Класифікація звуків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Класифікація звуків

З акустичного погляду всі звуки мови поділяються на голосні й приголосні, які розрізняються співвідношенням голосу (тону) і шуму. Якщо голосні складаються з чистого голосу і шуму в них немає, то приголосні складаються з голосу і шуму або лише шуму. Отже, голосні - це тональні звуки. Приголосні обов'язково містять у собі шум. Співвідношення голосу і шуму в різних групах приголосних залежить від їх природи.

Голосні й приголосні розрізняються й за артикуляційними характеристиками. Так, при творенні голосних у мовленнєвому апараті немає перешкоди, так що струмінь повітря проходить вільно. При творенні приголосних видихуваному повітрю доводиться долати перешкоди. Різною є і м'язова напруга: при творенні приголосних вона є значно більшою. Крім того, у творенні голосних беруть участь інші м'язи, ніж у творенні приголосних: у першому випадку ті, які служать для відкривання рота, а в другому ті, які служать для закривання рота.

Голосні та приголосні розрізняються і функціонально. Особлива функція голосних полягає в тому, що вони є вершиною складу, тобто складотворчими. Правда, ця ознака не є абсолютною. У деяких мовах складотворчими є й сонорні приголосні. Однак загалом голосні мають більшу складотворчу силу.

Голосні звуки

Таблиця 1. Класифікація голосних

Більшість голосних - це голосні переднього і заднього рядів. Голосних середнього ряду мало. Так, наприклад, в українській і тюркських мовах нема жодного. Дехто навіть схильний вважати, що голосні середнього ряду - це пересунені голосні переднього і заднього рядів: російський звук [ы] пересунений з переднього ряду, а [а] із заднього ряду.

Подана таблиця класифікації голосних є спрощеною і не розкриває всіх параметрів характеристики звуків. У мовознавстві зроблено спроби по-іншому представити класифікацію голосних. Так, ще наприкінці XVIII ст. Гельвег запропонував класифікацію голосних подавати у вигляді трикутника з вершиною вниз, у кутах якого розташовані голосні з найбільш крайніми артикуляціями - [і], М, [у].

Усі інші голосні займають проміжне між цими звуками положення.

Цю схему творчо використав Л.В. Щерба, заповнивши її звуками багатьох мов.

Як бачимо, за Л.В. Щербою, піднесень є значно більше, до того ж звуки за цією ознакою розташовані одні за одними на сходинках, які розходяться від центру знизу вгору наліво і направо.

У сучасному мовознавстві набула поширення схема голосних у вигляді різностороннього чотирикутника, яка, здається, найбільшою мірою відтворює реальне місце кожного звука в класифікації за рядами і піднесеннями.

За положенням губ під час артикуляції звуків розрізняють лабіалізовані і нелабіалізовані голосні. Лабіалізовані вимовляються з участю витягнених і заокруглених губ. До них належать [о], [у], німецькі [o], [ь] (ofnen «відкривати», schon «красивий», ьberall «всюди», ьben «тренуватися, вправлятися»), французьке [ь] (dur [dur] «твердий»), узбецьке [ь] (myk [тик] «волосок»). Лабіалізовані звуки е також в уральських і алтайських мовах, причому тут вони, як і в німецькій, французькій і узбецькій, протиставляються таким самим, але нелабіалізованим звукам і розрізняють значення слів (nop. фр. dire [dir] «сказати» - dur [dur] «твердий», нім. Helle «ясність» - Holle «пекло», узб. тик «крутий» - тук [тик] «волосок»).

За положенням м'якого піднебіння при артикуляції голосні поділяються на ротові й носові. При творенні ротових м'яке піднебіння підняте і закриває прохід повітря в ніс, а при творенні носових м'яке піднебіння опущене і повітря проходить у ніс. Носові голосні е в польській (bedз «буду», dziekuje «дякую», ріес «п'ять», pieniqdze «гроші», rqczka «ручка», rqbac «рубати»), французькій (monde [mod] «світ», penser [pдse] «думати», pain [рс] «хліб»), португальській (fim [ft] «кінець», bom [bo] «добрий») та інших мовах. Особливо багато носових у мові гінді, де кожному чистому голосному, відповідає носовий: [а] - [д], [а] - [а], [і] - [Т], [Г] - [7] та ін.

Були носові у праслов'янській і старослов'янській мовах. В останній вони позначалися буквами а (юс малий) і ж (юс великий).

Залежно від ступеня розкриття рота розрізняють відкриті та закриті голосні. При вимовлянні закритих м'язи більш напружені, ніж при артикуляції відкритих. Так, наприклад, у французькій мові є відкритий [е] і закритий [е] (pre[pre] «лука», prкt [pre] «готовий»), а в німецькій - відкритий [о] і закритий [о] (Sohn [zo:n] «син», Stock [JtDk] «палка»).

