Соціальний і професійний жаргон як культуромовна проблема

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра методики викладання і культури української мови

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з дисципліни: "Культура мови"

на тему: "Соціальний і професійний жаргон як культуромовна проблема"

Виконала: студентка ІV курсу У-43 групи

напряму підготовки: "Філологія"

спеціальності "Українська мова та література

Стрілецька Х.П.

Керівник: канд. пед. наук, доцент

Вокальчук Є.Л.

м. Рівне - 2014 рік

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Жаргон як різновид соціальних діалектів

1.1 Поняття про жаргон

1.2 Історія походження жаргону

1.3 Соціальний і професійний жаргони

Розділ 2. Соціальний і професійний жаргон як культуромовна проблема

2.1 Використання соціального жаргону як ознака низької лінгвістичної компетенції

2.2 Особливості професійного жаргону

Висновки

Список використаної літератури



ВСТУП

Мова - це величне надбання людства. Вона не лише найпотужніший засіб спілкування, знаряддя мислення, а й історія народу, необхідна умова його існування. Мова є основою зростання особистості.

Кожен, хто прагне досягти успіху, створити себе, неодмінно має володіти культурою мови, тобто навчитися дотримуватись усталених норм усної і писемної форм літературної мови, використовувати усі її виражальні засоби залежно від стилю, жанру, типу.

Культура мови - це рівень сформованості літературної мови, її розвитку, стилістичної диференціації, пізнавально-інтелектуальної глибини і місткості, показником чого є наявність і фіксованість її норм - орфоепічно-орфографічних, лексико-семантичних, граматичних і стилістичних - у канонічних фольклорних і художніх текстах, словниках, довідниках, енциклопедіях.

Культура мови залежить від уміння граматично правильно будувати фразу, знайти потрібне слово і вимовити його відповідно до норми сучасної літературної вимови. Головне завдання культури мови - виховання навичок літературного спілкування, пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови, у вимові та наголошуванні, неприйняття спотвореної мови або суржику.

У зв'язку зі змінами, які відбулися в житті суспільства за останні десятиліття, змінилося і співвідношення нормативних і ненормативних елементів у мовленні. При цьому мовна норма стає менш стійкою, а можливості використання лексичного складу мови більш варіативні. Численні групові та професійні жаргони, раніше локально й суб'єктно обмежені, з кінця 90-х років ХХ століття виявляють більшу відкритість і, вступаючи в активну взаємодію з кодифікованою літературною мовою, розмовною мовою і між собою, проникають не тільки в усне спілкування, але й на шпальти української періодики. "З того часу, коли мова, замість того, щоб бути транслятором змісту, наповнюється конотаціями приналежності, перетворюється в лексику групи, стає приналежністю класу або касти (стиль "сноб", інтелектуальний жаргон, політичний жаргон партії чи групки), з того моменту, коли мова, засіб обміну, стає матеріалом обміну, предметом внутрішнього споживання групи чи класу (тоді її реальною функцією стає не алібі послання, а функція співучасті і пізнавання), з того моменту, коли замість того, щоб примусити циркулювати зміст, він циркулює сам по собі, як пароль, як пропуск у процесі тавтології групи (група говорить сама з собою), тоді мова виявляється об'єктом споживання, фетишем. Мова не практикується більше як мова, тобто як система різноманітних позначень, вона споживається як система додаткових значень, як розпізнавальний код" [2, 163].

Соціолінгвістиці як мовознавчій дисципліні, що вивчає суспільну обумовленість виникнення, розвитку та функціонування мови, вплив суспільства на мову та мови на суспільство, належить один з важливих розділів - соціальна діалектологія, об'єктом вивчення якого є соціальні діалекти (жаргони, арго, професійні мови). Важливість їх вивчення обумовлена двома факторами: 1) необхідністю теоретичного осмислення місця, ролі, функцій соціальних діалектів у системі мови і 2) практичною значимістю результатів їх дослідження для культури мови. Відомо, що зміни мовної ситуації безпосередньо пов'язані зі змінами у політичному та економічному житті суспільства. Друковані ЗМІ, миттєво реагуючи на зміни у екстралінгвальній, мовній реальності та мовній свідомості українського соціуму, відбивали і продовжують відбивати соціально-стильове та функціональне розмаїття сучасного жаргоновживання різних соціолектів, що його структурують: кримінальне арго, тюремна лексика, професійні жаргони, жаргонізована розмовна мова, жаргон наркоманів, політичний сленг тощо. Названі лексико-функціональні групи органічні в лексико-публіцистичному дискурсі у тій мірі, в якій цей тип дискурсу реагує на актуальні події, явища, реалії, а також стилізують реальну усно-розмовну практику соціуму.

Будь-який жаргон будь-якої мови тісно пов'язаний із загальнонародною мовою. Спираючись на мовну систему в цілому, жаргон є частиною цієї системи - частиною, яка живе і розвивається за законами, загальними для цієї системи. Разом з тим жаргону властиві деякі особливості, що дозволяють його виділити в окрему підсистему всередині цієї системи. Особливості цієї підсистеми можуть бути двох планів, і проявляються вони на різних мовних рівнях по-різному. Особливості першого плану визначаються тим, що дана мовна підсистема віддає перевагу певним одиницям мови і виключає інші. Особливості другого плану полягають у використанні у цій підсистемі таких мовних одиниць, які, як правило, не зустрічаються ні в інших підсистемах даної мови, ні в її літературному варіанті. Найбільш чітко ці особливості проявляють себе на лексичному рівні.

