Складні прикметники з числівниковою основою у давньоукраїнській мові

Такі прикметники мають в основному пряме значення - вказують на точну кількість чого-небудь у предметів, явищ тощо - і є стилістично нейтральними. Наприклад: чая тридневнаго въскресения (XII К.Тур. Сл., 322), уже четвьрод- невна умьрша (314), на шращениє четвероногъ птица могущи (912 / 1425 ПВЛ, 16), и песъ родисж шестоногъ (1065 / 1425 ПВЛ, 61 зв.), добрт пойте ему съ въсклицанием въ десятоструннт псалтыри (XIII / 1554 КПП, 588), скопа печерку малу, двусажену (1051 / 1377 ПвЛ, 52 зв.).

У пам'ятках XI - XIII ст. засвідчені також випадки використання складних прикметників із переносним значенням. Метафоризація значення прикметника загалом відбувалася шляхом метафоризації числівникового компонента. Насамперед це пов'язано з віруваннями слов'ян. У давньому світі числа, крім основного, мали ще таємне, містичне значення, на якому великою мірою будувалася езотерична система знань наших предків. Такий символічний нумералізм проявив себе і в процесі словотворення складних прикметників, що відбилося на семантиці похідних одиниць.

Серед виявлених композитів переносне значення мають прикметники з числівниками дъва/ дъвп>, трик/три, съто, тысяча у ролі першої частини складного слова. Зокрема, числівники съто і тысжча починають вказувати не стільки на точну кількість, скільки на приблизну, дуже велику. Наприклад: сътократьныи (Срезн. III, 846), сътожрьтвеныи (845), тысжщькратыи (1075).

Основне значення прикметників з числівником дъва / дъвт - передача ознаки «на основі виділення двох ознак означуваного слова, названих твірним іменником» [4, с. 5]: дъвобрачьныи (СДРЯ III, 112) «який мав два шлюби», дъвоименитыи (114) «який має два імені», дъвокровьныи (115) «двоповерховий», дъвооухыи (116) «який має два вуха (про чашку)». Такі прикметники утворювалися на основі сполучення числівника дъва і конкретного іменника та мали виключно кількісну семантику. Наприклад: вы створите собт храмы двокровны (ГБ XIV, 123 г), полны стъгны стаж двокровнии храми и трекровнии (176 г), овтмъ оубо много нтка сытость. воды намъ. и до пъжнъства вина двооухыж чаша (ГБ XIV, 99 в).

Поєднання числівника дъва з абстрактним іменником призводило до втрати числівником кількісного значення. У таких випадках роль структурного компонента дво- полягала у «вираженні протиставлення, суперечливості явищ, названих мотивувальним іменником» [11, с. 114], а значення самого прикметника - це результат семантичної взаємодії лексем у межах співвідносної ідіоми. До таких композитів належать дъвоквтрьнъ (СДРЯ III, 112) «сумнівний», дъворазоумьнъ (115) «невизначений, лукавий», дводушивыи (639) «котрий має сумніви», двомысливыи (641) «двоєдушний», а також прикметник дъвоюзычьныи (СДРЯ III, 116), котрий поряд із прямим значенням «який розмовляє на двох мовах» міг означати «лукавий». Вони мотивуються сполученнями дъвт втры, дъва разоума, дъвт доуши, дъвт мысли. На думку Т.В. Салерно, у результаті семантичної взаємодії цих іменників з числівником дъва/дъвт відбувається переосмислення їхнього значення, в наслідок якого композити отримують семантику «моральна позиція у протиставленні своїй протилежності», а дъва/дъвт поряд із цими іменниками використовується абстраговано від свого лексичного значення «вказівка кількості» і стає знаком протилежності, контрасту, суперечливості понять, виражених мотивувальним іменником [11, с. 116]. Отже, у цьому разі яскраво виявило себе давнє метафоричне значення числа два як символу протилежних, суперечливих начал, адже все у світі має своє друге обличчя, свою протилежність.

Описана група складних прикметників мала не тільки переносне значення, але й була стилістично забарвленою. Більшість із них була церковнослов'янського походження (часто кальками з грецької) і, позначаючи неморальне поєднання в одній особі різних емоцій і життєвих настанов, вживалася, на думку В.С. Іванова, переважно у християнській лексиці, котра описує та ганьбить людські недоліки [3, с. 101]: мниши бога двовтрна? (XIII / 1554 КПП, 618), въ дроуга мтсто не боуди врагъ. Има бо лоукаво поношеник. <на>слтдитъ. тако и гртшъныи и дъвошзычыи. Дша лоукава погоуби<тъ> сътворъшааго (Ізб. 1076, 136 зв.).

