Руська (українська) мова в історичній ретроспективі

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Будь-яке наукове явище, на наш погляд, можна вважати ґрунтовно вивченим, якщо воно досліджене як у діахронії, так і в синхронії. Це, мабуть, найбільше стосується вивчення питання розвитку та функціонування мови. Досліджуючи історію мови, важливо не упустити жодного, навіть найменшого аспекту її розвитку, показати її тяглість від найдавніших часів, тобто від часів заснування нації, репрезентантом якої виступає мова. У статті вживаємо номен “руська мова”, який у той час був єдиною назвою сучасного поняття “українська мова”.

З одного боку, історія української мови описана доволі ґрунтовно. Варто згадати таких відомих мовознавців, як В. Німчук, В. Лизанчук, М. Лисюк, Г. Мацюк, австрієць М. Мозер тощо. У своїх наукових розвідках вони досліджували ті чи інші аспекти розвитку української мови. З другого боку, до сьогодні історики мови не приділяли достатньої уваги вивченню офіційно-ділового стилю української мови. Окремі питання функціонування української мови у справочинстві порушує у своїх статтях Б. Сокіл, зокрема “Руська (українська) мова в галицькому крайовому сеймі” (Одеса, 2014) та “Руська (українська) мова в цісарсько-королівському галицькому суді” (Тернопіль, 2014).

Мета статті -- ознайомити з окремими історичними документами, які свідчать, що руська мова має свою давню історію і була урядовою мовою в різних державних утвореннях, до яких належали українські землі.

Мова -- віддзеркалення душі народу. її функціонування та розвиток тісно пов'язані з історією народу. Історія українського народу була трагічною. Майже за весь період існування української нації вона впродовж багатьох століть належала до різних державних утворень, які по-своєму розуміли сутність і призначення її на землі. І Російська імперія, й Австрійська монархія намагалися повністю асимілювати українців, і першим кроком на цьому шляху було знищення мови. Російська імперія відомими різноманітними указами повністю забороняла функціонування української мови. Дещо по-іншому складалася доля української мови в Австрійській монархії. Центральний австрійський уряд у Відні видавав закони, які були обов'язкові для виконання у всій державі. Однак на території Галичини склалася дещо інша ситуація. Польська влада ніяк не могла змиритися з думкою, що український (руський) народ є окремий від польського і що йому належать такі самі права, як і всім народам Австрійської держави. Не покинувши мрії ополячити галицьких українців, поляки намагалися заперечити руську мову, називаючи її хлопською, і поступово замінити її у публічному житті польською мовою.

Однак поляки забули або не звертали уваги на історію, яка свідчить зовсім протилежне. За переконанням учених, не тільки за руських князів, тобто до 1340 року, а й і на початковому етапі панування польських князів судовою та урядовою була руська мова. Вона має найдавніші пам'ятки словесності, найдавніші писані права й літописи. Вона не тільки в Русі, а і в Литві більш ніж 200 років була мовою князів литовських, мовою шкільною, правничою та дипломатичною, нею провадилися всі справи. Доказом того є: а) велика маса розмаїтих грамот, зложених у Бернандинів у Львові; б) Метрика литовська, написана руською мовою і письмом, яка складалася з 29 книг в цілому листі і замикала в собі діла князівства Литовського; в) багато інших документів, привілеїв і листів, які збереглися у приватних колекціях. Історія доводить, що наша мова була також мовою Королівств польських від Владислава Ягайла (1386) аж до Кузьми Ягайловича (1447). Руська мова має найбільшу кількість народних пісень. Усе це свідчить про давність і достатню виробленість руської мови, а її занепад можна пояснити відступництвом шляхти від народу й небажанням вживати руську мову.

Про давність руської мови свідчать багато руських грамот, написаних у XIV--XVI століттях і збережених як у друкованому, так і в рукописному вигляді, а також боргові акти міських і земських судів, які зберігаються в архівах, і багато документів міських магістратів.

