Історія становлення та особливості офіційного-ділового стилю

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

на тему:

Історія становлення та особливості офіційного-ділового стилю

1. Історичне формування мови ділових паперів. Перший період

Функціонування державної мови, перш за все, пов'язане із її статусом як мови справочинства, а поняття ділова мова насамперед пов'язане із розвитком ділового стилю (далі - ОДС). Учені схильні вважати, що цей стиль є одним із найдавніших стилів, зокрема книжних, на мовній основі якого згодом виробилась українська літературна мова. ОДС української мови історично ґрунтується на документах доби Київської Русі, адміністрації Великого князівства Литовського й гетьманських канцелярій, на юридичних актах міських урядів XV-XVII ст. Його ознаки знаходимо в документах Х ст. (Руська правда, Мстиславова грамота 1130 р., і навіть тексти договорів русичів з греками 907, 911, 944, 971 рр.), в грамотах, українських літописах (офіційні листи, угоди і т. ін.).

Цей стиль зазнав лексико-граматичного впливу російської канцелярської мови та мови австро-угорських і польських канцелярій. Проте, якщо на російську літературну мову свого часу відчутно вплинула канцелярська сфера, то сучасна українська літературна мова ближча до народної. Отже, детальніше становлення й розвиток офіційно-ділового стилю умовно можемо поділити на кілька періодів:

І період - Х-ХIII ст. Після прийняття християнства у східних слов'ян паралельно існували дві літературні писемні мови: книжна старослов'янська мова, яка насамперед обслуговувала церкву і всі потреби суспільства, пов'язані з релігією та філософією, і давньоруська мова, яка відбита, в художній літературі (Слово о полку) і законодавстві (зазначені вище документи), у ній переважають елементи живої мови (на побутовому рівні - усна форма давньоруської мови Київської Русі ХІ-XII ст.), що була успадкована українською мовою.

Офіційно-діловий стиль складався як форма мовного спілкування у правовій галузі суспільно-політичного та виробничого життя: “Юридично-ділова писемність на Русі виникла з необхідності закріпити на тривалий час правові норми життя, майнові стосунки між тодішніми громадянами, торгівельні й політичні договори з іншими державами тощо”.

Одним із найяскравіших взірців офіційно-ділової мови цього періоду є оригінальний звід світських законів Ярослава Мудрого “Руська правди” (30-ті рр. XI ст.), у якому відбиті юридичні норми Х-ХІ ст.

2. Другий період формування офіційно-ділового стилю

II період, склалася лексична, фонетична й граматична системи мови української народності, але роль літературної писемної мови, мови офіційних документів і листування за традицією виконувала книжна мова Київської Русі, в яку проникали елементи живої розмовної мови місцевого населення. У цей період в Україні існувало тільки три галузі застосування літературної мови: церковно-релігійна література, актово-урядове письменство і літописання. Мовною основою церковно-релігійної літератури була церковнослов'янська мова. У світському вжитку існували такі різновиди літературної староукраїнської мови (14-18 ст.), як мова літописів та канцелярсько-урядова мова (мова українських грамот), що культивувалась у литовських князівських канцеляріях.

Про поширеність грамот як певного виду документа у XIV ст. свідчить їх маєтність: “дарчі”, угоди, правові, присяжні, вкладні тощо. Уже в цих документах спостерігають дотримання чіткості структури тексту. Так, М. Лещак, аналізуючи зміст грамот, видалила в них 8 композиційних частин, 7 з яких мають строго визначені формальні ознаки (т. зв. формули): формула адресанта, формула дати, місця й обставин написання грамоти тощо;восьма частина - не стандартизований текст, у якому викладено короткий зміст грамоти.

Загалом в історії формування ОДС та української юриспруденції надзвичайно важливим є період Литовської доби (ХІV-ХVІ ст.), у який були розвинені рядові (княжі, судові тощо) та єпископські, а урядовою мовою в них була українська (руська) мова. Найяскравішою пам'яткою офіційно-ділового мовлення цього часу є Литовський статут - зведення законів феодального права, яке діяло у Великому князівстві Литовському (1529, 1566, 1688 рр.).

