Фонетичні одиниці та засоби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фонетичні одиниці та засоби

Мовленнєвий потік членується на відрізки різного розміру. Ці відрізки і є основними фонетичними одиницями. До них належать фрази, такти, склади і звуки. Найкрупнішою фонетичною одиницею є фраза.

Фраза - відрізок мовлення, що становить собою інтонаційно-змістову єдність, виділену з двох боків паузами.

Наприклад: Я єсть народ | якого правди сила | ніким звойована ще не була (П. Тичина).

У тому самому значенні, що й фраза, вживається термін синтагма, запропонований Л.В. Щербою. Щербівське фонетичне розуміння синтагми не можна сплутувати з синтаксичним трактуванням синтагми, запропонованим Ф. де Соссюром, під яким він розумів словосполучення, яке складається з незалежного і підпорядкованого йому слова (писати листа).

Кожна фраза (фонетична синтагма) пов'язана зі змістом та інтонаційним малюнком і має власний (фразовий) наголос. У середині фрази не може бути паузи, оскільки вона б спотворила зміст. І хоча членування на фрази допускає варіативність, однак ця варіативність має певні обмеження, продиктовані змістом. Так скажімо, рядок із поезії І. Франка Я бачив дивний сон. Немов переді мною безмірна, та пуста, і дика площина... можна поділити на такі фрази: Я бачив дивний сон немов переді мною безмірна та пуста і дика площина або Я бачив дивний сон | немов переді мною | безмірна та пуста | / дика площина (можливі й інші варіанти), але не можна розчленувати таким чином: Я | бачив дивний сон немов переді мною безмірна | та пуста і дика площина. Отже, при членуванні мовленнєвого потоку с варіанти, але немає сваволі.

Неоднакове членування речення на фрази зумовлює різну змістову інтерпретацію. Пор.: Це було спостереження | за грою наших шахістів і Це було спостереження за грою | наших шахістів. У першому випадку хтось спостерігав за грою наших шахістів, у другому - наші шахісти спостерігали чиюсь гру. Або ще відомий вислів, неправильне розбиття на фрази якого нібито врятувало життя людини: Казнить нельзя помиловать (а потрібно було: Казнить | нельзя помиловать). Фраза розпадається на такти.

Такт - частина фрази, об'єднана одним наголосом.

Наприклад: Чуєш чи не чуєш чарівна Марічко

Я бо твого сёрця кладку прокладу.

У мовознавстві такт ще називають фонетичним словом, оскільки службові слова, як правило, не мають наголосу і примикають до повнозначного слова з наголосом; нерідко і повнозначне слово втрачає наголос, передаючи його попередньому чи наступному слову. Слухач, особливо іноземець, який недостатньо знає мову, кожен такий такт сприймає як одне слово. Так, скажімо, шевченківське Реве та стогне Дніпр широкий сприймалося тими, хто не знав слова реве, як Реве та стогне Дніпр широкий, де реве та осмислювалося якоюсь істотою жіночої статі.

Такти членуються на склади, оскільки кожен такт складається з декількох зростань і спадів звучності.

Склад у свою чергу складається зі звуків - мінімальних фонетичних одиниць. Потрібно зазначити, що в мовленні звуки, як правило, окремо не вимовляються, а лише в складі, який є найменшою одиницею мовленнєвого ланцюжка.

Склад

Хоча склади у словах легко визначають навіть ті мовці, які не обізнані з елементарними лінгвістичними поняттями, однак у науці донині немає загальноприйнятої дефініції складу. Існує три теорії складу: еспіраторна, мускульної напруги і сонорна.

Еспіраторна теорія (еспіраторне визначення складу).

Згідно з нею склад - це звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря.

Сучасні експериментальні дослідження заперечують це вкорінене в усі шкільні підручники визначення, оскільки доведено, що одним поштовхом повітря можна вимовити і декілька складів.

Теорія мускульної напруги.

Обґрунтована мовознавцями Граммоном, Фуше і Щербою. Згідно з нею склад - це частина такту, яка вимовляється з єдиною мускульною напругою. Його (склад) можна зобразити як дугу мускульної напруги (зусилля, вершина, ослаблення).

Сонорна теорія. мовленнєвий складкоутворення синтагма звук

Обґрунтована датським мовознавцем О. Єсперсеном, виходить із того, що за звучністю склад має вершину (ядро) і периферію.

Вершина - момент найвищої звучності. Периферія складається з ініціалі й фіналі. Ініціаль - наростання звучності до вершини, а фіналь - затухання звучності після вершини. За цією теорією, склад - частина такту, яка складається з більш звучного і прилеглих до нього менш звучних звуків. Найнижчу звучність мають шумні глухі, найвищу - голосні:

Останнім часом вважають, що склад реалізується не як послідовність звуків, із яких він складається, а як цільний артикуляційний комплекс. З погляду мовленнєвої аеродинаміки склад є мінімальним звуковим відрізком, на який припадає наростання і спад величини повітряного струменя. В акустичному сигналі "видихуваному імпульсу" відповідає висхідно-низхідна дуга звукового тиску ("хвиля звучності").

Оскільки вершиною складу є найзвучніші звуки, то вони є складотворчими. До них належать переважно голосні. У деяких мовах складотворчими є сонорні [р], [л]:

чеськ. ulk, vina, smrt, prat, nesl, Trnka, Brno;

серб, трг, прст, срп, србин.

Склади мають різну структуру. Розрізняють відкриті, закриті, прикриті і неприкриті склади.