Руський народ був приєднаний до Польщі не як населення (plebs), а як народ, який посідав гідне місце в політичних своїх правах, як народ, якому притаманні ознаки, що відрізняли його від інших, як народ, що має свою історію і свою вироблену мову, як народ зі своїми правами, яких їх вже ніхто в нього не відніме і не заперечить. Тому є зовсім зрозумілим, чому в маніфесті приєднання Русі до Польщі права руської (української) нації були ґарантовані. У ньому зазначалося: “To tez za prosba wszech Wolynskiej ziemi przerzeczonych Stanуw, zostawujemy, iz we wszelkich sprawach ich sdowych, jako: pozwy, wpisywane do ksig, akta i wszelakie potrzeby tak w sdach naszych grodskich i ziemskich. Jako i z kancelarii naszej koronnej, dekrety nasze i we wszystkich potrzebach naszych klewskich i ziemskich koronnych do nich listy, nie jakiem innym, jedno ruskim pismem pisane i odprawowane bye maj czasy wiecznymi”. “На прохання всіх верств мешканців Волинської землі стверджуємо, що їхні судові справи такі, як позови, запис до книг, акти та інші потреби, що в наших міських і земських судах. А також у всі часи із нашої коронної канцелярії, наші декрети та у всіх наших королівських потребах і земських листи до них, не якимось іншим, тільки руським, письмом мають бути писані та відсилані”.

До XIV ст. Галицьке князівство не знало іншої мови, крім руської. Нею розмовляли як князі, так і селяни. Після завоювання нашої Батьківщини польським королем Казимиром Великим була запроваджена друга урядова мова -- латинська, оскільки польської мови на той час ще не було. Під час запровадження латинської мови руська не занепала, тому з часів Казимира і Ягайла збереглося чимало документів, актів і королівських дипломів, написаних руською мовою.

Польща визнавала руську мову. В XIV столітті з'явився в Польщі переклад статуту Веслицького, а в другій половині XVI століття був у Литві на зразок Правди Руської написаний так званий Статут Литовський і Руський. Польський король Сигізмунд Август забезпечив українцям (русинам) у публічних справах руську мову й кириличне письмо. Польський король Сигізмунд III створив у Варшаві трибунал для українців (русинів) руською мовою і письмом. Метрика коронна і литовська, акти трибунальські міські та земські, старий архів, поміщений у Львівськім монастирі оо. Бернардинів, інші єпископські, міські й фамільні архіви свідчать про урядове вживання руської мови як князями литовськими і королями польськими, так і урядами, й судами в Литві та в Польщі. Збереглися також листи, написані руською (українською) мовою шляхти і вельмож, не кажучи також про листи іншої духовної і світської інтелігенції.

Давній польський уряд утискав руську (українську) націю і руську мову. Чиновники покликувалися на Городельську й на Люблінську унії. Проте Городельська унія лише надала певні привілеї спольщеній руській шляхті, а в Люблінській записано, що українці (русини) приєднуються до поляків як вільні до вільних, як рівні до рівних, оскільки, не говорячи про міщан і селян, також вельможі й шляхтичі не натішилися ані федерацією, ані рівноправністю. На чию тут користь було зроблено, видно з історії: “Trzy prowincje: Wielkopolska, Malopolska i Litewska urzdzone, w kraju zas ruskim obszerniejszym czwartej ruskiej ustanowie nie chciano, i owszem domagajcych si o to Rusinуw z pogard odrzucono, zeby znal Rusin, iz w cywilnym spoleczenstwie wnie z innymi miescie si nie godzien. -- Obawiano si§ wielkiej liczby i zamoznosci Rusinуw jako tez Moskwy; lecz Rusini bronili Polsk§ przeciwko Moskwie, i wlasnie ta obawa radzila obchodzie si z Rusinami sprawiedliwie, gdy tymczasem gwalcenie praw ich nastpilo”. (“Три провінції: Великопольська, Малопольська і Литовська створено, а в руському краї, що є набагато більший, четвертої -- руської -- не хотіли створювати, а Русинів, що домагалися цього, з погордою відкинуті були, щоб Русин знав, що у цивільному суспільстві на рівних з іншими не повинен знаходитися. -- Відбирали багато маєтків від Русинів і під Москвою; хоча русини боронили Польщу перед Москвою, і це говорило, щоб до Русинів ставитися справедливо, але тим часом відбулося порушення їхніх прав”).

