Аналіз уживаної у посланнях лексики конфесійного стилю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Цього року українці відзначали 150-річчя від дня народження видатного українського церковного та суспільного діяча Андрея Шептицького. «Справді, якщо треба було назвати постать, котра у бурхливому XX столітті відігравала найважливішу роль у церковному, суспільно-політичному та культурному відродженні Української Церкви й українського народу, то цією постаттю, без сумніву, слід було б назвати Митрополита Андрея Шептицького» - так наголошує Богдан Дзюрах. [Шептицький Андрей. Пастирські послання 1899--1914 рр. [Текст] / Андрей Шептицький. -- Т. 1. -- Фундація «АНДРЕЙ». -- Львів: Видавництво «АРТОС», 2007. -- L + 1014 c.]

Ця постать своїми ідеями значно випередила дух свого часу, а його творча спадщина все ще продовжує впливати не тільки на розвиток Церкви, а й на розвиток філософії, теології, та мовознавства.

Кінець 19- початок 20 ст. - це період широкого застосування та використання української лексики в різних ділянках літературної, наукової та просвітницької діяльності. Крім просторічної народної лексики, до літературної мови входять елементи мови різних соціальних груп, однак саме інтелігенція збагачує лексичний склад української мови науковою термінологією, абстрактною лексикою, впливає на розвиток її функціональних стилів.[С.П. Гірняк, Пастирські послання Шептицького як віддзеркалення мовної ситуації на західноукраїнських землях на межі 19-20 ст.] Н.Гуйванюк у статті «Соціолінгвістичні коментарі у «Граматиці української мови» Василя Сімовича» стверджує, що: «не може бути так, щоб кожний писав собі, як йому завгодно. У правописі мусить бути дисципліна, мусить бути хтось такий, що його голосу повинні всі слухати».[ Гуйванюк Н. Соціолінгвістичні коментарі у «Граматиці української мови» Василя Сімовича [Текст] / Н. Гуйванюк // Мова і суспільство. -- Випуск 1. -- Львівський національний університет імені Івана Франка, 2010. -- С. 78--87.]

До таких авторитетних джерел автор зараховує українських письменників, укладачів підручників, а також українських інтелігентів Галичини, до яких належав і Митрополит Андрей Шептицький.

У своєму вступному слові до першого тому митрополита Андрея Шеп- тицького “Пастирські читання” Богдан Дзюрах, єпископ-помічник Київської архієпархії зазначає, що - « …найважливішим полем апостольської діяльності Митрополита був його «апостолят» пера : численні монографічні праці, десятки послань, декретів та листів».[ Шептицький Андрей. Пастирські послання 1899--1914 рр. [Текст] / Андрей Шептицький. -- Т. 1. -- Фундація «АНДРЕЙ». -- Львів: Видавництво «АРТОС», 2007. -- L + 1014 c.]

Рід Шептицьких дав чимало відомих діячів релігійного книговидання. Зокрема, у 1620 р. Олександр Шептицький заснував в Угерцях відому друкарню, а Варлаам Шептицький у 1668 р. в Уневі створив друкарню, яку пізніше було продано до Почаївського василіянського монастиря. Значну увагу приділяв видавничо-друкарській справі Львівський єпископ, а пізніше, 1729 року, митрополит Київський Анастасій Шептицький, який упродовж чотирнадцяти років управління Львівською єпархією не тільки захищав українців від латинізації, а й заснував греко-католицьке мирянське братство святого Юра у Львові, а найголовніше -- займався видавничою справою, друкуючи нотові виправлені богослужбові книги . Отже, родинне походження Андрея Шептицького цілком справедливо зробило свідомий вибір майбутнього митрополита. [ Мар'ян Лозинський «Митрополит Андрей Шептицький і василіянське видавництво “Місіонар”»Вісник Львів. Ун-ту. Серія журн. 2011. Вип. 35. С. 146-151]

В творах Шептицького знаходимо релігійну лексику, яка є характерним елементом мови та стилю Митрополита, а також говіркові елементи, архаїзми та запозичення, що входять до складу загальновживаної лексики. Праця Шептицького «Пастирські послання» є яскравим втіленням конфесійного стилю. Конфесійний стиль виник як стильове запозичення у зв'язку з прийняттям християнства у Київській Русі. Культові книги почали перекладати з грецької мови старослов'янською і використовували в релігійних обрядах, додаючи окремі українські вимовні і граматичні риси. Розмовно-мовленнєву основу його становить Біблія. Найповніше він виявляється в богослужінні, частково - в проповідях та посланнях. До основних мовних засобів конфесійного стилю належить маркована лексика, яку в національній літературній мові називають конфесійною. [О.Мацько,О.Сидоренко, Стилістика української мови, ст..287]. Так як, джерелом наших досліджень є Пастирські послання Шептицького, то доцільно додати кілька слів про проповідництво. Долучення найширших кіл населення до християнської віри і церковного життя вимагало від Церкви гнучких форм впливу на громадськість. Найхарактернішою і чи не найвпливовішою із церковних виховних заходів ставала проповідь, що є проголошенням євангельського вчення про наше спасіння у живій мові перед народом. Популярність ієрарха чи священика залежала від його уміння звертатися до прихожан на гострі моральні проблеми, спираючись на Святе Письмо. Повчання як самобутній духовний публіцистичний жанр сприяло розвитку богословської думки, поширенню християнського вчення, збагаченню духовності. Проповіді мали значення і в духовному, і ужитковому плані, ставали в нагоді священикам насамперед у їх практичній діяльності - духовному вихованні населення. [О.Колесник,Церковне проповідництво як самобутній духовний жанр]

Яскравим прикладом жанру проповіді є наш досліджуваний матеріал.