Характерною ознакою взаємодії "літературна мова - просторіччя - жаргон" на межі 90-х років можна вважати інтенсивність цієї взаємодії, а також висунення нових центрів експансії - розмовної, знижено-розмовної, молодіжної "контркультури", кримінальної "субкультури".

Метою даної роботи: з'ясувати місце жаргонної лексики у мовленні та її особливості.

Дослідження передбачає розв'язання таких завдань:

1) дати визначення поняттю жаргон та виділити основні джерела виникнення;

2) проаналізувати значення та використання жаргонів у мові;

3) простежити специфіку вживання соціальних та професійних жаргонів;

4) визначити значення вживання жаргонів та як вони впливають на чистоту мову.

Об'єктом дослідження є: поняття жаргон, його значення та доцільність використання.

Предмет дослідження: види та специфіка використань жаргонної лексики.

Методи дослідження: враховуючи властивості і значення жаргону, були використані різні методи дослідження. Для конкретнішого опису та значення функцій жаргону використовувався описовий метод. Структурний метод використовувався для визначення функціонування жаргонів у літературній мові.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що здійснено аналіз та визначено функції використання опрацьованих видів жаргонів. З'ясовується специфіка частотності використання жаргонів у літературній мові.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що зібрані матеріали та результати дослідження можуть бути використанні у подальшому вивченні практичного значення соціальних діалектів у літературній мові. Дані дослідження можуть використовуватись у процесі вивчення діалектології.



РОЗДІЛ 1. ЖАРГОН ЯК РІЗНОВИД СОЦІАЛЬНИХ ДІАЛЕКТІВ

Жаргонізми - це переважно такі специфічні, емоційно-забарвлені назви понять і предметів, які мають нормативні відповідники в літературній мові та, відступаючи від неї, надають процесу спілкування атмосфери невимушеності, іронічності, фамільярності тощо.

1.1 ПОНЯТТЯ ПРО ЖАРГОН

Етимологія слова "жаргон" певною мірою розкриває його сутність та функціональне призначення. Первісне його значення - пташина мова, цвірінькання; незрозуміла мова. Жаргон є розмовною лексикою, що побутує в певному корпоративному середовищі. Жаргон має відкритий характер та звичайно виникає у порівняно великих групах носіїв мови, об'єднаних за ознакою професії, стану в суспільстві. Функціонально-стилістичний параметр жаргонної лексики, як наголошує Л. Ставицька, насамперед пов'язаний із потужною сміховою першоосновою, що є складником культури як такої та національної сміхової культури зокрема. Таким чином, можна з упевненістю стверджувати, що виживання та зміцнення комунікативної потужності української мови значною мірою залежить від присутності у свідомості мовців національного сміхового вербального простору. Переважна більшість слів української мови є багатозначними. Це означає, що вони мають первинне (основне) та вторинне значення. Саме жаргон поступово починає витісняти первинне значення слова як таке, що повинне було б асоціюватися з певним явищем або предметом у першу чергу. Жаргонізми - це здебільшого емоційно-оцінні експресивні утворення, серед яких переважають негативні знижені номінації.

Існують різні тлумачення терміну жаргон. В енциклопедії "Українська мова" подано таке трактування жаргону: "Один з різновидів соціальних діалектів, що відрізняється від загальновживаної мови використанням специфічної експресивно забарвленої лексики, синонімічної до слів загального вжитку, фразеології, іноді й особливостями вимови. У широкому розумінні жаргоном часом називають мову неосвічених верств суспільства, зокрема спотворену міжмовною інтерференцією" [9, с. 1 67]. Автори відносять до жаргону й суржикове мовлення. За Л. Ставицькою жаргон - це напіввідкрита лексико-фразеологічна підсистема, яка застосовується тією чи іншою соціальною групою з метою відособлення від решти мовної спільноти [2, с. 33].

У літературно-художніх творах жаргонізми використовують переважно з метою створення відповідного описуваному емоційного й соціального колориту, а також з метою мовленнєвої характеристики осіб, про яких ідеться.

Жаргонна лексика вільно вступає у взаємозв'язки з різними лексичними одиницями, тому однією із головних умов її виникнення є більш-менш тривале спілкування в межах певної малої соціальної групи. Багато жаргонізмів виникає в молодіжних колективах, зокрема в студентських та учнівських. Наприклад: пара - "двійка", шпори - "шпаргалки", хвіст - "академічна заборгованість" тощо. Оскільки жаргон виступає як інструмент ідентифікації, він належить до засобів соціумного об'єднання й виконує інтегративну функцію. Жаргонні субкоди формуються не тільки за рахунок потенційної можливості утворення сталих та стійких угрупувань із установлюваними всередині них кодами мовної поведінки. Їх зумовлюють також соціополітичні події. Вибір певного жаргонізму пов'язаний з метою досягнення ефекту недбалості до позначуваних реалій, відстороненості від описуваних явищ і подій, зневажливості. Цей процес чітко виражений у сфері функціонування жаргонної предметної лексики: у назвах одягу, предметів побуту, транспортних засобів тощо. Наприклад: одяг - "шмотки"; авто - "тачка"; телевізор - "ящик"; будинок - "хібара"; радіо - "брехунець"; зібрання відомих людей певного регіону - "клумба"; сміттєзвалище - "бомж-таун"; автомат Калашникова - "калаш"; засклені балкони - "шпаківні", хабарі в конвертах - "конверташки" тощо.

