Нововолинські прізвища з неоднозначною словотвірною мотивацією (літери Б-Ж)

The article arranges surnames of the city Novovolynsk of Volyn Region with ambiguous motivation (letters B-Zh). Lexical-semantic and word-building analyses of revealed anthroponyms have been carried out.

Key words: anthroponym, anthroponymican, appellative, onym, surname.

прізвище український семантичний словотвірний

Для повноти інформації про сучасні українські прізвища, їх поширення та частотність, а також для розуміння історичних процесів формування, становлення і стабілізації українських прізвищевих назв необхідно мати повний інвентар цих антропонімів з усіх історико-етнографічних регіонів України та дані про кількість носіїв кожного прізвища. У зв'язку із цим серйозного вивчення в синхронії та діахронії потребує антропонімія Волинської області.

На сьогодні вже досліджено в синхронно-діахронному аспекті прізвища України загалом (Ю.К. Редько) та окремих її регіонів: Закарпаття (П.П. Чучка), Лівобережної України (І.Д. Сухомлин), Лемківщини (С.Є. Панцьо), Бойківщини (Г.Є. Бучко), Буковини (Л.В. Кракалія), Гуцульщини (Б.Б. Близнюк), Верхньої Наддністрянщини (І.Д. Фаріон), північної Тернопільщини (С.В. Шеремета), Опілля (Г.Д. Панчук), Західного Поділля (Н.І. Рульова), Житомирщини (Л.В. Ящук), південно-східної України (В.Д. Познанська), Лубенщини (Л.О. Кравченко), Нижньої Наддніпрянщини (І.І. Ільченко), Середньої Наддніпрянщини (Ю.К. Бабій), Дніпровського Припоріж- жя (В.О. Горпинич, І.А. Корнієнко), Уманщини (Ю.І. Блажчук), північної Донеччини (Н.Ю. Булава), центральної та східної Донеччини (Ю.М. Новикова), півдня Волинської області (Л.О. Лісова) та ін. Аналіз прізвищ жителів м. Нововолинська Волинської області доповнить загальне уявлення про українську антропонімну систему на сучасному етапі та в її історичному розвитку.

Мета статті -- зафіксувати сучасні прізвища жителів м. Нововолинська Волинської області з неоднозначною мотивацією (літери Б-Ж), зробити їх лексико-семантичний і структурно-словотвірний аналізи.

Українські прізвища як незмінні спадкові найменування, що остаточно сформувалися ще двастоліття тому, репрезентують тогочасну специфічну лексику, яка відображає матеріальний, культурний, історичний досвід суспільного середовища, у якому вона зародилася та функціонує [1, с. 207].

В антропоніміконі м. Нововолинська Волинської області натрапляємо на прізвища з неоднозначною мотивацією. У цих онімах збереглися архаїчні, а часто й утрачені корені; вони містять важливу не лише для лінгвіста, а й для етнолога чи історика інформацію.

Бакай < бакай «глибока яма в річці, ставку», «вибій із водою, калюжа на дорозі; баюра» [Гр., І, с. 22], укр. діал. «випорпане курми гніздо в землі» [ЕСУМ, І, с. 119], якщо не Бакай < Бак/а/о < бак розмовна підсилювальна частка «пак», можливо, *про людину, яка часто вживала в мовленні це слово [Гр., І, с. 22], діал. «бакенбард» [Арк., с. 9], імовірно, *із вказівкою на зовнішній вигляд носія, пор. також рос. діал. апелятив бака «спритний, верткий чоловік, проноза», «базіка» та ін. [СРНГ, II, с. 57].

