Формотворення іменника кінь у західнополіських і суміжних говірках

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФОРМОТВОРЕННЯ ІМЕННИКА КІНЬ У ЗАХІДНОПОЛІСЬКИХ І СУМІЖНИХ ГОВІРКАХ

Зінчук Р.С.

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

На матеріалі західнополіських і суміжних говірок проаналізовано формотворення іменника чоловічого роду з м'яким кінцевим приголосним основи та ненаголошеним закінченням у множині. Відзначено високий ступінь варіантності відмінкових формантів. З'ясовано чинники впливу на існування діалектних відмінностей у досліджуваній формотвірній системі. Встановлено, що специфіку формотворення субстантива кінь на діалектному ґрунті визначають інтенсивні процеси інноваційного характеру, зокрема граматична аналогія та типові для говірок фонетичні закономірності. Вказано на продуктивність фонетично видозмінених давніх флексій в окремих відмінкових позиціях іменника. Розширено ареалогічну інформацію про словоформи субстантива кінь в українських говорах.

Ключові слова: говірка, формотворення, іменник, відмінок, флексія, граматична аналогія, фонетична інновація.

Постановка наукової проблеми та її значення. Найбільшу в кількісному відношенні і найпродуктивнішу за флексійним потенціалом серед субстантивів другої відміни сучасної української мови групу іменників із колишніми основами на *-о-, *-]б- вирізняє розгалужена система відмінкових формантів, позначена варіантністю закінчень в окремих ланках іменникової парадигми обох мовних систем (і літературної, і діалектної). «Специфіка варіювання потребує поглибленого вивчення його загальних і окремих властивостей» [18, с. 4], а також причин появи варіантних форм для найповнішого з'ясування всіх деталей процесу формування української субстантивної словозміни.

Перспективний для наукового аналізу, однак ще не достатньо повно представлений у спеціальних дослідженнях матеріал містить живомовне (діалектне) середовище, особливості якого, за В. О. Юносовою, є «істотною передумовою варіантності в літературній мові і продовжують породжувати хитання у виборі форм» [18, с. 103].

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання цієї проблеми. Ґрунтовні висновки про варіантність відмінкових закінчень, що при вираженні значення конкретного відмінка можуть бути вживані паралельно, дозволяє робити наддіалектна інваріантна модель словозміни іменників досліджуваного ареалу, представлена на відповідному діалектному матеріалі М. І. Зубрицькою (бойківські говірки) [11], Л. В. Рябець (говірки центральнополісько-серед- ньонаддніпрянської суміжності) [15], К. Д. Глу- ховцевою (східнослобожанські говірки) [4]. Яскравими репрезентантами варіювання флексій в окремій відмінковій позиції, за нашими спостереженнями, позначена словозміна іменників у західнополіських і суміжних говірках [8; 9; 10].

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується стаття. Парадигма субстантивів чоловічого роду, оформлених за зразком давніх *-]б-основ, у західно- поліських і суміжних говірках дотепер не була предметом спеціального вивчення.

Мета дослідження -- на максимально повному складі відмінкових форм іменника кінь з'ясувати специфіку діалектного формотворення субстан- тива чоловічого роду з м'яким кінцевим приголосним основи та ненаголошеним закінченням у множині. Реалізація поставленої мети передбачала виконання таких завдань дослідження: у спонтанному діалектному мовленні поліщуків простежити і максимально повно зафіксувати відмінкові форми іменника кінь; прокоментувати чинники впливу на існування діалектних відмінностей у досліджуваній формотвірній системі.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування результатів дослідження. Проаналізований матеріал (дослідженням охоплено 154 населені пункти Волинської, Рівненської областей, а також Брестської області Республіки Білорусь) засвідчив, що специфіку формотворення суб- стантива кінь в окресленому ареалі визначає більша супроти літературної мови варіантність флексійних формантів (лінгвогеографічне представлення словозміни аналізованого субстантива в західнополіських і суміжних говірках -- карти 23, 24, 25, 37, 46, 49, 50, 52 атласу автора [7]).

Називний відмінок однини іменника в обох мовних системах (і літературній, і діалектній) представлений формами з «чистою» основою, позначеною наслідками занепаду редукованого голосного ь як давньої флексії аналізованої відмінкової позиції субстантивів колишніх *-jф-основ [3, с. 30]. Одна з причин існування діалектних відмінностей у формотворенні називного відмінка однини іменника кінь -- рефлексація наголошеного *о в новому закритому складі, пор.: од'он к'ін' був / дитино / в:утэ ї того забрйли, оувёс дайёмо / шоб кин' був дужиї вороти, кон' / плуг / хаз'айін зачухморица добре / пока вс'е йmu пол'й попеиреигурувайе.