Зауважимо, що упродовж XIV-XVII ст., українська писемно-літературна мова була також мовою державного діловодства у Молдавському князівстві.

3. Третій період становлення офіційно-ділового стилю

III період - кінець XVI - І пол. XVII ст. Упродовж XVI - 1 пол. ХVII ст. в українській мові формуються стилі публіцистичної мови (мова полемічної літератури і творів І. Вишенського, З. Копистенського - проти польських феодалів і єпископів-уніатів), художньої мови (мова віршів Г. Смотридького, Памви Беринди та ін.), наукової мови, подальшого розвитку набуває мова літописної літератури (Густинський, Львівський, Межигірський, Острозький, Київський літописи) і актово-урядова, документальна мова (мова актових книг міських урядів різних українських міст на зразок Житомирської (1582-1588 рр.) та ін.).

Зазначимо, що актами, за традицією, називали не лише документи - власне акти громадянського стану (купівлі, продажу, поділу майна між спадкоємцями тощо), а й книги для запису документів міського самоврядування, для запису документів судових справ і под.

Документи (акти) цього періоду відзначені наявністю формуляра:

- набір мовних штампів, формул, властивих певному видові документа;

- трафарет-скелет документа, у який вкладали змінний зміст.

Все це дає можливість відрізнити скарги від розпоряджень чи повідомлень державної влади і под. До чіткої структури актів входили:

а) заголовок, у якому сконденсовано основний зміст;

б) початковий протокол документа;

в) основна частина;

г) закінчення.

В. Горобець поділяє канцелярську документацію XVI-XVII ст. на персонально-дідову, довідково-інвентарну та реставраційну.

Яскравою пам'яткою ділового письма І пол. XVII ст., окрім актів, є також є "Реєстр всього війська Запорозького", створений гетьманською канцелярією 1649 р.

4. Четвертий період становлення і подальший розвиток ОДС

офіційний діловий стиль мова

IV період - II пол. XVII - І пол. XVIII ст. Застосування офіційно-ділового стилю української мови було обмежене за часів Речі Посполитої. Проте і в цей період, не пориваючи зв'язку з попередніми обставинами, набувала все більшого поширення і досконалості ділова актова мова (актові книги Пирятинського. Полтавського, Бориспільського міських урядів XVII ст., листування гетьманської та полкових і сотенних канцелярій Запорізької Січі).

За часів Речі Посполитої в урядових установах, у літературній творчості запанувала мова польська. Відбувалася жорстка колонізація, викорінювання всього східнослов'янською. Мова ділових паперів Б. Хмельницького, канцелярій полків, міських урядів була вже літературною мовою на давньоруській основі із залученням до неї лексичних, фонетичних і граматичних елементів тогочасної польської та російської мов. Крім того, багато запозичень було з латинської, грецької, західноєвропейських мов. І все ж, характеризуючи мову канцелярської документації XVIII ст., В. Хоробець відзначає у текстах значну кількість кліше, адміністративної лексики й термінології, що були необхідними для стислого й економного вираження думки і є незаперечним доказом самостійності та високо розвиненості української мови. Зауважимо, що аналізу мови українських грамот ХІV-ХV ст., присвячено низку наукових праць, які підтверджують народну основу тогочасного ділового мовлення. На неабияку роль універсалів, грамот, листів гетьманської та полковницької канцелярій середини XVII ст. - видатних зразків ділових документів української літературної мови, які поклали початок новому офіційно-діловому мовленню, вказували акад. Г. Біподід, проф. В. Русанівський, В. Німчук.

Адже, обстеження мови грамот, дипломатичних документів тощо, зокрема канцелярії Б. Хмельницького, свідчить про вироблення певних трафаретів (зачинів і завершень), а також специфічної термінології, які дійшли до нас і які успадкувало сучасне офіційно-ділове мовлення. Отже, здобутки староукраїнської мови не були повністю втрачені.