Бранчук. Гіпотетично можливі версії: 1) < Бранка/о (пор. ОН Бранко (< Бранимир, Бранивой, у яких, на думку П.П. Чучки, препозиційний компонент бранити означав «обороняти, захищати» [Чуч.1, с. 79])) < бранка «полонянка», «набір у рекрути» [Гр., І, с. 92], правдоподібно, *той, кого брали в рекрути; 2) < Бранко < Бран (пор. ОН Бранъ (< Браниборъ, Бранимиръ, Лютобранъ і под. [Худ., с. 46])) < бран «полон» [СУМ, І, с. 226], очевидно, *той, кого брали в полон; який підпорядковувався комусь, чомусь; 3) < Бранець < бранець «полонений, військовополонений», діал. «рекрут, новобранець» [СУМ, І, с. 226].

Бушко (пор. ОН Бушко (про походження див. [Худ., с. 53]). Можливі різні версії: 1) < бушки дит. «упасти» [Гр., І, с. 118]; 2) < Буш/а (пор. ОН Бушъ (< Бу[ди]с/ш[лавъ] [Худ., Дем.с. 27])) < буша «циліндрична посудина для соління риби» [Гр., І, с. 118];

3) < Буш/а < Бух/а (пор. ОН Бухъ (< Бухвалъ < Богухвалъ [Худ., с. 50])) < бух «вигук, що передає звук падіння, глухого удару, пострілу», бухи «вигук для імітації кашлю», пор. ще дієсл. бухати «глухо звучати, падати, ударяти, стріляти, палати, текти», пор. ще дієсл. бушувати «бешкетувати» [СУМ, І, с. 269], діал. апелятив бухало «вайло» [ЕСУМ, І, с. 311-312].

Вар'ян. Теоретично можливі версії: 1) <*Ва[- ле]р'ян (наслідок синкопи); 2) < Варя < Варвара; 3) < *Вар < діал. вар «узвар із сушених груш» [Арк., с. 43]; 4) < *Вар < діал. вара «геть, не смій, стережись», пор ще діал. варе «чи можливо це», діал. варі «хіба»; 5) пор. діал. дієсл. варавити «гуркотіти, гриміти», варувати «зберігати, берегти, остерігати» [ЕСУМ, І, с. 330-331, 334]; 6) пор. апелятив варянка «капустяна страва» [Гр., І, с. 128].

Вархоляк. Можливі різні версії: 1) < Вархола Варфоломій [СУІ, с. 59]; 2) < Вархола < вархола діал. «сварка, лайка», пор. ще діал. вархолити «підбурювати, дражнити, лаяти» [ЕСУМ, І, с. 334], імовірно, *так могли називати сварливу людину, яка часто лаялася.

Варьощенко. Похідне: 1) < *Варьошка < *Варьоха < Варя < Варвара [СУІ, с. 57]; 2) < Варьоха < варьоха «назва страви» [Гр., І, с. 128]; 3) < Варьоха < Варя < варя «назва страви» [Гр., І, с. 128] (див. ще Вар'ян [3]).

Витковець. Гіпотетичні версії: 1) < *Витков < Витко (пор. ОН Ви/ітко (детально про походження див. [Чуч1., с. 99, 102])) < Вит (пор. ОН Витъ (< Витиславъ, Витогостъ, Витомиръ та ін. (докладно див. [Худ., с. 64; Чуч.1, с. 99])); 2) <*Вит- ков < Витько < Віктор [СУІ, с. 67]; 3) <*Витков < Вітько < Віть/я < Віктор, Віталій, Вікентій [СУІ, с. 66-67, 70]; 4) <*Витков < Вітка (про походження ОН Вітко див. [Чуч.1, с. 102]) < Віта < Віта, Віталіна, Віталія [СУІ, с. 70-71]; 5) <*Витков < Витка < діал. витка «мотузка», «обруч», «ганчірка для обмотування», пор. ще дієсл. витати, вити [ЕСУМ, І, с. 383]; 6) < *Витков < Витко < Вит < Віт < віт діал. «війт» [ЕСУМ, І, с. 397]; 7) пор. ойконіми Витків (Лв., Рв.), Витківці (Тр.) [Редько, І, с. 149], правдоподібно, *із вказівкою на місце проживання чи походження першоносія.