У більшості обстежених говірок поширена форма родового відмінка однини з флексією -'а: пудтход до кон'й тре мйти, шо ж хаз'айін биз коун'й, ни було в йіх ни кун'й свого / ничо. Словоформи з історично закономірним закінченням -'а родового відмінка однини субстантивів колишніх основ на *-jф- визначають специфіку формотворення знахідного відмінка однини аналізованого іменника: йому кон'й там рйнило, запригли ко^н'й да ї поуйіхали, все здали в тої колхоз / і кун'й / і воза / гет усй. Давню форму знахідного відмінка, не поширену на субстан- тиви-назви істот, простежено в прийменниковій конструкції, пор.: кон'ом ми йіхали / свойім кон'ом / на к'ін' згрузилис'а і йіхали (Жидче Пн.). Розрізнені говіркові групи в межах центральної, північної та західної діалектних зон досліджуваної території формують структури, позначені наслідками підвищення і звуження вимови наголошеного [а] після м'якого приголосного, пор.: мйли йідного кон'й / з друг'ім хаз'ййіном спрагйлис'а і так рйзом робиели, хватйло того йідного прогодовйти / а нише два, нимй в muбй крун'ё_ / мусиш наїмати.

Живомовні свідчення вказують також на можливість взаємозаміни закінчень -'а та -'е в окремо взятій говірці, пор.: вувсй мйло с'шали / х'ібй д'л'а трошки // йак нистйло ко^н'й / то ї зусїм ни с'шали (Мала Глуша Лбш.), так'й хаз'айі / шо ни кон'й ни було свого / ничого, кони прйвда дорогі булие / до шоб доробиетис'а / зо дв'і корови mрй продйти (Ситовичі Квл.).

Кілька флексійних варіантів визначають специфіку формотворення давального та місцевого відмінків однини іменника кінь. Народнорозмовна традиція Західного Полісся зберігає закінчення давального відмінка, успадковане від субстантивів давніх *-й-основ, щоправда, зі зміною флексійного [о] на [е] з огляду на якість кінцевого приголосного основи [14, с. 105], пор.: коне ви давали овес, бат'ко завше коусйв те сіно на пашу ко^неви: пор. також форму з основою на м'який кінцевий консонант перед флексією -еви: мусив кусочок пос'ійат' кон'ушйни / бо шос' треба кон'еви (Дядьковичі Рв.). Аналізоване закінчення за аналогією до форм давального відмінка постало в діалектних виявах місцевого відмінка однини, пор.: прийіхав йакйїс' на сйвому коневи, бачимо / аж онде н'імеиц' на коневи / то ми хода с'удй в л'іс. Закріплене літературною нормою закінчення -ев'і давального та місцевого відмінків однини субстантива кінь у досліджуваних говірках фіксоване зрідка. На абсолютну послідовність уживання флексії -еви (-ев'і) після кінцевого м'якого приголосного основи в діалектному середовищі впливає граматична аналогія, що зумовлює уніфікацію форм описуваних відмінкових позицій за моделлю твердого типу відмінювання, пор.: нарйжут' с:оломи с'ічки / з вусом намиш'ейут' і дайут' йісти кон'ови, кон'ови те с'іно / коровам, на коун'ови так гордо пудйіхав, кон'ов'і давали / к'ін' мус'ів йісти гоувес..

Серед форм давального відмінка однини аналізованого іменника в кількох говірках південно- західної діалектної зони досліджуваного ареалу виявлено структури із закінченням -ави, появу якого можемо пов'язувати з характерним для системи вокалізму цих говірок явищем обни- ження та розширення артикуляції [е] в наголошеній позиції, пор.: конави давали, хоча занисйе ковал'ови (Дорогиничі Лк.), пор. також форму місцевого відмінка однини, фіксовану в окресленому ареалі М. М. Корзонюком: на їдному кунаві їде [13, с. 157].

Діалектну специфіку говірок східної діалектної зони визначає історично закономірна флексія -'у давального відмінка однини іменників *-jд-основ: ко^н'у / каже / треба вса дат' / бо вже йіде на роботу, колйс' корова с'ша неи бачила / с'шо було кон'у / а корови мнїшанка. Форма місцевого відмінка однини на кон'у (на кон'у йіздила / на верси) може засвідчувати наслідки внутрішньої або ж зовнішньої аналогії [12, с. 98].

