Хронологічний принцип класифікації французьких ойконімів (кельтсько-докельтські утворення)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хронологічний принцип класифікації французьких ойконімів (кельтсько-докельтські утворення)

О. Рак

Вступ

Роль топоніміки - не тільки встановити первинну форму, значення, етимологію назв населених пунктів (ойконімів), але й у такий спосіб, відновити історію народу. Адже якщо намагатися “заставити їх [назви - О.Р.] заговорити” - вони зможуть красномовно “розповісти” про історію тих часів, коли були утворені”\ “Виступаючи цінним джерелом для пізнання історії народу, заселення територій, міграційних процесів ...”2, назви населених пунктів є предметом наукових досліджень багатьох науковців сьогодення: ономастів, істориків, географів, лінгвістів.

Актуальність теми дослідження. Попередні погляди науковців на історію назв поселень у різні хронологічні періоди, на час їхнього утворення дають нам можливість стверджувати, що ойконіми, незважаючи навіть на незначні зміни в назвотворенні, є все ж досить сталими ономастичними утвореннями, навіть у випадку, коли мінялася мова цілого народу.

Мета дослідження. Аналізуючи романську, зокрема французьку ойконімію, хочемо зауважити, що існують два способи класифікації французьких ойконімів: 1) відповідно до різних успадкованих лінгвістичних пластів; 2) від доіндоєвропейських топонімів - до сучасних, французьких. Іншими словами, одним із варіантів такої класифікації є поділ власних назв відповідно до історичних періодів їхнього становлення (його називатимемо хронологічним).

Можна зробити також й інший поділ, враховуючи природні умови, навколишнє середовище, місцезнаходження того чи іншого названого об'єкта на окремо взятій місцевості: річки, гори, культивовані або ж некультивовані землі, місце проживання населення, культові місця; терміни пов'язані зі скотарством, тим чи іншим промислом, ремісництвом і т.ін.

Виклад основного матеріалу. Зупинимося детальніше на першому класифікаційному підході.

1. Класифікація за історичними пластами із врахуванням мовних даних

1.1 Доіндоєвропейські або докельтські ойконіми

Половина І тисячиліття до н.е. - період, коли Європа входить у Залізний вік, і саме, починаючи з цього доісторичного періоду, можна говорити про походження багатьох народів: іберійців - в Іспанії; етрусків, лігурійців, італіків - в Італії; кельтів, які, вийшовши з Центральної Європи, розповсюдилися у V - IV ст. до н. е. по всій Західній Європі.Учені виокремлюють декі - лька типів докельтських шарів: первинний - або ж палео- чи неолітичний -, залишки якого знаходимо в мові басків (неіндоєвропейська мова спірного походження, якою, як вважається, розмовляли баски) [DHE, 173; DEL, 152].

Далі йдуть спадкові шари, як лігурійська мова (старовинна мова, якою розмовляли лігурійці

народ, що був підкорений римлянами у XIV ст до н. е.; у 1797 році Наполеоном Бонапартом була створена Лігурійська Республіка, яка була приєднана до Франції у 1805 році) [DHE, 1092; DEL, 915].

Реліктами лігурійської мови, на думку деяких дослідників, є морфеми (суфікси) -asque, -osque. Їх ми прослідковуємо в назвах населених пунктів південної частини Франції та північної Італії: Gmasque [DNCF, 651], Manosque [DNCF, 793]. Такими є суфікси: -inco, -inca та -elo, -elio. Іберійська мова (мова, якою розмовляв народ, маловідомого походження, який проживав у Західній Європі (Італія, Іспанія, Британські острови) у неолітичний період і був підкорений римлянами у 133 році до н. е.) [DHE, 929; DEL, 777]. Названа мова практично не залишила слідів у топоніміці, але мала вплив на деякі фонетичні зміни

як наприклад: f > h (також відносять до доін- доєвропейського періоду). Зауважимо, що такі міста як Nice [DNCF, 904] i Antibes [DNCF, 225], зведені грецькими поселенцями ще в VI ст. до н.е., належать до докельтського пласту (галів ще не було у той час у даному регіоні). Ці атавістичні (= прабатьківські) терміни пов'язані, у першу чергу, з рельєфом чи з гідронімами.