Влодарчик. Похідне: 1) < Володарко < Володар Володимир [Гр., ГУ, с. 550]; 2) < Володарко < володарко «власник» [Гр., І, с. 250]; 3) < Володарко < Володар (пор. ОН Володар (про походження див. [Чуч.1, с. 112-113])) < володар «той, кому належить яка-небудь власність, майно; власник чого-небудь; господар», «той, хто має владу над ким-, чим-небудь, вільно розпоряджається кимось або чимось; велитель» [СУМ, І, с. 728].

Волинчук. Гіпотетично можливі версії: 1) < Во- линка/о < волинка «народний духовий музичний інструмент, що складається з міха та вставлених у нього двох-трьох трубок» [СУМ, І, с. 726], правдоподібно, *так могли називати людину, що грала на цьому інструменті; 2) < Волинець < волинець «житель Волині, волинянин» (дет. див. [Осташ, с. 534]) *указує на походження носія.

Волос. На думку П.П. Чучки, походження власного особового імені Волос дискусійне (про його інтерпретації дет. див. [Чуч.1, с. 115-116]). Гіпотетично можливі версії: 1) < волос «ниткоподібне рогове утворення на шкірі живого організму», «хвороба (опух) пальця» [ЕСУМ, і, с. 420], очевидно, *так називали людину, яка хворіла на цю недугу; 2) < волос діал. «волосся» [Арк., с. 69], правдоподібно, *про людину з довгим волоссям; 3) < Волох (пор. ОН Волох [Чуч.1, с. 116]) < етнонім волох «представник романських народів: молдованин або румун, рідше італієць» [ЕСУМ, І, с. 422]; 4) < волох «гірський пастух», «буковинець» [Чуч., с. 123]; 5) < Волох < Волоха < Володимир [СУІ, с. 74]; 6) < Волох < волохи «волосся на руках і на тілі» [ЕСУМ, І, с. 422], імовірно, *вказівка на фізичні особливості першоносія; Волосович, Волосюк (див. Волос).

Волочай. Теоретично можливі версії: 1) пор. дієсл. волочити «нести на собі що-небудь важке чи великого розміру, що звичайно торкається землі», «ледве пересувати (чоботи тощо)», розм. «силоміць (або переконавши) вести кого-небудь із собою; тягнути» та ін. [СУМ, І, с. 733], діал. «боронувати ріллю», «вітати з Великоднем» [Арк., с. 69], волочитися «іти, їхати слідом за ким-небудь», «іти, ходити дуже повільно (від старості, утоми і т. ін.)», «носитися, возитися з чимось (звичайно без бажання, без потреби)», розм. «постійно змінювати місцеперебування; мандрувати, бродяжити», зневажл. «вештатися без діла; тинятися», розм. «упадати за ким-небудь, виявляючи свою закоханість, любов, прихильність» [СУМ, І, с. 734], діал. «гостювати, гоститися» [Арк., с. 69]; 2) < Волок < волок «невелика сітка з матнею для ловлі риби на неглибоких місцях», «мотузок, за допомогою якого перетягують копиці сіна або колоди з одного місця в друге» та ін., пор. ще апелятив волока заст. «мотузок, яким зав'язують постоли та обв'язують онучі на нозі», «в Україні, а також у Польщі, Литві, Білорусії у другій половині XV - XVII ст. - ділянка землі площею близько 16,8 га» [СУМ, І, с. 729], діал. «страва з буряків, перцю, картопляного бадилля, цибулі й олії» та ін. [ЕСУМ, І, с. 419].

Волч. Гіпотетично можливі версії: 1) Вол(пер- вісно з епентичним [о])ч < Волок < волок (див. Волочай), пор. ще дієслова волочити, волочитися; 2) Волч < Волк (пор. САІ Волкъ [Дем., с. 122]) < волк «вовк» [ЕСУМ, І, с. 411], рос. діал. «дружка на весіллі», «прізвисько селянина, який незаконно вирубує ліс» та ін. [СРНГ, V, с. 40], пор. ще рос. апелятиви волча, волчий.