Відкритий склад закінчується голосним (мати), закритий закінчується приголосним (кіт), прикритий починається з приголосного (та, він), неприкритий - з голосного (от). Враховуючи всі чотири характеристики, можна виділити такі типи складів:

1) відкритий неприкритий (V*): і, у, о, англ. eye [al], ear [із] "вухо", are [а:] "є";

2) закритий прикритий (CVC): сад, кіт; англ. hat [hat] "капелюх", top [top] "вершина", look [lu:k] "погляд";

3) відкритий прикритий (CV): на, те, до; англ. day [del] "день", know [nou] "знати", far [tax] "далеко";

4) закритий неприкритий (VC): ар, ось, от, ум; англ. is [iz] *V ice [ais] "лід", arm [a:m] "рука".

У різних мовах структура складів не збігається. В українській мові переважають відкриті (го-ло-ва, моло-да, ста-ра-ти-ся, пе-ре-по-чи-ти) та прикриті (ві-сім, ву-ли-ця, віт-чи-зна, Євро-па [йеу-ро-па], яй-це [jai-це]; nop. рос. у-ли-ца, от-чи-зна, польськ. Europa, нім. Еі "яйце"; відкритий характер складів українська мова успадкувала від праслов'янської, де панував закон відкритого складу). А у французькій мові, навпаки, межа складу, як правило, проходить після приголосного (acteur "актор", dis-trait "розсіяний", absent "відсутній", ad-ver-saire "противник"). У полінезійських мовах тільки відкриті склади (див. назви островів Тихого океану: Са-мо-а, Ні-у-е, Pa-пану, Га-ва-ї, Ту-а-мо-ту). В арабській мові допускаються склади тільки типу "приголосний+голосний" і "приголосний+голос-ний+приголосний". У дагестанських мовах у кінці складу допускаються тільки сполучення "сонорний+шумний". У німецькій мові дзвінкі приголосні неможливі в кінці складу. В уральських І тюркських мовах на початку складу може бути лише один приголосний. У випадку запозичення слів збіг кількох приголосних у цих мовах усувається. Для цього використовуються такі способи:

1) відпадання одного приголосного (фін. leima "клеймо", raja "край, кордон", Ranska "Франція", ест. leib "хліб", rief "хрест", kool "школа");

2) вставлення голосного між приголосні (угор. barat "Друг (брат)", kiraly "король" (nop. чеськ. і словацьк. kral);

3) приставлення голосного (угор. iskola "школа");

4) перестановка звуків (угор. hules "ключ").

У більшості мов світу склад - суто фонетична (не змістова) одиниця, однак у деяких мовах (в'єтнамській, китайсько-тибетських) склад збігається з морфемою. Так, у китайському слові женьміньжібао є чотири склади і чотири морфеми: жень "людина", мінь "народ", жі "день", бао "газета". Оскільки в цих мовах склади збігаються з морфемами, то в них не виділяють окремо звуки і мінімальною одиницею вважають склад - силабему. В японській мові склад і морфема не збігаються, бо там корені можуть бути двоскладовими, однак морфемна межа завжди відповідає межі складів: хана-га "квітка", хапано "квітки", хана-ні "квітці", хана-де "квіткою".

Як уже зазначалося, складотворним звуком, як правило, є голосний. Якщо складотворним є один голосний, то його називають монофтонгом (від гр. monos "один" і phthongos "звук"). Якщо в межах одного складу існує декілька голосних, то їх називають поліфтонгами (гр. polys "численний", polyphthongos "багатоголосний"). Серед поліфтонгів найпоширенішими є дифтонги і трифтонги.

Дифтонг (гр. diphthongos "двоголосний") - два голосних, які утворюють один склад, чим і забезпечується їх фонетична цілісність. Наприклад: нім. [ае] (mein "мій", leid "жаль, шкода"), [ое] (heute "сьогодні"), англ. [ai] (ту "мій") [із] (here "тут"), [єз] (there "там"), [из] (poor "бідний"), [au] (town "місто"), [ou] (home "дім, житло"), лат. [uo] (ruoka)y білор. [ау] (дзяучьіна), чеськ. [ou] (soused "сусід", па shledanou "до побачення").

Дифтонги бувають висхідними і низхідними. Висхідними називають дифтонги, в яких складотворним є другий елемент. Наприклад: фр. [іе] (pied "нога"), [ці] (nuit "ніч"), ісп. [ue] (bueno "добрий", nuevo "новий", pueblo "народ", puerta "двері"), [и а] (agua "вода", cuando "коли"), італ. [іе] (іеге "вчора"), Цо] (іо "я"), [ja] (piatto "тарілка"), [ya] (quatro "чотири"). У низхідних дифтонгах складотворним виступає перший елемент. Наприклад: нім. [ае] (schneiden "різати", scheinen "світити"), [au] (rauchen "курити, палити"), [ос] (Gebдude "будівля"), ісп. [ai] (aire "повітря"), [eu] (deuda "борг"), чеськ. [ou] (moucha "муха").

Дехто схильний вважати, що дифтонги є і в українській мові. Як приклад наводять слова типу мій, гай, дай. Однак для такого трактування звукосполук [Ц], [аі] підстав немає, бо в інших формах цих слів [і] відходить до іншого (наступного) складу (моя [мо-ja], гаю [ra-jy], а у слові дай, крім цього, [j] належить до іншої морфеми.

Трифтонг (від гр. triphthongos "триголосний") - три голосних, які творять один склад, чим забезпечують свою фонетичну цілісність. Трифтонги трапляються лише в тих мовах, де є дифтонги. Наприклад: англ. [аиз] (our [aus] "наш", flour [flaud] "квітка", power [paus] "сила"), [аіз] (tyre [tais] "шина", firing [fаізпп] "розпалювання, підпалювання, паливо").

Слід зауважити, що останнім часом дифтонг і трифтонг стали трактувати не як поєднання двох чи трьох звуків, а як один голосний звук, який складається з двох чи трьох елементів, що утворюють один склад.

Размещено на Allbest.ru