Виникнення мови і мислення первісних людей

Размещено на http://allbest.ru

Виникнення мови і мислення первісних людей

Походження мови як засобу спілкування і виникнення конкретних мов - дві самостійні проблеми, не пов'язані одна з одною. Кожна з них має своєрідний об'єкт дослідження: перша ставить завдання - з'ясувати, як люди почали говорити, друга - коли, де і в якому вигляді сформувалася та чи інша конкретна мова. У з'ясуванні того, як виникла у людей потреби спілкуватися, не можна спиратися на знання історії виникнення різних конкретних мов, якими б давніми вони не були. Це й зрозуміло, адже історія мертвих (відомих за пам'ятками) чи живих мов нараховує всього кілька тисячоліть. Від часу ж зародження людської мови нас відділяє щонайменше кілька десятків тисяч років. З цього можна зробити висновок, що від "первісної" мови ніяких реальних залишків, що підлягали б прямому вивченню, немає.

Археологи та антропологи, розкопуючи давні стоянки і поховання, знаходячи кістки і черепи первісних людей, не відкопали і не зможуть "відкопати" "первісну" мову з огляду на те, що вона не зафіксована писемністю, адже письмо з'явилося на значно пізніших стадіях розвитку людства. Установити ж звукове оформлення, набір слів і граматичну будову "первісної"' мови без історичних мовних даних неможливо.

Щодо конкретних мов, то їх історія встановлюється за писемними пам'ятками, що дійшли до наших часів. На основі їх вивчення вчені одержують більш-менш точні відомості про час, місце і про звукові, словесні і граматичні ознаки давнього періоду формування конкретної мови. Усім цим, тобто виникненням і шляхами розвитку конкретних мов, займається часткове мовознавство. Загальне ж мовознавство, яке пов'язує своє завдання з розв'язанням проблеми походження мови як засобу спілкування, не прагне встановити час. місце і особливості "первісної" мови. Воно ставить мету - виявити умови, завдяки яким могла зародитися і зародилася мова, інакше: що викликало потребу в передачі одне одному думок.

Історія мовознавства засвідчує: людство здавна цікавилося тим, як виникла мова, що зумовило появу різних гіпотез. їх розгляд становить певний інтерес.

Проблема походження звукової мови є складовою частиною більш загальної проблеми - проблеми походження людини і водночас мислення. Це означає, що, спираючись на дані ряду наук, що вивчають людину і людське суспільство, процес зародження людської мови слід віднести до часу формування людини, який тривав мільйони років.

Природно, що процес еволюції удосконалення знарядь охоти і праці пов'язаний з боротьбою за виживання. У протистоянні силам природи з допомогою виготовлених знарядь праці й охоти згуртовувався первісний колектив, частішали випадки взаємної підтримки і стала ясніше усвідомлюватися корисність спільних дій для кожного окремого члена племені. Так праця зумовила розвиток спільної діяльності: з'явилася потреба щось сказати одне одному. На цій стадії розвитку людини стався великий стрибок у розвитку мозку: дослідженням викопних черепів доведено, що у неандертальців мозок був удвічі більший, ніж у пітекантропів (і в три рази більший, ніж у горили), що й дало роду Homo можливість еволюційного домінування 1,5-2 мільйони років тому. До того ж, як свідчить вивчення знарядь цієї епохи, неандерталець працював правою рукою, що дозволяє припустити появу ознак асиметрії лівої й правої частин мозку. Це дає змогу погодитися з думкою про те, що в неандертальців уже була мова. На зміну неандертальців в епоху пізнього палеоліту (приблизно 40 тисяч років тому) приходить неоантроп. тобто нова людина, або Homo sapiens (людина розумна). Вона вже вміє виготовляти складене знаряддя (наприклад, сокиру й рукоять), чого не було в неандертальців, володіє багатокольоровим наскельним живописом. Важливо також те, що будова і розміри черепа в нього принципово не відрізняються від сучасної людини. У цю епоху завершується становлення звукової мови як повноцінного засобу спілкування, засобу формування понять.