За тривалістю звучання розрізняють довгі й короткі голосні. Були вони в латинській мові (os «кість» - os «рот», populus «народ» - populus «тополя», malus «поганий» - malus «яблуня»). Є довгі голосні в англійській (ship [Jip] «судно» - sheep Цї:р] «вівця», rich [ritf] «багатий» - reach [ri:tf] «досягати», cut [kAt] «різати» - cart [ka:t] «віз») та німецькій (statt «замість» - Staat «держава», Bett «ліжко» - Beet «клумба») мовах. В естонській мові розрізняють короткі, довгі і наддовгі голосні (sada «сто» - saada «прийшли» - saaada «отримати»).

Система голосних називається вокалізмом.

Приголосні звуки

За акустичною ознакою (співвідношенням голосу й шуму) приголосні поділяють на сонорні й шумні. У сонорних приголосних голос (тон) переважає над шумом. До них належать [л], [р], [м], [н], [j], укр. [в]; англ. [w], [п]; нім. [п]. У шумних приголосних шум переважає над голосом або наявний лише шум. Шумні приголосні у свою чергу поділяються на дзвінкі й глухі. У дзвінких шум переважає над, голосом. До них належать [б], [г], [ґ], [д], [ж], [з], [дж], [дз]; англ. [б]. Глухі приголосні творяться тільки шумом. До них належать [к], [п], [с], [т], [ф], [х], [ц], [ч], [ш]; англ. [в]; нім. [с], [п].

З артикуляційного (фізіологічного) погляду приголосні класифікують за місцем творення і способом творення.

За місцем творення розрізняють губні (лабіальні), язикові, язичкові (увулярні), глоткові (фарингальні) і гортанні (ларингальні) приголосні.

Губні приголосні членуються на дві підгрупи: губно-губні, або білабіальні (лат. bі від bis - «двічі»), до яких належать [б], [п], [м], англ. [w] (при творенні цих звуків нижня губа змикається з верхньою) і губно-зубні, або лабіодентальні (лат. dentalis від dens - «зуб»), як, наприклад, [ф] і [в] (нижня губа змикається з верхніми зубами).

Язикові приголосні поділяються на передньоязикові (ІД), [т], [ж], [з], [с], [ш], [р], [л], [н], [ц], [ч], [дж], [дз], англ. [O], [в]), середньоязикові ([j], фр., ісп., італ., узб. [п] п, нім. [с] 2)) і задньоязикові ([ґ], [к], [х], англ. [п] а>).

У всіх мовах найбільше передньоязикових.

За пасивним артикулятором передньоязикові поділяють на міжзубні, або інтердентальні (англ. [д], [6], зубні, або дентальні ([д], [т], [з], [с], [дз]), та піднебінні ([ж], [ш], [дж], [чр.

За акустикою вони бувають свистячими [з], [с], [дз] або шиплячими ([ж], [ш], [ч], [дж]). Залежно від форми, якої набуває язик, та ділянки передньої частини язика, що бере участь у творенні звуків, розрізняють серед передньоязикових приголосних апікальні, дорсальні та какумінальні. При творенні апікальних (від лат. apex «верхівка, кінець») кінчик язика (апекс) притискується до зубів, альвеол, ясен або загинається до твердого піднебіння. Апікальними є англійські зубні [d], [t] та міжзубні [O], [в], український зубний [л].

При вимові дорсальних (лат. dorsalis від dorsum «спина») спинка язика торкається піднебіння, а його кінчик опускається вниз, наближаючись до нижніх зубів. Дорсальними є українські [д], [т], [з], [с]. Какумінальні (лат. cacumen «вершина»), або церебральні (лат. cerebrum «мозок»), приголосні утворюються при піднятому вгору краї передньої частини спинки язика. Такими є звуки [ж], [ш], [р].

Гортанні (ларингальні) звуки утворюються при зімкненні або зближенні голосових зв'язок. Ларингальним є англ. [h].

Глоткові (фарингальні) приголосні творяться в порожнині глотки. До них належать укр. [г], нім. [h] (голова, галас, нім. Hand «рука», Held «гроші», Freiheit «свобода»). Гортанних і глоткових звуків багато у грузинській та інших кавказьких мовах. Є вони в івриті та арабській мові.

Язичкові (увулярні) приголосні характеризуються активною артикуляцією маленького язичка (увули). Таким є французький гаркавий звук [г].

За способом творення приголосні поділяють на проривні, щілинні, зімкнено-прохідні й африкати.

«Див.: фр. signe [sin] «знак», ісп. seсor» пан», італ. signore «пан», узб. унг [on] «правий».

2) Це так званий ich Laut, який вимовляється у словах типу ich «я», Recht «право», durch «через» тощо.

31 Див.: sing [sin] «співати», siting [sitio] «сидіти» тощо.

Проривні, або зімкнені, утворюються зімкненням двох артикуляторів, що створюють перешкоду, яку повітря з силою прориває, тобто це приголосні, які творяться при різкому розкритті зімкнення. їх ще називають вибуховими, експлозивними (від фр. explosion «вибух») та миттєвими (їх не можна вимовляти протяжно). До них належать [б], [п], [Д]. М, [ґ], [к].

