Особливості англійського професійно орієнтованого діалогічного мовлення лікарів загальної практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття

на тему: Особливості англійського професійно орієнтованого діалогічного мовлення лікарів загальної практики

Виконала:

У статті висвітлені особливості англомовного професійно орієнтованого діалогічного мовлення майбутніх лікарів загальної практики в умовах здійснення фахової комунікації лікаря і пацієнта, виділені комунікативні функції, що актуалізуються під час професійного спілкування, проаналізовані класифікації діалогів.

Постановка проблеми

Для того, щоб розробити методику навчання майбутніх лікарів загальної практики (ЗП) англомовного професійно орієнтованого діалогічного мовлення (АПОДМ), необхідно дослідити особливості АПОДМ, що відбувається в реальних умовах здійснення професійних функцій лікарів ЗП. Вагомим є, з нашої точки зору, й визначення комунікативних функцій, що актуалізуються під час медичного діалогу

Почнемо з того, що професія лікаря, за класифікацією О. Клімова, належить до професій типу “людина - людина” [3], що передбачає володіння лікарем високою культурою спілкування та гуманним ставленням до свого пацієнта. Професіоналізм лікаря ЗП базується на синтезі теоретичних знань з останніх досягнень медичної науки, опанування медичними технологіями діагностики, лікування тапрофілактики різних хвороб. Проте, бути кваліфікованим лікарем означає не тільки засвоїти теоретичні знання з анатомії, фізіології, фармакології, клінічних дисциплін, практичних навичок, а й сформувати уміння спілкуватись з колегами по роботі, хворими людьми та їх родичами.

Сьогодні, як зазначає О. Пиріг [7], немає іншої професії, яка б вимагала такого інтимно- проникливого контакту, такої духовної й душевної близькості фахівця з людиною, як професія лікаря. Ця близькість виникає внаслідок прямого контакту з пацієнтом, призводить до духовно- емоційного та пізнавального зв'язку; в деяких випадках наявність такої близькості, бажання допомогти й полегшити страждання, уміння в кожному пацієнтові розпізнати індивідуальність (його емоційний склад, характер, звички) навіть перевищує значення професійної підготовки. Отже, як бачимо, діалогічне спілкування є неодмінним ключовим компонентом фахової медичної діяльності.

Метою статті. Проаналізувати суттєву професійно зумовлену специфіку англомовного діалогічного мовлення (ДМ) майбутніх лікарів загальної практики.

Аналіз останніх досліджень та публікацій.

Діалогічне спілкування відіграє важливу роль як у становленні кожної окремої особистості, так і у розвитку стосунків (ділових, соціально- обумовлених, міжособистісних, тощо) та взаємодії між членами суспільства. Тому, дослідження ДМ розпочалось ще у працях філософів Сократа, Платона, Г. Сковороди, М. Бубера та знайшли подальший розвиток у психології (С. Рубінштейн, В. Мясіщев, Б.Ананьєв, О. Леонтьєв, Б.Ломов, О. Бодальов, В. Паригін), педагогіці (К. Ушинський, М. Каган, С. Нілова, А Алексюк, І. Зимня, А. Вербицький, М. Євтух, С. Золотухіна, Л. Кондрашова, В. Лозова, В. Морозов), лінгвістиці (Л. Щерба, Л. Якубинський, Є. Поліванов, Б. Городецький, Р. Мільруд, Д. Ізаренков, А. Соловйова) та етиці (М. Бахтін, В. Лозовой, М. Панов).

Виклад основного матеріалу дослідження

Справжню життєву вагомість має діалог між лікарем та пацієнтом, особливості якого з точки зору сучасного українського медичного дискурсу оприлюдненого у працях Н. Литвиненко [5, 72]. Згідно з цією дослідницею, зазначений дискурс належить до інституційного типу дискурсу і є своєрідним продуктом та відбиттям структурної організації вітчизняної медицини і стереотипів поведінки медичних працівників. Проте, навряд чи можна заперечити тому, що виокремлення дослідницею двох типів медичного дискурсу - дискретного (суцільного) та недискретного (несуцільного) - справедливо для медичного дискурсу будь-якою мовою. Розглянемо соціально-рольові ознаки, комунікативні та структурно-семантичні особливості дискретного та недискретного дискурсів.