У говірках південної діалектної зони спостережено також форми місцевого відмінка однини субстантива кінь із закінченням -'і, яке «становить собою з походження фонетично змінену давню флексію *е, що була властива первісно іменникам з основами на *-о-» [12, с. 97--98]: вин був на кон'і тої німеиц', виз меине до тиех пор на кон'і вирхом / пока догонйев йіх.

Вияви орудного відмінка однини аналізованого субстантива у західнополіських говірках позначені великою продуктивністю закінчення -ем (< *-ьмь): рок'ів три йа знайу по лісах хавалис'а / бат'ко да мати / а брат конем йіхав / а друг'ії брат корову заїме, йіднйм конем тих два геиктари оброубл'али, конем тим йіднйм і горали / і все, купйели зновичку кон'а слипого / з йіднйем оком і тим конем вже так хаз'айовали, конем / к'ін'ми йіздили паску с'ватйети / пос'ватит' вже бат'ушка / то старайуц'а / шоб першим зайіхати дудом / старайуц'а йідйен другому попирек стати конем / шоб вин ни був першим.

У говірках східної діалектної зони досліджуваної території фіксовані також форми, що, ймовірно, свідчать про збереження історичної м'якості кінцевого приголосного основи перед [е] під впливом форм інших відмінкових позицій на зразок кінь, коня, коню, пор.: горал'і сам'і кон'ем, кон'ем в нас орали, ходЧла йа за тим кон'ем.

Відмінності у формотворенні орудного відмінка однини, пов'язані з фонетичними закономірностями діалектного мовлення, просте- жено в окремих говірках південно-західної діалектної зони, пор.: х'іба виегоуриш йіднием конам (Губин Лк.), конеам розгоурали ти картоплі і виекоупали (Хобултова В-В.). Форму кунбм в окресленому ареалі зафіксував також Г. Ф. Шило [17, с. 102].

Невеликі ареали в шацьких та берестейських, зарічненських і суміжних любешівських, а також у ківерцівських та окремих костопільських говірках утворюють форми, позначені наслідками вирівнювання за зразком твердого різновиду, пор.: по силі воз'ат' кон'ом ти горшк'і / насип горшечка да і воз'меш, однием кон'ом горати / то важно / х'іба в кого пол'а малиіко, кон'е тримали / кон'ом обробл'ели ту земл'у, кон'ом і сіно возили / і дрова возили / все кон'ом або волами, картопл'у огорувалі так кон'ом, кон'ом завизе вдосвита і вечором забире с тих йаг'ід, а-а / ко^н'ом меине / дитино / ни доугнали б / де та сила вз'алас'а, кун'ом йіднием визе.

Форм кличного відмінка однини іменника кінь у досліджуваних говірках не зафіксовано. У позиції звертання, за нашими спостереженнями, виступають клички тварини, щоправда, у називному відмінку однини, пор. зі спонтанного діалектного мовлення: гат':а / гат':а / лада / ну йак слипец' іде / ше ни хватало пирик'енутис' с тейо фуройо, ну вже повс'адалис'а хучи йіхати / бат'ко / но / орл'ік / а тої к'ін' знатуривс'а / йак понисе / таї пирик'енулис'а с паскойу і з ус Чм / отаке було.

Розгалуженою флексійною системою позначена парадигма множини іменика кінь. Закріплене літературною нормою закінчення називного відмінка множини -'і, як фонетичний відповідник давнього *е, успадкованого від форм знахідного відмінка множини субстантивів давніх *-jд-основ [12, с. 102], простежене в говіркових групах східної діалектної зони обстеженої території, особливо активно вживане в південній частині ареалу: коні булие низдали в йіх, таки кон'і кордс'т'ч'ави, кон'і були мусово / бо тре гоурати / ну і корова в кождого була, кон 'і таки / шо мона лижати на йіх, кон 'і були дороги дуже. У решті досліджуваних говірок великою продуктивністю при формотворенні аналізованої відмінкової позиції позначена флексія -и, появу якої, за С. П. Самійленком, можемо пов'язувати з індуктивним упливом форм знахідного відмінка множини колишніх основ на *-о- та *-й- [16, с. 130]: кони булие свойі, кони вел'ми хороши в нас булие / так'е кони / шо на всеїк'е сило, така дурога / шо кони топл'ац'а, типер кони / а тоуді воулами роубиели, був брат / то кони забиели, типер кони вноч'і на хлив'і стойат' / в кого пара / в кого йідне / а перш кони булие на паши вноч'і / вноч'і гл'адЧли, тиейі кони лед'т' по св'іту лазили / ни було на чому пасти.