Жаргонізми вільно вживаються у мові сучасної української публіцистики. "На шляху різного ступеня розширення жаргоновживання, - зазначає Л.О. Ставицька, - відбуваються інтенсивні соціокомунікативні та власне семантичні процеси, що дає підстави говорити про соціосемантичні параметри функціонування жаргонної лексики. Лексикографічною паспортизацією жаргонної лексики звичайно є соціальні маркери, співвіднесені з жаргонними субкодами. Семантичне наповнення жаргонної номінації віддзеркалює різні аспекти життєдіяльності соціуму, його ціннісну орієнтацію у світі. При утворенні бі-, інтержаргонних полів семантика жаргонізму змінюється, кожен соціум модифікує семантику слова відповідно до своїх комунікативно-прагматичних потреб та інтенцій" [3, 58].

Сучасна мовна ситуація охоплює весь мовний простір, відповідно впливаючи й на мовну норму. Свідомо розкріпачене мовлення високо інформативне. У такому мовленні зовнішній і внутрішній світ стають максимально наближеними, мова обживає новий простір. На сьогодні жаргоновживання є показником і соціальної повноцінності мови, і рівня свободи гуманітарної думки, що залежить від духовного розкріпачення суспільства.

Отже, жаргонізмами називають слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі. З цієї причини жаргонізми ще називають соціальними діалектизмами. Жаргонізми - це переважно такі специфічні, емоційно-забарвлені назви понять і предметів, які мають нормативні відповідники в літературній мові та, відступаючи від неї, надають процесу спілкування атмосфери невимушеності, іронічності, фамільярності тощо.

1.2 ІСТОРІЯ ПОХОДЖЕННЯ ЖАРГОНУ

На Заході період так званого "жаргонного вибуху" вже минув (увінчавшись зокрема "Механічним апельсином" Берджеса), тоді як до України хвиля інтересу до субмов докотилась лише порівняно недавно. Досі в наукових колах почасти домінує розуміння молодіжного соціодіалекту як "мовного хуліганства". Дослідженням цього питання займаються нині лише окремі мовознавці (Ставицька Л., Гриценко П. та ін.), хоча сама тема надзвичайно багатогранна.

Жаргон доволі поширене явище, він є засобом спілкування у найрізноманітніших прошарках населення і сягає своїм корінням у сиву давнину. Адже і століття тому різні соціальні групи мали свій стиль мовлення, притаманний саме цій групі. Крім того, розповсюдженим видом жаргону є професійний жаргон, що побутує у мовленні людей певного фаху чи роду заняття. У ХVІІІ-ХІХ ст. на Полтавщині, де кобзарювання було досить поширеним явищем, сліпі бандуристи мали свій власний жаргон, який називався "лебійською мовою" і був незрозумілий навколишнім, але при уважнішому розгляді бачимо, що його легко було вивчити, оскільки він ґрунтувався на певних закономірностях перекручування слів, хоча були й окремі сленгові новоутворення. Деякі номінації лебійської мови фігурують у сучасному молодіжному жаргоні, зазнавши певних деформацій. Наприклад, поширене у молодіжному мовленні слово лахати (сміятися) пішло саме від мандрівників-лірників, навіть не змінивши значення: "дерти лаха" - сміятися. Слово кльово має таке саме коріння, і вимовлялось воно спершу "клево". Головний персонаж оповідання Г. Хоткевича "Сліпець" належить саме до даної соціальної групи й ось цитата: "Оце, - думаю, - клево" (у значенні "добре").

Загалом межа між живою, розмовною мовою та жаргоном була і є дуже рухливою, перехідною. Часто статус слова змінюється, і те, що, скажімо, у 60-х, 70-х, 80-х роках ХХ століття вважалося жаргоном, тепер стало частиною повсякденного словника людей.

Мова дуже чутлива до змін у політиці, ідеології, науці, духовній культурі, тому й жаргон, як один із її складників, надзвичайно швидко зазнає змін. Так, жаргон молоді 50-60-х рр. фактично не зрозумілий сучасному молодому поколінню.

Жаргон кожної історичної епохи відображав риси часу. Жаргон 60-х був наслідком підвищеного інтересу до наркотиків, популярної музики, постійної ейфорії. Жаргон 70-х містив велику кількість епітетів, що стосувалися невдах: "wally", "nurd" тощо. У жаргоні 80-х переважали слова, що стосувалися грошей та роботи.

Жаргонізми (сленгові слова) посідають важливе місце у культурі мовлення, їх можна зачислити до лексично-стилістичних утворень. Такі слова притаманні розмовній мові людей, які пов'язані певною спільністю інтересів. Жаргон властивий різним групам людей і відіграє важливу роль у житті індивіда. жаргон сленгізм діалект диференціація

Характерною ознакою взаємодії "літературна мова - просторіччя - жаргон" на межі 90-х років ХХ століття можна вважати інтенсивність цієї взаємодії, а також висунення нових центрів експансії - розмовної, знижено-розмовної, молодіжної "контркультури", кримінальної "субкультури". Просторічні й жаргонні елементи вільно включаються в сучасні газетні тексти, стають звичними засобами публічного спілкування.

Сучасна мовна ситуація охоплює увесь мовний простір, відповідно впливаючи і на мовну норму. Людині, що звільнилася від ідеологічної зашореності, потрібний "мовний вчинок", який провокує вихід за межі формальних характеристик норми. Свідомо розкріпачене мовлення високо інформативне. У такому мовленні зовнішній і внутрішній світ стають максимально наближеними, що робить сучасні дискурси важливою культурною подією і знімає питання про кризу сучасного висловлення. "Мова обживає новий простір і лінгвістику. Щоб допомогти перетворитися хаосу в новий космос, потрібно побачити розкидане каміння перед тим, як його зібрати" [2, 67].

