Проблема походження слова "русалка": східнослов’янські варіації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема походження слова «русалка»: східнослов'янські варіації

О.М. Романова

Питання походження назви «русалка» до сьогодні лишається відкритим. Відповідь слід шукати на межі язичництва, де зародилася й існувала віра в русалок, та християнства, де уявлення про нижчі демонічні істоти виділилися в окремий сегмент народної демонології. Язичницькі слов'яни, подібно до греків і римлян, уособлювали сили видимої природи. Про поклоніння силам природи, жертвоприношення водоймам і лісам писали ще стародавні історики. Так, Лев Калойський відзначав жертовницькі дари святославових дружин Дунаю, Нестор Літописець писав «о требах рекам и колодезям», «В Потребнике Московском 1659 г.» «верование русалкомо называется волхвованием и очарованием» [1, 5]. Минувшина засвідчила прадавню історію вірувань у русалок, але не всі дослідники виступають на підтримку його народності.

Свідчення про походження назви русалка досить різноманітні, подекуди зовсім між собою не пов'язані, а в окремих випадках і нелогічні. Корінь походження слова «русалка» окреслити досить складно. До середини XIX ст. у слов'янській історіографії популярною була думка, що русалки отримали свою назву від слів «русло», «русявий» або від назв річок Руса, Рось. У санскриті «rasa» - рідина, волога, вода; в кельтській «rus», «ros» - озеро, ставок; у латині «ros» розуміється як роса [2, 63]. Усі три інтерпретації навертають нас до водного середовища, тобто, до фактичного місця перебування русалок. Виняток становлять Русальні свята, на час яких русалки з'являються в лісах і навіть біля людських поселень. Отже, на перший погляд, очевидний зв'язок із назвою.

Більш детально обґрунтовує цей погляд у праці «Русские простонародные праздники и суеверные обряды» І. Снігерьов. Походження слова «русалка» він пов'язує зі словом «русло», зазначаючи: «Обыкновенно производят слово Русалки от русла реки, где они пребывают, так как и по жмуйдски Dugnas значитъ русло, дно реки». При цьому дослідник не втрачає значущості слів «русий» та «русявий» у формуванні назви русалка [1, 5]. Жорстко критикує цю теорію Д. Зеленін у праці «Очерки русской мифологии. Умершие неестественною смертью и русалки». Згідно його міркувань, слово «русло» жодним чином не пояснює закінчення слова русалка (-алка). Нелогічними здаються й висловлювання стосовно кольору волосся та його походження від слова русий, адже русалок нерідко наділяли зеленим волоссям [3, 142].

Не менш оригінальною є теорія щодо залежності назви «русалка» від рік Росса й Руса. Спробуймо пояснити цей зв'язок. Річ у тім, що в давнину багато священних рік називали Россами й Русами. Так, наприклад, «северный рукав Немана доныне именуется Русою; в земле галиндов, река, впадающая в Нарву - Россь, также соименная ей, впадающая с правого берега в Днепр, в Киевской губ.» [1, 6]. Таким чином, походження слова «русалка» виводили від давньослов'янських назв священних рік, які виступали для річкових дів місцем їхнього постійного проживання.

Зв'язок у походженні слів «русалка», «русло» і «русий» помічаємо в праці Ф. Буслаєва. У нього назва «русалка» тісно пов'язана як з «руслом», так і зі словом «русий»: «Речное название Руса, откуда Русалка через форму рус-ло, ведет свое происхождение от слова: русый» [4, 15]. Дослідник наділяє однаковою мірою значущості ці слова у формуванні назви «русалка», надаючи переваги як місцю проживання, так і кольору волосся русалок. Зворотний зв'язок у першоназві та залежності слів русалка від назв річок бачимо у праці П. Буткова. Він, навпаки, виводить походження імен рік від слова «русалка»: «Имена наших рек Русы, Россы, Росы и проч. происходят от живших в них, по народному поверию, и мифических русалок» [5, 325].