В окремих західнополіських говірках просте- жено обидві словоформи називного відмінка множини іменника кінь, пор.: кони вночи паслис'а, тиейі кон і вже аж тримт 'ат ' йіхати (Брідки Ст.), вже булие кони в д 'ад 'т'ка, ни раз ти кон 'і голодний стойали (Олеськ Лбм.).

Говірки досліджуваного ареалу виявляють чимало особливостей в оформленні родового відмінка множини аналізованого субстантива. У східній частині обстеженої території поширені форми із закінченням -еї, що є фонетичною видозміною флексії -ьи (< *-ь]ь) родового відмінка множини іменників давніх вокалічних *-і-основ [3, с. 82]: д'в'і корови / пару конеї диржали, йакиейі богач:и / то тоже ни тримали богато конеї, дв'і пари запражут' конеї / крут'ат' і так молот ат , треба добре походиети кал а тиех конеї / шоб мати чием робиети. Народнорозмовна традиція зрідка зберігає м'якість кінцевого приголосного основи перед [е], ймовірно, за аналогією до відповідних форм інших відмінкових позицій: двойе кон' еі і йедна коровка була (Великий Мидськ Кс.), йак не мал'і кон' еі / то мало хто того овса с 'тав (Кам'янка Брз.). Фіксовані у західнополіських говірках і форми з наголошеним закінченням -еї: овес с 'шали то д' л'а конеї (Збураж Млр.), биз конеі йак биз рук (Полиці К-К.).

За живомовними свідченнями, при формотворенні родового відмінка множини іменника кінь велику продуктивність має ненаголошене закінчення -иі: в нас було тройе кониі, пара кониі було виійізниех / а пара робочих, кониі ни було тута / волие, дл'а кониї / дл'а коров с'шо, кала кониї вин вс 'у жиз', скотиену тримали / богато / но йа до кониї н' е // мойа птиец 'а / свиени / а його кони. Типове для фонетичної системи досліджуваних говірок явище часткового обниження та розширення артикуляції [и] в наголошеній позиції могло сприяти розвитку наголошеної флексії -иеї: йак то вже хаз айін був / йідну солому дл 'а тиех кониеї мав / ц Члу зиему на ти соломи / тико ребрами свитиели (Вигнанка Лбм.), тож ни тико йідние мие / може зо триец:ит' фур було тиех кониеї (Губин Лк.).

Одним із чинників, що стримує «занепад закінчення -иіна користь -еі», дослідники вважають «здатність флексії виступати без кінцевого -і» [6, с. 209], пор. із говірок Західного Полісся: дл 'а кони с Чйут ' овес, тож колиес ' тико кони / а шо машиние? / н' е / і типер вже бачиш кони повно, так і ночуйе кала тиех кони, кони то ни було тогдие / ни було кони свойіх / колхозни, в нас ни було кони / булие коровие / свиени.

Зрідка родовий відмінок множини іменника кінь оформлений за допомогою закінчення - іі: тих кон 'іі і ни було вел 'ми (П'ятидні В-В.), а йак биз кон'іі хаз' айовати (Суськ Квр.), ої / довго ни було кон 'іі в нас (Привітне Лк.). Форма кон іі, за спостереженням Л. М. Григірчук, «трапляється компактно тільки на лінії Володимир-Волин- ський -- Луцьк, острівцями -- на Наддністрянщині» [6, с. 211] і може бути позначена індукцією з боку форм із флексією -і знахідного відмінка множини іменників чоловічого роду давніх вока- лічних *-jд-основ [6, с. 214].

Як правило, у сполуці зі збірними числівниками, коли літературна норма передбачає форму родового відмінка множини іменника, в окремих говірках досліджуваного ареалу про- стежено діалектні вияви, як-от: двойе кон'і було (Холопичі Лк.), за пол'шчи то тримали тройе / четвиро кон'і (Дорогиничі Лк.), і по тройе кон'і було (Хобултова В-В.), двойе кон'і було і коурова (Жовтневе В-В.), четвеиро кон'і запрагайе / пан'і с'адайе йіде аж в:аршаву (Лаврів Лц.). Можна простежувати фонетичне або ж аналогійне походження словоформи кун'і в аналізованій відмінковій позиції. Форма із закінченням -'і визначає також специфіку родового відмінка множини іменників чоловічого роду з м'яким кінцевим приголосним основи у польській мові.

