Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський університет імені Бориса Грінченка

Університетський коледж

Циклова комісія викладачів української мови, літератури і культури

Індивідуальне навчально-дослідне завдання з дисципліни «Коректура»

на тему: «Порівняльний аналіз зарубіжного та вітчизняного коректурного процесу»

Студентки:

Групи 2ВСмс-1-11-4ОД

Приліпко Діани Геннадіївни

Викладач:

Ярошенко Роман Васильович

Київ - 2013

Зміст

• Розділ 1. Поняття та історія коректури
• 1.1 Історичні відомості про мистецтво коректурного ремесла
• 1.2 Ознайомлення з коректурою, зокрема з професією коректор
• Розділ 2. Положення зарубіжного коректурного процесу
• 2.1 Ознайомлення з положенням зарубіжної коректури
• Розділ 3. Стан вітчизняної коректури
• 3.1 Історія розвитку та особливості вітчизняної коректури
• 3.2 Стан сучасної коректури в Україні
• 3.3 Видавництво «Дніпро» та «Українське Народознавство»
• 3.4 Вартість коректури тексту
• Висновок
• Література


Вступ

У своєму науково-дослідному завданні хочу порівняти два періоди коректурного процесу вітчизняного і зарубіжного. Сьогодні коректура вже не така «молода» справа, сьогодні це вже зріла вітка редакційно-видавничого процесу.

Темою навчально-дослідного завдання є опис і зіставлення двох ланок коректури: вітчизняної і зарубіжної.

Мета: показати різницю між роботою вітчизняних коректорів і зарубіжних.

Завдання роботи: особливості коректурного процесу в Україні (Росії) і закордоном, охарактеризувати, порівняти роботу.

Об'єкт дослідження: сукупність робочих нюансів, особливостей роботи, продуктивність, досконалість кожного з процесів.

Предмет дослідження: сукупність інформаційних джерел.

Структура дослідження обумовлена метою та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, трьох підрозділів, вступу та списку використаних джерел (7 позицій). Загальний обсяг роботи - 15 сторінок, з яких 10 сторінок містять основний текст.

Розділ 1. Поняття та історія коректури

Коректура з'явилася одночасно із винаходом друку. Про це можна здогадатись, спостерігаючи високу якість набору стародруків. Коректура -- ровесниця видавничої справи. Коректування (як виправлення будь-яких написів) з'явилося з появою писемності. У видавничій справі протягом тисячоліть відбувалися кардинальні зрушення: змінювалися не тільки системи письма, а й видавничі матеріали (глина, папірус, пергамент, папір), форми видавничої продукції (дощечки, сувій, кодекс); удосконалювалися способи відображення інформації (рукопис, друк на гутенбергівському верстаті, подальший розвиток техніки і, відповідно, основних і спеціальних видів друку). А з поступом усієї видавничої справи, звісно, розвивалися і прийоми виправлення помилок у виданнях.

Професія виправляча (коректора) була відомою вже у Давньому Римі: в тамтешніх книжкових магазинах працювали люди, котрі за окрему платню виправляли замовнику текст придбаної книги.

У Високому Середньовіччі у руських скрипторіях працювали справники. Вони «справлялися» з раніше виконаними копіями книжки, яку потрібно було переписати (тому й називалися справниками). Зіставляючи її варіанти, справники обирали найоптимальніший, що ставав основним, а решту різночитань виписували на берегах книжки. Тож завдання справників були багатогранними: крім власне коректорської роботи, вони виконували ще й редакторську і текстологічну.

