Гіперо-гіпонімічні відношення в українській музичній термінології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національного університету «Львівська політехніка»

Гіперо-гіпонімічні відношення в українській музичній термінології

Булик-Верхола С.З., доцент кафедри української мови

Анотація

У статті досліджено родо-видові відношення між українськими музичними термінами, з'ясовано типи опозицій між термінами, визначено особливості структури гіперонімів і гіпонімів.

Ключові слова: українська музична термінологія, гіперо-гіпонімічні відношення, гіперонім, гіпонім, типи опозицій.

Постановка проблеми

Сучасна українська музична термінологія - це відносно стабільна й закріплена традицією лексико-семантична система, що поступово вдосконалюється. Її безперервний розвиток зумовлений факторами суспільно-політичного, фахового й мовного характеру. Елементи музичної терміносистеми відповідають усім вимогам, які стосуються термінів будь-якої галузі знань: системності, тенденції до однозначності, точності, дефінітивності, експресивної нейтральності, короткості. Ці основні риси притаманні музичним термінам лише в межах свого термінологічного поля. Указівку на відповідне поле можна здійснити або екстралінгвальним шляхом (знайомство з ситуацією спілкування), або лінгвальним (контекст).

Музичне термінологічне поле розпадається на семантично вужчі об»єднання - тематичні групи, у кожну з яких уходять терміни зі спільною загальною ознакою. Підставою для виділення тематичних груп уважаємо логічні зв»язки між поняттями, які позначено музичними термінами.

Лексико-семантичні процеси, що відбуваються в музичній терміносистемі української мови, уже були предметом наукового зацікавлення С. Булик-Верхоли [1], З. Булика [2], О. Горбача [3] та інших науковців, проте гіперо-гіпонімічні відношення між музичними термінами української мови ще не досліджено.

Метою статті є з'ясування закономірностей і специфіки родо-видової організації української музичної термінології. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань: з'ясування семантичних зв'язків і типів опозицій між термінами, визначення особливостей структури гіперонімів і гіпонімів. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю простежити специфічні кореляції гіперо-гіпонімії в межах музичного термінологічного поля.

Виклад основного матеріалу дослідження

Гіперо-гіпонімія - «одна з найважливіших категорій, що формує термінологічні структури і є універсальним засобом тематичної організації конкретної терміносистеми» [4, с. 194]. Ю. Шерех зазначає, що терміни мають «чітко виявляти ґрадацію понять: де родове поняття, де видове» [5, с. 57]. М. Кочерган наголошує на фундаментальності родо-видових відношень, за допомогою яких «структурується словниковий склад мови. На основі гіпонімії лексичні одиниці об»єднуються в тематичні й лексико-семантичні групи і поля» [6, с. 269].

Гіперо-гіпонімічні відношення в музичній терміносистемі базуються на спільності категорійних ознак термінів, але ці терміни відрізняються ступенем конкретизації: гіперонім позначає родове, а гіпоніми - конкретні видові поняття, зміст видового поняття є ширшим за родове, а обсяг - вужчим.

У межах гіперо-гіпонімічної групи один термін позначає загальне родове поняття і є гіперонімом, кілька термінів виражають видові поняття і є гіпонімами. Значення гіпонімів містять більшу кількість семантичних компонентів, ніж значення гіперонімів, оскільки «терміни, які виражають поняття видового плану, містять весь той комплекс ознак, що становить значення терміна-виразника родового поняття, плюс деякі додаткові значеннєві ознаки» [4, с. 192]. Відповідно, терміни-гіпоніми, що виражають видове поняття, мають більшу кількість диференційних сем, ніж родовий термін.

Наприклад, гіперонім флейта зі значенням «духовий музичний інструмент» [7] набуває диференційної семи «форма й особливості конструкції» у гіпонімах поздовжня флейта й поперечна флейта і семи «висота звука» в гіпонімах флейта-прима, флейта-піколо, альтова флейта.

Складнішою є ієрархічна побудова від терміна тональність зі значенням «звуковисотне положення ладу» [7], що є гіперонімом до гіпонімів близька тональність, головна тональність і побічна тональність, у яких є диференційна сема «відхилення». Гіпонім (щодо терміна тональність) близька тональність є вже гіперонімом щодо термінів тональність першого рівня спорідненості, тональність другого рівня спорідненості, тональність третього рівня спорідненості, де набуває семи «ступінь спорідненості».