У кількох говірках південно-західної діалектної зони формотворення родового відмінка множини субстантива кінь позначене впливом відповідної відмінкової форми іменників давніх *-й-основ. Відповідно до флексії *-овъ згідно з рефлексом етимологічного *о фіксоване закінчення -'ів, пор.: малойу ни пудтходила до конів / бойалас' (Губин Лк.), мали двойе конів (Жашко- вичі Ів.).

Живомовні свідчення іноді вказують на флексійну варіантність в окремо взятій говірці, пор: хоч до конеї ни мали діла, д'л'а кониї овес (Над- чиці Мл.), тримали двойе кониї / корову / овичок з дес'атиро було, було в бат'ка двойе кони / робиети було чием (Видраниця Рт.).

Давальний відмінок множини аналізованого іменника в більшості обстежених говірок, як і в літературній мові, представлений формою із закінченням -'ам, що «сягає давньої флексії суб- стантивів колишніх *-ja-основ» [3, с. 85]: говес кон'ам / а йачм'ін' свиен'ам, кон'ушину с'шали / потом кон'ам косили, дл'а кониї тико с'шали / овес кон'ам давали, синокоси булие свойі / с'то гриблие на зиему кон'ам / корови, кон'ам овес давал'і / шоб крепш'і булЧ / шоб горал'і, овйос бул'шинство кон'ам уже пудкормл'айут.

Виразну діалектну специфіку в оформленні аналізованої відмінкової позиції виявляють передусім говірки північної та північно-західної діалектних зон, окремі говіркові групи центральної частини описуваного ареалу. Спорадично фіксовані форми давального відмінка множини іменника кінь із флексією -ом, поява якої у відмінковій формі субстантива з м'яким кінцевим приголосним основи може свідчити про вирівнювання за зразком твердої групи; відповідно до давнього -омъ давального відмінка множини іменників *-о-основ [14, с. 135]: кон'ом мололи да давали (Радове Зр.), пон'ат'ійа ни мали с'шати бурак тако кон'ом (Піща Шц.), і л'уд'ом / і кон'ом важно було колиес' (Білин Квл.), сЧйали овес / кон'ом / свиен'ом мололи да давали (Полиці К-К.). Форму кун'ом виявила також Л. І. Барановська в західнополіській говірці н. п. Луків [2, с. 65]. Більш продуктивні в окресленому ареалі словоформи з фонетично зумовленим варіантом -'ум давнього закінчення, пор.: кон'ум овес давали, кон'ум і свиен'ум мололи, упраж кон'ум / все тре було купиети, кон'ушиену сЧйали / шоб кон'ум було вкосиети, йак кон'а було йаке / то кон'ум / і воли йіли овес, кусок овса бат'ко завше сЧйав / шоб кон'ум було / а ше сЧчку давали кон'ум / з овсом миш'ели.

У говірці с. Брідки Ст. зафіксовано флексії -'ум та -'ім давального відмінка множини іменника кінь, пор. зі спонтанного діалектного мовлення: хаз'айін був / шо там казати / встанеи вдосвита / накосит' корови / бо т'шна на хлив'і / то ше і кон'ум на нич хватало, треба було кон'ім овса / е'та настаратис'а / голодни ни будут' зимо вати.

