Текстові компоненти телевізійного матеріалу. Методика членування мовного потоку. Правила складання партитури художнього тексту

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Текстові компоненти телевізійного матеріалу

Телевізійний текст - це „не лише словесна тканина, у якій співдіють, взаємно доповнюють себе усне й писемне мовлення; він розгортається послідовно водночас на різних рівнях -вербальному, відеоряду, звукового супроводу, утворюючи цілість і зберігаючи риси об'ємності, багатоаспектності, нагромаджуючи різноманітні шари”. Таким чином, це поняття набуває ширшого значення, включаючи в себе мову, музику, звукові ефекти, зображення та багато інших елементів. По суті, медіатексти.

Текстові компоненти телевізійного матеріалу відображають технологію їх створення. Саме тому логічним є виділення в окрему категорію медійних телевізійних текстів. Структуровану класифікацію текстових компонентів телевізійного матеріалу пропонує Л. Поліщук. Вона зазначає, що текст цілісної інформаційної програми - гіпертекст - є складеним. Його формують тексти трьох різновидів, кожен з яких виконує своє завдання та має свої функції:

1. Текст ведучого програми (студія). Завдяки цьому текстові всі матеріали вкладаються в цілісну програму, яка має свій початок, розвиток і кінець.

2. Текст інтерв'ю.

3. Текст сюжету. Складається з: а) журналістського тексту, виголошеного у кадрі (stand-up); б) журналістського тексту виголошеного за кадром (кореспондент за кадром); в) тексту інтерв'ю (синхрону)

2. Методика членування мовного потоку

Звуки в мовленні зливаються в один суцільний потік. Це особливо помітно, коли вперше слу­хаємо незнайому іноземну мову (про таку мову кажуть: джерготіння, белькотання). Проте шо довше вслухаємося, то почи­наємо помічати, що суцільний мовленнєвий потік розпадаєть­ся на окремі частини. При цьому спочатку виділяємо великі уривки, а потім дедалі менші і нарешті, коли освоїмо мову, відчуваємо в ній уже окремі звуки. Мовленнєвий потік залежно від змісту розбивається послідовно на фрази, синтагми, такти, склади і звуки. Засобом членування мовленнєвого потоку є паузи різної тривалості, інтонація, наголоси. Фраза -- це найменша комунікативна одиниця мови (яка співвідноситься з реченням) і водночас найбільша фонетична одиниця в мовленнєвому потоці. Фраза вичленовується інтонацією і паузами. Інтонація буває комунікативна (спрямована на увиразнен­ня змісту висловлювання) й емоційна (призначена для передавання різних почуттів). Інтонація кожної мови своєрідна. Загальновідомо, як важко, наприклад, вловити висловлений чужою мовою жарт або іронію чи виразити різні відтінки здиву­вання, невдоволення, презирства, поваги, довір'я, недовіри тощо, які здебільшого передаються лише інтонацією. Інтона­ція є невід'ємною складовою частиною мови.За допомогою інтонації мовець може передати настрій, виділити важливе в повідомленні, привернути увагу слухача (слу­хачів) до певної думки, дати зрозуміти, що висловлювання закінчене або буде продовжене і т. д. Інтонаційний малюнок, як і вимова окремих звуків у мовленнєвому потоці, має свої усталені загальноприйняті норми, порушення яких призводить до неадекватного сприйняття висловлювання. За допомогою інтонації, неадекватної до змісту, створюється підтекст.

Слід пам'ятати, що дуже швидке мовлення утруднює сприй­няття, а надто повільна, тягуча мова послаблює увагу слухача. Безпричинне надто голосне мовлення дратує слухача, а непомірно тиха мова змушує над силу напружуватися, щоб зрозу­міти сказане. Порушення загальноприйнятої норми втомлює слухача і, отже, справляє на нього негативне враження.

Інтонація української мови включає в себе:

а) підвищення й пониження тону (мелодика мовлення);

б) прискорення й сповільнення вимови (темп мовлення);

в) збільшення й зменшення сили голосу (інтенсивність мовлення);

г) певне чергування наголошених і ненаголошених складів (ритм мовлення);