1.2 Ознайомлення з коректурою, зокрема з професією коректор

У XVIII ст. європейські віяння далися взнаки також у тому, що по друкарнях України поширилася назва професії «коректор». Коректор - це фахівець, який перевіряє орфографію і пунктуацію в текстах газет, журналів, книг. Його завдання - виправлення помилок різного роду, виловлювання за допомогою словників і енциклопедій різних друкарських помилок. До коректора в засобах масової інформації рукопис потрапляє вже після редагування, він стежить, щоб дотримувалося загальноприйняте скорочення слів, оформлення таблиць, посилань; погоджує з редактором відзначені стилістичні погрішності. Коректор у друкарні звіряє відтиски з оригіналом і при необхідності виправляє помилки і технічні недоліки (невитриману відстань між буквами або рядками, не протягнуті в пресі букви або слова, довжину рядків, абзаци). Окрім видавництва посада коректора віддавна «прописалася» також у друкарні. Солідне поліграфічне підприємство, яке дбає про високу репутацію серед постійних і нових замовників, прагне мати в себе представника цих редакторських професій, щоб уникнути можливих помилок на завершальному етапі виготовлення видавничого продукту.

Коректура - чи не найконсервативніша царина видавничої практики, що зумовлюється, з одного боку, нормуванням літературної мови, а з іншого -- побутуванням цілої низки офіційних документів, спрямованих на регламентацію редакційно-видавничого процесу.

Розділ 2. Положення зарубіжного коректурного процесу

У часи Відродження, як і в часи рукописної книги, тексти виправляли не професіонали-коректори, а найосвіченіші люди, з глибокою мовною підготовкою. Втім, це явище можна зауважити й в усі подальші століття. Наприклад, у XVIII ст. у Великій Британії коректурою займалися такі знаменитості, як письменник О. Голдсміт і літературознавець С. Джонсон. Однак, підкреслимо: зародження друкарства призвело до формування видавничих і друкарських спеціалізацій, і в тім числі й коректорської. Так, Альд Мануцій (1449-1515), засновник т.зв. «Нової Академії», зібрав 30 найкращих учених сучасності, які виправляли помилки у середньовічних списках текстів античної класики. До їхніх обов'язків входила й коректура, і це великою мірою забезпечило досконалість альдин -- видань Альда Мануція. Тому прийнято вважати, що цей венеціанський видавець стояв біля витоків коректури.

В епоху Відродження книга стрімко поширилися в Європі, стала доступною широким верствам населення. Американські дослідники Д. Брайант і С. Томпсон стверджують: На початок XVI ст. в Західній Європі існувало понад 250 друкарських майстерень, що випускали понад 35 тис. різноманітних видань загальним накладом від 15 до 20 млн примірників.

Такий розмах молодої друкарської справи визначив потребу у сотнях видавничих працівників, а значить і коректорах. У цей час посилюються і фахові вимоги до них. Наприклад, у Франції бажаючий вступити до ремісничого цеху друкарів повинен був не менше чотирьох років ходити в учнях і не менше трьох років попрацювати за обраним фахом (складача, коректора тощо), також вивчити грецьку і латинську мови, знатися на нормах моралі та релігії.

З початку XVII ст. розпочалося теоретичне осмислення коректорської професії: у 1608 р. латинською мовою вийшла перша книжка з коректури -- «Ортотипографія» («правильне друкування»). Тож у XVII ст. професія коректора остаточно відокремилася від редакторської.

При журнально-ордерній формі бухгалтерського обліку помилки, виявлені в регістрах до підведення підсумків, виправляють коректурним способом, а після підведення підсумків, але до внесення їх в головну книгу, виправляють на підставі бухгалтерської довідки з відображенням у вільних рядках або графах. Після записів підсумків журналів-ордерів у головну книгу ніякі виправлення в них за поточний місяць не допускаються, а необхідні записи оформляють бухгалтерською довідкою і заносять у головну книгу в наступному місяці. Ці довідки зберігають при відповідному обліковому регістрі, в якому зроблено виправлення.

У зарубіжній практиці зустрічаються й інші способи виправлення помилок, зокрема «переведення рахунку».