V період - II пол. XVIII ст. - поч. XX ст. Але приєднання до Росії, скасування гетьманства поклали край українській державності. Безправність українського народу в царській Росії і в цісарській Австро-Угорщині позбавляла українську літературну мову можливості здійснювати важливі суспільні функції і тим самим вільно розвивати такі свої стилі, як ОДС, науковий, публіцистичний.

VI період XX-ХХІ ст. Після возз'єднання українських земель спочатку у складі УНР, а потім УРСР українська літературна мова під впливом давніх традицій та кращих зразків тогочасної художньої літератури попри жорстку політику русифікації виробила власні функціональні стилі дня всіх галузей різноманітної мовної практики.

У цьому періоді можемо виділити три етапи:

1) 20-30-ті рр.;

2) 40-80-ті рр.;

3) 90-ті рр. ХХ ст. - поч. XXI ст.

Перший період пов'язаний із політикою українізації - впровадженням української мови у всі галузі суспільного життя, спричиненим новим статусом України у світі (УНР) і, відповідно, новим статусом української мови, який за критичні 1917-1921 рр., разюче змінився. Після майже двохсотрічної перерви наша мова стала мовою законодавства, адміністрації, військової справи, дипломатії. У 20-х роках вийшли словники В. Лідмогяльного та С. Плужника “Фразеологія ділової мови”, “Практичний російсько-український словник ділової мови (конторської та рахівничої)” за ред. М. Хладкого та К. Туркала, “Словник ділової мови (термінологія та фразеологія)” М. Дорошенка, М. Станіславського, В. Страшкевича, які стали мовними порадниками.

У 40-70-ті рр., ділова українська мова обслуговувала лише деяку політичну та ідеологічну літературу, законодавчі акти (тобто реалізувалась як писемна форма ОДС), наприклад: “Відомості Верховної Ради УРСР”, “Збірник постанов і розпоряджень УРСР”, “Кодекс законів про працю УРСР тощо. Цікаво, що у 40-х рр. до програми середніх шкіл з українською мовою навчання, слідом за російською мовою, було введено обов'язкове вивчення правил складання службових паперів. Тобто, у післявоєнний період розпочалась робота з унормування, вироблення стандартів в офіційно-діловій практиці, визначилось місце цього стильового різновиду літературної мови у системі стилів. Проте ділова мовленнєва практика перебувала під тиском російської мови, а ОДС як окремий функціональний стиль сучасної української літературної мови остаточно виокремили лише у 50-60-х рр.

Очевидним є те, що наприкінці 50-х рр., під впливом російської мови відбулися певні зміни у діловій лексиці порівняно з періодом 20-30-х рр.: усунення питомих чи запозичених раніше з німецької та польської мов лексем типу мешкати (проживати), шпитальний листок (лікарняний листок), заряд (розпорядженнях прохач (заявник), ОДС цього періоду формується низкою канцелярсько-ділових слів, як от: діловод, плановик, отоварити, прогресивка, плановість, громадська приймальня, народний суддя, сількор, класний керівник, керуючий трестом і под. У культурно-мовній практиці звертають увагу на поширення в офіційно-діловому стилі книжних штампів почасти русифікованих: робота, питання, зрив, прорив, розкачка, домагатися, проробляти, викорінювати, мобілізувати, вирішальний, вищезазначений, нижчепідписаний, інформувати і подібне.

У вказані роки набули розвитку переважно монологічні жанри службового мовлення, зокрема дипломатичне звернення - вітальна промова українською мовою на зустрічах представників зарубіжних країн, проголошення тостів на офіційних урядових зустрічах. Проте законодавчий підстиль ОДС у 50-70 рр., мав переважно перекладний характер і обмежене використання в ієрархії державних структур.