Отже, жаргон - дуже давня лексична система. Одним із потенційних джерел поповнення стилістично зниженої лексики в мові газет наприкінці ХХ століття є елементи кримінального жаргону. Це пов'язано з тим, що у мас-медіа почали широко висвітлювати прояви злочинності в країні. Поступово кримінальну лексику почали вживати в різних значеннях журналісти, представники владних структур, пересічні громадяни. Ця лексика почала набувати експресивного забарвлення. Її застосовують з іронічною, саркастичною й викривальною метою.

1.3 СОЦІАЛЬНИЙ І ПРОФЕСІЙНИЙ ЖАРГОНИ

Соціолект або соціальний діалект (лат. societas - суспільство і грец. dialektos - наріччя) - це мова, якою розмовляє певна соціальна група, соціальний прошарок або яка переважає всередині певної субкультури.

Соціолекти є відгалуженням загальнонародної мови та зумовлені соціально-професійною диференціацією суспільства.

Соціальні діалекти характеризуються специфікою у формуванні, доборі й використанні певної частини лексико-фразеологічних (а іноді й фонетичних, морфологічних та синтаксичних) мовних засобів.

До соціальних діалектів належать: арґо (таємні мови), жаргон (професійні, групові, вікові діалекти), сленг, просторіччя.

Обсяг словника таких професійних, соціальних, вікових або ціннісно-світоглядних груп зумовлюється ступенем їхньої відособленості від решти носіїв мови і включає в себе певну кількість специфічних слів: жига (запальничка), лох (нікчемна людина); але найчастіше - загальнонародних слів у специфічних значеннях: абзац (кінець), тачка (автомобіль), торба (погане закінчення подій), жир (багатство).

Побутують соціолекти переважно в усній неофіційній формі спілкування, частково в художній літературі та публіцистиці; з поширенням електронних засобів почали активніше відображатися на письмі.

Соціальний діалект характеризується специфічними особливостями у формуванні, доборі й використанні певної частини лексичних та фразеологічних засобів (у граматичній структурі такі особливості не спостерігаються). Обсяг словника таких груп зумовлюється ступенем їхньої відособленості від решти носіїв мови і включає в себе певну кількість специфічних повнозначних слів - іменників, прикметників, дієслів, прислівників, рідше - числівників і займенників (останні засвідчуються тільки в таємних соціально-діалектних системах) чи загальнонародних слів у специфічних значеннях (решта лексичних засобів - загальнонародні слова).

Варіювання у користуванні лексичними засобами залежить від середовища і сфери вживання. Є, наприклад, вікові особливості: мова дітей (передусім раннього віку) відрізняється від мови дорослих особливим словником (папка - хліб, биця - теля, паця - свиня, льоля - сорочка і т. ін.); специфічними для української мови дієслівними утвореннями: їстки, їстоньки, купоньки, питоньки, спатоньки, ходитоньки тощо.

Диференціація у користуванні лексичними засобами мови залежить від загальноосвітнього рівня: носіїв мови, їх суспільного становища, роду занять, кола інтересів, середовища, до якого належить носій мови і т. ін. Чинники, які зумовлюють соціально-діалектичну диференціацію мови, настільки різноманітні, що їх не завжди можна визначити. До того ж нерідко вони діють одночасно, що призводить до інтеграції різних соціально-діалектичних відгалужень від загальнонародної мови. Соціальні діалекти певною мірою можуть перехрещуватися з територіальними (у добу феодалізму останні - одночасно і селянські), проте, на відміну від територіальних, вони не охоплюють фонетичні системи та граматичні будови. Соціальна (соціально-професійна) диференціація суспільства, а отже, і його мови залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Тому коли територіально-діалектичні відмінності в межах національної мови поступово нівелюються, то соціально-діалектні зберігаються.

Арго у власному розумінні слова - це професійний жаргон злодійського світу у Франції. Існування цього жаргону прослідковується за десятками писемних пам'яток французької мови вже в XIII ст., а з XV ст. стосовно арго існують достовірні документальні свідчення. З XIX ст. відбувається швидке "розсекречування" арго. Його лексика змішується з просторічними шарами лексики, переважно в просторіччі Парижа, і водночас дедалі глибше входить у мову освіченої частини суспільства, а згодом і в літературну норму, потрапляючи в той її пласт, який утворює власне фамільярну мову. Звідси арго потрапляє в художню літературу [8, 198]. Арго - явище літературне й разом із тим - наслідок певного суспільного ладу. Арго - це мова вбогості [8; 334]. Якщо брати лексику арго в Україні, то вона побутувала з XIX століття: арго українських лірників, ремісників, жебраків, бурсацько-семінарське арго [13; 168]. Політична система СРСР з її ГУЛАГом, де відбували покарання мільйони людей, значна частина з яких перебувала там без вини, спричинила те, що табірна лексика широко входила в мову загалом. Такі слова як зона, зек, стукач, розколотися, зав'язати, шестірка тощо стали загальновживаними [13, 178].

Щодо визначення такого поняття як сленг існує чимало досить суперечливих підходів. Сленг: 1) те ж, що жаргон, переважно в англомовних країнах; 2) варіант розмовної мови (у т.ч. експресивно забарвлені елементи цієї мови), що не збігається з нормами літературної мови. Отже, термін сленг використовується в двох значеннях. У першому ним позначають жаргонізми переважно англомовного походження. У другому - такі жаргонні слова та вирази, які перестали бути належністю лише окремих соціальних груп і перейшли до загальновживаних шарів просторічної лексики [2, 202]. Для нас буде найприйнятнішим трактування сленгу як практично відкритої мовної підсистеми ненормативних, стилістично знижених лексико-фразеологічних одиниць, які виконують експресивну, оцінну (звичайно негативну) та евфемістичну функції [2, 42]. До свого складу сленг інкорпорує арго, групові та інші соціальні жаргонізми, некодифіковану розмовну мову (наприклад, суржик), вульгаризми, неологізми, чужомовні запозичення, територіальні діалектизми. Сленг є вторинним утворенням порівняно з жаргонами і арго, що адаптують до своїх потреб запозичені одиниці [3, 35].