Наведемо для прикладу декілька докельтсь- ких коренів із гідронімною семантикою, закладеною в назвах поселень:

amba (= маленька річка): Ambacourt, Ambau, Ambax, Ambazac [DNCF, 215];

ar3 (= проточна вода): Arith [DNCF, 232], Arcachon, Arc-en-Barrois [DNCF, 228], Arcier [DNCF, 229], Aren, Ams [DNCF, 230], Aim [DNCF, 233], Aroz [DNCF, 234], Arras, Arre, Arreau, Arro, Arronville [DNCF, 235], [], Arry, Ars [DNCF, 236], Arvert [DNCF, 237];

atur, adurA (= річка): Adour-Embouchure [DNCF, 204], Aire-Sur-l'Adour [DNCF, 208], Atur [DNCF, 241], Pontonx-sur-l'Adour [DNCF, 984], St-Maurice-Sur-Adour [DNCF, 1147], Vieill-Adour [DNCF, 1316]; - cond (= злиття річок): Condal, Condac, Condat [DNCF, 480], ^^й [DNCF, 481]; - dur, dor5 [Dauzat, 127-131] (= річка, водний шлях): Dorans, Dorat, Dorceau, Dornot, Dortan [DNCF, 536], Drancy [DNCF, 539], Drom [DNCF, 540], Duran, Durance, Duranus, Duras, Durban, Durcet, Durfort, Durnes, Durtal, Durtol, Dury [DNCF, 542];

el, il (= річка на рівнині): Elbeuf, Elbeuf-En- Bray, Eleu-Dit-Leauwette, Elincourt, Ellecourt [DNCF, 548], Elne, Elnes, Eloie, Eloise, Elven [DNCF, 549], Ilay, Ole, Oleau, [DNCF, 688], Ilhat, Ilhet [DNCF, 689], Ilheu, Illats, Шe-sur-Tкt, Illiers- L'Ev^ue, Illy [DNCF, 690], Lille [DNCF, 691], Lillemer [DNCF, 692], Moon-sur-Elle [DNCF, 874];

rod (= простір тихої води): La Voulte-Sur- ^ne [DNCF, 1352], Rhodes, Rhodon [DNCF, 1026], Roanne [DNCF, 1033], Rodelle, Rodern, Rodez, Rodome [DNCF, 1038], Ronno [DNCF, 1042];

Далі, як приклад, представимо декілька доке- льтських коренів із рельєфною (орографічною) семантикою основ, що проглядається в наступних ойконімах:

alis (= очищена від лісу височина): Alissas, Atas [DNCF, 211], Allos [DNCF, 214], Allas- Bocage, Allassac [DNCF, 212], Aulas [DNCF, 246];

cal (= скеля): Calais, Calan, Calanhel, Calavanfв, Cate, Callac, Cala-Rossa, Callas [DNCF, 379], Chalet-Polset [DNCF, 409];

calma (= очищена від лісу височина): Calmette, Calmont [DNCF, 380], Chaux [DNCF, 447], Chaumes, Chaumont [DnCf, 445], Montcalm [DNCF, 855];

cara [Dauzat, 81] (= величезна скеля): Cara- man, Caramany, Carantilly, Carayac [DNCF, 387];

clap (= скупчення скель): Clapier, Clapiers [DNCF, 466].

Крім того, апелятиви типу: roche `Акеля, камінь”, що є в основі онімів Roche, Rochebrune, Rochefort [DNCF, 1034]; motte (“грудка землі, брила”) - для назв: Grande Motte [DNCF, 645], Motte [DNCF, 879], Motteville, Mottier, Motz [DNCF, 879]) доволі часто зустрічаються в топоніміці та мають, очевидно, також докельтське походження.