Трійка у давніх слов'ян була символом світової єдності, формулою творення світу та моделі Всесвіту, центром якого було Сонце: трисолнечныи «який сіяє світлом трьох сонць» - на свттъ трислЪчьнаго божъства (1037-1050 / XV Іл., 194 а). Тільки три приводить до єдності, до органічно єдиної одиниці. Протилежні начала об'єднуються і знаходять свою злагоду в третьому - синтезі, котрий у християнстві втілюється в образі Святої Трійці (Отець, Син, Святий Дух). Єдність тіла та душі в людині й церкви, три іпостасі - це догмат Трійці. Так число три стає священним числом християнства. З'являються й складні слова, котрі відображають вірування наших предків: трикдиныи (Срезн. III, 995) «який становить триєдність», триличьныи (998) / триобразьныи (998) «який являється в трьох образах», трщпостасьныи (1000) «який має три іпостасі», трисъставныи «який має три іпостасі». Наприклад: свттлостию трисъставнаго божества озарении быхом (XIII / 1554 КПП, 456). І хоча три- у кожному з названих випадків передавало кількісне значення, але воно було безпосередньо пов'язано з Святою Трійцею. Це стало передумовою розвитку у нього метафоричного значення. Оскільки Трійця являлась своєрідним ідеалом світобудови, була символом чогось найвищого, найправильнішого, то три як її символ отримує здатність передавати найвищий ступінь вияву ознаки. Наприклад: трисвжтыи (Срезн. III, 998) - це не просто «святий», а «пресвятий», трьклятыи - «проклятий» (з відтінком підсилення), адже найстрашніше - бути тричі проклятим, треблаженъ «преблаженний»: треблажени не видтвшие втровавше (1106-1108 / 1495 ХД, 114), оканъный ч(с)тныи отче треблжныи пастуше (1117 / 1377 ПМ, 84 зв.), трьклятыи Святопълкъ (XII-XIII Ск. БГ, 284), трьклятыи прииде съ множъствъмъ печентгъ (296), блаженъ и треблаженъ сподобивыйся положенъ быти (XIII / 1554 КПП, 422). Трь- як формант найвищого ступеня прикметників застосовувався і в старослов'янській мові mръблажєнъ, тръвєличъ- ствънъ, і в сучасній російській мові тресвятой, тресветлый [2, V, с. 637].

Своєрідне переосмислення значення отримав і прикметник четвероногыи (Срезн. III, 1506), який у пам'ятках XI - XIII ст. використовується на позначення тварин, на відміну від плазунів, птахів тощо, дуже часто субстантивуючись: на шращениє четвероногъ птица могущи (912 / 1425 ПВЛ, 16), что лва злти в четвероногих (к. XII / XVII ДЗ, 419), исполнъ сущу четвероногых и всякого гада (1106-1108 / 1495 ХД, 80). Цікаво, що таке значення зберігається і в сучасній українській мові - «який має чотири ноги» [13, XI, с. 368], а сам прикметник вживається як субстантивований синонім тварин.

На позначення одиничності у складних прикметників використовувалися компоненти ино- та кдино-. Частина ино- (*іпо-) походить з праслов'янського *(|)ть, що первісно означало «один», а згодом розвило значення «інший», котре й закріпилося за названою одиницею. Давня семантика названого компонента збереглася тільки у ст/сл. иночадъ, инорогъ та рос. инок, иноходь, иноходец [2, ІІ, с. 304]. У пам'ятках давньорусько-української мови виявлено прикметник - запозичення з церковнослов'янської мови иночадыи (СДРЯ IV, 160) «який мав одну дитину»: иночадыи снъ сыи (1283 ЄЄ, 2), въ имл иночадаго сна бжьж (5 зв.), како оубо можете втровати. славоу отъ члвкъ прікмлюште. славы же тже ютъ иночждааго не ищете (Ізб. 1076, 33 зв.-34), жко иночадыи сынъ и Ща видтти не можеть ни дхъ стыи сна ни англъ дха ни члвци англа (ГА, 190 б).

