Реалізація конфліктогенного потенціалу прямих і непрямих звертань

- Марина Петрівна. Мене звати Марина Петрівна, У мене є ім'я, Звертатися так до інших некультурно, Ви дотепер не знаєте, як звати вашого викладача?! і т. д. (з усного мовлення).

Звертання на прізвище в сучасній українській культурі вважається неввічливим. Зауважимо, що за часів Радянського Союзу ця форма звертання сприймалась як нейтральна, що активно функціонувала в діловій сфері. Сьогодні навіть тут звертання на прізвище вважається неприйнятним та образливим. Зазвичай його обирають вищі за посадою чи статусом співрозмовники стосовно підлеглих. Чим більша ця дистанція, тим імовірнішим є використання згаданої апелятивної форми. Навіть в освітній сфері, де функціонування звертань на прізвище до учнів / студентів можна деякою мірою виправдати родом діяльності, адресати відчувають дискомфорт і формалізо- ваність стосунків з учителем / викладачем.

Особливо болісно адресати реагують на свідоме чи несвідоме перекручування їхнього прізвища, одразу намагаються виправити помилку мовця або вказують на неї, повторюючи прізвище правильно: Домбровський; Моє прізвище Ви неправильно назвали моє прізвище і т. д. Найчастіше це стосується вимови прізвищ, співзвучних із назвами тварин, а також із номінаціями, що мають негативну конотацію: Баран - Баран, Холопова -- Холопова і под. Особливо частотні «виправляння» в ситуаціях привселюдно допущеної помилки, особливо якщо це важливо для ідентифікації особи та за наявності подальших контактів із мовцем. Будучи вживаним зі словом пан / пані, звертання на прізвище втрачає свою конфліктогенність.

Звертання на прізвисько можна віднести теж до категорії потенційно конфліктогенних. Вони можуть викликати негативну реакцію адресата за умов, якщо йому не подобається прізвисько, а також у випадках номінування чужими та незнайомими людьми, особливо з яскраво вираженою різницею у віці, соціальному статусі, роді діяльності, культурному рівні та ін. Типовою реакцією на такі звертання є обурення (Я вам не + [прізвисько]/, У мене є ім'я! та ін.) та повідомлення бажаної форми номінування Мене (взагалі-то) звати + [ім'я].

Наприклад: [У Григорія щодо Середи були свої наміри, і тому він зробив спробу вплинути на завжди похмурого і мовчазного парубка.]

-- Послухайте, Малий, -- [сказав він (Григорій. -- І. Ш.) якось, зайшовши ввечері до нього (Середи. -- І. Ш.) в кімнату,] -- я прийшов не як офіційна особа, тобто ваш вихователь, а просто як давній знайомий, який ставиться до вас доброзичливо. Мені хотілося б...

-- По-перше, у мене є власне ім'я і нічого мені чіпляти собачу кличку. Подруге, я по горло ситий доброзичливцями/ А такими, як ви, особливо (Ю. Дольд- Михайлик).

Нейтральне на перший погляд звертання на ім'я та по батькові в деяких ситуаціях, навіть ділового спілкування, може спричинювати негативну реакцію адресата. Конфліктогенними такі форми звертання частіше стають у спілкуванні з представницями жіночої статі. Чоловіки форму звертання на ім'я та по батькові сприймають нейтрально. Найчастотніша реакція, що засвідчує бажання змінити форму звертання, -- пропозиція звертатися на ім'я: Називайте мене просто Влад. Це зумовлено прагненням адресата домогтись запам'ятовуваності свого імені іншими та уникнути його перекручування. Передусім ідеться про довгі й складні для вимови імена та по батькові.

Негативні реакції та висловлення бажання перейти на іншу форму звертання найчастіше спостерігаємо під час спілкування комунікантів однакового віку, а також у ситуаціях, коли адресат у силу специфіки сфери діяльності або посади відчуває себе «замолодим» для такої форми звертання. Сказане стосується секретарів, продавців-консультантів, нянь, гувернанток, працівників сфери шоу-бізнесу, малого бізнесу і под. Збільшення віку та посади адресата робить більш імовірним звертання до нього на ім'я та по батькові. Відповідно до культурних норм українського суспільства описувана форма звертання, адресована співрозмовнику віком 50 +, навіть за статусної рівності комунікантів, є нормативною.

Типовими реакціями, що маркують невдоволення з приводу звертання на ім'я та по батькові, є такі: Я вас просила називати мене Марією/, Називайте мене (просто) Марією!, Я що, така стара? Зауважимо, що форма звертання на ім'я та по батькові або просто на ім'я (особливо у формі кличного відмінка (Софіє, Ольго та ін.) може бути небажаною та образливою, якщо адресат уважає її проявом дистанціювання, відчуження, формалізації стосунків або невдоволення адресанта. За нашими спостереженнями вербальні реакції на такі форми звертання не частотні. У поодиноких випадках (за відсутності виразної вікової та статусно-посадової різниці між комунікантами, а також, якщо вони є добре чи давно знайомими) спостерігаємо реакції-невдоволен- ня на зразок Для чого нам цей офіціоз?або реакції-докори на зразок Ми ж з вами не один рік знаємось.