Потреба в спілкуванні створила свій орган: нерозвинені гортань і глотка мавпи перетворилися поволі в розвинений орган мовного апарата: органи рота поступово навчилися вимовляти один членороздільний звук за одним. Отже, та праця, що створила саму людину, створила і людську мову, яка матеріалізувала мислення. Минули сотні тисяч років, поки виникли мовні нейронні центри, не залежні від примітивних емоцій, ті нейронні центри в корі мозку, що до сьогодні зберегли нейронну структуру і керують нашим мовленням. Далі ж у процесі паралельного розвитку мови і мислення диференціювалися і концепції мислення (тобто розуміння певних явищ або процесів) і форми мови.

Такими були природні умови, які забезпечили виникнення людини і людського суспільства, однією з невід'ємних ознак якого на всіх етапах його існування була і є мова - форма мислення. Звідси й розуміння мови як суспільного явища, яке виникло в суспільстві, існує в суспільстві для задоволення його потреб і розвивається в суспільстві разом з прогресивними змінами в житті суспільства.

У сфері первісної культури потужним стимулом стало виникнення мислення та промови. Йдеться виник як у відповідь необхідність передачі від однієї члена колективу до іншого: під час навчання в оволодінні новими технічними навичками, взаємодії на мисливстві та при тривалих пересуваннях, під час виборів маршрутів і місць полювання, спільну оборону.

Розвиток мови йшло паралельно збільшення обсягу інформації та сприяли їх акумуляції і передачі. Нагромаджувався досвід, сопоставлялись причини слідства явищ, узагальнювалися і систематизувалися спостереження. Передусім що це знання про довкілля. Эмпирически накопичувалися зачатки фізичних знань.

З палеоліту освоюється і мінералогія. Вже неандерталець знав безліч порід каменю, а доенеолиту людина опанував способами обробки майже всіх відомих мінералів, зокрема і мідних руд і метеоритного заліза. Змустьерской епохи освоюються фарби - вохра, двоокис марганцю, вводяться методи їхнього розведення і нанесення різні матеріали.

Розвиток отримали такі галузі знання, як медицина, фармакологія, токсикологія. Мезолитические медики виробляли трепанацію черепа і ампутацію кінцівок, в неоліті використано і психотерапію, і фітотерапію.

Біологічні знання проявилися на ранніх етапах історії всього людства. З мезоліту ці знання сприяли доместикації тварин, селекції - штучного відбору найкорисніших порід свійських тварин. Знання властивостей різних рослин - їстівних, неїстівних, талановитими в культивации і здатних наводить мезо-неолитическое населення до землеробській культурі.

Математика починається й у палеоліті. Свідченнями рахункових операцій на палеоліті стали знахідки дрібної пластики і прикрас зі знаками і розписи в печерах.

У період палеоліту відходять і знов витоки астрономічних знань. Дослідження дрібної пластики, орнаменту, мальовничих зображень в печерах продемонстрували знайомство палеолітичних людей зі зоряним небом, з закономірностями руху Місяця, Сонця, Юпітера. За підсумками цих знань створювалися календарі.

Розвиток астрономічних знань у наступні епохи призвело до появи складніших календарів, які відзначають фази звернення світил відвідин Місяця й Сонця. “Обсерваториями” стоунхендж Британії, ірондели Центральної Європи. Найбільш знаним вважається Стонхендж. Мети - камені та ямихенджа служили визначення місячних і сонячних сходів, для виміру сезонів, півріч, року, для обчислення сонячних затемнень.

Проблема створення мови спілкування всіх людей земної кулі складна. Але від цього вона не стає не потрібною для науки. Для її позитивного розв'язання необхідні спеціальні дослідження. Вони здійснюються нині представниками різних мовознавчих напрямів.

Первісна стадія общини

Положення про первісне стадо як про початковий етап первісного суспільства є значною мірою теоретичним. Однак на думку більшості вчених, основним типом об'єднання найдавніших гомінідів була праобщина (первісне стадо).

На початкових етапах первісного суспільства, в епоху первісного стада, зберігались іще немало пережитків тваринного стану. Найхарактернішим є те, що в ту епоху на відміну від інших, мінялась не тільки техніка знаряддя, господарське відношення, але й сам фізичний тип людини.

