Аналіз еволюції лінгвістичних поглядів на семантичну і комунікативну будову питальних речень української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасна лінгвістика характеризується тенденцією до розгляду синтаксичних явищ не тільки в аспекті формальної структури, але й у плані вивчення їх функціонально-семантичної організації на комунікативно-прагматичному рівні. Об'єктом мого дослідження є питальні речення української мови. Слід зазначити, що тривалий час цей тип речень вивчався в порівнянні з розповідними, які глибше проаналізовані, ніж питальні, хоч останні являють собою специфічний тип речення і мають свої особливості, досі ще не до кінця досліджені. У мовознавстві семантична і комунікативна структури речення розглядаються на матеріалі розповідного речення, при цьому особливості питальних речень не зовсім враховуються. Цим і мотивується актуальність мого дослідження.

Метою моєї роботи є аналіз еволюції лінгвістичних поглядів на семантичну і комунікативну будову питальних речень української мови та розгляд їхньої семантичної і комунікативної структури.

Основні завдання моєї роботи:

1) дослідити еволюцію лінгвістичних поглядів на семантичну і комунікативну будову питальних речень;

2) дослідити будову питальних речень;

3) проаналізувати семантичні особливості питальних речень;

4) розглянути питальні речення в комунікативному аспекті.

Порівняно із стверджувальними і заперечними нечленованими конструкціями, питальні слова-речення становлять менш часте явище, проте цілком природне для розмовного мовлення, особливо побутового. Це, як відомо, пояснюється тією екстралінгвістичною обставиною, що в силу логіки і потреб самого життя, а отже, і потреб мовного спілкування, мовці значно частіше стверджують або заперечують що-небудь. Аніж запитують когось про кого небудь чи про що-небудь.

Питальне речення з семантичного погляду виражає прагнення мовця одержати, підтвердити або заперечити інформацію. Питання слугує не для передавання інформації, а для її отримання. «Питальне речення, навіть якщо воно не обтяжене додатковими відтінками значень, містить у собі фактор мовця хоча б у тому, що виражає спрямованість інтересів людини, яка ставить питання«

Отже, семантика питальних речень може сказати про світ мовця досить багато. Розповідне речення містить у собі повідомлення, що є констатацією факту дійсності, яку спостерігає мовець, або ж виявляється вираженням його думки щодо того чи іншого факту дійсності. Натомість питання завжди передає позицію активного комуніканта, воно спрямоване на додання картині світу цілісності, тому що відноситься до невизначених для суб'єкта мовлення фрагментів світу. І.П. Распопов визначає два важливі моменти, які характеризують будь-яке питальне речення з боку його семантики:

«По-перше, спонукати співрозмовника до висловлювання з тим, щоб він задовольнив потреби мовця в певних знаннях»

«По-друге, вказати на те, які саме елементи думки, що відбиває той чи інший факт дійсності, виявляються для мовця невідомими.

Отже, питальні речення характеризуються тим, що містять у собі не твердження, а запитання.

Н.Д. Арутюнова вважає, що семантика речення відбиває ситуацію, тобто частку об'єктивної дійсності. Саме речення в такому разі є семантичною моделлю ситуації - пропозиції. Основою пропозиції є предикат, який показує ознаки предметів чи відношення між ними і визначає місця для учасників ситуації - аргументів. Розповідне речення формується предикатом і зумовленими його валентністю аргументами, що вказують на відповідні функції істот і неживих предметів. Виходячи з головної ролі предиката в структурі речення, кількість і форма аргументів керується лексико-граматичними властивостями дієслівної лексеми, яка більшою або меншою мірою потребує доповнень в залежності від ступеня своєї семантичної наповненості. Отже, залежно від валентності предиката у структуру речення будуть вводитися аргументи, які семантично пов'язані з предикатом, при цьому враховується зв'язок семантики дієслова з об'єктивною дійсністю. За А.П. Загнітком, валентність дієслова закладена в його семантиці і є віртуальною приналежністю лексеми. Прогнозованість аргументів простежується на рівні семантичної структури лексеми, в якій містяться відповідні синтагматичні семи, що вимагають своєї наступної наповнюваності на рівні речення. Але на відміну від розповідних речень, які позначають одну подію, одну ситуацію дійсності, описують певне положення речей об'єктивного світу, питальні речення містять запит адресата, тобто спрямовані на отримання інформації від адресата про ситуацію або подію загалом чи про якусь її складову, яка цікавить мовця. Запитання може стосуватися учасників (суб'єкт, об'єкт) і обставин (причина, місце, час тощо) цієї події, а також ситуації взагалі.