Волчанюк. Похідне: 1) Вол(первісно з епентич- ним [о])чанюк (пор. волочаний «про взуття (чоловіче): із волоками» [Гр., І, с. 252], очевидно, *про людину, яка ходила в такому взутті з волоками);

Вол[о]чанюк < Волок < волок (див. Волочай);

Волчанюк < Волчан < волчан «назва рослини» [СрНГ, V, с. 78]; 4) Волчанюк < Волчан < Волча < волча «вовк», «вовченя», «назва рослини» [СРНГ, V, с. 78]; 5) Волчанюк < Волчан < Волча < Волк < волк (див. Волч).

Волчкова. Похідне: 1) Вол[о]чкова < Волочка/о < волочка діал. «боронування», «кольорові нитки» [ЕСУМ, І, с. 420]; 2) Вол[о]чкова (пор. дієслова волочити, волочитися, правдоподібно, *про того, хто волочиться); 3) Вол[о]чкова < Волочка/о < Волок < волок (див. Волочай); 4) Волчкова (пор. рос. діал. апелятив волчки «різновид дрог («довгий без кузова віз для перевезення великих вантажів; биндюги» та ін. [СУМ, II, с. 421])» [СРНГ, V, с. 81] тощо, імовірно, так могли називати людину, яка володіла чи вправно їздила на дрогах).

Волчок. Похідне: 1) Вол[о]чок < волочок зменш. до «волок» (див. Волочай), діал. «рибальська сітка, яку також використовували для лову птахів» [Арк., с. 69]; 2) Вол[о]чок < Волок < волок (див. Волочай); 3) Вол[о]чок (пор. дієслова волочити, волочитися, правдоподібно, *про того, хто волочиться); 4) Волчок < рос. діал. волчок зневажл. «лакей» та ін., пор. ще словосполучення волчка дать «ударити» [СРНГ, V, с. 81-82]; 5) Волчок < Волк < волк (див. Волков).

Волчук. Похідне: 1) Вол[о]чук < Волок < волок (див. Волочай); 2) Вол[о]чук (пор. дієслова волочити, волочитися, правдоподібно, *про того, хто волочиться); 3) Волчук < рос. діал. волчук «назва рослини».

Волін. Гіпотетично можливі версії: 1) < Воля (яке, на думку П.П. Чучки, співвідносне з Володислав [Чуч., с. 124]) [СУІ, с. 75]; 2) < Воля < Володимир [СУІ, с. 74]; 3) < Воля < воля (Р.І. Осташ припускав, що цей частовживаний в українців апелятив міг бути пов'язаний і з топонімом [Осташ, с. 534]), очевидно, * про вільну, вольову, рішучу людину.

Ворковець. Можливі версії: 1) < Ворко < Орест [СУІ, с. 273]; 2) < Ворко < діал. ворка «воркотання, бурчання» [ЕСУМ, І, с. 426], правдоподібно, *про того, хто буркотів; 3) пор. дієсл. воркувати перен. «ніжно розмовляти з ким-небудь» [СУМ, І, с. 739].

Ворчакова. Похідне: 1) < *Ворчак < Ворко < Орест [СУІ, с. 273]; 2) *Ворчак < Ворко < діал. ворка «воркотання, бурчання», пор. ще рос. дієсл. ворчать «бурчати» [ЕСУМ, І, с. 426], правдоподібно, *про того, хто буркотів.

Ворожейкіна < *Ворожейко < *Ворожей < Во- рож < діал. ворож «ворожбит» [ЕСУМ, І, с. 427], пор. ще дієсл. ворожити перен., жарт. «поратися біля кого-, чого-небудь» та ін. [СУМ, І, с. 740], якщо не Ворожейкіна < *Ворожейко < *Ворожей Ворож < Ворог < ворог «недруг», діал. «злодій», пор. також ворожий [ЕСУМ, І, с. 426].