Початок епохи праобщини, очевидно, збігається з виділенням людини з тваринного світу й утворенням суспільства та з появою свідомо застосованих знарядь праці. Кінцевою межею епохи праобщини була поява «готового» людського суспільства - родового ладу.

Найбільш ранні гомініди - афарські австралопітеки - жили невеликими ізольованими популяціями. Вони займалися збиральництвом і полюванням, використовуючи при цьому перші примітивні знаряддя праці природного походження - камені, палиці, кістки тварин. Більш високий рівень соціальної організації демонструють олдувайські габіліси, які були вже, мабуть, не стільки збирачами, скільки мисливцями. Вони створили власне першу «людську» археологічну культуру - олдувайську.

Новий етап у прогресі суспільних відносин пов'язаний з появою архантропів. Саме в ашельську епоху виникає мова, здатність узагальнювати результати емпіричних спостережень. Значно ускладнюється трудова діяльність, знаряддя праці набувають визначених форм. Згідно з результатами розкопок у печері Чжоукоудянь, архантропи широко застосовували вогонь для приготування їжі й обігрівання.

Давнє людство, від якого до нас дійшли давньопалеолітичні пам'ятки, жило окремими первісними стадами. Кожна група, вірогідно, нараховувала 10 - 30 чоловік, кругозір її був досить обмеженим, навряд чи вона вступала в якісь відносини з іншими групами. Праця, виготовлення знарядь, колективне виробництво - основна відмінність цих первісних людських груп від стад тварин.

Життя праобщини, найімовірніше, не було життям збирачів і мисливців, що безладно пересувалися з місця на місце. Розкопки в Чжоукоудяні малюють картину осілого життя протягом багатьох поколінь. Багатство четвертинної фауни давало змогу довго користуватися кормовою територією , а значить, займати постійне житло - вдало розміщені й зручні навіси та печери.

Можна припустити, що дуже повільно й поступово всередині первісного стада розвивався найпростіший, природний розподіл праці в залежності від особливостей статі. Спочатку чоловіки та жінки, очевидно, займались однією і тією ж працею, в рівній мірі беручи участь в полюванні та збиральництві. Але в мустьєрську епоху всередині первісного стада полювання поступово почало концентруватись в руках чоловіків. В той час, як збиральництво повністю залишалось в руках жінок. Слід зазначити, що саме мисливство було прогресивнішою галуззю господарства, яка великою мірою визначала розвиток первісних людських колективів. Об'єктами мисливства залежно від фауни того чи іншого регіону були й різні тварини. В тропічній зоні - гіпопотами, тапіри, антилопи, дикі бики, іноді слони тощо. На півночі - коні, олені, вепрі зубри, іноді - печерні ведмеді і леви. У високогірній зоні - гірські козли. Полювання на великих тварин, особливо на тих з них, які трималися стадами, важко уявити собі якимось іншим, крім загінного. Полювання на великих тварин було тією формою трудової діяльності, яка найбільше стимулювала зростання організованості праобщини, змушувала її членів дедалі тісніше згуртовуватися в трудовому процесі, демонструвала їм силу колективізму.

Можна припустити, що на ранніх етапах розвитку первісного стада не було якихось шлюбних заборон, яких-небудь позитивних соціальних норм,які б регулювали статеві відносини. Але невпорядковані статеві стосунки не виключали існування тимчасових і постійних шлюбних пар, які виникали й розпадалися в залежності від бажань як тої так і іншої сторони. Ніяких соціальних норм, які б регулювали створення і розпад подібних шлюбних пар, не було. З такого первісного стану невпорядкованих статевих відносин, вірогідно, ще на ступені давнього палеоліту(можливо в мустьєрську епоху) став поступово виникати груповий шлюб. Він ні в якому разі не виключав шлюбних пар, щоправда цей зв'язок легко було розірвати. Більш того, можна припустити, судячи з порівняльного етнографічного матеріалу, що переважали саме такі шлюбні пари, які в той же час мали право на групове шлюбне спілкування, яке здійснювалось лише в окремих випадках.