Одержано матеріальні цінності від постачальника на суму 500 грн. Бухгалтер відобразив цю операцію на рахунках таким записом: дебет рахунку 20 «Виробничі запаси», кредит рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками». Але виявилося, що потрібно було зробити запис в дебет рахунку 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети», а не на рахунок 20.

У США цю помилку бухгалтер виправляє так: дебет рахунку 22, кредит рахунку 20 на суму 500 грн. (для бухгалтера США коди рахунків і суму умовно взято такі, як в Україні).

На перший погляд здається, що бухгалтер США зробив простіший запис і має такі самі залишки за рахунками. Але в українській теорії такі виправлення не допускаються. Справді, в Україні це робиться більш логічно і обґрунтовано - неправильно зроблений запис сторнують і роблять правильний запис. З кореспонденції рахунків, яку зробив бухгалтер США, випливає, що одержано виробничі запаси, а потім їх переведено у малоцінні та швидкозношувані предмети. Насправді ж одержано малоцінні та швидкозношувані предмети, а виробничі запаси не надходили зовсім. У цьому випадку український варіант виправлення допущеної помилки є логічним, а варіант США не відповідає правильності відображення господарської операції, яка фактично відбулася.

У сучасній практиці США, ФРН, Великобританії існують дві основні концепції розвитку книжкових магазинів. Перша передбачає магазини великої площі з великим і різноманітним асортиментом. Друга орієнтується на інтенсивні контакти з покупцями на базі меншого, але тематично глибокого асортименту.

У США із загального числа 19 тисяч книготорговельних точок близько 8 тисяч є незалежними книжковими магазинами, тобто знаходяться в управлінні їх власників (решта належить різним книготорговельним мережам). Звичайно, ця статистика дуже приблизна, вона потребує серйозної перевірки, оскільки ніхто не може гарантувати повну достовірність наведених цифр через часті відкриттів-закриття торгових точок, а також через похибки в звітах самих власників. Через ці ж причин важко судити з повною впевненістю про фактичні обсяги продажів.

Якщо все-таки прийняти за точку відліку наведену вище цифру у 8 тисяч магазинів, то з цього числа принаймні 40% складають спеціалізовані підприємства, більшість яких зайнято продажем релігійної літератури, переважно християнською.

Розділ 3. Стан вітчизняної коректури

На теренах України остаточне розрізнення коректорської і редакторської справи відбулося теж у XVII ст. У цей часу у друкарні Києво-Печерської лаври працювали «столпоправителі», а у львівській братській друкарні -- «дозорці», які звіряли гранки або верстку складеного тексту з оригіналом --«екземпляром», «списком» (його готували справники). За свідченням відомого книгознавця О. Гусєвої, техніка внесення коректурних виправлень, якою послуговувалися тодішні українські коректори, була, з одного боку, аналогічною західноєвропейській, а з іншого -- суттєво відмінною від прийнятої у Правильній палаті московського Друкарського двору. Російські коректори у кожному примірнику накладу помилкові літери, склади забілювали, а виправлення вносили вручну, -- використовуючи штамп або вписуючи чорнилами правильний елемент. Цей спосіб внесення коректурних виправлень в українських стародруках дослідниця виявила лише один раз -- у київському «Полууставі» (1682). Втім, схожа техніка коректурних виправлень у виготовленому накладі зафіксована і в Україні: новгород-сіверський друкар Семен Явлинський і львівський друкар Василь Ставницький вдавалися до наклейок, попередньо вискоблюючи у тексті помилкові елементи. Таким чином виправлені помилки у новгород-сіверських виданнях І. Галятовського «Скарбниця потребна» (1676); Д. Ростовського «Чуда Діви Марії» (1677); львівському «Євангелії» (1704) та інших книгах згаданих друкарень. Зазвичай же тогочасні українські коректори з друкарень Києво-Печерської лаври, Львівського братства, Успенського та чернігівського Троїцько-Іллінського монастирів чинили по-іншому: вони не вносили виправлення безпосередньо у текст, а додавали до видань списки друкарських помилок, супроводжуючи їх вибаченнями перед читачем.

