Організація модусного змісту речень зі значенням узагальнення

Важливим чинником, що сприяє формуванню узагальненого змісту в різних за будовою синтаксичних структурах, є організація їх модусно-диктумного змісту.

Специфіка речення як основної синтаксичної одиниці виявляється в сукупності обов'язкових суб'єктивних значень, у яких реалізується комунікативний намір мовця, передається його ставлення до відображуваного в реченні фрагмента дійсності. Комплекс таких суб'єктивних змістів узагальнюється поняттям модусу, що реалізується в системі модусних категорій [1, с. 81].

Своєрідність речень узагальненого змісту простежується щодо вияву в їх структурі основних модусних категорій, які конкретизуються як актуалізаційні, кваліфікативні та соціальні.

Речення узагальненого змісту репрезентують інформацію, яка для мовця є «чужою», однак такою, що обтяжується значенням тотальності: вони містять відомі всім постулати. Мовець, продукуючи узагальнення, репрезентує слухачеві загальновідому сентенцію, щоб надати достатності необхідній інформації. Водночас він інтерпретує, осмислює цю сентенцію, актуалізуючи джерела її отримання. Відповідно, у реченнєвій структурі експлікуються лексеми на позначення авторизацій- них модусних предикатів, зокрема такі:

1. слова зі значенням комунікації (кажуть, твердять, говорять тощо). Наприклад: Біда біду, як кажуть, переможе (Л. Костенко); Олжа, як твердять, медоносна, хоча ця істина відносна (Л. Шевело);

2. слова на позначення розумової діяльності або її результатів (думати, вірити, знати, відомо) та їх контекстуальні синоніми (на кшталт відома річ, світова річ тощо). Наприклад: Недарма вірять: навчена відьма завжди зліша від родимої (М. Стельмах); Відома річ, що люди, краєвиди й ситуації бувають звичайно інші, ніж ми собі перед тим уявляли. І звичайно не такі гарні (Б. Лепкий).

Під час виявлення способу отримання «чужої» інформації, що пропонується слухачеві, мовець наголошує на її загальновідомості, заповнюючи позицію модусного суб'єкта при авторизаційному предикаті лексемами типу ми, всі, всі ми, кожен. Наприклад: Всі знають: кожному, що призначено, потому приділ (М. Старицький); Кожен зна, що смерти не одперти (М. Вовчок); Ми всі добре знаємо, що жінки не вміють тримати таємниць (В. Земляк). Ці лексеми за своєю природою є виразниками узагальнення, так званими «кванторами всезагальності» [2, с. 83-85]. Використовуючи їх, мовець маніфестує належність до спільноти, чим підвищує свою авторитетність як автора повідомлення та посилює ефективність його висловлення. Водночас у реченнях узагальненого змісту може простежуватись вербальна актуалізація авторитетних джерел, які для загалу вже стали символом людського досвіду й мудрості. Наприклад: Адже й Христос говорить, що деяке сім'я мусить падати на камін (І. Франко); Адже добре старі люди говорять: чого замолоду навчишся, те потім як знайдеш (І.Франко). модусний зміст речення узагальнення

Здебільшого в реченнях узагальненого змісту модусний суб'єкт при експлікованому модусному предикаті лексично не виражається. Однак мовна компетенція дозволяє його передбачити, домислити в механізмі узагальнення. Наприклад: Дитячі сльози, кажуть, то вода (Н. Віргуш); Чарівницям, кажуть, треба всю свою силу віддавати (О. Кобилянська). Порівняймо: Всі кажуть, що дитячі сльози - це вода; Всі кажуть, що чарівницям треба всю свою силу віддавати.

З іншого боку, характерною особливістю речень узагальненого змісту постає імпліцитність авторизації. Загальновідома інформація, що міститься в них, подається об'єктивовано, абстраговано від автора, часто мовець вважає зайвим вербалізувати джерело й спосіб її отримання. Порівняймо:

Отже, вияв авторизації в реченнях узагальненого змісту узгоджується з тим, що мовець кваліфікує інформацію як загальновідому. При цьому позиції модусного суб'єкта та авторизаційного предиката заміщуються відповідними лексемами або ж не експлікуються.

Персуазивність - модусна категорія, за допомогою якої мовець кваліфікує повідомлене з погляду його достовірності. При цьому йдеться не про правдивість чи неправдивість як відповідність чи невідповідність об'єктивному стану речей, а про суб'єктивне ставлення мовця до інформації - його впевненість чи невпевненість у достовірності викладеного [3, с. 54]. Ця модусна категорія експлікується в структурі речень узагальненого змісту лексемами типу правда, звісно, справді, дійсно, які акцентують достовірність і впевненість у чомусь широкого загалу. Наприклад: Правда, що не спогадом, надією живем (Леся Українка); Звісно, правда очі коле (Л. Шевело); Ох, правда: не там щастя, де вінчаються, а там, де вірно кохаються (М. Старицький).

