Вербалізація концепту любов/кохання як духовної цінності в поетичному мовленні Віктора Бойка (на матеріалах збірки "Пролог")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вербалізація концепту любов/кохання як духовної цінності в поетичному мовленні Віктора Бойка (на матеріалах збірки "Пролог")

Поняття «духовні цінності» становить основу загальнолюдської поведінки й морального стану суспільства. Навколо цієї проблеми концентрується багато інших складників. Сучасна лінгвістична наука має великий досвід вивчення вимірів духовних цінностей людини й суспільства в цілому. Розглядом і тлумаченням цієї проблеми займалися такі дослідники, зокрема С.Я. Єрмоленко, Л.А. Лисиченко, В.С. Калашник, О.О. Маленко, К.Ю. Го- лобородько, О.О. Скоробогатова, у тому числі Л.В. Максимов, В.Я. Мізець- ка, М. Попович, Т.А. Космеда, А.К. Мойсієнко, Г.М. Сюта, П.О. Селігей, І.І. Степанченко, російські мовознавці Н.Д. Арутюнова, Ю.С. Степанов, М.М. Правдін та багато інших. Проте докладних досліджень цієї проблеми не було проведено. Загальна спрямованість сучасних досліджень поетичного дискурсу в руслі когнітивної парадигми лінгвістики, в яких поетичні тексти розглядають як носії певної системи концептів, як особливу форму комунікації, що дозволяє реконструювати ідіостиль поета й визначає актуальність статті.

Мета розвідки -- дослідити особливості вираження духовної цінності любов / кохання в поезії Віктора Бойка.

Об'єкт дослідження -- концептосфера любові в мовленнєвій парадигмі митця.

Предмет -- любов / кохання як одне з начал, що визначає творчу індивідуальність майстра художнього слова.

Традиційний підхід до розрізнення духовних цінностей дозволяє певний умовний поділ їх на загальнолюдські й особистісні. Пізнання або визначення загальнолюдських цінностей ґрунтується, перш за все на тому, що саме суспільство відносить до загальнолюдських цінностей. Якщо дивитися на це з боку особистості, то людина як така спирається, перш за все, на сприйняття зорове, що є базою первинного, примітивного рівня сприйняття, який починається з її візійного образу. Вона пізнає світ через свої внутрішні відчуття, орієнтується на власний досвід і таким чином, відбувається формування внутрішньо людських (особистісних) цінностей.

Кожний письменник має свій власний мовний світ, осмислений, освоєний свідомістю, баченням, темпераментом, -- улюблені асоціації, свій спосіб мистецького синтезу. Образно-метафоричний світ є одним з тих начал, що визначають творчу індивідуальність художника. У ньому виявляється специфіка поетичних «органів чуття» митця, його емоційний тип. Провідна риса життя і творчості Віктора Бойка -- всеохопність. Форма поезій -- переважно не мініатюри -- мовби відтворюють намагання в кожнім вірші передати якнайбільше. Завдяки мікро образам із сьогодення («Так тісно стало чомусь на білім світі -- важко знайти без неукраїни місця», «Інаші душі брав огонь на крила», «Ростуть «Макдоналд'си» та «Білли» немов бур'ян, а чи трава, стають героями дебіли... Приватизація трива!») вона є абсолютно сучасною. Проте важливо вказати на провідну рису поезій В.Бойка -- чесність, безкомпромісність, уміння автора вслухатися не лише в себе, а в людське життя, навколишній світ. Це протиставляє постать поета деяким постмодерністам і являє читачеві виважене, людяне, справжнє слово. Основними мотивами творів В. Бойка є час, пам'ять, душевна чистота, творчість, усе українське як справжнє й рідне тощо. Художній світ автора від книги до книги лишається сталим, за винятком того, що поет із часом робить усе більший акцент на філософському осмисленні світу, з роками й набутим досвідом він усе глибше вдивляється в себе та в навколишнє середовище, гостріше відчуває й осмислює події буденного життя й водночас мудрішими стають рядки його поезій.