Руський народ завжди упоминався про права своєї мови і старався, щоб вона не стала мертво буквою. У 1576 році король Стефан Баторий послав до деяких представників руської шляхти запрошення приїхати до нього. Оскільки те запрошення було написане польською мовою, то шляхта його не прийняла і до короля не приїхала. Натомість написали королеві листа: “Najjasniejszy i milosciwy! nasze swobody i prawa naruszaj si§ przeto, ze z kancelatyi Waszej KrYlewskiej Mosci posylaj do nas listy pisane pismem polskim. Dla tego prosimy pokornie Wasz Klewsk Mise, chronie na przeszlose prawa i swobody nasze, rozkazawszy, by z kancelaryi Waszej Kews]' Mosci ptzysylane byly listy w jzyku ruskim”. (“Найясніший і милостивий Королю! Наші права і свободи порушуються через те, що з канцелярії вашої величності приходять до нас листи, писані по-польськи. Тому покірно просимо Вашу королівську величність на майбутнє захищати наші права і свободи, наказуючи, щоб листи з канцелярії Вашої королівської величності присилали до нас руською мовою”). мовний український монархія

Для всіх земель руських був обов'язковий Статут Литовський, де виразно збережено руську мову. У тому статуті з року 1566, відділення IV артикул I, і з 1588 року відділення IV, артикул І записано: “Земський писар всі листи і позови повинен писати по-руськи, руськими літерами і словами, а не іншою мовою і словами”.

Наші предки покладали велику вагу на те, щоб їхня мова була вживана в урядах. Канцлер Литовський Лев Сапіга так висловився до зібраних Станів крайових у 1588 році: “Ежели котрому народови стыдъ правъ своихъ не имЪти, тогды похвалою намъ, которы не чужимъ языкомъ, але своимъ власнымъ рускимъ права списаныи маемъ и кождого часу, чого намъ потреба, ко отпорамъ всякои кривды дЪлати можемъ”.

Ті самі права, котрі Русь отримала під час приєднання до Польщі, були поширені на всю землю Руську. Незадовго після приєднання Русі до Польщі були заведені два вищі уряди, а саме: метрика руська і головний суд Люблінський. У них, особливо в метриці руській, руською мовою писали всі судові та адміністративні акти, а також: королівські рішення і рішення Варшавського сейму.

У постанові Варшавського сейму 1632 року, стаття 27 записано: “Pisanie ruskich praw, jako dawne prawo miec chcialo i jako dotd w zwyczalu bulo, wszystkie ruskim lezykiem w kancelaryach Jego Krуlewskiej Mosci pisane i wydawane byc maj, sub. nullitate wszusykiej sprawy, ktуrabu kto inakszym charakterem z kancelaryi wyntysl; gwoli czemu ma byc zawzdy przy kancelaryi koronnej pisarz urodzenia szlacheckiego, osiadly i przysigly, ktуryby tego ruskiego pisma we wszystkeim dogldal”. “Писання руських законів, згідно з давніми звичаями, всі по-руськи з королівської канцелярії мають бути писані й видані і слід карати тих, хто це зробить не по-руськи: завжди при королівській канцелярії має бути писар, шляхетського походження має тут проживати, що пильнувати дотримання у всьому руської мови”.

Обидві ті постанови були, очевидно, законом, і ними таки виразно гарантовано права руської мови в Речі Посполитій польській, що ніхто не міг би заперечити й ніхто не заперечував, щоб руському народові не належали ті народні права.

У 1638 році руська шляхта, висилаючи своїх делегатів до Варшавського сейму, доручала їм домагатися, щоб у метриці руській був постановлений особливий урядник, якого би шляхта руська сама вибирала. На те сейм погодився, оскільки бачив, що така вимога справедлива.

Далі в уставі трибуналу Люблінського сказано: “Pisarze ziemscy onych wojewуdstw (розуміється руських) maj xigi osobne miec, a wszystkie sprawy do nych xig pismem ruskim zapisywac. Dekreta i sprawy wszelkie takze pismem ruskim wydawac”. “Земські писарі цих воєводств повинні вести книги і записувати в них у всі справи по-руськи. Видавати руською мовою всі декрети та справи”.

У тих актах було затверджено урядовий характер руської мови. Руською мовою велися всі справи у королівській канцелярії та судах. Зауважимо, що руською мовою видавали декрети для земель руських, а польською мовою -- для земель польських. У такий спосіб руську мову відрізняли від польської, а не вважали діалектом польської. У тих законах ніде не сказано, що руська мова є хлопською або діалектом польської мови, а навпаки, обом цим окремим мовам надається право окреме, рівне право в усіх урядах, оскільки народи, яким вони належали, був один і другий рівні й вільні.

Наші предки у цьому напрямі ще далі пішли. Коли в Польщі запроваджувалася латинщина і польська мова почала творити слова за взірцем цієї мови, руська шляхта, висилаючи своїх послів до сейму Варшавського, доручила їм, щоб чистота руської мови була гарантована. І так Варшавський сейм гарантував чистоту руської мови і сказав: “Statuta wedlug ich sprawa ruskim jzykiem i pismem maj byc pisane, niemieszajac styw lacinskich”. “Статути справи мають писати по-руськи, не вживаючи латинських слів”.