У XIX ст. видавнича справа в Україні пережила важкий тиск царської цензури. Тож, закономірно, коректорська професія не була широко представлена в усіх нечисленних видавничих структурах. Приміром, у 30-х рр. XIX ст. друкарня Київського університету мала лише одного коректора, та й той був «сумісником». Поглянемо на фрагмент із «Правил для управління друкарнею університету Святого Володимира»: При друкарні, для ведення справ, перебуває канцелярський службовець вищого окладу, який заступає також місце коректора і одержує жалування рівномірно з каси університету. Примітка. З розширенням обсягу роботи друкарні може бути визначений окремий коректор.

У XIX -- на початку XX ст. в Україні про сам процес коректування говорили не «читати коректуру», а «тримати коректуру». А опрацьовувані під час коректування аркуші здебільшого називали «коректою», а не «коректурою». Особисто тримали коректу найвідоміші українські вчені, митці, журналісти, видавці.

С. Єфремов у 1924 р. у щоденнику нотував: 6 квітня. Дали мені в коректі перечитати частину праці Заславського про Драгоманова. Праця хороша, тон гарний і помилок мало, та й ті дрібні. 14 жовтня. Надто насунуло роботи. Словник, коректа Словника і «Люборацьких», кілька статтів книги про Левицького, на термін дуже близький і щоденна метушня в Академії. Просто не знаю, за що хапатись і як з усього того вискочу. 16 жовтня. Коректура й інша робота все допікає. У цей період, поряд з друкарським і видавничим коректорами, з'явилися вужчі фахи: коректор-зчитувач і підчитувач, а також ревізійний коректор, що перевіряв текст без оригіналу. Отже, спектр коректорських спеціалізацій склався цілковито.

У XX ст. видавництва, редакції і друкарні були немислимі без коректорської служби -- у радянських видавничих структурах працювали тисячі коректорів. Активно провадилася як видавнича, так і друкарська коректура. Вже на початку 1920-х рр. набула розвитку система професійної підготовки коректорів: спочатку були започатковані спеціальні школи, а пізніше й технікуми. Розгалужена система коректури обумовлювалася тим, що рукопис багато разів передруковувався: щонайменше двічі -- у видавництві, а потім ще одне складання (ручне, монотипне, лінотипне) -- у друкарні. А на всіх етапах клавіатурного процесу, зрозуміло, виникали численні помилки.

Вимоги до коректорів були надзвичайно високими, а особливо непростимими вважалися «ідеологічні» помилки. Так, з роботи звільняли за один перенос чи переставлену літеру,-- якщо через них виникали «крамольні» наслідки. Наприклад, залишили у складанні «Бригади комуністичної праці», «Леонід Ілліч Брехнєв», «мраксизм», «історична промова Гітлера» замість «істерична промова Гітлера» -- і коректор шукав нову роботу. Отож друкарські та видавничі коректорати забезпечували майже стовідсоткове вичитування оригіналу.

У XX ст., із метою оптимізації редакційно-видавничого процесу, почали застосовувати безгранковий метод (з пропущеним етапом коректури в гранках). Інший, економічний, стимул до швидкої та ефективної праці учасників видавничого процесу -- штрафи за необхідність зайвої коректури і, відповідно, додаткові виправлення. Однак, реальне скорочення клавіатурних процесів і пришвидшення внесення будь-яких виправлень у складання відбулося тільки з комп'ютеризацією видавничої справи. Відтак, крім традиційної, з'явилася комп'ютерна коректура. І це стало новою віхою в історії цієї видавничої спеціальності.