З кельтським словом «рус» пов'язує походження слова русалка Я. Головацький. Фактично це твердження подібне до вищезгаданих, адже знову нагадує про водний характер русалки: «Сие название происходит от кельтского слова рус (т. е. вода), от которого корня руское слово русло, означающее середину реки» [6, 40]. Вище вже згадані декілька інтерпретацій походження назви «русалка». Майже всі з них указували на водну належність русалок, а відтак, виводили ту ж залежність і в назві. Цей факт є недостатньо виправданим та обґрунтованим. Він має рацію, так би мовити, наполовину. Перебуваючи в різні пори року то у воді, то на суходолі, русалка є представницею і водної, і лісової стихій. Зважаючи на це, чи логічно приймати за істину факт лише її водної приналежності, що, нібито, є вирішальним як у характеристиці самого персонажа, так і в означенні кореня походження назви?

Діаметрально протилежною і, на перший погляд, достатньо переконливою виявилася концепція, що наголошувала на спадкоємності східнослов'янських поминальних обрядів від римських. На формування цього погляду вагомий вплив мали праці Ф. Миклошича. Угорський учений дійшов висновку, що в східнослов'янському світі назва русалій з'явилась у результаті сприйняття греко-візантійського терміна «розалія», котрим греки позначали римський обряд Rosalia, пов'язаного з поховальним культом і поширеного на всій території Римської імперії [7, 427]. Схоже твердження докладно описав і академік О. Веселовський. Згідно з ним, римське свято весняних поминок - dies rosae rosalia - збереглося в християнському переживанні під назвою русалій [8, 261-262]. Дослідник при цьому провів чітку паралель схожості у святкуванні й фактично заперечив місцеве походження назви русалка. Роблячи акцент на давнині обряду русалій у Римі, учений заперечив і його східнослов'янське коріння: «Наименование это встречается впервые в толковании Валь- самона (конца ХІІ в.) на 62-й канон Трулльского собора, как название древняго праздника, отбываемаго в деревнях по пасхе» [8, 262].

Вбачає витоки весняно-літніх русалій у римському весняному святі Розалія і Д. Зеленін. На його думку, «русалії» та назва «русалка» мають західноєвропейське коріння. Християнські rosalia збігалися на Русі за часом з давнім язичницьким святом на честь закладених небіжчиків. До цього язичницького свята й прищеплювалася нова християнська назва: Русалії, Русаль- ний тиждень (а в інших місцях - Семик, тобто, сьомий четвер після Великодня, з чим подібна білоруська Семуха-Трійця). Звідси, за Д. Зеленіним, уже цілком природна поява назви: русалка, тобто створіння, яких вшановують у свято русалій, на Русальному тижні.

Погляди О. Веселовського та Д. Зеленіна стосовно витоків свята Русалій і походження назви «русалка», на перший погляд, досить схожі. Обидва дослідники піддають східнослов'янське свято весняних поминок давньоримському впливу. Відмінність полягає в тому, що перший убачав у русаліях переважно поминальний обряд, а русалок ототожнював з римськими манами - божественними духами предків: «Анализ русских суеверий приводит к заключению, что весенния русалии, главным образом, поминальный обряд; русалки = manes» [8, 270]. Д. Зеленін заперечує спорідненість русалок з духами предків, називаючи їх «закладеними покійниками». Зміст назви уособлює поняття про русалок як про померлих не своєю смертю, тобто самогубців, утоплеників, удавлеників, нехрещених немовлят, але аж ніяк не душ предків, як про це заявляв О. Ве- селовський. Таким чином, дослідники прив'язуються до спільного знаменника - Римського свята Русалії, але розуміють саме поняття кардинально по-різному.

Слушною з цього приводу є стаття Д. Шелова і Т. Златковської, котрі прямо вказують на місцеве походження русалій, зокрема й назви «русалка», пояснюючи це наступним чином: «Само слово “русалка”, вероятно, позднего происхождения и произведено от слова “русалии”, но оно было применено к демоническим женским существам, давно почитаемым в народных верованиях, связанным з культом плодородия и воды и носившим в древности иное название, может быть “берегинь”» [7, 429]. Наголошуючи на автентичності східнослов'янських русалій, у статті наведені переконливі факти, пов'язані із землеробським календарним циклом, з ідеями родючості й плодовитості. Саме магія родючості пояснює та наповнює всю русальну обрядовість східних слов'ян. На це вказують дії, пов'язані з культом води: кидання у воду вінків, розведення багаття та спалення солом'яних ляльок під час обрядового свята. Однак, заперечуючи чи, навпаки, приймаючи давньоримські впливи на формування свята Русалії у східних слов'ян, дослідники все ж мають одну спільність: вони виводять назву «русалка» від свята «русалії», надаючи при цьому власного обґрунтування останнього.