Характерною особливістю фонетики сленгізмів в емоційному мовленні є подовження приголосних: "Той телефон, який він позичив у останньої розкішної подруги, давно відключено. І говорив він по ньому не більше двох днів. Потім та ж-ж-жлобиха заблокувала номер, відкрила собі новий, а йому на пам'ять лишилася тільки гарна іграшка у вигляді апарата" [Є. Кононенко, Зрада]. Слід відзначити витворення у сленґовживанні оригінальних синтаксичних моделей, як-от, кайфувати фільм, телепередачу - із задоволенням дивитися, тощо [3; 37].

Ще одним різновидом соціальних діалектів є професійний жаргон. Професійний жаргон (лат. Professio - професіоналізм, офіційно зазначене заняття, спеціальність) - це слово або вислів, що об'єднують людей однієї професії або одного роду діяльності за їх мовними рисами. Професійним жаргоном ще називають емоційно забарвлені елементи, що виступають як розмовні синоніми - еквіваленти до стилістично індивідуальної професійної номенклатури чи слів - термінів і часто виходять за межі літературної норми.

Так, наприклад, у водіїв легковий автомобіль з покращеною прохідністю має назву - бобик, руль - бублик, автопокришка - гума, а сам автомобіль - кінь. Такі професійні діалекти є метафоризованими словами загального використання. Деякі з цих слів входять до нормального вжитку: двірник - пристрій для очищення вітрового скла (склоочисник) - у водіїв. Інколи професійні діалекти мають локальний характер і накладаються на територіально - діалектичні відмінності в лексиці. Так, в південно-західних говорах верстат має назву - кросна.

А у сфері сільського господарства сільські трудівники використовують у своєму вжитку такі слова: оранка, косовиця, скиртування, силосування; серед шахтарів поширені слова забій, вруб-машина, на-гора, віра, майна; у сталеварів - мартен, плавка, проба, оболванка, вагранка, затискач; від працівників поліграфії можна почути поняття курсив, петит, набір, гранки, від медиків - перкусія, пальпація, ремісія, кома тощо. У професійних діалектах кожна назва за своїм походженням є структурною і відноситься лише до певної професійної сфери, тобто ізольована від інших.

Однією з характерних ознак професійної лексики є багатство її на слова, що стосуються спеціальних галузей суспільства. Але в українських діалектах нерівномірно представлені різні ділянки спеціальної лексики. Це зумовлюється певним чином економічним та соціальним перебуванням краю (сфери). Наприклад, в українських говорах району Карпат широко представлені вівчарські, лісницькі професійні діалекти, а в закарпатських - садівницькі, в приморських районах - з рибальством і т. д.

Сфери, в яких виникають професійні діалекти, це професійні та виробничі диференціації суспільства, суспільного розподілу праці. Вживаються у художній літературі для того, щоб відтворити особливості життя та побуту певного професійного середовища. Така лексика створюється на основі усного різновиду загальнонародної мови і становить, власне, окреме зібрання певних слів та висловів, які є пов'язані деякою мірою з якоюсь професією, чи родом заняття.

Професійні діалекти виконують суспільно корисну функцію (лексика, що входить до їхнього складу, означає предмети і явища, для яких зазвичай немає відповідників у літературні мові).

Професійна лексика не набуває значного поширення в літературні мові, оскільки є специфічною і не позначає предмети першої необхідності. Разом з тим, вона має потенційні можливості для термінологізації, тому іноді і фіксується у складі тієї чи іншої галузевої термінології.

Жаргон - це соціально маркована лексика. У професії журналіста, водія чи науковця є нормативний ряд, який використовується для офіційного спілкування, а є знижений, фамільярний з модусом жаргону як засобу сміхового олюднення світу. Жаргон є розмовною лексикою, що побутує в певному корпоративному середовищі. Спілкуючись одне з одним, ми виробляємо особливий субкод, який об'єднує нас, відокремлює від інших і є розпізнавальним знаком: ми - свої, ми належимо до одного середовища.

Тому жаргон - це абсолютно природна реальність функціонування української мови, соціальний діалект, який існує паралельно з іншими, наприклад територіальними.

Отже, соціальним жаргоном називають слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі. З цієї причини жаргонізми ще називають соціальними діалектизмами. Професійний жаргон - один із різновидів соціальних діалектів. Він виникає серед груп носіїв мови, об'єднаних спільністю професійних інтересів (медиків, комп'ютерників, викладачів), однаковими захопленнями (жаргон мисливців, філателістів, рибалок), тривалим перебуванням у певному середовищі (військова служба, навчання).



РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНИЙ І ПРОФЕСІЙНИЙ ЖАРГОН ЯК КУЛЬТУРОМОВНА ПРОБЛЕМА

2.1 ВИКОРИСТАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЖАРГОНУ ЯК ОЗНАКА НИЗЬКОЇ ЛІНГВІСТИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ

Найприйнятнішою серед класифікацій соціальних діалектів (Касаткин Л., Бондалетов В., Ґрачов М., Туманян Е., Матвіяс І.), на думку доктора філологічних наук Лесі Ставицької, є така термінологічно-поняттєва парадигма: арго, розмовний жаргон, професійний жаргон, сленг (молодіжний жаргон) [8, 322].