коректурний ремесло комп'ютеризація видавничий

3.2 Стан сучасної коректури в Україні

Високою увагою до коректури відзначалися й старі українські друкарі. В «Острозькій Біблії» Івана Федорова понад 1 300 000 знаків, і як же мало там помилок! Наші першодрукарі сумлінно ставилися до своєї справи й не хотіли залишити нащадкам незнищенні свідоцтва свого нехлюйства у вигляді типографських помилок. Ця традиція була жива й у 19 столітті, у часи Максимовича, а подекуди збереглася й дотепер.

Сучасний стан коректорської справи однозначно оцінити не можливо. Звичайно, у великих розвинутих видавництвах існують потужні коректорати, але більшість невеликих видавництв, а також редакцій газет, журналів намагаються за рахунок посади коректора зекономити. Професійні обов'язки коректорів найчастіше виконують технічні редактори. Але це є неправильно, тому що коректор і технічний редактор мають різну спеціалізацію, виправляють різні помилки. Наслідок такої «економії» очевидний -- у газетах, а ще гірше у книжках трапляються такі абсурдні помилки, що іноді навіть стає страшно. Ці помилки ніби вияв неповаги й халатного ставлення до майбутнього читача.

1990 року, у відповідь на проголошення Україною державного суверенітету, Росія в односторонньому порядку скоротила поставки в республіку товарів, визнаних нею як стратегічна сировина. Передусім це стосувалося паперу. Через що зупинялася діяльність цілого ряду видавництв. Саме тоді творча, наукова і видавнича еліта, згуртувавшись, своїм відкритим зверненням вирішила привернути увагу державних мужів і громадськості до можливої катастрофи національного книговидання. У цілому ситуація в українській книговидавничій справі на кінець 90-х років минулого століття характеризується такими особливостями:

1. знизилася до критичної межі кількість освітніх та наукових видань (за назвами і накладами), що спричинило до поглиблення кризи освіти і науки в державі;

2. припинилося бюджетне фінансування бібліотек і цільових видавничих проектів, покликаних забезпечити поповнення фондів бібліотек, що стало головною причиною різкого зубожіння останніх і, відтак, обмеження інформованості населення та зниження його інтелектуального потенціалу;

3. падає авторитет країни в очах європейської спільноти, яка почала сприймати Україну як державу, де влада не опікується книгою, освітою, культурою;

4. Україна стала джерелом прибутків для видавництв ближнього закордоння, які, використовуючи податковий тиск влади в Україні на власних виробників та протекціоністські закони своїх держав, мають змогу поставляти до нашої держави значно дешевшу та якіснішу в поліграфічному відношення книжкову продукцію;

5. втрачаються кваліфіковані фахівці, а отже, знижується загальний фаховий рівень видавничої сфери, зростає кількість підприємств, які припиняють видання книжок і перепрофілюються;

6. прогресує занепад поліграфічних підприємств, спричинений значним зменшенням замовлень, а також моральним і фізичним старінням обладнання, пов'язаним з браком коштів на його модернізацію;

7. стрімко зросла собівартість української книги, внаслідок чого вона стала недоступною пересічному читачеві.

Однією з кращих компаній на території України, що пропонує коректуру текстів є видавництво E-bookinist. На підприємстві працюють справжні «професіонали пера», які мають вищу освіту та безцінний досвід роботи у даній сфері. Коректори видавництва досить скрупульозно перевіряють кожну пропозицію. Коректура та вичитка текстів проводиться на вищому рівні аби максимально допомогти авторам видати у світ якісний, зрозумілий та легкий для сприйняття текст. Тому спеціалісти підприємства наполегливо та старанно виправляють помилки орфографії, пунктуації, а також друкарські та технічні недоліки

Важливим етапом у розвитку коректури стала комп'ютеризація видавничого процесу, що допомогло значно скоротити період підготовки видань до випуску. Але поява численних допоміжних програм для коректорів та редакторів зумовила більш неуважне їх ставлення до своїх професійних обов'язків. Але ж комп'ютерні програми іноді не бачать або створюють дуже жахливі помилки (перекручують імена, прізвища, слова, навіть змінюють зміст речень). На жаль, зараз наша книжкова культура дещо занепала. Люди, причетні до федоровського винаходу, збайдужіли до своєї справи.

