відповідною словотвірною моделлю; е) ступінь співвіднесеності з нормами літературної мови» [13, с. 98]. Такі ознаки виокремлення оказіональних одиниць указують на суб'єктивну, а не об'єктивну думку. Вони не є безсумнівними властивостями конкретного мовного явища. неологізм оказіоналізм слово

Важливим критерієм виділення оказіональних слів є також відчуття новизни і незвичність під час сприйняття слова, хоча цей критерій, як відзначають і вітчизняні, і зарубіжні мовознавці, є суб'єктивним. З огляду на це, О. Ликов зазначає, що постійна новизна слова (навіть оказіонального) логічно неможлива й лінгвістично неспроможна.

До складу оказіоналізмів В. Гак уключає й так звані «авторські оказіоналізми», тобто одноразові новоутворення, що мають авторську належність. Крім того, серед оказіональних слів учений виділяє також слова, утворені за продуктивними моделями [3], тобто оказіоналізми він розглядає в широкому розумінні.

Значний внесок у вивчення оказіональних слів зробила Н. Котелова, яка акцентувала увагу на тому, що оказіоналізми -- це реалізовані потенційні слова, утворені мовцями в процесі мовлення за законами словотворення, а не взяті готовими з наявного інвентарю. За такого широкого погляду на оказіоналізми основним критерієм їхнього виокремлення є одноразова мовленнєва реалізація на момент визначення їхнього статусу [8].

Усе сказане вище дає право констатувати, що стан оказіональності -- явище тимчасове, перехідне. У широкому розумінні оказіональне є реалізацією потенційного з можливістю переходу в узуальне. Оказіональність, з одного боку, може бути протиставлена потенційності, і, з другого боку, оказіональне може бути протиставлене узуальному.

Із наведеного різноманіття поглядів на оказіональні слова переконливою видається концепція про закріпленість за ними визначення, що подають автори енциклопедії «Українська мова»: «Оказіоналізм -- незвичне, здебільшого експресивно забарвлене слово, утворене на основі наявного в мові слова або словосполучення, іноді з порушенням законів словотворення чи норми мовної, що існує лише в певному контексті, в якому воно виникло. Оказіоналізми зіставляються зі словами узуальними, від неологізмів відрізняються тим, що зберігають свою новизну незалежно від реального часу їхнього творення» [15, с. 432]. Оказіоналізми й індивідуально-авторські новотвори вважаємо синонімічними поняттями.

Отже, узагальнюючи наявні думки, зауважимо: з новими мовними одиницями будь-якого рівня пов'язані протиставлення: узуальне / оказіональне, потенційне / реальне, нормативне / ненормативне. З огляду на викладене, визначаємо потенційні слова як можливі, що з'являться або не з'являться в мові, оказіональні слова як індивідуально-авторські неологізми, що існують лише в певному контексті. Зважаючи на фактичний матеріал, у нашій роботі немає потреби виділяти потенційні слова, відсутні як у мовній, так і мовленнєвій практиці. Шляхами подальшого дослідження можуть бути аналіз особливостей словотвірної семантики інноваційних дієслівних, прислівникових одиниць, із врахуванням вибудованого категорійного апарату.

ЛІТЕРАТУРА

1. Винокур Г. О. Заметки по русскому словообразованию. Избранные работы по русскому языку. Москва: Просвещение, 1959. -- С. 419--442.

2. Вокальчук Г. М. Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект): моногр. Рівне: Перспектива, 2004. -- 524 с.

3. Гак В. Г. Языковые преобразования: моногр. Москва: Языки русской культуры, 1998. -- 768 с.

4. Горшков А. И. Неологизм: словарная статья. Русский язык: Энциклопедия. Москва: Советская энциклопедия, 1979.С. 159.

5. Земская Е. А. Китайгородская М. В., Ширяев Е. Н. Русская разговорная речь. Общие вопросы. Словообразование. Синтаксис. Москва: Наука, 1981. -- 276 с.

6. Колоїз Ж. В. Оказіональна деривація: теоретичний та функціонально-прагматичний аспекти: дис. ... д-ра філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова». Харків, 2007.442 с.

7. Колоїз Ж. В. Українська оказіональна деривація: моногр. Київ: Акцент, 2007. -- 311 с.

8. Котёлова Н. З. Проект словаря новых слов русского языка. Ленинград: Наука, 1982. -- 86 с.

9. Котёлова Н. З. Первый опыт лексикографического описания русских неологизмов. Новые слова и словари новых слов. Ленинград: Наука, 1978. -- С. 9--26.

10. Лопатин В. В. Рождение слова: неологизмы и окказиональные образования. Москва: Наука, 1973. -- 151 с.

11. Лыков А. Г. Можно ли окказиональное слово называть неологизмом? Русский язык в школе. 1972. -- № 2. -- С. 85--89.

12. Лыков А. Г. Окказиональное слово как лексическая единица речи. Филологические науки. 1971. -- № 5. -- С. 70--81.

13. Муромцев І. В. До питання про співвідношення між оказіональним і системним іменним словотворенням у сучасній українській мові. Тези доповідей та повідомлень міжвуз. наук. конф. з питань східнослов'янського іменного словотвору. Київ: Наук. думка, 1974. -- С. 98--99.

14. Нелюба А. Явища економії в словотвірній номінації української мови. Харків, 2007. -- 302 с.

15. Українська мова: енцикл. / редкол. В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. 2-ге вид., випр. і доп. Київ: Вид-во Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 2004. -- 824 с.

16. Фельдман Н. И. Окказиональные слова и лексикография. Вопросы языкознания. Москва, 1957. -- № 4. -- С. 64--73.

17. Ханпира Э. Фигурант и персоналия в языке и речи. Русский язык сегодня. Москва, 2002. -- № 2. -- С. 280--283. URL: http:// rus.1september.ru/ artidef.php?ID=200200204.

Размещено на Allbest.ru