Не можна також оминути увагою й людину (особистість) як одну з духовних цінностей поетичного мовлення митця, яка створює індивідуальну систему концептів: національні образи, асоціації, емоції та почуття, властиві національній культурі. Як зазначає Л.А. Лисиченко, «недооцінка експресивного компонента значення може порушити загальний стиль твору, невірно визначити акценти», які читач сприйме «як невідповідне до авторської оцінки явищ» [7, с.73]. Емоції проникають у семантику слова й закріплюються в ній, як-от у поезіях Віктора Бойка: «хлоп'ята сонцелиці», «гриміла далина», «відлунювала вись», «ридає патефон», «Посадив мене дядько/ стерегти його тишу», «Про що в нім шепчуть виспілі зернята -- /маленькі внуки яблуні старої?», «Коли мене обступить самота...», «Ми чули світ увиш, ушир, углиб», «І наші душі брав огонь на крила», «Ми слухали. / Багаття говорило», «Не довіряймося ж вітрам, / щоб душ не вивіяли часом» тощо.

Емотивність має два плани: план змісту і план вираження, через які відбувається виявлення емоційного ставлення і стан співбесідників. Емотивні концепти (вербальні засоби) в контексті -- мовний феномен під час реалізації його в мовленні.

Наприклад, у поезії Віктора Бойка «Перепис» герой приходить фіксувати кількість населення й бачить, що в хаті живуть лише двоє старих, точніше «дві долі». Слово доля як синонім до «людини» тут якраз й ілюструє мотив битого шляху, адже «доля» -- щось тягле, осяжне, зболене, зморене й водночас просвітлене, мудре. Старенькі дивляться у світ самі, бо «доньки повіддавані далеко», а сини вбиті на війні.

Текстоцентричні й антропоцентричні підходи до вивчення мови художнього тексту потребують поєднання парадигматичного й синтагматичного аспектів мови. Парадигматика розглядає однотипні мовні одиниці в їхніх спільних і відмінних рисах (у поезіях В. Бойка: «сонцеголосі (слова)» -- «сонцелиці (хлоп'ята)» -- «сонцеголові (дядьки)» -- «сонцегруді (молодиці)» -- «сонцеру- кі (бабусі)», «перекотипісня» -- «перекотищастя» тощо). Риси, які дають підставу включати слова до однієї парадигми на основі спільності, називають ототожнювальними. Семантичні особливості, за якими значення слів протиставляються, називають диференційними семантичними ознаками. Парадигматика й синтагматика становлять взаємопов'язані параметри системи мови, оскільки, з одного боку, сполучуваність мовних одиниць ґрунтується на їхньому парадигматичному потенціалі, з іншого, парадигматика визначається синтагматичними можливостями одиниць -- їх лінійним сполученням у мовленнєвому потоці (пор. у поезіях В. Бойка: «вилущую з колосся теплі сонячні зернини», «шепчуть виспілі зернята -- маленькі внуки яблуні старої»).

Вивчення парадигматичних образних слововживань спирається на врахування моделей валентності тих чи інших лексико-стилістичних одиниць; лінійної послідовності лексичних одиниць як тематичного напряму в тексті;

асоціативних смислових єдностей часових, просторових, причиново-наслідкових відношень мовних одиниць; ієрархії поняттєвих взаємовідношень образних явищ мови в контексті культури.

Мовна індивідуальність митця, його мовна картина світу формується не тільки під впливом суспільно-політичних і культурно-історичних чинників, у ній активну роль відіграють індивідуально-психічні фактори, характер поета, його світогляд і розуміння цінності людського життя.

Мова творів Віктора Бойка виокремлює шанобливе ставлення поета до соціокультурних й особистісних моральних цінностей. У деяких поетичних рядках це виражено дуже яскраво. Переживання ліричних героїв ніби йде від самого автора рядків.

ЛЮБОВ -- ЖУРБА: Вишивала рушник // Тиха мати в засмученій хаті, // І зітхало в руках // Біле-біле, як сніг, полотно. // Вишивала рушник, // А сама все боялась зітхати -- //Та весільні квітки // Невеселі були все одно.