Знахідний відмінок множини аналізованого субстантива у західнополіських і суміжних говірках «зберігає стару форму» із закінченням -'і (< *е) відповідної відмінкової позиції іменників давніх *-jд-основ або має флексію -и (< *ш) відповідно до форм знахідного відмінка множини колишніх основ на *-о- та *-й- [3, с. 88]: в сусЧди брала кон'і, пов'ів кон'і пасти, воуз'мемо ти кон'і горати / а вони так'і стошчани / худййі, поки дойіде до варшави / то в трох м'іс'ц'ах кон'і пеиреипрагайе, на кон'і / і в ліс утекали, хто мав кони / тої добре жиев, забрали кони і воза, кони тримали / волйе н'е, ход'ат' ти сов'ети / м'ін'айут' кони, в нас був так'еї п'ет'ін'ка / пас'виів кони. Спільними тенденціями формотворення позначені знахідний і називний відмінки множини в конкретній говірці, пор. зі спонтанного діалектного мовлення жительки с. Олеськ Лбм.: пасла коровйе свойі / а в нас було коровйв / трие корови / о / то йа йіх пасла / пон'імайіш / а систра прийіде хв'іроуйу молоко забирати / а ше ш треба кони попасти / бо вонйе голоднийі тйейі кони / а тапочкув ни булу / тико боси ходйели / а поу ліси шишк'е / то на ногах так'е пудбоуйі булйе / наривали / так'е пудбоуйі страшнйейі / шо ш то босийі ходйети поу шишках // прийіде систра старшайа / ну ше треба кони / з'те / попасти / ну добре // дивйелас' на тйейі кони таї заснула / а то систра трасе мене / з'те / з'те / де кони / ни знайу де кони / тие спиеш / йа ш казала тоб'і ни спие // о-йої / на дроботовому жйети тйейі кони / а жйето вже майут' ж'ети // заїшлйе / злапала вона кони / виде / а йа туйу ногу / вона замотанайа / али йак торкнула / ну ни могу ітйе / ни їду дал'ше / повила вона кони в кош'еру / завила тйейі кони і мусила по мене ше їтие / отаке було.

Спорадично знахідний відмінок множини аналізованого іменника оформлений за зразком родового відмінка множини, пор.: ск'іко мона тиех конйЧ мучити / здав би і оч:ипйевс' (Вигнанка Лбм.). Живомовні свідчення жительки с. Вітоніж Рж. можуть вказувати на протилежний напрям дії аналогії, пор.: пйадис'ат чи шездис'ат кон'і було / коулгосп кон'і ни купував / кон'і в л'удеї позабирали / в хаз'айів.

Кількома відмінковими формами, що однак не впливають на членування досліджуваного ареалу, позначений орудний відмінок множини субстантива кінь. У більшості обстежених говірок поширені структури із флексією -ми, первісно характерною для відповідних форм іменників давніх вокалічних *-і-основ та деяких основ на приголосний [14, с. 139]: ни було за пол'шчи ни комбата / ни машени / все к'ін'ми. все к'ін'ми / ни було нийакойі техн'ік'і, в поли тре було к'ін'ми робйети, мене заставили в колгоспи к'ін'ми робйети, поважно так йіде вже тейу брйечк'ійу / ну / к'ін'ми. Під упливом

наголосу та фонетичних закономірностей окремих говірок описуване закінчення може бути реалізоване у варіантові -мие: кон'мие орали (Годовичі Тр.), лед' дойіхали тиеми кон 'мие (Нуйно К-К.), земн'у за пол'шчи броубл'ели кун'мие (Мала Глуша Лбш.).

Ймовірні наслідки аналогійного вирівнювання за зразком відповідних словоформ іменників давніх *-ja-основ відбивають форми орудного відмінка множини із флексією -'ами. Щоправда, такі діалектні утворення в досліджуваних говірках нерідко фіксовані поряд із формою на -ми, пор.: кон'ами броубл'али все / горали / все робили к'ін'ми (Топільне Рж.), йа сама кун'миі йізд'іла / і ворала кон'ами1 (Чаква Вл.).

Кінцевий [і] після губного збережений передусім у говірках східної діалектної зони досліджуваної території, пор.: к'ін'м'і те поле обробл'али, вун вже тими кон'м'і руководив, кон'м'і горали, йізд'іл'і кун'м'і. На продовження ареалу таких форм далі на схід вказують фіксації в середньо- поліських говірках, пор.: ну кон'м'і йедут туда [5, с. 259].

Специфіку формотворення місцевого відмінка множини іменників чоловічого роду з м'яким кінцевим приголосним основи в обох мовних системах (і літературній, і діалектній) визначає флексія -'ах відповідно до історично закономірного закінчення субстантивів давніх вокалічних *-ja-основ, пор. живомовні свідчення: йідут' на кон'ах / зимл'а двигтиет', с'ши по кон'ах / вйо / тико йіх і бачили. У говірках центральної, північної та північно-західної діалектних зон описуваного ареалу простежено форми на -'ох: вин був на кон'ох / робиев / пас ц'ше времн'е, по кон'ох і хаз'айіна виедно, думали / маїти по вс'ому буде / і по кон'ох / і по коровах / така бол'ез'. «Зазначена флексія становить фонетичний розвиток закінчення колишніх *-м-основ -ьхь, вона виявилася впливовою й охопила іменники різних основ, тому що підтримувалася аналогією до форм давального відмінка множини на -ом» [14, с. 142].