Тому Метою нашої роботи буде: проаналізувати уживану у посланнях лексику конфесійного стилю.

Відповідно до мети постає низка завдань:

1) Скарткувати матеріал

2)Відповідно до дібраного матеріалу провести групування

3) визначити стилістичні функції лексем релігійного спрямування.

4) простежити у цих категоріях ознаки конфесійного стилю.

Об'єкт: лексика у пастирських посланнях митрополита Андрея Шептицького.

Предмет: стилістичні функції та лексико-семантичні і граматичні особливості іменників.

Щодо актуальності цієї роботи, то вона зумовлюється недостатнім дослідженням текстів Пастирських послань Митрополита Андрея Шептицького у мовознавчому аспекті, зокрема стилістичних функцій іменників. Посланням присвячено багато праць, наприклад «Гідність християнського подружжя» І. Леньо, «Святець і батько» П. Франко, «Постать священика у пастирських посланнях» Т. Остафіїв, проте з лінгвістичного погляду твори Шептицького не були предметом системного вивчення. Тому наша робота є актуальною і наразі необхідною. Адже кропіткий аналіз і дослідження послань дозволить нам цілісно висвітлити не лише лексико-семантичні, стилістичні, граматичні особливості мови Шептицького, а й на прикладі його творів зробити висновок про загальний стан мови в Галичині на межі XIX-XX століть.

Структура курсової роботи. Складається з вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури.

Увесь зібраний матеріал, а саме іменники вирішено поділити за семантичними ознаками і морфологічною характеристикою на два лексико-граматичні розряди: 1) конкретні та 2) абстрактні.



1. Конкретні іменники релігійного спрямування

Одні іменники означають назви конкретних предметів, а інші - уявних понять. З огляду на це розрізняють конкретні та абстракті іменники. Лексичними особливостями конкретних іменників є те, що їх можна уявити, як окремі предмети, а також вони піддаються рахунку та сприймаються органами чуття.

Конкретні іменники - іменники, в яких типізується лише конкретне уявлення про предмет.[ Горпинич В.О. «Морфологія української мови. Підручник» Київ, 2004, ст.38]

При аналізі послань Шептицького виявлено багато лексем релігійного стилю, які позначають конкретні предмети чи уявлення про них. У цьому розділі ми аналізуватимемо конкретні іменники. Щодо певного розподілу конфесійної лексики, то в українському мовознавстві загально визначеної, єдиної класифікації конфесійної лексики немає, а ті групи слів, що сформовані, є здебільшого відкритими. Окремі лексеми цих груп під впливом позамовних чинників в українській мові в різні періоди активізуються. [Лексика конфесійного стилю в нових функціонально-стилістичних виявах (на прикладі мови інтернет-видання «Українська правда») // Науковий вісник Чернівецького університету : Збірник наукових праць. -Вип. 659. Романо-словянський дискурс. - Чернівці : Чернівецький нац. ун т, 2013. - С. 14 - 17.]

Проте в своїй праці «Українська церковно-обрядова термінологія» Пуряєва пише, що у конфесійній лексиці типовими є слова для найменування Бога, явищ потойбічного світу і стосунків людини та Бога. Українську церковно-обрядову лексику визначено як сукупність мовних одиниць (слів і словосполучень), які, позначаючи реалії та поняття, пов'язані з виконанням церковно-обрядового акту. [ Пуряєва Н. В. Українська церковно-обрядова термінологія / Н.В. Пуряєва // Das Ukrainische als Kirchensprache (українська мова в церквах) - Wien, 2005. - С. 353]

Осінчук та Піддубна у своїх дослідженнях вказують, що у складі української церковно-обрядової лексики виокремлюють найменування частин храму та предметів церковного вжитку, назви церковних посад, назви богослужбових книг, назви церковних співів, назви релігійних свят, постів, загальниць тощо, а також назви церковних богослужінь, обрядів, священнодій, їхніх різновидів та частин, які визначають як богослужбово-обрядову лексику.

Спираючись на ці праці, ми виокремили такі групи конкретних іменників релігійного спрямування:

· найменування Бога та інших святих осіб ( Ісус Христос, Бог, Пречиста Діва)

· назви будівель та їх окремих частин ( Церква, храм)

· назви предметів церковного вжитку ( Жертовник, престол)

· найменування духовенства, служителів церкви (Пастир, ксьондз)

· релігійні об'єднання ( Брацтво, Епархія)

Перша група - найменування Бога та інших святих осіб. Пуряєва відносить цю групу слів, до такої, що належить конфесійній лексиці. В своєму підручнику Горпинич вказує, що до конкретних іменників зараховуються також і власні назви. Отже, іменники аналізованої групи належать до розряду конкретних, а також їм властиві ознаки конфесійного стилю. Для аналізу вибрано такі лексеми - «Ісус Христос», «Бог», «Пречиста Діва».

У цій групі простежується синонімічна можливість богословської лексики. Тут спостерігається велика кількість синонімів.

До прикладу Шептицький не так часто використовує словосполучення «Ісус Христос» - «Недавно тому, Мої Милі Браття, у свойому першому пастирському листі, представив я Вам, чим є наука Ісуса Христа для нас» [Пастирські послання, Т.1, ст.42,Львів,1935], а частіше скорочує, називаючи просто «Христос» чи «Ісус». «Боїмося безбожної науки, - зовсім противної науці Христа»[Пастирські послання, Т.1, ст.36,Львів,1935]. Як можемо простежити, ці слова семантично і стилістично не відрізняються один від одного, і цілком є взаємозамінні в цьому контексті, тому їх можна вважати абсолютними синонімами - тобто словами, що тотожні щодо свого лексичного значення та емоційно-експресивного забарвлення.