Образ матері, яка переймається сумною долею єдиного сина, що ніколи не побачить світ голубими очима, наскрізним мотивом проходить крізь увесь вірш і є символічним, як і традиційний український рушник, який уособлює родинне тепло, затишок й щасливу долю людини. Саме з ним пов'язані ціннісні уявлення про світ самого поета, його ставлення до національних традицій і звичаїв, любові зокрема. Одразу ж постає перед читачем образ юнака, що збирається одружитися, але не бачить обличчя своєї нареченої. Й виникає питання, а яким би постав перед хлопцем світ, якби він міг його побачити? Єдине бажання, яке виникає в матері під час вишивання весільного рушника чітко продиктовано в кінцівці вірша: Вишивала рушник, // От би вишити синії очі. //Хоч сумні, хоч веселі, // Отакі б, як у сина були, // Вишивала рушник -- //І нестерпно ввижалось щоночі, // Що вони ожили, ожили, ожили!

На думку О.О. Маленко: «Написання поетичного твору -- складний процес пізнання митцем життя, осмислення фактів, подій, а також цілеспрямоване втілення отриманих вражень у художній, образній формі. Кожен поет, створюючи нове, пристосовує мовні засоби попередніх епох розвитку літературної і поетичної мови до вираження нового змісту. При цьому мовно-стилістичні засоби поетичного образотворення не залишаються незмінними у часі. Насамперед це стосується поетичної лексики, яка у своєму значному обсязі вийшла з надр фольклору (народнопісенної творчості)» [8, с. 161]. Саме така лексика наявна у вірші В. Бойка «Котигорошко»: Тешу колоду жовту, сучкувату. //Мороз тріщить, аж подих забива. //А син погрітись не пускає в хату, // а синові потрібна булава... // -- Не іграшкова, а міцна й велика, -- //крізь сльози умовляє на ходу, -- // бо десь Котигорошко б'ється з Лихом, // а з чим йому на поміч я піду?! -- // Я повертаюся, які тут жарти! // Якщо потрібна, буде, не журись. //Бо що, як справді в царство тридев'яте// Змій Жеретій нагрянув з-за гори.

Т.Ю. Кальченко в дисертації «Функціонально-семантичні особливості прецедентних феноменів у поетичних текстах І. Римарука і В. Герасим'юка», говорить про таке: «Лінгвоконцептологічний підхід до поетичної мови спрямований на її розгляд у нерозривному зв'язку з мовною особистістю поета, яка, у свою чергу, є носієм національної картини світу. Національний культурний зміст поетичного твору може містити різні складники. Виокремлюють міфологічну, фольклорну, релігійну, історичну сфери культурних смислів. Поетична мова конкретного автора і певного історичного періоду є своєрідним сполученням сукупності цих смислів. Поетичний твір є цілісним відбиттям національного, культурного та історичного досвіду, пов'язаного з особистим, суб'єктивним переживанням його творця. Особливості мовної особистості поета пов'язані з характером творчої діяльності. Глибина поетичного тексту пов'язана зі здатністю митця втілювати власні інтенції у поетичному слові, використовувати весь потенціал внутрішньої форми слова, що стає основою метафорики поезії. Особистість митця набуває нових рис, поглиблюється та ускладнюється порівняно з мовною особистістю пересічного носія мови» [6, с.12 - 17].

Так і кохання до жінки виявляється бурхливим й пристрасним з одного боку, й сумним і безнадійним з іншого в Бойкових поезіях.

КОХАННЯ -- НАДІЯ: Весна мене бентежила, як сміх, // Дівочий сміх, чистіший зоредзвону, // А по ярах зітхав зчорнілий сніг, //Йторішній лист покліпував спросоння. // ...Надію втративши, я сам не свій// Спинився і з досади вниз поглянув, і враз здалося, що не втримавсь дзвін //1 пролісками випав на галяву. //... Просилась пісня, в тисячу весіль, //А угорі, хоч утікай від себе, // Галяви, мабуть, із усіх лісів//Не втрималися і злетіли в небо.

КОХАННЯ -- ЖИТТЯ: Іранок був, і день завзято//Гасав, запрігши всі вітри, //1 ти прийшла така крилата, // Не вірила, що я без крил. // Бо кликала мене летіти // В якісь небачені світи, // А я казав, що ми не діти, // А я боявся висоти. //1 на землі лишився жити, //1 все неначебто як слід, // А ти комусь щоденним митом //Приносиш сонце на крилі. // У мене ж справи все звичайні, // Собі не можу лиш простить, //Що все тебе не вистачає, // Що все бракує висоти.