1.2 Ойконіми кельтського періоду

Як припускають ряд дослідників (істориків, ономастів), апелятив celte може походити від різних основ:

мати індоєвропейське походження (< kel- kol, що в перекладі означає “колонізатор”, або ж від keleto “швидкий”. Останнє значення пов'язують із частим швидким переміщенням цієї народності на конях);

бути грецьким за походженням: keltoi або galatai (фр. galates), що в перекладі також - “колонізатор”;

Імовірно, що пізніше galate перейшло в латинське galli, звідки перейшло у французьку мову як gaulois. Однак це тільки припущення.

Латинські автори ще приблизно десь із ІІІ-ІІ ст. до н.е. використовують термін galli, аби відрізняти їх від кельтів, що оселилися в Галлії. І тільки в часи Ренесансу латинська назва galli асоцюється зі своїм, по суті, омонімом -gallus “півень”, що пізніше став геральдичним елементом Франції замість галісійського “коня”.

Є й інша версія стосовно етимології даної лексеми: англійці називали займану кельтами територію Wales i Conwall. У словах германського походження w переходить в gu або g у французькій мові (фр. guerre “війна” < werra = англ. war [EUD, 602]; фр. garder “зберігати, берегти, охороняти”) < wardфn = англ. ward [EUD, 604], нім. warten [GDRW, 571]) та дифтонг au - форма множини іменників, що завершуються на -al (напр.: cheval - chevaux).

Тут ми схиляємось до першої версії щодо етимології цього оніма.

Галлія (Gaule - французькою, або Gallia - латинською) займала територію, що включала сучасну Францію, Бельгію та північ Італії; частину Австрії; Швейцарію та південь сучасної Німеччини; частину Іспанії та Великобританії. Тож галли, або й кельти, безперечно, займали частину території Галлії ще з VIII по IV століття до н.е. Пізніше їхнє населення розселилось по Франції, до Середземного моря і Піренеїв [DHE, 311]. А вже у І столітті до н.е. Gallia була поділена на три частини: Belgica, Celtica i Aquitana. “Gallia est omnis divisa in partes trиs, quarum unam incolunt Belgae, aliam Aquitani, tertiam `qui ipsorum lingua Celtae, nostra Galli appellantur” (С. Julii Caesaris Commentarii De Bello Gallico Et Civili, Tomus I)6, [HF, 11]. Юлієм Цезарем у своїх коментарях щодо війни галлів зазначено також, що населення новостворених держав відрізнялося вже мовою, звичаями, законами. [JCG]. Частина Галлії була завойована римлянами ще наприкінці ІІ ст. до н.е. (Нарбонська римська провінція поза межами Італійської держави, а між 58 і 51 роках до н.е. військами Юлія Цезаря була підкорена Кельти- ка (Celtica), що завершилось поразкою Версен- жєторїкса в Алезіїу 52 році до н.е. [HF, 5-12].

Якщо кельтський пласт, з одного боку, є досить бідним на nomina appelativa, то - з іншого боку -, навпаки, його можна вважати дуже багатим на оніми, зокрема гідроніми. У сучасній французькій ономастиці усталилася думка про те, що низка термінів-апелятивів, які тривалий час вважалися кельтськими за походженням, є беззаперечними утвореннями ще з докельтсько- го періоду, хоча їх все-таки дуже важко розмежувати. Багато кельтських апелятивних утворень використовуються у складних назвах. Ось декілька найбільш промовистих прикладів:

artos (= ведмідь): Artas, Artassenx, Arthaz-Pont -Notre-Dame [DNCF, 236];

aballo (= яблуко): Avallon (Aballone) [DNCF, 253];

bar (= фортифікована вершина): Bar [DNCF, 267], Barras, Barraux, Barre [DNCF, 271], Barry [DNCF, 272];

bona (= тело): Bona, Bonas, Bonlieu [DNCF,

, Bonnat, Bonnay, Bonne, Bonnes [DNCF,

briga (= височина, потім укріплений феодальний замок-фортеця): Brignac, Brign^

Brignemont, Brignon, Brigue [DNCF, 361], Chabrignac [DNCF, 406], Vendeuvre (Vandobriga) [DNCF, 1300], Vandoeuvres [DNCF, 1301];