Воронкова (пор. ОН ст.-укр. Воронко, 1398 р. [ССМ, І, с. 197], особовеім'я Воронко [Чуч.1, с. 117]) Ворон/ько < воронько «кольору воронячого крила, чорний із металевим полиском» [ЕСУМ, І, с. 428], якщо не Воронкова < Ворон/ько (пор. прізвисько Воронка «у жінки темні кола під очима та довгий ніс», «темноволоса жінка» [Арк.1, І, с. 206]) < Ворон/а (пор. ОН ст.-укр. Ворона, 1458 р. [ССМ, І, с. 197], САІ Ворона (про походження писали [Дем., с. 122; Чуч.1, с. 117]), прізвисько Ворона «темноволосі люди», «люди, які часто одягають чорний одяг», «з довгим носом жителі», «люди, які багато говорять, часто кричать; пліткарки», «лінивий чоловік», «жінка, яка передбачала біду», «хто не вимовляв звук [р]», «хто ходив із відкритим ротом» [Арк.1, І, с. 205]) < ворон «крук» [ЕСУМ, І, с. 427], «вид дитячої гри» [Гр., І, с. 255], ворона «назва птаха», перен., зневажл. «про неуважну людину; ґава, роззява» [СУМ, І, с. 740].

Вохнюк. Гіпотетично можливі версії: 1) < Вах- нюк < Вахно < Ваха < Іван [СУІ, с. 144]; 2) пор. діал. апелятив вох виг. «ох» [Арк., с. 71], очевидно, *насмішлива назва людини, яка часто вимовляла «ох».

Гай. Можливі такі версії: 1) < Гаї [СУІ, с. 79]; 2) < гай діал. «людина, яка марно витрачає час», «заклик до початку руху чи роботи» [ЕСУМ, І, с. 484, 452], «невеликий листяний ліс», пор. ще вигук гай-гай «уживається для вираження жалю, співчуття, заклопотаності і т. ін.» [СУМ, ІІ, с. 15], вигук для відгону хижих птахів [ЕСУМ, І, с. 452].

Галан, Галян. Похідне: 1) < Галан < Галактіон [СУІ, с. 79]; 2) < Галан < Галемиръ чи Галесинъ [Чуч.1, с. 122]; 3) < Галан < Гал/ь [пор. ОН Гал, Галь, Галъ (про походження детально див. [Чуч.1, с. 121-123; Худ., с. 251]) < гал діал. «вигук, що імітує собаче гавкання», пор. ще гала діал. «вигук, яким відганяють гусей, качок, голубів; яструба чи вепра»; 4) пор. діал. гали «литки» [ЕСУМ, І, с. 455], ґали діал. «очі», вульг. «сліпаки» [Редько, І, с. 184], імовірно, *із вказівкою на зовнішній вигляд носія; 5) пор. діал. дієсл. галити «квапити; підганяти», «радити» та ін. [ЕСУМ, І, с. 460], правдоподібно, *той, хто галить.

Галас (пор. прізвисько Галас «людина, яка дуже голосно говорила» [Арк.1, І, с. 219]) < галас «безладне звучання багатьох голосів; крики, гамір» та ін. [СУМ, ІІ, с. 19], пор. ще діал. дієсл. галасати «сильно кричати» [СУМ, ІІ, с. 19]; пор. також давн. закарпат. мадяризм галас «рибалка» [Чуч., с. 133], якщо не Галас < Галах/а < Галактіон [СУІ, с. 79].

Гель, Геліч, Гиль, Гіль, Гілевич. Гіпотетично можливі такі версії: 1) < Геля < Гелена < Олена [СУІ, с. 265]; 2) < Гиля < Ілля [СУІ, с. 151]; 3) пор. діал. апелятиви гела «орел», «вигук, що передає крик гусей» [ЕСУМ, І, с. 491], гелъо «як звертання до молодих хлопців» [Арк., І, с. 87].