Аналізуючи та порівнюючи різновиди соціального діалекту, можна помітити, що у багатьох з них є велика кількість слів, які вживаються в одному і тому ж значенні у різних соціальних групах. Наприклад, є багато слів, які вживаються як у молодіжному чи розмовному жаргонах, так і в кримінальному. Також є спільні слова між кримінальним жаргоном та професійним (це, переважно, міліцейський, військовий або водійський жаргони). Найбільше спільних слів спостерігається у кримінальному і молодіжному жаргонах. Відсоток таких збігів становить близько 50 % опрацьованого матеріалу:

- АМБРАЗУРА (вікно), АТАС (попередження про небезпеку), БАЗАР (бесіда, розмова), БАК (долар), БЕРЛЯТИ (споживати їжу), БИВЕНЬ (людина з обмеженими розумовими здібностями, некмітлива), БІОМІЦИН (вино "Біле міцне" і йому подібне), БАЯН (медичний шприц), БЕРЛЯТИ (їсти), БИВЕНЬ (людина з обмеженими розумовими здібностями, некмітлива), БІМБЕР (самогон), БОДУН (погане самопочуття після пиятики; алкогольно-абстинентний синдром, похмілля), БУХТІТИ (бурчати, показувати незадоволення), ВИВІСКА (обличчя), ВИКУПИТИ (здогадатись, дізнатись про щось), ГАДЮЧНИК (кафе, ресторан невисокої категорії),), ГАЙКА (масивний золотий перстень-печатка), ГАСИТИ (бити когось), ГРАБЛІ (руки), КИШКА (ненажерлива людина), КІР (пиятика, вечірка зі спиртним), ПОНТ (обман, хитрість; видимість чого), ПОРОЖНЯК (порожня розмова), РУБОН (їжа), РЯХА (обличчя). ЗАНАЧКА (приховані від когось гроші чи коштовності), ЗГОРІТИ (піти, поїхати кудись). ЗЕЛЕНЬ (валюта).

Не набагато менше спільних слів у розмовному та кримінальному жаргонах - 45 %.

- АБРАША (єврей), АМБАЛ (фізично сильний, високого зросту чоловік), БАБКИ (гроші), БАЗАР (бесіда, розмова), БАК (долар), БАНАБАК (кавказець, який торгує на базарі фруктами та квітами), БАШЛІ (гроші), БИЧ (волоцюга), БИЧУВАТИ (бродяжити), БЛАТНИЙ (той, хто стосується злочинного світу), БОДУН (погане самопочуття після пиятики; алкогольно-абстинентний синдром, похмілля), БОМЖАХ, БОМЖ (людина без певного місця проживання), БУХТІТИ (бурчати, показувати незадоволення), БУХИЙ (у стані алкогольного сп'яніння; п'яний), ГОРБАТИЙ (автомобіль "Запорожець-965"), КЕМАРИТИ (спати), КИШКА (ненажерлива людина), ОПУПІТИ (відчути стан стресу, збентеження, занепокоєння), ПРОЛЕТІТИ (пропустити виграш), ЖМОТ (скупа, жадібна людина), ЗЕК (ув'язнений).

Однакові слова зустрічаються також у молодіжному та розмовному жаргонах. Такі збіги становлять 40 %.

- АВТОРИТЕТ (великий живіт), АВТОПІЛОТ (здатність контролювати себе у стані сильного алкогольного сп'яніння), АЙБОЛИТ (лікар), АЛКОНАВТ (людина, яка надмірно вживає спиртні напої), АНЕСТЕЗІЯ (спиртний напій), АРХАРОВЕЦЬ (шибеник, хуліган), БАЗАР (бесіда, розмова), БАК (долар), БИЧОКБАНЯК (випивка), БАРДАЧОК (відділення для всіляких дрібниць на передній панелі в кабіні автомобіля), БИЧОК (недопалок), БІЛА (горілка), БІЛКА (біла гарячка), БРЕНД (щось нове), БРОДВЕЙ (центральна вулиця міста), БУХИЙ (у стані алкогольного сп'яніння; п'яний), ВООБШЁ; ВОПШЁ, (вираження будь-якої сильної емоції), ВРУБАТИСЯ (зрозуміти), ПА-ПА (до побачення, прощай), ПОЦ (дуже погана і нешанована людина), ПРИБАЦАНИЙ (несповна розуму, придуркуватий), РЕАНІМАЦІЯ (пивний бар).

Коли порівняти міліцейський та кримінальний жаргони - то їхнє співвідношення становить 25 %.

- ЗАКАЗУКА (убивство на замовлення), ЗОНА (виправно-трудова установа; територія, на якій розташована ВТУ), КЛІЄНТ (людина, яка перебуває у розшуку), НАВЕСТИ (вказати на об'єкт злочину), НАВОДКА (вказівка на об'єкт злочину).

Ще рідше зустрічаються збіги слів військового та кримінального жаргонів - 5 %.

- МАСЛЮКИ (патрони).

В інших соціальних групах з професійними жаргонами та соціалектами збіги зустрічаються дуже рідко - 1-3 %.

Кримінальний жаргон (або арго) - це жаргон, яким послуговуються злочинці та люди, які мають відношення до злочинного світу. Аналізуючи арго, ми бачимо, що велика кількість слів вживається у розмовній мові. Дехто вживає такі слова, навіть не розуміючи їхнього значення, або тлумачить по-іншому. Такий жаргон характеризується зневажливістю, грубістю, рідко - жартівливістю (ПИЙЛО (дешеве вино), ПОНЯТТЯ (зведення законів злочинного світу), ПРАВИЛЬНИЙ (справжній, гарної якості), НИЧКА (місце зберігання заборонених чи крадених предметів)).