Фразовий наголос -- звукове виділення одного зі слів фрази (переважно кінцевого). Такий наголос підкреслює завершеність висловлювання й спонукає слухача до певної реакції. Наприклад, у реченні Щоб докладно обговорити це питання, нам треба зустрітися ще завтра трохи підсилюється наголошений склад останнього слова, і тим вказується, шо речення закінчене. Логічний наголос -- це виділення важливого для змісту сло­ва підсиленням і підвищенням його наголошеного складу в тоні. За допомогою логічного наголосу тому самому реченню можна надати цілу низку різних смислових відтінків. Наприк­лад, залежно від того, яке слово в реченні Я допоможу вам логічно виділимо, воно матиме різне значення: чи те, що саме мовець, а не хтось інший допоможе; чи те, що названа дія буде таки виконана; чи те, що допомогу буде надано саме цій особі, а не іншій. Емфатичний наголос -- емоційне виділення слова у фразі. В українській мові він виражається, як правило, подовжен­ням наголошеного голосного й підвищенням тону. Наприклад, у реченні Пливти влітку Дніпром -- це ж чудово! таким чи­ном емоційно виділено слово чудово. Синтагма -- це одиниця, яка вичленовується із фрази від­повідно до змісту висловлювання. Наприклад, вислів Допомог­ти не можна відмовити, якщо його не поділити на синтагми, буде позбавлений змісту. Синтагма виконує дві функції: фо­нетичну й семантичну. Синтагма вичленовується синтагматичним наголосом, синтагматичною мелодикою й короткими синтагматичними паузами. Те саме речення на синтагми можна ділити по-різному, але не довільно. Наприклад, речення Та коли вже надто тяжко туга серце обгортала, то співці співали пісню, пісня тугу розби­вала (Леся Українка) можна розбити на три синтагми (паузами після слів обгортала та пісню), на чотири (пауза ще після слова тяжко), на шість (паузи також після слів співці їй пісня). Від цього речення набуває кожного разу інших змістових від­тінків. Але в поданому реченні не можна робити синтагматич­них пауз, скажімо, після слів надто, серце, співали, тугу, від цього зруйнується зміст висловлювання. Такт -- це частина синтагми, об'єднана одним наголосом. Такт може збігатися зі словом і може включати в себе кілька слів. Короткі, неповнозначні слова не мають свого наголосу й приєднуються до наголошеного слова. Наприклад, фраза Здається, гори перевертав би й не чув би втоми (М. Коцюбинський), у якій 9 слів, розпадається на 3 синтагми і 5 тактів. У такті й не чув би одне слово наголошене і три -- ненаголошені. Ненаголошене слово в такті, яке стоїть перед наголоше­ним, називається проклітикою (у наведеному такті -- це й не).Ненаголошене слово в такті, яке стоїть після наголошеного, називається енклітикою (у наведеному такті -- це би).Іноді можуть втрачати наголос і повнозначні слова (на­приклад, в українській мові на ніч -- із наголошеним прий­менником).Склад -- це частина такту, яка вимовляється одним по­штовхом видихуваного повітря (за повільної вимови). Склад являє собою поєднання звучнішого елемента з менш звучни­ми. Найвищу звучність у складі становить голосний, наприк­лад: стрім-кий, сон-це. (Докладніше про складоподіл і струк­туру складу мова піде під час розгляду голосних звуків). Отже, найменшою частиною мовленнєвого потоку, яка вичленовується фізіологічно, є склад. Звуки фізіологічно не виділяються, хоча кожен із них має свою і фізичну, і фізіо­логічну характеристику. Слово ми можемо вимовити по скла­дах (го-ло-ва), але не членуємо його на окремі звуки (не кажемо: г-о-л-о-в-а). Розрізнення звуків здійснюється центральною нервовою системою.

3. Правила складання партитури художнього тексту

текстовий фраза комунікативний виразний

Партитура художнього тексту - це графічне відтворення звучання художнього твору. Складаючи партитуру, позначають паузи, наголоси, підвищення й зниження тону, інтонаційні переломи тощо. Партитурні позначки допоможуть учителеві в процесі навчання учнів, особливо коли треба показати, як здійснити інтонаційну фігуру, що не визначена розділовим знаком. Скласти партитуру - означає розмітити текст умовними позначками, які допомагають уникнути логічних помилок у процесі повторних читань.

Складання партитури розпочинається із розчленування тексту на частини, періоди, ланки, мовні такти.

Складання партитури виразного читання (подальше усвідомлення тексту на основі емоційно-образного аналізу в поєднанні із розбором мовних і композиційних засобів).

* Визначають головну думку (різкі зміни в природі).

* Знаходження логічного центру для тексту в цілому -- ще вчора, сьогодні ж (двома горизонтальними), а також слів, що їх пояснюють, -- гріло, зеленіло, гомонів, сріблястим оксамитом, жалісливо плаче, не той мов світ (однією горизонтальною).

* Ставлять паузи -- в кінці речення, на синтагмах та розділових знаках.

* Відтворюють мелодику читання залежно від місця логічного наголосу

* З'ясовують інтонацію читання відповідно до змісту і структури вірша:

* І частина -- відчуваються теплі нотки, бо все ще в русі, в дії («сонечко так гріло»).

II частина -- змінюється настрій поета -- трохи сумно, бо зовсім затихла природа.

Складання партитури (розбивки) тексту для виразного читання

* Головна думка вірша -- хліб для людей, людське надбання.

* Логічний центр -- не кидайсь, не грайсь (двома горизонтальними позначаємо); слова, що пов'язані із попередніми за смислом, -- дід, життя несе; людський, людські,, вселюдському (однією горизонтальною).

* Паузи (граматичні та синтагматичні).

* Додаткові наголоси в логічних ланках, позначених паузами.

* Інтонація: повчально, повільно, пояснюючи; -- 1, 2 строфи; слова автора (3, 4 строфи) -- повільно, розповідним тоном.

Размещено на Allbest.ru