У часи “хрущовської відлиги” набула актуальності проблема культури української мови, у тому числі й ділового мовлення. Так, було запропоновано вважати ненормативними деякі архаїчні форми (об'ява), розрізняти у діловій практиці значення слів заступник і замісник тощо. Українізація вплинула і на появу довідкових видань з української мови, зокрема популярною була книжка Б. Антоненка-Давидовича “Як миховоримо” (до речі, перевидана у 1991 р.), y якій автор пропонував та популяризував низку культурно-мовних спостережень, нар.: винятково (замість виключно), сприяти (замість іти назустріч), підстава (замість обґрунтування) і подібне.

У 70-80-ті рр. - період суцільної русифікації - науковці лише теоретично обстежують офіційно-діловий стиль української мови, частково виділяють його конструктивні ознаки.

Після проголошення незалежності України відбувся бурхливий розвиток офіційно-ділового стилю, зазнали шліфування його норми. Вийшло друком багато нових словників, довідників, посібників (див. список довідкової літератури з курсу), було запроваджено курс “Українська ділова мова” у ВНЗ, курси ділової мови для працівників установ, розроблено низку відповідних програм на радіо й телебаченні.

І все ж розширення діапазону функціонування офіційно-ділового українського мовлення на сучасному етапі відбувається повільно й суперечливо, оскільки у виробничо-економічній, правоохоронній та нотаріальній, військовій, спортивній тощо галузях реалізація цього мовлення відбувається в основному в писемній формі (заміна вивісок, створення написів на печатках, штемпелях, офіційних бланках, оформлення різноманітної документації, у т. ч., документів найвищих органів законодавчої та виконавчої влади, міжнародних угод, контрактів, дипломатичного листування). Реалізацію ж усної форми зауважуємо почасти у публічних виступах (за участю ЗМІ) представників керівництва країни, проте на нижчих щаблях державного управління, у регіонах публічне використання української мови ще не набуло стовідсоткового поширення. Якщо ж частина політиків, державних службовців та ін. і намагається розмовляти по-українськи, то їхнім мовленнєвим портретом, на жаль, є суржик (про особливості функціонування української мови в сучасній Україні частково йшлося також у першій лекції). Тому один із головних принципів навчання культури сучасного ділового мовлення - уникнення інтерференції.

У мовних порадниках нашого періоду основну увагу звертають на правильність використання книжних прийменників (відповідно до і згідно з), розрізнення близько звучних слів (комунікабельний - комунікативний - комунікаційний), синонімів (престиж - авторитет), уникання суржикових елементів (навчальний, а не учбовий, великий, а не крупний), правильне використання відмінкових закінчень (закону, а не закона, адвокате, а не адвокат), запозичених слів (контора офіс, об'єднання - концерн - акціонерне товариство), стійких виразів (впадає в око, а не кидається у вічі) тощо. Деякі рекомендації щоправда мають дискусійний характер (правничий чи юридичний, правник чи юрист).

Висновок

Отже, розвиток офіційно-ділового стилю української мови, як і будь-якої іншої мови, тісно пов'язаний з розвитком державності. Виникнення основ діловодства (тобто юридичної документації - законів, указів, грамот, купчих тощо) сягає ще часів Київської Русі. Невдовзі після приєднання України до Росії в 1654 році розвиток діловодства українською мовою дещо гальмується, а пізніше, у зв'язку із забороною української мови царським урядом, і зовсім припиняється. Проте здобутки давньої української офіційно-ділової мови не були повністю втрачені. Вироблена в період Української Народної Республіки (1919-1922 pp.), а потім в умовах радянської дійсності українська ділова мова мала вже на що орієнтуватися. “Вона успадкувала від до національного періоду основну термінологію, усталені форми, синтаксичні структури”. мовлення лексичний граматичний

Незважаючи на велику кількість праць, що стосуються різних сторін і аспектів офіційно-ділового стилю української мови, ця галузь науки перебуває в стані інтенсивного розвитку. Недостатньо досліджені жанрові різновиди офіційно-ділового стилю, не існує однозначної думки про те, яка форма - усна чи писемна - лежить в основі стилю, а також історія формування офіційно-ділового стилю сучасної української літературної мови.

Размещено на Allbest.ru