До проблеми дослідження емоційних універсальних концептів (на прикладі концепту "любов")

Размещено на http://www.allbest.ru/

До проблеми дослідження емоційних універсальних концептів (на прикладі концепту "любов")

У добу розквіту когнітивної лінгвістики і виникнення когнітивної гуманітарної наукової парадигми підвищений інтерес викликають дослідження, спрямовані на розкриття змісту базових універсальних концептів, а також проблема вивчення актуалізації емоцій в комунікативних процесах.

У статті робиться спроба осмислення різноманітних теоретичних позицій лінгвістів щодо тлумачення складного феномену, яким є концепт, та концепту- алізації емоцій на прикладі вивчення універсального емоційного концепту "любов".

Актуальність даної наукової розвідки обумовлена когнітивно-антропологіч- ною парадигмою сучасної лінгвістичної науки.

Дійсно, до середини 70-х років минулого століття проблема мовної концепту- алізації, так само як і вербалізації емоцій, не була основним об'єктом дослідження мовознавців. Але з того часу, як почали формуватися основи нової лінгвістичної парадигми - гуманістичної, в центрі якої є людина як носій і користувач мови та її психологія, обминути сферу емоцій вже було неможливо. Тому в наш час дослідження проблеми "мова і емоції" стає одним з пріоритетних напрямків сучасного мовознавства. У філологічних студіях інтереси вчених фокусуються на класифікації емотивної лексики, на вивчені емотивності на синтаксичному рівні, на емотивності художнього тексту, на питаннях міжкультурної специфіки вербальної та невербаль- ної маніфестації емоцій.

Об'єктом нашого дослідження є аналіз теоретичних підходів до відображення у мові емоцій через концепт, предметом - з'ясування особливостей вивчення концепту "любов".

Концепт є ключовим поняттям у когнітивній лінгвістиці. Але це поняття дотепер не має однозначного, усталеного визначення. В різних наукових школах і працях окремих науковців його тлумачення істотно відрізняються. Вперше вжитий як філологічний термін, він визначав концепт як уявне утворення, що заміщає в процесі мислення безліч предметів, дій, мисленнєвих функцій одного і того ж класу (роду) [10, с. 30].

У "Короткому словнику когнітивних термінів" концепт пояснюється як термін, що служить для роз'яснення ментальних і психічних ресурсів людської свідомості і тієї інформаційної структури, яка відображає знання і досвід людини; як оперативно- змістова одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи та мови мозку (lingua mentalis), усієї картини світу, що відображена в людський психіці [9, с. 90].

Представники Воронезької лінгвістичної школи трактують концепт як дискретне ментальне утворення, що є базовою одиницею розумового коду людини, має відносно упорядковану внутрішню структуру, являє собою результат пізнавальної (когнітивної) діяльності особистості й суспільства та несе комплексну енциклопедичну інформацію про предмет або явище, що віддзеркалюються, про інтерпретацію цієї інформації суспільною свідомістю і ставлення суспільної свідомості до даного предмета або явища [11, с. 24].

Слушним є зауваження стосовно того, що вивчення концепту - це "подорож" у глибини мислення, спроба поділити досвід, що зберігається у пам'яті людини, на базові фрагменти. Таку універсальну задачу не можна розв'язати єдиним способом, що задовольняв би всі типи подібних досліджень. Спільним початком у розумінні концепту є те, що він сприймається як комплексне, багатовимірне соціопсихічне утворення, яке співвідноситься як з колективною, так і індивідуальною свідомістю [14, с. 9].

Поряд з наведеними дефініціями терміна "концепт", що відбивають лінгво- когнітивний напрям досліджень, є й інші, в яких віддзеркалено психологічні, психолінгвістичні та лінгвокультурологічні інтерпретації цього феномена.

Так, С. Г. Воркачов наводить власне бачення концепту як ментального утворення довільного ступеня загальності, що володіє внутрішнім семантичним поділом, який позначається етнокультурною специфікою та має фіксований мовний спосіб реалізації [7, с. 14-16].

А. А. Залевська вважає концепт базовим перцептивно-когнітивно-афективним утворенням динамічного характеру, що функціонує в пізнавальній та комунікативній діяльності індивіда, підпорядковується закономірностям психічного життя людини [8, с. 16].

Сфера емоцій та її вплив на діяльність людини традиційно вивчалися психологією і практично не включалися до компетенції лінгвістики. У рамках когнітивної теорії емоцій (емотиології), що об'єднує досягнення когнітивної психології і лінгвістики, окреслено нову проблематику вивчення емоційних явищ. Емоції розглядаються в тісному зв'язку з когнітивними процесами, а їх зв'язок обґрунтовується таким чином: когніція викликає емоції, оскільки вона емоціогенна, а емоції впливають на когніцію, втручаючись у всі когнітивні процеси. Звідси випливає суть лінгвістичної концепції емоцій, яка полягає в тому, що людина (суб'єкт) відображає довколишній світ вибірково, виокремлюючи в ньому лише необхідне або цінне для неї в певний момент існування [3, с. 8-9].