Із парадигматичного погляду родо-видові відношення характеризуються двома типами опозицій:

1) привативні опозиції - протиставлення гіперонімічного й кожного гіпонімічного значення за відсутності чи наявності розрізнювального семантичного компонента. Наприклад, гіперонім інтервал протиставляється кожному з гіпонімів (прима, секунда, терція, кварта, квінта, секста, септима, октава, нона, децима, ундецима, дуодецима, терцдецима, квартдецима, квінтдецима, подвійна октава) відсутністю диференційної семи «відношення двох звуків за висотою»;

2) еквіполентні опозиції - протиставлення одне одному всіх співгіпонімів за змістом розрізнювального компонента значень. Наприклад, протиставлення всіх названих гіпонімів (прима, секунда...). Т. Панько, Г Мацюк, І. Кочан зазначають, що гіперо-гіпонімічні відношення виникають унаслідок розвитку синтагмозначень гіперонімів або шляхом актуалізації їхніх парадигматичних значень. Гіпонімічна парадигма є універсальним засобом ієрархічної організації певного тематичного угруповання, відбиваючи взаємозалежність між родовим і видовим поняттями, що є «вищою формою відображення в свідомості людини суті явищ, понять, і в них акумульований увесь теоретичний досвід, набутий конкретною наукою» [4, с. 194].

Семантичний бік слова є складним явищем, оскільки система мови виявляється в таких аспектах значень, якими вони відрізняються одне від одного. Тому значення та важливість компонентів тією чи іншою мірою будуть залежати від їхнього місця в лексико-семантичній парадигмі, а також від значень синтагматично пов'язаних із ними слів. Системний підхід до термінології вимагає виокремлення всіх одиниць, що утворюють систему, і відношень між словами і групами слів на основі спільності або протилежності їхніх значень [8, с. 70].

Музична термінологія української мови, як і інші термінологічні системи, характеризується багатоступеневістю семантичної організації, яка виявляється в тому, що один і той самий термін може виступати і як гіпонім, і як гіперонім, залежно від рівня розгляду.

Беручи до уваги обсяг поняття, розглянемо гіперо-гіпонімічні відношення на прикладі тематичних груп музичних термінів.

У групі «музичні інструменти» родовим поняттям є музичні інструменти.

Згідно із системою класифікації музичних інструментів Еріка фон Хорнбостеля і Курта Закса, яку вперше було опубліковано в 1914 р. в німецькому журналі “Zeitschrift fur Ethnologie” й узято за основу в сучасному українському музикознавстві, можна виділити, залежно від джерела звука, такі групи [7, с. 167-168; 9, с. 77]:

1. Ударні ділять за джерелом звука на дві підгрупи: а) ідіофони - джерелом звука є коливання самого тіла інструмента (дзвін, ксилофон, трикутник, тарілки, кастаньєти, маракаси, гонг); б) мембранофони - джерелом звука є коливання натягнутої мембрани, по якій б'ють руками або спеціальним приладом (барабан, литаври, тамтам).

Щоправда, термін ударні музичні інструменти варто вважати невдалим у системі видових понять, адже в цьому випадку відбувається змішування видової й підвидової ознаки, бо удар є способом звукодобування, а не джерелом звука, крім того, ударними можуть бути і струнні, й електронні музичні інструменти. Отже, термін ударні інструменти потрібно вживати при виділенні підвидів.

2. Струнні (хордофони) - джерелом звука є коливання натягнутої струни (або кількох струн). Залежно від способу, яким музикант видобуває звук зі струни, розрізняють такі підвиди: а) щипкові - струну щипають пальцем або спеціальним приладом (арфа, лютня, гуслі, бандура, торбан, домра, мандоліна, балалайка); б) смичкові - звук видобувають за допомогою смичка (скрипка, альт, віолончель, контрабас); в) ударні - по струні б'ють паличками або молоточками (цимбали); г) ударно-клавішні (клавікорд, фортепіано); д) щипково-клавішні (клавесин); е) фрикційні (колісна ліра).

3. Духові (аерофони) - джерелом акустичних коливань є стовп повітря, замкнений у резонансному просторі стовбура інструмента. Залежно від способу, яким виконавець викликає коливання стовпа повітря, аерофони ділять на такі підвиди: а) флейтові (окарина, блок-флейта, сопілка, най, флейта Пана, оркестрова флейта); б) язичкові - коливання повітря викликає тростина, яка починає вібрувати під тиском повітря. Розрізняють язичкові з однією тростиною (кларнет і саксофон) та подвійною (гобой, фагот, зурна); в) флейтово-язичково-клавішні - зі складною механікою (орган, акордеон, баян); г) мундштукові - коливання створюють губами, які прикладають до мундштука (труба, тромбон, валторна, ріг, трембіта).

Ця класифікація духових інструментів більш послідовна, ніж поділ на дерев'яні (флейта, гобой, кларнет, фагот) і мідні (валторна, труба, тромбон, туба), бо тут розглядаємо той самий принцип виділення підвидів - спосіб звукодобування. Терміни дерев'яні та мідні не завжди правильно вмотивовані. На ранніх етапах свого розвитку ці інструменти, за винятком саксофона, виготовляли виключно з дерева, тому й були названі дерев»яними. Деякі з них і нині частково виготовляються з дерева (кларнет, гобой, також народні інструменти), інші ж, як правило, з металу. Саксофон, хоча й виготовляли від моменту винайдення (1841) з металу, також належить до групи дерев'яних через подібність принципу гри.

4. Пневматичні (орган, волинка).

5. Язичково-пневматичні (акордеон, баян, концертина, фісгармонія).