Частина кдино- поряд зі значеннями «єдиний», «однаковий, спільний для кого-, чого-небудь» вказувала також на кількісний вияв ознаки, а саме на її одиничність: единогласьнъ (СДРЯ ІІІ, 187) «одномовний», единодьньныи (188) «який триває один день», кдинокрильнъ (189) «з одним крилом», единопоксьнъ (192) «з одним поясом, легко озброєний», единоттлесьныи (195) «який складає одне тіло, одне ціле» кдинооутробьныи (195) «народжений однією матір'ю», единочасть- ныи (Срезн. I, 816) «який складається з однієї частини». Наприклад: и быша члвци мнози и єдино- гла(с)ни (986 / 1425 ПВЛ, 35 зв.), кдинокрильнъ бо юрьлъ възлеттти на высоту не можеть (СДРЯ III, 189), его же въ книга(х) цр(с)твии обрттаю добропожсны. и единопожсны зовомы. воины по- жшемы. о едино(м) оболче(н)и (ГБ XIV, 67 б).

Усі виявлені в обстежених пам'ятках описані прикметники-композити, за винятком треблаженъ, трьклятыи, використовували іменник як другу частину складного слова.

Складні ад'єктиви кількісної семантики, тобто з прямим лексичним значенням, утворювалися за такими трьома схемами:

1) числівникова основа + інтерфікс + конкретний іменник + суфікс -ьн-: пжтьлттьнии (СДРЯ IX, 430), десжтьстроуньныи (СДРЯ ІІ, 462), дъвокзычьныи (СДРЯ III, 116), дъвогласьнъ (112).

2) числівникова основа + інтерфікс + конкретний іменник + суфікс -евьн-: осмодьневьнъ (СДРЯ VI, 172), тридьневьныи (Срезн. ІІІ, 994), четверодьневьныи (1505), четыридесжтидьне- вьныи (1514). Суфікс -евьн- використовувався для утворення складносуфіксальних прикметників від другої основи дьнь. Поряд з такими формами існували похідні з суфіксом -ьн-, наприклад, осмодьньныи (СДРЯ VI, 172), які відрізнялися від них не тільки структурно, але й семантично. Прикметники, котрі містили у своєму складі суфікс -евьн-, вказували на часовий проміжок і мали значення «той, який триває певну кількість днів, названу числівниковим компонентом». Прикметники з суфіксом -ьн- означали «той, який відбувається на день, названий числівниковою основою». Наприклад, осмодьневьнъ «який триває вісім днів», осмодьньныи “який відбувається на восьмий день». Як бачимо, у першому випадку в процесі словотворення брав участь кількісний числівник, а в другому - порядковий. Тип словотворення, де роль першої основи виконує порядковий числівник, у давньорусько-українській мові був розвинений досить слабо, а в обстежених пам'ятках, окрім названого ад'єктива, ми виявили похідні тільки на пьрво-.

3) числівникова основа + інтерфікс + конкретний іменник + нульовий суфікс: дъвооухыи (СДРЯ III, 116), двокногьш (Срезн. I, 640), четвероногыи (Срезн. ІІІ, 1506), четыриногыи (1514), шестокрилъ (1589), шестоногъ (1065 / 1425 ПВЛ, 61 зв.). Названі складнонульсуфіксальні прикметники утворювалися переважно від іменників назв частин тіла людини чи тварини. Однак така модель у давній українській мові ще не була остаточно закріплена, про що, зокрема, свідчить паралельне існування складносуфіксальних і складнонульсуфіксальних похідних, утворених від однієї твірної основи: четвероногыи (Срезн. ІІІ, 1506) - четвероножьныи (1507), шестокрилъ - шестокрильныи - шестокрылатыи (1589).

Одиничними є випадки використання інших суфіксів, зокрема -ит- (дъвоименитыи (СДРЯ ІІІ, 114)) чи -ат- (шестокрылатыи (Срезн. ІІІ, 1589)).

Складні ад'єктиви з метафоричним значенням утворювалися від абстрактних іменників за двома схемами:

1) числівникова основа + інтерфікс + абстрактний іменник + суфікс -ьн-: дъвоквтрьнъ (СДРЯ III, 112), дъворазоумьнъ (115), двогнтвьныи (Срезн. І, 639);

2) числівникова основа + інтерфікс + абстрактний іменник + суфікс -ив-: дводYшивыи (Срезн. І, 639), двомысливыи (641).

Прикметники треблаженъ, трьклятыи утворені поєднанням числівникової основи трь- (тре-) та другої дієслівної основи за допомогою суфікса -ьн- чи нульового суфікса відповідно.