Лінгвісти розглядають емоції як посередників між світом і його відображенням у мові людини. Емоційність, емотивність, експресивність розмежовуються дослідниками таким чином. Емоційність - чутливість людини до значимих ситуацій та її емоційні реакції на них. Як психічний феномен емоційність актуалізується через мовний феномен - емотивність. Сутність емотивності як мовного феномену міститься у сукупності семантичних компонентів особливого виду, що здатні відносно самостійно виражати емоційність як факт психіки або емоційно-оцінне ставлення мовця до елементів комунікативної ситуації. Тобто емотивність - це семантична інтерпретація емоцій. Експресивність не завжди є емотивною. Вона може бути виключно логічною. Але тісний зв'язок, що існує між емотивністю та експресивністю, пояснює широке використання в лінгвістичній літературі визначення "емоційно- експресивний" [13, с. 5-20].

Зазвичай виокремлюють два типи своєрідних лексичних шарів, пов'язаних з емоціями: 1) емотивну лексику, тобто слова, що мають емоційну забарвленість або безпосередньо виражають емоції, в основі виділення яких лежить їх особлива функція - функція вираження емоційного ставлення до оточуючого, що стає можливим унаслідок специфіки значення цих слів; 2) лексику емоцій, представлену словами, предметно-лексичне значення яких складають поняття про емоції і які не позначають безпосереднього почуття, а лише логічну думку про нього, тобто самі назви - знаки емоцій [2, с. 10].

Будучи надзвичайно різноманітними, емоційні стани мають низку спільних ознак, що дозволяє виокремити групи засобів представлення емоцій: групу мовних засобів, групу текстових засобів і групу дискурсивних засобів.

Мовні засоби - це номінація емоцій. Номінація будь-якої емоції повинна здійснюватися лінгвістичними засобами і може мати як прямий, так і непрямий характер. Текстові засоби пояснюють емоції. Нерідкими є випадки, коли емоцію потрібно дешифрувати. Для цього використовують дублюючу емоційну конструкцію, контекст, пейзажну лексику, авторські ремарки. За допомогою дискурсивних засобів здійснюється невербальна характеристика емоцій. Паралінгвістичні засоби, що супроводжують, а іноді й замінюють мовну діяльність, також служать засобами передачі емоцій. Емоції можуть бути як безпосередньо названі, так і описані через фізичні відчуття або дії суб'єкта емоцій [1, с. 6-9].

Слід зазначити, що емоції та емоційна сфера формують опосередковану реальність, тобто мовну картину світу. Базою для неї слугує граматика, словниковий запас, а також ідеологія. Так відтворюється цілісна картина з усуванням розрізненості елементів. Тобто мова не виражає емоції як такі, вона передає суб'єктивну концептуалізацію емоцій [більш детально див. 6; 7].

Емоційні концепти є важливою складовою емоційної мовної картини світу і відрізняються додатковими емотивними, ціннісними та оціночними характеристиками [5].

Базові емоційні концепти репрезентуються емотивами-номінативами - словами, що позначають почуття (любов, радість, страх, тугу тощо), які в своїй основі є універсальними. Разом з тим смисловий обсяг концепту багато в чому залежить від кількісного та якісного складу системи номінацій, які беруть участь у його верба- лізації. А. Вежбицька відмічає, що "спосіб інтерпретації людьми своїх власних емоцій залежить, принаймні певною мірою, від лексичної сітки координат, яку дає їм їхня рідна мова [4, с. 18].

Існує точка зору дослідників стосовно того, що емоційно-телеономний концепт "любов" є складним за своєю структурою ментальним утворенням. Любов - дуже широке поняття, яке охоплює різні сфери людської діяльності та у різних проявах супроводжує кожну людину протягом усього життя: любов до батьків і дітей, любов до батьківщини, любов до себе, романтична любов, фізичний потяг - ось далеко не повний перелік можливих іпостасей любові. Ще давні греки виділяли три складові любові - духовну (аґапе), душевну (філео) та фізичну (ерос). Аґапе - це щира відданість людини певному об'єкту (іншій людині, Богові, родині та ін.), філео - прив'язаність, захоплення людиною (друг), предметом (улюблена пісня), справою (хоббі), ерос - фізичний потяг між партнерами.