briva (= міст): Breuvannes, Bruville [DNCF, 358], Brive, Brives, Brives-sur-Charente, Brivezac [DNCF, 362], Casalabriva [DNCF, 390], Chabris [DNCF, 406];

bronnio (= округлений пагорб): Bron, Broons [DNCF, 363], Montbron, Montbronn [DNCF, 854];

cam (= височина округлої форми): Came, Camelas [DNCF, 381], Camou-Cihigue, Camus [DNCF, 382];

ceton, ceto: (= ліс): що мав певні зміни на ce(t) або ci(t), латинізовані на cetum або citum, що знаходимо у більшості назв населених пунктів, що закінчуються на -3ay, -cь, -cey, -cey, -ciac, - cieu, -cy, -gey, -quay, -quь, -sais, -say, -sey, -xay, - zy: Manay, Marrд, Marcey-Les-Chnves [DNCF, 795], Marciac, Marcieu, Marcieux [DNCF, 796], Marcy [DNCF, 798], Margourt-Meymes [DNCF, 800], Marquay [DNCF, 804], Marzy [DNCF, 808], Mercey [DNCF, 824], Mercy, Mergey [DNCF, 825], Meurrд [DNCF, 833], і як назви маленьких селищ у французькому департаменті Gers знову знаходимо: Margouet в Ramouzens [DNCF, 1014] і Margoy в Panassac [DNCF, 936]; в Haute- Garonne - Margoy в Aspet [DNCF, 239]; в Basses- PymnMes - Marcoueyt в Puyoo [DNCF, 1006], в Puy-de-Dфme, знаходимо такожMarcouь в Saint- ffirent [DNCF, 1112] і Marcoueix в Pontaumur [DNCF, 979], в Pas-de-Calais - Marquoy в Robecq [DNCF, 1033], в Gironde, Coimures [DNCF, 473] - в центрі лісистої місцевості між Langon [DNCF, 728] і Bazas [DNCF, 279], і неподалік від Lados [DNCF, 717], мабудь множина від Ceta- Mara - “великий ліс”; condate (= місце злиття річок): Condat

[DNCF, 480], Cond^ Condeau, Condfoourt

[DNCF, 481]

dunon, латинізований в dunum (= пагорб, пізніше - фортеця): Lyon (Lugdunum) [DNCF, 777], Verdun (Virdunum) [DNCF, 1304], Autun (Augustodunum) [DNCF, 251];

ialo (= відкрита місцевість; розорювана цілина; пізніше - село), використаний як суфікс, цей термін знаходиться в основі більшості назв населених пунктів що закінчуються на -euil на півночі: Argenteuil [DNCF, 231], Auteuil, Autheuil [DNCF, 250], Mareuil [DNCF, 799], Nanteuil [DNCF, 893], Reuil [DNCF, 1025], Septeuil [DNCF, 1209], Vemeuil [DNCF, 1307] i -ouls або -ols: Javols [DNCF, 698], Lanunjols [DNCF, 730], Marvejols [DNCF, 808], PMrols [DNCF, 947], Cas- suejouls [DNCF, 391], Tmjouls [DNCF, 1266];

magos або magus (= поле, пізніше - ринок): селище Argentan (старовинна назва якого була Argentomago) [ DNCF, 231], Argenton

(Argentomagus) [DNCF, 231], Brion (Noviomagus) [DNCF, 362], Caen (Catumagos) [DNCF, 377], Chassenon (Cassinomagos) [DNCF, 435], Ebreuil (Eburomagos) [DNCF, 543], Mehun-sur-Yиvre (Magdunum) [DNCF, 819], Mouzon (Mosomagos) [DNCF, 887], Rouen (Rotomagos) [DNCF, 1047], Ruoms (Rigomagos) [DNCF, 1055], Salles ( Salomagos ) [ DNCF, 1185], Senlis