О.М. Візгіна зазначає, що центром питального речення, його логічним предикатом будуть ті слова, які виділяються за допомогою певних мовних засобів (інтонації, питальних займенників і прислівників, питальних часток, порядку слів), тому питальні слова-речення мають виразну питальну інтонацію та різні логічно-модальні відтінки, які залежать від лексичного виразу запитання, контексту чи конкретної обстановки розмови. Вони виражаються стверджувальними і заперечними словами: Так, Ні (та їх синонімами), модальним словами Добре, Гарно, Вірно, Правильно, Невірно, Неправильно, Справді, Правда, Дійсно, частками Невже, Хіба, Навряд, Та ну, Ну да, Тобто, і под.

Логічний предикат показує, що в цьому запитанні зацікавило мовця, яку інформацію він бажає отримати.

Отже, у питальному реченні логічний предикат може не збігатися з граматичним, що відрізняє питальне речення від розповідного.

Залежно від граматичної оформленості обох різновидів питальних речень з'ясовуючі питальні речення називають ще займенниковими, а уточнюючі - незайменниковими.

У займенникових питаннях логічний предикат припадає на питальні займенники та прислівники і не збігається з граматичним присудком. Не менш глибоке й раптове здивування що, займенниковим прислівником як, вигуком га. Мотиви появи таких утворень у зв'язному мовленні стають зрозумілими з конкретної ситуації або з тієї частини репліки мовця, що слідує за питальним словом-реченням. «Приїхали без нічого, та й сидять уже години зо дві. - Що?! Та ж їм говорилось узять інструмент»; «Так ось, з екзаменами на цей раз не вийшло. - Як?! Спасибі за «добру» звістку!»; « Я - пішов? - Га?! Я тебе піду! Сиди!»; «Марина. Неправда. Про вас говорять, що всі ми тільки сходи, по яких ви йдете до слави. Радіон. Що?!; «Тобі лист. - Що-о? - Аж підстрибнув Кукулик»; «Що-о? Так тебе з академічного тю-тю?»; «Македон. А вино? А кавуни? Га?!»; «Дмитро (підходить тихо Катря не чує). Катре! Катря. Га? Що? Як ти мене злякав!»

Оклична інтонація в таких утвореннях подекуди переважає над питальною, через що вони по суті, втрачають функцію запитання-спонукання, передають мимовільну (в останньому прикладі) та інтенсивну реакцію мовця на певні події, явища, на сказане чи зроблене кимось тощо. Проте в ряді випадків Що (Як) слід, мабуть, вважати не питальним словом-реченням, а питальним неповним реченням, яке своїм змістом прирівнюється до синтаксично членованих запитань на зразок Що вони зробили? Що ти сказала? ( стосовно до поданих нижче прикладів): « І давно вони так? - поцікавився Щорс. - Що? - не зрозумів Боженко»; « Коли старостів пришлеш? - голос Гашіци звучав різко, суворо. Але віз так торохтів, що Йон не дочув. - Що?. Інтонування обох побудов - питально-експресивне. З нього, як і самого контексту, випливає, що мовець не розумів чи не розчув запитальної репліки ( подекуди видає, що це так) і тому має потребу у відповіді-поясненні.

Ще одна група питальних слів-речень втілює в собі пряме спонукання до продовження розповіді, до певного вчинку дії. Таку функцію здебільшого виконує частка Ну? ( при можливому супроводі інших слів) зрідка Тобто, вигуки А, Га і под. «Алла Іванівна! - Ну! Що вам?- Я дуже радий вас зустріти! - Тобто? Як розуміти вас?»; «Малишня, що будемо робить? Ну? - Що скажете?»; «Є новина! - Ну? Яка саме?»; «Заходжу, завідуюча Лоза з-за столу заклопотано: - Ну? - Ще хочу спитати вас… - Ну?»; «Антон Кузьмич? Ну? - Це Таня, доброго ранку. - Ну? - Я хотіла вам нагадати… - Ну? - Що як секретар журі ви маєте бути на пів години раніше»; « В мене екзамен був. - Ну і як? - поцікавився батько»; « Ну що? - привітався Гаврилко, підходячи до Дмитрика»; Щербань. Все може бути бути, Степане. Глушак. Тобто?»