Також автор, щоб уникати повторів та збагатити лексику своїх послань, використовує слово «Спаситель». «Найдорожчий наш Спаситель…». [Пастирські послання, Т.1, ст.177,Львів,1935]. Якщо порівняти з вище зазначеними словами, це слово уже не буде абсолютним синонімом, оскільки лише в певному контексті ми розуміємо що автор «Спасителем» називає саме «Христа». Відповідно, такі синоніми називають контекстуальними - синоніми, які зближуються в значенні лише у певному контексті.

До слова «Бог» в Шептицького знаходимо аж 3 синоніми : 1) Отець - «Бажаю і желаю Вам того самого, що й Христоc:Щоби всі Ви з'єдинені зі собою в одно і любовю злучені з Христом і Богом Отцем нашим» [Пастирські послання, Т.1, ст.229,Львів,1935], 2) Господь - «Господи, Господи! Поглянь з неба…» [Пастирські послання, Т.1, ст.229,Львів,1935], 3) Предвічний Бог - «Давай йому, Предвічний Боже, у кожному поколінні, аж по кінець світу, єпископів і священників святих» [Пастирські послання, Т.1, ст.229,Львів,1935]. Лексема «Бог» та «Господь» тут є абсолютними синонімами. Вони є взаємозамінні в та поза контекстом. Щодо лексеми «Отець», то тут доцільно вважати її стилістичним синонімом до слів «Бог» та «Господь». Як подає СУМ-11 в лексеми «Отець» є два значення : 1) Батько. «Пан добрий, як отець -- взяв корову і скопець» 2) Титул служителів культу, а також форма звертання до них. «Як Сомко собі чоловік прямота, то й не в догад йому, що святий отець думав, мабуть, заробити собі яку сотнягу чи дві червоних на рясу» [Словник української мови: в 11 томах. -- Том 5, 1974. -- Стор. 804.] Окремо в словниковій статті подається також словосполучення Отець небесний -- бог. «Щось вони мудрують.., так мов не досить їм письма святого, слів господа Христа і заповітів отця небесного» Тому доцільно вважати, що лексема «Отець» у Шептицького є стилістичним синонімом до лексем «Бог», «Господь». Стилістичні синоніми - це синоніми, які мають виразно різне експресивне забарвлення і належать до конкретних стилів, обмеженими тією чи іншою сферою вживання. Лексема «отець» в значенні батько може вживатися в різних стилях, відповідно лексема «Отець» в значенні Бога вживається у конфесійному стилі.

Ще одними представниками синонімів у першій групі слід вважати такі слова як «Пречиста Діва», «Дівиця Марія», «Мати Божа». Найбільш часто вживаною в Шептицького лексемою є саме «Пречиста Діва» - «Пречиста Діва, хоч яка свята, велика та досконала - а у всьому повинувалася св. Йосифові.[Пастирські послання, Т.1, ст.56,Львів,1935].

В СУМ-11 не було виявлено тлумачення лексеми «Діва» в значенні - мати Ісуса Христа. Словник нам подає визначення «Діви» як дівчина. - « Це не есесівець, а орлеанська діва, -- глузливо зауважив француз» [Словник української мови: в 11 томах. -- Том 2, 1971. -- Стор. 296.]

В Словнику церковно-обрядової термінології Пуряєвої знаходимо лише лексеми «Пречиста Друга» в значенні Різдво Пресвятої Богородиці, і «Пречиста Перша» в значенні Успіння Пресвятої Богородиці.[Пуряєва Н. Словник церковно-обрядової термінології, ст.106 ].

Одиничним випадком вживання є словосполука «Дівиця Марія» - « …бо народився з Дівиці Марії чудом ласки св. Духа» [Пастирські послання, Т.1, ст.56,Львів,1935]. СУМ-11 подає значення цієї лексеми як дівчина. - «Доброго слова не цураємося, а щоб ви нас не порочили, що ми передержуєм куниці та красні дівиці, так ми вас пов'яжемо». [ Словник української мови: в 11 томах. -- Том 2, 1971. -- Стор. 297.] Шептицький в цьому контексті, вживаючи лексему «дівиця» хотів підкреслити дівоцтво Марії.

Щодо синоніма «Мати Божа», то сам Шептицький у посланні протиставляє їх - «Але як приказував, коли знав, що Ісус Христос - Син Божий, а Пречиста Діва - Мати Божа». Тут автор не показує схожість значення, а власне пояснює. В цьому контексті «Мати Божа» виступає не як синонім, а як визначення. Спостерігати синонімічність цієї словосполуки можемо в контексті - «Св. Йосиф, Мати Божа і Ісус через тридцять літ мешкали разом у одній хаті і спільно заробили на життя». [Пастирські послання, Т.1, ст.55,Львів,1935]. Тут Шептицький використав сполуку «Мати Божа» як синонім до «Пречистої Діви».

Друга група тематичної конфесійної лексики позначає назви будівель. Як зазначалося, представником цієї групи є лексема «церква». Словник української мови в 11 томах, подає два значення цього слова.