6. Електричні - зі спеціальним пристроєм для підсилення звука (електрогітара, електродомра).

7. Електронні - джерелом звука є електронні пристрої (синтезатор, хвилі Мартено, електронне піаніно).

У групі «назви співацьких голосів» родовим є поняття співацький голос, видовими - чоловічий, жіночий, дитячий голоси (за фізіологічними ознаками); підвидовими - для чоловічого: тенор, баритон, бас, для жіночого: сопрано, альт, для дитячого: високий, середній, низький голоси (за обсягом звуків); груповими - ліричний, драматичний, лірико-драматичний (за характером звучання).

У групі «професії, спеціальності, амплуа» родовим є поняття музикант, видовим - виконавець, композитор, музикознавець (за характером занять). Підвидовим для поняття виконавець є інструменталіст і вокаліст. Груповими для поняття інструменталіст є піаніст (підгрупові - піаніст-соліст і акомпаніатор), струнник (підгрупові - скрипаль, альтист, віолончеліст та ін.), духовик (підгрупові - фаготист, кларнетист, сопілкар та ін.),ударник (підгрупові - бубніст, перкусист та ін.).

У групі «назви музичних колективів» родовим є поняття музичний колектив, видовим - вокальний, інструментальний колектив (за способом звукодобування), підвидовим - оркестр, хор, ансамбль (за кількістю елементів, що входить у ціле), груповим - симфонічний, духовий, камерний, естрадний оркестри; чоловічий, жіночий, мішаний хори (за характером елементів, що входять у ціле).

Гіперо-гіпонімічні зв'язки в українській музичній термінології мають різноманітний арсенал формальних засобів вираження. У складених термінах-гіпонімах диференційна ознака, яка розрізнює ці одиниці, уводиться означенням до опорного компонента, унаслідок чого відбувається звуження значення: терція - мала й велика терція, лад - натуральний, гармонічний, мелодичний, іонійський, дорійський, фригійський, лідійський, міксолідійський, гіполідійський, гіпоіонійський, гіпоміксолідійський, гіподорійський, гіпоеолійський, гіпофригійський лади.

музичний термін гіперонім

Висновки

Аналіз музичних термінів засвідчує, що головними функціями гіпонімів у термінологічних системах є систематизація термінів і тлумачення значень. М. Лисякова зазначає, що ці функції реалізуються в термінології у двох прийомах, таких як узагальнення, тобто звернення до родового поняття, і конкретизація за допомогою ознаки видової відмінності [10, с. 17].

Отже, дослідження засвідчило важливість гіперо-гіпонімічних відношень в українській музичній термінології, вони зумовлюють ієрархічний характер терміносистеми, забезпечують чітке розмежування понять, сприяють збагаченню терміносистеми. За принципом виділення гіперо-гіпонімічних відношень можна класифікувати й терміни інших тематичних груп.

Варто зауважити, що виділення родових, видових, підвидових, групових ознак не завжди послідовно проводиться в музичній термінології. Це свідчить про те, що необхідно ще раз переглянути класифікації музичних понять і створити логічні й стрункі класифікації. Перспективою подальшого дослідження є розроблення тематичної ієрархічної класифікації музичної терміносистеми української мови на основі вивчених гіперо-гіпонімічних відношень між термінами.

Література

1. Булик-Верхола С.З. Лексико-семантична характеристика української музичної термінології / С.З. Булик-Верхола // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». - 2010. - № 675. - С. 68-71.

2. Булик З.В. Лексико-словотвірна будова бойківських і гуцульських назв музичного інструментарію / З.В. Булик // Культура і побут населення Українських Карпат. - Ужгород, 1973. - С. 216-223.

3. Горбач О. З історії української церковно-музичної термінології / Горбач. - Мюнхен, 1965. - 40 с.

4. Панько Т.І. Українське термінознавство: [підручник] / Т.І. Панько, М. Кочан, ГП. Мацюк. - Львів: Світ, 1994. - 216 с.

5. Шерех Ю. Нарис сучасної української літературної мови / Ю. Шерех. - Мюнхен: Молоде життя, 1951. - 402 с.

6. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: [підручник] / М.П. Кочерган. - 2 вид., випр. і доп. - К.: Академія, 2006. - 464 с.

7. Юцевич Ю. Музика. Словник-довідник / Ю. Юцевич. - Тернопіль: Богдан, 2003. - 352 с.

8. Теглівець Ю. Особоливості родо-видових відношень складених термінів із семою «вода» / Ю. Теглівець // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». - 2013. - № 756. - 154 с. - С. 70-73.

9. Лебедев В.К. Словник-довідник з інструментознавства: [навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів] / В.К. Лебедев. - Вінниця: Нова книга, 2010. - 164 с.

10. Лысякова М.В. Гипонимия в русском языке: автореф. дисс. ... канд. филол. наук: спец. 10.02.01 «Русский язик» / М.В. Лысякова. - М., 1986. - 24 с.

Размещено на Allbest.ru