Багато радянських вчених вважає, що праобщина як початкова форма суспільної організації могла виникнути лише внаслідок розчинення в ній зоологічних сімей і взаємної терпимості дорослих самців, тобто встановлення невпорядкованих, нерегламентованих статевих стосунків, або проміскуїтету. Проте є й інший погляд, за яким праобщина успадкувала від попередніх тваринних об'єднань гаремну сім'ю з властивою їй зоологічною регламентацією статевого життя. Коли це так, то праобщина мала складатися з кількох гаремних об'єднань, що час від часу перегруповувалися внаслідок смерті їх вожаків, бійок за жінок тощо, і які взагалі були менш сталі, ніж сама праобщина. Тому потреби розвитку праобщини дедалі більше вимагали приборкання тваринного егоїзму в статевій сфері.

Завершальний етап існування первісного стада припадає на добу мустьє, в надрах якої, на думку багатьох науковців, зародився родовий лад. Прихильники цієї точки зору наголошують, що колективи неандертальців переходили до осілого способу життя, навчилися будувати житла, опанували складні прийоми колективного полювання й виготовлення знарядь праці. У цю епоху з'являються перші поховання, зародилася релігія. Можливо, почав формуватися характерний для родового ладу інститут екзогамії. Родовий лад, однак, остаточно переміг у верхньому палеоліті. До початку пізнього палеоліту більшість дослідників відносять уже сформоване людське суспільство, однією з основних ознак якого була первісна(родова) община.

Перехід від давнього палеоліту до пізнього, від первісного стада до родової общини не можна розуміти схематично, спрощено. В мустьєрську епоху повільно, поступово, в різних формах визрівали елементи пізньопалеолітичної техніки і культури. Таким же чином в первісному стаді визрівали елементи родового ладу. Мустьєрська епоха не була відділена від пізнього палеоліту непроходимою гранню. Тут йшов складний процес довготривалого визрівання передумов переходу до наступного стану. Значна частина радянських антропологів, археологів і етнографів розглядає цей перехід як стрибок в розвитку первіснообщинного ладу. Цей перехід є стрибком тільки в філософському значенні цього слова. Стрибок був підготовлений щонайтривалішим поступовим розвитком і зайняв у різних груп людей не одне тисячоліття.

Вище вже зазначалося, що полювання і збиральництво в рівній мірі були тими заняттями, які забезпечували первісну людину продуктами харчування. Проте полювання, на відміну від збиральництва. Мало свої переваги у плані соціалізації людини, розвитку соціальних стосунків у праобщині. Крім того, на відміну від збиральництва, збільшення надійності і продуктивності полювання неможливе без вдосконалення зброї.

Саме необхідність збільшення продуктивності полювання, його ефективності й надійності в забезпеченні первісних людей калорійною їжею зумовлювала поступовий прогресивний розвиток знарядь праці, зокрема мисливської зброї. Мисливство потребувало переважно спільних, узгоджених дій колективу, що вело до його згуртування й, безперечно, сприяло виникненню досконаліших засобів комунікації, передовсім мови. Великі зрушення в розвитку виробництва спричинили не менш великі зміни в організації суспільства.

Зростання технічної озброєності людини в її боротьбі з природою створило умови для існування відносно сталих господарських колективів. Та водночас ця боротьба вимагала ефективного використання, наступності й дальшого вдосконалення знарядь праці і трудових навичок. Праобщині з її відносно аморфною несталою структурою це завдання було не під силу, тому вона неминуче мала поступитися місцем тривкішій формі суспільної організації. мова суспільство граматичний праобщина

Первісне стадо було дуже примітивною і застійною суспільною організацією. В праці людей залишилось немало пережитків інстинктивного. Первісне стадо було ендогамною групою(шлюбні відносини здійснювалися всередині нього, між родичами). Однак розвивались і шлюбні заборони; первісне стадо приборкувало зоологічний індивідуалізм. В результаті подальшого розвитку заборон шлюбів між родичами ендогамне первісне стадо розпалося на декілька екзогамних родів, шлюби всередині яких були заборонені. У питанні про походження екзогамії існує багато різних теорій, жодна з яких не є загальновизнаною. Так О.М. Золотарьов та С.О. Токарєв пов'язують виникнення екзогамії з прагненням мустьєрських праобщин подолати свою початкову замкнутість і встановити господарські контакти з сусідніми праобщинами.

