Особливості синтаксичної когезії в екзистенціалістському монолозі (на матеріалі повісті А. Камю "Сторонній")

Our research devoted to the problem of syntactic connectivity - cohesion - in modern French language. On the material of Camus novel "The stranger” is considered cohesive connectivity features in the structure of the existentialist monologue. The analyses of the factual material demonstrated that compositional, structural and semantic integrity of the existentialist monologue, its cohesive connectivity, in-depth content and allow adequate interpretation, especially the implicit means of cohesion. Metaphor, allegory, characters are the important connectivity cohesive ways of expression and the text. Explicit means of cohesion, which traditionally make up the nuclear zone syntactical compatibility sentences within of expression functionally inferior to their place.

Key words: cohesion, coherence syntactic expression, existentialist monologue explicit means of cohesion, cohesion the implicit means of cohesion.

синтаксична когезія екзистенціалістський монолог

Синтаксична зв'язність тексту - когезія - це зміст і форма всього синтаксису. Проблема синтаксичної зв'язності завжди представляла інтерес для мовознавців і була в центрі актуальних досліджень.

Синтаксичні зв'язки в романістиці ґрунтовно аналізували як вітчизняні, так і зарубіжні вчені: О. Андрієвська, Н. Арутюнова, Р. Будагов, В. Бурбело, Л. Вєдєніна, В. Гак, З. Гетьман, К. Долінін, Л. Ілія, О. Кагановська, О. Литвиненко, Є. Реферовська, А. Рочняк, І. Смущинська, О. Соломарська, Ю. Степанов, Л. Ступакова, Н. Шигаревська, Н. Філоненко, J.-M. Adam, Ch. Bally, F. Brunot, J. Damourette, J. Dubois, O. Ducrot, L. Hйbert, A. Martinet, F. Rastier, A. Sauvageot, A. Sйchehaye, L. Tesniиre, R.-L. Wagner та багато інших. Вони детально описали зв'язки слів у словосполученні, простому та складному реченнях, дослідили проблеми синтаксису в різних аспектах (структурному, прагматичному, семантичному, стилістичному, когнітивному, у площині теорії тексту, аналізу художнього мовлення й под.).

У нашій розвідці ми маємо на меті розглянути особливості когезійної зв'язності висловлення в структурі екзистенціалістського монологу. На матеріалі повісті А. Камю «Сторонній» («L'Йtranger», 1942 р.) визначимо функціональні можливості синтаксичної когезії, установимо засоби її вираження в контексті лінгвокультурологічного аналізу.

Насамперед нагадаємо, що в післявоєнній Франції винятковий вплив на лінгвокультурні, історичні процеси, політичну ситуацію загалом мала філософська концепція екзистенціалізму. Вона сформувалася на ґрунті песимістичного погляду на науковий, технічний, духовний прогрес, який перетворився в кошмар світових воєн і тоталітарних режимів. Пік розквіту екзистенціалізму припадає на 40-60-ті роки ХХ століття, коли він стає одним із найбільш значущих і виразних художніх методів літератури модернізму.

Центральним поняттям екзистенціалізму є екзистенція - людське існування, яке вирізняється своєю унікальністю, самобутністю, неповторністю. Людині відкривається абсурдність існування як «буття-до-смерті» (тобто буття, яке в кінцевому підсумку призведе до смерті) у світі, що є незрозумілим і ворожим для особистості. Досвід власної екзистенції супроводжується особливими станами - екзистенціалами, такими, приміром, як жах, нудьга, туга, нудота, неспокій і т. п. Основні проблеми екзистенціалізму - питання моральної кризи та пошук виходу з «межової» ситуації; проблема духовної самотності людини, права вибору, свободи волі тощо. Значне місце у філософських принципах екзистенціалізму посідає «проблема стороннього, іншого (чужого)», зміст якої полягає в тому, що для кожної людини інша людина - це «чужий», який їй байдужий і навіть ворожий, оскільки внутрішні світи різних людей, як і все на землі, знаходяться між собою в невідповідності, відчуженості, дисгармонії.

У повісті А. Камю «Сторонній» змальовується життя пересічного службовця-француза - Мерсо, який проживає в Алжирі. Уже перші фрази твору занурюють читача в тяжкий, складний, неоднозначний світ бездуховності, байдужості героя чи, скоріше, антигероя: «Aujourd'hui, maman est morte. Ou peut-кtre hier, je ne sais pas. J'ai reзu un tйlйgramme de l'asile: «Mиre dйcйdйe. Enterrement demain. Sentiments distinguйs.» Cela ne veut rien dire. C'йtait peut-кtre hier» (2, 9).