У процесі творення складних прикметників із кількісним значенням брали участь числа першого десятка (дъва/дъвп, трик/три, четыре/ четыри, пжть, шесть, семь, осмь, девять, десять), четыридесжть, съто, тысяча. Традиційно числівники включалися в структуру складного прикметника у вигляді основи, яка поєднувалася з іншою основою за допомогою інтерфікса.

Від числівника дъва/дъвт утворювалися три форми: дво-, двок- та дву-. Початковий елемент дво- містив виділену зі словоформи родового відмінка двоу основи дв- та інтерфікса -о-. На ранніх етапах розвитку давньої русько-української мови прикметники на дво- були кальками з грецької мови. Про це, на думку Т.В. Ісупової, дає підстави говорити регулярність відповідності першого елемента іншомовного оригіналу та давньорусько-українського дво- [4, с. 5]. Тому дослідниця називає прикметники на дво- «зразками церковної книжності» [4, с. 7]. Однак пізніше така словотвірна модель стає продуктивною, і за її допомогою починають утворюватися прикметники на основі власного мовного матеріалу, наприклад дъвооухыи (СДРЯ III, 116), дъвооунькыи (116), котрі не пов'язані з іншомовними еквівалентами. Широке використання композитів з основою дво-, поширення їх у текстах часів Київської Русі мало великий вплив на формування моделей з іншими числівниками у ролі першої основи. За аналогією до них з'являються прикметники на шесто-, седмо-, осмо-, де в сучасній мові використовується інтерфікс -и-: шестокрилъ (Срезн. ІІІ, 1589), седмобратьныи (321), осмодь- невьнъ (СДРЯ VI, 172), а також - съто-: съто- граньныи (Срезн. III, 845).

Походження елементу двок- на сьогодні залишається не цілком ясним. На думку Т.В. Ісупо- вої, він складався з виділеної із словоформи родового відмінка двою основи двоу- та інтерфікса -е- [4, с. 7], наприклад, двокногыи (Срезн. I, 640), двоккровьныи (640), і був суголосним до форми збірного числівника. Аналіз текстів, у яких починаючи з XV ст. фіксуються прикметники на двок- (ділова документація, літописи), дав дослідниці підстави говорити про приналежність цієї лексики до того мовного шару, котрий відображав усну загальнонародну мовну практику [4, с. 7]. На думку Т.В. Ісупової, такі форми існували задовго до їх використання в текстах, однак проникнення їх у літературну мову з якихось причин було ускладнене [4, с. 7].

Водночас необхідно звернути увагу на те, що ще в праслов'янській мові існували прикметники з числівниковими коренями першого десятка і з формантами ^- ^ь^ь, *Охуь, *obojь) і -ег- / -ог- (*сеґгегь / *се4гогь - *гїез^;егь / *гїез^;огь). На думку Т.Б. Лукінової, такі числівникові утворення відбивають один із найдавніших етапів розвитку уявлень про число та кількість у слов'ян [7, с. 243] і належать до давнього, праслов'янського шару лексики. Вони вказували лише на позначення кількості конкретних предметів, а згодом на сукупність неоднорідних, чимось неоднакових предметів. Вузькість семантики спричинила витіснення таких форм кількісними числівниками, котрі здатні виражати абстрактне число або «узагальнену» кількість і становлять вищий ступінь абстракції [7,с. 242]. Тому збірні числівники, хоча і підтримувалися живорозмовною практикою давніх русичів, на що вказує і Т.В. Ісупова, поступилися місцем у книжній мові кількісним.

Існування форми двок- було підтримано утвореними за аналогією словоформами трок-, четверо-, семеро-. Наприклад: трокугъльныи (Срезн. ІІІ, 1001), четвероколесьныи (1505), седмеросвттильныи (321). Така модель стала панівною в утворенні складних прикметників із числівником четыре/четыри у ролі першого компонента.

Початкові елементи дву-/двою- використовувалися дуже рідко, хоча ця форма є досить давньою. Про це, зокрема, свідчить прикметник двоюрідний, утворене від сполучення дъвою родоу [2 ІІ, 19]. Загалом для прикметників з основами числівників дъва/дъвт, трик/три, четыре/четыри процес засвоєння структурного компонента, формально ідентичного словоформі родового відмінка, ускладнювався граматичною близькістю цих числівників із прикметниками в системі давньорусько-української мови. Як зазначає Т.В. Ісупо- ва, «прикметники ніколи не були представлені в структурі композитів у флективному варіанті. Традиційно прикметники включаються в структуру складного слова у вигляді основи, з'єднаної з наступною основою інтерфіксом» [4, с. 4]. Тому ми маємо форми тр-и-, тр-е- / тр-ь-, четыр-и-: тричастьныи (Срезн. III, 1000), четыриногыи (1514). Використання інтерфікса -и- серед названих числівників найбільш характерним було для творення складних прикметників з числівниковою основою трик/три, для четыре/четыри, як уже зазначалося, переважала форма, співзвучна з формою збірного числівника четверо-.