Горкун. Похідне: 1) Горкун < Горко < Григорій [СУІ, с. 94]; 2) пор. ОН Горко [Чуч.1, с. 133], пор. ще дієсл. гаркавити «нечітко вимовляти окремі звуки (найчастіше [р] і [л])» [СУМ, ІІ, с. 31].

Горкуша < горкуша «той, хто гаркавить» [Ос- таш, с. 535], якщо не Горкуша < Горко < Григорій [СУІ, с. 94].

Гошко. Гіпотетично можливі версії: 1) < Гоша < Георгій [СУІ, с. 87]; 2) пор. ОН Гошко (про походження див. [Чуч.1, с. 137]), Гошъ (< Гославъ < Гостиславъ або Годеславъ [Худ., с. 83]), діал. дієсл. гоши/іти «чатувати на когось», «щось дуже любити» [ЕСУМ, І, с. 578], пор. ще гожий.

Гула, Гулъ, Гулева, Гулєв (пор. антропонім Гула [Осташ, с. 537]). Можливі версії: 1) < ґула «вайло, тюхтій, телепень, незграба; дурень, дурило», «ненажера, прожера» [Осташ, с. 537], пор. ще апелятиви гул «гудіння», очевидно, *той, хто гудів, а також діал. гуль «йолоп, дурень» [ЕСУМ, І, с. 615, 618]; 2) < гула «людина, у якої «на виду є гулі (бугорки)» [Осташ, с. 537], пор. також діал. ґуля «вид зачіски у вигляді закрученої коси» [ЕСУМ, І, с. 616]; 3) < діал. гулъ/я «вигук, яким кличуть голубів (гулъ-гулъ); відганяють гусей» (пор. прізвисько Гуль «коли вип'є, то кличе до себе дівчат: гулъ-гулъ-гулъ!», «хто був бешкетником» [Арк. 1, І, с. 273]); 4) пор. ґулий «безногий, безрукий» і ґулавий «з відмороженими пальцями чи руками» та ін., гулавий «божевільний» і діал. гулатий «надутий, розпухлий» [ЕСУМ, І, с. 616, 618]; 5) пор. діал. дієсл. гулити «приголубити», «обманювати» [Осташ, с. 537], діал. гулити «гудити, глузувати, дурити», [ЕСУМ, І, с. 616], а також гуляти «весело проводити час; розважатися», «проводити час за випивкою: пиячити», розм. «бути в близьких любовних стосунках з ким-небудь» та ін. [СУМ, ІІ, с. 191].

Гунъко, Гунчик. Похідні: 1) < Гунъка/о < гунъка «гуня», «гугнява жінка» [Гр., І, с. 340], «кожухар, кожушник» [Осташ, с. 537]; 2) < Гунъка/о (пор. САІ Гунъка [Дем., с. 134]) < Гунъ/я (пор. прізвисько Гунъ «повна людина» [Арк.1, І, с. 274]) < гуня «верхній сукняний одяг, сіряк», діал. «маска, машкара, личина» [ЕСУМ, І, с. 620]; 3) пор. діал. дієсл. гунити «гудити, ганити» [ЕСУМ, І, с. 620], а також дієсл. гунути розм. «швидко, навально рушити в якомусь напрямі», розм. «важко, із шумом упасти» [СУМ, ІІ, с. 194]; 4) пор. нім. особове ім'я Hum і Hun (Szczodrnch).

Дейкалюк. Теоретично можливі версії: 1) < *Дейкало < Дейко < Дей, Дій [СУІ, с. 102, 106]; 2) пор. вставне слово дей «мов, мовляв» [ССМ, І, с. 291-292], пор. ще діал. дієсл. дейкати «говорити, казати, поговорювати», а також спонукальний діал. вигук дейко «ану, давай, нумо» [ЕСУМ,

ІІ, с. 25], правдоподібно, *про людину, яка дейкала чи використовувала у своєму мовленні часто ці слова.