Зрозуміло, що сейм Варшавський мав більші атрибуції і ширшу діяльність, ніж наш -- а оскільки перед тим сеймом народ український (руський) постійно нагадував про свої права і чистоту своєї мови, то сейм Варшавський гарантував ті права.

Зауважимо, що суди та уряди виконували право руської мови бути урядовою. У 1605 році у Київському суді відбувся розгляд справи селянина, який втік від свого пана. Оскаржений був звільнений судом тільки через те, що повноваження, дане адвокатові, було написано по-польськи, а не по-руськи. Суд виніс таке рішення: “Суд міський Київський, зваживши, що повноваження, дане адвокатом від скаржника, написане по-польськи, а право наше, згідно з яким судиться земля Київська, наказує, щоб усі справи були писані не іншою мовою, а тільки руською, визнав повноваження це неважливим і звільнив оскарженого від позову”.

Понад те, на рішення Київського суду була подана апеляція, яку розглянув у 1607 році Люблінський вищий суд. Цей суд підтвердив правомочність Київського суду і видав рішення руською мовою. Отже, право руській мові як урядовій ніколи не було заперечене і не могло бути заперечене, оскільки опиралося на сильну законну підставу.

З поданих актів маємо докази, що руська мова була законодавчою мовою в повному значенні цього слова.

Окрім цих актів, є чимало свідчень приватних осіб про руську мову як урядову. Посол Линде говорив так: “Odbywal si§ tedy sd w jzyku ruskim, a Rusini poczytali sobie za prawo ; narodowe miec ustawy nie w innym lecz w swoim jzyku”. (“Тоді відбувався суд руською мовою, і русини вважали своїм національним правом мати закони своєю, а не іншою мовою”.).

У подібнім смислі відзивався п. Чацкій: “Tym jezykiem (тобто руським. -- Авт.) mywiono do sdu i wladzy -- kryl, sdzia i urzdnik tak czsto nim odpowiadali. -- Czyla wladza Polska, ze jzyk jest wlasnoscia narodu, ze nikt nie powinien zapominac mowy ojcyw swoich, i pozwolono rusczyzny uzywac”. (“Цією мовою говорили в суді і владі -- король, суддя і службовець часто їм так відповідали. -- Польська влада знала, що мова є власністю народу, що ніхто не повинен забувати мову батьків своїх, та дозволено рущизни вживати”).

Усе це є незаперечним доказом, що тривалий час руська мова в давній Польщі була вживана як мова урядова для руської землі.

З часом та ситуація з функціонуванням руської мови як урядової змінилася. Зміни настали тоді, коли в Польщі почали подавати голос політичні партії. Політики старшого покоління відійшли, а на їхнє місце прийшли нові з егоїстичними інтересами, які постійно зростали. Ці політики посіли місця депутатів Сейму і внаслідок їхньої діяльності у 1672 році було відмінено вживання руської мови в публічному житті, а також позбавлено статусу урядової. Польські патріоти противилися цьому поступу, який приносив згубу не лише Русі, а й Польщі. Підносив свій голос і український (руський) народ, але він не був почутий. Замість того його по-різному зневажливо називали. Все йшло під таким натиском аж до занепаду.

Однак, незважаючи на те, руська мова залишилася в Польщі урядовою. Звичайно, ні королівські канцелярії, ні міські суди не видавали листів руською мовою, але вона залишилася урядовою в церковній ієрархії, яка мала свою автономію. З тої причини в усіх своїх рішеннях як до осіб приватних світських, так і до духовних у різних справах вживали руську мову, про що свідчать акти наших руських консисторій. Руська мова була урядовою аж до падіння Речі Посполитої.

Після так званої Люблінській унії Литва зберегла межі свого краю, і своє судочинство, і руську мову. Тому незабаром після унії було запроваджено два важливі уряди: Трибунал Люблінський і метрику руську. Та метрика була у Варшаві при королівській канцелярії. До неї вписували всі королівські декрети та ухвали сейму Варшавського руською мовою і руським письмом. Ті декрети руською мовою розсилали всім руським воєводствам. Литва судилася своїм правом, так званим Статутом Литовським, всі три редакції якого були складені руською мовою, а третя редакція була видана у Вільні в 1588 році. У Литві руська мова була загальноурядовою, нею говорив навіть весь рід Ягайлів. Щоправда, наприкінці XVI ст. канцлер Лев Сапіга наказав перекласти Статут Литовський польською мовою. Тоді також було й перекладено польською мовою і всі формуляри урядові, але таким способом ще не була руська мова усунена з судочинства і залишалася урядовою аж до 1697 року, коли було постановлено, що руська мова має бути зовсім усунена.