Зазначимо, що сюжетна лінія, композиція «Стороннього» лінійні, класичні. Повість складається з двох частин. Основу твору становлять три ключові події життя Мерсо - смерть матері, убивство людини й суд. Кульмінаційним моментом оповіді є засудження головного героя до смертної кари судом присяжних; попри тяжкий злочин (убивство), головним доказом звинувачення Мерсо слугує те, що він не плакав на похоронах, а отже, не вартий життя. Важливо відзначити, що сам автор не засуджує свого героя, осуд - справа традиційного суспільства, абсурдність якого зобразив А. Камю.

На нашу думку, яскравий, самобутній стиль А. Камю виявляється в тому, що, незважаючи на простий сюжет, авторська ідея дуже глибока. В екзистенціалістському тексті важливими є не стільки сюжетні лінії, скільки реакція героя на все те, що відбувається навколо нього, точніше, відсутність будь-якої реакції з його боку. А. Камю змальовує людину, яка не відчуває традиційні, прийняті в суспільстві емоції: він не плаче під час похорону рідної матері, йому не подобається пропозиція Марі одружитися, він нічого не переживає в момент убивства, судовий процес видається йому затяжним і викликає апатію. Вважаємо за можливе виокремити два змістових рівня твору:

1) соціальний, пов'язаний із реальними подіями;

2) метафізичний (екзистенціальний), відірваний від дійсності, розкриває внутрішній світ Мерсо.

У діях головного персонажа проявляються всі типові елементи екзистенціалістського напряму: взаємне непорозуміння близьких людей (які завжди чужі), безглузді випадковості, що в житті відіграють вирішальну роль, неприйняття суспільством не таких, як усі, громадське осудження тощо. Герой лаконічно перераховує все, що він учинив, не роблячи різниці між випитою чашечкою кави, походом у кіно й убивством. Усі діяння Мерсо, його внутрішній світ пройняті атмосферою абсурду та безглуздя. Апогеєм повісті можна вважати опис останньої ночі головного героя в камері, коли збайдужіння залишає його, він мучиться й засинає в страшних кошмарах. Мерсо бажає пережити все знову, наново, від самого початку; він відкриває душу світові, але розуміє, що світ такий же індиферентний, сліпий і глухий до нього, як і він до оточуючих. Самотній Мерсо бачить своє заспокоєння лише в тому, щоб під час страти на нього не дивилися скляними очима, а відчували щиру ненависть. Інакше кажучи, Мерсо стає справжньою людиною лише після здійснення ним вибору в «межовій ситуації». З метою вираження свого власного Я він обирає сторону правди, сторону самотності й смерті одночасно.

Чому саме «стороннього» А. Камю зробив героєм свого екзистенціального твору, у чому сутність вибору Мерсо? Посилаючись на судження В. Руднєва [1, с. 371], висловимо думку про бажання героя говорити з людьми мовою, яка позбавлена фальшивості й лицемірства. Але це виявилося неможливим, тому що мова апріорі створена для умовностей, фальші, двоєдушності. Як наслідок, герой приречений на мовчання, непорозуміння, неприйняття з боку загалу, а отже, на внутрішній монолог із самим собою. Відсутність любові, поваги до ближнього робить позицію Мерсо «сторонньою», чужою, надто безнадійною, трагічною. Це дає нам усі підстави говорити про метафоричність самої назви повісті та символічне значення образу головного героя.

Отже, ідеї екзистенціалізму й абсурдизму в повісті «Сторонній» повною мірою виявилися на композиційно-змістовому, ідейному рівні твору. Оскільки у фокусі нашого дослідження знаходиться синтаксичний рівень, то перейдемо до безпосереднього аналізу особливостей когезійної зв'язності в зразках екзистенціалістської прози. Розглянемо один із яскравих екзистенціалістських монологів, що завершує повість:

«Lui [l'aumфnier] parti, j'ai retrouvй le calme . J'йtais йpuisй et je me suis jetй sur ma couchette . Je crois que j'ai dormi parce que je me suis rйveillй avec des йtoiles sur le visage (3). Des bruits de campagne montaient jusqu'а moi (4). Des odeurs de nuit, de terre et de sel rafraоchissaient mes tempes (5). La merveilleuse paix de cet йtй endormi entrait en moi comme une marйe (6). A ce moment, et а la limite de la nuit, des sirиnes ont hurlй (7). Elles annonзaient des dйparts pour un monde qui maintenant m'йtait а jamais indiffйrent (8). Pour la premiиre fois depuis bien longtemps, j'ai pensй а maman (9). Il m'a semblй que je comprenais pourquoi а la fin d'une vie elle avait pris un « fiancй », pourquoi elle avait jouй а recommencer (10). Lа-bas, lа-bas aussi, autour de cet asile oщ des vies s'йteignaient, le soir йtait comme une trкve mйlancolique (11). Si prиs de la mort, maman devait s'y sentir libйrйe et prкte а tout revivre (12). Personne, personne n'avait le droit de pleurer sur elle (13). Et moi aussi, je me suis senti prкt а tout revivre (14). Comme si cette grande colиre m'avait purgй du mal, vidй d'espoir, devant cette nuit chargйe de signes et d'йtoiles, je m'ouvrais pour la premiиre fois а la tendre indiffйrence du monde (15). De l'йprouver si pareil а moi, si fraternel enfin, j'ai senti que j'avais йtй heureux, et que je l'йtais encore (16). Pour que tout soit consommй, pour que je me sente moins seul, il me restait а souhaiter qu'il y ait beaucoup de spectateurs le jour de mon exйcution et qu'ils m'accueillent avec des cris de haine» (17) (2, 97).