Перейдемо тепер до власне інтерпретації назви «русалка» у східних слов'ян. Це завдання не менш складне, ніж попереднє, адже українці, росіяни та білоруси мають у своєму арсеналі значний перелік імен жіночих істот водної міфології, що за ознаками нагадують русалок або є істотами, наближеними до цього образу. Складність у вирішенні цього питання пояснюється тим, що не скрізь у місцевостях знали ім'я русалка. Як зазначав Д. Зеленін, «в большей части Вологодской губернии слово русалка неизвестно, хотя опять-таки в Тотемском уезде этой губернии прежде называли русалкой Семик, т. е. празник в честь русалок» [3, 143]. Хоча все ж у більшості випадків ця назва є загальноприйнятою й найбільш уживаною.

Там, де ім'я «русалка» було невідоме або маловживане, натрапляємо на інші назви: купалка, водяниця, шутовка, чертовка, хитка, лешачиха. Міфологічні персонажі з такими назвами в окремих місцевостях, за властивими їм ознаками, нагадували русалку. Слід зазначити, що ці імена були поширені тільки на певних територіях, в окремих губерніях, тоді як назва русалка була більш-менш відома на всій східнослов'янській території. Вагомі та невичерпні відомості щодо пояснення міфологічного водного та лісового персонажа, що за близькою спорідненістю нагадує русалку, подає той-таки Д. Зеленін. Наприклад, з назвою «купалка» зустрічаємося в працях білоруських дослідників. Слово «купавка», «купалочка» досить уживано і в білоруських піснях. П. Шейн у ході опису білоруських ру- сальних обрядів постійно застосовує цю назву. За роллю, яку вона відіграє під час русальних забав, нескладно зрозуміти, що він описує відому нам русалку:

«Купала, Купала!

«Гдзе ты пребывала?»

«- У Кузьмы на дворочку

Усы дзеуки у таночку» [9, 225].

І. Носович у своєму «Словнику» означення назві русалка взагалі не надає. Натомість пояснює слово «купалка», «купалочка»: «Девица, которую из среди себя избирают девицы-же, участницы купальных забав» [10, 260]. Так, і Богданович у праці «Этнографычний очерк» широко застосовує слово «купалка»: «Ишла купалка сялом, сялом // Закрыуши вочки чубром, чубром» [11, 118]. Є. Ляцкий зазначив такі білоруські назви для русалок, як водяниці [12, 30,37].

Назви «шутовка» й «чертовка» фактично однозначні. Обидві прямо похідні від нечистої сили, її персонажі в лісах та водах виступають помічниками чорта. Перша назва була поширена у Володимирській губ. Тут «шутовками» називали дружин або дочок шута. Останні, у свою чергу, являлися ніким іншим, як чортами. «Чертовка», за народними уявленнями, жила у воді й могла бути наділена гарною вродою або, навпаки, виступала потворною, старою бабою. Як зазначав Д. Зеленін, нерідко шутовки вступали в зносини з мисливцями. Дитину, народжену від такого зв'язку, шутовки розривали після народження [3, 146].