До дискретного дискурсу відносяться діалоги “лікар-пацієнт”: інтенції лікаря-фахівця дискретні або перервні у процесі свого мовного вираження оскільки чергуються із мовним вираженням потреб пацієнта тобто нефахівця. З огляду на свої статусно-рольові функції (“фахівець, що володіє необхідним рівнем фахових знань для розуміння та обробки інформації, вироблення стратегії лікування” та “нефахівець, хвора людина, яка повинна чітко відповідати на запитання лікаря, описуючи симптоми захворювання”) учасники такого діалогу є нерівноправними партнерами. Асиметрія спілкування є наслідком комунікативних преференцій лікаря, оскільки саме він володіє і користується тактикою розпитування того, хто звернувся за допомогою, уточнюючи характер та симптоми хвороби, повідомляючи пацієнта про встановлений діагноз, надаючи настанову на боротьбу з хворобою. У дискретному дискурсі відбувається поєднання інформаційного та емоційного впливу на реципієнта під час комунікативної взаємодії, яка має інтерпрофесійний характер. Найбільш типовою ситуацією, в якій реалізується дискретний дискурс, є ситуація медичного огляду.

Недискретний медичний дискурс, навпаки, є діалогом лікарів на професійні теми, які пов'язані із поточними проблемами лікувального процесу Визначальною ознакою цього типу дискурсу є його професійний характер: він здійснюється між представниками однієї мовленнєвої категорії фахівців за допомогою професійної (рідної чи іноземної) мови. Професійно однорідні статусні ролі учасників недискретного дискурсу (“представники медичного колективу”), дозволяють стверджувати, що їх спілкування має більш-менш симетричний характер в залежності від комунікативних інтенцій кожного учасника діалогу або полілогу. Найтиповішими ситуаціями недискретного медичного дискурсу є медичний консиліум/дискусія.

Висновки зроблені Н. Литвиненко, а саме: визначення двох типів медичного дискурсу, соціально-статусні ролі учасників діалогу, основні функціональні мовленнєві інтенції партнерів, умови симетричності/асиметричності спілкування у діалогах, передусім, дискретного типу мають вагоме значення для нашого дослідження.

Професійне спілкування в медичній сфері характеризується зазначеними вище ознаками, які, у свою чергу, впливають на лінгвістичну характеристику ДМ, що протікає англійською мовою між комунікантами, один з яких не є її носієм. Мовні засоби, які використовує лікар, пов'язані з його обов'язками і професійною компетенцією. Мові лікаря притаманне використання медичних лексичних одиниць та висловів (термінів), вживання обумовлених ситуацією граматичних явищ, наприклад, умовних речень для пояснення діагнозу та курсу лікування або модальних дієслів для вираження можливості чи ввічливості, вживання мовленнєвих формул, придатних для формального й неформального медичного діалогу.

Окрім зазначених, до мовленнєвих особливостей АПОДМ слід віднести такі ознаки: клішованість, еліптичність реплік, фразеологічність, стилістичну диференційованість, наявність “готових” мовленнєвих одиниць, заповнювачів мовчання, стягнених форм, лаконічність реплік, стислість, наявність великої кількості питальних речень, звертань, часток, обмін репліками, які функціонально, інтонаційно та семантично об'єднані в діалогічні єдності як структурні одиниці діалогу, спрощення синтаксичних конструкцій, поширеність інверсій, що призводять до ненормативності, підвищена шаблонність у вживанні мовних і мовленнєвих засобів, засобів експресії (вербальних, невербальних, паралінгвістичних), пом'якшені директиви, метафори, метонімія.