Дробіна < дробина «малі діти» та ін. [ЕСУМ, ІІ, с. 129], «дрібниця, дріб'язок», «дрібна худоба», «надвірне птаство» [Тимченко, ІІ, с. 826], якщо не Дробіна < Дроб (пор. ОН Дроб [Чуч.1, с. 175]) дроб «свійська птиця», «недійні вівці», «дрібні мисливські кульки» та ін. [Гр., І, с. 443], пор. корінь дріб «малий, дрібний», а також дієсл. дробити.

Дубков. Похідне: 1) < Дубко (пор. САІ Дубко [Дем., с. 128]) < дубко = дубок зменш.-пестл. до «дуб», розм. «коротка товста колода, переважно з дубового стовбура» [СУМ, ІІ, с. 430]; 2) < Дубко Дуб (пор. ОН Дуб. На думку П.П. Чучки, у народі лексема дуб пов'язується з поняттям «здоровий, великий, упертий», «уперта людина» [Чуч.1, с. 178]) < дуб «назва дерева», «деревина дуба», «дубильна речовина», діал. іст. «вид великого човна» [ЕСУМ, ІІ, с. 1370], пор. ще діал. апелятиви дубперен. «нерозумна людина» [Арк., І, с. 145], діал. дуба «людина високого зросту», «сторч», правдоподібно, *так могли називати кремезну, дебелу людину, діал. дієсл. дубати «тупати», імовірно, *той, хто дубає [ЕСУМ, ІІ, с. 137-139], дієсл. дубити «брати за що-небудь дуже високу плату; визискувати (здирати гроші)»[Гр., І, с. 451], дієсл. дубіти «втрачати чутливість, гнучкість, рухливість від холоду», перен. «втрачати здатність рухатися, застигати в якому-небудь положенні від страху, захоплення, здивування тощо» [СУМ, ІІ, с. 429]; 3) пор. діал. дієсл. дубкати «тупати», правдоподібно, *той, хто дубкає [ЕСУМ, ІІ, с. 139].

Дубчук. Похідне: 1) < Дубко < дубко = дубок (див. Дубков); 2) < Дубко < Дуб < дуб (див. Дубко); 3) пор. ойконімиДубка (І-Ф.), Дубки (Дн., Од.) та ін. [Редько, І, с. 336], *вказувало на місце проживання чи походження людини.

Дубовчук. Теоретично можливі версії: 1) < *Ду- бовко/ Дубовець < Дубовий < дубовий перен. «сильний, міцний, дужий», перен., розм. «грубий, нескладний, незграбний» [СУМ, ІІ, с. 430]; 2) < *Ду- бовко < *Дубов < Дуб < дуб (див. Дубков).

Дусь (пор. ОНДусъ (про походження див. [Худ., с. 100])). Гіпотетично можливі версії: 1) < Євдокія [СУІ, с. 121]; 2) < Магдалина [СУІ, с. 204]; 3) < Дануся (наслідок синкопи) <Данута [СУІ, с. 100]; 4) пор. діал. дієсл. дусатися «сердитися, дутися» [ЕСУМ, ІІ, с. 148], очевидно, *той, хто гнівався.

Душко. Гіпотетично можливі версії: 1) < САІ Духославъ [Дем., с. 32, 74]; 2) < душка «приємна людина», діал. «кохана людина» [Осташ, с. 539], «ямка під шиєю» [ЕСУМ, ІІ, с. 150], імовірно, *вказівка на фізичні особливості носія; 3) < Душа (пор. ОН Душа [Чуч.1, с. 180]) < полісемантичний апелятив душа, пор. ще дієсл. душити «давати, пригнічувати», душитися «задихатися» [ЕСУМ, ІІ, с. 150]; 4) < Душа < Дух (пор. ОН Дух [Чуч.1, с. 179-180]) < полісемантичний апелятив дух.

Енгель. Можливі такі версії:

нім. імені Engel, Engelbrecht, Engelbert, Engelhard [Чуч., с. 220-221];

можливо, унаслідок апокопи < Енгельс; 3) пор. нім. апелятив engel «ангел», правдоподібно, *пе- рен. «захисник або заступник; охоронець», *перен. «про людину, яка відзначається красою, лагідністю, робить кому-небудь щось приємне».