Молодіжний жаргон - соціолект людей у віці 12-22 років, що виник із протиставлення себе не стільки старшому поколінню, скільки офіційній системі. Ним розмовляють зневажливо (ЗІМБАБВЕ (людина з провінції)), КОНТОРА (будь-яка установа), іронічно (ДУНЬКА (дівчина, жінка для задоволення сексуальних потреб)), ЗАМОРОЧКА (нав'язлива ідея), рідше - жартівливо (ДУБАК (холод)), ІДІОТ (фотоапарат невеликого розміру з авторегуляцією). Багато слів запозичених з кримінального жаргону.

Розмовний жаргон - це різновид соціального жаргону, яким ми послуговуємось у розмовній мові, ігноруючи мовні норми. Основою цього різновиду соціолекту також є кримінальний жаргон. (БЕМБИК (хлопець, молодий чоловік), БЕЕМВЕШКА (автомобіль БМВ (BMW)), БАШЛІ (гроші).

Ще одним з різновидів соціального діалекту є студентський жаргон (УНІВЕР (університет), МЕД (медичний університет), НЕЗАРАХ (не зараховано), АВТОМАТ (залік, що виставляється автоматично за результатом поточної успішності)) та шкільний (УЧИЛКА (вчителька), ПАРА (двійка)) тощо.

Отже, досліджуючи соціальний жаргон та його різновиди, ми бачимо, що основою молодіжного та розмовного жаргонів є кримінальний жаргон. Кримінальний жаргон має право на існування, але зловживання ним призводить до засмічення літературної мови та змінення усталених понять. А щодо студентського та шкільного жаргонів - їхнє використання - це приклад недотримання правил літературної мови. Часте вживання таких різновидів соціальних жаргонів - є ознакою низької лінгвістичної некомпетентності.

2.2 ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО ЖАРГОНУ

Існують такі терміни, якими послуговуються люди певної професії. Такі слова називаються професійним жаргоном. Поява такого виду соціолектів зумовлено тим, що є певні поняття, які вживають лише люди певного фаху, оскільки кожна професія моє свою термінологію. Якщо брати до уваги ці твердження, то можна зробити коротку кваліфікацію професійних жаргонів. Професійні жаргони з:

1. З мови програмістів та користувачів персональних комп'ютерів:

- АБОРТ (аварійне завершення програми), АВІК (файл із розширенням програми), АВТСТАД (Система проектування AutoCad), АДМІН (системний адміністратор), АЛКОГОЛІК (програміст на МОВІ АлґОЛ), АЙДІ (ідентифікація), АПҐРЕЙД (модернізація, оновлення апаратного забезпечення), БАҐ (помилка, збій у програмі).

2. З мови музикантів: АПДЕЙТ (оновлення програмного забезпечення),

- АКУСТИКА (акустична гітара), БАС (бас-гітара).

3. З мови військових:

- АКА (автомат Калашникова), АКОРД (аврал, спішна робота), АРБАЙТ (робота), БАЛОН (воїн-автомобіліст), БАТЬКО (командир частини), БЕРЦИ (військове взуття з високими халявами), БІБЛІЯ (військовий статут), БУМЕРАНГ (дуже брудні шкарпетки).

4. З мови моряків:

- БАНОЧКА (табуретка), БЕЗКА (безкозирка).

5. З мови автомобілістів:

- БАРДАЧОК (відділення для всіляких дрібниць на передній панелі в кабіні автомобіля), ГАЗОН (автомобіль ГАЗ-66), ДАЛЬНОБІЙНИК (шофер дальніх рейсів на вантажівці).

6. З мови гірників:

- БУТИЛЬОК (шахтар напередодні відпустки).

7. З мови журналістів:

- КУЛЬГАВА КАЧКА (президент, що не приймає серйозних державних рішень), ЗУСТРІЧ БЕЗ КРАВАТКИ (неофіційна зустріч політиків), АДМІНІСТРАТИВНА РЕНТА (хабар).

8. З мови міліціонерів:

- ВОЛИНА (пістолет), ГАСТРОЛЕР (злочинець, який здійснює пограбування в різних містах), ГЛУХАР (нерозкритий злочин).

9. З мови викладачів:

- ВІКНО (велика перерва, коли відміняється заняття), МОВНИК (викладач мови).

10. З мови медичних працівників:

- КАЧАТИ (реанімувати хворого), ПОСАДИТИ НА ТРУБУ (перевести на штучну вентиляцію легень), СКРИПАЛЬ (той, хто намагався перерізати вени), КРИСКИ (випадкові свідки).

Отже, професійний жаргон - це такий вид соціальних діалектів, яким користуються люди певної професії. Більша кількість таких жаргонів походять з іноземних мов (наприклад, мова програмістів). Мова працівників міліції пов'язана з кримінальною, оскільки вони пов'язані. У мові медичних працівників - переважає скорочення, спрощення термінів. У військових - мова дещо нагадує кримінальну.

Стверджувати, що професійний жаргон потрібно рідше вживати - ми не можемо, оскільки це особливість певної професії, її спеціальна мова. Але можна просто не вживати професійні жаргони поза робочим колом спілкування для чистоти літературної мови та збереження її чистоти.



ВИСНОВКИ

Жаргонна лексика - одне з найбільш суперечливих мовних феноменів. Важко віднайти будь-який інший лінгвістичний феномен, з приводу якого так діаметрально протилежно розходилися б думки дослідників.