Одержано матеріальні цінності від постачальника на суму 500 грн. Бухгалтер відобразив цю операцію на рахунках таким записом: дебет рахунку 20 «Виробничі запаси», кредит рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками». Але виявилося, що потрібно було зробити запис в дебет рахунку 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети», а не на рахунок 20.

В Україні цю помилку бухгалтер повинен виправити так:

а) сторнують неправильно зроблений запис - дебет рахунку 20, кредит рахунку 63 на суму 500 грн.;

б) робиться правильний запис - дебет рахунку 22, кредит рахунку 63 на суму 500 грн.

В даний час через книжкові магазини Росії проходить у середньому до 70% всієї книжкової продукції, яка реалізується через роздрібну торгівлю. При цьому більша половина російських читачів йде з книжкових магазинів з покупками, що є дуже високим показником в порівнянні із Заходом. Відвідуваність книжкових магазинів в Росії також набагато вищі, ніж на Заході, оскільки інші форми роздрібної книжкової торгівлі в нашій країні розвинені слабо.

За останнє десятиліття в Росії спостерігається тенденція перетворення багатьох книжкових магазинів в універсальні. Великі універсальні магазини мають від 60 до 70% постійних покупців, а в невеликі магазини,розташовані у спальних районах, заходить до 90% постійних покупців.

3.3 Видавництво «Дніпро» та «Українське Народознавство»

Найстаріше вітчизняне видавництво, колись одне з найбільших у світі, може опинитися на вулиці. Книговидавці пояснюють це тим, що «Дніпро» знаходиться в історичній будівлі в центрі міста, яка є ласим шматком для представників київської влади, ті ж захищаються і вказують на заборгованість за оренду.

Сплачувало видавництво 2 відсотки за орендовані площі. Київська рада вирішила - «мало, треба чотири». Уклали договір. Представники «Дніпра» договір підписали, а потім оскаржили в суді. Господарський суд ухвалив рішення на користь видавництва. Але договір, пояснюють юристи Головного управління комунальної власності, і далі має чинність - і тому управління вимагає від видавництва борг. «Дніпро» заявляє, що це справа честі, а не суми - і боргу не визнає. Столичні можновладці, спираючись на закон, твердять, що мають повне право забрати приміщення. Щоправда повторити свою позицію публічно, у київській владі охочих не знайшлося, тому говорили видавці.

Захисники «Дніпра» дії Головного управління комунальної власності вважають війною проти української книги. Запевняють, що це не поодинокі випадки. Представники видавництва «Дніпро» вважають, що і за нової влади діють старі схеми. Інакше кажучи, головне, щоб шаруділи - гроші, а не книжкові сторінки.

Видавництво «Українське Народознавство» засноване Управлінням культури Полтавської обласної державної адміністрації та Державним музеєм-заповідником українського гончарства в Опішному наприкінці 1992 року. У той час передбачалося, що це буде спеціалізований науково-пошуковий, інформаційно-аналітичний заклад, основним змістом діяльності якого буде збирання, систематизація, поширення в Україні та за її межами етнокультурних знань про український народ. У 1988 році до видання був підготовлений перший том щорічника «Українське Гончарство», майже повністю присвячений народному гончарству Полтавщини. Проте зовсім по-іншому «дбали» про українське відродження тодішні керівники Держкомвидаву УРСР, до яких музей неодноразово звертався за дозволом опублікувати збірник поза республіканськими видавництвами. Чиновники мали солідний набір інструкцій «Московського Центру», який тотальним цензурним режимом ревно охороняв імперські ідеали свободи слова. Отож, після тривалого ходіння по муках рукопис, як і слід було очікувати, потрапив у довгий ящик. І лише з проголошенням незалежності України і заснуванням Видавництва «Українське Народознавство» збірник щасливо прийшов до читачів 1993 року. Це було перше поважне видання. На сьогодні Видавництво «Українське Народознавство» -- єдине. що знаходиться в сільській місцевості, не в місті, не в обласному чи районному центрі. Його самобутність і в тому, що воно самовіддано сповідує вірність традиціям народної культури. Видання «Українського Народознавства» відзначені нагородами найпрестижніших вітчизняних конкурсів книги та книговидавців.