За умов помилкової номінації конфліктогенності набувають звертання на позначення посад і звань. Найяскравіше це виявляється у сферах зі значущою ієрархією звань та рангів. Так, урахування ієрархії у військовій сфері важливе, оскільки йдеться не тільки про самі по собі звання, а й про підпорядкування та чітке виконання командних функцій щодо інших військових осіб у точно визначеному обсязі. Цікаво, що помилка в номінуванні в бік завищення звання викликає в адресата позитивну, здебільшого невербальну, реакцію. Проте в ситуаціях заниження звання адресати реагують негативно: Ти що, на зірочках не розумієшся?, Ти б мене ще + [істотно нижчий ранг порівняно з рангом адресата] назвав! (з усного мовлення). Інтенсивність негативної реакції залежить від різниці між званнями комунікантів: чим вона більша, тим емоційніше може реагувати вищий за званням адресат на неправильну номінацію.

Неадекватні номінації на позначення вчених знань і посад в освітній сфері мають менший конфліктогенний потенціал порівняно з військовими званнями, але певну конфліктогенність сплутування наукового ступеня або вченого звання усне спілкування засвідчує. Негативну реакцію на помилкове номінування спостерігаємо не тільки в ситуаціях заниження звання чи ступеня, але й завищення: Я ще не професор; доцентом треба ще стати; до професора треба ще дорости; до доцента мені ще далеко; я ще не заслужив цього звання; я ще не доробився до + [назва вченого звання] і под. (з усного мовлення).

Загалом звертання на позначення професії або посади не є поширеними в українському суспільстві. Таку форму звертання застосовують для обмеженого кола професій (наприклад, шофере, майстре), та й сама номінація часто пом'якшується словом пан / пані. Будучи застосованою незнайомою людиною, що посідає нижчу сходинку в статусно-посадовій ієрархії, номінація на позначення посади набуває конфліктогенності. Наприклад, студент, який розшукує екзаменатора для перескладання іспиту, заходячи на кафедру, запитує: А завідувач кафедри є? (з усного мовлення). Навіть за відсутньої реакції адресата на таке номінування отримання позитивного результату адресантом може бути утрудненим.

У вищенаведеному прикладі адресант використав непряму форму звертання. Своєрідність звертань, виражених непрямими найменуваннями осіб, полягає в тому, що вони ідентифікують співрозмовника як предмет мовлення і мають нетрадиційну для звертання форму вираження -- третьої особи однини [2, с. 9]. У діловому спілкуванні непрямі звертання допомагають уникнути незручних і конфліктних ситуацій, особливо в тих випадках, коли мовець невпевнений у правильності чи коректності обраної ним форми номінації комунікативного партнера. Але, як бачимо, сама по собі непряма форма звертання не запобігає створенню конфліктної ситуації, особливо коли порушена статусно-рольова та вікова дистанція.

Зауважимо, що більшу конфліктогенність мають номінації студентами викладачів на зразок прізвище + ініціали: А Петренко І. Б. є? Подібні форми викликають негативну реакцію не тільки в безпосереднього адресата, а й в інших присутніх.

Звертання до безпосереднього начальника босе, шефе, начальнику за дружніх стосунків між комунікантами та відсутності істотної різниці у віці не є конфліктогенними, наприклад: (начальник хоче доручити підлеглому розслідування заплутаної кримінальної справи)

-- Випишіть собі ТТ, шефе, -- [все ще дувся Кароль,] -- а мені хай видадуть «вальтер» або «беретту».

-- Хай буде по-твоєму, -- [Попеску був підозріло добрий] (В. Кожелянко).

Однак за порушення згаданих умов такі форми звертання можуть стати причиною виникнення конфлікту, образи, непорозуміння. Сказане не стосується прийнятих в українській культурі звертань, адресованих водіям, зокрема таксистам. Наприклад: [За кермом червоного легковика, який виповз із мийки, сидів ще зовсім юний хлопець].

- Шефе, підкинь у центр, - [звернувся до нього Тищенко. - Бо наша тачка щось забарахлила. - І показав на білий автомобіль з піднятим капотом, біля якого порався Дряпун.] Хлопцеві полестило слово «шеф». Він кивнув на сидіння; машина зірвалась з місця (В. Савченко).

Форми звертання начальнику та командире, розповсюджені в місцях позбавлення волі та властиві неформальному спілкуванню ув'язнених із наглядачами, набувають конфліктогенності, виходячи за межі цієї сфери. У таких випадках вони можуть викликати подив, обурення або інші негативні реакції, наприклад: (затриманий таксист хоче, щоб міліціонер відпустив його)

- В Києві живете, Іване Гнатовичу?