(Augustomagus ) [ DNCF, 1208], Vieu

(Venetomagos) [DNCF, 1317];

mantalon (= дорога): Mantallot [DNCF, 793]; morginno (= укріплена річка або водний шлях): La Morge - сучасний французько-

швейцарський кордон на схід від озера Lйman і багато інших на території Франції, як: Le Cheix- sur-Morge [DNCF, 450], Martre-sur-Morge [DNCF, 808], Morganx, Morgny [DNCF, 876], Moroges [DNCF, 877], Varennes-sur-Morge [DNCF, 1291];

nanto (= долина): Mornant [DNCF, 1208], Les Nans, Narnay, Nance, Nances, Namois, Nancy, Nandy, Nangeville, Nangis, Nangy, Nans, Nans- sous Sainte-Anne, Nant, Nanteau, Nanterre, Nantes, Nanteuil, Nantey, Nantheuil [DNCF, 893], Nan- thiat, Nantiat, Nantillй, Nantilly, Nant-le-Grand, Nant-le-Petit, Nantois, Nanton, Nantouard, Nan- toux, Nantua [DNCF, 894], Nointot [DNCF, 908];

nemeton, латинізований на nemetum (= храм, священне місце): Arvernes - одне з найбільших галісійських міст, пізніше Augustonemetum під час правління римського імператора Августа (Caius Julius Caesar Octavianus Augustus) [DHE, 135], від Auguste та nemeton “священне дерево” (нині місто Clermont-Ferrand) [DNCF, 468];

randa (= кордон): Arandon [DNCF, 227], Arra- don [DNCF, 234], Arzenc-de-Randon [DnCf, 238], Chamarande, Chamarandes [DNCF, 411], Cha- teauneuf-de-Randon [DNCF, 438], Randan [DNCF, 1014], Randens, Randonnai [DNCF, 1015], Saint- Chamarande [DNCF, 1076] та інші;

ritum (= веселий): Bйdarrides (Petuorritum) [DNCF, 289], Chambord (Camboritum) [DNCF, 412], Niort (Novioritum) [DNCF, 905];

Кельтські топоніми можуть також бути пов'язаними з назвами божеств, як наприклад, Lug (кельтське божество, Бог техніки та мистецтв): Lyon [DNCF, 777], Laon [DNCF, 730], або ж Ne- mausos (дух або ж Бог священного дерева): №mes [DNCF, 905], Nemours [DNCF, 896]. Інші ж апелятиви, більш пізнього періоду, лягли в основу назв таких великих міст, як: Amiens [DNCF, 217], Bourges [DNCF, 342], Metz [DNCF, 832], Nantes [DNCF, 893], Paris [DNCF, 938], Rodez [DNCF, 1038], Troyes [DNCF, 1273] та інших.

Якщо говорити про кельтсько-слов'янські мовні зв'язки, то одним із перших дослідників слв'янських прадавніх апелятивів кельтського походження був академік О. Шахматов. Останнім часом низкою вчених (К. Тищенко7, В. Сє- дов9, О. Стрижак10 та інші) були проаналізовані свідчення тривалого співжиття наддніпрянських і наддністерських слов'ян із кельтами, що відобразилося в сучасному українському словнику й у назвах ряду населених пунктів України. Давні кельто-венетські племена індоєвропейців у середині І тис. до н.е. були розселені на величезних просторах Європи - від Галлії до Галісії (Іспанія), до української Галичини й турецької Галатії12. Кельтську присутність над Дніпром підтверджують зроблені ще в XIX ст. знахідки голівки кельтської богині у с. Пекарі під Кане- вом і цілого кладу кельтських монет під Чорнобилем13. За даними тривалих досліджень професора К.М.Тищенка, назва кожного 25-го населеного пункту України може бути інтерпретована на основі однієї з 60 кельтських топооснов, наведених ученим у своій книзі “Мовні контакти: свідки формування Українців”14. Цілком можливо, що назви Галич, Галичина, Галіція пов'язані з ім'ям галатів (гіпотеза, яку ми підтримуємо у своій роботі), але здебільшого тема кельто- слов'янських мовних та етнічних контактів залишається й досі дискусійною. Що цікаво: за характером кельтського складника топоніміка України становить єдине ціле з топонімічним простором Польщі, Східної Німеччини та прилеглих областей Білорусі й Росії15. Тож багатовікова присутність кельтів на теренах України мала, без жодного сумніву, вплив на матеріальну й духовну культуру наших предків і на формування їхньої ментальності16. ойконім французький кельтський населенний