Перше з них це - релігійна організація духівництва і віруючих, об'єднана спільністю вірувань і обрядовості. « Діда Уласа як слід поховаємо, що від його грошей зостанеться -- на церкву дамо, щоб поминали його праведну душу» . Друге значення - це будівля, в якій відбувається християнське богослужіння. « Хоч позволив пан на пісках Новим кошем стати, Та заказав запорожцям Церкву будувати» [Словник української мови: в 11 томах. -- Том 11, 1980. -- Стор. 202.]

Лексема «церква» у посланнях Шептицького вживається з різними значеннями. За нашими спостереженнями, це слово може вживатися у першому значенні, а саме як спільнота людей, релігійна організація. - «І ніколи не дайтеся звести людям, які схотіли б вас від св. Церкви відірвати!» [Пастирські послання, Т.1, ст.228,Львів,1935].

Разом з цим виявлено вживання лексеми у значенні будівлі за Словником української мови - «Тепер, коли Христос через 12 годин буде виставлений у церкві, віддавайте йому таку честь…» [Пастирські послання, Т.1, ст.173,Львів,1935]. Можемо стверджувати, що перше значення пов'язане із абстрактним поняттям, а тому слово з цим значенням, ми віднесемо до тематичної групи на позначення абстрактних релігійних понять. Варто зазначити, що аналізована лексема вживається з приставкою Св., що має значення Святий/Свята.

Друге значення пов'язане з архітектурою, з назвою будівлі, де відбувається богослужіння, тому ми відносимо його до другої тематичної групи на позначення будівель.

При аналізі послань також було виявлено діалектизм, що позначає назву будівлі - «Церькова» - «Таже Бог і свєта Церькова позволяє божитися та суді присягати за справедливість.» [Пастирські послання, Т.1, ст.140,Львів,1935]. У цій лексемі збережена давня м'якість р, а також наявний корінь «церьков-» замість «церкв-». Шептицький використовує цю лексему в посланнях «До моїх любих гуцулів». Усі свої листи та послання автор намагається зробити більш зрозумілі для людей, до яких він говорить. Оскільки, тут Шептицький звертається до гуцулів, він використовує лексику, притаманну цій етнічній групі. Автор вживає слово «церква» в більш застарілому варіанті. В Короткому словнику гуцульських говірок не знайдено відповідні лексеми.

Звернемося до Словника староукраїнської мови мови XIV -- XV ст., тут знаходимо такі словникові статті, як «церьков» та «церкєв». [Словник староукраїнської мови XIV -- XV ст.: У 2 т. / Укл.: Д. Г., Т.2, ст.526].

Наступна лексема, яку розглянемо - «Храм».

«При кафедральному храмі в Станиславові закладаю брацтво, до якого можуть вписатися всі тії родини цілої Епархії.» [Пастирські послання, Т.1, ст.69,Львів,1935]. У СУМ - 11 знаходимо аж три визначення слова «храм» : 1) Будівля, де відбуваються богослужіння, релігійні обряди.

2) Релігійне свято на честь якогось святого або якоїсь релігійної події.

3) Місце, яке викликає почуття глибокої пошани.

За контекстом розуміємо, що автор мав на увазі місце, будівлю. Щодо інших визначень, то не знаходимо у Шептицького лексеми «храм» в інших значеннях.

Словник церковно-обрядової лексики дає визначення «храму» як спеціально освяченої споруди з вівтарем, призначена для проведення богослужінь. [Пуряєва Н. Словник церковно-обрядової термінології, ст.138]. Важливо вказати, що Пуряєва також подає синонім до нашої аналізованої лексеми, а саме «церква». Тож у групі на позначення будівель спостерігається синонімія.

Розглянемо наступну (третю) групу. Це лексика на позначення предметів церковного ужитку. Для аналізу вибрано слова «жертівник» та «престол».

Жертівник - «Бо святий Жертівник - то місце найсвятіше» [Пастирські послання, Т.1, ст.171,Львів,1935]. Якщо звернутися до СУМ-11, то ми знайдемо слово «жертовник», яке має 2 значення :1) Спеціальний стіл або взагалі те місце, де клали жертву, яку, за релігійними обрядами, приносили богам. 2) Стіл у православній церкві, на якому виконуються різні обряди. «Коли ми говорили, я бачив тільки шматок вівтаря крізь царські двері, що посередині. А тут все перед очима. І престол, жертовник, і все» (Іван Микитенко, Кадильниця, 1959, ст.36). [Словник української мови: в 11 томах. -- Том 2, 1971. -- Стор. 522.]

Виявлено, що Шептицький вжив це слово в другому його значенні, тобто це стіл у православній церкві. Можна помітити, що правопис цього слова у Шептицького відрізняється від того, який поданий у СУМ-11. Замість слова «жертовник», яке в літературній мові вживається з коренем жертов-, Шептицький вживає це слово з коренем жертів-. Пояснюється це тим, що слово «жертівник» запозичене з церковнослов'янської мови, а саме з Біблії в такому вигляді. - «І встали люди того міста рано вранці, аж ось уже жертівник Ваалів розбитий…» [Біблія в перекладі Огієнка, Кн.Суддів 6]. Якщо звернутися до Словника - довідника Жайворонка, то тут подано слово «жертівник» з кореневим голосим [і] та має два визначення - 1) спеціальне місце, де клали жертву, яку, за язичницькими релігійними обрядами, приносили богам; див. ще кампище;

2) стіл у православній церкві ліворуч від престолу, на якому виконують різні обряди, а також приготовляються святі дари.[ Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. -- К.: Довіра, 2006. -- С. 219.]