Дочірні роди не розривали зв'язку між собою і далі становили дві особливі половини племені, що їх Морган назвав фратріями. З приводу виникнення екзогамії цікава гіпотеза С.П. Толстова, яка зводиться до того, що суспільно нерегульовані статеві відносини в первісному стаді мали супроводжуватись безперервними конфліктами, що гальмували господарську діяльність колективу. Поступово вводячи екзогамію, примітивне людське суспільство намагалося взагалі заборонити статеве спілкування в рамках свого господарського колективу. Цю теорію також підтримує Ю.І.Семенов. Він спирається на численні етнографічні приклади існування звичаїв припинення статевих стосунків на періоди інтенсивного полювання.

Материнський рід являв собою групу людей, пов'язаних узами спорідненості і спільним походженням. Ряд обставин визначив характер цієї організації.

По-перше, при надзвичайно низькому рівні розвитку ранньопалеолітичного суспільства ледве чи не єдиною реальною основою для зміцнення соціальних зв'язків були стихійно виниклі узи природного, кровного споріднення.

По-друге, можна припустити, що при невпорядкованості статевих стосунків відносини спорідненості мали встановлюватися за матір'ю.

По-третє, найстабільнішою частиною тодішніх колективів були жінки, що відігравали велику роль у всіх галузях господарського життя й виняткову роль у піклуванні про дітей, підтримуванні вогню, провадженні домашнього господарства. Внаслідок усього цього першою впорядкованою формою організації суспільства, що безпосередньо змінила праобщину, мабуть, був колектив родичів, пов'язаних спільним походженням по материнській лінії, тобто материнський рід.

Найважливішими ознаками роду були екзогамія (заборона шлюбів всередині роду), а також спільне господарство, яке вели члени роду, що разом трудилися і разом жили в великих общинних будинках або в групах малих жител. Шлюб був зазвичай матрилокальним(чоловіки переходили в рід до своїх жінок). Найбільш характерна для материнського роду форма сім'ї - парна сім'я, - легко розривний шлюбний союз, що розвився з групового шлюбу і нерідко поєднувався із його пережитками. Домашнє господарство велося колективно, основні знаряддя праці, мисливські і рибальські угіддя знаходились в загальній власності всього роду або частіше якихось його більш малих підрозділів, рід наслідував майно своїх родичів, і через це господарські функції парної сім'ї могли мати тільки другорядне значення, домашня праця жінок носила значною мірою суспільний характер.

Можна також припустити, що найдавнішою формою материнського роду була дуальна організація, в якій два екзогамних роди були пов'язані один з одним і представляли собою зародок племені. Тут господарював екзогамний дуально-родовий груповий шлюб, із якого, вірогідно, в результаті подальшого розвитку шлюбних заборон виникла парна сім'я.

Виникнення на стадії переходу від раннього до пізнього палеоліту родового ладу посередньо підтверджується деякими археологічними даними. На оріньякських стоянках СРСР виявлено залишки величезних колективних жител, будівництво і використання яких могло бути пов'язане лише з діяльністю міцно згуртованих виробничих колективів. Деякі з цих жител в деталях нагадують відомі етнографії оселі материнських родових колективів, зокрема так звані довгі будинки ірокезів. До цього ж часу належать багато знахідок, що дають певні підстави твердити про зародження материнського визначення споріднення. Це - оріньякські і солютрейські жіночі статуетки з підкресленими ознаками статі, так звані верхньопалеолітичні «Венери»

Таким чином, первіснообщинний лад пройшов шлях від стихійного й обмеженого за своїм змістом до спеціально організованого .Його зміст і методика поглиблювалися і розширювалися в наступних суспільно-економічних формаціях.

Література

1. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. - К. - Одеса, 1991

2. БаландинР.К., БондарєвЛ.Г. Природа і цивілізація. -М.: Думка, 1988.

3. Ємельянов Ю. Народження і смерть цивілізацій. М.: Віче. 1999

4. С.Сегеда «Основи антропології»; Київ; «Либідь»; 1995р.

Размещено на Allbest.ru