Щілинні, або фрикативні (від лат. fricare «терти», fricatus «тертя»), - приголосні, які утворюються при неповному зімкненні активного й пасивного органів, внаслідок чого утворюється щілина, через яку проходить повітря і треться об стінки цієї щілини, витворюючи шум. їх ще називають спірантами (від лат. spirans «який дує, дме, видихає»). До них належать [в], [з], [ж], [г], [ф], [с], [ш], [х], англ. [б], [6], англ. і нім. [h].

Зімкнено-прохідні приголосні утворюються одночасним поєднанням зімкнення і проходу (щілини). Органи мовлення змикаються, але десь залишається щілина для повітря. Зімкнено-прохідними є [р], [л], [м], [н], французький увулярний [г]. Серед них розрізняють: 1) дрижачі, або вібранти (від лат. vibrans «дрижачий»), при творенні яких артикулятор (язик або язичок) дрижить і таким чином то закриває, то відкриває шлях для повітря ([р], фр. увулярне [г]);

2) плавні, або бокові, латеральні (від лат. lotus «бік», lateralis «боковий»), які характеризуються тим, що повітряний струмінь проходить краями порожнини рота (наприклад, приголосний [л] утворюється боковою щілиною при опущенні країв язика і зіткненні кінчика язика з верхніми зубами);

3) носові, або назальні (фр. nasal від лат. nasus «ніс»), які утворюються при опущеному м'якому піднебінні, внаслідок чого частина видихуваного повітря проходить через порожнину носа (звуки [м], [н]).

Африкати (від лат. affricatus «притертий») - зімкнені приголосні, вимова яких закінчується щілинною (фрикативною) фазою. Це своєрідні гібриди проривних і щілинних. До них належать [ц], який починає вимовлятися як проривний [т], що згодом переходить у фрикативний [с], і [ч], початок вимови якого нагадує [т], а кінець [ш]; звуки [дж]<укр., серб., англ.), [дз] та нім. [Јf] (Pferd «кінь», Apfel «яблуко», Pfeil «стріла»).

За додатковою артикуляцією, коли до основного тембру додається ще інше (додаткове) забарвлення, виділяють звуки тверді й м'які та аспірати.

М'які, або палаталізовані, звуки відрізняються від твердих тим, що при їх творенні відбувається артикуляційний зсув у напрямку до середнього піднебіння. Саме тому всі середньоязикові є м'якими: [j], [л'], [н']» [с'], [т'] та ін. М'які приголосні, що утворюють із твердими пари, є тільки у слов'янських, японській та ще деяких мовах. В інших мовах кожен із приголосних є або м'яким, або твердим. Так, наприклад, у французькій мові приголосні [ж] і [ш] м'які. Та й у слов'янських мовах класифікація приголосних на тверді та м'які не збігається. Наприклад, у російській мові [ч] є м'яким звуком, тоді як у білоруській і польській - тільки твердим.

Аспірати, або придихові (від лат. aspirare «дути, видихати», aspiratus «придиховий»), - приголосні, які характеризуються великим струменем видихуваного повітря при їх творенні, що призводить до появи фази шуму в кінці звучання. Придиховими є німецькі глухі приголосні [р], [t], [k] (Pilz «гриб», Tat «справа, дія, вчинок», Kuh «корова» вимовляються приблизно так: Philz, That, Khuh). Багато придихових є у санскриті, гінді, урду, в'єтнамській, корейській і китайській мовах.

У деяких мовах існують так звані абрубтивні (глоталізовані, зімкнено-гортанні) приголосні, які характеризуються зімкненням або зближенням голосових зв'язок у кінцевій фазі артикуляції. Замкнута гортань піднімається вгору, і стиснуте повітря утворює в ротовій порожнині тиск. Відтак настає гортанний прорив, який надає приголосному різкого забарвлення. Такі звуки є в кавказьких (грузинській, осетинській, аварській та ін.), семіто-хамітських і деяких індіанських мовах.

Існують також огублені (лабіалізовані) приголосні. При їх творенні збільшується ротовий резонатор, відповідно знижується тональність приголосного. Лабіалізовані приголосні є в діалектах японської мови.

Вважають, що в індоєвропейській прамові існували губні [*kw], [*дЧ, [*hw].

За тривалістю вимовлення (артикуляції) приголосні, як і голосні, бувають довгими і короткими. Наприклад, в українських словах знання і життя довгими є приголосні [її'], [т'], які звичайно називають подвоєними, але в транскрипції записують як довгі звуки [знан'а], [жит'а]). У російській мові довгими є [ж *] і [ш']: вожжи [вбж 'и], изжога [иж 'огь], щи [ш 'и], щука [ш 'ук*ь]. В арабській мові довгота приголосних широко використовується для розрізнення слів. Наприклад: (сама) «бути високим» - [сам її] «називати».

Таблиця 2. Класифікація приголосних

голосний приголосний вокалізм консонантизм

Систему приголосних називають консонантизмом.

Примітка до табл. 2. Українські звуки передані буквами українського алфавіту, звуки інших мов - буквами латинського алфавіту або знаками, які використовуються в транскрипції цих мов.

Размещено на Allbest.ru