У незайменникових питаннях він залежить від комунікативного завдання мовця: логічний наголос може виділити як присудок, так і другорядні члени речення.

Одним із різновидів уточнюючих (незайменникових) питань є так званні альтернативні питання ( ширше - питання вибору), в яких питання стосується двох чи кількох пов'язуваних рзділовим зв'язком членів речення (або цілих сурядних речень) з вимогою до співрозмовника вказати на те, котрий з них відповідає реальному станові речей. Напри.: «Тут будуть діти чи дорослі?», «Ви поїдете поїздом, автобусом чи мотоциклом?»

Поділ питальних конструкцій на займенникові й незайменникові є і суто лінгвістичним, і геносеологічним. З геносеологічного погляду питальні речення, встановлюючи зв'язок висловлених у них думок з об'єктивною дійсністю, розрізняються ще й за іншими ознаками. Один з виділених у такий спосіб різновидів питальних конструкцій виявляє значення прямого питання полягає у встановленні реальності висловленої думки, в очікуванні ствердної або заперечної відповіді або в одержанні нової інформації щодо предмета питання. Значення прямого питання може бути і з'ясовуючим і уточнюючим. Другий різновид питальних конструкцій, виділений у цьому плані, виявляє значення питальності, яке не можна назвати ні уточнюючим, ні з'ясувуючим, а скоріше вірогідним або й реальним. Таке модальне значення непрямої питальності мають ті речення, в яких у формі питання виражене судження-повідомлення, так звані риторичні питпння.

Але модальне значення питальності з'ясовуючі й уточнюючі питання виражають в одному граматичному плані: за допомогою питальних слів (займенників і прислівників) і питальних часток у супроводі питальної інтонації.

Конструкції зустрічного питання і перепитування є видами здебільшого еліпсованих діалогічних форм питання, що передбачають наявність діалогічної єдності і функціонують як її частини, а тому постійних синтаксичних засобів у оформленні модальної питальності не мають.

Реченню як певному формальному типу мовних одиниць, як факту системи мови відповідає певний тип думки, який утворює мовну семантику речення. Він являє собою більш загальну мисленнєву побудову, що об'єднує думку-судження, думку-запитання, думку- спонукання як свої різновиди. Основними диференційними ознаками цієї побудови, яка називається логемою, є предикативність, тобто співвіднесення змісту думки з дійсністю (вказівка на наявність відношення думки до дійсності), модальність, тобто розкриття характеру цього співвіднесення, і відносна завершеність розумового процесу. Загальний тип логеми і виступає як семантика речення. Отже, судження, запитання, спонукання утворюють семантику речення, зокрема таких його різновидів, як розповідного, питального і спонукального. В академічному виданні «Сучасна українська літературна мова. Синтаксис «за ред. І.К. Білодіда дещо по-іншому розглядає проблему предиката у питальному реченні Л.О. Кадомцева. Предикат питального речення співвідноситься з дієслівною лексемою, а «питальні слова в конструкціях прямого питання завжди є елементом предиката тієї думки, яку це питання оформляє». У питальних реченнях запит стосується змісту всього речення загалом або лише якогось окремого члена речення. Отже, А.М. Візгіна співвідносить логічний предикат та центр питальності, який містить у собі запит мовця. Л.О. Кадомцева не виділяє такого поняття, як «логічний предикат».

Для ситуації, яку відображає питальне речення, характерні такі структурні елементи: питання, адресат, адресант, відповідь. Не всі елементи можуть бути виражені одночасно, один з них може домінувати, деякі іноді відсутні, а іноді займають факультативне становище. Категорія питання займає провідне значення, хоча і може мати додаткові відтінки: повідомлення, припущення, спонукання, заперечення, підтвердження та інші. Категорія адресата є обов'язковим компонентом семантичної структури питального речення, оскільки питання ставиться з метою отримати відповідь, тобто заповнити інформаційну лакуну у знаннях мовця. Причому важлива наявність адресата, який володіє потрібною інформацією і може відповісти на поставлене запитання. Ставлячи запитання, мовець виходить з того, що відомо йому, а також з того, що, можливо, відомо також реципієнту, котрий мав би забезпечити адресанта потрібною інформацією. Отже, «пресупозицію запитання складають умови, при яких питання може бути використано з метою вимоги інформації» (Дж. Катц, П. Постал, А. Санникова). У своєму смисловому контексті питальні речення містять лише запит на отримання знань. В. Кучереносов зазначає, що питальне речення володіє первинною і вторинною препозитивністю:

Первинна - це прохання (наказ) відповісти на поставлене запитання;

Вторинна - надання співрозмовникові певної інформації, необхідної для конструювання судження-відповіді.