Поняття "жаргон" (від фр. jargon - незрозуміла мова, зіпсована мова, пташина мова) в сучасному мовознавстві має багато тлумачень. Якщо до 80-х років XX століття жаргон розуміють переважно як мову окремої соціальної групи, то в сучасному трактуванні - це соціальний різновид мовлення, що "... існує через настанову на фамільярно-знижений стиль мовлення в межах соціально-мовленнєвої спільноти, яка характеризується відносно одним віком і повсякденним побутовим спілкуванням" [1, 150].

Наявні в науковій літературі визначення жаргону, попри незначні відмінності, в принципі не суперечать одне одному, наприклад: "Жаргон - різновид мови, яку використовують переважно в усному спілкуванні певної відносно стійкої соціальної групи, що об'єднує людей за ознакою професії, стану в суспільстві, інтересів чи віку" [1, с. 150]. "Жаргон - мовлення певної соціальної, чи іншої, об'єднаної спільними інтересами групи, яке має багато слів і виразів, відмінних від загальнонародної мови, в тому числі штучних, іноді умовних" [13, 190]; "Жаргон - це напіввідкрита лексико- фразеологічна підсистема, яка застосовується тією чи іншою соціальною групою з метою відособлення від решти мовної спільноти. Жаргонізми - це, як правило, емоційно-оцінні експресивні утворення, серед яких переважають негативні знижені номінації" [13, 115].

На відміну від арго, жаргон має відкритий характер і зазвичай виникає в порівняно великих групах носіїв мови, об'єднаних за ознакою професії (професійні жаргони), стану в суспільстві, за віковою ознакою. Жаргонна лексика хоч і належить до обмеженого вживання й функціонує в межах незначної групи носіїв, вільно вступає у взаємозв'язки з різними лексичними одиницями, які побутують як всередині даної мови в процесі взаємодії різних стилів, так і в інших мовах. Однією з головних умов виникнення жаргонного субкоду є більш-менш тривале спілкування в межах певної малої соціальної групи, що дає змогу встановити мовну традицію, відтворювати готові номінації. Одним із найчисельніших і найпомітніших вікових різновидів соціальних діалектів є молодіжний жаргон, який виконує значну кількість функцій, часто полярних щодо основного призначення, що обумовлює причини масштабності його поширення в різних сферах і визначає домінуючі способи репрезентації. "Оскільки жаргон виступає як інструмент ідентифікації й самоідентифікації, він належить до засобів соціумного об'єднання і виконує інтегративну функцію. Використання жаргонної лексики сприяє також капсуляції учасників всередині конкретного соціуму, а вибір особливих мовленнєвих кодів дозволяє реалізувати диференціальну функцію" [8, 123].

Жаргонні субкоди формуються не тільки за рахунок потенційної можливості, властивій кожній людській спільноті, утворення сталих та стихійних корпоративних угруповань із встановлюваними всередині них кодами мовної поведінки. Їх зумовлюють також соціополітичні події, наприклад, революції, війни, перебудови, що продукують жаргонний вокабуляр.

Отже, жаргонна лексика - це своєрідна картина світу, потужна семіосфера певного часового зрізу культури, що відкриває у слові смислову перспективу як концентрат соціокультурного, духовного, психологічного клімату епохи.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Балабін В.В. Сучасний американський військовий сленг як проблема перекладу: дис.... канд. філол. наук: 10.02.16 / Балабін Віктор Володимирович. - К.: 2002. - 308 с.

2. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник / Ф.С. Бацевич. - К.: Видавничий центр "Академія", 2004. - 344 с.

3. Береговская Н.В. Молодежный сленг: формирование и функционирование / Береговская Н.В. // Вопросы языкознания. - М.: Наука, 2002. - № 3. - C. 32-41.

4. Єрмоленко С. Українська мова. Короткий тумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С. Єрмоленко. - К.: Либідь, 2001. - 480 с.

5. Костомаров В.Г. Языковой вкус эпохи: Из наблюдений над речевой практикой масс-медиа / За ред. В.Г. Костомаров. - М.: Педагогика-пресс, 1994. - 247 с.

6. Маковский М.М. Взаимодействие ареальных вариантов "слэнга" и их соотношение с языковым стандартом / За ред. М.М. Маковского // Вопросы языкознания. - 1963. - № 5. - С. 2130.

7. Поляєва С. Україна молода / С. Поляєва. - 2005. - № 4. - С. 15.

8. Ставицька Л. Арго, жаргон, сленг: Соціальна диференціація української мови. - К.: Критика, 2005. - 464 с.

9. Ставицька Л.О. Жаргонна лексика у мові сучасної української газети / Л.О. Ставицька // Українська періодика: історія і сучасність. Доп. та повід. Шостої Всеукраїнської наук. - теор. конф. 11-13 трав. 2000р. - Львів, 2000. - С. 394-397.

10. Ставицька Л. Короткий словник жаргонної лексики української мови. - К.: Критика, 2003. - 336 с.

11. Ставицька Л.О. Проблеми вивчення жаргонної лексики: Соціолінгвістичний аспект / Л.О. Ставицька // Українська мова. - 2000. - № 1. - С. 55-69.

12. Синельникова Л.Н. Социолингвистика: Настоящее время / Л.Н. Синельникова // Социолингвистика: ХХІ век. - Луганск - Женева - Цюрих, 2002. - С. 16-27. Сучасна українська мова. Лексика і фразеологія / За ред. І.К. Білодіда - К.: Наукова думка, 1973. - 438 с.

13. Українська мова. Енциклопедія / За ред. В.М. Русанівського та ін. НАН України. Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні, Ін-т укр. мови. - К.: "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 2000. - 750 с.

Размещено на Allbest.ru