Оскільки Шептицький був людиною дуже близькою до церкви, «тому мова церкви була для нього не ізольована від цілісного контексту народного життя, її не можна вилучити з нього» [Біленко Т. Феномен слова в християнському культі України, Дрогобич,1993 - ст.76], а тому і знаходимо багато релігійної лексики, а саме запозичень із Біблії.

Наступне слово - престол. «Найсвятішим місцем в церкві, - то саме той престол Божий, а на ньому кивот - палата Христа. [Пастирські послання, Т.1, ст.171,Львів,1935]. СУМ-11 подає нам кілька значень слова «престол»:

1) Трон монарха

2) У християнських церквах -- місце, на якому зображений бог, що сидить на троні (як символ божественної влади).

3) У християнських церквах -- високий чотирикутний столик, що стоїть у центрі вівтаря. [Словник української мови: в 11 томах. -- Том 7, 1976. -- Стор. 543.]

У Шептицького знаходимо лексему «престол» в значенні стола, як найсвятішого місця в церкві.

Cловник церковно-обрядової термінології Пуряєвої подає визначення слова «престол» як Священного місця вівтаря, а саме освячений стіл у центрі вівтаря, на якому здійснюють Таїнство Євхаристії. Також автор подає тут синонім до цієї лексеми - «трапеза» і вживання у розмовному стилі як «престіл».

Також у цій словниковій статті можемо знайти ще кілька значень лексеми «престол»: 1) «престол бічний» - Престол, розташований у бічному вівтарі

2) «престол головний» - Престол, розташований у головному вівтарі. [Пуряєва Н. Словник церковно-обрядової термінології, ст.106].

У джерельній базі не знайдено відповідників до вище зазначених лексем. Шептицький не розмежовує значення престолу на головний та бічний.

Проте , знаходимо у Шептицького ще одне значення для лексеми «престол».

«Евстатій, зложений з престолу, удається до папи Ліберія, а одержавши від нього потвердження, вертається на свій престол». [Пастирські послання, Т.1, ст.83,Львів,1935].

За контекстом, цілком зрозуміло, що аналізована лексема не відповідає значенню «стіл». Повернемося знову до словникової статті СУМ-11 «престол». Як додаткове значення, тут вказується, що «Престол» - це Символ вищої духовної влади. -- Моя тобі порада: облиш надію на єзуїтське кодло, коли хочеш вік добути свій на престолі митрополичому. (Натан Рибак, Переясл. Рада, 1953, 437)» [Словник української мови: в 11 томах. -- Том 7, 1976. -- Стор. 543].

Відповідно до контексту, автор вживає аналізоване слово для позначення вищої влади у церкві. Тому, доцільно вважати лексему «престол» в значенні «вища духовна влада» не належною до третьої аналізованої групи на позначення предметів церковного вжитку, оскільки значення цієї лексеми є абстрактним та не опредметненим. А лексеми, які належать до цієї групи мають мати ознаки предметності та відношення до церковного вжитку.

Відповідно лексема «престол» в значенні «стіл» відповідає ознакам категорії конкретних іменників, а також має ознаки конфесійного стилю.

Не знаходимо в джерельній базі лексем «престол» на позначення трону монарха і місця, на якому зображений бог, що сидить на троні.

Варто додати, що аналізована лексема є запозиченою із церковнослов'янської мови. У пізніших виданнях можемо знайти написання цієї лексеми застарілою формою, із кінцевим зредукованим, а саме «престолъ»

Розглянемо четверту групу на позначення найменування духовенства та служителів церкви.

Візьмемо лексему «пастир» . «Не жалуватиму ні сили, ні здоровля, - щоб лишень бути добрим пастирем.» [Пастирські послання, Т.1, ст.40,Львів,1935]

СУМ - 11 подає нам значення лексеми «пастир» як : 1) Пастух. «Пастухував у поміщика: така ж і там у них спека, таке ж безводдя.. Тільки й різниці, що, по-вашому -- пастух, а по-нашому -- пастир..» (Олесь Гончар, II, 1959, 30)

2) Керівник пастви; священик. -- Я тут пастир, я тут духовний отець, а він мене ганьбить та обговорює перед слугами (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 146)

[Словник української мови: в 11 томах. -- Том 6, 1975. -- Стор. 91].

При проведеному дослідженні не було виявлено лексеми «пастир» в значенні «пастух». Проте в посланнях Шептицького знаходимо - «єк добрий вівчєр скрізь шукає віуці, що пропала, так і я скрізь по Ваших горах шукав тай кликав і глипів за грішниками» [Пастирські послання, Т.1, ст.116,Львів,1935] іменник релігійний лексика мова

Шептицький порівнює свою тяжку працю пастира з працею пастуха.

Натомість Шептицький використовує у своїх посланнях лексему «пастир» у значенні священика. «Вже від самого початку Св. Церкви праця священиків була завсіди дуже важка» [Пастирські послання, Т.1, ст.29,Львів,1935]

У словнику церковно-обрядової термінології Н.Пуряєвої словникова стаття «пастир» має посилання на словникову статтю «священик» - 1) Другий ступінь церковної ієрархії,середній між єпископом та дияконом. Синоніми - ієрей, пресвітерат. 2) Особа, що займає другий, середній, ступінь духовної ієрархії, яка через рукопокладання прийняла від архієрея Божу благодать та право здійснювати всі богослужіння й таїнства, крім Таїнства Священства, обрядів освячення мира, антимінса та престолу. Синоніми - ієрей,пресвітер, рідко пастир, розмовне піп.

[Пуряєва Н. Словник церковно-обрядової термінології, ст.118].