Форм кличного відмінка множини субстантива кінь у говірках описуваного ареалу не виявлено.

За живомовними свідченнями, на позначення великої свійської тварини, яку використовують для перевезення людей і вантажів, крім аналізованого іменника кінь, уживані інші субстантиви, як-от: кон'ака, кон'а. Граматична категорія роду цих іменників у досліджуваних говірках не співвідноситься зі статтю тварини, зазначені форми використовувані на позначення чоловічої статі. Нерідко такі субстантиви функціонують паралельно і можуть вільно взаємозамінюватися в діалектному мовленні.

Іменник кон'ака у «Словнику західнополісь- ких говірок» Г. Л. Аркушина поданий із вказівкою на те, що це згрубілий варіант субстан- тива кінь [1, с. 239], пор. з розповіді жительки с. Лапні Квл.: булие кони / а йаґ же / та ше в мине була кон'ака / така добра / таї забрали ту кон'аку од мине / забрали кон'аку / а далие минЧ таку монголочку чорну / таку / йак та пудвала / така назбил'ш / шо мона було ногойо п'іриступиети // йа йіду / а она стала і никудие / думайу / стиї / йа тиби зробл'у / а йа гвоз'д'а убиела в киеї / йак шмонула по тикон'аци / так пушла мойа кон'ака і бил'ш ни натурилас'а.

Проаналізований матеріал дав змогу простежити специфіку формотворення іменника кон'бка в західнополіських і суміжних говірках, пор.: коРн'аке була в чолов'іке в замшанах (Велимче Рт.), кун'ака була в нас (Озеро Квр.), в нас ни було кон'ак'і (Воротнів Лц.), кон'ац'і давали овес (Литовеж Ів.), ко^н'ака була / то коун'аци треба дати (Боровичі Мн.), корову / то кон'аку / свйн'і / отак'е тримали (Суськ Квр.), кажниї хаз'айін мав кон'ачку (Видраниця Рт.), мие з бат'ком кон'акойу прийіхали (Забужжя Лбм.), звозили збиж кон'акойо (Лапні Квл.), коун'акоуйу гоуре (Білин Квл.), по свин'аци було / по кон'аци було (Малий Порськ Квл.), у хаз'айіна добриї в'із / добра кон'ака / добра упраж на кон'аци (Дольськ Лбш.), у нас ни було кон'ак / хто мав / то кон'аками одвозили ту солому в ск'ерту (Череваха Мн.).

Функціонування субстантива кун'а в досліджуваних говірках обмежене називним і знахідним відмінками однини, пор.: йідно кон'а мали (Прип'ять Шц.), в нас от зара йе кон'а йідне / али кобйела пожирибйелас'а / то думайім те лош'е тримати (Зачернеччя Лбм.), могу чоулоув'іка бат'ка було добре кон'а / то забрали вноч'і (Цир Лбш.), пошчй в кожнуї хати кон'а йе (Більська Воля Вл.), запражеш те кон'а і скородиш (Бере- жанка Гр.), коровй тримав / волй тримав / потом кон'а купйв (Великорита Млр.).

У говірці с. Жидче Пн., крім іменника кінь, фіксовано субстантив лошад', пор. відмінкові форми: штйри корови в бат'ка було / пара волЧв / лошад' була / овечки булй / свйни // обробл'али поле / вручнуйу вс'о робйли / лошад':у / волами / лошад'ами..

Висновки і перспективи подальшого розвитку дослідження. Парадигму іменника кінь у західнополіських і суміжних говірках вирізняє розгалужена флексійна система, позначена варіантністю закінчень, що при функціональній ідентичності можуть бути вживані паралельно. Більшість опрацьованих морфологічних явищ -- інновації фонетичного та аналогійного походження. Відзначено помітну продуктивність фонетично видозмінених давніх флексій в окремих відмінкових позиціях іменника.

Перспективу дослідження вбачаємо в потребі вивчити специфіку формотворення субстантивів давніх вокалічних *-о-основ у західнополіських і суміжних говірках.