Железняк < діал. желізняк. Спектр мотивації широкий: 1) «ливарник», «торговець залізними виробами» [ЕСУМ, ІІ, с. 228]; 2) «міцної будови людина», «смаглява людина» та ін. [ЕСУМ, ІІ, с. 228];

«людина крутого, суворого характеру» та ін.[Осташ, с. 540].

Женчур. Теоретично можливі версії: 1) < Жень- ка/о < Жень/я < Євгеній і Євгенія [СУІ, с. 119]; 2) < *Женька/о < Жень < жень діал. «ужинок» [ЕСУМ, ІІ, с. 188], очевидно, *так називали женця, пор. ще діал. апелятив женьчар «жнець» [ЕСУМ, ІІ, с. 188].

Жидик (пор. також прізвисько Жидик «від національності батька, діда, прадіда», «мала ростом людина», «хитрий чоловік», «хто робив видики» та ін. [Арк.1, І, с. 360]) < етноніма жидик «малий жид» [Чуч., с. 224], пор. також діал. апелятив жи- дик «ніж із дерев'яною ручкою», «горобець» [Он., І, с. 251], якщо не Жидик < Жид (пор. ОН ст.-укр. Жидъ, 1401 р. [ССМ, І, с. 360]). М.Л. Худаш зауважував, що ОН Жидъ - відантропонімне відкомпо- зитне утворення, яке виникло шляхом усічення імен-композитів із препозитивним компонентом Жид (е, и, о) типу Жидеборъ, Жидеславъ, Жидо- миръ, Жидославъ, у яких компонент Жид (е, и, о) - вторинного походження, утворений від первісного Съд'Ь- шляхом переходу: СъдЪславъ > ЗдЪславъ > Ждиславъ > Жидиславъ. САІ Жидъ, і його суфіксальні деривати могли творитися і від імен-композитів із препозитивним або й постпозитивним компонентом Жит (е, и, о)-, житъ шляхом озвучення кінцевого -т у -д: Жит[иславъ] > Жид[иславъ] > Жидъ або Жит[иславъ] > Житъ > Жидъ чи, відповідно, [Добро]житъ > Житъ > Жидъ (дет. див. [Худ., с. 161-162]). П.П. Чучка ж зазначав, що доіменна семантика антропооснови Жид у слов'ян пов'язана з дієсловом жьдати «вижидати», «чекати», однак із кінця Середньовіччя вона українцями вже починає сприйматися як етнонім із первісним значенням «єврей». Науковець підсумовує, що основа Жид- -- омонімічна, а тому розрізнювати два її первісні значення у ряді випадків досить важко (докл. див. [Чуч.1, с. 186]).) < жид заст. «єврей» [СУМ, ІІ, с. 528], діал. пе- рен. «скупа хитра людина» [Арк., с. 154], пор. ще прізвисько Жид «від національності батька, діда, прадіда», «хто мав родичів у Ізраїлі», «хто зовні схожий на єврея» та ін. [Арк.1, І, с. 359-360].

Отже, аналіз нововолинських прізвищ виявив розгалужену систему твірних основ, що свідчить про природний і тривалий процес їх формування.

Такі антропоніми пов'язані з різноманітними тематичними шарами загальнорозмовної лексики, характеризують носіїв за їхніми фізичними чи психічними рисами й особливостями поведінки, а також засвідчують контакти жителів міста з населенням інших територій.

Умовні скорочення назв областей України

Дн. - Дніпропетровська

Тр. - Тернопільська

Література

1. Скорук І.Д. Прізвища-композити в антропоніміконі м. Луцька / І.Д. Скорук // Актуальні питання антропоніміки : збірник наук. читань пам'яті Ю.К. Редька. - К., 2005. - С. 207-218.

Размещено на Allbest.ur