Еліптичні форми характерні для всіх мовних рівнів діалогічного мовлення: на фонетичному (стягнення звуків при вживанні допоміжних дієслів (It was - Twas, he will - he'll); на лексичному (усічення форм повнозначних слів і абревіатури словосполучень (computerized tomography - CT, pregnant - PG, diagnosis - DX, date of birth - DOB); на граматичному (опущення слова в реченні, заміна вербального спілкування на невербальне). Еліптичні форми в мові лікаря і хворого виконують різні функції: в питальних реченнях говорять про бажання отримати більш точну інформацію (Fever? - No; Backache? - Yes). Пацієнт теж використовує еліпс, якщо: лікар чітко сформулював питання і немає незрозумілих слів і двозначностей; пацієнт не хоче бути відвертим; не може відповідати на питання в силу поганого самопочуття; не відчуває довіри до лікаря, відчуває настороженість.

Клішовані фрази мають культурологічну значимість, тому, чим ширше їх діапазон в АПОДМ майбутнього лікаря, тим вище рівень його комунікативної компетентності як професіонала (We do the best we can around here. She's in good hands here. Many people feel that. In conclusion. Taking everything into account). Для вираження значення істинності (as far as I know, but, I'm not absolutely sure but ..., naturally, sure, true, really, yes, no) і категорії хибності (think ... not, suppose not, unfortunately, no) лікар вживає вище зазначені форми.

Необхідність пом'якшення визначеності при негативному прогнозі змушують лікаря звернутися до менш категоричних форм оцінок (I guess, it's a bit of both .... It looks like, you're going to need), що актуально при повідомленні діагнозу. Особливим способом пом'якшення категоричності висловлювань є двозначність (doublespeak) - засіб говорити про щось іншими словами, створювати “інше” уявлення, інший образ дійсності, що реалізується на лексичному, синтаксичному, граматичному і стилістичному рівнях. Двозначність вживається навмисно і обдумано з метою приховати істинний сенс сказаного. Засобом пом'якшення категоричності висловлювань є використання “пом'якшених директивів” [10, 257]. Пом'якшеними

директивами є такі пропозиції як (...and then maybe, you could try these.) замість посилених директивів - (try these.).

Лікар при визначенні симптоматики зазвичай використовує метафори, слова з розмовної мови (dyspepsia - indigestion, upset stomach); лексика, пов'язана з системою виділення, що викликає неприємні асоціації, зазвичай “нейтралізується” за допомогою евфемізмов (diarrhea - to have the runs); терміни, що мають відношення до статевої системи замінюються на евфемізми, жаргонні слова (genitals - private parts, down below); назви серйозних хвороб і симптомів замінюються метафорами, епонімами або скороченнями; ряд хвороб і процедур, що представляють небезпеку для здоров'я, наприклад, рак, туберкульоз “втрачають” свій загрозливий характер, будучи названі літерами (Cancer - the big C); фармацевтичні терміни замінюються на розмовні (sedative - sleeping pill).

Важливо зазначити, що невіддільною складовою медичної комунікації, єднальним елементом розмови між лікарем і пацієнтом є питальні речення. В комунікативному аспекті питальне речення розглядається як інтенційний засіб спілкування, що використовується мовцем з метою реалізації своїх мовленнєвих намірів [2, 285]. Як чинник динамічності процесу інтеракції, питання є елементом, який спонукає партнера до повідомлення інформації, стимулює розгортання контексту, активізує мовленнєву дію в діалозі.М. Панкова зазначає, що первинна функція питання - з'ясувальна, яка реалізується через запит необхідної інформації, тобто спрямована на отримання даних від адресата про ситуацію або подію загалом, яка цікавить мовця. У вторинних функціях, які варто розглядати на фоні комунікативної та соціальної взаємодії мовців, з урахуванням їх рольових стосунків та особистісних характеристик, питання спрямоване на вираження емоцій, оцінок, ввічливого спонукання, експресивного ствердження чи заперечення, згоди чи незгоди, підтримування контакту [6, 102].

Проілюструємо зазначене прикладами питальних речень, що виконують у діалозі різноманітні функції. Нами проаналізовано понад 100 текстів фахових діалогів та встановлено мовленнєві функції і засоби їх вираження, використані під час медичної консультації (обстеження). Вони подані в таблиці. англомовний медичний діалог лікар

Як бачимо із таблиці, більшість питальних речень у ході медичного обстеження продукуються саме лікарем, він ініціює діалог, в якому питання пацієнта є реакцією на ініціативну репліку лікаря.