Назва «хитка» в народі утворилася не випадково. Очевидно, це пояснюється характерною для русалки рисою красти людські душі. Головним чином це відбувається у воді, де русалки топлять людей, та лісі, де, з допомогою чар, вони спочатку заманюють молодиків, а потім лоскочуть їх до смерті. «Водяниця» - та, яка перебуває у воді. Певно, ця назва утворилася від слова «водяний», який у східнослов'янській міфології є нечистим і живе у воді. Майже повсюдно було поширеним поняття про зв'язок водяних з русалками. Подекуди вони виступали бранками, але в більшості випадків були жінками водяних [3, 145]. Назва «лоско- тавка» означає - та, яка лоскоче. У наших джерелах не можна не помітити прагнення виділити лоскотух в особливий розряд русалок, котрі замордовують лоскотанням. У білорусів подібною до лоскотавки є назва «казитка» (кизичити - лоскотати). «Крестьяне-белоруссы Гродн. у. Лашанской волости верят, что если во время цветения ржи русалке попадается человек во ржах, то его неприменно заказычиц (защекочет) руками и цыцками до смерти - и сама засмеется» [13, 317].

Осібно, серед народних назв русалки у східнослов'янській міфології, стоять її українські імена - мавка, навка. Тут безперечно була відома й назва «русалка», але, поряд з нею, використовувалися й суто українські назви. Яскраво це засвідчив В. Гнатюк, говорячи про них: «“Русалки”, “мавки”, або “недолїтки”, декуди також “семилїтки” - се маленькі повнолиці діти, з гарним розхрі- станим русявим волосєм». Як повідомляв М. Гальковський, назва «навья» застосовується в українській міфологічній традиції не випадково. У давні часи покійників пускали по воді, а пам'яткою такого способу поховання слугувало слово «навь», «нав'є» - покійник [2, 66].

Досить близьким до образу русалки в білорусів є образ лешачихи: «У леших есть жены, лешихи, имеющие вид обыкновенных женщин с распущенными волосами, в которые вплетены зеленые ветви. Это - души загубленных лешим девушек, которые прокляты были родителями или подняли на них руку. По ночам они “хитаютца”, т. е. качаются на ветвях деревьев, а на день вместе с лешими уходят под землю, где живут в “палаце”» - дворе» [12, 36] Зрештою, дослідник не стверджує, що лешачихи - це ті ж русалки, але натомість звертає увагу на їх походження. Лешачихами ставали дівчата, прокляті батьками. Саме це твердження ріднить лешачих з русалками.

Таким чином, для русалок паралельними назвами могли бути в українців: мавка, навка, лоскотуха; у білорусів - казитка, німка, саука, желєзнячка. Серед назв бачимо й антропоніми Ганна, Марія, Дар'я. За всієї різноманітності назв, основною й загальновживаною залишалася назва русалка, яка збереглася до наших днів.

Література

русалка східнослов'янський поминальний обряд

1. Снегирёв И.М. Русские простонародные праздники и суеверные обряды. -- М., 1837--1839.

2. Гальковский Н.М. Борьба христианства с остатками язычества в древней Руси. -- Х., 1916. -- Т. 1.

3. Зеленин Д.К. Избранные труды. Очерки русской мифологии. Умершие неестественною смертью и русалки. М, 1995.

4. Буслаев Ф.И. О влиянии христианства на славянский язык. Опыт истории языка по Остромирову Евангелию. - М., 1848.

5. Бутков П.Г. Оборона летописи русской, Нестеровой, от навета скептиков. -- СПб., 1840.

6. Головацкий Я.Ф. Очерк старославянского баснословия или мифологии. -- Львів, 1860.

7. Шелов Д., Златковская Т. К вопросу о происхождении восточнославянского обряда русалий // Древняя Русь и славяне. -- М., 1978.

8. Веселовский А.Н. Разыскания в области русского духовного стиха. -- СПб., 1889. -- Вып. 5.

9. Шейн П.В. Материалы для изучения быта и языка русского населения Северо-Западного края. -- СПб., 1887. Т. 1.

10. Носович И.И. Словарь белорусского наречия. -- СПб., 1870.

11. Богданович А.Е. Пережитки древнего миросозерцания у белорусов. Этнографический очерк. -- Гродно, 1895.

12. Ляцкий Е.А. Представление белоруса о нечистой силе // Этнографическое обозрение. -- 1890. -- № 4.

13. Шейн П.В. Материалы для изучения быта и языка русского населения Северо-Западного края. -- СПб., 1903. Т. 3.

14. Виноградова Л.Н. Народная демонология и мифо-ритуальная традиция славян. -- М., 2000.

Размещено на Allbest.ru