Модусна категорія персуазивності корелює з авторизацією, оскільки різні способи отримання інформації по-різному сприймаються в аспекті їх достовірності. Зокрема, «чуже» завжди постає як менш достовірне, ніж «своє», а тому авторизаційні показники цитованості часто є показниками негативної персуазивності - недостовірності [1, с. 92]. З огляду на це речення узагальненого змісту репрезентують своєрідний прийом мовного маніпулювання, до якого вдається мовець, щоб засвідчити достовірність загальновідомих істин і переконати в цьому слухача. Так, конструюючи речення, він приймає апріорну авторитетність джерела представленої в синтаксичній структурі інформації, яким виступає людська спільнота, попередні покоління. Водночас відсутність конкретного джерела, до якого можна апелювати, спонукає мовця акцентувати достовірність, правдивість, щоб слухач міг їй (а заодно йому) довіряти. Особливо чітко кореляція авторизації з персуазивністю простежується в тих випадках, коли модусні предикати позначаються лексемами правда, звісно та їх семантичними еквівалентами. При цьому спостерігаються два варіанти репрезентації такої кореляції:

1. персуазивні лексеми вживаються поряд зі словами, що експлікують джерело отримання інформації. Наприклад: Правильно люди кажуть: у двох господинь хата не метена, або у двох няньок дитина негодована (М. Вакалюк-Дорошенко); Правду говорять: з гарної дівки гарна й молодиця (Марко Вовчок) - визначаючи джерело інформації, мовець водночас акцентує її достовірність. Порівняймо: Кажуть люди, у двох господинь хата неметена, або у двох няньок дитина негодована; Говорять, з гарної дівки гарна й молодиця - мовець зосереджується лише на джерелі інформації;

2. персуазивні лексеми вживаються як контекстуальні синоніми слів знати, вірити тощо, вказуючи тим самим як на джерело інформації, так і на її достовірність. Наприклад: Мошка: «Громада теж, пане Степане, не без носа і не без мозку... Ой, ой! І без нас своїм розумом розсудить». Дехто: «Звісно громада великий чоловік» (М. Старицький). Порівняймо: Знаємо, громада - великий чоловік.

У реченнях, які реалізують узагальнення, своєрідно виявляють себе соціальні модусні категорії, що насамперед пов'язується зі статусом суб'єкта та об'єкта мовлення. Так, суб'єкт мовлення (мовець) доносить до адресата повідомлення про ситуацію, змістові компоненти якої мисляться узагальнено, що узгоджується з їх неактуалізованістю. Причому репрезентована ситуація, що осмислюється як загальновідома, на перший погляд становить для мовця зміст «чужої» інформації. Однак суб'єкт мовлення належить до загалу тих, яким ця сентенція відома. Відповідно, він мислить себе в складі соціуму, тобто спостерігається таке специфічне самовираження мовця, у якому він уявляє себе частиною генералізованої спільноти суб'єктів, що об'єднує його з будь-якими адресатами й об'єктами мовлення [4, с. 151]. Наприклад: Всі знають, що ніхто, крім Бога, не владний над життям (Ф. Бондарчук). Завдяки долученню мовця до широкого загалу значно посилюється впливовий потенціал речення узагальненого змісту.

Висновки. Таким чином, речення узагальненого змісту не мають визначальних особливостей структури та узгоджуються з різноманітними синтаксичними конструкціями. Натомість вагомим чинником для окреслення їх статусу є закономірності семантичної організації, зокрема й специфіка їх модусного змісту. Це дає підстави об'єднати «узагальнені конструкції» в один змістовий тип.

Література

1. Шмелева Т. Смысловая организация предложения и проблема модальности / Т. Шмелева // Актуальные проблемы русского синтаксиса. - 1984. - № 1. - С. 78-100.

2. Богданов В. Семантико-синтаксическая организация предложения / В. Богданов. - Л. : Изд-во ЛГУ, 1977. - 208 с.

3. Шинкарук В. Репрезентації модусних категорій у сучасній українській мові / В. Шинарук // Мовознавство. - 1999. - № 2-3.- 50-57.

4. Химик В. Категория субъективности и ее выражение в русском языке / В. Химик. - Л. : ЛГУ 1990. - 230 с.

Размещено на Allbest.ru