Важливе значення для цілісності висловлення відіграють зачин («Lui [l'aumфnier] parti, j'ai retrouvй le calme») і кінець речення («Pour que tout soit consommй, pour que je me sente moins seul, il me restait а souhaiter qu'il y ait beaucoup de spectateurs le jour de mon exйcution et qu'ils m'accueillent avec des cris de haine»), які визначають його композиційну завершеність.

Серед значущих експліцитних прийомів когезії виокремлюються насамперед лексико-семантичні способи зв'язності. За нашими спостереженнями, на відміну від граматичних когезійних засобів, які в цьому разі не такі виразні, суттєві, лексичні та семантичні способи когезії відіграють більш важливу роль при зв'язуванні речень у висловлення. Серед них назвемо такі: уживання тематичної лексики, зокрема абстрактних лексичних одиниць на позначення емоційного стану героїв (le calme, кtre йpuisй, se sentir, йprouver, souhaiter, heureux, la colиre, le mal, l'espoir, la haine), часових маркерів (la nuit, cet йtй, а ce moment, а la limite de la nuit, si prиs de la mort, le jour de mon exйcution), лексики зі значенням повтору дії (recommencer, revivre), стилістичних антонімів (la mort - revivre), використання засобів кореференції (... des sirиnes ont hurlй (7). Elles annonзaient...(8);... j'ai pensй а maman (9). Il m'a semblй que je comprenais pourquoi а la fin d'une vie elle avait pris un « fiancй », pourquoi elle avait jouй а recommencer (10)) та ін.

Дослідження показало, що посутнє значення при зв'язуванні речень у зразках екзистенціаліст- ської прози мають імпліцитні способи когезії. Такі стилістичні фігури й тропи в ролі когезії, як синтаксичний паралелізм («Des bruits de campagne montaient jusqu'а moi (4). Des odeurs de nuit, de terre et de sel rafraоchissaient mes tempes» (5)), стилістичний повтор лексичних одиниць на початку речень (Lа-bas, lа-bas...; Personne, personne..), синтаксична ідентичність структур (речення 2, 3), використання порівнянь (la merveilleuse paix de cet йtй endormi entrait en moi comme une marйe; le soir йtait comme une trкve mйlancolique), що підсилюють афективність висловлення, зберігають одну модальну тональність у межах висловлення й подібні засоби є вагомим фактором зв'язності.

Розглянемо ще один взірець екзистенціаліст- ського монологу:

«Pour la troisiиme fois, j'ai refusй de recevoir l'aumфnier (1). Je n'ai rien а lui dire, je n'ai pas envie de parler, je le verrai bien assez tфt (2). Ce qui m'intйresse en ce moment, c'est d'йchapper а la mйcanique, de savoir si l'inйvitable peut avoir une issue (3). On m'a changй de cellule (4). De celle-ci, lorsque je suis allongй, je vois le ciel et je ne vois que lui (5). Toutes mes journйes se passent а regarder sur son visage le dйclin des couleurs qui conduit le jour а la nuit (6). Couchй, je passe les mains sous ma tкte et j'attends (7). Je ne sais combien de fois je me suis demandй s'il y avait des exemples de condamnйs а mort qui eussent йchappй au mйcanisme implacable, disparu avant l'exйcution, rompu les cordons d'agents (8). Je me reprochais alors de n'avoir pas prкtй assez d'attention aux rйcits d'exйcution (9). On devrait toujours s'intйresser а ces questions (10). On ne sait jamais ce qui peut arriver (11). Comme tout le monde, j'avais lu des comptes rendus dans les journaux (12). Mais il y avait certainement des ouvrages spйciaux que le n'avais jamais eu la curiositй de consulter (13). Lа, peut-кtre, j'aurais trouvй des rйcits d'йvasion (14). J'aurais appris que dans un cas au moins la roue s'йtait arrкtйe, que dans cette prйmйditation irrйsistible, le hasard et la chance, une fois seulement, avaient changй quelque chose (15). Une fois! (16). Dans un sens, je crois que cela m'aurait suffi (17). Mon cњur aurait fait le reste (18). Les journaux parlaient souvent d'une dette qui йtait due а la sociйtй (19). Il fallait, selon eux, la payer (20). Mais cela ne parle pas а l'imagination (21). Ce qui comptait, c'йtait une possibilitй d'йvasion, un saut hors du rite implacable, une course а la folie qui offrit toutes les chances de l'espoir (21). Naturellement, l'espoir, c'йtait d'кtre abattu au coin d'une rue, en pleine course, et d'une balle а la volйe (22). Mais, tout bien considйrй, rien ne me permettait ce luxe, tout me l'interdisait, la mйcanique me reprenait» (23) (2, 88).