Умовні скорочення назв районів

Волинська область: В-В. -- Володимир-Волин- ський, Гр. -- Горохівський, Ів. -- Іваничівський, К-К. -- Камінь-Каширський, Квл. -- Ковельський, Квр. -- Ківерцівський, Лбм. -- Любомльський, Лбш. -- Любешівський, Лк. -- Локачинський, Лц. -- Луцький, Мн. -- Маневицький, Рж. -- Рожищен- ський, Рт. -- Ратнівський, Ст. -- Старовижівський, Тр. -- Турійський, Шц. -- Шацький. Рівненська область: Брз. -- Березнівський, Вл. -- Володимирецький, Зр. -- Зарічненський, Кс. -- Костопільський, Мл. -- Млинівський, Рв. -- Рівненський. Брестська область (Республіка Білорусь): Млр. -- Малоритський, Пн. -- Пінський.

формотворення іменник західнополіський

Список літератури

1. Аркушин Г. Л. Словник західнополіських говірок. А-Я. / Г. Л. Аркушин. - Вид. 2-ге переробл., випр. і доп. - Луцьк, 2016. - 648 с.

2. Барановська Л. І. Деякі особливості говірки містечка Луків Луківського району Волинської області / Л. І. Барановська // Збірник студентських наукових праць Київського державного педагогічного інституту. - К., 1955. - Т. I. Істор.-філол. та педагог. науки, Вип. 1. - С. 59-75.

3. Бевзенко С. П. Історична морфологія української мови (Нариси із словозміни та словотвору) / С. П. Бев- зенко. - Ужгород : Закарпатське обл. вид-во, 1960. - 416 с.

4. Глуховцева К. Д. Динаміка українських східнослобожанських говірок / К. Д. Глуховцева. - Луганськ : Альма- матер, 2005. - 592 с.

5. Говірки Чорнобильської зони : тексти / упоряд. П. Ю. Гриценко. - К. : Довіра, 1996. - 358 с.

6. Григірчук Л. М. Закінчення -ий родового відмінка множини іменників чоловічого та жіночого родів / Л. М. Григірчук // Праці XII Республіканської діалектологічної наради. - К. : Наук. думка, 1971. - С. 205-214.

7. Зінчук Р. С. Атлас словозміни іменників у західнополіських говірках / Р. С. Зінчук. - Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. - 164 с.

8. Зінчук Р. С. Давальний та місцевий відмінки однини іменників чоловічого роду в західнополіських і суміжних говірках / Р. С. Зінчук // Науковий вісник ВНУ ім. Лесі Українки : Філологічні науки. Мовознавство / гол. ред. Г. Л. Аркушин. - Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. - № 1. - С. 51-57.

9. Зінчук Р. С. Орудний відмінок однини іменників давніх вокалічних *-а, *-іа-основ у західнополіських говірках / Р. С. Зінчук // Науковий вісник ВНУ ім. Лесі Українки : Філологічні науки. Мовознавство / гол. ред. Г. Л. Аркушин. - Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. - № 2. - С. 43-48.

10. Зінчук Р. С. Родовий відмінок однини іменників жіночого роду в західнополіських і суміжних говірках / Р. С. Зінчук // Волинь філо-логічна : текст і контекст : Лінгвостилістика XXI століття : стан і перспективи : зб. наук. пр. / упоряд. І. П. Левчук. - Луцьк : Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2014. - Вип. 17. - С. 99-112.

11. Зубрицька М. І. Бойківська іменникова словозміна : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук / М. І. Зубрицька. - К., 1992. - 19 с.

12. Історія української мови. Морфологія / упоряд. С. П. Самійленко та ін. - К. : Наук. думка, 1978. - 539 с.

13. Корзонюк М. М. Матеріали до словника західноволинських говірок / М. М. Корзонюк // Українська діалектна лексика. - К. : Наук. думка, 1987. - С. 62-267.

14. Матвіяс І. Г. Іменник в українській мові / І. Г. Матвіяс. - К. : Рад. школа, 1974. - 184 с.

15. Рябець Л. В. Словозміна іменника в говірках центральнополісько-середньонаддніпрянської суміжності : авто- реф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Л. В. Рябець. - К., 1999. - 16 с.

16. Самійленко С. П. Нариси з історичної морфології української мови : у 2-х част. / С. П. Самійленко. - К. : Рад шк., 1970. - Ч. 1. - 233 с.

17. Шило Г. Ф. Південно-західні говори УРСР на північ від Дністра / Г. Ф. Шило. - Львів, 1957. - 254 с.

18. Юносова В. О. Варіантність відмінкових закінчень іменників у сучасній українській літературній мові / В. О. Юносова. - К. : Знання України, 2003. - 126 с.

Размещено на Allbest.ru