З трьох зазначених складових любові можна утворити сім комбінацій, що відбивають різні відтінки ставлення суб'єкта до об'єкта: 1) ерос; 2) філео; 3) аґапе; 4) ерос + філео; 5) філео + аґапе; 6) ерос + аґапе; 7) ерос + філео + аґапе. Неоднакова інтенсивність цих складових забезпечує ще більшу строкатість палітри емоцій та почуттів, які зазвичай позначаються одним словом - любов. Вважається, що ерос є найбільш нетривкою формою любові - з часом він, як правило, або переростає в іншу форму, наприклад, у любов-прив'язаність (філео), або помирає.

Ще однією важливою ознакою любові є динамізм - дане почуття не може бути статичним, воно постійно зростає або зменшується, набуває нових форм або гине. До того ж любов між партнерами зазвичай характеризується різним ступенем інтенсивності, а це неодмінно призводить до виникнення таких почуттів, як ревнощі, страждання, нерідко любов межує навіть з агресією та ненавистю [6, с. 91-94].

Л. М. Салімова акцентує увагу на такому особливому випадку любові як любов до себе, тобто коли "Я" виступає як об'єкт до самого "Я". Цей різновид любові може сприйматися як позитивний ("самолюбство"), так і негативний ("себелюбство") [12, с. 174].

Певний інтерес викликає твердження, що любов - "телеономний концепт у квадраті", тобто в ньому сконцентровано вищі духовні цінності існування людини. Любов формує сенс індивідуального життя і через вихід за межі окремого буття, і через прагнення до єднання з абсолютним благом, вона створює моральну виправданість життя людини [6, с. 90].

Отже, аналіз теоретичних підходів до відображення у мові емоцій через концепт та особливостей вивчення концепту "любов" створює теоретичні засади для подальших розробок. Так, перспективними у цьому напрямку можна вважати дослідження, наприклад, лексичних засобів відтворення концепту "любов" у різнострук- турних мовах, що сприятиме найкращому висвітленню особливостей національно- мовних картин світу. Крім того, цікаво було б дослідити стилістичні аспекти цієї проблеми на матеріалі любовного листування видатних діячів німецької та української культур.

Література

1. Адамчук Т. В. Тематизация эмоций в тексте (на материале современного английского языка) : автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. филол. наук: 10.02.04 - Г ерманские языки. - Саранск, 1996. - 15 с.

2. Астен Т. Б. Формирование межтекстуального эмоционального фона средствами английского языка (на материале произведений С. Моэма) : автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. филол. наук : 10.02.04 - германские языки. - Волгоград, 2000. - 23 с.

3. Вансяцкая Е. А. Роль невербальных и вербальных компонентов коммуникации в текстах, отражающих эмоциональные реакции человека и их соотношение (на материале английского языка) : автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. филол. наук : 10.02.04 - германские языки. - Иваново, 1999. - 22 с.

4. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание / А. Вежбицкая. - М. : Языки русской культуры, 1982. - 340 с.

5. Волостных И. А. Эмоциональные концепты "страх" и "печаль" в русской и французской языковых картинах мира (лингвокультурологический аспект) : автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. филол. наук: 10.02.19 - теория языка. - Краснодар, 2007. - 18 с.

6. Воркачев С. Г. Сопоставительная этносемантика телеономных концептов "любовь" и "счастье" (русско-английские параллели): Монография / С. Г. Воркачев. - Волгоград : Перемена, 2003. - 164 с.

7. Воркачев С. Г. Любовь как лингвокультурный концепт / С. Г. Воркачев. - М. : Г нозис, 2007. - 284 с.

8. Залевская А. А. Психологический подход к проблеме концепта /

A. А. Залевская // Методологические проблемы когнитивной лингвистики. - Воронеж : ВГУ, 2001. - С. 12-16.

9. Кубрякова Е. С. Краткий словарь когнитивных терминов / Е. С. Кубрякова,

B. З. Демьянков, Ю. Г. Панкрац, Л. Г. Лузина. - М. : Изд-во МГУ, 1996. - 245 с.

10. Попова З. Д. Когнитивная лингвистика / З. Д. Попова, И. А. Стернин. - М. : АСТ : Восток - Запад, 2007. - 314 с.

11. Попова З. Д. Семантико-когнитивный анализ языка / З. Д. Попова, И. А. Стернин. - Воронеж, 2006.

12. Салимова Л. М. О лингвокультурном концепте "любовь" в русской языковой картине мира / Л. М. Салимова // Филол. науки. Вопросы теории и практики. - Тамбов : Грамота, 2014. - С. 173-175.

13. Шаховский В. И. Лингвистическая теория эмоций / В. И. Шаховский. - М. : Г нозис, 2008. - 415 с.

14. Шишкина С. А. Лингвокультурная и когнитивная репрезентация концепта "интерес" в русском и английском языках: автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. филол. наук: 10.02.01 - Тюмень, 2007. - 21 с.

Размещено на Allbest.ru