У семантичному значенні питальних речень Л.Ф. Бердник виділяє три семи:

1.Сема запитання, яка є основною;

2.Сема повідомлення, на основі якої реципієнт буде будувати відповідь;

3.Сема спонукання, яка вимагає відповіді від реального чи уявного співрозмовника.

У семантичному плані питальні речення мають певні відмінності від інших типів речень.

Так, від розповідних і спонукальних питальні речення відрізняються насамперед:

а) наявністю питальних компонентів (займенникових, прислівникових слів та часток);

б) специфічною питальною інтонацією;

в) існуванням інформативного центру, який містить запит інформації і за допомогою якого підкреслюється те, що для мовця є найбільш важливим.

У питального речення інші ознаки такі самі, як і в розповідного та спонукального:

а) усі комунікативні типи речення в структурному плані поділяються на прості і складні, двоскладні й односкладні, поширені та непоширені;

б) питальні речення належать до граматично членованих синтаксичних одиниць, яким притаманна абстрактна структурна модель і парадигматичні відношення;

в) питальні речення співвідносяться з дійсністю та відображають її, отже, їм властиві певні модальні значення.

Як зазначає Ш. Баллі, синтаксична форма питального речення має на меті бажання дізнатися щось від кого-небудь і повідомлення цього бажання.

У самому змісті речення наявні два елементи:

а) те, що відомо;

б) те, що вимагає з'ясування.

Ставлячи запитання, мовець орієнтується на поінформованість реципієнта, бажаючи з' ясувати чи уточнити, підтвердити або заперечити певну інформацію. Семантика речення розглядається як така, яка містить диктальну та модальну частини. Ці поняття, введені в широкий лінгвістичний обіг Ш. Баллі, визначаються як такі, що розрізняють, з одного боку, саме повідомлюване (тобто об'єктний смисл речення) - диктум, пропозицію - і, з іншого боку, відношення мовця до повідомлюваного, тобто модус речення, його модальність [6, c. 47].

Отже, запитання може відноситися або до диктуму, або до модусу, бути диктальним чи модальним. Якщо це диктальне питальне речення, то у змісті речення буде запит мовця на отримання інформації про весь диктум чи запит на доповнення уявлення про диктум: У чому справа?, Хто прийде до нас?.

Такі речення називаються ще власне-питальними з'ясувальними, займенниковими реченнями, питальними реченнями з питальним компонентом, частково- питальними реченнями. У модальному питальному реченні мовець буде мати на меті встановити правильність чи неправильність диктума або його частини:

Павло прийшов?, Чи ти відпочивав?. Ці речення називаються ще власне-питальними уточнювальними, незайменниковими, питальними реченнями без питального компонента, загально-питальними реченнями. Частково-питальні і загально-питальні речення мають те спільне, що вони є формою відображення дійсності, спонукають наявного чи уявного співрозмовника до відповіді й при цьому спрямовані на розширення знань. У загально-питальних реченнях більшою мірою, ніж у частково-питальних, виявлене часткове знання предмета думки, і при них очікується лише ствердна або заперечна відповідь. Тим часом у частково-питальних реченнях міститься цілеспрямований запит про предмет думки, щодо якого ще немає знань. Різниця між загально-питальними та частково-питальними типами речень зумовлена не тільки формальним вираженням питального значення, але і характером запиту інформації про щось невідоме. У частково-питальних реченнях вказують на невідоме, а у загально-питальних реченнях невідоме називається - це ознака, предмет, явище чи обставина. Мовець має повне уявлення про ситуацію, але не знає, чи відповідає воно дійсності, тому потребує підтвердження чи заперечення інформації.