Відповідно, досліджувані лексеми є синонімами, оскільки легко замінюються у контексті пастирських послань Митрополита. Проте, як було виголошено на християнсько-літературному альманасі в честь 150-річчя Шептицького - його називають «великим та духовним пастирем України». В цьому значенні слово «пастир» не виступає синонімом до слова «священик». Тут Шептицький виступає в ролі «провідника» народу та його опікуна, а також голови «пастви - сукупності мирян, об'єднаних навколо Церкви, що знаходяться під духовною опікою духівництва.» [Пуряєва Н. Словник церковно-обрядової термінології, ст.93].

Можемо знайти в самих пастирських посланнях Митрополита, де автор і сам відходить від прямого значення аналізованої лексеми. «Від тієї хвилі, я, з приказу Христа, маю бути не тільки Вашим братом - але й Вашим пастирем - і вітцем Вашим». [Пастирські послання, Т.1, ст.2,Львів,1935]

Варто зазначити, що у всіх випадках вживання лексеми «пастир» виявлено єдиний правопис з кореневим голосним [и], автор не вживає більш сучасного слова «пастор» з кореневим голосним [о]. Пастором називають « протестантського священника» [Словник української мови: в 11 томах. -- Том 6, 1975. -- Стор. 91].

Тому автор уникає вживання цієї лексеми, а вживає більш застарілий варіант.

Наступна лексема - «Ксьондз» «Скау Вам ходьби й за себе: Заки я ше пішов в монастир тай став ксьондзом, то онь п'єте літ учьивсмиси усякі права та устави…»[Пастирські послання, Т.1, ст.139,Львів,1935]

Перш за все, потрібно вказати на особливість аналізованої нами лексеми. «Ксьондз» - це слово, що запозичене з польської мови. СУМ - 11 подає нам визначення лексеми, як - польський католицький священик. «Дідич збудував костьол.., знайшов ксьондза». (Нечуй-Левицький, I, 1956, 130); [Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973. -- Стор. 380]. Автор вживає тут аналізовану лексему не на позначення назви польського католицького священика, а на позначення українського, православного чи греко-католицького. Причиною цього є, власне, до кого він звертається, а саме до гуцулів. Шептицький присвятив цілий розділ цьому українському етносу. Автор намагався як найближче проникнути в людські голови своїми словами, а тому для цього використовував ту говірку, яка їм найближча. Цілий розділ «До моїх любих гуцулів» Шептицький намагався написати зрозумілим для них діалектом, для того, щоб його послання краще засвоїлися. Наприклад, знайдено, ще такі діалектизми як «кавалок», «причька», «ґіти», «хорбака» і т.д.

Наступна група - група на позначення лексики релігійних об'єднань.

Для дослідження взято лексему «брацтво» (правопис згідно з оригіналом). «При кафедральному храмі в Станиславові закладаю брацтво, до якого можуть вписатися всі тії родини цілої Епархії.» [Пастирські послання, Т.1, ст.69,Львів,1935]. У Словнику української мови в 11 томах ми не знайшли словникової статті «брацтво». Звернемося також до статті «братство». Братство - Група, товариство людей, об'єднаних спільною діяльністю і метою, які додержуються певних установлених ними правил. Перше і найславніше з тих братств було братство львівське ставропігійське (Іван Франко, XVI, 1955, 417); [Словник української мови: в 11 томах. -- Том 1, 1973. -- Стор. 231]. Згідно з цим визначенням, розуміємо, що автор мав на увазі саме релігійне об'єднання. Також у Словнику староукраїнської мови XIV -- XV ст. знаходимо словникову статтю, де дотримано написання «брацтво». Ця словникова стаття також містить посилання на статтю «братство» та має аналогічне визначення до СУМ - 11. Варто зазначити, що при аналізі Послань було виявлено також лексему «багацтво» - «Тож цініть невинність і чистоту понад усі багацтва світу» [Пастирські послання, Т.1, ст.6,Львів,1935]. Лексема «багацтво» має спільну форму написання до «брацтво».

Щодо самої лексеми, то написання не відповідає літературній мові. Проте Митрополит вживає дещо спрощений варіант, більш легкий для прочитання, адже він звертався до простих, малоосвічених людей. Варто вказати, що у тексті аналізована нами лексема виділена жирним шрифтом. Можливо, автор хотів поставити акцент на цьому слові, оскільки, за контекстом, розуміємо, що він своїми силами, для людей, заклав братство. Можна вважати, що логічний наголос на цю лексему падає саме тому, щоб звернути увагу людей до важливої події. Лексема «братство» є запозиченою із церковнослов'янської мови. Взагалі, ми уже спостерігали кілька лексем, запозичених із мови церковних книг. Очевидно, що автор - людина близька до церкви, тому така релігійна лексика є характерним елементом творів Шептицького.

Наступна лексема, що має зв'язок із цією групою - «Епархія»

«Щоб вам наглядно показати, що може здолати спільна молитва, оповім Вам оден приклад, який лучився таки у моїй Епархії» [Пастирські послання, Т.1, ст.68,Львів,1935]

Знову ж таки, варто відзначити про відмінність написання між літературною мовою та мовою автора. У СУМ - 11 не знайшлося статті до лексеми «Епархія», натомість ми взяли статтю «Єпархія» - Церковно-адміністративний округ, яким управляє єпископ. «Першим священнослужителем, що помітив незвичний рух в церкві, був дяк Кирило Якимович, відомий на всю єпархію своєю надзвичайною скупістю і плодовитістю» (Олександр Довженко. 1, 1958, 175). ); [Словник української мови: в 11 томах. -- Том 2, 1973. -- Стор. 498]. Щодо різниці у написання, то потрібно вказати, що слово «єпархія» є запозиченим із грецької мови. Якщо звернутися до Словника староукраїнської мови XIV -- XV ст., то слово «Епархія» вживається там у такому вигляді, як її вжив сам Шептицький. Також, після головного слова у словниковій статті, йде позначка «цсл.», яка вживається разом з словом «Єпархія». Ця позначка, означає, що слово вживається у церковнослов'янській мові. Проте автор використовує більш застарілий варіант. При аналізі послань, виявлено, що аналізована лексема завжди вживається у формі «Епархія». Також ми дослідили, що вище зазначена лексема вживається завжди в одному і тому ж значенні.