3.4 Вартість коректури тексту

Вартість коректури залежить від обсягу, складності роботи й узгоджується після надання відомостей про авторський твір.

Кошторис вичитування текстового матеріалу коректором коштує 3 гривні (0,37 доларів, 11 рублів) за 1 сторінку - це 1800 символів. Проста коректура - 6 грн. / стандартна сторінка. Складна коректура** - від 8 грн. / зверстана сторінка.

Проста коректура передбачає роботу з текстом до верстання. Складна коректура передбачає роботу зі зверстаним матеріалом.

Висновок

Коректурі, як і будь-якої професії, потрібно навчати не кустарним способом, а в навчальних закладах державного рівня. Тоді наші друковані видання не будуть являти настільки жалюгідний вигляд в умовах модернізованих видавничих процесів.

Коректура - консервативна галузь видавничої практики, вона затиснута рамками стандартів і норм літературної мови, але в тому її суть: це служба високої ефективності запису, що реалізує спільну мету - забезпечити адекватне прочитання авторської думки будь-якій людині, носію сучасної російської мови.

За прикладом країн Західної Європи, Україна все більше починає відчувати вплив щорічного ярмаркового буму в книжковій справі. Уже визначилися чотири центри таких виставок-ярмарків - у Києві, Львові, Одесі і Харкові.

Масова мовна безграмотність населення, раніше від очей прихована зразковою видавничою продукцією, тепер безсоромно виявляє себе сторінках газет, журналів, книжок, рекламних видань. І сумно усвідомлювати, що цьому частково сприяє поширення грамотності комп'ютерної. (Хто з нами тільки не набирає тексти!)

Комп'ютер проникнув у всі сфери нашого життя, зокрема у видавничий процес, модернізований на всі етапи. Комп'ютеризація значно спростила і прискорила шлях, що створює рукопис у процесі перетворення його у факт друкованої літератури. Прискорення ж видавничих процесів провокує іноді появу в світ значну кількість різних помилок. Це стосується працівників як і українських видавництв так і зарубіжних.

Порівнюючи вітчизняний та закордонний процес коректури взагалі, можна виявити масу спільних рис, і з часом їх буде все більше і більше. Це пояснюється тенденцією перейняття прогресивного досвіду зарубіжних колег книготорговими вітчизняними підприємствами.

Література

1. Крайнікова Т. С. Коректура. Підручник./ Т. С. Крайнікова. - К. : Наша культура і наука, 2005. - 252 с.

2. Мильчин А. 3. Культура книги: Что делает книгу удобной для читателя: Справочное пособие./ А. З. Мильчин. М. : Книга, 1992. - 224 с.

3. Національна книга : нинішній стан, його причини, наслідки і перспективи./ Головний редактор Л. Масенко. - К., 200. - 16 с.

4. Партико З. В. Загальне редагування : нормативні основи./ З. В. Партико. - Львів : Афіша, 2001. - 416 с.

5. Тимошик М. Її величність - книга./ М. Тимошик. - К., 1999. - 308 с.

6. Рисе О. В. Что нужно знать о корректуре : Маленькое пособие. 3-є изд., перераб./ О. В. Рисе. М. : Книга, 1980. - 64 с.

7. Свецов В. И. Логические основы редактирования текста./ В. И. Свецов. М., 1972. - 244 с.

Размещено на Allbest.ru