У числівника пжть використовувалися форми пжти-, яка характерна і для сучасної української мови: пжтигривеньньш (Срезн. II, 1795), а також пжть-: пжтьчисльныи (СДРЯ IX, 432). Форми на -ь були властивими також для числівників десжть-, тысжщь-: десжтьстроуньныи (СДРЯ ІІ, 462), тысжщькратыи (Срезн. III, 1075).

Існування паралельних варіантів першої числівникової основи, відсутність єдиної усталеної моделі творення такого типу похідних свідчили про те, що в період давньої русько-української мови проходить тільки процес формування словотвірного типу композитних ад'єктивів із кількісним значенням. Визначальну роль у цьому процесі відігравали такі чинники: 1) вплив книжної традиції; 2) проникнення живорозмовних елементів; 3) аналогія.

Складних прикметників із порядковим числівником у ролі першої основи значно менше порівняно з попереднім різновидом. В обстежених пам'ятках виявлено тільки групу ад'єктивів на пьрво-, утвореного від основи порядкового числівника пьрвыи «перший» та інтерфікса -о-. Найчастіше названі композити утворювалися на базі сполучення числівника і дієслова та суфікса -ьн-. Отже, були складносуфіксальними. І мали значення «той, який відбувається першим, раніше за всіх»: пьрвобытьныи (СДРЯ IX, 358) «який був першим», пьрвозьданыи (362) «створений першим», пьрвородьныи (367) «народжений першим», пьрвозъваныи (362) «названий першим», пьрвосътвореныи (368) «створений першим». Усі названі композити мали релігійну семантику і використовувалися на позначення поняття «початковий, первісний». Наприклад: втдт и инт свт(т) имже їїгнасл первобытная тма (ГБ XIV, 26 б), прьвозданаго Адама глава (1106-1108 / 1495 ХД, 36), Адамъ когда пръвозданный жент покорився (XIII / 1554 КПП, 544), раздрушисж тма первородна глемая (ГБ XIV, 63 в).

Ще одна група прикметників-композитів із другою дієслівною основою мала значення «той, про якого вже йшла мова; вищезгаданий»: пь- рвоглаголаныи (СДРЯ IX, 358), пьрвописаныи (366), и смтшивают с первореченнымъ древом (1106-1108 / 1495 ХД, 30).

Складні прикметники, які ґрунтуються на сполученні порядкового числівника пьрвыи та іменника, вказували на «порядковий номер (1 комп.) того, що позначено 2 комп.» [6, с. 102], а саме:

1) «який стосується чого-небудь першого за рахунком»: пьрвочадьныи (СДРЯ IX, 369) «перша дитина»;

2) «початковий»: пьрвоначальныи (СДРЯ IX, 365), пьрвообразьныи (366);

3) «той, який є початком чогось, що названо другою основою»: пьрвосвттьлыи (СДРЯ IX, 367) «той, від якого почалося світло».

За структурою це були складносуфіксальні (-ьн-) чи складносуфіксальні похідні.

У процесі творення композитних прикметників із кількісним значенням поряд із кількісними та порядковими числівниками могли також брати участь неозначено-кількісні (мъного, мало). Перша частина мъного- вказувала, за визначенням Н.Ф. Клименко, на приблизно велику кількість [5, с. 28], неозначено велику кількість [5, с. 38]. За походженням це були старослов'янізми, котрі досить послідовно відображали грецькі смислові моделі у відношенні до початкового люАи: мъногообразьнъ/мъногообразьныи (СДРЯ V, 65) - лоАтролшг “який має багато образів”: многообразные сия ризы (XIII / XIV КПП, 168 а), на що вказує і С.О. Нікіфорова [8]. Початкове слов'янське мъного- вибиралося перекладачем відповідно до семантики слова мъного - псл. *mъnogъ «багато, численно» [17, с. 229-231].