КОХАННЯ -- ДОЛЯ: Було всього: гукать-не догукатись, // Дружини сміх і плаття.плаття кремове. // Та на стіні новенька фотокартка, //Де син Юрко вже грається у крем'яхи. // А потім в житі танк горів хрестатий, // Вогонь, вогонь.товариш помира... //Додому повернувся в сорок п'ятім -- // Сім'ї нема, а сіяти пора. // Удень кріпився, а вночі кричати //Хотілося, бо знову, знов вогонь, //А із вогню Юркові рученята -- //1 вже ніяк не вихопить його... // У хаті сам. Ні, не поможе й чарка, //1 строчать коники в порожню темряву... // Та на стіні пожовкла фотокартка, //Де син Юрко ще грається у крем'яхи.

К.Ю. Голобородько в монографії «Ідіостиль Олександра Олеся: лінг- вокогнітивна інтерпретація» подає наступні дефініції вираження концепту любові / кохання: «Широке розуміння любові започатковано давньокитайською філософією. Любов містить у собі широкий спектр проявів -- від еротичної закоханості, любові до дітей та батьків, патріотизму -- до меломанії й любові до неба, зірок, природи. Така типологія базується на визначенні предмета любові. Найбільшу роль в історико-філософській та культурній традиціях європейської самосвідомості відіграв дихотомічний поділ любові на земну (грішну) та небесну (святу). Поезії українських майстрів слова репрезентують різні види любові. Митці пишуть про любов до рідної землі, рідного слова, ідеї, системи цінностей, спільноти, до особи, про синівську або дочірню, батьківську, подружню (інтимну) любов. В українській мові на позначення феномену любові функціонують дві лексеми -- любов і кохання. Два значення збігаються із розумінням любові як інтимним і не інтимним почуттям» [5, с. 327-328].

У поетичних текстах В. Бойка теж існує певне розмежування цих концептів.

ЛЮБОВ -- УТІХА: Хочеш?// Буйним весіллям // Підпережуться родичі. // Хочеш?//Про повесіння//Говоритиму одами.//Хочеш?//Вибухну квітами// На килимах узлісь!// Хочеш?// Просто любитиму, // Як тепер, як колись.

Концептосфера ЛЮБОВ / КОХАННЯ виражена у творчості Віктора Бойка наскрізно й різноманітно. Отже, можна зазначити, що мовна картина світу поета розкривається в метафоричності образів і символів, його сприйнятті навколишнього середовища, соціуму в цілому. Це дозволяє зробити висновок про актуальність питання духовних цінностей, яке на сьогодні має підґрунтя для активного вивчення в сучасній лінгвістиці і є предметом розгляду та подальших досліджень.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бойко В.С. Битий шлях: Поезії. -- К.: Молодь, 1989. -- 104 с.

2. Бойко В.С. Земні турботи: Поезії. -- Х.: Прапор, 1978. -- 39 с.

3. Бойко В.С. Назовсім: Вірші. -- Х.: Майдан, 2016. -- 236 с.

4. Бойко В.С. Обличчям до багаття: Поезії, -- Х.: Прапор, 1984. -- 47 с.

5. Голобородько К.Ю. Ідіостиль Олександра Олеся: лінгвокогнітивна інтерпретація: [монографія]. -- Х.: Харків. історико-філологічне товариство, 2010. -- 527, [1] с.

6. Кальченко Т.Ю. Функціонально-семантичні особливості прецедентних феноменів у поетичних текстах І. Римарука і В. Герасим'юка: дис. ...канд. філолог. наук 10.02.01. -- Х.: ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, 2014. -- 187 с.

7. Лисиченко Л.А. Лек- сико-семантичний вимір мовної картини світу. -- Х.: Основа, 2009. -- 191с. 8. Мален- ко О.О. Лінгвопоетика Всесвіту в українському художньому тексті: Еволюція смислів. -- Х.: Основа, 2004. -- 184с.

Размещено на Allbest.ru