Отже, питальне речення виражає лише запит, пошук, спрямований на з'ясування певної інформації. Семантична структура питального речення містить запит компетентності адресата, тобто загальне запитання щодо наявності в адресата інформації про певний складовий ситуації або ситуацію загалом, яка цікавить того, хто запитує. «Запит інформації, будучи універсальною комунікативною функцією категорії питальності, визначає в системі речень питальної модальності функціонально-семантичні типи, що об'єднуються на основі первинних і вторинних функцій». У своїх первинних функціях запитання спрямоване на одержання конкретної інформації, у вторинних - на вираження емоцій, оцінок, ввічливого спонукання, експресивного ствердження чи заперечення, підтримування контакту тощо. Крім свого основного значення запиту інформації, питальні конструкції можуть містити емоційно-експресивне повідомлення, спонукання, оцінку тощо. Вторинні значення виявляються в процесі комунікації. При цьому, як зазначає С.Т. Шабат, відбувається нейтралізація питального значення, яке відсувається на другий план, проте не зникає повністю через те, що закріплене в структурі речення [7, c. 55].

Наприклад, візьмемо ситуацію, де одне і те ж питання може реалізовувати не менш ніж два мовленнєві акти. Павло і Петро домовились про зустріч. Павло прийшов вчасно, а Петро запізнився. Павло ставить запитання Петрові: «Котра година?». Задаючи це питання, Павло здійснює два мовленнєві акти:

З одного боку, він запитує Петра;

З іншого - намагається збентежити його, тому що Петро може сприйняти питання Павла як спосіб його осудити за запізнення.

Розмаїття комунікативних інтенцій настільки багате, що в окремих мовленнєвих актах питальна форма може передавати експресивне ствердження чи заперечення, спонукання, авторизовану оцінку, емоції. Ідентифікація та інтерпретація комунікативного наміру стає можливою лише в певному контексті, який є важливим чинником, що розкриває природу мовного явища в плані змісту [7, c. 57]. Л. Ліндстрем зазначає, що питальні конструкції часто використовуються для вираження директивного значення, тому що саме в цій функції висловленню надається ввічливіша форма. За допомогою питальних конструкцій може бути виражене значення припущення, різного роду привітань: Ви до нас сьогодні завітаєте, чи не так?; Як ваші справи?

Використання питальних конструкцій для вираження непрямих мовленнєвих актів є відомим лінгвістичним феноменом, тому крім канонічної інтеррогативної функції, спрямованої на отримання якої-небудь інформації, стає доцільним виділити такі функції питальних речень:

- Директивну;

- Асертивну»

- Фатичну (чи регулятивну)

- Експресивну (чи афективну).

Висновок

Отже, речення є не тільки граматичною і семантичною одиницею, а й комунікативною, тобто таким висловленням, за допомогою якого ми спілкуємося між собою. Крім значення предикативності й семантичної структури в реченні наявне його функціональне значення, зв'язане з розподіленням комунікативного навантаження між його членами. Такі характеристики речення, як структурна схема, семантична структура є статичними, а комунікативний аспект є динамічним. Розглянуте в статистичному аспекті речення автономне і самодостатнє, всі його властивості пояснюються зсередини, його власною формальною будовою. Проаналізоване мною в динамічному аспекті речення виступає не саме по собі, а як частина тексту, тобто в тому лінгвістичному і екстралінгвістичному контексті, в якому воно існує і набуває різноманітних стилістичних модифікацій.

речення мовний семантичний питальний

Література

1. Бердник Л.Ф. Вопросительно-побудительные предложения в современном русском языке // Русский язык в школе. - 1989. - № 2. - С. 88-91.

2. Дудик 1973: Дудик, П.С. Питальні слова-речення [Текст] / П. С. Дудик // Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення.- К. : Наук. думка, 1973. - С. 230-232.

3. Современный русский язык / Под. ред. В.А. Белошапковой. - М.: Высшая школа, 1989. - 560 с.

4.Сучасна 1969: Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За заг. ред. І.К. Білодіда [Текст]. - К. : Наукова думка, 1969. - 645 с.

5.Плющ 1975: Плющ, Н.П. Про один из засобів вираження суб'єктивної модальності речення [Текст] / Н. П. Плющ // Укр. мова і літ. в школі. - 1975. № 12. - С. 45-52.

6. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. - М.: Эдиториал УРСС, 2001. - 416 с.

7. Шабат С.Т. Речення питальної модальності в сучасній українській мові // Мовознавство. - 2001. - № 1. - С. 53-58.

Размещено на Allbest.ur