Пізніше, в часи розвитку Речі Посполитої, руську мову поволі почали витісняти з публічних справ, судів, урядів, натомість запроваджували латину та польську мову. Починаючи з XVIII століття, чимраз рідше зустрічаються документи, написані руською мовою. Навіть консистори після прийняття унії відкинули руську мову, а почали вживати латину. З кінця XVII ст. практично з консисторії не видавали жодного документа руською мовою -- ціле відомство послуговувалося польською або латинською мовами.

Однак деякі руські міста дотримувалися старожитнього звичаю і зберегли в судочинстві руську мову й письмо в місцевих урядах, міських книгах аж до австрійського правління. Доказом того можуть слугувати купчі грамоти із книг міських Снятинських: одна з року 1725, друга -- 1750, які зберігаються в архіві Ставропігійського інституту. Подамо грамоту 1725 року дослівно, щоби показати, як у XVIII ст. вели міську табелю в Снятині по-руськи.

“ДЪлалосА въ СнАтинЪ днА первого по праздницЪ свАтаго НиколаА ЄппА. Роко гдна аке (1725) передъ славетными панами: ©еодоромъ Хмельскимъ бормистомъ, Адамомъ Литиньскимъ, ФранцЪшкомъ Вирбицкимъ, Михайломъ Козикевичомъ Райцами, Васил1ймъ Гологорцемъ, Прокоп1ймъ Сим1'оновичемъ, славными присАжными.

Пришовши до актфвъ нашихъ мЪскихъ СнАтинскихъ Старозаконный Давидко Гарникъ мЪщанинъ СнАтиньскїй признавъ М_сно, М_вно, голосно, добровольно, жадною змылкою неоведеный, здоровый по умыслЪ и розсодко, такъ самъ собою, М_ко и именемъ малжонки своєй, на имА ГенЪ, и потомковъ своихъ оусЪхъ такъ близкихъ, М_ко и далекихъ, ижъ продавъ добра свои власныи дЪдичнШ, то єсть: домъ зъ Гронтомъ, который копивъ помАнотый Гарникъ одъ небфщика колись Алесандра Грамоты и зъ садомъ на передмЪстю волоскимъ за вывозомъ межи гронтами зъ єднои стороны цвинтариска, а зъ дрогои стороны тогожъ помАнотого Грамоты по вербо, котораА стоитъ на межи вздовжъ одъ гостиньцА ажъ до самого потоко, М_къ давно млынъ бовавъ, продавъ вЪчными часы славетномо п. М_но ВарїАнови, копцо СнАтиньскомо, такъ ономо самомо, М_ко и малжонцЪ и потомство єго, за сомо гото- выхъ грошїй талАрєй битыхъ пАтнадцАть, каждый талАръ на той часъ по золотыхъ осмъ рахоющи, ничого собЪ на таковымъ гронтЪ помАнотый Гарникъ жадного довго, ани права нєзаставоючи, въ цалЪ вырокъ оучинивъ , и 'їнтром'їсс'їи допостивъ, а єслибьі сА хто мавъ до таковыхъ добръ обезвати зъ кревныхъ любъ близкихъ любъ дальныхъ, теды Гарникъ обЪцАотсА оу каждого права боронити и одповЪдати, записоючисА на добрахъ своихъ оусЪхъ стоАчихъ, лежачихъ движимыхъ и не движимыхъ, а панъ М_нъ на таковымъ гронтЪ абы спокойно зостававъ и оуживавъ, оусАкїи пожитки собЪ на нихъ привлащавъ, сады садивъ, давъ, продавъ, арендовавъ, фримарчивъ. Що длА лЪпшои вЪры и певности Давидко Гарникъ подписавсА рокою своєю власною въ книгахъ нашихъ мЪскихъ СнАтиньскихъ и зъ жоною своєю на имА ГєнЬю. Роко и днА вышеозначенного.

Ця грамота написана зрозумілою народною мовою, а її форма могла б слугувати зразком ділового стилю.

Як бачимо із наведених історичних документів, руська мова має свою давню історію розвитку. Впродовж багатьох років вона була урядовою в різних державних утвореннях, до яких належали українські землі.

Размещено на Allbest.ru