Запропонований художній уривок - це своєрідна екзистенція Мерсо про смерть, про бажання її уникнути, про втечу як шанс вижити, втечу як вихід із безвихідного становища. Результати розвідки стверджують, що екзистенціал страху, неспокою в очікуванні смерті на синтаксичному рівні уможливлюють як композиційно-структурні, експліцитні, так і імпліцитні когезійні засоби. Тон екзистенціалістському монологу, його композиційну цілість задають зачин («Pour la troisiиme fois, j'ai refusй de recevoir l'aumфnier») та кінець висловлення («Mais, tout bien considйrй, rien ne me permettait ce luxe, tout me l'interdisait, la mйcanique me reprenait»). Когезійну зв'язність речень між собою спостерігаємо також через основні структурні типи когезії. Паралельна когезія представлена, приміром, між реченнями 1, 2, 3, 4; когезія з послідовним, ланцюговим зв'язком сполучає речення 4 та 5. У цьому випадку («On m'a changй de cellule. De celle-ci, lorsque je suis allongй, je vois le ciel et je ne vois que lui») речення сполучені засобом повторної номінації, зокрема займенниковим замінником. Отже, висловлення поєднує різні типи когезійної зв'язності, що підтверджує найбільшу вживаність комбінованого типу когезії.

Розвідка засвідчує важливість використання спеціальної тематичної лексики на позначення вищеназваних екзистенціалів (la mort, exйcution, condamnй а mort, la mйcanique, le mйcanisme), прийомів повторної номінації (l'aumфnier - je n'ai rien а lui dire... je l_e_ verrai bien assez tфt; le ciel - je ne vois que lui; la cellule - celle-ci) як експліцитних засобів когезії.

Проведений аналіз указує на першочергове значення імпліцитних засобів когезії в текстах ек- зистенціалістської прози. Стилістичні синоніми (йvasion - un saut hors du rite implacable, une course а la folie; la mйcanique - le mйcanisme), антоніми (jour - nuit, toujours - jamais), гіпербола (une possibilitй d'йvasion... qui offrit toutes les chances de l'espoir), персоніфікація (le visage du ciel; le dйclin des couleurs qui conduit le jour а la nuit), паралелізм синтаксичних структур речень 10 та 11 з анафоричним повтором («On devrait toujours s'intйresser а ces questions. On ne sait jamais ce qui peut arriver»), епіфоричний повтор (Ce qui comptait, c'йtait une possibilitй d'йvasion... qui offrit toutes les chances de l'espoir. Naturellement, l'espoir...) і под. сприяють когезійній зв'язності тексту в цілому.

Надто важливого значення набувають імпліцит- ні засоби когезії, що не корелюють із частинами висловлення. Маємо на увазі насамперед засоби образної зв'язності. На нашу думку, розвиток образу головного героя повісті варто розглядати як вагомий, змістовний спосіб імпліцитної когезії. Мерсо («сторонній») постійно порівнюється, асоціюється з різними абстрактними чи конкретними художніми образами, тим самим зв'язуючи висловлення в суцільну текстову екзистенціалістську тканину.

Таким чином, бачимо, що в текстах літератури екзистенціалістського напряму визначальними для когезійної зв'язності речень є імпліцитні засоби сполучуваності, саме вони забезпечують адекватність розуміння тексту. За функціональною значимістю експліцитні (традиційно-граматичні) засоби когезії, що складають ядерні зони способів синтаксичної сполучуваності речень у межах висловлення, поступаються їм місцем. Імпліцит- ні засоби когезії, що мають нульову кореляцію зі складниками висловлення, домінують, переважають, виступають у сильній позиції.

Наша розвідка довела, що композиційну, структурно-семантичну цілісність у структурі екзистенціалістського монологу, його когезійну зв'язність, глибинний зміст і адекватну інтерпретацію уможливлюють насамперед імпліцит- ні засоби когезії. Метафора, алегорія, символи є важливими когезійними способами зв'язності висловлення, усього тексту. Можемо стверджувати, що когезія у французькій літературі екзистенціалізму продовжує свій розвиток і якісно оновлюється. Перспективи подальших досліджень пов'язуємо з аналізом когезії у французькій літературі сюрреалізму, постмодернізму тощо, на матеріалі творів різних художніх напрямів.

Література