2. Абстракті іменники

2.1 Назви релігійних абстрактних понять

Для аналізу виокремлено кілька абстрактних іменників - «молитва», «благодать», «блаженство», «навернення», «спасення», «віра», «любов», «благословення».

Розглянемо лексему «молитва». «А Ви, Мої Браття, помагайте мені знову своїми молитвами у моїх тяжких обов'язках». [Пастирські послання, Т.1, ст.229,Львів,1935]. У СУМ - 11 значення слова «молитва» подається як 1) Дія за значенням молитися; моління. «Інші знов радили зійтись до синагоги і в молитвах провести ніч» 2) Установлений текст, який промовляється, виголошується віруючими при зверненні до бога, до святих. «Гапка запалювала перед божничком свічечки, старий читав молитви голосно» (Марко Вовчок, VI, 1956, 242); [Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973. -- Стор. 783.]

2.2 Іменники, що стоять на межі конкретного та абстрактного

Сюди належать лексеми, що позначають назви святих Таїнств. Для аналізу було обрано кілька лексем - «Тайна», «Сповідь», «Причастя», «Єлеопомазання».

Розглянемо лексему «Тайна» . «І що з Його Хреста спливає на нас з неба, через святі Тайни, Божа благодать» [Пастирські послання, Т.1, ст.27,Львів,1935]. Звернемося знову до СУМ - 11 . Словникова стаття «тайна» має лише значення - «Те саме, що таємниця» [Словник української мови: в 11 томах. -- Том 10, 1979. -- Стор. 17].

Словникова стаття «таїна» має визначення, також як таємниця. В жодній поданій словниковій статті не вказується на зв'язок з церквою ні у поясненні, ні в ілюстративному матеріалі.

У словнику церковно-обрядової термінології Пуряєвої знаходимо статтю «Тайна і тайна свята, тайна церковна - те саме, що таїнство».

Звернемося до словникової статті «таїнство» - 1) Встановлений Христом видимий знак, який являє і передає невидиму Божу благодать. Синонім - тайна; 2) Богослужіння, під час якого здійснюється таїнство. Синонім - тайна.[Пуряєва Н. Словник церковно-обрядової термінології, ст.127].

У аналізованому уривку, лексема «Тайна» виступає у першому значенні, а саме - знак, що передає Божу благодать. Шептицький вживає цю лексему на позначення загального значення. Проте знаходимо в Шептицького також цю лексему з іншим конкретним значенням - «Християнське подружжя є Святою Тайною» [Пастирські послання, Т.1, ст.51,Львів,1935]. В цьому контексті слово «тайна» також виступає у першому значенні за словником Пуряєвої - встановлений Христом видимий знак, який являє і передає невидиму Божу благодать. Проте тут аналізована лексема виступає не лише як узагальнене значення, а конкретно визначає окреме таїнство, а саме Таїнство Подружжя. Але Шептицький не описує обряд вінчання, а говорить про подружжя, як про загальний інститут.

Також в цьому словнику знаходимо статтю «Таїнство Подружжя і Подружжя», яка має посилання на іншу статтю «Таїнство Шлюбу» - 1) Таїнство освячення подружньої любові й сімейного життя; 2) Богослужіння, під час якого через заручини й благословення вінцями відбувається це таїнство.[Пуряєва Н. Словник церковно-обрядової термінології, ст.128].

В аналізованому уривку, автор описує Тайну Подружжя, не просто як обряд, через який невидимо діє на людину благодать Господа, а як сім'ю, на яку зійшла ця благодать.

Наступне аналізоване слово - «Причастя» - «Святотатські Сповіди та такі ж й Причастя». [Пастирські послання, Т.1, ст.28,Львів,1935].

Як подає СУМ - 11 лексема «причастя» має два значення:

1) Християнський обряд, під час якого віруючі уживають хліб і вино -- символ тіла і крові Христа, стаючи тим самим ніби причетними до «вічного життя». Жіночки, нахиливши голови, підійшли до попа. Почалося причастя(Панас Мирний, III, 1954, 321)

2) Спеціально приготовлені священнослужителем хліб і вино, якими причащаються віруючі під час цього обряду. -- Як будеш говіть, то задерж в роті причастя, зав'яжи в хусточку (Нечуй-Левицький, I, 1956, 67)

[Словник української мови: в 11 томах. -- Том 10, 1979. -- Стор. 17].

Варто зазначити, що в словнику Пуряєвої знаходимо у статті «Причастя» посилання на статті: 1) «Таїнство Причастя» та 2) «Дари Святі»

Подані визначення в обох словниках практично не відрізняються.

За контекстом речення із пастирських послань робимо висновок, що Шептицький мав тут на увазі обряд Таїнства Причасті, оскільки порівнює його з Таїнством Сповіді.

При аналізі послань Митрополита надалі не було виявлено вживання лексеми «причастя» на позначення «Святих Дарів» - хліба та вина, якими проводиться обряд Причастя.