Однак уже в ранніх давньоукраїнських текстах спостерігається застосування композитів такої структури, утворених на власне слов'янському ґрунті: мъногобожьныи (СДРЯ V, 59), мъноговременьныи (60), мъноговттвьнъ (60), мъноговещьныи (60), мъногодьневьнъ (61), мъноголттьныи (63), мъногоплодьныи (67), мъногочисльнъ (73), мъногочадьныи (73), мъногоцвттьныи (72). Чисельність вияву ознаки в таких випадках підкреслювалася конкретним значенням смислової основи (іменники времА, дьнь, плодъ та ін.), а також прислівниковим значенням основи мъного («багато»), що також вказувала на множинність вияву ознаки, а не на його інтенсивність. Наприклад: многовещныя имуще раны (1093 / 1377 ЛЛ, 74), и мирную державу и цр(с)тво ч(с)тьно и многолттно во всА втки вткомъ аминъ (1175 / 1425 ЛІ, 209 зв.), и древеса многоплодовита овощнаа стоать (1106-1108 / 1495 ХД, 48), и нивы многоплодны (66), земля добра и многоплодна (54), нивы многоплодовиты (86).

Структурно такі композити належали до склад- носуфіксальних і творилися за двома схемами:

1) мъного- + іменник + суфікс -ьн-;

2) мъного- + іменник + суфікс -овит-.

Прикметник мъногоглаголивыи (СДРЯ V, 61)

«який багато говорить» утворений на основі сполучення неозначено-кількісного числівника мъного та дієслова глаголити за допомогою суфікса -ив-: идоша на многоглаголиваго Володимирка (1144 / 1425 ЛІ, 116 зв.). Він передавав міру виконання дії.

Особливістю описаної групи прикметників-композитів є те, що іменники, поєднувані з основою мъного-, можуть бути перелічені [5, с. 39] і вступають в антонімічні відношення з кількісними числівниками або неозначено-кількісним числівником мало. Наприклад: мъногодьневьнъ (СДРЯ V, 61) - осмодьневьнъ (СДРЯ VI, 172), мъноголттьныи (СДРЯ V, 63) - пжтьлттьныи (СДРЯ IX, 430) - малолттьныи (СДРЯ IV, 496), мъногоплодьныи (СДРЯ V, 67) - двоплодьныи (Срезн. I, 642), мъногочисльнъ (СДРЯ V, 73) - пжтьчисльныи (СДРЯ IX, 432).

Ад'єктивні композити з першим компонентом мало- реалізували значення «у невеликій кількості, небагато» (у широкому смислі). Виявлені у пам'ятках композити передавали: 1) часові ознаки, а саме недовготривалість дії, наприклад: мало- временьныи (СДРЯ IV, 494), малолттьныи (496), соуетнаго и маловременьна(г) сего втка (1147 / 1425 ЛІ, 128 зв.), житья сего маловременьнаго и мимотекущаго (ЛІ, 189);

2) ступінь вияву ознаки, а саме малу її міру: ма- лолтпныи (СДРЯ IV, 496) «незначний; який мало значить», малосъмысльныи (498) «який має мало розуму, нерозумний», маловтрныи (494) «який сумнівається у вірі», и гли маловтрнии ювии (1200 / 1425 ЛІ, 244 зв ), малодоушьныи (СДРЯ IV, 495) «слабовольний», яко малодушна блюдящася о прєданіи града (6743 / XVI ГВЛ, 668).

Такі композити утворювалися складносуфік- сальним способом: основа числівника мало + іменникова основа + суфікс -ьн-.

Висновки

У пам'ятках XI - XIII ст. виявлено відносно небагато складних прикметників із першим числівниковим компонентом. У їх творенні брали участь кількісні числівники першого десятка, а також съто, тысяча, порядкові, збірні, неозначено-кількісні числівники мъного, мало. Ком- позити такої структури, як правило, мали пряме значення і вказували на кількісний вияв ознаки. Метафоризація семантики спостерігається здебільшого у прикметників з основою числівників дъва/дъвт та трик/три, що пов'язано із символічністю цих чисел у слов'янських віруваннях. Саме ця група була стилістично маркованою та використовувалася переважно як оцінювальна лексика у релігійних текстах.

Творилися такі композити складносуфіксальним чи складнонульсуфіксальним способом на основі сполучення числівника з іменником. Зрідка у ролі другої основи було дієслово. Водночас варто наголосити, що в описуваний період ще не було усталеної моделі творення ад'єктивних композитів із першим числівниковим компонентом. Використання різних інтерфіксів, різних форм основи від одного й того самого числівника, різних способів творення від того самого числівниково-іменникового сполучення при творенні похідних яскраво свідчило, що в XI - XIII ст. тільки відбувається процес формування такої словотвірної моделі.

Література