Дуже мало відомостей станом на сьогодні маємо стосовно кельтської мови і ще менше - щодо її граматики та мовних норм, а це, на жаль, унеможливлює повноправно оцінити її реальний вплив на романські та германські мови. Багато лексем, як наприклад фр. roi “король” отримали латинську етимологію - лат. rex -, у той самий час як rix існує у кельтській мові (що цікаво, галли послуговувалися грецьким алфавітом). Є свідчення про те, що ще наприкінці IV століття до н.е. зустрічається в давньогрецьких джерелах термін Galates, яким називали кельтів на чолі з Brenn “шеф”, що стикаються з греками, починаючи з 310 року до н.е. (наприклад, напади кельтів під проводом Molistomos, що перейш- ли через Балкани й захопили Азію поблизу Візантії.

Висновки

Таким чином, кельтська індоєвропейська мова, будучи схожою на старогерманську й скандинавські мови, несе в собі сліди багатьох інших мов давніх народів: греків, македонців, римлян, марсельців, бельгійців, іберійців, лігурійців та інших. Галли, до речі, на той час спілкувалися кельтською мовою, писемна форма якої не була законодавчо уніфікована та кодифікована. На сьогоднішній день не знайдено текстів, авторство яких можна було би приписати галлам. І тільки римські та грецькі джерела дають нам інформацію про розмовну форму кельтської мови. Кельтська література - вербальна, що передавалась із покоління в покоління друїдами та бардами17. Основні літературні джерела щодо стародавніх кельтів знаходимо в текстах їхніх грецьких та римських сучасників: у Діодо- ра, Страбона, Помпоніуса Мела і особливо - у творах Юлія Цезаря18.

Нащадки кельтів: бретонці, валлійці, ірландці, шотландці, разом зі своїми мовами та звичаями, й досі збереглися в Західній Європі.

Література

Dauzat A. La toponymie franзaise. - Paris, 1971. - P. 25.

Бучко Д. Походження назв населених пунктів Покуття. - Львів 1993. - С. 3.

Dauzat A. La toponymie franзaise. - Paris, 1971. - P. 131-135.

Там само. - P. 127-131.

Там само. - P. 127-131.

Goery J-Cl. Guerre des Gaules (intr. et notes du texte de Jules Cйsar, trad. Anne-Marie Ozanam) // Belles Lettres, coll. “Classique en poche”. - № 21. - Livres I -II. - Paris, 2000.

Тищенко К. Аналоги кельтських місцевих назв України в топонімії Росії // “Київський географічний щорічник”. - 2003. - № 3. - С. 166-185.

Тищенко К. Кельтськи етимології. 1. Етнос (1 - 3) // Мовознавство. - 2003. - № 4, - С. 3-16; 2003. - № 5. - С. 35-43; 2003. - № 6. - С. 42-54.

Седов В. Славяне и кельты (по данным археологии) // История, культура, этнография и фольклор славянских народов. Москва, 1983. - С. 97-107.

Стрижак О. Кельти й Україна, “Україна. Наука й культура”. Київ, 1989. - Вип. 23. - С. 266-267.

Там само. - С. 161.

Там само. - С. 163.

Brunaux Jean-Louis. Les Gaulois // Belles Lettres, coll. “Art et culture”, - Paris, 2005.

Cйsar J. Guerre des Gaules (trad., intr. et notes Lйopold-Albert Constans) [w:] Belles Lettres, coll. “Collection des universitйs de France”, serie latine. Paris, 1924.

Размещено на Allbest.ru