Потрібно додати, що аналізовану лексему виявлено також у запозиченій Шептицьким цитати з Святого Письма. «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь». [Послання до критян, 2;13:13]

Помічено, що лексема «причастя» в Шептицького пишеться з великою літери, і лише в запозиченій цитаті цього не спостерігаємо.

Наступне слово - «Сповідь»

«Умерже без св. Сповіді, без священика…»[Пастирські послання, Т.1, ст.218,Львів,1935] СУМ - 11 подає нам 2 значення аналізованої лексеми:

1) У православній і католицькій церкві -- обряд покаяння в гріхах перед священиком і відпущення ним цих гріхів. Вона жалкувала Явдохи: вона бачила тут кару божу. -- Отже й померла-- без сповіді, без святого причастя...(Панас Мирний, I, 1949, 405)

2) перен. Відверте признання в чому-небудь, розповідь про щось. Вони ще дужче затоваришували. Почалися таємні сповіді важких думок та гадок (Панас Мирний, I, 1949, 366) [Словник української мови: в 11 томах. -- Том 9,1978. -- Стор. 550].

Лексема «сповідь» в контексті розповіді Шептицького має значення церковного обряду покаяння. Доказом того, що це слово вжите не у переносному значенні є приставка Св. - Свята. Свята Сповідь - це Таїнство.

Звернемося до Словника церковно-обрядової термінології. У статті «Таїнство Сповіді і Сповідь», крім визначення обряду, богослужіння, під час якого відбувається відпущення гріхів, також є визначення цієї лексеми як «Таїнство примирення грішника з Богом». [Пуряєва Н. Словник церковно-обрядової термінології, ст.128]. Тому, доцільно вважати, що аналізоване слово в Шептицького може вживатися, як в значенні Сповіді - як

А саме обряд відпущення гріхів через священика, і також спілкування з Богом та примирення через покуту гріхів.

Варто сказати, що часто лексема «сповідь» вживається у переносному значенні. Наприклад, твір Аврелія Августина під назвою «Сповідь» є автобіографією автора.

У Шептицького не знаходимо вживання лексеми «сповідь» в непрямому значенні. Майже всюди в тексті, автор використовує поряд з аналізованим словом приставку Св., а також завжди пише з великої літери. Також, варто додати, що ця лексема запозичена із старослов'янської, та в пізніших виданнях можемо знайти застаріле написання, де замість голосної [і] вживається давній звук ?. «спов?дь»

Наступна лексема - «Єлеопомазання»

«Умерже без св. Сповіді, без священика, без «Маслосвяття»(Єлеопомазання) - а гріхів мав без числа й міри.» [Пастирські послання, Т.1, ст.218,Львів,1935]

Звертаючись до Словника української мови в 11 томах, не було знайдено словникової статті з нашою аналізованою лексемою. Виявлено словникову статтю з лексемою «маслосвяття» - Обряд соборування єлеєм.[Словник української мови: в 11 томах. -- Том 4, 1973. -- Стор. 639].

У Словнику церковно-обрядової лексики Пуряєвої знайдено такі словникові статті на позначення поняття «маслосвяття»: 1) «Таїнство Єлеопомазання і Єлеопомазання»

2) «Таїнство Єлеосвячення і Єлеосвячення»

3) «Таїнство Маслосвяття і Маслосвяття»

4) «Таїнство Маслособорування і Маслособорування»

Розглянемо одну із них. «Таїнство Єлеопомазання і Єлеопомазання» - 1) Таїнство зцілення душі й тіла хворої людини; 2)Богослужіння, під час якого через помазання частин тіла людини святим єлеєм відбувається це таїнство. [Пуряєва Н. Словник церковно-обрядової термінології, ст.127].

В аналізованому уривку Шептицький використовує дві номінації для цього Таїнства. З контексту очевидно, що дві назви є синонімами. Лексема «єлеопомазання» взята в дужки та пишеться з великої літери, в той час як синонім «маслосвяття» взято в лапки. Розуміємо, що назва «маслосвяття» більш зрозуміліша в народі, тому автор вжив її першою та взяв у лапки, а надалі пояснив більш церковним терміном.

Автор говорить тут про смерть людини, очевидно, яка не встигла прийняти Таїнство Єлеопомазання. Також варто зазначити, що з даного контексту лексема «Єлеопомазання» може вживатися тут у значення як і Таїнства, так і обряду, під час якого відбувається це Таїнство.



Висновок

Митрополит, звертаючи своє слово до вірних єпархії( українців, поляків та ін.) промовляє до них іх рідною мовою, оскільки «глибока християнська наука найлегше пізнається в рівномовнім переломленні…» Іван Франко назвав стиль писань Галицького Владики «великим новаторством» і зазначив: «Митрополит Андрей іще в однім пункті явився новатором. Він не промовляє так, як його попередники, звисока, авторитетно, напушеним і ніби маєстатичним тоном, не ходить на ходільницях і не «возвіщає», а говорить попросту, як рівний до рівних. Як чоловік до людей, радить, упоминає, іноді полає, не лякаючись ужити енергійного слова, де річ того вимагає.»

Андрей Шептицький говорив, як свій до своїх, він розумів той глибокий та нерозривний зв'язок між мовою і вірою, оскільки був переконаний, що через мову Боже слово найкраще і найшвидше доходить до душі народу. Саме тому у пастирських посланнях Митрополита ми знаходимо мовні особливості притаманні української мові Галичини початку XX століття.

Размещено на Allbest.ru