Таблиця Питальні речення, що використовуються у діалозі під час медичного обстеження

Отже, в діалозі “лікар-пацієнт” використовується велика кількість питальних речень. Продовжимо дослідження основних видів комунікативної діяльності лікарів ЗП, регістри, у яких вони актуалізуються, та функції спілкування лікарів. Це надасть можливість визначити соціально- комунікативні особливості діалогічного мовлення як складової професійно орієнтованого спілкування лікаря ЗП та моделювати навчальні ситуації для оволодіння АПОДМ.

Спираючись на вже існуючі класифікації функцій спілкування (Б. Ломов, О. Леонтьєв, О. БсдщьовД Вигатський,В. МяжщевД Формановська), виділимо ті, які, на нашу думку, характерні для діалогічної взаємодії лікарів із пацієнтом, а саме:

- Інформативна - обмін інформацією, у даному випадку між лікарем і пацієнтом, (повідомлення, прийом, передача відомостей у відповідь на запит, обмін думками, задумами, рішеннями, наявність зворотного зв'язку);

- Перцептивна - сприйняття та розуміння партнерами один одного, встановлення певного рівня взаєморозуміння (бесіда з пацієнтом не повинна обмежуватися збиранням скарг і даних анамнезу про розвиток захворювання - вона обов'язково повинна забезпечити дослідження проблеми пацієнта);

- Інтерактивна - реалізація рольової структури діяльності лікаря у спілкуванні з пацієнтами для вирішення професійних завдань;

- Спонукальна - стимуляція активності співбесідника (пацієнта), що спонукає його на виконання тих або інших дій (пройти обстеження або курс лікування);

- Координаційна - взаємне орієнтування й узгодження дій при організації обстеження, лікування, профілактики тощо;

- Емотивна - стимулювання у людини емоційних переживань, а також зміна за допомогою спілкування власних переживань і станів (переконання та заспокоєння пацієнта);

- Фатична функція зорієнтована на те, щоб відволікти хворого від тривожних думок, переживань, страху (підбадьорення партнерів по комунікації, що допомагає позитивно вплинути на емоційну сферу в напружені моменти та сприяє кращому взаєморозумінню всіх учасників процесу професійної діяльності).

Визначені функції мають велике значення для навчання АПОДМ майбутніх лікарів ЗП, а саме для добору необхідних мовленнєвих засобів вираження цих функцій, відтворення них у симульованому діалозі. На даному етапі нашого теоретичного аналізу доцільно звернутися до існуючих класифікацій ДМ.

Серед науковців існують різні точки зору на те, за якими параметрами має відбуватися така класифікація. Так, А. Соловйова класифікувала діалоги з урахуванням специфіки психологічної взаємодії та виділила наступні види: діалог- суперечку, діалог-конфіденційне пояснення, діалог-емоційний конфлікт та діалог-унісон [9]. Отже за параметром психологічної взаємодії медичний професійний діалог можна віднести до діалогу-унісону (усі учасники спілкування поєднані певною метою).

А. Балаян згруповує діалоги у дві великі групи: інформативні та модальні [1, 325]. Причому модальні діалоги можуть бути як полемічними, так і унісонними. Згідно даної класифікації діалогів у професійному медичному діалозі можливі усі варіанти (інформативний - “лікар - лікар”, “лікар - пацієнт”, “лікар - родичі пацієнта; полемічні - “лікар - лікар-колега”; унісонні - “лікар - пацієнт”, “лікар - лікар-колега”).

Найбільш доцільною, на наш погляд, є класифікація Т. Колокольцевої, яка поділяє їх за такими параметрами: за особливостями створення (первинні та вторинні), за формою реалізації (усні та письмові), за параметром виду комунікації (особисті - персональне спілкування в різних функціональних сферах; публічні - спілкування в сфері масової комунікації), за параметром (офіційність/неофіційність), за цілеспрямованістю, за тематикою та за особливостями комунікативної взаємодії партнерів (гармонійні діалоги - діалоги- унісони, в яких дотримуються найважливіших правил мовленнєвої взаємодії та негармонійні діалоги - діалоги-дисонанси, в яких порушуються правила мовленнєвої взаємодії) [4].

Спираючись на таку класифікацію, професійний медичний діалог визначають як первинний (природний) діалог, який реалізується в усній формі. Для нього характерна особистісна орієнтація, яка полягає у персональній взаємодії лікаря з пацієнтом. Діалог між лікарем та хворим носить переважно неофіційний характер. Більшість професійних медичних діалогів можна віднести до багатоцільових, бо під час спілкування лікаря з хворим цільове спрямування питань лікаря дещо змінюється. Такі діалоги є переважно монотематичними, бо в лікаря є певна мета бесіди (з'ясування симптоматики хвороби або визначення джерела захворювання) [8].

Висновок

Підсумовуючи викладене, дамо визначення англомовного професійного медичного діалогу. АПОД - це складний, багатоплановий процес становлення і розвитку контактів між лікарем та пацієнтом, породжуваний потребами професійної медичної діяльності, що включає в себе сприймання і розуміння потреб пацієнта, обмін інформацією, організацію певної стратегії взаємодії між лікарем та пацієнтом. У ході англомовного професійно орієнтованого діалогічного мовлення його учасники не лише обмінюються інформацією, але й взаємодіють, планують власну діяльність, виробляють форми та норми спільних дій.

Література

1. Балаян А.Р. К проблеме функционально-лингвистического изучения диалога / А.Р. Балаян // Изв. РАН. Серия лит. и языка. - 1971. - Т. 30. - Вып. 4. - С. 325 - 331.

2. Голуб І.І. Питальні речення в медичній комунікації як складова мовленнєвого матеріалу для формування англомовних фахових умінь майбутніхлікарів / І.І. Голуб // Науковий журнал "Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології". Серія: Педагогіка. -C., СумДПУіменіА.С. Макаренка: 2011. №6 - 7. - С. 283 - 293.

3. Климов Е.А. Психология профессионального самоопределения / Е.А. Климов. - Ростов-на-Дону: Издательство "Феникс". - 1996. - 512 с.

4. Колокольцева Т.Н. Специфические коммуникативные единицы диалогической речи / Т.Н. Колокольцева. - Волгоград: Изд-во Волгоград. гос. ун-та, 2001. - 260 с.

5. Литвиненко Н.П. Комунікативні стратегії і тактики у медичному дискурсі / Н.П. Литвиненко / / Вісник Дніпропетровського університету. Серія "Мовознавство". - № 11. - 2009. - Вип. 1. - Т. 3. - С. 72

6. ПанковаМ.В. Еволюція лінгвістичних поглядів на питальні речення: семантичний і комунікативний аспекти / М.В. Панкова // Наукові праці [Чорноморського державного університету імені

Петра Могили]. Сер.: Філологія. Мовознавство. - 2009. - Т. 105, Вип. 92. - С. 102 - 106. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npchdufm _ 2009_ 105 92 21.

7. Пиріг Л.А. Медицина і українське суспільство: зб. мед. публіц. пр. /Л.А. Пиріг. - К.: - 1998. - 472 с.

8. Скляренко О.А. Функціонально-комунікативний зміст професійного діалогу іноземних студентів- медиків англомовної форми навчання /О.А. Скляренко // Викладання мов у вищих навчальних закладах освіти на сучасному етапі. Міжпредметні зв 'язки. / Зб. наук. пр. Вип. 20. - Харків, 2012. - С. 163 -170.

9. Соловьева А.К. О некоторых общих вопросах диалога / А.К. Соловьева // Вопросы языкознания. - 1965. - № 6. - С. 103 - 110.

10. Skelton J.R. Cross-cultural Communication in Medicine: Questions for Educators [Текст] / J.R. Skelton, R.F. Loudon // Medical Education. - 2001. - 35. - P. 257 - 261.

Размещено на Allbest.ru